Договір про заснування Європейської Спільноти (Договір про заснування Європейського економічного співтовариства)

Тип: Договір

Дата: 25 березня 1957 р.

Статус: Чинний

Договір про заснування Європейської Спільноти

(консолідована версія станом на 1 січня 2005 року)

{ Додатково див.

Єдиний європейський акт ( 994_028 ) від 17.02.86;

Консолідовану версію Договору про Європейський Союз ( 994_b06 ) станом на 30.03.2010;

Договір ( 994_261 ) від 26.02.2001

Договір ( 994_710 ) від 16.04.2003

Протоколи :

від 25.03.57 ( 994_680 ), від 25.03.57 ( 994_681 ), від 25.03.57 ( 994_624 ), від 25.03.57 ( 994_625 ), від 17.04.57 ( 994_618 ), від 13.11.62 ( 994_626 ), від 08.04.65 ( 994_623 ), від 13.03.84 ( 994_627 ), від 07.02.92 ( 994_619 ), від 07.02.92 ( 994_628 ), від 07.02.92 ( 994_629 ), від 07.02.92 ( 994_630 ), від 07.02.92 ( 994_631 ), від 07.02.92 ( 994_632 ), від 07.02.92 ( 994_633 ), від 07.02.92 ( 994_634 ), від 07.02.92 ( 994_635 ), від 07.02.92 ( 994_636 ), від 07.02.92 ( 994_637 ), від 07.02.92 ( 994_638 ), від 07.02.92 ( 994_639 ), від 02.10.97 ( 994_614 ), від 02.10.97 ( 994_615 ), від 02.10.97 ( 994_616 ), від 02.10.97 ( 994_617 ), від 02.10.97 ( 994_620 ), від 02.10.97 ( 994_640 ), від 02.10.97 ( 994_641 ), від 02.10.97 ( 994_642 ), від 02.10.97 ( 994_643 ), від 02.10.97 ( 994_644 ), від 02.10.97 ( 994_621 ), від 26.02.2001 ( 994_622 ), від 26.02.2001 ( 994_645 ), від 26.02.2001 ( 994_646 )}

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ БЕЛЬГІЙЦІВ, ПРЕЗИДЕНТ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ, ПРЕЗИДЕНТ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ПРЕЗИДЕНТ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ЇЇ КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ ВЕЛИКА ГЕРЦОГИНЯ ЛЮКСЕМБУРЗЬКА, ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЕВА НІДЕРЛАНДІВ (1),

______________ (1) Згодом членами Європейської Спільноти стали також Чеська Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Грецька Республіка, Королівство Іспанія, Ірландія, Республіка Кіпр, Республіка Латвія, Республіка Литва, Республіка Угорщина, Республіка Мальта, Республіка Австрія, Республіка Польща, Португальська Республіка, Республіка Словенія, Словацька Республіка, Республіка Фінляндія, Королівство Швеція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (прим. пер.).

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ закласти підвалини дедалі ближчого союзу народів Європи,

НАТХНЕННІ НАМІРОМ спільними діями сприяти економічному й соціальному поступові своїх країн, щоб ліквідувати бар'єри, що ділять Європу,

ВИЗНАЧАЮЧИ головну мету своїх зусиль - стале поліпшення умов життя та праці своїх народів,

ВИЗНАЮЧИ, що усунення наявних перешкод потребує узгоджених дій, щоб ґарантувати постійний розвиток, збалансовану торгівлю та чесну конкуренцію,

ПІКЛУЮЧИСЯ про зміцнення єдності своїх економік та забезпечення їхнього гармонійного розвитку, зменшуючи наявні відмінності між різними регіонами та долаючи відсталість регіонів, що перебувають у найменш сприятливих умовах,

БАЖАЮЧИ сприяти, через спільну торгівельну політику, поступовому скасовуванню обмежень міжнародної торгівлі,

З НАМІРОМ підтвердити солідарність, що єднає Європу та заморські країни, та бажаючи забезпечити їхнє процвітання й розвиток їхнього добробуту згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ),

НАТХНЕННІ НАМІРОМ зберігати й зміцнювати мир та свободу, об'єднуючи свої ресурси та закликаючи інші народи Європи, що поділяють ці ідеали, об'єднувати свої зусилля,

З НЕПОХИТНИМ ПРАГНЕННЯМ сприяти розвиткові якнайвищого рівня знань своїх народів через широкий доступ до освіти та постійне оновлювання знань,

ВИРІШИЛИ заснувати ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ і з цією метою призначили своїх повноважних представників:

(перелік повноважних представників не відтворено)

ЩО, обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке.

ЧАСТИНА ПЕРША

ПРИНЦИПИ

Стаття 1

Цим Договором ВИСОКІ ДОГОВІРНІ СТОРОНИ засновують ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ.

Стаття 2

Завданням Спільноти є, запроваджуючи спільний ринок, економічний та валютний союз, а також виконуючи спільні політики та діяльність, зазначені в статтях 3 та 4, поширювати в межах усієї Спільноти гармонійний, збалансований і стабільний розвиток економічної діяльності, високий рівень зайнятості й соціального захисту, рівність жінок і чоловіків, стабільне та безінфляційне зростання, високий рівень конкурентоспроможності й конвергенції економічних показників, високий рівень захисту й поліпшення стану довкілля, підвищення рівня та якості життя, економічну й соціальну згуртованість та солідарність держав-членів.

Стаття 3

1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність Спільноти, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, охоплює:

(a) заборону між державами-членами мита та кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів і на всі заходи еквівалентної дії;

(b) спільну торгівельну політику;

(c) внутрішній ринок, що його характеристикою є скасування перешкод вільному пересуванню людей, товарів, послуг та капіталу між державами-членами;

(d) заходи щодо в'їзду та пересуванню осіб, як обумовлено в Розділі IV;

(e) спільну політику у сфері сільського господарства та рибальства;

(f) спільну політику у сфері транспорту;

(g) систему, що забезпечує неспотворену конкуренцію на внутрішньому ринку;

(h) зближення законодавств держав-членів до рівня, що його потребує функціювання спільного ринку;

(i) сприяння координації політик зайнятості держав-членів з метою підвищити їхню ефективність через розроблення скоординованої стратегії зайнятості;

(j) політику в соціальній сфері, зокрема Європейський соціальний фонд;

(k) посилення економічної та соціальної згуртованості;

(l) політику у сфері довкілля;

(m) посилення конкурентоспроможності промисловості Спільноти;

(n) сприяння дослідженням та технічному розвиткові;

(o) заохочення створювання та розвитку транс'європейських мереж;

(p) сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;

(q) сприяння якості освіти й професійного навчання та розвиткові культур держав-членів;

(r) політику у сфері співпраці з розвитку;

(s) асоціацію з заморськими країнами та територіями з метою збільшити торгівлю та сприяти спільному економічному та соціальному розвиткові;

(t) сприяння посилюванню захисту прав споживачів;

(u) заходи у сферах енергетики, цивільного захисту й туризму.

2. Уся діяльність Спільноти, зазначена в цій статті, має на меті усунути нерівність та сприяти рівності жінок та чоловіків.

Стаття 4

1. На цілі, сформульовані в статті 2, діяльність держав-членів та Спільноти охоплює, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами, запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

2. Паралельно до зазначеного вище, як обумовлено в цьому Договорі та згідно з визначеними в ньому часовими межами й процедурами, така діяльність незворотно фіксує обмінні курси, що приводить до впровадження єдиної валюти, екю, та визначає й впроваджує єдину грошово-кредитну політику та політику обмінного курсу з головною метою - підтримувати цінову стабільність та, без порушення цієї мети, сприяти загальним економічним політикам Спільноти згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

3. Цю діяльність держав-членів та Спільноти належить провадити, дотримуючися таких засадничих принципів: стабільні ціни, міцні національні фінансові системи та валютні умови, стабільний баланс платежів.

Стаття 5

Спільнота діє в межах повноважень, що їх надає їй цей Договір, та заради цілей, визначених в цьому Договорі.

У сферах, що не належать до її виключної компетенції, Спільнота діє згідно з принципом субсидіарності лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть належним чином досягти мети запланованого заходу, натомість це краще здійснити на рівні Спільноти з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Будь-якій дії Спільноти не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети цього Договору.

Стаття 6

Вимоги щодо охорони довкілля належить долучати до визначання та здійснювання політик і заходів Спільноти, зазначених у статті 3, зокрема з огляду на сприяння стабільному розвиткові.

Стаття 7

1. Завдання, доручені Спільноті, виконують такі інституції:

- ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ,

- РАДА,

- КОМІСІЯ,

- СУД,

- РАХУНКОВА ПАЛАТА.

Кожній інституції належить діяти в межах повноважень, що їх їй надає цей Договір.

2. Раді та Комісії допомагають Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет, що виконують дорадчі функції.

Стаття 8

Згідно з процедурами, закладеними в цьому Договорі належить заснувати Європейську систему центральних банків (далі - "ЄСЦБ") та Європейський центральний банк (далі - "ЄЦБ"); їм належить діяти в межах повноважень, що їх надає їм цей Договір та доданий до нього Статут ЄСЦБ та ЄЦБ ( 994_681 ) (далі - "Статут ЄСЦБ").

Стаття 9

Цим засновано Європейський інвестиційний банк, якому належить діяти в межах повноважень, що їх надає йому цей Договір та доданий до нього Статут ( 994_681 ).

Стаття 10

Державам-членам належить вживати усіх належних заходів, окремих чи загальних, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливають із цього Договору чи є наслідком заходів, що їх вживають інституції Спільноти. Їм належить сприяти виконанню завдань Спільноти.

Їм належить утримуватися від будь-яких заходів, що можуть перешкодити досягненню цілей цього Договору.

Стаття 11 (*)

1. Державам-членам, що прагнуть запровадити посилену співпрацю в одній зі сфер, зазначених у цьому Договорі, належить подати запит до Комісії, яка може подати до Ради відповідну пропозицію. Якщо Комісія не подає пропозиції до Ради, їй належить інформувати зацікавлені держави-члени про причини.

_______________ (*) Статтю змінено Ніццьким Договором ( 994_261 ).

2. Рада, на пропозицією Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, кваліфікованою більшістю надає, з дотриманням статей від 43 до 45 Договору про Європейський Союз ( 994_029 ), дозвіл на запровадження посиленої співпраці, як зазначено в частині першій. Якщо посилена співпраця дотична сфери, що підпадає під дію процедури, зазначеної в статті 251 цього Договору, потрібна згода Європейського Парламенту.

Член Ради може вимагати передати питання на розгляд Європейської Ради. Порушивши питання перед Європейською Радою, Рада може діяти згідно з абзацом першим цієї частини.

3. В актах та рішеннях, потрібних, щоб запровадити посилену співпрацю, належить враховувати всі дотичні положення цього Договору, хіба що в цій статті та статтях від 43 до 45 Договору про Європейський Союз ( 994_029 ) обумовлено інакше.

Стаття 11a (*)

Будь-якій державі-членові, що має намір взяти участь у посиленій співпраці, що її започатковано згідно зі статтею 11, належить сповістити про свій намір Раду та Комісію. Комісії належить надати Раді свій висновок протягом трьох місяців після дати отримання цього сповіщення. Комісії належить ухвалити рішення щодо цього запиту та щодо окремих умов, які вона може вважати потрібними, протягом чотирьох місяців від дати отримання цього сповіщення.

_______________ (*) Статтю додано Ніццьким Договором ( 994_261 ) (колишня частина третя статті 11).

Стаття 12

У сфері застосування цього Договору, без порушення окремих його положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, може прийняти правила, спрямовані на заборону такої дискримінації.

Стаття 13 (**)

1. Без порушення інших положень цього Договору та в межах повноважень, що він надає Спільноті, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може вжити заходів, потрібних заради боротьби проти дискримінації на підставі статі, раси, етнічного походження, релігії чи віри, психічних чи фізичних вад, віку чи сексуальної орієнтації.

_______________ (**) Статтю змінено Ніццьким Договором ( 994_261 ).

2. Відступаючи від частини першої, Раді належить діяти згідно з процедурою, зазначеною у статті 251, за винятком будь-якої гармонізації законів та підзаконних актів держав-членів, коли вона ухвалює заохочувальні заходи Спільноти, аби підтримувати їхні дії, сприяючи цим досягненню мети, зазначеної в частині першій.

Стаття 14

1. Спільнота ухвалює заходи, спрямовані на поступове запровадження внутрішнього ринку, протягом періоду до 31 грудня 1992 року, згідно з положеннями цієї статті, а також статей 15, 26, частини другої статті 47, статей 49, 80, 93 та 95 без порушення інших положень цього Договору.

2. Внутрішній ринок охоплює простір без внутрішніх кордонів, де згідно з цим Договором забезпечено вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу.

3. Раді, діючи кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, належить визначити настанови та умови, потрібні, щоб забезпечити збалансований поступ всіх дотичних секторів.

Стаття 15

Розробляючи пропозиції, спрямовані на досягнення мети, сформульованої в статті 14, Комісії належить враховувати обсяг зусиль, що їх деяким економікам з відмінним рівнем розвитку треба докласти, щоб запровадити внутрішній ринок, та в разі потреби пропонувати належні заходи.

Якщо ці заходи набувають форми відступів, вони повинні бути тимчасового характеру та мають спричиняти якнайменше завад функціюванню внутрішнього ринку.

Стаття 16

Без порушення статей 73, 86 та 87 та зважаючи на місце послуг загального економічного інтересу в спільних вартостях Союзу, а також на їхній сприятливий вплив на соціальне та територіальне гуртування, Спільноті й державам-членам, кожному в межах своїх відповідних повноважень та в межах застосування цього Договору, належить дбати про те, щоб ці послуги функціювали на принципах та умовах, що уможливлюють виконання їхньої місії.

ЧАСТИНА ДРУГА

ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ

Стаття 17

1. Цим запроваджено громадянство Союзу. Кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

2. Громадяни Союзу мають права й обов'язки, що їх надає цей Договір.

Стаття 18 (*)

1. Кожен громадянин Союзу має право на вільне пересування та перебування на території держав-членів, з урахуванням обмежень та умов, закладених у цьому Договорі та заходах, ухвалених на його виконання.

_______________ (*) Статтю змінено Ніццьким Договором ( 994_261 ).

2. Якщо діяльність Спільноти визнано потрібною, щоб досягти цієї мети, та якщо в цьому Договорі не обумовлено потрібних повноважень, Рада може ухвалити положення, що полегшують здійснювання зазначених у частині першій прав. Рада діє згідно з процедурою, зазначеною у статті 251.

3. Частину другу не належить застосовувати до положень щодо паспортів, ідентифікаційних посвідчень, дозволів на перебування чи будь-яких інших подібних документів чи до положень щодо соціального забезпечення та соціального захисту.

Стаття 19

1. Кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним на місцевих виборах у державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

2. Без порушення частини четвертої статті 190 та положень, ухвалених на її виконання, кожен громадянин Союзу, що перебуває в державі-члені, громадянином якої він не є, має право обирати та бути обраним до Європейського Парламенту в державі-члені перебування на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Це право належить здійснювати з урахуванням докладних положень, що їх ухвалює Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом; ці положення можуть обумовлювати відступи на підставі специфічних проблем держави-члена.

Стаття 20

Кожен громадянин Союзу на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянином якої він є, має право користуватися захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на таких самих умовах, як громадяни цієї держави. Державам-членам належить запровадити потрібні правила та почати міжнародні переговори, потрібні, щоб забезпечити такий захист.

Стаття 21

Кожен громадянин Союзу має право подавати петиції до Європейського Парламенту згідно зі статтею 194.

Кожен громадянин Союзу може звертатися до омбудсмана, призначеного згідно зі статтею 195.

Кожен громадянин Союзу має право звертатися до будь-яких інституцій чи органів, зазначених у цій статті чи в статті 7, однією з мов, зазначених у статті 314, та отримувати відповідь тією ж мовою.

Стаття 22

Комісія щотри роки доповідає Європейському Парламентові, Раді та Економіко-соціальному комітетові про застосування положень цієї Частини. У цій доповіді належить враховувати розвиток Союзу.

На цій підставі та без порушення інших положень цього Договору, Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може ухвалити положення, що посилюють чи доповнюють права, що їх закладено в цій Частині. Рада рекомендує державам-членам ухвалити ці положення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ПОЛІТИКИ СПІЛЬНОТИ

РОЗДІЛ I

ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ТОВАРІВ

Стаття 23

1. Спільнота ґрунтується на митному союзі, що обіймає всю торгівлю товарами, містить заборону на ввізне та вивізне мито та всі збори еквівалентної дії між державами-членами та ухвалення спільного митного тарифу у відносинах із третіми країнами.

2. Положення статті 25 та Підрозділу 2 цього Розділу належить застосовувати до продукції, що походить з держав-членів, та продукції, що надходить з третіх країн і перебуває у вільному обігу в державах-членах.

Стаття 24

Продукцію, що надходить із третіх країн, належить вважати такою, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо стосовно неї дотримано всіх ввізних формальностей та стягнуто мито чи збори еквівалентної дії, та щодо неї не відбулося повного чи часткового повернення цього мита чи зборів.

ПІДРОЗДІЛ 1

МИТНИЙ СОЮЗ

Стаття 25

Заборонено ввізне та вивізне мито та збори еквівалентної дії між державами-членами. Цю заборону належить застосовувати також до мита фіскального характеру.

Стаття 26

Раді на пропозицію Комісії належить кваліфікованою більшістю встановити ставки Спільного митного тарифу.

Стаття 27

Виконуючи завдання, покладені на неї цим Підрозділом, Комісії належить керуватися:

(a) потребою сприяти торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

(b) змінами умов конкуренції в Спільноті тою мірою, якою вони поліпшують конкурентоспроможність підприємств;

(c) потребами Спільноти в постачанні сировини та напівфабрикатів; у зв'язку з цим Комісії належить дбати про те, щоб не порушити умов конкуренції держав-членів щодо готових виробів;

(d) потребою уникати суттєвих збурень економік держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва та зростання споживання в межах Спільноти.

ПІДРОЗДІЛ 2

ЗАБОРОНА КІЛЬКІСНИХ ОБМЕЖЕНЬ МІЖ ДЕРЖАВАМИ-ЧЛЕНАМИ

Стаття 28

Заборонено кількісні обмеження на імпорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття 29

Заборонено кількісні обмеження на експорт та на всі заходи еквівалентної дії між державами-членами.

Стаття 30

Положення статей 28 і 29 не виключають заборон чи обмежень на імпорт, експорт чи транзит товарів на підставі суспільної моралі, порядку чи безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних скарбів, що мають мистецьку, історичну чи археологічну вартість; захисту промислової та комерційної власності. Проте такі заборони чи обмеження не повинні бути засобами свавільної дискримінації чи прихованого обмеження торгівлі між державами-членами.

Стаття 31

1. Державам-членам належить пристосувати будь-які державні монополії торгівельного характеру таким чином, щоб запобігти будь-якій дискримінації стосовно умов, на яких громадяни держав-членів постачають та реалізують товари.

Цю статтю належить застосовувати до будь-якого органу, через який держава-член, de jure чи de facto, прямо чи опосередковано наглядає за імпортом чи експортом між державами-членами, визначає його чи істотно на нього впливає. Це положення належить також застосовувати до монополій, що їх держава передала іншим.

2. Державам-членам належить утримуватися від будь-яких нових кроків, що суперечать принципам, закладеним у частині першій, чи які обмежують сферу дії статей про заборону мита та кількісних обмежень між державами-членами.

3. Якщо державна монополія торгівельного характеру має правила, що полегшують реалізацію сільськогосподарської продукції чи сприяють отримуванню від неї більшого виторгу, застосовуючи цю статтю, належить ужити заходів, що забезпечують зацікавленим виробникам еквівалентні ґарантії щодо зайнятості та рівня життя.

РОЗДІЛ II

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Стаття 32

1. Спільний ринок охоплює сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією. "Сільськогосподарська продукція" - це продукція, вирощена на землі, продукти тваринництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов'язані з цією продукцією.

2. Якщо в статтях від 33 до 38 не обумовлено інакше, положення, закладені, щоб запровадити внутрішній ринок, належить застосовувати до сільськогосподарської продукції.

3. Продукцію, що підлягає дії статей від 33 до 38, перераховано в Додатку I до цього Договору.

4. Внутрішній ринок сільськогосподарської продукції має функціювати та розвиватися разом з вироблянням спільної сільськогосподарської політики.

Стаття 33

1. Метою спільної сільськогосподарської політики є:

(a) підвищити продуктивність сільського господарства через сприяння технічному прогресові, забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимальне використання виробничих чинників, зокрема робочої сили;

(b) забезпечити належний рівень життя сільськогосподарської спільноти, зокрема збільшуючи особистий прибуток людей, що працюють у сільському господарстві;

(d) забезпечити доступність постачання;

(e) забезпечити те, щоб постачання надходило до споживача за прийнятними цінами.

2. Під час розробляння спільної сільськогосподарської політики та окремих методів її застосовування належить враховувати:

(a) особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає з соціальної структури сільського господарства та зі структурних та природних відмінностей між різними сільськогосподарськими регіонами;

(b) потребу здійснювати належне допасовування поступово;

Стаття 34

1. Щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, належить запровадити спільну організацію сільськогосподарських ринків.

Залежно від того, про яку продукцію йдеться, ця організація набирає однієї з таких форм:

(a) спільні правила конкуренції;

(b) обов'язкова координація різноманітних організацій національних ринків;

2. Спільна організація, що її запроваджено згідно з частиною першою, може охоплювати всі заходи, потрібні, щоб досягти мети, сформульованої в статті 33, зокрема регулювання цін, допомогу виробництву та маркетингові різноманітної продукції, заходи щодо зберігання та транспортування, та спільний механізм стабілізації імпорту чи експорту.

Спільну організацію належить обмежити дотриманням мети, сформульованої в статті 33. Їй належить унеможливити будь-яку дискримінацію між виробниками та споживачами всередині Спільноти.

Будь-яку спільну цінову політику належить ґрунтувати на спільних критеріях та уніфікованих методах підрахунку.

3. Щоб уможливити досягнення мети спільної організації, зазначеної в частині першій, можна створити один чи кілька сільськогосподарських фондів керування та ґарантій.

Стаття 35

Щоб уможливити досягнення мети, сформульованої в статті 33, в рамках спільної сільськогосподарської політики можна запровадити положення про такі заходи:

(a) ефективна координація зусиль у сферах професійного навчання, досліджень та поширювання сільськогосподарських знань; це може охоплювати спільне фінансування проектів чи інституцій;

(b) спільні заходи, що сприяють споживанню певних продуктів.

Стаття 36

1. Положення Підрозділу про правила щодо конкуренції належить застосовувати до виробництва сільськогосподарської продукції та торгівлі нею лише в обсязі, що його, згідно з частинами другою та третьою статті 37 та згідно з процедурою, закладеною в них, належить визначити Раді з урахуванням мети, сформульованої в статті 33.

2. Рада може уповноважити надавати допомогу:

(a) на захист господарств, що зазнали шкоди, спричиненої структурними чи природними умовами;

(b) в рамках програм економічного розвитку.

Стаття 37

1. Щоб опрацювати загальні настанови спільної сільськогосподарської політики, Комісії належить негайно потому, як цей Договір набере чинності, скликати конференцію держав-членів, аби порівняти їхні сільськогосподарські політики, зокрема через зіставлення їхніх ресурсів та потреб.

2. Враховуючи роботу Конференції, що її обумовлено в частині першій, Комісії, після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить впродовж двох років від часу, коли цей Договір набере чинності, подати пропозиції щодо розробляння та виконання спільної сільськогосподарської політики, зокрема заступання національних організацій однією з форм спільної організації, обумовлених у частині першій статті 34, та щодо виконання заходів, зазначених у цьому Розділі.

У цих пропозиціях належить враховувати взаємозалежність сільськогосподарських питань, зазначених у цьому Розділі.

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю виробити регламенти, видати директиви чи прийняти рішення без порушення будь-яких рекомендацій, що їх вона також може робити.

3. Рада, згідно з частиною другою, може кваліфікованою більшістю замінити організації національного ринку спільною організацією, що її обумовлено в частині першій статті 34, якщо:

(a) спільна організація пропонує державам-членам, що заперечують цей захід і мають власну організацію відповідного виробництва, еквівалентні ґарантії зайнятості та рівня життя зацікавлених виробників з урахуванням можливого допасовування та спеціалізації, потреба в якій може з часом постати;

(b) така спільна організація забезпечує в Союзі такі самі умови торгівлі, як ті, що наявні на національному ринку.

4. Якщо спільну організацію, пов'язану з певною сировиною, створено раніше, ніж спільну організацію, пов'язану з відповідною переробленою продукцією, то таку сировину, що її використовують для переробленої продукції, призначеної на експорт до третіх країн, можна імпортувати з-поза меж Союзу.

Стаття 38

Якщо в державі-члені продукція є предметом організації національного ринку чи внутрішніх правил еквівалентної дії, що впливають на конкурентне становище виробництва подібної продукції в іншій державі-члені, то державам-членам належить накласти компенсаційний збір на імпорт цієї продукції з держави-члена, в якій наявна така організація чи правила, хіба що ця держава накладає компенсаційний збір на експорт.

Комісії належить встановлювати обсяг цих зборів на рівні, потрібному, щоб відновити рівновагу; вона може також надавати повноваження вживати інших заходів, умови та деталі яких визначає вона.

РОЗДІЛ III

ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ЛЮДЕЙ, ПОСЛУГ ТА КАПІТАЛУ

ПІДРОЗДІЛ 1

ПРАЦІВНИКИ

Стаття 39

1. У межах Спільноти належить забезпечувати свободу пересування працівників.

2. Свобода пересування веде до скасування будь-якої дискримінації на підставі державної належності працівників держав-членів у питаннях зайнятості, оплати праці та інших умов праці й зайнятості.

3. З урахуванням обмежень на ґрунті суспільного порядку, суспільної безпеки та суспільного здоров'я із свободи пересування випливає право:

(a) зголошуватися на наявні пропозиції щодо працевлаштування;

(b) з цією метою вільно пересуватися в межах території держав-членів;

(c) перебувати в державі-члені з метою працевлаштування згідно з положеннями, що регулюють працевлаштування громадян цієї держави, закладеними в законах, підзаконних та адміністративних актах;

(d) після завершення праці в державі-члені залишатися на її території згідно з умовами, визначеними у виконавчих регламентах, що їх належить розробити Комісії.

4. Цю статтю не належить застосовувати до працевлаштування на державній службі.

Стаття 40

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, належить видати директиви чи виробити регламенти, що формулюють потрібні заходи, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, як визначено в статті 39, зокрема:

(a) забезпечити близьку співпрацю національних служб зайнятості;

(b) скасувати ті адміністративні процедури та звичаї, а також ті визначальні строки набуття права доступу до наявних робочих місць, що випливають з національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають лібералізації вільного пересування працівників;

(c) скасувати всі визначальні строки набуття права та інші обмеження, обумовлені в національних законодавствах чи угодах між державами-членами, укладених раніше, що запроваджують для працівників інших держав-членів умови вільного вибору місця праці, відмінні від умов для працівників зацікавленої держави;

(d) створити належні механізми, що координують пропозиції та запити щодо працевлаштування та сприяють досягненню балансу пропозицій та попиту на ринку зайнятості таким чином, щоб уникнути серйозної загрози рівневі життя та рівневі зайнятості в різних регіонах та галузях промисловості.

Стаття 41

Держави-члени, в рамках спільної програми, сприяють обмінові молодими працівниками.

Стаття 42

У сфері соціального забезпечення Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить ухвалювати заходи, потрібні, щоб втілити в життя свободу пересування працівників, через введення системи, що забезпечує працівникам-міґрантам, які працюють за наймом чи самостійно, та особам, що від них залежать, зокрема:

(a) зараховування всіх періодів, що їх враховують за правом кожної окремої країни, щоб набувати та зберігати право на соціальні виплати та допомогу;

(b) соціальні виплати та допомогу особам, що перебувають на території держав-членів.

Раді належить діяти одностайно згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.

ПІДРОЗДІЛ 2

СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 43

У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу підприємницької діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої держави-члена. Цим також заборонено застосовувати до громадян будь-якої держави-члена обмеження на створення представництв, філій чи дочірніх підприємств на території будь-якої держави-члена.

Свобода підприємницької діяльності також охоплює право започатковувати та вести самостійну трудову діяльність, а також створювати підприємства й керувати ними, зокрема товариства, в сенсі частини другої статті 48, на умовах, установлених для своїх громадян правом держави-члена, де таку підприємницьку діяльність здійснювано, з урахуванням положень Підрозділу про пересування капіталу.

Стаття 44

1. Щоб досягти свободи підприємницької діяльності в окремих видах діяльності Рада, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, ухвалює директиви.

2. Раді та Комісії належить виконувати обов'язки, що покладають на них попередні положення, зокрема:

(a) надавати здебільшого пріоритетний режим тим видам діяльності, де свобода підприємницької діяльності особливо вагомо сприяє розвиткові виробництва й торгівлі;

(b) забезпечувати близьку співпрацю компетентних органів держав-членів заради з'ясування конкретного стану різних видів діяльності в межах Союзу;

(c) скасовувати ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають свободі підприємницької діяльності;

(d) забезпечувати, щоб працівники однієї держави-члена, що працюють на території іншої держави-члена, могли там залишатися з метою започаткувати самостійну діяльність, якщо вони задовольняють умови, що їх мали б задовольнити, якби вони прибули до цієї держави в момент, коли виявили намір започаткувати цю діяльність;

(e) надавати громадянам однієї держави-члена змогу придбати й користуватися землею та нерухомим майном, розташованим на території іншої держави-члена, тією мірою, якою це не суперечить принципам, закладеним у частині другій статті 33;

(f) поступово скасувати в усіх дотичних видах діяльності обмеження свободи підприємницької діяльності стосовно створювання представництв, філій чи дочірніх підприємств на території держави-члена, та стосовно умов, за яких персонал основного підприємства може обіймати керівні чи наглядові посади в цих представництвах, філіях та дочірніх підприємствах;

(g) координувати потрібною мірою ґарантії, яких вимагають держави-члени від товариств, у сенсі частини другої статті 48, заради захисту інтересів членів та третіх осіб, щоб забезпечити еквівалентність цих ґарантій в усій Спільноті;

(h) пересвідчуватися, що допомога, яку надають держави-члени, не порушує умов підприємницької діяльності.

Стаття 45

Положення цього Підрозділу не належить застосовувати до діяльності, що в будь-якій зацікавленій державі-члені пов'язана, навіть епізодично, зі здійсненням державної влади.

Рада, кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії, може вилучати деякі види діяльності зі сфери застосування цього Підрозділу.

Стаття 46

1. Положення цього Підрозділу та заходи, ухвалені на їхній підставі, не порушують застосування положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів, що обумовлюють окремий режим для іноземних громадян з огляду на суспільний порядок, суспільну безпеку та суспільне здоров'я.

2. Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видавати директиви, що координують зазначені вище положення.

Стаття 47

1. Щоб полегшити особам започаткування та ведення самостійної підприємницької діяльності, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших документів, що засвідчують кваліфікацію.

2. На ті самі цілі, Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251, належить видати директиви про координацію положень, закладених у законах, підзаконних чи адміністративних актах держав-членів про започатковування та ведення самостійної діяльності. Раді, діючи одностайно за процедурою, зазначеною в статті 251, належить приймати рішення про директиви, виконання яких охоплює зміни принаймні в одній державі-члені наявних правових принципів, що регулюють професії, стосовно навчання та доступу до них фізичних осіб. В інших випадках Раді належить діяти кваліфікованою більшістю.

3. У разі медичних і споріднених та фармацевтичних професій поступове скасовування обмежень залежить від координації умов здійснення їх у різних державах-членах.

Стаття 48

На цілі цього Підрозділу, товариства, що їх створено згідно з правом держави-члена і що мають місце перебування, зазначене в статутних документах, головне управління чи основне місце здійснювання діяльності в межах Союзу, мають такий самий режим, як фізичні особи, що є громадянами держав-членів.

"Товариства" - це товариства, засновані за цивільним чи торговим правом, зокрема кооперативи та інші юридичні особи, крім неприбуткових, чию діяльність регулює публічне чи приватне право.

ПІДРОЗДІЛ 3

ПОСЛУГИ

Стаття 49

У рамках положень, сформульованих нижче, заборонено обмежувати свободу надавати послуги в межах Союзу щодо громадян держав-членів, що здійснюють підприємницьку діяльність у державі-члені іншій, ніж та, громадянам якої призначено послуги.

Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю поширити застосування положень цього Підрозділу на громадян третьої країни, що надають послуги та здійснюють підприємницьку діяльність у межах Союзу.

Стаття 50

"Послугами" у сенсі цього Договору є послуги, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.

"Послугами", зокрема, є:

(a) діяльність промислового характеру;

(b) діяльність торгівельного характеру;

(d) діяльність осіб вільних професій.

Без порушення положень Підрозділу про право на підприємницьку діяльність, особа, що надає послуги, може заради цього тимчасово здійснювати свою діяльність у державі-члені, де надавано послуги, на таких самих умовах, як запроваджено в цій державі для своїх громадян.

Стаття 51

1. Свободу надавати послуги у сфері транспорту регулюють положення Розділу, що стосується транспорту.

2. Лібералізацію банківських та страхових послуг, пов'язаних із пересуванням капіталу, належить здійснювати узгоджено з лібералізацією пересування капіталу.

Стаття 52

1. Щоб досягти лібералізації окремої послуги, Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Європейським Парламентом, належить кваліфікованою більшістю видати директиви.

2. Щодо директив, зазначених в частині першій, пріоритет зазвичай належить надавати тим послугам, що безпосередньо впливають на витрати виробництва, чи лібералізація яких сприяє торгівлі товарами.

Стаття 53

Державам-членам належить декларувати готовність здійснити лібералізацію послуг ширшу, ніж вимагають директиви, видані на підставі частини першої статті 52, якщо це можливо з огляду на загальний економічний стан та ситуацію у відповідних секторах економіки.

З цією метою Комісія дає рекомендації зацікавленим державам-членам.

Стаття 54

Доки обмеження свободи надавати послуги не скасовано, кожній державі-членові належить застосовувати такі обмеження до всіх осіб, що надають послуги в сенсі частини першої статті 49, без розмежування на підставі державної належності чи перебування.

Стаття 55

Положення статей від 45 до 48 належить застосовувати до питань, охоплених у цьому Підрозділі.

ПІДРОЗДІЛ 4

КАПІТАЛ ТА ПЛАТЕЖІ

Стаття 56

1. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати пересування капіталу між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

2. У рамках положень, сформульованих у цьому Підрозділі, заборонено обмежувати платежі між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами.

Стаття 57

1. Положення статті 56 не порушують застосування щодо третіх країн будь-яких обмежень, що існували на 31 грудня 1993 року згідно з національним правом чи правом Спільноти, ухваленим щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щодо обмежень, що існували в національному праві Естонії та Угорщини, відповідною датою є 31 грудня 1999 року. (*)

_______________ (*) Речення додано Актом про умови приєднання Чеської Республіки, Республіки Естонії, Республіки Кіпр, Республіки Литва, Республіки Угорщина, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія і Словацької Республіки та про узгіднення договорів, на яких засновано Союз.

2. Докладаючи зусиль, щоб якомога повнішою мірою, без порушення інших підрозділів цього Договору, досягти мети вільного пересування капіталу між державами-членами та третіми країнами, Рада може, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю ухвалити заходи щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надавання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Щоб ухвалити згідно з цією частиною заходи, що є кроком назад у праві Спільноти в питаннях лібералізації пересування капіталу до чи з третіх країн, потрібна одностайність.

Стаття 58

1. Положення статті 56 не порушують права кожної держави-члена:

(a) застосовувати дотичні положення свого податкового права, що вирізняють платників податків із відмінним становищем, з огляду на місце їхнього перебування чи місце, де інвестовано їхній капітал;

(b) вживати всіх потрібних заходів, щоб запобігти порушенню національних законів та підзаконних актів, зокрема у сфері оподаткування та розсудливого нагляду за фінансовими установами, чи щоб закласти процедури декларування пересування капіталу на потреби адміністративної чи статистичної інформації, чи вживати заходів, виправданих з огляду на суспільний порядок та безпеку.

2. Положення цього Підрозділу не порушують застосовності обмежень на право підприємницької діяльності, якщо вони згідні з цим Договором.

3. Заходи та процедури, зазначені в частинах першій та другій, не повинні становити засобу свавільної дискримінації чи прихованого обмеження вільного пересування капіталу та платежів, як визначено в статті 56.

Стаття 59

Якщо, за виняткових обставин, пересування капіталу до або з третіх країн спричиняє чи може спричинити серйозні ускладнення у функціюванні економічного та валютного союзу, Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з ЄЦБ, може кваліфікованою більшістю вжити захисних заходів щодо третіх країн не більше, ніж на шість місяців, якщо такі заходи вкрай потрібні.

Стаття 60

1. Якщо у випадках, окреслених у статті 301, дії Спільноти визнано потрібними, Рада може, згідно з процедурою, обумовленою в статті 301, вжити потрібних термінових заходів щодо пересування капіталу та платежів стосовно зацікавлених третіх країн.

2. Без порушення статті 297, доки Рада не вжила заходів згідно з частиною першою, держава-член може, через серйозні політичні причини та на ґрунті терміновості, вжити однобічних заходів проти третьої країни стосовно пересування капіталу та платежів. Комісію та інших держав-членів належить інформувати про такі заходи не пізніше часу, коли вони набирають чинності.

Рада, на пропозицію Комісії, може кваліфікованою більшістю вирішити, що зацікавленій державі-членові належить виправити чи скасувати такі заходи. Голові Ради належить інформувати Європейський Парламент про будь-яке таке рішення, що його прийняла Рада.

РОЗДІЛ IV

ВІЗИ, ПРИТУЛОК, ІММІҐРАЦІЯ ТА ІНШІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВІЛЬНИМ ПЕРЕСУВАННЯМ ОСІБ

Стаття 61

Щоб поступово запровадити простір свободи, безпеки та справедливості, Раді належить ухвалити:

(a) протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, заходи, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб згідно зі статтею 14, у безпосередньому поєднанні з дотичними заходами щодо контролю на зовнішніх кордонах, притулку та імміґрації згідно з положеннями частин другої та третьої статті 62, абзацу (a) частини першої та абзацу (a) частини другої статті 63, а також заходи щодо запобігання злочинності та боротьби проти неї згідно з положеннями абзацу (e) частини першої статті 31 Договору про Європейський Союз ( 994_029 );

(b) інші заходи у сферах притулку, імміґрації та охорони прав громадян третіх країн згідно з положеннями статті 63;

(d) доцільні заходи заохочування та зміцнювання адміністративної співпраці, як обумовлено в статті 66;

(e) заходи у сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах, що мають на меті забезпечити високий рівень безпеки через запобігання злочинності та боротьбу проти неї в межах Союзу згідно з положеннями Договору про Європейський Союз ( 994_029 ).

Стаття 62

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить, протягом п'яти років від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалити:

1. заходи, що забезпечують, із дотриманням статті 14, відсутність будь-якого контролю осіб, громадян Союзу чи третіх країн, що перетинають внутрішні кордони;

2. заходи щодо перетину зовнішніх кордонів держав-членів, що запроваджують:

(a) стандарти й процедури, що їх належить дотримуватися державам-членам, здійснюючи перевірки осіб на цих кордонах;

(b) правила щодо віз на період перебування не більше трьох місяців, зокрема:

(i) перелік третіх країн, громадянам яких належить мати візу щоб перетнути зовнішні кордони, та тих країн, громадяни яких звільнені від цієї вимоги;

(ii) процедури та умови, за яких держави-члени видають візи;

(iii) єдиний формат віз;

(iv) правила щодо єдиної візи;

3. заходи, що формулюють умови, за яких громадяни третіх країн користуються свободою подорожувати територією держав-членів протягом не більше трьох місяців.

Стаття 63

1. заходи щодо притулку, згідно з Женевською конвенцією від 28 липня 1951 року ( 995_011 ) та Протоколом від 31 січня 1967 року про статус біженців ( 995_363 ), а також згідно з іншими дотичними договорами, у таких сферах:

(a) критерії та механізми визначання держави-члена, відповідальної за розгляд звернень по притулок, що їх подає громадянин третьої країни в одній з держав-членів;

(b) мінімальні стандарти приймання осіб, що звернулися з проханням надати притулок у державах-членах;

(d) мінімальні стандарти щодо процедур надавання та позбавляння статусу біженця в державах-членах;

2. заходи щодо біженців та переміщених осіб у таких сферах:

(a) мінімальні стандарти надавання тимчасового захисту переміщеним особам із третіх країн, що не можуть повернутися до своїх країн походження, та особам, що з інших причин потребують міжнародного захисту;

(b) сприяння збалансовуванню зусиль держав-членів щодо приймання біженців та переміщених осіб та можливих наслідків такого приймання;

3. заходи щодо імміґраційної політики в таких сферах:

(a) умови в'їзду та перебування, норми, за якими держави-члени надають довгострокові візи та дозволи на перебування, зокрема дозволи, що сприяють об'єднанню сімей;

(b) нелегальна імміґрація та недозволене перебування, зокрема висилання та репатріація осіб, що перебувають на території держави-члена нелегально;

4. заходи щодо визначання прав та умов, за яких громадяни третіх країн, що на законних підставах перебувають на території держави-члена, можуть перебувати в інших державах-членах.

Заходи, що їх ухвалила Рада на підставі пунктів 3 та 4 [частини першої цієї статті], не перешкоджають будь-якій державі-членові зберігати чи впроваджувати в дотичних сферах національні положення, що є згідними з цим Договором та міжнародними угодами.

Заходи, що їх належить ухвалити на підставі абзацу (b) пункту 2, абзацу (a) пункту 3 та пункту 4 [частини першої цієї статті], не підпадають під зазначений вище п'ятирічний період.

Стаття 64

Цей Розділ не впливає на виконання обов'язків держав-членів стосовно підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

Якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов'язана з раптовим припливом громадян третіх країн, Рада, без порушення частини першої, на пропозицію Комісії може кваліфікованою більшістю ухвалити тимчасові заходи, не довше, ніж на шість місяців, на користь зацікавлених держав-членів.

Стаття 65

Заходи у сфері судової співпраці в цивільних справах транскордонного змісту, що їх належить вживати згідно зі статтею 67 та тією мірою, якою це потрібно для належного функціювання внутрішнього ринку, охоплюють:

(a) поліпшення та спрощення:

- системи транскордонного надавання судових та позасудових документів,

- співпраці у збиранні доказів,

- визнання та виконання рішень у цивільних та торгівельних справах, зокрема рішень в позасудових справах;

(b) сприяння згідності норм щодо колізії права та юрисдикції, що їх застосовують у державах-членах;

(c) усування перешкод належному функціюванню цивільного провадження, в разі потреби - через сприяння узгоджуванню правил цивільного процесу, чинних у державах-членах.

Стаття 66

Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 67, належить вживати заходів, що забезпечують співпрацю дотичних служб держав-членів у сферах, охоплених цим Розділом, а також цих служб та Комісії.

Стаття 67 (*)

1. Протягом перехідного п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору Раді належить діяти одностайно, на пропозицію Комісії чи з ініціативи держави-члена та після консультацій з Європейським Парламентом.

_______________ (*) Статтю змінено Ніццьким Договором ( 994_261 ).

2. Після цього п'ятирічного періоду:

- Раді належить діяти на пропозицію Комісії; Комісії належить вивчати будь-який запит держави-члена про подання пропозиції до Ради,

- Раді, після консультацій з Європейським Парламентом, належить одностайно приймати рішення, що обумовлюють застосування процедури, зазначеної в статті 251, до всіх або частини сфер, охоплених цим Розділом, а також адаптують положення щодо повноважень Суду.

3. Як відступ від частин першої та другої, Раді належить, від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (i) та (iii) абзацу (b) пункту 2 статті 62, кваліфікованою більшістю, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Як відступ від частини другої, Раді належить, після п'ятирічного періоду від дати набрання чинності Амстердамського договору, ухвалювати заходи, зазначені в підабзацах (ii) та (iv) абзацу (b) пункту 2 статті 62, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251.

5. Як відступ від частини першої, Раді належить ухвалювати, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251:

- заходи, обумовлені в пункті 1 та абзаці (a) пункту 2 статті 63, якщо Рада, згідно з частиною першою цієї статті, раніше ухвалила законодавство Спільноти, що визначає спільні норми та засадничі принципи, що регулюють ці питання,

- заходи, обумовлені в статті 65, за винятком аспектів, пов'язаних із сімейним правом.

Стаття 68

1. Статтю 234 належить застосовувати до цього Розділу за таких обставин та умов: якщо питання щодо тлумачення цього Розділу або чинності й тлумачення актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі, постає у справі, що її розглядає суд держави-члена, чиї рішення не можна оскаржити за допомоги правових засобів національного права; цей суд, якщо вважає, що розв'язок цього питання потрібен, щоб уможливити йому винести рішення, може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок цього питання.

2. У будь-якому разі Суд не має юрисдикції давати розв'язки щодо заходів чи рішень, прийнятих на підставі частини першої статті 62, стосовно збереження правопорядку та охорони внутрішньої безпеки.

3. Рада, Комісія чи держава-член може звернутися до Суду із запитом дати розв'язок питання щодо тлумачення цього Розділу чи актів інституцій Спільноти, ґрунтованих на цьому Розділі. Розв'язок, що його дав Суд у відповідь на запит, не належить застосовувати до рішень судів держав-членів, що стали res judicata (1).

_______________ (1) Res judicata (лат.) - рішення суду, що не підлягає перегляду; правовий принцип, згідно з яким неприпустимо повторно розглядати справу, щодо якої вже винесено судове рішення (прим. пер.).

Стаття 69

Застосування цього Розділу підпадає під дію положень Протоколу про позицію Сполученого Королівства та Ірландії й Протоколу про позицію Данії та не порушує Протоколу про застосування деяких аспектів статті 14 Договору про заснування Європейської Спільноти до Сполученого Королівства та Ірландії.

РОЗДІЛ V

ТРАНСПОРТ

Стаття 70

Мети цього Договору у сфері, що її регулює ця секція, належить досягати в межах спільної транспортної політики.

Стаття 71

1. На цілі виконання статті 70 з урахуванням особливостей транспорту Раді, діючи згідно з процедурою, зазначеною в статті 251 та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом та Комітетом регіонів, належить закласти:

(a) загальні правила для міжнародного транспорту, що прямує на територію чи з території держави-члена чи перетинає територію однієї чи кількох держав-членів;

(b) умови, за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в межах держави-члена;

(d) будь-які інші доцільні заходи.

2. Відступаючи від процедури, обумовленої в частині першій, якщо застосування положень стосовно принципів регуляторної системи транспорту може серйозно вплинути на рівень життя, зайнятість у деяких сферах та функціювання транспортної інфраструктури, Раді належить закладати їх одностайно, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом. Водночас Раді належить враховувати потребу адаптації до економічного розвитку, що випливає з запровадження спільного ринку.

Стаття 72

Доти, доки буде закладено положення, зазначені в частині першій статті 71, жодна держава-член не може, без одностайної згоди Ради робити положення, що регулюють цю сферу станом на 1 січня 1958 року, а у випадку держав, що приєднуються, на дату їхнього вступу, прямо чи опосередковано менш сприятливими для перевізників інших держав-членів, ніж для перевізників цієї держави-члена.

Стаття 73

Допомога є згідною з цим Договором, якщо вона задовольняє потреби координації транспорту чи якщо вона відшкодовує виконання певних обов'язків, притаманних концепції суспільної послуги.

Стаття 74

У будь-яких заходах, що їх ухвалено в межах цього Договору стосовно транспортних тарифів та умов, належить враховувати економічний стан перевізників.

Стаття 75

1. Стосовно транспорту в межах Спільноти, заборонено дискримінацію, що набирає такої форми, що перевізники встановлюють різні тарифи та різні умови перевезення тих самих товарів тими самими транспортними шляхами на підставі держави-члена походження чи призначення товарів.

2. Частина перша не виключає ухвалення інших заходів згідно з частиною першою статті 71.

3. Раді належить, на пропозицію Комісії та після консультацій з Економіко-соціальним комітетом, кваліфікованою більшістю закласти правила щодо виконання частини першої.

Рада може, зокрема, закладати положення, потрібні, щоб уможливити інституціям Спільноти нагляд за дотриманням правила, закладеного в частині першій, а користувачам транспорту - скористатися цими перевагами повною мірою.

4. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати будь-які випадки дискримінації, що їх охоплює частина перша, та, після консультацій із зацікавленою державою-членом, ухвалювати потрібні рішення у межах правил, закладених згідно з положеннями частини третьої.

Стаття 76

1. Стосовно транспортних операцій, здійснюваних у межах Спільноти, державам-членам заборонено встановлювати тарифи та умови, що в будь-який спосіб підтримують чи захищають інтереси одного чи кількох конкретних підприємств чи галузей виробництва, хіба що Комісія уповноважує на це.

2. Комісії, з власної ініціативи чи на звернення держави-члена, належить вивчати тарифи та умови, зазначені в частині першій, зокрема враховуючи, з одного боку, запити належної регіональної економічної політики, потреби слаборозвинених регіонів та проблеми регіонів, що зазнали серйозного впливу політичних обставин, а з іншого - вплив таких тарифів та умов на конкуренцію різних видів транспорту.

Комісії належить ухвалювати потрібні рішення після консультацій з кожною зацікавленою державою-членом.

3. Заборону, що її обумовлено в частині першій, не належить застосовувати до тарифів, встановлених заради забезпечення конкуренції.

Стаття 77

Збори чи мита за перетин кордонів, що їх стягують перевізники додатково до транспортних тарифів, не повинні перевищувати розумного рівня з урахуванням реальних витрат.

Державам-членам належить прагнути поступово зменшити ці витрати.

Комісія може надавати державам-членам рекомендації щодо застосування цієї статті.

Стаття 78

Положенням цього Розділу не належить перешкоджати застосуванню заходів, що їх вжила Федеративна Республіка Німеччина, тою мірою, якою ці заходи потрібні, щоб скомпенсувати економікам деяких регіонів Федеративної Республіки, що зазнали впливу поділу Німеччини, несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

Стаття 79

При Комісії створено Дорадчий комітет експертів, яких належить призначати урядам держав-членів. Комісія консультується з Комітетом з транспортних питань, коли вважає це за потрібне, без порушення повноважень Економіко-соціального комітету.

Стаття 80

1. Положення цього Розділу належить застосовувати до залізничного, дорожнього та внутрішнього водного транспорту.

2. Рада може кваліфікованою більшістю вирішувати, чи закладати, до якої міри та за якою процедурою, належні положення щодо морського та повітряного транспорту.

На цілі цієї статті належить застосовувати такі самі процедурні положення, як у статті 71.

РОЗДІЛ VI

СПІЛЬНІ ПРАВИЛА ЩОДО КОНКУРЕНЦІЇ, ОПОДАТКУВАННЯ ТА ЗБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПІДРОЗДІЛ 1

ПРАВИЛА КОНКУРЕНЦІЇ

Секція 1

Положення щодо суб'єктів господарювання

Стаття 81

1. Заборонено, як несумісні з внутрішнім ринком, всі угоди між суб'єктами господарювання, рішення об'єднань суб'єктів господарювання та узгоджені практики, що можуть вплинути на торгівлю між державами-членами й метою чи наслідком яких є запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку, зокрема ті, що:

(a) прямо чи опосередковано встановлюють ціни на купівлю чи продаж, чи будь-які інші торгівельні умови;

(b) обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи інвестиції;

(d) застосовують неоднакові умови в еквівалентних правочинах з іншими торгівельними сторонами, створюючи цим невигідні для них умови конкуренції;

(e) обумовлюють укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані з предметом цих договорів.

2. Будь-які угоди чи рішення, що їх заборонено на підставі цієї статті, належить автоматично вважати нікчемними.

3. Проте частину першу можна оголосити незастосовною до:

- будь-якої угоди чи категорії угод між суб'єктами господарювання,

- будь-якого рішення чи категорії рішень об'єднань суб'єктів господарювання,

- будь-якої узгодженої практики чи категорії узгоджених практик,

що сприяють поліпшенню виробництва чи розповсюдження продукції, технічному чи економічному поступові, водночас забезпечуючи, аби споживачі отримували належну частку користі, та які:

(a) не накладають на зацікавлені суб'єкти господарювання обмежень, що не є неодмінними для досягнення цієї мети;

(b) не надають таким суб'єктам господарювання змоги усунути конкуренцію стосовно істотної частини дотичної продукції.

Стаття 82

Заборонено, як несумісні зі спільним ринком, будь-які зловживання одного чи кількох суб'єктів господарювання своїм домінівним становищем на спільному ринку чи на істотній його частині, тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Такі зловживання можуть полягати, зокрема, в:

(a) прямому чи опосередкованому встановленні невиправданих цін на купівлю чи продаж, чи інших невиправданих торгівельних умов;

(b) обмеженні виробництва, ринків чи технічного розвитку на шкоду споживачам;

(c) застосуванні неоднакових умов у еквівалентних правочинах з іншими торговими сторонами, що створює невигідні для них умови конкуренції;

(d) обумовлюванні укладання договорів прийняттям додаткових зобов'язань інших сторін, які, за своєю суттю чи згідно з торгівельними звичаями, не пов'язані зі предметом цих договорів.

Стаття 83

1. Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, належить закласти належні регламенти чи директиви, спрямовані на втілення принципів, сформульованих у статтях 81 та 82.

2. Регламенти чи директиви, зазначені в частині першій, призначені, зокрема:

(a) забезпечити дотримання заборони, закладеної в частині першій статті 81 та статті 82, вводячи положення про грошові стягнення та періодичні штрафи;

(b) закласти докладні правила застосовування частини третьої статті 81 з урахуванням потреби, з одного боку, забезпечити ефективний нагляд, а з іншого - зробити адміністрування якомога простішим;

(d) визначити відповідні функції Комісії та Суду в застосовуванні положень, закладених у цій частині;

(e) встановити зв'язок між національними законодавствами та положеннями, що їх містить ця секція чи що їх ухвалено на підставі цієї статті.

Стаття 84

До набрання чинності положень, ухвалених на підставі статті 83, органам влади держав-членів належить ухвалити рішення про прийнятність угод, рішень та узгоджених практик та про зловживання домінівним становищем на спільному ринку, згідно з їхнім національним правом та положеннями статті 83, зокрема її частини третьої, та статті 82.

Стаття 85

1. Без порушення статті 84, Комісії належить забезпечувати застосування принципів, закладених у статтях 81 та 82. За заявою держави-члена чи з власної ініціативи, та в співпраці з компетентними органами держав-членів, що надають їй допомогу, Комісії належить розслідувати випадки гаданого порушення цих принципів. Якщо встановлено, що порушення мало місце, їй належить пропонувати належні заходи його припинення.

2. Якщо порушення не припинено, Комісії належить визнати порушення принципів в обгрунтованому рішенні. Комісія може оприлюднити своє рішення й уповноважити держави-члени зробити кроки, потрібні, щоб виправити ситуацію, визначивши їхні умови та деталі.

Стаття 86

1. Щодо державних суб'єктів господарювання та суб'єктів господарювання, яким держави-члени надають окремі чи виключні права, державам-членам не належить вводити в дію чи зберігати чинність жодного положення, що суперечить положенням цього Договору, зокрема тих, що обумовлені в статті 12 та статтях від 81 до 89.

2. Суб'єкти господарювання, яким довірено бути операторами послуг загального економічного інтересу, чи які мають характер прибуткової монополії, підпадають під дію положень цього Договору, зокрема правил конкуренції, тією мірою, якою застосування таких правил не заважає, de jure чи de facto, виконувати особливі завдання, що їм їх доручено. Розвиток торгівлі не належить порушувати такою мірою, щоб це суперечило інтересам Спільноти.

3. Комісії належить забезпечувати застосування положень цієї статті та, в разі потреби, адресувати належні директиви чи рішення державам-членам.

СЕКЦІЯ 2

Допомога, що її надають держави-члени

Стаття 87

1. Якщо в цьому Договорі не обумовлено інакше, допомога, що її держава-член надає в будь-якій формі чи за рахунок державних ресурсів, якщо вона спотворює чи загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб'єктам господарювання чи виробництву певних товарів, є несумісною з спільним ринком тою мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

2. Сумісною зі спільним ринком є:

(a) допомога соціального характеру, надана окремим споживачам, за умови, що її надано без дискримінації на підставі походження дотичних товарів;

(b) допомога заради ліквідації наслідків стихійних лих чи надзвичайних ситуацій;

(c) допомога економіці певних регіонів Федеративної Республіки Німеччини, що зазнали впливу поділу Німеччини, коли така допомога потрібна, щоб скомпенсувати несприятливі економічні наслідки, спричинені цим поділом.

3. Сумісною з внутрішнім ринком можна вважати:

(a) допомогу, що сприяє економічному розвиткові регіонів із надзвичайно низьким рівнем життя чи високим рівнем безробіття;

(b) допомогу, що сприяє здійсненню важливого проекту спільного європейського інтересу чи подоланню серйозного збурення економіки держави-члена;

(c) допомогу, що сприяє розвиткові певних видів економічної діяльності чи певних сфер економіки, якщо така допомога не чинить негативного впливу на умови торгівлі такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(d) допомогу, що сприяє культурному розвиткові та збереженню культурної спадщини, якщо така допомога не впливає на умови торгівлі та конкуренцію в Спільноті такою мірою, що це суперечить спільному інтересові;

(e) інші категорії допомоги, що їх можуть окреслити рішення Ради, що їй належить діяти кваліфікованою більшістю на пропозицію Комісії.

Стаття 88

1. Комісії, у співпраці з державами-членами, належить постійно наглядати за всіма системами допомоги, наявними у цих державах. Їй належить пропонувати останнім будь-які належні заходи, що їх потребує прогресивний розвиток чи функціювання спільного ринку.

2. Якщо, після повідомлення зацікавлених сторін з пропозицією подати свої коментарі, Комісія встановлює, що допомога, що її надала держава-член чи отримано з державних ресурсів, є несумісною зі спільним ринком з огляду на статтю 87, чи що таку допомогу використовують неналежним чином, вона вирішує, що зацікавленій державі належить скасувати чи змінити таку допомогу протягом строку, що його належить встановити Комісії.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього рішення протягом установленого строку, Комісія чи будь-яка інша зацікавлена держава-член може, як відступ від положень статей 226 та 227, спрямувати питання безпосередньо на розгляд Суду.

Як відступ від положень статті 87 чи регламентів, обумовлених в статті 89, Рада, за заявою держави-члена, може одностайно вирішити, якщо таке рішення виправдане винятковими обставинами, що допомогу, що її ця держава надає чи планує надати, визнано сумісною зі спільним ринком. Якщо Комісія вже почала стосовно зазначеної допомоги процедуру, обумовлену в першому абзаці цієї частини, факт подання до Ради заяви зацікавленої держави має наслідком зупинення цієї процедури доти, доки Рада не оприлюднить своєї позиції.

Проте, якщо Рада не оприлюднює своєї позиції протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заяви, Комісії належить прийняти рішення у справі.

3. Комісію належить інформувати про будь-які плани щодо надавання чи зміни допомоги достатньо завчасно, аби вона мала змогу подати свої коментарі. Якщо вона вважає, що будь-який такий план є несумісним зі спільним ринком з огляду на статтю 87, їй належить невідкладно почати процедуру, обумовлену в частині другій. Зацікавленій державі-членові не належить вживати запланованих заходів доти, доки цю процедуру не завершено остаточним рішенням.

Стаття 89

Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може кваліфікованою більшістю виробляти будь-які належні регламенти на застосування статей 87 та 88, зокрема на визначення умов застосування частини третьої статті 88 та категорій допомоги, що їх звільнено від цієї процедури.

ПІДРОЗДІЛ 2

ПОДАТКОВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 90

Жодній державі-членові не належить, прямо чи опосередковано, накладати на продукцію інших держав-членів будь-які внутрішні податки будь-якого типу, що перевищують податки, прямо чи опосередковано накладені на подібну продукцію національного виробництва.

Окрім того, жодній державі-членові не належить накладати на продукцію інших держав-членів жодних внутрішніх податків, які за своєю суттю надають непрямий захист іншій продукції.

Стаття 91

Якщо продукцію експортовано на територію будь-якої держави-члена, будь-яке відшкодування внутрішнього податку не може перевищувати внутрішнього податку, прямо чи опосередковано накладеного на цю продукцію.

Стаття 92

Не належить надавати звільнення від сплати та відшкодування стягнень, що не є податком з обігу, акцизними зборами та іншими формами непрямого оподаткування, стосовно експорту до інших держав-членів, та не належить накладати компенсаційні податки за імпорт із держав-членів, хіба що Рада, на пропозицію Комісії, кваліфікованою більшістю попередньо схвалила відповідні положення обмеженого строку дії.

Стаття 93

Раді, на пропозицію Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом та Економіко-соціальним комітетом, належить одностайно ухвалити заходи гармонізації законодавства щодо податків з обігу, акцизних зборів та інших форм непрямого оподаткування за умови, що така гармонізація потрібна, аби забезпечити запровадження та функціювання внутрішнього ринку в часових межах, що їх закладено в статті 14.

ПІДРОЗДІЛ 3

ЗБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Стаття 94