Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

02014L0059-UA-07.01.2020-004.005

Цей текст слугує суто засобом документування і не має юридичної сили. Установи Союзу не несуть жодної відповідальності за його зміст. Автентичні версії відповідних актів, включно з їхніми преамбулами, опубліковані в Офіційному віснику Європейського Союзу і доступні на EUR-Lex.

(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво

Глава 12. Фінансові послуги)

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2014/59/ЄС

від 15 травня 2014 року

про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

(OB L 173, 12.06.2014, с. 190)

Зі змінами, внесеними:

Офіційний вісник

№

сторінка

дата

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2017/1132 Текст стосується ЄЕП від 14 червня 2017 року

L 169

46

30.06.2017

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2017/2399 від 12 грудня 2017 року

L 345

96

27.12.2017

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/879 від 20 травня 2019 року

L 150

296

07.06.2019

ДИРЕКТИВОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) 2019/2162 Текст стосується ЄЕП від 27 листопада 2019 року

L 328

29

18.12.2019

Із виправленнями, внесеними:

Виправленням, OB L 283, 31.08.2020, с. 2 (2019/879)

{Зміни до Директиви додатково див. в Директиві 2019/2034 від 27.11.2019}

ДИРЕКТИВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ 2014/59/ЄС

від 15 травня 2014 року

про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

(Текст стосується ЄЕП)

РОЗДІЛ I

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ, ТЕРМІНИ ТА ОЗНАЧЕННЯ, КОМПЕТЕНТНІ ОРГАНИ

Стаття 1

Предмет та сфера застосування

1. Ця директива встановлює правила та процедури, що стосуються відновлення платоспроможності та врегулювання таких суб'єктів:

(a) установ, що мають осідок у Союзі;

(b) фінансових установ, що мають осідок у Союзі, якщо така фінансова установа є дочірньою компанією кредитної установи, інвестиційної фірми або компанії, зазначеної у пункті (c) або (d), та підлягає нагляду материнської компанії на консолідованій основі відповідно до статей 6-17 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) фінансових холдингових компаній, фінансових холдингових компаній змішаного типу та холдингових компаній зі змішаною діяльністю, що мають осідок у Союзі;

(d) материнських фінансових холдингових компаній у державі-члені, материнських фінансових холдингових компаній Союзу, материнських фінансових холдингових компаній змішаного типу у державі-члені, материнських змішаних фінансових холдингових компаній Союзу;

(e) філій установ, що мають осідок за межами Союзу відповідно до спеціальних умов, встановлених у цій директиві.

Встановлюючи та застосовуючи вимоги цієї Директиви, а також використовуючи різні інструменти, що знаходяться у їхньому розпорядженні, щодо суб'єкта, зазначеного в першому підпараграфі, та за умови виконання спеціальних положень, органи з врегулювання і компетентні органи беруть до уваги характер його господарської діяльності, його структуру участі, організаційну форму, профіль ризику, розмір та правовий статус, його взаємопов'язаність з іншими установами або з фінансовою системою загалом, предмет та складність його видів діяльності, членство у схемі інституційного захисту (IPS), яка відповідає вимогам статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013 або інших кооперативних системах взаємної солідарності, вказаних у статті 113(6) зазначеного регламенту, а також те, чи він надає якісь інвестиційні послуги або здійснює інвестиційну діяльність, як визначено в пункті (2) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС.

2. Держави-члени можуть ухвалити або підтримувати правила, які є більш суворими або додатковими до тих, що встановлені у цій директиві, а також у делегованих чи імплементаційних актах, ухвалених на підставі цієї директиви, за умови, що вони мають загальне застосування і не суперечать цій директиві та делегованим або імплементаційним актам, ухваленим на її підставі.

Стаття 2

Терміни та означення

1. Для цілей цієї директиви застосовують такі терміни та означення:

(1) «врегулювання» означає застосування інструменту врегулювання або інструменту, зазначеного в статті 37(9), з метою досягнення однієї чи більше цілей врегулювання, зазначених у статті 31(2);

(2) «кредитна установа» означає кредитну установу, як визначено в пункті (1) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, за винятком установ, зазначених у статті 2(5) Директиви 2013/36/ЄС;

(3) «інвестиційна фірма» означає інвестиційну фірму, як визначено в пункті (2) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, до якої застосовується вимога початкового капіталу, встановлена у статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС;

(4) «фінансова установа» означає фінансову установу, як означено в пункті (26) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(5) «дочірня компанія» означає дочірню компанію, як визначено у пункті (16) Статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та для цілей застосування статей 7, 12, 17, 18, 45-45m, 59-62, 91 і 92 цієї директиви до врегулювання груп, зазначених у пункті (b) пункту (83b) цього параграфа, включає, у відповідних випадках, кредитні установи, постійно афілійовані з центральним органом, сам центральний орган та їхні відповідні дочірні компанії, враховуючи спосіб, у який такі групи врегулювання виконують статтю 45e(3) цієї директиви;

(5a) «істотна дочірня компанія» означає істотну дочірню компанію, як визначено в пункті (135) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(6) «материнська компанія» означає материнську компанію, як визначено в пункті (15)(a) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(7) «консолідована основа» означає основу консолідованого стану, як визначено в пункті (47) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(8) «схема інституційного захисту» або «IPS» означає механізм, який задовольняє вимоги, встановлені у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(9) «фінансова холдингова компанія» означає фінансову холдингову компанію, як визначено в пункті (20) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(10) «фінансова холдингова компанія змішаного типу» означає фінансову холдингову компанію змішаного типу, як визначено в пункті (21) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(11) «холдингова компанія з змішаною діяльністю» означає холдингову компанію зі змішаною діяльністю, як визначено в пункті (22) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(12) «материнська фінансова холдингова компанія у державі-члені» означає материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, як визначено в пункті (30) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(13) «материнська фінансова холдингова компанія Союзу» означає материнську фінансову холдингову компанію ЄС, як визначено в пункті (31) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(14) «материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу у державі-члені» означає материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені, як визначено в пункті (32) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(15) «материнська фінансова холдингова компанія Союзу змішаного типу» означає материнську фінансову холдингову компанію ЄС змішаного типу, як визначено в пункті (33) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(16) «цілі врегулювання» означає цілі врегулювання, зазначені в статті 31(2);

(17) «філія» означає філію, як визначено в пункті (17) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(18) «орган з врегулювання» означає орган, призначений державою-членом відповідно до статті 3;

(19) «інструмент врегулювання» означає інструмент врегулювання, зазначений у статті 37(3);

(20) «повноваження щодо врегулювання» означає повноваження, зазначені у статтях 63-72;

(21) «компетентний орган» означає компетентний орган, як визначено в пункті (40) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, включно з Європейським Центральним Банком, щодо спеціальних завдань, покладених на нього Регламентом Ради (ЄС) № 1024/2013 (1);

(22) «компетентні міністерства» означає міністерства фінансів або інші міністерства держав-членів, відповідальні за ухвалення економічних, фінансових та бюджетних рішень на національному рівні згідно з національними сферами компетенції, призначені відповідно до статті 3(5);

(23) «установа» означає кредитну установу чи інвестиційну фірму;

(24) «орган управління» означає орган управління, як визначено в пункті (7) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(25) «вище керівництво» означає вище керівництво, як визначено в пункті (9) статті 3(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(26) «група» означає материнську компанію та її дочірні компанії;

(27) «транскордонна група» означає групу, до якої належать компанії, що мають осідок у більш ніж одній державі-члені;

(28) «надзвичайна публічна фінансова підтримка» означає державну допомогу в розумінні статті 107(1) ДФЄС або будь-яку іншу публічну фінансову допомогу на наднаціональному рівні, яка при наданні на національному рівні становила б державну допомогу, що надається з метою збереження або відновлення життєздатності, ліквідності або платоспроможності установи або суб'єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), або групи, частиною якої є ця установа чи суб'єкт;

(29) «екстрена підтримка ліквідності» означає надання центральним банком грошових коштів центрального банку або будь-якої іншої підтримки, що може призвести до збільшення грошових коштів центрального банку, платоспроможній фінансовій установі або групі платоспроможних фінансових установ, які стикаються з тимчасовими проблемами з ліквідністю, при чому така операція не становить частину монетарної політики;

(30) «системна криза» означає розлад у фінансовій системі з потенційною імовірністю серйозних негативних наслідків для внутрішнього ринку та реальної економіки. Всі типи фінансових посередників, ринків та інфраструктури можуть до певної міри мати потенційне системне значення;

(31) «суб'єкт групи» означає юридичну особу, що є частиною групи;

(32) «план відновлення платоспроможності» означає план відновлення платоспроможності, який склала та якого дотримується установа відповідно до статті 5;

(33) «план відновлення платоспроможності групи» означає план відновлення платоспроможності, який склали та дотримуються відповідно до статті 7;

(34) «істотна філія» означає філію, яка би вважалася істотною у державі-члені ведення діяльності відповідно до статті 51(1) Директиви 2013/36/ЄС;

(35) «критично важливі функції» означають види діяльності, послуги або операції, призупинення яких імовірно призведе в одній або більше державах-членах до призупинення важливих для реальної економіки послуг або до підірвання фінансової стабільності з огляду на розмір, частку ринку, зовнішню та внутрішню взаємопов'язаність, складність або транскордонні види діяльності установи чи групи, зокрема враховуючи взаємозамінність таких видів діяльності, послуг або операцій;

(36) «основні напрями діяльності» означають напрями діяльності та пов'язані послуги, що становлять суттєві джерела доходів, прибутків або вартість франшизи для установи або групи, частиною якої є установа;

(37) «орган консолідованого нагляду» означає орган консолідованого нагляду, як визначено в пункті (41) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(38) «власні кошти» означають власні кошти, як визначено в пункті (118) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(39) «умови врегулювання» означають умови, зазначені в статті 32(1);

(40) «дія з врегулювання» означає рішення, згідно з яким установа або суб'єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), піддається врегулюванню відповідно статті 32 або 33, застосуванню інструменту врегулювання або виконанню одного або більше повноважень щодо врегулювання;

(41) «план врегулювання» означає план врегулювання для установи, складений відповідно до статті 10;

(42) «врегулювання групи» означає одне з наступного:

(a) застосування дії з врегулювання на рівні материнської компанії або установи, що підлягає консолідованому нагляду, або

(b) координація застосування інструментів врегулювання та здійснення повноважень щодо врегулювання органами з врегулювання стосовно суб'єктів групи, які відповідають умовам врегулювання;

(43) «план врегулювання групи» означає план врегулювання групи, складений відповідно до статей 12 та 13;

(44) «орган з врегулювання на рівні групи» означає орган з врегулювання у державі-члені, в якій знаходиться орган консолідованого нагляду;

(45) «схема врегулювання групи» означає схему врегулювання групи відповідно до статті 91;

(46) «колегія з врегулювання» означає колегію, створену відповідно до статті 88 для виконання завдань, зазначених в статті 88(1);

(47) «звичайне провадження щодо неплатоспроможності» означає колективне провадження щодо неплатоспроможності, яке тягне за собою часткове або повне вилучення майна боржника та призначення ліквідатора або адміністратора, що зазвичай застосовується до установ згідно з національним законодавством та або є спеціальним для таких установ, або застосовується загалом до будь-якої фізичної чи юридичної особи;

(48) «боргові інструменти»:

(i) для цілей пунктів (g) та (j) статті 63(1) означають облігації та інші форми боргових зобов'язань, що можуть передаватися, інструменти створення або визнання боргу, а також інструменти, які надають право отримання боргових інструментів; та

(ii) для цілей статті 108 означають облігації та інші форми боргових зобов'язань, що можуть передаватися, та інструменти створення або визнання боргу;

(49) «материнська установа у державі-члені» означає материнську установу у державі-члені, як визначено в пункті (28) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(50) «материнська установа Союзу» означає материнську установу ЄС, як визначено в пункті (29) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(51) «вимоги до власних коштів» означають вимоги, встановлені у статтях 92-98 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(52) «наглядова колегія» означає колегію органів нагляду, створену відповідно до статті 116 Директиви 2013/36/ЄС;

(53) «рамки державної допомоги Союзу» означають рамки, встановлені статтями 107, 108 та 109 ДФЄС, регламентами та всіма актами Союзу, включно з настановами, повідомленнями та оповіщеннями, створеними або ухваленими відповідно до статті 108(4) або статті 109 ДФЄС;

(54) «ліквідація» означає реалізацію активів установи або суб'єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(55) «інструмент розподілу активів» означає механізм здійснення передачі органом з врегулювання активів, прав та зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь компанії з управління активами відповідно до статті 42;

(56) «компанія з управління активами» означає юридичну особу, яка відповідає вимогам, встановленим у статті 42(2);

(57) «інструмент внутрішнього визволу» означає механізм виконання органом з врегулювання повноважень на списання та конверсію стосовно зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, відповідно до статті 43;

(58) «інструмент продажу бізнесу» означає механізм здійснення передачі органом з врегулювання акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або активів, прав чи зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь покупця, який не є перехідною установою, згідно зі статтею 38;

(59) «перехідна установа» означає юридичну особу, яка виконує вимоги, встановлені у статті 40(2);

(60) «інструмент перехідної установи» означає механізм передачі акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або активів, прав чи зобов'язань установи, яка підлягає врегулюванню, на користь перехідної установи відповідно до статті 40;

(61) «інструменти власності» означають акції, інші інструменти, які надають право власності, інструменти, які можуть бути конвертовані у акції чи інші інструменти власності або надають право придбання акцій чи інших інструментів власності, а також інструменти, які становлять права на акції чи інші інструменти власності;

(62) «акціонери» означають акціонерів або власників інших інструментів власності;

(63) «повноваження на передачу» означають повноваження, визначені у пункті (c) або (d) статті 63(1), передавати акції, інші інструменти власності, боргові інструменти, активи, права або зобов'язання, або будь-яке їх поєднання від установи, яка підлягає врегулюванню, до отримувача;

(64) «центральний контрагент» означає центрального контрагента, як визначено в пункті (1) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(65) «дериватив» означає дериватив, як визначено в пункті (5) статті 2 Регламенту (ЄС) № 648/2012;

(66) «повноваження на списання та конверсію» означає повноваження, зазначені в статті 59(2) та в пунктах (e)-(i) статті 63(1);

(67) «забезпечене зобов'язання» означає зобов'язання, у якому право кредитора на оплату чи іншу форму виконання забезпечене заставою, правом утримання або угодами про забезпечення, включно із зобов'язаннями, які виникають за операціями репо, та іншими угодами про забезпечення у формі передачі права власності;

(68) «інструменти основного капіталу першого рівня» означають інструменти капіталу, які виконують вимоги, встановлені у статті 28(1)-(4), статті 29(1)-(5) або статті 31(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(68а) «основний капітал першого рівня» означає основний капітал першого рівня, розрахований відповідно до статті 50 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(69) «інструменти додаткового капіталу першого рівня» означають інструменти капіталу, які виконують вимоги, встановлені у статті 52(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(70) «агрегована сума» означає агреговану суму, на підставі якої орган з врегулювання оцінив, що зобов'язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, повинні бути списані або конвертовані відповідно до статті 46(1);

(71) «зобов'язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл» означають зобов'язання та інструменти капіталу, які не належать до основного капіталу першого рівня, інструментів додаткового капіталу першого або другого рівня установи або суб'єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), та не виключені зі сфери застосування інструменту внутрішнього визволу на підставі статті 44(2);

(71a) «прийнятні зобов'язання» означають зобов'язання, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл, які виконують, якщо застосовно, умови статті 45b або пункту (a) статті 45f(2) цієї директиви, та інструменти другого рівня, які виконують умови пункту (b) статті 72a(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(71b) «субординовані прийнятні інструменти» означають інструменти, які виконують усі умови, зазначені у статті 72a Регламенту (ЄС) № 575/2013, окрім параграфів (3)-(5) статті 72b такого Регламенту;

(72) «схема гарантування депозитів» означає схему гарантування депозитів, запроваджену та офіційно визнану державою-членом відповідно до статті 4 Директиви 2014/49/ЄС;

(73) «інструменти другого рівня» означають інструменти капіталу або субординовані позики, які відповідають умовам, встановленим у статті 63 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(74) «відповідні інструменти капіталу» для цілей секції 5 глави IV розділу IV та глави V розділу IV означають інструменти додаткового капіталу першого рівня та інструменти другого рівня;

(75) «коефіцієнт конверсії» означає індекс, який визначає кількість акцій або інших інструментів власності, у які буде конвертоване зобов'язання певного класу щодо одного інструменту класу або щодо певної одиниці вартості боргової вимоги;

(76) «кредитор, який зазнав впливу» означає кредитора, вимога якого стосується зобов'язання, яке зменшують або конвертують в акції або інші інструменти власності шляхом застосування повноваження на списання або конверсію відповідно до використання інструменту внутрішнього визволу;

(77) «утримувач, який зазнав впливу» означає утримувача інструментів власності, інструменти власності якого були анульовані на підставі повноваження, зазначеного в пункті (h) статті 63(1);

(78) «належний орган» означає орган держави-члена, визначений відповідно до статті 61, відповідальний згідно з національним законодавством цієї держави за встановлення, зазначене в статті 59(3);

(79) «відповідна материнська установа» означає материнську установу у державі-члені, материнську установу Союзу, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, холдингову компанію зі змішаною діяльністю, материнську фінансову холдингову компанію у державі-члені, материнську фінансову холдингову компанію Союзу, материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу у державі-члені або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу, щодо якої застосовується інструмент внутрішнього визволу;

(80) «отримувач» означає суб'єкт, якому установа, яка підлягає врегулюванню, передає акції, інші інструменти власності, боргові інструменти, активи, права чи зобов'язання або будь-яке їх поєднання;

(81) «робочий день» означає день, що не припадає на суботу, неділю або державне свято у відповідній державі-члені;

(82) «право на припинення» означає право на розірвання договору, право на дострокове погашення, закриття, взаємне зарахування зустрічних зобов'язань або неттінг зобов'язань, будь-які подібні положення, що призупиняють, змінюють або погашають зобов'язання сторони договору, або положення, яке унеможливлює виникнення зобов'язання за договором, що виникло би в іншому випадку;

(83) «установа, яка підлягає врегулюванню» означає установу, фінансову установу, фінансову холдингову компанію, фінансову холдингову компанію змішаного типу, холдингову компанію зі змішаною діяльністю, материнську фінансову холдингову компанію в державі-члені, материнську фінансову холдингову компанію Союзу, материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу в державі-члені або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу, щодо якої здійснюється дія з врегулювання;

(83a) «суб'єкт врегулювання» означає:

(a) юридичну особу, що має осідок в Союзі, яка, відповідно до статті 12 визначена органом з врегулювання як суб'єкт, щодо якого план врегулювання передбачає дії з врегулювання; або

(b) установу, що не є частиною групи, яка підлягає консолідованому нагляду відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС, щодо якої план врегулювання, складений відповідно до статті 10 цієї Директиви, передбачає дії з врегулювання;

(83b) «група врегулювання» означає:

(a) суб'єкт врегулювання та його дочірні компанії, що не є:

(i) самі суб'єктами врегулювання;

(ii) дочірніми компаніями інших суб'єктів врегулювання; або

(iii) суб'єктами, що мають осідок у третій країні, не включеними до групи врегулювання відповідно до плану врегулювання, або їхніми дочірніми компаніями; або

(b) кредитними установами, постійно афілійованими з центральним органом та самим центральним органом, якщо принаймні одна з цих кредитних установ або центральний орган є суб'єктом врегулювання, або їхніми відповідними дочірніми компаніями;

(83c) «глобальна системно важлива установа» або «G-SII» означає G-SII, як визначено в пункті (133) статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(84) «дочірня компанія Союзу» означає установу, що має осідок у державі-члені, яка є дочірньою компанією установи третьої країни або материнської компанії третьої країни;

(85) «материнська компанія Союзу» означає материнську установу Союзу, материнську фінансову холдингову компанію Союзу або материнську фінансову холдингову компанію Союзу змішаного типу;

(86) «установа третьої країни» означає суб'єкт, головний офіс якого має осідок у третій країні, до якого, якщо б він мав осідок у Союзі, застосовувалось би означення установи;

(87) «материнська компанія третьої країни» означає материнську компанію, материнську фінансову холдингову компанію або материнську фінансову холдингову компанію змішаного типу, що має осідок у третій країні;

(88) «провадження щодо врегулювання в третій країні» означають дію за законодавством третьої країни, яку здійснюють для управління неспроможністю установи третьої країни або материнської компанії третьої країни, яка з огляду на цілі та очікувані результати є порівнянною з діями з врегулювання відповідно до цієї директиви;

(89) «філія Союзу» означає філію установи третьої країни, розташовану в державі-члені;

(90) «відповідний орган третьої країни» означає орган третьої країни, відповідальний за виконання функцій, порівнянних з функціями органів з врегулювання або компетентних органів відповідно до цієї директиви;

(91) «механізм фінансування групи» означає механізм або механізми фінансування держави-члена органу з врегулювання на рівні групи;

(92) «каскадна транзакція» означає транзакцію, яка укладається між двома суб'єктами групи з метою повної або часткової передачі ризику, створеного іншою транзакцією, укладеною між одним з таких суб'єктів групи та третьою особою;

(93) «внутрішньогрупова гарантія» означає договір, згідно з яким один суб'єкт групи гарантує зобов'язання іншого суб'єкта групи перед третьою особою;

(94) «гарантовані депозити» означають гарантовані депозити, як визначено в пункті (5) статті 2(1) Директиви 2014/49/ЄС;

(95) «прийнятні депозити» означають прийнятні депозити, як визначено в пункті (4) статті 2(1) Директиви 2014/49/ЄС;

(96) «облігація з покриттям» означає облігацію з покриттям, як визначено у пункті (1) статті 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/2162 (2), або стосовно інструмента, емітованого до 8 липня 2022 року, облігацію, зазначену в статті 52(4) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС (3), як застосовно на дату емісії;

(97) «угода про фінансове забезпечення у формі передачі права власності» означає угоду про фінансове забезпечення у формі передачі права власності, як визначено в пункті (b) статті 2(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради 2002/47/ЄС (4);

(98) «угода про неттінг» означає угоду, за якою низка вимог або зобов'язань може бути конвертована в єдину чисту вимогу, включно з ліквідаційними інструментами взаємозаліку, за якими, при настанні випадку примусового виконання (незалежно від способу і місця його визначення), зобов'язання сторін достроково представляють до погашення так, що негайно настає строк їх виконання або вони припиняються та в будь-якому випадку конвертуються в єдину чисту вимогу або замінюються на таку, включно з «положеннями ліквідаційного взаємозаліку», як визначено в пункті (n)(i) статті 2(1) Директиви 2002/47/ЄС та «неттінгом» за визначенням пункту (k) статті 2 Директиви 98/26/ЄС;

(99) «угода про зарахування зустрічних вимог» означає угоду, за якою може здійснюватися взаємне зарахування двох або більше вимог чи зобов'язань, які існують між установою, яка підлягає врегулюванню, та контрагентом;

(100) «фінансові договори» включають такі договори та угоди:

(a) договори про цінні папери, включно з:

(i) договорами про купівлю, продаж або позичку цінного паперу, групи цінних паперів або індексу цінних паперів;

(ii) опціонами на цінний папір, групи цінних паперів або індекс цінних паперів;

(iii) транзакціями репо або зворотного репо на будь-який такий цінний папір, групу цінних паперів або індекс цінних паперів;

(b) договори на поставку товарів, включно з:

(i) договорами про купівлю, продаж або позичку товару або групи чи індексу товарів для майбутнього постачення;

(ii) опціонами на товар або групу чи індекс товарів;

(iii) транзакціями репо або зворотного репо на будь-який такий товар, групу чи індекс товарів;

(c) ф'ючерсні та форвардні договори, включно з договорами (відмінними від договорів про постачення товарів) про купівлю, продаж або передачу товару чи майна будь-якого іншого ґатунку, послуги, права чи частки за визначену ціну в майбутньому;

(d) свопові угоди, включно із:

(i) свопами та опціонами, що стосуються процентних ставок; спотами або іншими угодами на обмін валюти; іноземними валютами; індексом акцій або акцією; індексом боргу або боргом; індексом товару або товарами; погодою, емісією або інфляцією;

(ii) свопами на сукупний дохід, кредитними спредовими свопами або кредитними свопами;

(iii) будь-якими угодами або транзакціями, подібними до угоди, зазначеної в пункті (i) або (ii), які є предметом постійного обігу на ринках свопів або деривативів;

(e) міжбанківські угоди про надання позики, у яких строк позики не перевищує трьох місяців;

(f) рамкові угоди на договори або угоди, зазначені у пунктах (a)-(e);

(101) «захід із запобігання кризі» означає виконання повноважень щодо безпосереднього усунення недоліків або перешкод у можливості проведення відновлення платоспроможності за умовами статті 6(6), виконання повноважень для подолання або усунення перешкод у можливості проведення врегулювання за умовами статті 17 або 18, вживання заходів раннього втручання за умовами статті 27, призначення тимчасового адміністратора за умовами статті 29 або виконання повноважень на списання чи конверсію за умовами статті 59;

(102) «захід з управління кризою» означає дію з врегулювання або призначення надзвичайного керівника відповідно до статті 35 чи особи за умовами статті 51(2) або за умовами статті 72(1);

(103) «потенціал відновлення платоспроможності» означає спроможність установи відновити свій фінансовий стан після значного погіршення;

(104) «вкладник» означає вкладника, як визначено в пункті (6) статті 2(1) Директиви 2014/49/ЄС;

(105) «інвестор» означає інвестора у розумінні пункту (4) статті 1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/9/ЕС (5);

(106) «призначений державний макропруденційний орган» означає орган, якому довірено проведення макропруденційної політики, зазначеної в Рекомендації В1 Рекомендації Європейської ради з системних ризиків від 22 грудня 2011 року щодо макропруденційного мандату національних органів (ESRB/2011/3);

(107) «мікропідприємства, малі та середні підприємства» означають мікропідприємства, малі та середні підприємства, як визначено відповідно до річного обігу, зазначеного в статті 2(1) Додатку до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (6);

(108) «регульований ринок» означає регульований ринок, що його означено в пункті (21) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС;

(109) «вимога до комбінованого буферного капіталу» означає вимогу до комбінованого буферного капіталу, як визначено у пункті (6) статті 128 Директиви 2013/36/ЄС.

2. Комісія має повноваження ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 115 з метою конкретизації критеріїв для становлення видів діяльності, послуг та операцій, зазначених в пункті (35) першого підпараграфа стосовно визначення «критично важливих функцій» та критеріїв встановлення напрямів діяльності та пов'язаних послуг, зазначених в пункті (36) першого підпараграфа стосовно визначення «основних видів діяльності».

Стаття 3

Призначення органів, відповідальних за врегулювання

1. Кожна держава-член призначає один або, як виняток, більше органів з врегулювання, уповноважених застосовувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання.

2. Орган з врегулювання є публічним адміністративним органом чи органами, якому (яким) надано публічні адміністративні повноваження.

3. Органами з врегулювання можуть виступати національні центральні банки, компетентні міністерства або інші публічні адміністративні органи чи органи, яким надані публічні адміністративні повноваження. Як виняток, держави-члени можуть встановити, що органом з врегулювання можуть бути компетентні органи нагляду для цілей Регламенту (ЄС) № 575/2013 та Директиви 2013/36/ЄС. Необхідно досягти належних структурних домовленостей для забезпечення операційної незалежності та уникнення конфліктів інтересів між функціями нагляду згідно з Регламентом (ЄС) № 575/2013 та Директивою 2013/36/ЄС або іншими функціями відповідного органу та функціями органів з врегулювання згідно з цією директивою, без обмеження зобов'язань щодо обміну інформацією та співпраці відповідно до вимоги параграфа 4. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб в рамках компетентних органів, національних центральних банків, компетентних міністерств або інших органів існувала операційна незалежність між функцією врегулювання і наглядом або іншими функціями відповідного органу.

Персонал, залучений до виконання функцій органу з врегулювання згідно з цією директивою, повинен бути структурно відокремленим і мати окремі лінії звітування, відмінні від тих, що має персонал, залучений до виконання задач відповідно до Регламенту (ЄС) № 575/2013 і Директиви 2013/36/ЄС, або стосовно інших функцій відповідного органу.

Для цілей цього параграфа держави-члени або орган з врегулювання ухвалюють та оприлюднюють будь-які необхідні відповідні внутрішні правила, включно із правилами, які стосуються професійної таємниці та обміну інформацією між різними функціональними сферами.

4. Держави-члени повинні вимагати від органів, які здійснюють функції нагляду та врегулювання, а також від осіб, що виконують ці функції від їхнього імені, тісної співпраці у підготовці, плануванні та застосуванні рішень із врегулювання, як у випадку, коли орган з врегулювання і компетентний орган є окремими суб'єктами, так і коли ці функції виконує один і той самий суб'єкт.

5. Кожна держава-член призначає єдине міністерство, відповідальне за виконання функцій компетентного міністерства відповідно до цієї директиви.

6. Якщо орган з врегулювання у державі-члені не є компетентним міністерством, він інформує компетентне міністерство про рішення відповідно до цієї Директиви та, якщо національним законодавством не встановлене інше, отримує його згоду перед виконанням рішень, які мають безпосередній фіскальний вплив або системні наслідки.

7. Рішення, ухвалені компетентними органами, органами з врегулювання та Європейським банківським управлінням (EBA) згідно з цією директивою, враховують потенційний вплив рішення у всіх державах-членах, де установа або група веде діяльність, та мінімізують негативний вплив на фінансову стабільність і негативний економічний та соціальний вплив у цих державах-членах. На рішення EBA розповсюджується дія статті 38 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

8. Держави-члени забезпечують, щоб кожен орган з врегулювання мав експертні знання, ресурси і операційну спроможність для вчинення дій з врегулювання, і був здатний виконувати свої повноваження із швидкістю та гнучкістю, необхідними для досягнення цілей врегулювання.

9. EBA у співпраці з компетентними органами та органами з врегулювання розвиває необхідні експертні знання, ресурси і операційну спроможність та моніторить імплементацію параграфа 8, в тому числі за допомогою проведення періодичних партнерських перевірок.

10. Якщо відповідно до параграфа 1 держава-член призначає більше ніж один орган для застосування інструментів врегулювання і виконання повноважень щодо врегулювання, вона надає EBA і Комісії повідомлення з повним обґрунтуванням такого вчинку і чітко розподіляє функції та обов'язки між цими органами, забезпечуючи відповідну координацію між ними та визначаючи єдиний орган як контактний для цілей співпраці та координації з відповідними органами інших держав-членів.

11. Держави-члени повідомляють EBA про національний орган або органи, призначені органами врегулювання, а також про контактний орган та, у відповідних випадках, про їхні спеціальні функції та обов'язки. EBA публікує список таких органів з врегулювання і контактних органів.

12. Без обмеження статті 85, держави-члени можуть обмежити відповідальність органу з врегулювання, компетентного органу та їхнього відповідного персоналу згідно з національним законодавством за дії та бездіяльність під час виконання їхніх функцій відповідно до цієї директиви.

РОЗДІЛ II

ПІДГОТОВКА

ГЛАВА I

Планування відновлення платоспроможності та врегулювання

Секція 1

Загальні положення

Стаття 4

Спрощені зобов'язання для певних установ

1. Беручи до уваги вплив, який може мати неспроможність установи з огляду на природу її господарської діяльності, її структуру участі, організаційну форму, профіль ризику, розмір та правовий статус, її взаємопов'язаність з іншими установами або з фінансовою системою загалом, предмет та складність її видів діяльності, членство у схемі інституціонального захисту (IPS) або інших кооперативних системах взаємної солідарності, зазначених у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та провадження будь-якої інвестиційної діяльності або надання інвестиційних послуг, як визначено в пункті (2) статті 4(1) Директиви 2014/65/ЄС, а також те, чи її неспроможність і наступна ліквідація згідно зі звичайним провадженням щодо неплатоспроможності ймовірно матиме значний негативний вплив на фінансові ринки, інші установи, умови фінансування або на економіку в ширшому значенні, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи або органи з врегулювання встановлювали:

(a) зміст і деталі планів відновлення платоспроможності та врегулювання, передбачених статтями 5-12;

(b) дату, до якої слід спочатку розробити плани відновлення платоспроможності та врегулювання, а також частоту оновлення планів відновлення платоспроможності та врегулювання, яка може бути меншою, ніж передбачена у статті 5(2), статті 7(5), статті 10(6) і статті 13(3);

(c) зміст і деталі інформації, яку вимагають від установ відповідно до статті 5(5), статті 11(1) і статті 12(2), а також в секціях A та B додатку;

(d) рівень деталізації оцінки можливості проведення врегулювання відповідно до статей 15 та 16, а також секції C додатка.

2. Компетентні органи та, у відповідних випадках, органи з врегулювання проводять оцінювання, зазначене в параграфі 1, після консультацій, у відповідних випадках, з державним макропруденційним органом.

3. Держави-члени забезпечують, щоб, якщо застосовуються спрощені зобов'язання, компетентні органи і, у відповідних випадках, органи з врегулювання могли у будь-який час накладати повні, не спрощені зобов'язання.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб застосування спрощених зобов'язань per se не впливало на повноваження компетентного органу та, у відповідних випадках, органу з врегулювання, вживати захід із запобігання кризі або захід з управління кризою.

5. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для конкретизації критеріїв, зазначених в параграфі 1, для оцінювання згідно із цим параграфом впливу неспроможності установи на фінансові ринки, інші установи та на умови фінансування.

6. Беручи до уваги, у відповідних випадках, досвід, набутий під час застосування настанов, зазначених в параграфі 5, EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення критеріїв, зазначених у параграфі 1, для оцінювання згідно з таким параграфом впливу неспроможності установи на фінансові ринки, інші установи та умови фінансування.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2017 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалити регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. Компетентні органи та органи з врегулювання повідомляють EBA про спосіб застосування ними параграфів 1, 8, 9 та 10 до установ у їхній юрисдикції. Не пізніше 31 грудня 2017 року EBA подає Європейському Парламенту, Раді та Комісії звіт про імплементацію параграфів 1, 8, 9 і 10. Зокрема, цей звіт визначає будь-які розбіжності у імплементації параграфів 1, 8, 9 і 10 на національному рівні.

8. Відповідно до параграфів 9 і 10 держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи та, у відповідних випадках, органи з врегулювання могли відмовитися від застосування:

(a) вимог секцій 2 і 3 цієї глави до установ, афілійованих із центральним органом, і повністю або частково звільнених від пруденційних вимог у національному законодавстві відповідно до статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) вимог секції 2 до установ, які є членами схеми IPS.

9. У разі відмови відповідно до параграфа 8, держави-члени повинні:

(a) застосовувати вимоги секцій 2 і 3 цієї глави на консолідованій основі до центрального органу та установ, афілійованих із ним, у розумінні статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) вимагати виконання схемою IPS вимог секції 2 у співпраці з кожним із членів, для якого застосовується відмова.

Для цієї цілі будь-яке покликання в секціях 2 і 3 цієї глави на групу повинне включати центральний орган та установи, пов'язані з ним, у розумінні статті 10 Регламенту (ЄС) № 575/2013, та їхні дочірні установи, а будь-яке покликання на материнські компанії або установи, які підлягають консолідованому нагляду відповідно до статті 111 Директиви 2013/36/ЄС, повинно включати центральний орган.

10. Установи, які підлягають безпосередньому нагляду Європейського Центрального Банку згідно зі статтею 6(4) Регламенту (ЄС) № 1024/2013 або такі, що становлять значну частину фінансової системи держави-члена, складають свої власні плани відновлення платоспроможності у відповідності до секції 2 цієї глави та підлягають індивідуальним планам врегулювання згідно із секцією 3.

Для цілей цього параграфа операції установи необхідно вважати такими, що становлять значну частину фінансової системи держави-члена у разі виконанні будь-якої з наступних умов:

(a) загальна вартість її активів перевищує 30000000000 євро; або

(b) співвідношення загальної вартості її активів до ВВП держави-члена, в якій вона має осідок, перевищує 20 %, якщо загальна вартість її активів не менша 5000000000 євро.

11. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів з метою встановлення єдиних форматів, зразків та означень для визначення і передачі EBA інформації компетентними органами та органами з врегулювання для цілей параграфа 7 із дотриманням принципу пропорційності.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Секція 2

Планування відновлення платоспроможності

Стаття 5

Плани відновлення платоспроможності

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна установа, яка не є частиною групи, що підлягає нагляду на консолідованій основі згідно із статтями 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС, розробила і дотримувалася плану відновлення платоспроможності, що містить заходи, які повинна вжити установа для відновлення її фінансового стану після значного погіршення її фінансової ситуації. Плани відновлення платоспроможності необхідно вважати механізмом врядування у розумінні статті 74 Директиви 2013/36/ЄС.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб установи оновлювали свої плани відновлення платоспроможності щонайменше раз на рік або після зміни правової чи організаційної структури установи, її діяльності або фінансового становища, які могли би істотно вплинути на план відновлення платоспроможності або вимагати змін до нього. Компетентні органи можуть вимагати від установ оновлювати їхні плани відновлення платоспроможності частіше.

3. Плани відновлення платоспроможності не повинні передбачати жодного доступу до надзвичайної публічної фінансової підтримки або її отримання.

4. Плани відновлення платоспроможності повинні містити, якщо застосовно, аналіз того, як і коли установа може подати, за умов, які розглядаються в плані, заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.

5. Без обмеження статті 4, держави-члени повинні забезпечити, щоб плани відновлення платоспроможності містили інформацію, перелічену в секції А додатка. Держави-члени можуть вимагати внесення до планів відновлення платоспроможності додаткової інформації.

Плани відновлення платоспроможності повинні також містити можливі заходи, які установа могла би вжити при виконанні умов раннього втручання відповідно до статті 27.

6. Держави-члени повинні вимагати, щоб плани відновлення платоспроможності містили належні умови та процедури для забезпечення вчасної імплементації дій із відновлення платоспроможності, а також різноманітні варіанти відновлення платоспроможності. Держави-члени повинні вимагати, щоб у планах відновлення платоспроможності розглядалася низка сценаріїв дуже сильного макроекономічного та фінансового стресу, що відповідають конкретним умовам установи, включно з подіями, які впливають на всю систему, а також стресом, характерним для окремих юридичних осіб та груп.

7. EBA у тісній співпраці з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) до 3 липня 2015 року видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення подальшої низки сценаріїв, які слід використовувати для цілей параграфа 6 цієї статті.

8. Держави-члени можуть передбачити, щоб компетентні органи мали повноваження вимагати від установи ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа.

9. Орган управління установи, зазначеної в параграфі 1, оцінює та схвалює план відновлення платоспроможності перед його поданням компетентному органу.

10. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, які додатково визначають, без обмеження статті 4, інформацію, яку повинен містити план відновлення платоспроможності, зазначений в параграфі 5 цієї статті.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 6

Оцінювання планів відновлення платоспроможності

1. Держави-члени повинні вимагати, щоб установи, від яких вимагається розробляти плани відновлення платоспроможності відповідно до умов статті 5(1) та статті 7(1), подавали ці плани відновлення платоспроможності на розгляд компетентному органу. Держави-члени повинні вимагати від цих установ переконливо продемонструвати компетентному органу відповідність цих планів критеріям параграфа 2.

2. Протягом шести місяців після подання кожного плану та після консультацій із компетентними органами держав-членів, у яких розташовуються істотні філії, наскільки це релевантно для такої філії, компетентні органи розглядають план та оцінюють, наскільки він задовольняє вимоги, встановлені у статті 5, та відповідність таким критеріям:

(a) імплементація запропонованих у плані заходів з обґрунтованою імовірністю підтримає або відновить життєздатність і фінансовий стан установи або групи, з урахуванням підготовчих заходів, які установа вжила або планувала вжити;

(b) план та окремі варіанти в його рамках з обґрунтованою імовірністю можуть бути імплементовані швидко та ефективно в ситуації фінансового стресу, наскільки можливо максимально уникаючи будь-яких значних негативних наслідків для фінансової системи, включно із сценаріями, які призвели б до виконання іншими фінансовими установами їхніх планів відновлення платоспроможності у той самий період.

3. При оцінюванні відповідності планів відновлення платоспроможності компетентний орган повинен враховувати відповідність капіталу та структури фінансування установи рівню складності її організаційної структури та профілю ризику.

4. Компетентний орган подає план відновлення платоспроможності органу з врегулювання. Орган з врегулювання може вивчити план відновлення платоспроможності з метою визначення будь-яких дій у плані відновлення платоспроможності, що можуть негативно вплинути на можливість проведення врегулювання установи, і надати рекомендації компетентному органу щодо цих питань.

5. Якщо, за оцінкою компетентного органу, існують істотні недоліки в плані відновлення платоспроможності або істотні перешкоди для його втілення, він повинен повідомити установу або материнську компанію групи про свою оцінку і вимагати від установи подати протягом двох місяців, із можливістю продовження цього строку на один місяць за згодою органів, переглянутого плану, який відображає шляхи подолання цих неточностей або перешкод.

Перед тим, як вимагати від установи повторного подання плану відновлення платоспроможності, компетентний орган надає установі можливість висловити свою думку щодо цієї вимоги.

Якщо компетентний орган вважає, що недоліки та перешкоди не були належним чином подолані у переглянутому плані, він може надати установі вказівку внести конкретні зміни у план.

6. Якщо установа не подасть переглянутий план відновлення платоспроможності або якщо компетентний орган встановить, що переглянутий план відновлення платоспроможності не виправляє належним чином недоліки або потенційні перешкоди, виявлені під час його початкового оцінювання, і виправити належним чином ці недоліки або перешкоди шляхом надання вказівки внести конкретні зміни у план неможливо, компетентний орган повинен вимагати від установи визначити протягом обґрунтованого періоду часу зміни, які вона може внести у свою діяльність з метою подолання недоліків або перешкод у втіленні плану відновлення платоспроможності.

Якщо установа не визначає таких змін протягом періоду часу, встановленого компетентним органом, або якщо, за оцінкою компетентного органу, запропоновані установою дії не усунули б належним чином недоліки або перешкоди, компетентний орган може надати вказівку установі вжити будь-яких заходів, які він вважає необхідними і пропорційними, беручи до уваги серйозність недоліків і перешкод, а також наслідки, які ці заходи матимуть для діяльності установи.

Компетентний орган може, без обмеження статті 104 Директиви 2013/36/ЄС, надати вказівку установі:

(a) знизити профіль ризику установи, включно з ризиком ліквідності;

(b) уможливити вчасне застосування заходів рекапіталізації;

(c) переглянути стратегію та структуру установи;

(d) внести змін до стратегії фінансування для вдосконалення стійкості основних напрямів діяльності та критично важливих функцій;

(e) внести зміни до структури врядування установи.

Перелік заходів, зазначених у цьому параграфі, не позбавляє держави-члени можливості уповноважити компетентні органи вживати додаткові заходи відповідно до національного законодавства.

7. Якщо компетентний орган вимагає від установи вжити заходи згідно з параграфом 6, його рішення щодо цих заходів повинне бути обґрунтованим та пропорційним.

Рішення повідомляють установі у письмовій формі і воно може бути оскаржено.

8. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають мінімальні критерії, які компетентний орган повинен оцінити з метою проведення оцінювання відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 8(1).

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 7

Плани відновлення платоспроможності групи

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб материнська компанія Союзу склала план відновлення платоспроможності групи і подала його органу консолідованого нагляду. Плани відновлення платоспроможності групи складаються з плану відновлення платоспроможності усієї групи, яку очолює материнська компанія Союзу. План відновлення платоспроможності групи визначає заходи, втілення яких може бути необхідним на рівні материнської компанії Союзу та кожної окремої дочірньої компанії.

2. У відповідності до статті 8, компетентні органи можуть вимагати від дочірніх компаній складати і подавати плани відновлення платоспроможності на індивідуальній основі.

3. Орган консолідованого нагляду, - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - передає плани відновлення платоспроможності групи:

(a) відповідним компетентним органам, зазначеним в статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС;

(b) компетентним органам держав-членів, у яких розташовані істотні філії, у межах, застосовних до відповідної філії;

(c) органу з врегулювання на рівні групи; а також

(d) органам з врегулювання дочірніх компаній.

4. План відновлення платоспроможності групи має на меті досягнення стабілізації групи в цілому або будь-якої установи групи, якщо вона знаходиться у стані стресу, для подолання або усунення причин тяжкого становища та відновлення фінансового стану відповідної групи або установи, одночасно беручи до уваги фінансове становище інших суб'єктів групи.

План відновлення платоспроможності групи повинен містити механізми для забезпечення координації та узгодженості заходів, які необхідно вжити на рівні материнської компанії Союзу, на рівні суб'єктів, зазначених у пунктах (c) та (d) статті 1(1), а також заходи, які необхідно вжити на рівні дочірніх компаній та, якщо застосовно, у відповідності з Директивою 2013/36/ЄС, на рівні істотних філій.

5. План відновлення платоспроможності групи та будь-який план, складений для окремого дочірньої компанії, повинен містити елементи, визначені у статті 5. Ці плани повинні містити, якщо застосовно, механізми фінансової підтримки всередині групи, ухвалені відповідно до угоди про фінансову підтримку всередині групи, укладеної згідно з главою III.

6. Плани відновлення платоспроможності групи містять низку варіантів відновлення платоспроможності, які охоплюють дії, що необхідно вжити у разі настання сценаріїв, передбачених в статті 5(6).

Для кожного із сценаріїв план відновлення платоспроможності групи визначає, чи наявні перешкоди в імплементації заходів відновлення платоспроможності всередині групи, включно із рівнем окремих суб'єктів, охоплених планом, та чи існують значні практичні або правові перешкоди для швидкої передачі власних коштів або погашення фінансових зобов'язань чи активів в межах групи.

7. Орган управління суб'єкта, що складає план відновлення платоспроможності групи відповідно до параграфа 1, оцінює та схвалює план відновлення платоспроможності групи перед його поданням органу консолідованого нагляду.

Стаття 8

Оцінювання планів відновлення платоспроможності групи

1. Орган консолідованого нагляду, разом з компетентними органами дочірніх компаній, після консультацій з компетентними органами, зазначеними в статті 116 Директиви 2013/36/ЄС, та з компетентними органами істотних філій, наскільки це релевантно для значної філії, переглядає план відновлення платоспроможності групи та оцінює, наскільки він відповідає вимогам та критеріям, встановленим у статтях 6 та 7. Таке оцінювання повинно проводитися відповідно до процедури, встановленої у статті 6 та у цій статті, а також враховувати потенційний вплив заходів відновлення платоспроможності на фінансову стабільність усіх держав-членів, в яких група веде діяльність.

2. Орган консолідованого нагляду та компетентні органи дочірніх компаній повинні докладати зусиль, щоб досягти спільного рішення щодо:

(a) перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи;

(b) того, чи необхідно складати план відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які є частиною групи; та

(c) застосування заходів, зазначених в статті 6(5) та (6).

Сторони повинні докладати зусиль для досягнення спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом консолідованого нагляду плану відновлення платоспроможності групи у відповідності до статті 7(3).

EBA може, на вимогу компетентного органу, допомагати компетентним органам у досягненні спільного рішення відповідно до статті 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо перегляду та оцінювання плану відновлення платоспроможності групи або будь-яких заходів, яких необхідно вжити материнській компанії Союзу відповідно до статті 6(5) та (6), орган консолідованого нагляду ухвалює своє власне рішення щодо цих питань. Орган консолідованого нагляду ухвалює своє рішення, враховуючи думки та сумніви інших компетентних органів, висловлені протягом цього чотиримісячного періоду. Орган консолідованого нагляду повідомляє рішення материнській компанії Союзу та іншим компетентним органам.

Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з компетентних органів, зазначених у параграфі 2, передає питання, згадане в параграфі 7, до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган консолідованого нагляду повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні такого Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу консолідованого нагляду.

4. У разі відсутності спільного рішення між компетентними органами протягом чотирьох місяців з дати передачі щодо:

(a) необхідності складання плану відновлення платоспроможності на індивідуальній основі для установ, які належать до їхньої юрисдикції; або

(b) застосування заходів, зазначених в статті 6(5) та (6) на рівні дочірніх компаній, кожен з компетентних органів ухвалює власне рішення з цього питання.

Якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з відповідних компетентних органів передає згадане в параграфі 7 питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, компетентний орган дочірньої компанії повинен відстрочити своє рішення і зачекати, доки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) такого Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення компетентного органу, який відповідає за дочірню компанію на індивідуальній основі.

5. Інші компетентні органи, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 4, можуть досягти спільного рішення щодо плану відновлення платоспроможності групи стосовно суб'єктів групи, які належать до їхньої юрисдикції.

6. Спільне рішення, зазначене в параграфі 2 або 5, а також рішення, ухвалені компетентними органами за відсутності спільного рішення, зазначені в параграфах 3 та 4, вважаються остаточними і повинні застосовуватися всіма компетентними органами у відповідних державах-членах.

7. На вимогу компетентного органа згідно з параграфом 3 або 4 EBA може допомагати компетентним органам у досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010 лише щодо оцінювання планів відновлення платоспроможності та імплементації заходів, зазначених у пунктах (a), (b) та (d) статті 6(6).

Стаття 9

Показники плану відновлення платоспроможності

1. Для цілей статтей 5-8 компетентні органи вимагають, щоб кожен план відновлення платоспроможності містив рамкові показники, встановлені установою, яка визначає точки, в яких можуть бути вчинені належні дії, зазначені у плані. Такі показники необхідно погодити з компетентними органами під час оцінювання планів відновлення платоспроможності відповідно до статей 6 та 8. Показники можуть бути якісними або кількісними, пов'язаними з фінансовим станом установи, та повинні бути такими, що легко моніторити. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб установи запровадили належні механізми для регулярного моніторингу цих показників.

Незважаючи на перший підпараграф, установа може:

(a) вчинити дію відповідно до свого плану відновлення платоспроможності, якщо не було досягнуто відповідного показника, але орган управління установи вважає її належною з огляду на наявні обставини; або

(b) утриматися від вчинення дії, якщо орган управління установи не вважає її належною з огляду на наявні обставини.

Рішення про вчинення дії, зазначеної в плані відновлення платоспроможності, або рішення про утримання від вчинення такої дії необхідно без зволікань повідомити компетентному органу.

2. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 для визначення мінімального переліку якісних та кількісних показників, зазначених у параграфі 1.

Секція 3

Планування врегулювання

Стаття 10

Плани врегулювання

1. Орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях, де розташовані будь-які з істотних філій, наскільки це релевантно для таких значних філій, складає план врегулювання для кожної установи, що не є частиною групи, яка підлягає нагляду на консолідованій основі відповідно до статей 111 та 112 Директиви 2013/36/ЄС. План врегулювання містить дії з врегулювання, які може вчинити орган з врегулювання, якщо установа відповідатиме умовам врегулювання. Інформацію, зазначену в параграфі 7(a), необхідно розкрити відповідній установі.

2. Складаючи план врегулювання, орган з врегулювання визначає будь-які істотні перешкоди для можливості врегулювання та, якщо це необхідно й пропорційно, окреслює відповідні дії щодо подолання цих перешкод згідно з главою II цього розділу.

3. План врегулювання повинен враховувати відповідні сценарії, включно з тим, що випадок неспроможності може мати індивідуальний характер або виникнути під час ширшої фінансової нестабільності чи подій, які впливають на систему загалом. План врегулювання не повинен передбачати жодного з таких елементів:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

4. План врегулювання містить аналіз того, як і коли установа може, за умов, які розглядаються в плані, подати заявку на використання засобів центрального банку, та визначати ті активи, що імовірно могли б слугувати забезпеченням.

5. Органи з врегулювання можуть вимагати від установ допомоги у складанні та оновленні таких планів.

6. Плани врегулювання необхідно переглядати та, у застосовних випадках, оновлювати щонайменше раз на рік, а також після будь-яких істотних змін правової або організаційної структури установи, її діяльності чи фінансового стану, які могли би спричинити значний вплив на дієвість плану чи іншим чином вимагали б перегляду плану врегулювання.

Для цілей перегляду або оновлення плану врегулювання, зазначених у першому підпараграфі. установи і компетентні органи повинні негайно сповістити органи з врегулювання про будь-які зміни, що вимагають такого перегляду або оновлення.

Перегляд, зазначений в першому підпараграфі цього параграфа, здійснюють після імлементації дії з врегулювання або виконання повноважень, зазначених у статті 59.

При встановленні термінів, зазначених у пунктах (о) і (р) параграфа 7 цієї статті за обставин, зазначених у третьому підпараграфі цього параграфа, орган з врегулювання враховує термін виконання вимоги, зазначеної у статті 104b Директиви 2013/36/ЄС.

7. Без обмеження статті 4, план врегулювання визначає варіанти застосування до установи інструментів врегулювання і повноважень щодо врегулювання, зазначених у розділі IV. Він повинен містити, якщо застосовно й можливо - у кількісному вираженні:

(a) стислий виклад ключових елементів плану;

(b) стислий виклад істотних змін в установі, які відбулися після подання останньої інформації про врегулювання;

(c) відображення того, як можна, за необхідності, юридично та економічно відділити критично важливі функції та основні напрями діяльності від інших функцій з метою забезпечення їхньої безперервності після настання неспроможності установи;

(d) розрахунковий графік виконання кожного істотного пункту плану;

(e) детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до параграфа 2 цієї статті та статті 15;

(f) опис будь-яких заходів, необхідних відповідно до статті 17, спрямованих на подолання перешкод для можливості врегулювання, визначених в результаті оцінювання, проведеного відповідно до статті 15;

(g) опис процесів встановлення вартості та ліквідності критично важливих функцій, основних напрямів діяльності та активів установи;

(h) детальний опис механізмів забезпечення актуальності інформації, яка вимагається відповідно до статті 11, та її постійної доступності для органів з врегулювання;

(i) пояснення органу з врегулювання щодо того, як варіанти врегулювання могли би фінансуватися без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центрального банку, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

(j) детальний опис різних стратегій врегулювання, які можна було би застосувати відповідно до різних імовірних сценаріїв та застосовних часових рамок;

(k) опис критично важливих взаємозалежностей;

(l) опис варіантів збереження доступу до платіжних та клірингових послуг, а також інших інфраструктур і оцінювання можливості перенесення позицій клієнта;

(m) аналіз впливу плану на працівників установи, включно з оцінюванням будь-яких пов'язаних видатків, а також опис передбачуваних процедур для консультування персоналу під час проведення врегулювання, враховуючи національні системи діалогу з соціальними партнерами, якщо застосовно;

(n) план комунікації із ЗМІ та громадськістю;

(o) вимоги, зазначені в статті 45e та 45f, а також термін для досягнення такого рівня відповідно до статті 45m;

(p) якщо орган з врегулювання застосовує статтю 45b(4), (5) або (7), графік виконання суб'єктом врегулювання, відповідно до статті 45m;

(q) опис істотних операцій та систем для підтримки постійного функціонування операційних процесів установи;

(r) якщо застосовно, будь-який наданий висновок установи щодо плану врегулювання.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установи та суб'єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), ведення детальних записів щодо фінансових договорів, стороною яких є ця установа. Орган з врегулювання може визначити строк, впродовж якого установа або суб'єкт, зазначені в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), повинні бути спроможними надати ці записи. Такий самий строк застосовується до всіх установ та всіх суб'єктів, зазначених в пункті (b), (c) та (d) статті 1(1), які знаходяться в його юрисдикції. Орган з врегулювання може вирішити встановити різні строки для різних типів фінансових договорів, зазначених у статті 2(100). Цей параграф не повинен впливати на повноваження компетентного органу щодо збирання інформації.

9. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст плану врегулювання.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 11

Інформація для цілей планів врегулювання і співпраці з боку установи

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження вимагати від установ:

(a) співпрацювати в необхідному обсязі при складанні планів врегулювання;

(b) надавати їм, безпосередньо або через компетентний орган, усю інформацію, необхідну для складання та імплементації планів врегулювання.

Зокрема, органи з врегулювання мають повноваження вимагати, крім іншої, інформацію та аналіз, визначені у секції В додатка.

2. Компетентні органи у відповідних державах-членах повинні співпрацювати з органами з врегулювання, щоб перевірити, чи вже наявна уся інформація, зазначена в параграфі 1, або її частина. Якщо така інформація наявна, компетентні органи надають таку інформацію органам з врегулювання.

3. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення процедур та мінімального переліку стандартних форм і зразків для надання інформації відповідно до цієї статті.

EBA подає Комісії ці проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

На Комісію покладено повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статті 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 12

Плани врегулювання групи

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи разом із органами з врегулювання дочірніх компаній та після консультації з органами з врегулювання істотні філій, наскільки це релевантно для значної філії, склали плани врегулювання групи. План врегулювання групи визначає заходи, які треба враховувати стосовно:

(a) материнської компанії Союзу;

(b) дочірніх компаній, які є частиною групи та мають осідок у Союзі;

(c) суб'єктів, зазначених у пунктах (c) і (d) статті 1(1); та

(d) за умовами розділу VI, дочірніх компаній, які є частиною групи та які мають осідок за межами Союзу;

Згідно з заходами, зазначеними в першому підпараграфі, план врегулювання повинен визначати для кожної групи суб'єкти врегулювання та групи врегулювання.

2. План врегулювання групи необхідно складати на підставі інформації, наданої відповідно до статті 11.

3. План врегулювання групи:

(a) визначає дії з врегулювання, які слід вчинити стосовно суб'єктів врегулювання у разі сценаріїв, зазначених у статті 10(3), та наслідки таких дій з врегулювання з огляду на інші суб'єкти групи, зазначені у пунктах (b), (c) і (d) статті 1(1), материнську компанію та дочірні установи;

(аа) якщо група включає більш ніж одну групу врегулювання, визначає дії з врегулювання, які необхідно вчинити для суб'єктів врегулювання кожної групи врегулювання та наслідки таких дій на обох з наступного:

(i) інших суб'єктів групи, що належать до тієї ж групи врегулювання;

(ii) інших груп врегулювання;

(b) розглядає обсяг, в якому можна застосувати інструменти врегулювання та виконувати повноваження щодо врегулювання скоординованим чином щодо суб'єктів врегулювання, які мають осідок у Союзі, включно із заходами сприяння придбання третьою особою цілої групи, окремих напрямів діяльності або видів діяльності, які здійснює низка суб'єктів групи чи окремі суб'єкти групи або групи врегулювання, а також визначає будь-які потенційні перешкоди для скоординованого врегулювання;

(c) якщо група включає суб'єкти, що мають осідок у третіх країнах, визначає належні механізми співпраці та координації із відповідними органами цих третіх країн, а також можливі наслідки врегулювання в Союзі;

(d) визначає заходи, включно з правовим та економічним розмежуванням певних функцій або напрямів діяльності, необхідні для сприяння врегулюванню групи, якщо виконуються умови врегулювання;

(e) встановлює додаткові дії, не зазначені у цій директиві, які мають намір вчинити відповідні органи врегулювання щодо суб'єктів у межах кожної групи врегулювання;

(f) визначає, як можна було б профінансувати дії з врегулювання групи та, якщо міг бути необхідний механізм фінансування, встановлює принципи розподілу відповідальності за таке фінансування між джерелами фінансування у різних державах-членах. План не повинен передбачати жодного з таких елементів:

(i) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(ii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком; або

(iii) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Такі принципи необхідно встановити на підставі неупереджених та збалансованих критеріїв, з урахуванням, зокрема, статті 107(5), а також впливу на фінансову стабільність у всіх відповідних державах-членах.

4. Оцінювання можливості врегулювання групи відповідно до статті 16 необхідно проводити одночасно із створенням та оновленням плану врегулювання групи відповідно до цієї статті. Детальний опис оцінювання можливості врегулювання, проведеного відповідно до статті 16, необхідно включити у план врегулювання групи.

5. План врегулювання групи не повинен здійснювати непропорційний вплив на жодну з держав-членів.

6. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають зміст планів врегулювання групи, беручи до уваги розмаїття бізнес-моделей груп на внутрішньому ринку.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 13

Вимоги та процедури для планів врегулювання групи

1. Материнська компанія Союзу подає інформацію, яка може вимагатися згідно зі статтею 11, органу з врегулювання на рівні групи. Така інформація повинна стосуватися материнської компанії Союзу та - у необхідному обсязі - кожного з суб'єктів групи, включно з суб'єктами, зазначеними в пунктах (c) і (d) статті 1(1).

Орган з врегулювання на рівні групи, паредає - за умови наявності відповідних вимог щодо конфіденційності, встановлених у цій директиві - інформацію, надану згідно з цим параграфом:

(a) EBA;

(b) органам з врегулювання дочірніх компаній;

(c) органам з врегулювання юрисдикцій, яких знаходяться істотні філії, у межах, застосовних до відповідної значної філії;

(d) відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС; та

(e) органам з врегулювання у державах-членах, де мають осідок суб'єкти, зазначені в пунктах (c) і (d) статті 1(1).

Інформація, надана органом з врегулювання на рівні групи, органам з врегулювання та компетентним органам дочірніх компаній, органам з врегулювання у юрисдикції, де розташовані будь-які істотні філії, а також відповідним компетентним органам, зазначеним у статтях 115 та 116 Директиви 2013/36/ЄС, повинна включати як мінімум усю інформацію, яка стосується дочірньої компанії або значної філії. Інформація, яка надається EBA, повинна включати всю інформацію, яка стосується ролі EBA у планах врегулювання групи. У випадку інформації, яка стосується дочірніх компаній третіх країн, орган з врегулювання на рівні групи не повинен бути зобов'язаним передавати цю інформацію без згоди відповідного органу нагляду або органу з врегулювання третьої країни.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання на рівні групи, діючи спільно з органами з врегулювання, зазначеними у другому підпараграфі параграфа 1 цієї статті, в колегіях з врегулювання, та після консультацій із відповідними компетентними органами, включно із компетентними органами у юрисдикціях держав-членів, де розташовані будь-які істотні філії, складали та підтримували плани врегулювання групи. Органи з врегулювання на рівні групи можуть, на власний розсуд та за умови дотримання вимог конфіденційності, встановлених у статті 98 цієї директиви, залучати до складання і підтримання планів врегулювання групи органи з врегулювання у третіх країнах у юрисдикціях, у яких група має осідки дочірніх компаній, фінансових холдингових компаній або істотних філій, зазначених у статті 51 Директиви 2013/36/ЄС.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб плани врегулювання групи переглядалися та, у належних випадках, оновлювалися щонайменше раз на рік, а також після будь-яких змін правової й організаційної структури, діяльності або фінансового стану групи, включно із будь-яким суб'єктом групи, які могли би спричинити значний вплив на план або вимагати його зміни.

4. Ухвалення плану врегулювання групи повинно набувати форму спільного рішення органу з врегулювання на рівні групи та органів з врегулювання дочірніх компаній.

Якщо група складається більш ніж з однієї групи врегулювання, планування дій з врегулювання, зазначене у пункті (aa) статті 12(3) необхідне включати у спільне рішення, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа.

Органи з врегулювання повинні досягти спільного рішення протягом чотирьох місяців з дати передачі органом з врегулювання на рівні групи інформації, зазначеної у другому підпараграфі параграфа 1.

EBA може на вимогу органу з врегулювання допомагати органам з врегулювання у досягненні спільного рішення згідно зі статтею 31(c) Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців орган з врегулювання на рівні групи повинен ухвалити своє власне рішення щодо плану врегулювання групи. Рішення повинно бути повністю обґрунтованим та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання. Материнська компанія Союзу надає це рішення органу з врегулювання на рівні групи.

Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання на рівні групи повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання на рівні групи.

6. У разі відсутності спільного рішення між органами з врегулювання протягом чотирьох місяців кожен з органів з врегулювання, який несе відповідальність за дочірню компанію та який не погоджується з планом врегулювання групи, повинен ухвалити своє власне рішення та, у відповідному випадку, визначити суб'єкта врегулювання, скласти й підтримувати план врегулювання для групи врегулювання, що складається з суб'єктів, які знаходяться у його юрисдикції. Кожне з окремих рішень органів з врегулювання, які не погоджується, повинно бути повністю обґрунтованим, воно повинно зазначати причини такої незгоди із запропонованим планом врегулювання групи та враховувати думки і сумніви інших органів з врегулювання та компетентних органів. Кожен з органів з врегулювання повинен повідомити про своє рішення інших членів колегії з врегулювання.

Відповідно до параграфа 9 цієї статті, якщо наприкінці цього чотиримісячного періоду будь-який з органів з врегулювання передав питання до EBA відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, орган з врегулювання, якого це стосується, повинен відстрочити своє рішення і зачекати, поки EBA ухвалить рішення згідно зі статтею 19(3) цього Регламенту, та повинен ухвалити своє рішення відповідно до рішення EBA. Чотиримісячний період вважається періодом досягнення згоди у розумінні зазначеного Регламенту. EBA ухвалює рішення протягом одного місяця. Питання не потрібно передавати EBA після закінчення чотиримісячного періоду або після досягнення спільного рішення. У разі відсутності рішення EBA протягом одного місяця застосовується рішення органу з врегулювання відповідної дочірньої компанії.

7. Інші органи з врегулювання, між якими немає незгоди відповідно до параграфа 6, можуть досягти спільного рішення щодо плану врегулювання групи стосовно суб'єктів групи, які знаходяться в їхніх юрисдикціях.

8. Спільні рішення, зазначені в параграфах 4 і 7, а також рішення, ухвалені органами з врегулювання у разі відсутності спільного рішення, зазначеного в параграфах 5 або 6, вважаються остаточним і повинні застосовуватися іншими відповідними органами з врегулювання.

9. У відповідності до параграфів 5 та 6 цієї статті, на вимогу органу з врегулювання EBA може допомагати органам з врегулювання в досягненні згоди відповідно до статті 19(3) Регламенту (ЄС) № 1093/2010, крім випадку, коли, за оцінкою будь-якого із відповідних органів з врегулювання, предмет незгоди може у будь-який спосіб перетинатися із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена.

10. Якщо спільні рішення ухвалено відповідно до параграфів 4 та 7, а також, якщо за оцінкою органу з врегулювання згідно з параграфом 9 предмет незгоди стосовно планів врегулювання групи перетинається із сферою повноважень у фіскальній політиці відповідної держави-члена, орган з врегулювання на рівні групи повинен ініціювати повторне оцінювання плану врегулювання групи, включно із мінімальними вимогами до власних коштів та прийнятними зобов'язаннями.

Стаття 14

Передача планів врегулювання компетентним органам

1. Орган з врегулювання передає відповідним компетентним органам плани врегулювання, а також будь-які зміни до них.

2. Орган з врегулювання на рівні групи передає відповідним компетентним органам плани врегулювання групи, а також будь-які зміни до них.

ГЛАВА II

Можливість врегулювання

Стаття 15

Оцінювання можливості врегулювання установ

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органу з врегулювання із компетентним органом та органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, у межах, застосовних до значної філії, він проводив оцінювання обсягу можливості врегулювання установи, яка не є частиною групи, без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Установа вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати її згідно з звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати її, застосовуючи різні інструменти врегулювання і повноваження щодо врегулювання до установи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-якого негативного впливу на фінансову систему, включно із обставинами ширшої фінансової нестабільності чи загальносистемними подіями держави-члена, у якій установа має осідок, або інших держав-членів чи Союзу, а також маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконує ця установа. Органи з врегулювання повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли установа вважається такою, що не піддається врегулюванню.

2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання, зазначеної в параграфі 1, орган з врегулювання повинен щонайменше вивчити питання, визначенні в секції С додатка.

3. Оцінювання можливості врегулювання відповідно до цієї статті здійснюється органом з врегулювання одночасно зі складанням й оновленням плану врегулювання відповідно до статті 10 та для цілей такого складання й оновлення.

4. Після консультацій з Європейською радою з системних ризиків (ESRB) EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів, що визначають питання та критерії оцінювання можливості врегулювання установ або груп, передбачені параграфом 2 цієї статті та статті 16.

EBA подає Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати проекти регуляторних технічних стандартів, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Стаття 16

Оцінювання можливості врегулювання груп

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб після консультації органів з врегулювання на рівні групи, разом з органами з врегулювання дочірніх компаній, із органом консолідованого нагляду та з компетентними органами таких дочірніх компаній, а також з органами з врегулювання у юрисдикціях місцезнаходження істотних філій, якщо це релевантно для значної філії, вони оцінювали обсяг можливості врегулювання груп без припущення будь-чого з переліченого нижче:

(a) будь-якої надзвичайної публічної фінансової підтримки, крім використання механізмів фінансування, визначених відповідно до статті 100;

(b) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком;

(c) будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок;

Група вважається такою, стосовно якої можливе врегулювання, якщо орган з врегулювання може та здатний ліквідувати суб'єкти групи згідно зі звичайним провадженням щодо неплатоспроможності або врегулювати таку групу, застосовуючи інструменти врегулювання і виконуючи повноваження щодо врегулювання щодо суб'єктів врегулювання такої групи, разом із тим за можливістю максимально уникаючи будь-яких негативних наслідків для фінансових систем держав-членів, у яких розташовані суб'єкти групи або філії, або інших держав-членів чи Союзу, включаючи більш широку фінансову нестабільність або події, які впливають на всю систему, маючи на меті забезпечення безперервності критично важливих функцій, які виконують такі суб'єкти групи, якщо їх можна у розумний строк легко відокремити або іншим чином.

Органи з врегулювання на рівні групи повинні вчасно повідомити EBA про будь-який випадок, коли група вважається такою, що не піддається врегулюванню.

Колегії з врегулювання, зазначені у статті 88, повинні брати до уваги оцінювання можливості врегулювання групи.

2. Для цілей оцінювання можливості врегулювання групи органи з врегулювання повинні, щонайменше, вивчити питання, визначені у секції С додатка.

3. Оцінювання можливості врегулювання групи згідно з цією статтею необхідно проводити одночасно і для тих самих цілей, що і складання й оновлення плану врегулювання групи відповідно до статті 12. Оцінювання необхідно проводити згідно з процесом вироблення й ухвалення рішень, встановленим у статті 13.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб якщо група складається з більш ніж однієї групи врегулювання, органи, зазначені у параграфі 1, оцінювали можливість врегулювання кожної групи врегулювання відповідно до цієї статті.

Оцінювання, зазначене у першому підпараграфі цього параграфа, проводять додатково до оцінювання можливості врегулювання усієї групи та виконують в рамках процедури вироблення й ухвалення рішень, встановленої у статті 13.

Стаття 16a

Повноваження забороняти певні розподіли

1. Якщо суб'єкт знаходиться в ситуації, коли він виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до кожної з вимог, зазначених у пунктах (a), (b) та (c) статті 141a(1) Директиви 2013/36/ЄС, але не виконує вимогу до комбінованого буферного капіталу, якщо вона розглядається додатково до вимог, зазначених у статті 45c та 45d цієї директиви, розрахованих відповідно до пункту (a) статті 45(2) цієї директиви, орган з врегулювання цього суб'єкта уповноважений відповідно до параграфів 2 та 3 цієї статті забороняти суб'єкту розподіляти більше ніж максимальну суму розподілу стосовно мінімальних вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань («М-MDA»), розрахованих відповідно до параграфа 4 цієї статті, через одну з таких дій:

(a) здійснювати розподіл у зв'язку з основним капіталом першого рівня;

(b) створювати зобов'язання щодо сплати змінної винагороди або дискреційної пенсії або сплачувати змінну винагороду, якщо зобов'язання щодо сплати було створено у той час, коли суб'єкт не виконував вимогу до комбінованого буферного капіталу; або

(c) здійснювати додаткові платежі за інструментами додаткового капіталу першого рівня.

Якщо суб'єкт знаходиться у ситуації, зазначеній у першому підпараграфі, він невідкладно повідомляє про це орган з врегулювання.

2. У ситуації, зазначеній у параграфі 1, орган з врегулювання суб'єкта, після консультацій з компетентним органом без зайвого зволікання оцінює, чи виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, враховуючи такі елементи:

(a) причину, тривалість та величину невиконання, а також вплив на можливість врегулювання;

(b) розвиток фінансової ситуації суб'єкта та імовірність виконання ним, у передбачуваному майбутньому, умови, зазначеної у пункті (a) статті 32(1);

(c) перспективу того, що суб'єкт буде здатний забезпечити виконання вимог, зазначених у параграфі 1, протягом розумного строку;

(d) якщо суб'єкт не здатний замінити зобов'язання, які більше не виконують критерії прийнятності або строку погашення, встановлені у статтях 72b та 72c Регламенту (ЄС) № 575/2013 або статті 45b чи статті 45f(2) цієї Директиви, чи ця нездатність має індивідуальний характер чи вони викликана потрясінням загальноринкового характеру;

(e) чи виконання повноваження, зазначеного в параграфі 1, є найбільш адекватним та пропорційним засобом вирішення ситуації суб'єкта, враховуючи потенційний вплив як на фінансові умови, так і на можливості врегулювання відповідного суб'єкта.

Орган з врегулювання повторює своє оцінювання того, чи слід виконувати повноваження, зазначене в параграфі 1, принаймні кожний місць, поки суб'єкт продовжує перебувати у ситуації, зазначеній у параграфі 1.

3. Якщо орган з врегулювання дійде висновку, що суб'єкт ще перебуває у ситуації, зазначеній у параграфі 1, через дев'ять місяців після того, як суб'єкт повідомив про таку ситуацію, орган з врегулювання, після консультацій з компетентним органом виконує повноваження, зазначене в параграфі 1, крім випадку, коли орган з врегулювання дійде висновку після оцінювання, що виконані принаймні дві з таких умов:

(a) невиконання спричинене серйозним потрясінням для функціонування фінансових ринків, що призводить до всеохоплюючого ринкового стресу у декількох сегментах фінансових ринків;

(b) потрясіння, зазначене в пункті (a), не тільки призводить до зростання волатильності цін інструментів власних коштів та інструментів прийнятних зобов'язань суб'єкта або збільшення витрат для суб'єкта, але також призводить до повного або часткового закриття ринків, що перешкоджає суб'єкту емітувати інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов'язань на таких ринках;

(c) закриття ринку, зазначене у пункті (b) спостерігається не тільки для відповідного суб'єкту, але у для низки інших суб'єктів;

(d) потрясіння, зазначене в пункті (a), заважає відповідному суб'єкту випустити інструменти власних коштів та інструменти прийнятних зобов'язань, достатні для виправлення неспроможності; або

(e) виконання повноважень, зазначених у параграфі 1, призводить до негативних наслідків поширення на частину банківського сектора, при цьому потенційно підриваючи фінансову стабільність.

Якщо застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі, орган з врегулювання повинен повідомити компетентний орган про своє рішення та пояснити свою оцінку в письмовій формі.

Кожний місяць орган з врегулювання повторює оцінювання того, чи застосовується виключення, зазначене в першому підпараграфі.

4. M-MDA обчислюють шляхом помноження суми, розрахованої відповідно до параграфа 5, на коефіцієнт, визначений відповідно до параграфа 6. M-MDA зменшують на суму, отриману в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1.

5. Сума, яку необхідно помножити відповідно до параграфа 4, складається з:

(a) будь-яких проміжних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійсненої в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;

плюс

(b) будь-яких річних прибутків, не включених до основного капіталу першого рівня відповідно до статті 26(2) Регламенту (ЄС) № 575/2013, без урахування будь-якого розподілу прибутків або будь-якої виплати, здійснених в результаті дій, зазначених у пунктах (a), (b) або (c) параграфа 1 цієї статті;

мінус

(c) суми, що підлягали б сплаті у формі податків, якщо суми, визначені у пунктах (a) та (b) цього параграфа, були б утримані.

6. Коефіцієнт, зазначений у параграфі 4, визначають таким чином:

(a) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб'єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах першого (тобто найнижчого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0;

(b) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб'єктом, який не використовується для виконання будь-яких з вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної суми імовірних ризиків, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах другого квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,2;

(c) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб'єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах третього квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,4;

(d) якщо основний капітал першого рівня, підтримуваний суб'єктом, який не використовується для виконання будь-яких вимог, встановлених у статті 92a Регламенту (ЄС) № 575/2013 та статтях 45c та 45d цієї директиви, виражений як відсоток від загальної експозиції до ризику, розрахованої відповідно до статті 92(3) Регламенту (ЄС) № 575/2013, знаходиться в межах четвертого (тобто найвищого) квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу, коефіцієнт становить 0,6;

Нижчі та вищі межі кожного квартиля вимоги до комбінованого буферного капіталу розраховують таким чином:

да «Qn» = порядковий номер відповідного квартиля.