Справа "Бевз проти України" (Заява N 7307/05)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа "Бевз проти України" (Заява N 7307/05)

Страсбург, 18 червня 2009 року

Переклад офіційний

Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Бевз проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 26 травня 2009 року виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (N 7307/05), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція) громадянкою України Людмилою Володимирівною Бевз (далі - заявниця) 8 лютого 2005 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. 29 травня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Суд також вирішив проводити розгляд питання щодо прийнятності заяви одночасно з розглядом її по суті (пункт 3 статті 29) ( 995_004 ).

ЩОДО ФАКТІВ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця, 1950 року народження, проживає у місті Монастирище Черкаської області (Україна).

5. 31 травня 2002 року на підставі скарг від кількох осіб щодо заявниці районний відділ внутрішніх справ порушив кримінальну справу за фактом шахрайства. Текст відповідної постанови починається так: "З 2000 до 2001 року [заявниця], будучи керівником [приватного підприємства Н.], отримала гроші від [перелік осіб] під приводом [що вона забезпечить] працевлаштування їх за кордоном, ошукавши їх таким чином і зловживши їхньою довірою [...]".

6. Офіційно обвинувачення заявниці пред'явлено не було, і вона брала участь у провадженні як свідок. Проте, за її твердженням, до січня 2003 року її залучали до цілої низки очних ставок з потерпілими. Крім того, 7 червня 2002 року у її будинку було проведено обшук.

7. З 4 липня до 26 грудня 2002 року слідство зупинялося вісім разів через хворобу заявниці. Як видається, протягом зазначеного періоду ніяких інших слідчих дій не проводилося. Згодом районний суд визнав, що підстави, на яких слідчий виносив відповідні постанови про зупинення слідства в зазначений період, були пов'язані лише з поведінкою підозрюваної.

8. 9 січня 2003 року органи внутрішніх справ порушили стосовно заявниці дві кримінальні справи за підозрою у зловживанні нею своїм службовим становищем і підробці документів. Згодом інші справи, порушені проти заявниці за пов'язаними між собою обвинуваченнями, були об'єднані в основне провадження; зрештою, було об'єднано дев'ять справ, які в загальному підсумку містили шістнадцять пунктів обвинувачення.

9. Заявницю продовжували допитувати як свідка до 29 січня 2003 року, коли їй офіційно пред'явили обвинувачення і обрали запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

10. 23 червня 2003 року досудове слідство було завершено і справу було передано до Монастирищенського районного суду Черкаської області (далі - районний суд).

11. 7 липня 2003 року відбувся попередній розгляд справи.

12. 23 вересня 2003 року заявницю було затримано.

13. 25 вересня 2003 року слідчий виніс постанову про накладення арешту на автомобіль та інші об'єкти майна заявниці.

14. Наступного дня районний суд виніс постанову про обрання щодо заявниці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Згодом, 16 жовтня 2003 року, апеляційний суд Черкаської області скасував цю постанову і заявницю було звільнено з-під варти.

15. 1 жовтня 2003 року районний суд повернув справу на додаткове розслідування.

16. 10 жовтня 2003 року слідчий виніс постанову про призначення судово-технічної експертизи документа у справі. Експертний висновок було підготовлено до 29 жовтня 2003 року.

17. З 30 жовтня 2003 року до 18 липня 2005 року слідство було зупинено через хворобу заявниці. Однак протягом зазначеного періоду національні органи провели додаткові судово-технічні експертизи і звернулися по допомогу до органів влади Російської Федерації. Через місяць було підготовлено експертний висновок, а через два місяці виконано міжнародне судове доручення.

18. До 5 вересня 2005 року додаткове розслідування було завершено і справу передали до районного суду.

19. 6 жовтня 2005 року відбувся попередній розгляд справи.

20. 23 жовтня 2006 року прокурор закрив справу в частині двох пунктів пред'явленого обвинувачення, оскільки вони не знайшли свого підтвердження.

21. 4 грудня 2006 року районний суд повернув справу на додаткове розслідування.

22. 27 лютого 2007 року апеляційний суд Черкаської області скасував цю постанову і повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

23. З 23 серпня до 26 листопада 2007 року провадження у справі було тимчасово зупинено через хворобу заявниці. Як зазначено у відповідних судових постановах, провадження у справі було зупинено і згодом відновлено за клопотанням заявниці. Ці постанови оскарженню не підлягали.

24. 8 липня 2008 року прокурор закрив справу в частині ще чотирьох пунктів пред'явленого обвинувачення у зв'язку з порушенням кримінально-процесуальних норм під час досудового слідства.

25. Справа досі перебуває на розгляді в районному суді. У період з 6 жовтня 2005 року до 18 серпня 2008 року було проведено тридцять два судових засідання; крім того, п'ять судових засідань було відкладено через хворобу прокурора чи судді або з огляду на попередні домовленості, сім - через неявку потерпілих і свідків і сім - через неявку захисника заявниці. 22 листопада 2005 року жоден із зазначених учасників провадження у справі не з'явився в судове засідання. З огляду на систематичну неявку сторін (особливо потерпілих і свідків), районний суд дев'ять разів постановляв про їх примусовий привід, який здійснювався органами внутрішніх справ.

26. Під час провадження у справі заявниця зверталася до різних державних органів зі скаргами на тривалість провадження, але безрезультатно.

27. Згідно з листом центральної районної лікарні м. Монастирище від 10 листопада 2008 року в 2002-2008 роках заявниця неодноразово проходила стаціонарне лікування, а саме: 6-15 квітня 2002 року, 11-26 лютого та 8-13 жовтня 2003 року, а також 1-16 листопада 2004 року.

28. За твердженням заявниці, її підписка про невиїзд і постанова слідчого про накладення арешту на майно від 25 вересня 2003 року досі залишаються в силі.

ЩОДО ПРАВА

I. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

29. Заявниця скаржилася, що тривалість провадження в її справі не відповідає вимозі "розумного строку", встановленій пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), в якому зазначено:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ..."

A. Щодо прийнятності

30. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

1. Період, який має братися до уваги

31. Заявниця стверджувала, що зазначений період розпочався 31 травня 2002 року і триває досі.

32. Уряд не погоджувався з вказаною датою початку зазначеного періоду, посилаючись на те, що спершу заявниця брала участь у провадженні як свідок. За інформацією Уряду, їй було "пред'явлено обвинувачення" лише 9 січня 2003 року, а отже, період, який має братися до уваги, розпочався з цієї дати.

33. Беручи до уваги текст постанови про порушення кримінальної справи та подальші слідчі дії, вчинені стосовно заявниці (див. пункти 5-7 вище), Суд вважає, що "пред'явлення обвинувачення" заявниці, у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), відбулося 31 травня 2002 року (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Девір проти Бельгії" (Deweer v. Belgium) від 27 лютого 1980 року, п. 46, серія A, N 35).

34. Отже, період, який має братися до уваги, розпочався 31 травня 2002 року і триває досі. Таким чином, тривалість цього періоду, що охоплює стадію досудового слідства і стадію розгляду справи в суді першої інстанції, становить сім років.

2. Розумність тривалості провадження у справі

35. Уряд стверджував, що розгляд справи судом ускладнювався через кількість обвинувачень, потерпілих і свідків, через необхідність проведення низки судових експертиз, а також вчинення певних слідчих дій за кордоном. Уряд також стверджував - посилаючись на періоди, протягом яких провадження у справі тимчасово припиняли через хворобу заявниці, а також посилаючись на численні випадки неявки заявниці, її захисника, потерпілих і свідків у судове засідання районного суду, - що відповідальність за такі затримки не може бути покладена на державу-відповідача. У підсумку, Уряд дійшов висновку, що національні органи діяли з належною ретельністю і що пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) порушено не було.

36. Заявниця з цим не погоджувалася. Зокрема, вона посилалась на лист лікарні від 10 листопада 2008 року, в якому зазначено зовсім інші і значно коротші періоди її хвороби порівняно з тими, які наводив Уряд (див. пункт 27 вище). Вона стверджувала, що провадження у справі зупиняли з надуманих підстав.

37. Суд повторює, що розумність тривалості провадження слід оцінювати у світлі обставин справи та з урахуванням складності справи, поведінки заявника та відповідних органів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" ( 980_398 ) (Pelissier and Sassi v. France), [GC], N 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II).

38. Щодо складності справи, яку розглядали національні органи, Суд зазначає, що наявні в ній юридичні та фактичні питання не були настільки складними, щоб служити виправданням майже семирічної тривалості досі не завершеного провадження. Для проведення судових експертиз і виконання міжнародного судового доручення відповідним органам знадобилося лише кілька місяців.

39. Суд погоджується, що кількість порушених проти заявниці справ і пред'явлених їй обвинувачень могла ускладнювати провадження, але той факт, що справу за певними обвинуваченнями було закрито (див. пункти 20-24 вище), свідчить про те, що вони були необґрунтованими або пред'явленими без відповідної ретельності, у зв'язку з чим аргумент Уряду втрачає свою вагу.

40. Стосовно хвороби заявниці, через яку, як стверджувалося, національні органи мусили тимчасово зупиняти провадження у справі, у зв'язку з чим затримка в загальному підсумку становила два роки і п'ять місяців (див. пункти 7, 17 і 23 вище), Суд зауважує, що Уряд не довів, що заявниця справді хворіла протягом зазначених періодів. Уряд також не подав своїх зауважень стосовно періодів хвороби, на які посилалася заявниця. За цих обставин Суд вважає, що відповідальність за ці затримки несе не заявниця, а Уряд, і що Уряд не спромігся обґрунтувати їх.

41. Нарешті Суд зауважує, що в багатьох випадках слухання у справі відкладалися у зв'язку з необхідністю виклику до суду потерпілих і свідків (див. пункт 25 вище). У цьому зв'язку Суд зазначає, що національний суд мав у своєму розпорядженні достатньо засобів, щоб забезпечити присутність потерпілих і свідків у судовому засіданні; але з матеріалів справи не видно, що суд скористався такими можливостями (див., mutatis mutandis, справу "Смирнова проти України" ( 980_440 ) (Smirnova v. Ukraine), N 36655/02, п. 69, від 8 листопада 2005 року).

42. У справах, в яких порушувалися подібні питання, Суд часто визнавав наявність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" ( 980_398 ) (Pelissier and Sassi v. France)).

43. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, які могли б спонукати Суд до іншого висновку у справі, що розглядається. Керуючись своєю практикою вирішення таких питань, Суд доходить висновку, що тривалість провадження в цій справі була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".

Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

II. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

44. Заявниця також скаржилася на те, що в Україні немає суду, до якого можна було б поскаржитися на надмірну тривалість провадження у справі. При цьому вона посилалася на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує:

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

45. Уряд не погоджувався з цим аргументом, посилаючись на свій висновок про відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

46. Суд зазначає, що ця скарга пов'язана зі скаргою, розглянутою вище, тому вона також має бути оголошена прийнятною.

47. Суд повторює, що стаття 13 ( 995_004 ) гарантує наявність ефективного засобу юридичного захисту у відповідному національному органі у зв'язку зі скаргою на порушення вимоги пункту 1 статті 6 про розгляд справи упродовж розумного строку (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), N 30210/96, п. 156, ECHR 2000-XI). У багатьох справах Суд визнав наявність порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з тим, що чинне законодавство України не передбачає засобу юридичного захисту стосовно тривалості провадження у справі (див. справу "Меріт проти України" ( 980_110 ) (Merit v. Ukraine), N 66561/01, п. 78-79, від 30 березня 2004 року, та пізніші рішення). У справі, що розглядається, Суд не бачить підстав відхилятися від такої практики.

48. Отже, Суд вважає, що в цій справі було порушено статтю 13 Конвенції ( 995_004 ) у зв'язку з відсутністю передбаченого національним законодавством засобу юридичного захисту, за допомогою якого заявниця могла б отримати рішення, яке б захистило її право на розгляд справи упродовж розумного строку, як це закріплено в пункті 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

49. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

50. Заявниця вимагала 78 000 євро відшкодування моральної шкоди.

51. Уряд оспорював цю вимогу.

52. Суд вважає, що заявниця вочевидь зазнала моральної шкоди. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 2000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

53. Заявниця не подала вимоги за цим пунктом. Тому Суд не присуджує відшкодування.

C. Пеня

54. Суд вважає, що пеня у разі несвоєчасної виплати має визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявниці 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 червня 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).

Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН