Справа «Шморгунов та інші проти України» (Заява № 15367/14 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Шморгунов та інші проти України»

(Заява № 15367/14 та 13 інших заяв - див. перелік у додатку)

Ст. 3 (процесуальний та матеріальний аспекти) • П. 1 ст. 5 • Ст. 11 • Цілеспрямована стратегія припинення спочатку мирної акції протесту на Майдані шляхом застосування надмірної сили, що призвела до ескалації насильства та вчинення недержавними агентами, найнятими міліцією, численних протиправних дій • Жорстоке поводження, свавільні тримання під вартою і невиправданий розгін протестувальників на Майдані, а також непроведення ефективного та незалежного розслідування

СТРАСБУРГ

21 січня 2021 року

ОСТАТОЧНЕ

21/04/2021

Автентичний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

ЗМІСТ

ВСТУП

ФАКТИ

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

A. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

B. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

A. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

B. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. В. Загоровки (заява № 42180/14) та їхні наслідки

C. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. Г. Черевка (заява № 31174/14) та їхні наслідки

D. Події у м. Києві 11 грудня 2013 року щодо п. С. Дименка та п. Р. Ратушного (заяви № 33767/14 та № 54315/14) та їхні наслідки

E. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом. Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного)

I. Виплати відповідно до Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21 лютого 2014 року

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

B. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

C. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

E. Цивільний кодекс України 2003 року

F. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

G. Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року

H. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року (далі - КПК України)

I. Закон України «Про міліцію» 1990 року (втратив чинність 02 липня 2015 року) і Статут патрульно-постової служби міліції України 1994 року (втратив чинність 05 березня 2019 року)

J. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» 1994 року

K. Закон України «Про амністію у 2011 році»

L. Закони України щодо амністії

M. Норми щодо соціального захисту

N. Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08 квітня 2014 року

O. Рішення національних судів щодо відшкодування шкоди у зв'язку із кримінальними провадженнями

II. СПЕЦІАЛЬНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

III. ДОКУМЕНТИ ОРГАНІВ РАДИ ЄВРОПИ

A. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 30 січня 2014 року (1974)

B. Звіт Комісара з прав людини Ради Європи від 04 березня 2014 року

C. Звіт Міжнародної дорадчої групи (далі - МДГ)

D. Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візитів до України

IV. ДОКУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПРАВ ЛЮДИНИ (ДАЛІ - УВКПЛ)

V. ДОПОВІДІ ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

A. Організація «Amnesty International»

B. Організація «Х'юман Райтс Вотч»

C. Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду

ПРАВО

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II. ЗАЯВА ПАНА І. СІРЕНКА (№ 9078/14)

III. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

A. Стверджуване жорстоке поводження з п. П. Шморгуновим, п. Б. Єгіазаряном, п. Ю. Лепявком, п. О. Грабцем, п. О. Балою, п. Г. Черевком, п. С. Дименком, п. Д. Полтавцем, п. В. Загоровкою, п. Ф. Лапієм, п. А. Рудчиком, пані О. Ковальською, п. Р. Ратушним, п. О. Задоянчуком і п. А. Соколенком та непроведення ефективних офіційних розслідувань (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 36845/14, № 42180/14, № 42271/14, № 54315/14 та № 19954/15)

B. Стверджуване ненадання п. В. Загоровці належної медичної допомоги під час тримання його під вартою (заява № 42180/14)

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 11 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

B. Суть

VI. ІНШІ СКАРГИ ЗАЯВНИКІВ

A. Скарги, які не потребують окремого розгляду

B. Інші неприйнятні скарги

VII. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ.

VIII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

A. Заяви, в яких заявники не подали жодних вимог щодо справедливої сатисфакції

B. Заяви, в яких заявники подали вимоги щодо справедливої сатисфакції

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

ДОДАТОК

У справі «Шморгунов та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (колишня п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О'Лірі (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

чотирнадцять заяв, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістнадцять осіб - п'ятнадцять громадян України та п. Б. Єгіазарян, громадянин Вірменії (далі - заявники, персональні дані та інші деталі щодо яких наведено в таблиці у додатку),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

рішення надати заявам статус пріоритетних (правило 41 Регламенту Суду),

зауваження, подані Урядом держави-відповідача, та зауваження, подані заявниками у відповідь,

рішення Уряду Вірменії не використовувати своє право брати участь у цій справі (пункт 1 статті 36 Конвенції) у частині, яка стосувалася заяви № 16280/14 щодо громадянина Вірменії (п. Б. Єгіазаряна),

коментарі, подані Міжнародною неурядовою організацією з прав людини «Redress Trust» (REDRESS), розташованою у м. Лондоні, яка отримала дозвіл Голови секції на участь у провадженні, у частині, яка стосувалася заяви № 9078/14 (п. І. Сіренка),

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року та 09 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Заяви стосуються тверджень про жорстоке поводження працівників міліції, у тому числі випадки насильства з боку працівників міліції, свавільного тримання під вартою, необґрунтованого розгону протестувальників, а також непроведення ефективного розслідування у зв'язку з низкою масових акцій протесту, що відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, які зазвичай називають «Євромайданом» та/або «Майданом». Заявники посилалися здебільшого на статтю 3, пункти 1, 3 і 5 статті 5 та статтю 11 Конвенції.

ФАКТИ

2. Заявників представляли різні захисники, відомості про яких наведені у додатку.

3. Уряд України представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ЦІЄЇ СПРАВИ ТА ІНШИХ ЗАЯВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОДІЯМИ НА МАЙДАНІ

4. Чотирнадцять заяв у цій справі входять до числа тридцяти трьох заяв, поданих тридцятьма вісьмома громадянами України та одним громадянином Вірменії до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції, стосовно акцій протесту на Майдані.

5. Хоча усі тридцять три заяви мають спільну загальну фактологічну основу, заяви, які входять до цієї справи, були згруповані таким чином, щоб провести всеохоплюючий огляд відповідних подій, які відбулися під час акцій протесту на Майдані, та подальших розслідувань. Решта заяв розглядаються у чотирьох окремих рішеннях і, де це було можливо, розділені на групи. У цих рішеннях, ухвалених того ж дня, міститься велика кількість перехресних посилань на інформаційні матеріали, факти, національне та міжнародне право, документи та загальні принципи практики, викладені в цьому рішенні. Суд наголошує, що основна скарга, спільна для всіх тридцяти трьох заяв, полягає у тому, що дії, які, як стверджувалося, здійснювалися органами влади держави-відповідача з метою придушення протестів на Майдані, були організованими, узгодженими та свавільними. Таким чином, всі п'ять рішень, ухвалених в один день, у частині, яка стосується протестів на Майдані та скарг, підкріплених цим загальним твердженням, слід розглядати в їхній сукупності (додатково див. рішення у справах «Луценко та Вербицький проти України» (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine), заяви № 12482/14 та № 39800/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, «Кадура та Смалій проти України» (Kadura and Smaliy v. Ukraine), заяви № 42753/14 та № 43860/14, від 21 січня 2021 року, не остаточне, «Дубовцев та інші проти України» (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, від 21 січня 2021 року, не остаточне, та «Воронцов та інші проти України» (Vorontsov and Others v. Ukraine), заява № 58925/14 та 4 інші заяви, від 21 січня 2021 року, не остаточне).

6. Чотирнадцять розглянутих заяв стосуються подій, пов'язаних з розгоном акцій протесту в центральній частині м. Києва 30 листопада, 01 та 11 грудня 2013 року, 23 січня та 18 лютого 2014 року. Решта дев'ятнадцять заяв стосуються інших стверджуваних протиправних дій у зв'язку з акціями протесту на Майдані у м. Києві і пов'язаних з ними акціями протесту в інших містах України у різні дати протягом того ж періоду.

7. Відповідні факти описані переважно у хронологічному порядку. Опис ґрунтується на доводах сторін, різних документах з відповідних національних судових рішень та матеріалів справ, а також інформації, що міститься у національних і міжнародних звітах, наведених або узагальнених у цьому рішенні. У випадку відсутності значних розбіжностей щодо відповідних фактів між сторонами, посилання на джерело інформації не наводилося. Там, де фактично або потенційно існували такі розбіжності, це, наскільки можливо, було зазначено у тексті.

8. Хоча останні доводи сторін щодо описаних подій були подані ще у першому кварталі 2017 року, Суд також використовував, де це було необхідно для перевірки інформації про подальший прогрес та/або результати відповідних проваджень на національному рівні, більш актуальну інформацію із загальнодоступних джерел, зокрема: офіційного державного реєстру судових рішень України (http://reyestr.court.gov.ua), офіційного вебсайту Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), спеціально присвяченого провадженням щодо протестів на Майдані (https://rrg.gp.gov.ua/, далі - спеціальний вебсайт ГПУ)1, а також низки національних і міжнародних звітів, наведених або узагальнених у цьому рішенні.

__________

1 У квітні 2015 року ГПУ запустила офіційний вебсайт - https://rrg.gp.gov.ua/ - з метою регулярної публікації оновленої інформації про всі провадження, пов'язані з акціями протесту на Майдані. Остання інформація на вебсайті була опублікована в липні 2020 року.

II. ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПОДІЇ НА МАЙДАНІ ТА ПОДАЛЬШІ ПРОВАДЖЕННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

А. Загальний огляд акцій протесту в Україні, які відбулися у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року

9. У період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року в Україні відбулася низка акцій протесту, як повідомлялося, у відповідь на рішення Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Як було зазначено, ці акції протесту зазвичай називають «Євромайданом» та/або «Майданом». Зрештою акції протесту призвели до революції в Україні в 2014 році (також відомої як Революція Гідності) і закінчилися усуненням четвертого Президента України п. В. Януковича наприкінці лютого 2014 року. Після цього політична система України зазнала низки змін, у тому числі формування нового тимчасового Уряду, відновлення дії попередньої редакції Конституції України та проведення позачергових президентських виборів.

10. Хоча сутички між працівниками міліції та протестувальниками відбулися ще 24 листопада 2013 року під час першої великої проєвропейської та антиурядової демонстрації, в якій взяли участь за різними джерелами від 50 000 до 100 000 осіб, ситуація значно погіршилася і стала більш запеклою після силового розгону протестувальників працівниками підрозділів міліції особливого призначення «Беркут» у центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року (див. пункти 24-41). Зокрема, кількість протестувальників зросла: від 400 000 до 800 000 протестувальників вийшли на демонстрацію у м. Києві 01 та 08 грудня 2013 року, ще більше протестувальників приєдналися згодом. Акції протесту супроводжувалися низкою жорстоких зіткнень між працівниками міліції та протестувальниками, а з часом і з так званими «тітушками», приватними особами, котрі, як повідомлялося, за дозволом, підтримкою чи зі згоди посадових осіб, затримували та жорстоко поводилися із протестувальниками (див. пункт 15 з подальшими посиланнями).

11. У різні дати подібні акції протесту відбулися майже у всіх інших великих містах України, у тому числі м. Донецьку, м. Дніпропетровську, м. Івано-Франківську, м. Харкові, м. Луганську, м. Львові, м. Вінниці, м. Ужгороді та м. Запоріжжі. Більшість цих акцій протесту розігнала міліція, багато протестувальників були затримані та/або притягнуті до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні масових заворушень.

12. Як повідомлялося, протести на Майдані спочатку не мали лідерів та ієрархії, хоча у період з листопада по грудень 2013 року декілька політичних партій та політиків подавали письмові повідомлення до Київської міської ради та/або Київської міської державної адміністрації, повідомляючи про свій намір організувати мітинги в центральній частині м. Києва, у тому числі цілодобову варту на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року та зібрання в подальші дати в грудні 2013 року. Зрештою з'явились неформальні лідери, а до акцій протесту приєдналися різні політичні діячі. 22 грудня 2013 року декілька політичних партій, позапартійних громадських організацій та осіб, які брали участь в акціях протесту на Майдані, з метою координації протестного руху створили політичний союз під назвою «Народне об'єднання «Майдан». На той момент членами ради об'єднання було близько п'ятдесяти осіб, у тому числі п. І. Луценко, заява якого є предметом розгляду в одному з п'яти рішень, ухвалених того ж дня, що і це рішення (див. згадане рішення у справі «Луценко та Вербицький проти України» (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

13. Під час акцій протесту на Майдані у центральній частині м. Києва протестувальники зводили барикади, встановлювали намети та сцени для публічних виступів і презентацій. У різний час вони займали декілька адміністративних будівель, у тому числі будівлю Київської міської ради, Київської обласної державної адміністрації та Будинок професійних спілок. Ці будівлі використовувались, inter alia, як місця, де протестувальники могли зігрітися, поїсти, отримати медичну допомогу, поспати та відпочити. У цих приміщеннях також розташовувався штаб лідерів протестувальників Майдану та їхній прес-центр. Хоча територія чи будівлі, які вони займали в різний час, відрізнялися, а жорстокі події відбувалися в різних районах м. Києва, більшість часу протестувальники фактично контролювали центральну площу - Майдан Незалежності - та частини декількох прилеглих вулиць.

14. У відповідь на акції протесту органи державної влади направили близько 11 000 працівників міліції до м. Києва під час акцій протесту на Майдані, у тому числі: підрозділи міліції особливого призначення «Беркут» - спеціальний підрозділ міліції для охорони громадського порядку та боротьби з організованою злочинністю, підпорядкований Департаменту з питань охорони громадського порядку, який був частиною Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України); спеціальний підрозділ «Сокіл» Департаменту боротьби з організованою злочинністю МВС України; внутрішні війська під командуванням Міністра внутрішніх справ України, а також їхні спеціальні підрозділи («Барс», «Гепард», «Ягуар», «Леопард» і «Тигр») та загін спеціального призначення з боротьби з тероризмом під назвою «Омега». Окрім них, органи державної влади направили спеціальний підрозділ з боротьби з тероризмом Служби безпеки України під назвою «Альфа» та підрозділи Національної гвардії України.

15. Згідно з відповідними матеріалами розслідувань, різними національними та міжнародними звітами та доповідями (див., зокрема, пункти 20, 21, 235, 242, 246, 248, 250, 251, 252, 254 та 260) з метою придушення акцій протесту органи державної влади залучили сотні «тітушок», які, як стверджувалося, вчинили численні напади, викрадення та вбивства протестувальників (див., зокрема, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеної у пункті 250).

16. Як повідомлялося, під час акцій протесту на Майдані було зафіксовано понад 100 пов'язаних з ними смертей, у тому числі було застрелено сімдесят осіб, яких в Україні часто називають «Небесною сотнею», а близько 1 000 протестувальників - поранено. Крім того, під час цих подій було вбито щонайменше тринадцять працівників міліції та близько 1 000 отримали поранення (див., inter alia, звіт Міжнародної дорадчої групи за 2015 рік (далі - МДГ), міжнародного органу, створеного Генеральним Секретарем Ради Європи у квітні 2014 року, який частково узагальнено, а частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249).

17. Акції протесту широко висвітлювалися в українських та закордонних засобах масової інформації, і майже всі відповідні події були зафіксовані та задокументовані органами державної влади, національними та міжнародними засобами масової інформації, протестувальниками та/або численними свідками.

В. Загальний огляд офіційних розслідувань цих подій

18. Під час і після акцій протесту на Майдані органи державної влади розпочали проведення різних розслідувань щодо відповідних подій, у тому числі стосовно скарг заявників на жорстоке поводження та інші протиправні дії у зв'язку з їхньою фактичною чи передбачуваною причетністю до акцій протесту на Майдані. Наразі тривають численні кримінальні провадження щодо поводження з протестувальниками на Майдані, в тому числі провадження щодо колишніх вищих посадових осіб - Президента України В. Януковича, Прем'єр-міністра України М. Азарова, Генерального прокурора України п. В. Пшонки, Міністра внутрішніх справ України п. В. Захарченка та Секретаря Ради національної безпеки і оборони України п. А. Клюєва, які підозрюються у розробці та організації цілеспрямованої стратегії припинення та подальшого перешкоджання акціям протесту на Майдані, яка передбачала застосування непропорційної сили до протестувальників, а також піддання їх невиправданим затриманням і необґрунтованому притягненню до відповідальності. Відповідні провадження були порушені щодо численних працівників міліції, слідчих, прокурорів і суддів, які брали участь у провадженнях щодо протестувальників.

19. Згідно з інформацією, опублікованою ГПУ на своєму спеціальному вебсайті, багато із цих підозрюваних втекли з України в Російську Федерацію і перебували поза межами досяжності українських органів влади. З цієї причини на момент ухвалення цього рішення щодо цих підозрюваних проводились спеціальні in absentia провадження.

20. 21 листопада 2018 року начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ (далі - УСР), яке було створено 08 грудня 2014 року і здійснювало нагляд за деякими розслідуваннями, пов'язаними з Майданом до 20 листопада 2019 року, надав певні подробиці про ці провадження у своєму прес-брифінгу, які були узагальнені Українським кризовим медіа центром (далі - УКМЦ)2 так (виділення в тексті додано УКМЦ):

«Ключові цифри: тисячі злочинів, сотні осіб пред'явлено обвинувачення та дев'ятьох осіб визнано винними

4 700 злочинів, 442 підозрюваних. Загальна кількість злочинів, вчинених під час Майдану, сягає 4 700. Більшість із них вже розслідуються... 442 особам пред'явлено обвинувачення. Обвинувальні акти щодо 279 осіб направлено до судів.

«Ми встановили обставини, за яких ці злочини були вчинені. У найкращому випадку ми встановили виконавців, організаторів, замовників і співучасників, включаючи так звану середню ланку, через яку проходили накази»,- зазначив посадовець.

... наразі перевіряється понад 15 тисяч осіб щодо їхньої причетності до відповідних злочинів, ця цифра включає працівників правоохоронних органів.

... 52 особи визнані винними... Дев'ять осіб засуджені до позбавлення волі... Тринадцять осіб затримані... Винесено дев'ять виправдувальних вироків...

Випадки вбивств. ... 56 особам пред'явлено обвинувачення у справах про вбивства 73 протестувальників, «починаючи від колишнього глави держави і закінчуючи працівниками правоохоронних органів нижчого рівня, обвинуваченими у застосуванні зброї або побитті протестувальників, які призвели до їхньої смерті».

Працівники МОП «Беркут» в новій поліції. Через п'ять років після вчинення злочинів близько 30 відсотків тодішніх працівників МОП «Беркут» все ще працюють... серед них є 20 обвинувачених, дев'ять з яких обіймали посади високого рівня, ... 33 особи, підозрювані у справах Майдану, продовжують працювати в правоохоронних органах. Однак Міністерство внутрішніх справ України не вбачає підстав для їхнього звільнення до винесення вироку.

Чому все відбувається так повільно?…

Дефіцит працівників у спеціальному управлінні Генеральної прокуратури України. [із 4 700 розслідувань] понад 4 100 перебувають у провадженні [46 слідчих і 33 прокурорів] Генеральної прокуратури України...

Повільне розслідування. В інститутах судових експертиз у м. Києві та м. Харкові працює лише по одному експерту-балісту. Це спричиняє серйозні затримки у проведенні балістичних експертиз...

Опір правоохоронної системи. ... справи щодо працівників правоохоронних органів ... затягуються через [такий] опір ... більшість із тих, кого засудили до позбавлення волі за злочини Майдану, є «тітушками».

«Так сталося, що розслідування щодо «тітушок» стосувалися конкретного епізоду, це дозволяло закінчити (розслідування - ред.) і швидше перейти до обрання покарання»,- пояснив посадовець.

... більшість злочинів під час Революції Гідності були скоєні [працівниками] правоохоронних органів. ...».

__________

2 http://uacrisis.org/69790-victims-maidan-key-things

Прес-центр УКМЦ - це платформа, яка дозволяє громадським активістам, експертам, політикам, органам державної влади, дипломатам і членам міжнародного співтовариства проводити брифінги щодо подій та процесів, які відбуваються в Україні.

21. 19 лютого 2019 року УСР опублікувало аналітичну довідку про «системні перешкоди розслідуванню злочинів, які були вчинені під час протестів на Майдані»3. У відповідних витягах з аналітичної довідки зазначено (виділення в тексті додано УСР):

«... Упродовж [2014-2019 років] слідчі УСР здійснювали розслідування у кримінальних провадженнях, що охоплюють понад 4 100 епізодів кримінальних правопорушень ([тоді як] інші підрозділи правоохоронних органів [провели розслідування щодо] ще понад 700 епізодів)...

Загалом правоохоронними органами України у провадженнях цієї категорії було повідомлено про підозру у вчиненні [різних] злочинів 442 особам, із них: 48 високопосадовців, 226 правоохоронців (у тому числі 27 слідчих), 20 прокурорів та 23 судді [та 58 «тітушок»]. До суду [на розгляд] було направлено 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. За результатами судового розгляду винуватими у вчиненні [різних] кримінальних правопорушень було визнано 52 осіб ...

Водночас на практиці,... стикалися із протидією розслідуванню, яка здійснювалася у різних формах та мала досить різні прояви. Тривале нереагування на [цю проблему] свідчить про незацікавленість керівництва держави, правоохоронних органів та судової гілки влади у досягненні швидких, повноцінних та якісних результатів розслідування та покаранні осіб, причетних до цих злочинів. Більше того,... містить ознаки навмисної системної протидії розслідуванню. Таку ситуацію можна пояснити тільки небажанням політичних сил ламати існуючу систему [ручного управління] правоохоронними органами.

[... якби перешкод не існувало..., результати могли бути вагомішими, і в першу чергу щодо кількості засуджених винних осіб.

Усі наявні перешкоди у розслідуванні можна умовно звести до наступних категорій, кожна із яких буде розглянута окремо в аналітичній довідці:

1. [Перешкоди у розслідуванні внаслідок] неналежного забезпечення розслідування та створення перешкод [розслідуванням] зі сторони керівництва Генеральної прокуратури України.

2. [Перешкоди] розслідуванню злочинів правоохоронців зі сторони Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України.

3. Перешкоди у розслідуванні внаслідок рішень і дій слідчих суддів та в ході судового розгляду.

4. [Перешкоди, пов'язані з] постійними законодавчими «новаціями», які ускладнюють розслідування та ставлять під сумнів його легітимність.

5. [Перешкоди, пов'язані з] відсутністю якісного та необхідного забезпечення експертних установ та допомоги інших задіяних державних органів.

...».

__________

3 https://docs.google.com/document/d/1YnxFCgzyMNWn7fzIhbSwOOehZfhwP0kWRz4dp1VCHWY/edit?fbclid=IwAR3g8JKzuUYOsQySQfq0gaDPj9DDqPc7vpeSF62e6EEtx3PSFbTSahFeW20

22. З грудня 2019 року ГПУ розпочала передачу відповідних матеріалів справ до Державного бюро розслідувань. Останнє було створено згідно із Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року і уповноважено, inter alia, проводити розслідування злочинів, вчинених високопоставленими державними чиновниками. Невідомо, чи на момент ухвалення цього рішення передача була закінчена.

III. ВІДОМОСТІ ЩОДО ВІДПОВІДНИХ ПОДІЙ У М. КИЄВІ

23. 21 листопада 2013 року, як повідомлялося, після закликів у соціальних мережах (див., inter alia, пункт 4 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнено та частково наведено у цьому рішенні в пунктах 237-249), декілька тисяч протестувальників зібралися на Майдані Незалежності протестувати проти розпорядження Кабінету Міністрів України зупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, прийнятого раніше того дня. Близько 14 год. 00 хв. того дня Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення, inter alia, про заборону зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі в центральній частині м. Києва4. Значно пізніше, 23 січня 2014 року, Київський апеляційний адміністративний суд скасував це рішення здебільшого з тих підстав, що не було надано жодних доказів для доведення, що зведення стаціонарних і пересувних малих архітектурних форм під час демонстрацій могло створити реальну небезпеку для здоров'я чи прав інших осіб, або для громадського порядку, оскільки органи державної влади були завчасно повідомлені про заплановані демонстрації в центральній частині м. Києва і заборона була незаконно поширена на необмежену кількість осіб.

__________

4 Цим рішенням Окружний адміністративний суд міста Києва також заборонив мітинг, який бажала організувати релігійна організація в центральній частині м. Києві з метою, не пов'язаною з акціями протесту на Майдані.

У період з 21 по 30 листопада 2013 року аналогічні мітинги були організовані в центральній частині м. Києва, водночас певна кількість протестувальників несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та деякий час на Європейській площі. Для цих цілей протестувальники встановили там декілька наметів. Під час акції протесту 24 листопада 2013 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції.

Особливо жорстокі сутички відбулися у м. Києві рано-вранці 30 листопада 2013 року, 01 грудня та в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року, у періоди з 19 по 22 січня 2014 року та з 18 по 20 лютого 2014 року.

24. Рано-вранці 30 листопада 2013 року працівники міліції застосували силу для розгону декількох сотень протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності, зайнявши частину пішохідної зони. Було поранено від шістдесяти до дев'яноста осіб. Понад тридцять осіб були затримані працівниками міліції.

25. 30 листопада 2013 року Київська міська державна адміністрація звернулася до суду з позовом проти партій «Батьківщина» та «УДАР» і декількох осіб з метою заборонити проведення демонстрацій у період з 01 грудня 2013 року по 07 грудня 2013 року на вулицях Банковій, Грушевського та Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності та у парку, який знаходився неподалік. Окружний адміністративний суд міста Києва, який розглянув справу близько опівночі того ж дня, задовольнив позов. У своїй постанові суд зазначив про наявність інформації стосовно «існування закликів учасників Майдану щодо виходу [громадян] на масові заходи, заклики до громадян про підняття революції та повалення правлячого режиму», і стосовно «закидання димових шашок невідомими особами», але не навів жодних додаткових відомостей. Він також зазначив, що 30 листопада 2013 року відповідачі надіслали до Київської міської державної адміністрації повідомлення про свій мітинг, запланований на 01 грудня 2013 року, а тому не дотрималися положення, затвердженого рішенням Київської міської ради, стосовно подання повідомлення не пізніше ніж за десять днів про проведення будь-якої запланованої демонстрації. 23 січня 2014 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив цю постанову без змін. 17 квітня 2014 року Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) скасував ці рішення як необґрунтовані. ВАСУ встановив, що суди нижчої інстанції не взяли до уваги відсутність законних підстав для обмеження права на мирні зібрання, а також не було надано жодних доказів, які б свідчили про насильницькі наміри відповідачів у провадженні чи учасників мітингів, або про створення під час проведення мітингів реальної небезпеки заворушень чи вчинення злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших осіб.

26. Як повідомлялося, 01 грудня 2013 року у відповідь на розгін мітингу 30 листопада 2013 року декілька сотень тисяч осіб взяли участь у марші в центральній частині м. Києва. Попереднього дня приблизно о 14 год. 00 хв. декілька сотень протестувальників зібралися біля Адміністрації Президента України на вулиці Банковій. Деякі з присутніх осіб почали поводитись агресивно і, зокрема, кидали каміння та палиці в працівників міліції, які блокували прохід до Адміністрації Президента України. Окремі особи також захопили бульдозер і, як повідомлялося, намагалися прорвати оточення працівників міліції. Близько 16 год. 30 хв. працівники міліції застосували силу для розгону протестувальників на вулиці Банковій. Під час цих подій було поранено понад 200 осіб. У зв'язку з цим працівники міліції затримали дев'ять осіб (див., inter alia, пункти 24-32 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні у пунктах 237-249).

27. 08 грудня 2013 року на Майдані Незалежності відбулася ще одна демонстрація, в якій взяли участь декілька сотень тисяч осіб і під час якої були збудовані барикади на вулицях Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та Богомольця, прилеглих до Майдану Незалежності.

28. 09 грудня 2013 року, коли протестувальники зайняли Майдан Незалежності та частини прилеглих вулиць у центральній частині м. Києва, Київська міська рада подала цивільний позов проти декількох фізичних осіб і двох політичних партій, вимагаючи зобов'язати їх та будь-яку іншу особу не перешкоджати пішоходам і транспортним засобам користуватися вулицями у центральній частині м. Києва.

29. Того ж дня за заявою Київської міської ради суддя Г. Печерського районного суду вирішила застосувати тимчасовий захід у цьому провадженні, посилаючись, inter alia, на статті 151 та 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій (див. пункт 204). Відповідно до судової заборони відповідачі та «будь-яка інша особа» мали утриматися від «перешкоджання пішоходам і транспортним засобам користуватися [вулицями в центральній частині м. Києва]», оскільки це вважалося необхідним для забезпечення виконання рішення щодо суті позову. Також зазначалося, що суд розглянув це питання, не повідомивши відповідачів.

30. Застосування тимчасового заходу було оскаржено в апеляційному порядку та зрештою скасовано Апеляційним судом міста Києва 11 березня 2014 року. 09 квітня 2014 року суддя Г. закрила провадження у справі, оскільки зареєстровані місця проживання відповідачів знаходилися за межами територіальної юрисдикції Печерського районного суду.

31. Тим часом 10 грудня 2013 року відповідна виконавча служба розпочала виконавче провадження у зв'язку із судовою забороною та вирішила залучити працівників міліції. У перші години 11 грудня 2013 року низка працівників міліції намагалася вивести протестувальників з Майдану Незалежності та демонтувати барикади на вулиці Інститутській. Працівники міліції також намагалася увійти до будівлі Київської міської ради та Київської обласної державної адміністрації, які протестувальники зайняли 01 грудня 2013 року. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало всю ніч 11 грудня 2013 року, в результаті чого близько сорока осіб отримали тілесні ушкодження.

32. Протягом другої половини грудня 2013 року та перших двох тижнів січня 2014 року акції протесту продовжувалися і супроводжувалися окремими сутичками та інцидентами за участю працівників міліції та протестувальників.

33. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, які стали відомими як «антипротестні закони», та якими було обмежено громадянські права та свободи, і, зокрема, свободу зібрань (див. додаткові відомості у пункті 197).

34. Як повідомлялося, 19 січня 2014 року у відповідь на прийняття цих законів на Майдані Незалежності розпочався масовий марш. Протестувальники мали намір пройти до будівлі Верховної Ради України, але вулиця Грушевського, яка веде до неї, була заблокована працівниками міліції. Зрештою, між протестувальниками та працівниками міліції виникла сутичка. Перші кидали, серед інших предметів, каміння та палаючі об'єкти в працівників міліції, а останні - застосували до протестувальників сльозогінний газ, світло-шумові гранати та водомети. Як стверджувалося, працівники міліції стріляли в протестувальників гумовими кулями та дробом з металевими снарядами (див., inter alia, пункти 53-54 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

35. Жорстокі сутички між протестувальниками та працівниками міліції на вулиці Грушевського також відбулися 20-22 січня 2014 року, здебільшого під час спроб працівників міліції розігнати протестувальників, у результаті чого тисячі осіб зазнали різних тілесних ушкоджень та щонайменше двох протестувальників застрелили. Працівники міліції затримали десятки осіб, і повідомлялося про випадки стверджувано надмірного застосування сили та/або приниження під час або безпосередньо після їхнього затримання (див., inter alia, пункти 11 і 13 Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 18 по 24 лютого 2014 року, наведеній в пункті 250).

36. Згодом протестувальники несли цілодобову варту на Майдані Незалежності та навколо нього, а також зайняли декілька адміністративних будівель на цій території. Протистояння між протестувальниками та працівниками міліції тривало, але менш інтенсивно.

37. Повідомлялося, що в різні дати січня та перших двох тижнів лютого 2014 року низка протестувальників під час їхнього знаходження поза межами території, яка перебувала під їхнім контролем, були затримані працівниками міліції або викрадені «тітушками». Пізніше багато з них стверджували, що були піддані жорстокому поводженню з боку працівників міліції або «тітушок» (див., inter alia, пункт 11 доповіді КЗК від 13 січня 2015 року, наведеній у пункті 250). Також висувалися твердження, що «тітушки» несли відповідальність за вбивство декількох протестувальників, зокрема п. Ю. Вербицького (див. згадане рішення у справі «Луценко та Вербицький проти України» (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine)).

38. 18 лютого 2014 року протестувальники вирушили до Верховної Ради України, як повідомлялося, протестувати проти затримки у відновленні дії змін від 2004 року до Конституції України. Особливо жорстокі сутички відбулись між протестувальниками та працівниками міліції, в результаті яких було поранено більше тисячі осіб і загинуло щонайменше вісім осіб.

39. Пізніше того ж дня, розігнавши протестувальників на території поблизу Верховної Ради України, працівники міліції розпочали штурм протестувальників, які перебували на Майдані Незалежності. Як повідомлялося, працівники міліції застосували до протестувальників світло-шумові гранати, сльозогінний газ, пістолети з гумовими кулями та дробом з металевими снарядами, водомети, бронетранспортери та, в певних випадках, вогнепальну зброю, тоді як протестувальники кидали в працівників міліції палки, каміння та пляшки з легкозаймистою рідиною. В результаті сотні осіб отримали тілесні ушкодження та більше десяти осіб загинули (див., inter alia, пункти 71-76 звіту МДГ за 2015 рік, який частково узагальнений та частково наведений в цьому рішенні в пунктах 237-249).

40. 19 лютого 2014 року органи державної влади публічно оголосили про початок антитерористичної операції з розгону протестувальників та видачу вогнепальної зброї залученим працівникам правоохоронних органів.

41. Того ж дня та 20 лютого 2014 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях і, як повідомлялося, ці сутички призвели до загибелі близько сімдесяти осіб, більшість з яких загинули через вогнепальні поранення.

42. Увечері 20 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, в якій засудила «усі вияви насильства, що призвели до загибелі та поранень осіб» і дала вказівку Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України (далі - СБУ) зупинити проведення антитерористичної операції, припинити застосування сили до протестувальників, припинити блокування вулиць та повернути особовий склад правоохоронних органів до місць постійної дислокації.

43. На момент ухвалення цієї постанови протистояння та сутички між працівниками міліції та протестувальниками в центральній частині м. Києва фактично закінчилися. Особовий склад правоохоронних органів поступово був відведений з цієї території.

44. Як повідомлялося, 21 та/або 22 лютого 2014 року Президент України В. Янукович і низка високопоставлених державних чиновників, у тому числі Прем'єр-міністр України М. Азаров, Генеральний прокурор України п. В. Пшонка та Міністр внутрішніх справ України п. В. Захарченко, залишили Київ (див., inter alia, пункт 84 звіту Офісу Прокурора МКС щодо діяльності з попереднього вивчення за 2015 рік, який частково наведений та узагальнений у пункті 268).

45. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову, в якій, посилаючись на «обставини крайньої необхідності», проголосила, що Президент України В. Янукович «у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних [президентських] повноважень». Верховна Рада України призначила проведення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року, обрала народного депутата Верховної Ради України О. Турчинова на посаду Голови Верховної Ради України, оскільки попередній голова раніше подав у відставку, і доручила О. Турчинову координувати роботу Кабінету Міністрів України до формування нового уряду.

IV. КОНКРЕТНІ ФАКТИ ЩОДО ЗАЯВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

А. Події у м. Києві 30 листопада 2013 року, які стосуються п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Ю. Лепявка, п. О. Грабця, п. О. Бали, п. Ф. Лапія, п. Р. Ратушного, п. А. Рудчика, пані О. Ковальської та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження з відповідними заявниками

46. 30 листопада 2013 року приблизно о 04 год. 00 хв. зазначені заявники перебували серед протестувальників, які брали участь у цілодобовій варті на Майдані Незалежності у м. Києві (див. пункт 24). Заявники зазначили, що були неозброєні. Уряд не заперечував проти цього і у своїх зауваженнях також зазначив, що відповідна акція протесту була мирною.

47. Згідно з письмовими доводами сторін, відеозаписами та фотографіями, наданими заявниками, працівники МОП «Беркут» оточували та нападали на протестувальників, у тому числі на заявників, наносячи удари руками та ногами, використовуючи для їхнього розгону гумові та пластикові кийки, сльозогінний газ і світло-шумові гранати. Хоча протестувальники не чинили опору працівникам міліції, і багато з них, після того, як були поранені, лежали на бруківці, стверджуване побиття продовжувалося. Багато протестувальників, які намагались уникнути насильницького розгону та втекти, у тому числі деякі заявники (див. пункт 48), були спіймані та побиті працівниками МОП «Беркут» на території, прилеглій до Майдану Незалежності. Як стверджувалося, під час розгону працівники МОП «Беркут» також нецензурно ображали протестувальників, зокрема називаючи їх «хохлами» (хохли - етнічна зневажлива назва українців, здебільшого використовується в російській мові). Згідно з твердженнями органів державної влади розгін здійснювався з метою розміщення обладнання та матеріалів для встановлення новорічної ялинки на Майдані Незалежності.

48. Відповідно до доводів заявників та інформації, що міститься у відповідних кримінальних справах (див. пункти 54-56):

(i) Під час розгону невстановлені працівники МОП «Беркут» декілька разів вдарили п. І. Сіренка по тулубу та кінцівках.

(ii) Після того, як розпочався розгін, п. П. Шморгунов намагався покинути цю територію, щоб уникнути побиття невстановленими працівниками МОП «Беркут». Йому вдалося відійти приблизно на 100 метрів, коли двоє невстановлених працівників МОП «Беркут» крикнули йому «Біжи, хохол!» (див. пункт 47), а потім нанесли йому удари по голові, плечах і ногах.

(iii) Невстановлені працівники МОП «Беркут» вдарили п. Б. Єгіазаряна по спині, коли він намагався допомогти жінці без свідомості, яка впала на землю під час розгону. Йому вдалося залишити Майдан Незалежності, але коли він перебував приблизно за 300 метрів від нього, до заявника підбігли інші декілька невстановлених працівників МОП «Беркут», які нанесли кілька ударів гумовими кийками йому по спині, шиї та кінцівках.

(iv) Під час розгону п. Ю. Лепявко намагався допомогти іншому протестувальнику, якого невстановлені працівники МОП «Беркут» повалили на землю. У цей момент невстановлений працівник МОП «Беркут» наніс удари кулаками та ногами по голові, тулубу та кінцівках п. Ю. Лепявка.

(v) Під час розгону п. О. Грабець впав. Невстановлені працівники «Беркуту» побили його, коли він лежав на тротуарі. Його декілька разів вдарили кулаками та ногами по ногах і сідницях.

(vi) Невстановлені працівники МОП «Беркут» побили п. О. Балу гумовими кийками та повалили його на землю. Поки він лежав на тротуарі, вони неодноразово наносили удари кулаками та ногами йому по голові, тулубу та кінцівках, після чого він втратив свідомість.

(vii) Під час розгону невстановлені працівники МОП «Беркут» декілька разів вдарили п. Ф. Лапія гумовими кийками по голові, кінцівках і тулубі. Для того, щоб залишити територію, оточену працівниками МОП «Беркут», йому довелося пройти «коридором», утвореним декількома невстановленими працівниками МОП «Беркут», які продовжували його бити, поки він йшов.

(viii) Після того, як розпочався розгін, п. Р. Ратушний, якому на той момент було 16 років, намагався покинути територію, щоб уникнути побиття. Він встиг відійти і перебував на певній відстані, коли до нього підбіг невстановлений працівник МОП «Беркут» і вдарив його гумовим кийком по верхній частині спини. Пізніше інший невстановлений працівник МОП «Беркут» вдарив його гумовим кийком по правій нозі.

(ix) Під час розгону невстановлені працівники МОП «Беркут» потягнули пані О. Ковальську за волосся і кинули на тротуар, при цьому нанісши їй удари по голові та шиї.

(x) Невстановлені працівники МОП «Беркут» неодноразово наносили удари п. А. Рудчику гумовими кийками по плечах, спині та кінцівках. Його також вдарили по голові, внаслідок чого він відчув запаморочення і у нього пішла кров з носа.

(xi) Пан А. Соколенко, який є лікарем, намагався надати медичну допомогу протестувальнику, який постраждав під час розгону, коли невстановлені працівники МОП «Беркут» вдарили його по правій нозі та верхній частині спини. Згодом, коли він залишав територію, невстановлений працівник МОП «Беркут» вдарив його гумовим кийком по лівій руці.

49. Тоді як деяких вказаних заявників - п. І. Сіренка, п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. О. Грабця, п. О. Балу, п. Ф. Лапія та п. А. Соколенка (заяви № 9078/14, № 15367/14, № 16280/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) - обстежили лікарі та надали їм медичну допомогу незабаром після розгону, інші заявники - п. А. Рудчик і п. Ю. Лепявко - пройшли медичний огляд через декілька днів (заяви № 18118/14 та № 19954/15). Згодом, також у межах офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року, були проведені додаткові судово-медичні експертизи тілесних ушкоджень усіх заявників (див. пункт 66).

50. Згідно з наданими сторонами медичними документами у п. І. Сіренка були крововиливи на тулубі та кінцівках; у п. П. Шморгунова були рани на потилиці та крововиливи на правому плечі та правій руці; у п. Б. Єгіазаряна були крововиливи на спині та лівій нозі; у п. Ю. Лепявка була закрита черепно-мозкова травма та забійна рана на правому плечі; у п. О. Грабця було декілька крововиливів на тулубі та кінцівках; у п. О. Бали були струс головного мозку, крововиливи та забійні рани на тулубі та кінцівках; у п. Ф. Лапія була рана на потилиці, садна та подряпини на обличчі; у п. А. Рудчика були забійні рани на обличчі та правій руці, переломи кісток правого передпліччя; і у п. А. Соколенка був перелом ліктьового відростка, крововилив у верхній частині спини та забій правої ноги.

51. Після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року пані О. Ковальська не звернулася за медичною допомогою, тому що, як стверджувалося, боялася жорстокого поводження та переслідування з боку органів державної влади за участь в акції протесту того дня. З тієї ж причини вона вирішила не брати участь у подальших акціях протесту.

52. Також побоюючись жорстокого поводження та притягнення до кримінальної відповідальності, п. Р. Ратушний не звертався за медичною допомогою після розгону акції протесту 30 листопада 2013 року. Крім того, він також вважав, що його тілесні ушкодження були легкими і не вимагали особливого лікування. 11 грудня 2013 року він пройшов медичне обстеження у зв'язку з тілесними ушкодженнями, як стверджувалося, отриманими того дня (див. пункти 135-137).

2. Стверджуване тримання під вартою п. І. Сіренка (заява № 9078/14)

53. Під час розгону 30 листопада 2013 року було затримано від тридцяти до сорока протестувальників та доставлено до Шевченківського районного відділу міліції, у тому числі, вочевидь, п. І. Сіренка (заява № 9078/14). Його тримали під вартою понад три години та допитали. Причини тримання його під вартою йому повідомлено не було, а також не було складено жодного протоколу його допиту. Згідно з твердженнями Уряду скарги п. І. Сіренка на незаконне тримання під вартою становлять частину офіційного розслідування подій 30 листопада 2013 року (див. пункт 54). Слід зазначити, що Уряд надав копію листа ГПУ від 27 лютого 2014 року, в якому зазначалося, що матеріали однієї з кримінальних справ5 також стосувалися «причин перебування п. І. Сіренка у ... відділі міліції».

__________

5 Матеріали справи № 42013110000001053, порушеної на національному рівні.

3. Офіційне розслідування подій 30 листопада 2013 року та пов'язаних з ними проваджень

54. 30 листопада 2013 року прокурори та міліція порушили два провадження у зв'язку з розгоном протестувальників того дня у центральній частині м. Києва6. 02 грудня 2013 року порушені прокурором справи були передані до ГПУ для подальшого розслідування. Офіційне розслідування подій 30 листопада 2013 року стало частиною матеріалів більшого розслідування на національному рівні, яке охоплює інші події під час акцій протесту на Майдані, у тому числі вбивство та завдання тілесних ушкоджень протестувальникам у період з 22 січня по 20 лютого 2014 року (див., inter alia, пункти 18-21).

__________

6 Матеріали справ № 42013110000001053 та 12013110100017809 відповідно, порушених на національному рівні.

55. Під час цих розслідувань у період з грудня 2013 року по січень 2014 року було допитано голову Київської обласної державної адміністрації, заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, декількох високопосадовців МВС України, та зрештою повідомлено про підозру у зловживанні владою, по суті у зв'язку з відданням незаконного наказу про відповідний розгін акції протесту. За цей період не було допитано жодного працівника МОП «Беркут», який перебував у центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року.

56. Згодом, у період з лютого 2014 року по березень 2015 року було порушено декілька інших проваджень, inter alia, щодо семи командирів МОП «Беркут» за підозрою у незаконному втручанні в акцію протесту 30 листопада 2013 року7. Деякі з цих проваджень зрештою були об'єднані.

__________

7 Цим справам були присвоєні інші номери, у тому числі № 42014000000001025, № 42015000000000033 та № 42015000000000561.

57. У період з лютого по червень 2015 року розслідування щодо голови Київської обласної державної адміністрації, який обіймав посаду у листопаді 2013 року, та чотирьох командирів підрозділів МОП «Беркут», які дислокувалися у м. Києві, були закінчені та передані до Шевченківського районного суду міста Києва8 для розгляду по суті, який ще тривав на момент ухвалення цього рішення (див. пункти 55-56). В обвинувальному акті щодо чотирьох командирів підрозділів МОП «Беркут», затвердженому ГПУ 26 червня 2015 року, було зазначено, inter alia, що відповідні акції протесту були «виключно мирними»; що не було ухвалено жодного судового рішення, яке обмежувало би право протестувальників на зібрання 30 листопада 2013 року; що розгін 30 листопада 2013 року був здійснений незаконно; і що працівники міліції, діючи згідно з незаконними наказами та вказівками своїх командирів і вищих посадових осіб, незаконно застосовували силу до протестувальників і тим самим заподіяли різні тілесні ушкодження та фізичний біль відповідним заявникам.

__________

8 Матеріали справ № 42015000000000033 та № 42015000000000561 відповідно, порушених на національному рівні.

58. Розслідування щодо декількох інших підозрюваних (див., зокрема, пункт 56) були зупинені, оскільки вони втекли. Розслідування щодо працівників МОП «Беркут», безпосередньо залучених до розгону, на момент ухвалення цього рішення проводилося в межах іншої справ9.

__________

9 Матеріали справи № 12013110100017809, порушеної на національному рівні.

59. Згідно з доводами Уряду, наданими у період з листопада 2016 року по січень 2017 року, тоді як багатьох з приблизно 400 працівників МОП «Беркут», які були розміщені в центральній частині м. Києва 30 листопада 2013 року, було встановлено та допитано після 22 лютого 2014 року, тих, кого, вочевидь, не було видно на відеозаписах фактичного розгону протестувальників - близько тридцяти працівників - не вдалося ідентифікувати, оскільки під час розгону вони носили балаклави та/або шоломи, і жоден з них не мав індивідуальних номерів на своїй формі чи шоломі.

60. Уряд надав копії різних листів, складених ГПУ протягом 2016 року, згідно з якими під час розслідування розгону протестувальників 30 листопада 2013 року органи державної влади встановили близько дев'яноста потерпілих, з яких близько восьмидесяти були допитані. З цих вісімдесяти допитаних потерпілих близько двадцяти допомогли слідчим у їхніх спробах встановити особу працівників МОП «Беркут», які безпосередньо брали участь у розгоні. Близько 270 працівників міліції та низка інших державних службовців були допитані як свідки. Було проведено відтворення обстановки та обставин події за участю двох потерпілих та одного представника потерпілого, а також із залученням допомоги експертів було досліджено багато фотографій та відеозаписів.

61. Згідно з інформацією, опублікованою на спеціальному вебсайті ГПУ, у період з червня 2015 року по грудень 2018 року чотирнадцятьом колишнім працівникам МОП «Беркут», з яких щонайменше половина були колишніми командирами, було пред'явлено обвинувачення - переважно за статтями 171, 340 та 365 Кримінального кодексу України (див. пункт 201) - у зв'язку з розгоном протестувальників 30 листопада 2013 року. Їхні справи було передано до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті. На момент ухвалення цього рішення розгляд справи у суді тривав. Також 02 та 03 березня 2017 року двом колишнім працівникам МОП «Беркут», який дислокувався у м. Києві, було офіційно повідомлено про підозру у жорстокому поводженні з протестувальниками під час розгону 30 листопада 2013 року.

62. Загалом усі зазначені розслідування та судові провадження стосувались або посадових осіб, яких підозрювали у відданні наказів чи вказівок працівникам міліції розігнати протестувальників 30 листопада 2013 року, або окремих працівників міліції, яких підозрювали у фактичному здійсненні відповідного розгону, що призвело, inter alia, до заподіяння тілесних ушкоджень заявникам. У контексті цих розслідувань заявники були офіційно визнані потерпілими від передбачуваних злочинів. Однак відсутня інформація, чи підозрювали слідчі будь-яку особу у стверджуваному застосуванні надмірної сили того дня саме щодо заявників.

4. Участь заявників у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року

63. Згідно з доводами сторін і наданими Суду документами у різні дати у період з 30 листопада по 26 грудня 2013 року всі відповідні заявники подавали до прокуратури міста Києва та/або ГПУ індивідуальні скарги на жорстоке поводження працівників міліції під час розгону протестувальників 30 листопада 2013 року. Пан І. Сіренко, п. П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян, п. Ю. Лепявко, п. О. Грабець, п. О. Бала, п. Ф. Лапій, п. А. Рудчик та п. А. Соколенко (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) також надали медичні документи (див. пункти 49-50).

64. Зрештою скарги заявників були долучені до зазначених кримінальних справ, як і індивідуальні скарги інших протестувальників (див. пункти 54-56). Усі зазначені заявники отримали процесуальний статус потерпілих у відповідних провадженнях.

65. У різні дати у період з 03 грудня 2013 року по 25 березня 2014 року відповідні заявники, за винятком п. І. Сіренка (заява № 9078/14), були допитані слідчими і детально розповіли про жорстоке поводження з ними працівників міліції 30 листопада 2013 року (див. пункт 48).

66. У різні дати у період з 02 грудня 2013 року по 03 серпня 2014 року були проведені судово-медичні експертизи у зв'язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з п. І. Сіренком, п. П. Шморгуновим, п. Б. Єгіазаряном, п. Ю. Лепявком, п. О. Грабцем, п. О. Балою, п. Ф. Лапієм, п. А. Рудчиком та п. А. Соколенком (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 20546/14, № 24405/14, № 42271/14 та № 19954/15) і по суті підтверджено описані тілесні ушкодження (див. пункт 50) та можливий час їхнього утворення 30 листопада 2013 року.

(а) Додаткова інформація про участь п. О. Грабця у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року (заява № 20546/14)

67. Згідно з твердженнями сторін та офіційними звітами про розслідування після першого допиту п. О. Грабець був додатково допитаний слідчими у січні 2014 року, а в грудні 2015 року брав участь в огляді різних фотографій, пов'язаних з відповідними подіями. Він не зміг впізнати жодного із можливих нападників на цих фотографіях.

68. Згідно з твердженнями п. О. Грабця в різні дати у період з вересня 2015 року по червень 2016 року він та/або його захисник брав участь у засіданнях Шевченківського районного суду міста Києва (див. пункти 57 та 61) та був допитаний щодо відповідних подій.

(b) Додаткова інформація про участь п. І. Сіренка у провадженні щодо подій 30 листопада 2013 року (заява № 9078/14)

69. У період з 02 грудня 2013 року по 24 січня 2014 року слідчі та працівники міліції неодноразово запрошували п. І. Сіренка прийти і дати показання щодо розгону 30 листопада 2013 року. У відповідь п. І. Сіренко повідомляв, що відмовлявся давати показання, доки органи державної влади не нададуть гарантії, що його не буде незаконно притягнено до відповідальності та піддано залякуванню через участь в акціях протесту, а також, що він зможе ефективно користуватися відповідними процесуальними правами.

70. 23 грудня 2013 року п. І. Сіренко звернувся до ГПУ з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної йому у зв'язку із жорстоким поводженням працівників міліції 30 листопада 2013 року. Сторони не надали жодної додаткової інформації стосовно цієї скарги.

71. Згідно з доводами Уряду від 18 червня 2014 року, хоча слідчі неодноразово викликали п. І. Сіренка на допит у березні 2014 року, він відмовився давати показання, оскільки йому потрібен був час для підготовки до допиту. Згідно з доводами Уряду від 17 вересня 2015 року заявник неодноразово відмовлявся давати показання, коли слідчі повторно викликали його на допит. Заявник цього не заперечив.

(c) Додаткова інформація про участь п. П. Шморгунова, п. Б. Єгіазаряна, п. Я. Лепявка, п. О. Бали та п. Ф. Лапія у провадженнях щодо подій 30 листопада 2013 року (заяви № 15367/14, № 16280/14, № 18118/14, № 24405/14 та № 42271/14)

72. Згідно з доводами Уряду від 17 червня 2016 року та згаданими листами ГПУ (див. пункт 60) станом на середину грудня 2013 року зазначені заявники припинили співпрацю зі слідчими. Зокрема, вони не з'явились для проведення невизначених слідчих дій, на які їх було належним чином викликано. Таким чином, за їхньою участю не було проведено жодних слідчих дій.

73. У зв'язку з цим Уряд надав копії повісток, направлених ГПУ п. П. Шморгунову, п. Б. Єгіазаряну і п. Ф. Лапію (заяви № 15367/14, № 16280/14 та № 42271/14), та копії поштових квитанцій, які доводили, що повістки були надіслані 09 або 10 грудня 2015 року та повернуті ГПУ як недоставлені. Щодо п. Ю. Лепявка та п. О. Бали (заяви № 18118/14 та № 24405/14) Уряд надав копії аналогічних документів, адресованих цим заявникам, згідно з якими повістки були надіслані 28 та 29 грудня 2015 року відповідно і доставлені їм 04 січня 2016 року.

74. У своїх доводах від 25 листопада 2016 року відповідні заявники оскаржили цю інформацію.

75. Зокрема, у різні дати у період з грудня 2015 року по червень 2016 року п. П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян та п. Ю. Лепявко брали участь у різних слідчих діях та/або судових засіданнях у певних справах, пов'язаних з відповідними подіями (див. пункти 57 та 61).

76. Пан О. Бала та п. Ф. Лапій зазначили, що не отримували повісток від ГПУ. Проте протягом того ж періоду вони брали участь у аналогічних судових засіданнях; п. О. Бала був допитаний судом першої інстанції у режимі відеоконференції у зв'язку з браком коштів на поїздку до м. Києва.

77. У зв'язку з цим відповідні заявники надали копії протоколів відповідних слідчих дій та різних судових засідань. Деякі з них також надали копії своїх запитів до ГПУ щодо надання інформації про будь-який прогрес у розслідуванні та копії відповідей ГПУ на ці запити, в яких заявників було повідомлено, що розслідування тривало і вони мали бути належним чином поінформовані, якщо їхня участь вважатиметься необхідною.

78. Уряд не оскаржував доводи відповідних заявників від 25 листопада 2016 року та не надав жодної додаткової інформації у зв'язку з цим.

(d) Додаткова інформація про участь п. А. Рудчика, пані О. Ковальської, п. Р. Ратушного та п. А. Соколенка (заява № 19954/15) у провадженнях щодо подій 30 листопада 2013 року

79. Згідно з доводами Уряду від 17 червня 2016 року у грудні 2015 року зазначеним заявникам було надіслано повістки із запрошенням прийти до ГПУ для участі у невизначених слідчих діях. 26 грудня 2015 року пані О. Ковальська отримала повістку, а повістки, адресовані п. Р. Ратушному та п. А. Соколенку, були повернуті слідчим поштою як недоставлені.

80. Згідно з доводами заявників від 13 жовтня 2016 року у період з березня по липень 2015 року захисник п. А. Рудчика, пані О. Ковальської, п. Р. Ратушного та п. А. Соколенка звертався до ГПУ з низкою клопотань, вимагаючи проведення різних слідчих дій, у тому числі відтворення обстановки та обставин події за їхньою участю, а також огляду відеозаписів і фотографій, на яких, як стверджувалося, були зображені працівники МОП «Беркут», відповідальні за жорстоке поводження із заявниками. Як стверджувалося, ГПУ не провела дій, щодо яких були подані клопотання.

81. Уряд не прокоментував ці доводи.

5. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 30 листопада 2013 року

82. 30 січня 2014 року МВС України опублікувало висновок за результатами службового розслідування щодо «законності дій працівників міліції 30 листопада 2013 року», яке відбувалося паралельно розслідуванню, проведеному прокурорами, та описане у попередніх пунктах (див. пункт 54 та наступні). У висновку була наведена інформація про конкретні підрозділи МОП «Беркут» та інші підрозділи міліції, які дислокувалися в м. Києві, а також кількість працівників міліції, які входили до складу цих підрозділів. Висновок також містив деталі про порядок підпорядкування під час відповідних подій, у тому числі інформацію про посадових осіб, які здійснювали оперативний контроль над задіяними силами міліції. Згідно з висновком комісія допитала цих працівників щодо подій. Комісія також дослідила різні відео- та аудіозаписи і фотографії.

83. Комісія встановила, що працівники міліції, які фіксували події, не були свідками жодних «порушень громадського порядку» до початку розгону; що наказ про розгін віддали, аби надати можливість працівникам міської державної адміністрації встановити новорічну ялинку на Майдані Незалежності; що розгін фактично здійснили декілька підрозділів МОП «Беркут»; що деякі протестувальники намагалися перешкодити їхнім діям, кидали в працівників міліції каміння, скляні та пластикові пляшки, палаючі палиці та інші предмети, поранивши одинадцять працівників міліції; і що у зв'язку з цим деякі невстановлені працівники МОП «Беркут» застосували силу до протестувальників, у тому числі «спеціальні засоби» - гумові та пластикові кийки. Комісія також встановила, що в деяких невказаних випадках певні невстановлені працівники МОП «Беркут» застосовували надмірну силу, в тому числі, коли протестувальники не чинили опору працівникам міліції, що суперечило відповідним нормам. Також всупереч відповідним нормам працівники міліції не попередили протестувальників перед застосуванням сили до них, що, зокрема, можна було пояснити «численними випадками явної провокації» з боку протестувальників.

84. Комісія вважала, що допущення цих порушень працівниками міліції було наслідком «непрофесійних» дій працівників МВС України та ПМОП «Беркут» ГУМВС України в Київській області, які на той момент здійснювали загальне командування над діями працівників міліції в центральній частині м. Києва. Комісія не знайшла жодної інформації, яка б свідчила про те, що керівництво МВС України або Головне управління МВС України у м. Києві віддали наказ про застосування сили до протестувальників. Комісія також вважала, що всі окремі випадки застосування працівниками міліції сили до протестувальників мали оцінюватися в межах офіційного розслідування, проведеного прокурорами.

85. У період з 24 лютого по 24 квітня 2014 року МВС України провело чергове службове розслідування, яке стосувалося розгону протестувальників 30 листопада 2013 року та декількох інших подій під час акцій протесту на Майдані (див. пункти 121 і 151, в яких наведено посилання на це саме розслідування, у частині щодо подій 01 та 11 грудня 2013 року). Висновки щодо подій 30 листопада 2013 року були здебільшого подібними до висновків від 30 січня 2014 року. До того ж ,у своєму висновку від 24 квітня 2014 року комісія зазначила, що не всі відповідні обставини могли бути встановлені та оцінені, оскільки «більшість» пов'язаних офіційних документів були знищені високопосадовцями МВС України 20 лютого 2014 року.

В. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. В. Загоровки (заява № 42180/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження з п. В. Загоровкою працівників міліції

86. 01 грудня 2013 року п. В. Загоровка брав участь в акціях протесту в центральній частині м. Києва і знаходився біля будівлі Адміністрації Президента України, коли близько 16 год. 30 хв. того дня працівники міліції застосовували до протестувальників сльозогінний газ, світло-шумові гранати та пластикові кийки.

87. Згідно з твердженнями заявника він був тимчасово засліплений та оглушений світло-шумовою гранатою, яка вибухнула безпосередньо біля нього, сів на землю і закрив очі руками. Двоє працівників МОП «Беркут» підійшли до нього і підняли, завівши його руки за спину. Наносячи йому неодноразові удари пластиковими та гумовими кийками, вони відвели його до будівлі Адміністрації Президента України. Дорогою заявника також били пластиковими кийками інші працівники міліції. Коли заявник знаходився перед будівлею Адміністрації Президента України в оточенні сотень працівників міліції, працівники МОП «Беркут» штовхнули його на землю та наказали лежати на холодному асфальті обличчям вниз. Він провів у такому положенні близько сорока хвилин, упродовж яких зазнав різного жорстокого поводження. Слід зазначити, що працівник МОП «Беркут», одягнений у спеціальне (бойове) взуття, поставив ногу на голову заявника і притиснув її до бруківки, нецензурно його ображаючи. Пізніше інші працівники МОП «Беркут» змусили заявника стати на коліна, наказали йому тримати руки вздовж тіла і, стоячи позаду, навмання били його по голові пластиковими та гумовими кийками. Один удар був спричинений в область правого ока заявника, завдавши гострий біль і викликавши кровотечу, через яку заявник підняв руки. Одразу після цього ще декілька працівників МОП «Беркут» підійшли до нього і приєдналися до тих, хто його бив. Заявник отримав численні удари по тілу. В результаті він неодноразово втрачав свідомість. Декілька працівників міліції намагалися засунути йому в рот один з його документів, що посвідчують особу, та змусити його з'їсти.

88. Коли побиття припинилося, працівники міліції провели обшук заявника та вилучили його мобільний телефон і документи, що посвідчують особу. Йому наказали вдягнути в'язану шапку.

89. Відповідні події були зафіксовані невстановленими особами у цивільному одязі на камеру та відеоапаратуру. Заявник подав до Суду відеозаписи подій, які він отримав з відкритого доступу. Згідно з його твердженнями частина його побиття була зафіксована на деяких із цих відеозаписів. Матеріали справ, які заявник подав до Суду, також містили скріншоти відповідних фрагментів відеозаписів (див. пункт 113).

90. Згідно з поданими сторонами медичними документами основними тілесними ушкодженнями заявника були струс головного мозку, множинні садна на обличчі, тулубі та кінцівках, а також ерозія рогівки правого ока.

2. Проблеми зі здоров'ям п. В. Загоровки під час тримання його під вартою

91. 01 грудня 2013 року близько 19 год. 00 хв., поки заявник перебував під постійним наглядом працівників міліції на території, прилеглій до будівлі Адміністрації Президента України, його оглянув медичний працівник міліції, який наклав йому пов'язку (бинт) на обличчя. Після виклику швидкої медичної допомоги йому діагностували закриту черепно-мозкову травму та пошкодження правого ока. Лікарі бригади швидкої медичної допомоги зазначили, що в області правого ока була кровотеча, а також що у нього було садно на лівій частині лоба, тому порадили його невідкладну госпіталізацію.

92. Близько 20 год. 50 хв. того ж дня працівники міліції доставили заявника до Київської обласної клінічної лікарні, де його оглянув лікар офтальмологічного відділення, який зазначив, що у нього була контузія правого ока, травматична ерозія рогівки та погіршення зору на правому оці, а також що його праве око кровоточило. Хоча лікар порадив заявнику залишатися в лікарні для стаціонарного лікування, працівники міліції заперечили, оскільки в лікарні не було спеціального відділення для лікування затриманих.

93. Потім заявника доставили до Голосіївського районного відділу міліції у м. Києві. Під час тримання його там під вартою 01 і 02 грудня 2013 року він продовжував скаржитися на гострий біль і тричі доставлявся до тієї ж лікарні. Лікарі, які його оглядали, знову радили стаціонарне лікування, але, як стверджувалося, працівники міліції заперечили проти цього (див. пункт 92).

94. Згодом, 02 грудня 2013 року заявника спочатку доставили до ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ), а ввечері - до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). Там заявника оглянув медичний персонал, а також лікарі бригади швидкої медичної допомоги, яких викликали. Останні зазначили, що, inter alia, він мав тілесні ушкодження, описані в попередніх пунктах, і з урахуванням погіршення стану здоров'я його слід було госпіталізувати. До того, як він був доставлений до СІЗО, працівники міліції доставили заявника до Олександрівської клінічної лікарні міста Києва, але не дозволили йому залишатися там. Оскільки заявник продовжував скаржитися на біль, терапевт ІТТ дав йому знеболюючий засіб. Крім того, медичний персонал СІЗО, як стверджувалося, надав йому «первинну» медичну допомогу, деталі якої сторони не навели.

95. 05 грудня 2013 року стан здоров'я заявника ще більше погіршився, і зрештою його повернули до Олександрівської клінічної лікарні міста Києва для проходження стаціонарного лікування. Йому було діагностовано: поєднану краніо-торакальну травму, закриту черепно-мозкову травму, геморагічний забій відділів лобної ділянки зліва, множинні забійні рани м'яких тканин голови та обличчя, забійну рану на лівій стороні обличчя, закриту травму грудної клітки, перелом дев'ятого ребра, гіпертонію, незначну серцеву недостатність, гострий двобічний катаральний риніт, кісту гайморової пазухи зліва, контузію першого ступеня лівої сторони обличчя, травматичну ерозію рогівки та гематому верхньої правої повіки. Він був виписаний із лікарні 11 грудня 2013 року.

3. Рішення стосовно тримання п. В. Загоровки під вартою та кримінальне провадження щодо нього

96. 01 грудня 2013 року о 23 год. 50 хв. під час перебування заявника в Голосіївському районному відділі міліції, був складений протокол його затримання. У протоколі було зазначено, що заявник брав участь у «вчиненні [актів] масових заворушень, що супроводжувались насильством над особами [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя» і його було затримано на підставах, передбачених пунктом 1 частин першої та другої статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України, див. пункт 206). Жодних інших відомостей щодо цього наведено не було.

97. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили у нього посвідчення водія, посвідчення батьків багатодітної родини та мобільний телефон.

98. 02 грудня 2013 року заявнику було повідомлено про підозру у вчиненні масового заворушення (див. пункт 201). Зокрема, зазначалося, що 01 грудня 2013 року він та низка інших осіб, у тому числі п. Г. Черевко (заява № 31174/14, див. пункт 125), поїхали до будівлі Адміністрації Президента України «з метою активної участі у [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя», і він був затриманий під час вчинення цих дій. Перед цими подіями він та інші зацікавлені особи підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі бронежилети та шоломи, які вони планували використати під час нападу на працівників міліції. Щоб уникнути встановлення їхньої особи під час цих подій, вони носили маски для обличчя, шоломи та інші незазначені предмети. Під час подій вони також напали на працівників міліції, використовуючи кийки, ціпки, палиці та розпилення сльозогінного газу. Застосовуючи «фізичну силу» та бульдозер, вони вчинили «дії, направлені на знищення металевих турнікетів», які використовувались працівниками міліції для стримування пересування осіб цією територією. Коли працівники міліції спробували зупинити вчинення цих протиправних дій, підозрювані чинили їм опір, використовуючи підготовлені ними заздалегідь ножі, гумові кийки, бити, ціпки та сльозогінний газ. У результаті близько сімдесяти працівників міліції отримали тілесні ушкодження. Повідомлення про підозру не містить жодних додаткових відомостей стосовно відповідних подій.

99. 03 грудня 2013 року слідчий міліції звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повторивши ті самі твердження та додавши, що свідок П. бачив заявника разом з іншими невстановленими особами, які напали на працівників міліції, використовуючи гумові кийки, бити, пневматичну зброю, ціпки та балончики сльозогінного газу на вулиці Банковій; що підозра також ґрунтувалася на відповідних відеозаписах, отриманих з мережі «Інтернет»; і що заявник відмовився давати показання. Суду не було надано жодних копій документів, на яких ґрунтувалися повідомлення про підозру від 02 грудня 2013 року та клопотання слідчого міліції від 03 грудня 2013 року.

100. У клопотанні про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою було зазначено, що тримання його під вартою було необхідним для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та для уникнення: «(i) його переховування... оскільки він не мав постійного місця роботи; (ii) його незаконного впливу на свідків і потерпілих, оскільки вони були йому відомі; (iii) перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки він міг інформувати інших підозрюваних, чия особа не була встановлена, про хід досудового розслідування; [та] (iv) вчинення ним нового правопорушення».

101. Згідно з твердженнями заявника під час кримінального провадження стосовно нього та інших учасників акцій протесту у матеріалах кримінальної справи щодо заявника не містилося протоколу допиту свідка П., який був працівником міліції, а протоколи працівників міліції щодо відеозаписів обмежувалися загальним описом подій 01 грудня 2013 року і не стосувалися заявника. Крім того, хоча в межах кримінального провадження щодо заявника та декількох інших протестувальників були допитані ще декілька працівників міліції, жоден з них не вказав на заявника як на одного із правопорушників.

102. 04 грудня 2013 року, розглянувши клопотання слідчого про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою та клопотання захисника заявника про його звільнення, суддя Шевченківського районного суду Г., постановила, що обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час кримінального провадження щодо нього було обґрунтованим. В ухвалі зазначалося, що заявник підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, підозра була обґрунтована доказами, але посилання на конкретні докази наведено не було, та існував ризик переховування, перешкоджання слідству чи повторного вчинення злочину.

103. 06 грудня 2013 року захисник заявника подав апеляційну скаргу на ухвалу від 04 грудня 2013 року, яку зрештою відкликав, оскільки заявник був звільнений 11 грудня 2013 року (див. пункт 105).

104. Того ж дня працівники міліції допитали заявника. Він зазначив, що 01 грудня 2013 року брав активну участь в акції протесту біля будівлі Адміністрації Президента України, що він відмовився виконувати вимогу працівників міліції розійтися, і що він залишився на цій території та закликав інших протестувальників залишатися і чинити опір працівникам міліції. Він визнав, що вчинив «кримінальне правопорушення», і «розкаювався» у його вчиненні. З цих причин, а також зазначивши, що «від його дій ніхто не постраждав», він просив розглянути можливість укладення угоди про визнання винуватості зі стороною обвинувачення.

105. 11 грудня 2013 року Печерський районний суд міста Києва затвердив угоду про визнання винуватості між стороною обвинувачення та заявником, визнав його винним у вчиненні грубого порушення громадського порядку (стаття 293 Кримінального кодексу України), обрав покарання у виді штрафу в розмірі 850 українських гривень (далі - грн), що еквівалентно приблизно 30 євро на той момент, і звільнив його із-під варти.

106. Згідно з твердженнями заявника на той момент обставини змусили його укласти угоду про визнання винуватості. Зокрема, він хотів пройти лікування, його дружину було госпіталізовано, а його діти потребували догляду.

107. Вирок від 11 грудня 2013 року було скасовано у березні 2014 року, а 01 червня 2015 року прокурори закрили провадження щодо заявника у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

4. Офіційне розслідування подій 01 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження та тримання п. В. Загоровки під вартою

108. 02 грудня 2013 року ГПУ порушила кримінальне провадження10 за підозрою у зловживанні службовим становищем працівниками МОП «Беркут» під час розгону протестувальників 01 грудня 2013 року. Згідно з листом ГПУ від 15 квітня 2016 року розслідування також стосувалося тверджень про незаконне затримання потерпілих працівниками міліції та незаконне тримання під вартою на підставі рішень суддів Шевченківського районного суду міста Києва. Зокрема, розслідування стосувалося п. В. Загоровки, якому було надано статус потерпілого у цьому провадженні.

__________

10 Матеріали справи № 42013110000001056, порушеної на національному рівні.

109. Тим часом 02 грудня 2013 року заявник звернувся до Шевченківського районного управління ГУМВС України у м. Києві із заявою про злочин у зв'язку з жорстоким поводженням працівників міліції 01 грудня 2013 року та був допитаний щодо відповідних подій. З невідомих причин заява заявника була офіційно зареєстрована із затримкою - 03 березня 2015 року.

110. 16 та 23 грудня 2013 року сторона обвинувачення додатково допитала заявника щодо жорстокого поводження з ним. Згідно з його твердженнями допит був формальним - слідчі просто сказали йому викласти свою версію подій і не ставили жодних додаткових запитань.

111. У період із серпня по грудень 2014 року слідчі допитали лікарів бригади швидкої медичної допомоги, які 01 грудня 2013 року надали заявнику медичну допомогу, та декількох працівників міліції, які задокументували відповідні події та склали протокол затримання заявника (див. пункти 89, 90 та 96). Більшість з них не могли згадати всіх відповідних деталей. Лише один із допитаних працівників міліції зазначив, що бачив, як працівники міліції били протестувальників після розгону. Інші працівники міліції заперечували, що бачили це.

112. Згідно з твердженнями заявника та копіями різних листів Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз, які він надав Суду, хоча слідчі неодноразово призначали судово-медичну експертизу у зв'язку з його тілесними ушкодженнями, вона була проведена лише в липні 2015 року, після того, як слідчі надали експертам цього бюро всі необхідні медичні записи щодо його тілесних ушкоджень.

113. У період з березня по вересень 2015 року слідчі допитали низку свідків, дослідили відеозаписи та провели відтворення обстановки й обставин події 01 грудня 2013 року. Заявника було допитано ще раз, а також він брав участь у деяких із цих слідчих дій. Згідно з його твердженнями лише у той період слідчі показали йому фотографії деяких працівників міліції та знімки екрану з різних відеозаписів, щоб він міг спробувати встановити осіб, які застосовували до нього силу. Невідомо, чи впізнав він когось з працівників міліції.

114. У січні 2016 року ГПУ звернулася до Головного управління МВС України у м. Києві з клопотанням надати будь-які документи щодо дислокації їхніх працівників у центральній частині м. Києва 01 грудня 2013 року. Головне управління МВС України у м. Києві відповіло, що не мало таких документів.

115. Насамкінець, у період з вересня 2015 року по червень 2016 року слідчі склали повідомлення про підозру стосовно двох працівників МОП «Беркут» і двох працівників відділу організації служби управління громадської безпеки МВС України. Зокрема, одного з цих працівників, І.С., підозрювали у жорстокому поводженні з протестувальниками, а трьох інших працівників - у відданні незаконних наказів працівникам міліції щодо застосування сили до протестувальників та/або у недбальстві у зв'язку із захистом протестувальників від насильства працівників міліції.

116. У повідомленні про підозру від 14 вересня 2015 року щодо працівника І.С. зазначалося, що розгін 01 грудня 2013 року було здійснено працівниками міліції згідно з незаконними вказівками та наказами високопоставлених державних чиновників. Воно також містило, inter alia, таке у зв'язку із заявником:

(i) Під час розгону, який проводився у період з 16 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв., працівники батальйону МОП «Беркут» ГУМВС України в Харківській області без попередження застосували надмірну силу до протестувальників. Зокрема, низка протестувальників і журналістів були «жорстоко побиті».

(ii) У період з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. працівник І.С. та інший невстановлений працівник цього ж батальйону навмисно нанесли удари ногою та гумовим кийком п. В. Загоровку по голові та різних частинах тіла, і робили це, коли він лежав на землі, а його руки були заведені за спину і закуті у наручники, та він не міг вчинити жодних протиправних дій.

(iii) Внаслідок цих протиправних дій п. В. Загоровка отримав різні тілесні ушкодження (див., inter alia, пункти 91 і 92), які були кваліфіковані як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

117. У різні дати з лютого по листопад 2016 року розслідування щодо декількох підозрюваних було закінчено, а їхні справи було передано до відповідних районних судів міста Києва для розгляду по суті. Оскільки у січні 2015 року працівник І.С., виїхав з України до Російської Федерації та переховувався від правосуддя, прокурори клопотали про розгляд судом його справи in absentia.

118. 18 липня 2016 року Печерський районний суд міста Києва визнав винним одного з підозрюваних - працівника Д.С., який під час цих подій обіймав посаду інспектора відділу організації служби управління громадської безпеки Головного управління МВС України м. Києві,- у службовій недбалості у зв'язку із захистом протестувальників від насильства працівників міліції (частина перша статті 367 Кримінального кодексу), та обрав йому покарання у виді штрафу в розмірі 6 800 грн, що еквівалентно приблизно 240 євро на той момент, із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки.

119. У цьому вироку, який, як вбачається, не був оскаржений в апеляційному порядку і набрав законної сили, було зазначено, inter alia, що ті, хто брав участь в акціях протесту на Майдані Незалежності у період з 21 листопада по 01 грудня 2013 року, не порушили громадський порядок і тому не було підстав обмежувати їхнє право на зібрання; що Президент України В. Янукович та високопоставлені державні чиновники, особливо представники правоохоронних органів, розробили умисну стратегію придушення акцій протесту; і з цією метою правоохоронним органам було доручено застосувати надмірну силу до протестувальників; і що розгін протестувальників 01 грудня 2013 року був частиною цієї стратегії.

В інших частинах вироку, які стосуються конкретно заявника, а також певною мірою п. Г. Черевка (заява № 31174/14, див. пункт 125), зазначено:

«... 01.12.2013 приблизно [з] 12 до 16 години на вулицю Банкову у м. Києві прибули агресивно налаштовані особи у кількості близько 50-60 чоловік, які, бажаючи зашкодити проведенню виключно мирної акції протесту громадян та створити привід для застосування працівниками ОВС стосовно учасників акції протесту фізичної сили та спеціальних засобів, використовуючи каміння, металеві та дерев'яні палиці, газові балончики, легкозаймисті речовини, вибух-пакети та фаєри, а також транспортний засіб «навантажувач фронтальний», почали демонстративно вчиняти щодо працівників правоохоронних органів протиправні дії …

Після того приблизно з 16 години [деякі з цих осіб] почали покидати вулицю Банкову …, а незначна їх частина, близько 20 осіб, залишалась поблизу шеренг працівників правоохоронних органів, продовжуючи вчиняти протиправні дії …

Учасники мирної акції протесту, будучи свідками протиправних дій вказаних осіб, … очікуючи на адекватні та законні дії працівників правоохоронних органів щодо припинення правопорушень та затримання правопорушників, перемістились ближче до вулиці Інститутської у м. Києві, на відстані [приблизно 100] метрів від вказаних осіб та шеренг працівників міліції ...

Однак, незважаючи на [такі дії протестувальників], зведені підрозділи «Беркут» та внутрішніх військ [МВС України] здійснили силовий розгін учасників акції протесту, виконуючи завідомо незаконний наказ невстановлених слідством посадових осіб органів [МВС України] … у період часу із 16 год. 30 хв. до 17 год. 15 хв… …

У ході зазначеного силового розгону … невстановленими слідством … працівниками підрозділів «Беркут»... затримано та розміщено на прилеглій території Адміністрації Президента України 9 осіб, а саме … [п. В. Загоровки та п. Г. Черевка]… .

У період часу з 17 год. 15 хв. до 19 год. 00 хв … [працівник І.С., який на той момент був молодшим інспектором автотранспортного взводу батальйону МОП «Беркут» ГУМВС України в Харківській області] … спільно з іншими [працівниками батальйону МОП «Беркут» ГУМВС України в Харківській області] невстановленим слідством, із застосуванням спецзасобу завдав 5-6 ударів гумовим кийком та ногою в різні частини тіла та голови [п. В. Загоровки], в якого в цей час були скріплені за спиною наручниками руки та який лежав на проїзній частині й жодним чином не чинив та не міг чинити протиправних дій … [Водночас вказаним працівникам батальйону МОП «Беркут»] було відомо, що [законні] підстави для застосування заходів фізичного впливу відсутні й учасники акції протесту не чинять опору та не здійснюють дії, що могли б створити загрозу життю чи здоров'ю працівників правоохоронних органів. Достовірно знаючи, що завдання ударів по голові та тілу забороняється, а працівник правоохоронного органу має діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами [України], … вони, усвідомлюючи характер своїх дій та їх наслідки, перевищили владу та службові повноваження, умисно, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень з мотивів неповаги до учасників акцій протесту … Вони вчинили ці дії, [достовірно] усвідомлюючи наслідки, проявляючи свою зверхність [над потерпілими] та зухвалість [і] хизуючись перед оточуючими.

В цей час … [працівник Д.С., який обіймав посаду інспектора відділу організації служби управління громадської безпеки Головного управління МВС України в м. Києві], маючи реальну можливість не допустити свавілля, …, безпосередньо спостерігаючи за [вказаним], а саме за протиправним жорстоким застосуванням фізичної сили працівників підрозділів «Беркуту» стосовно п. В. Загоровки … умисно не виконував свої службові обов'язки [як працівника міліції] та не застосував [вказані] норми законодавства.

[Працівник Д.С.] не вжив заходів … для припинення протиправних дій працівників батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС України у Харківській області, внаслідок чого вони… заподіяли тілесні ушкодження п. В. Загоровці [тілесні ушкодження у виді] закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в базальних відділах лобної частки зліва, забійної рани лобної ділянки зліва, контузії, травматичної ерозії рогівки правого очного яблука … що згідно з висновком судово-медичної експертизи від 22.07.2015 відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості…

... [Працівник Д.С.,] ..., умисно допускаючи повторення [вказаних] протиправних дій працівників правоохоронних органів у майбутньому, не повідомив [своє] керівництво про поранення осіб, зокрема потерпілого [п. В. Загоровки]; … не забезпечив надання потерпілим необхідної допомоги та в подальшому не вчинив дій щодо повідомлення про вчинення протиправних дій [працівниками міліції], що призвело до уникнення відповідальності за вчинене вказаними працівниками [батальйону МОП «Беркут» ГУМВС України у Харківській області]…».

120. Беручи до уваги доводи сторін у цій справі та інформацію, опубліковану на спеціальному вебсайті ГПУ, вбачається, що на момент ухвалення цього рішення кримінальні провадження щодо трьох інших підозрюваних ще тривали.

5. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 01 грудня 2013 року

121. Дії працівників міліції 01 грудня 2013 року також були предметом службового розслідування, яке комісія МВС України провела паралельно з офіційними розслідуваннями, описаними в попередніх пунктах, у період з 24 лютого по 24 квітня 2014 року (див. пункт 85, в якому наведене посилання на це саме розслідування, в частині щодо подій 30 листопада 2013 року). Висновок від 24 квітня 2014 року, який МВС України опублікував за результатами цього розслідування, містив інформацію про різні підрозділи міліції, які брали участь в операціях із охорони громадського порядку того дня, та керування ними. Однак згідно з висновком працівники міліції не підготували жодних оперативних планів чи карт. Також було зазначено, що не всі відповідні обставини могли бути встановлені та оцінені, оскільки «більшість» відповідних офіційних документів були знищені вищими посадовими особами МВС України 20 лютого 2014 року.

122. У висновку від 24 квітня 2014 року було зазначено, що 01 грудня 2013 року деякі невстановлені працівники МОП «Беркут» і військовослужбовці внутрішніх військ МВС України застосували надмірну силу до протестувальників, у тому числі «спеціальні засоби» - гумові та пластикові кийки - з порушенням відповідних норм. Комісія МВС України встановила, що начальник Управління громадської безпеки Головного управління МВС України у м. Києві незаконно віддав наказ застосувати силу 01 грудня 2013 року, а також встановила, що він та декілька інших вищих посадових осіб МВС України не забезпечили контроль за дотриманням законності.

123. Вказані та деякі інші вищі посадові особи МВС України були визнані винними у вчиненні дисциплінарних проступків: сімох працівників міліції притягнули до дисциплінарної відповідальності, але вони вже були звільнені; двох попередили про неповну посадову відповідність; а п'ятьом оголосили сувору догану.

124. Згідно з висновком жоден працівник міліції, безпосередньо відповідальний за жорстоке поводження з протестувальниками 01 грудня 2013 року, не міг бути встановлений, оскільки офіційні дані не відповідали фактичній кількості працівників МВС України, задіяних в цих операціях, а відповідні працівники міліції носили однакові форму та маски.

С. Події у м. Києві 01 грудня 2013 року щодо п. Г. Черевка (заява № 31174/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції з п. Г. Черевком

125. Згідно з твердженнями п. Г. Черевка (заява № 31174/14) 01 грудня 2013 року він спостерігав і знімав на відео акції протесту біля будівлі Адміністрації Президента України в центральній частині м. Києва. Під час розгону протестувальників, який розпочався близько 16 год. 30 хв., того дня його побили пластиковими кийками декілька працівників МОП «Беркут». На нього надягнули наручники та відвели у сусідній двір, де його побиття тривало декілька годин, внаслідок якого він кілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, різні працівники МОП «Беркут» знімали на відео, як вони били та нецензурно ображали заявника.

126. Згодом заявника доставили до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де його помістили до спеціального відділення для осіб, які перебувають під вартою. Згідно з медичним висновком, складеним після його прибуття, у заявника був струс мозку, закрита травма грудної клітки, переломи пальців і множинні крововиливи на обличчі, тулубі і кінцівках. Він залишався у цій лікарні та проходив лікування до 09 грудня 2013 року. Сторони не надали інформації щодо того, в якій установі тримали заявника до звільнення 11 грудня 2013 року (див. пункт 132).

2. Кримінальне провадження щодо п. Г. Черевка

127. 02 грудня 2013 року близько 01 год. 00 хв. слідчий ГУМВС України в м. Києві приїхав до лікарні та склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні масових заворушень на підставах, передбачених частинами першою та другою статті 208 КПК України (див. пункт 206). Інших відомостей щодо цього наведено не було.

128. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили грошові кошти, водійські права, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, зв'язку ключів і декілька пластикових карток.

129. 03 грудня 2013 року слідчий звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв'язку з кримінальним провадженням щодо нього. Це клопотання ґрунтувалося на подібних фактологічних доводах та обґрунтуванні, як і клопотання щодо п. В. Загоровки від 03 грудня 2013 року (заява № 42180/14, див. пункти 98-100). Згідно з твердженнями слідчого заявник відмовився давати показання.

130. 03 грудня 2013 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва М. постановив ухвалу про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою на тій підставі, що його підозрювали у вчиненні тяжкого злочину, що підозра була обґрунтована доказами, наведеними в клопотанні слідчого, та існував ризик переховування заявника, перешкоджання правосуддю чи повторного вчинення злочину, не вказавши конкретні відомості у зв'язку з цим.

131. Згідно з твердженнями заявника під час засідання 03 грудня 2013 року Шевченківському районному суду не було надано жодних доказів для обґрунтування підозри у вчиненні заявником злочину, зокрема копій протоколів допиту свідків, на які посилався слідчий, не було заслухано жодного свідка та не було надано копії документів, на які посилався слідчий.

132. 11 грудня 2013 року Апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу від 03 грудня 2013 року та ухвалив звільнити заявника з огляду на його сімейний стан, але підтвердив висновки суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованої підозри.

133. Зрештою, 05 березня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

1. Офіційне розслідування подій 01 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. Г. Черевком та тримання його під вартою

134. Тим часом 05 грудня 2013 року заявник поскаржився до органів державної влади на його побиття 01 грудня 2013 року, і того ж дня його допитали та визнали потерпілим у тому самому провадженні, що і п. В. Загоровку11 (заява № 42180/14 - див. пункт 108). 20 липня 2015 року було проведено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень, отриманих п. Г. Черевком 01 грудня 2013 року. Було встановлено, що вони були середньої тяжкості.

__________

11 Матеріали справи № 42013110000001056, порушеної на національному рівні.

D. Події у м. Києві 11 грудня 2013 року щодо п. С. Дименка та п. Р. Ратушного (заяви № 33767/14 та № 54315/14) та їхні наслідки

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції з п. С. Дименком і п. Р. Ратушним 11 грудня 2013 року

135. Згідно з твердженнями п. С. Дименка (заява № 33767/14) та п. Р. Ратушного (щодо заяви № 54315/14) 11 грудня 2013 року вони брали участь в акціях протесту у центральній частині м. Києва, під час яких їх побили працівники міліції, що намагалися розігнати протестувальників.

136. Згідно з твердженнями Уряду у ніч з 10 на 11 грудня 2013 року ці заявники перебували поруч з оточенням працівників міліції, коли останні почали зносити барикади протестувальників і рухатись у напрямку до протестувальників, тим самим завдавши тілесних ушкоджень заявникам та низці інших протестувальників.

137. Згідно з твердженнями п. С. Дименка (заява № 33767/14), декілька працівників МОП «Беркут» схопили його та привели на територію, яку вони контролювали. Там вони кинули його на тротуар і почали бити та нецензурно ображати. Він отримав численні удари кулаками та ногами по різних частинах тіла та обличчю. Йому розбили окуляри і тому його зір погіршився. Потім його змусили пройти «коридором», утвореним декількома працівниками МОП «Беркут», які продовжували бити його, коли він ішов. Щоразу, коли він падав, йому наказували встати і йти далі, поки працівники МОП «Беркут» продовжували його бити. Пізніше заявнику було дозволено залишити цю територію та отримати медичну допомогу.

138. Згідно з твердженнями п. Р. Ратушного (заява № 54315/14) його також схопили працівники МОП «Беркут» і привели на територію, яку вони контролювали. Там, поки він лежав на тротуарі, декілька працівників МОП «Беркут» оточили його і почали бити. Він отримав численні удари кулаками та ногами по різних частинах тіла та голові. У результаті він втратив свідомість. Коли він прийшов до тями, то виявив, що працівники МОП «Беркут», які продовжували жорстоко поводитися з ним, винесли його з Майдану Незалежності. В якийсь момент невстановлена особа в жилеті з написом «народний депутат» забрала заявника від працівників МОП «Беркут» та відвела його до карети швидкої медичної допомоги. Звідти захисник заявника доставив його до лікарні, де лікарі попросили його надати свої особисті дані та описати обставини, за яких він отримав тілесні ушкодження, як умову для отримання медичної допомоги. Заявник описав відповідні події та вказав адресу свого захисника замість своєї власної. Згідно з його твердженнями через декілька днів за адресою захисника прийшли працівники міліції, які розшукували заявника.

139. Заявники надали Суду фотографії та відеозаписи подій 11 грудня 2013 року та медичні документи.

2. Офіційне розслідування подій 11 грудня 2013 року у частині щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. С. Дименком та п. Р. Ратушним

140. 12 грудня 2013 року міліція розпочала розслідування у кримінальній справі щодо дій працівників міліції, які брали участь у спробі розгону протестувальників 11 грудня 2013 року12. 16 грудня 2013 року справу було направлено до Київської міської прокуратури.

__________

12 Матеріали справи № 12013110100018224, порушеної на національному рівні.

141. 25 грудня 2013 року п. Р. Ратушний подав скаргу до прокуратури міста Києва, стверджуючи, що 11 грудня 2013 року він зазнав жорстокого поводження працівників міліції. 05 лютого 2014 року п. С. Дименко подав подібну скаргу до ГПУ.

142. 26 січня 2015 року УСР ГПУ почала повторне розслідування справи, вважаючи, що воно не було проведено належним чином.

143. У лютому 2015 року відповідних заявників було визнано потерпілими в цьому провадженні; їх допитували та залучали до проведення деяких інших слідчих дій.

144. 02 квітня 2015 року та 05 липня 2015 року відповідно, судово-медичні експерти дійшли висновку, що п. С. Дименко та п. Р. Ратушний мали легкі тілесні ушкодження.

145. 03 листопада 2015 року ГПУ надіслала повідомлення про підозру стосовно двох працівників роти МОП «Беркут» ГУМВС України в Запорізькій області. Працівника В.Ц. підозрювали у жорстокому поводженні з п. Р. Ратушним, тоді як працівника А.К., який на момент подій був командиром роти, підозрювали у відданні незаконного наказу своїй роті застосовувати силу до протестувальників. Ці злочини характеризувалися здебільшого як незаконне перешкоджання організації демонстрацій та перевищення службових повноважень із застосуванням насильства (статті 340 та 365 Кримінального кодексу України).

146. У період з лютого по березень 2016 року із зазначеної справи було виділено матеріали стосовно цих двох працівників МОП «Беркут» та передано до Печерського районного суду для розгляду за тими самими обвинуваченнями13.

__________

13 Матеріали справи № 42016000000000380, порушеної на національному рівні.

147. В обвинувальному акті, inter alia, зазначалося, що Київська міська державна адміністрація була повідомлена про акції протесту в центральній частині м. Києва у період з 21 листопада по 11 грудня 2013 року; що в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року протестувальники проводили акцію протесту мирно і не допускали будь-яких порушень громадського порядку; і що були відсутні підстави для обмеження їхнього права на зібрання; що Президент України В. Янукович дав вказівку вищим посадовим особам правоохоронних органів застосовувати надмірну силу до протестувальників, аби примусово придушити акції протесту; і що зрештою ці вказівки були передані командирам різних підрозділів міліції, зокрема роті МОП «Беркут» ГУМВС України в Запорізькій області, яка була направлена з цією метою до центральної частини м. Києва 10 грудня 2013 року.

У частині обвинувального акту було зазначено конкретно щодо заявників:

(i) У період часу з опівночі до 04 год. 00 хв. 11 грудня 2013 року командир А.К. віддав незаконний наказ працівникам роти МОП «Беркут» ГУМВС України у Запорізькій області примусово розігнати протестувальників. У зв'язку з цим ці працівники МОП «Беркут» побили протестувальників, у тому числі п. С. Дименка та п. Р. Ратушного, нанісши їм удари кулаками та ногами, гумовими кийками, незаконно спробувавши змусити протестувальників залишити територію та припинити проведення акції протесту. На той момент командиру А.К. та іншим відповідним працівникам МОП «Беркут» було відомо, що протестувальники не порушували громадський порядок і не здійснювали жодних протиправних дій, і не становили жодної загрози життю чи здоров'ю інших осіб, у тому числі працівників міліції.

(ii) Працівник В. Ц. брав активну участь у спробі розгону протестувальників 11 грудня 2013 року. Діючи умисно і без попередження, він декілька разів вдарив п. Р. Ратушного по плечу і тулубу. Потім він відвів п. Р. Ратушного за оточення працівників міліції та декілька разів вдарив його ногами по спині, коли той лежав на землі. Згодом декілька інших невстановлених працівників МОП «Беркут» приєдналися до працівника В.Ц., і вони разом кілька разів вдарили п. Р. Ратушного ногами по тулубу і щонайменше один раз по голові. Таким чином, п. Р. Ратушний був підданий болісному та такому, що принижує гідність, поводженню та отримав легкі тілесні ушкодження.

148. Згідно з інформацією, опублікованою на спеціальному вебсайті ГПУ, у невказану дату справу було повернуто слідчим у зв'язку із невизначеними недоліками. 31 липня 2017 року, виправивши недоліки, слідчі повторно направили справу до Печерського районного суду.

149. Суд не був поінформований про подальший прогрес у цих судових провадженнях.

150. Згідно з твердженнями Уряду у межах відповідного розслідування 22 березня 2016 року іншому працівнику МОП «Беркут», М., було повідомлено про підозру у вчиненні 11 грудня 2013 року злочинів, аналогічних, як стверджувалося, вчиненим згаданими працівниками МОП «Беркут». 30 березня 2016 року провадження було закрито, оскільки працівник М. переховувався, і його оголосили в розшук. Невідомо, чи були дії цього підозрюваного пов'язані із стверджуваним жорстоким поводженням із п. С. Дименком і п. Р. Ратушним, які офіційно вважалися потерпілими в контексті цих проваджень.

3. Службове розслідування, проведене комісією МВС України щодо подій 11 грудня 2013 року

151. Службове розслідування, проведене МВС України, за результатами якого було складено висновок від 24 квітня 2014 року та накладено дисциплінарні стягнення, і яке детально описано в пунктах 85, 121 та 123, також стосувалося подій 11 грудня 2013 року і дійшло таких самих висновків щодо планування дій працівників міліції.

152. Комісія також встановила, що 11 грудня 2013 року певні невстановлені працівники МОП «Беркут» та військовослужбовці внутрішніх військ МВС України застосували надмірну силу до протестувальників, порушивши відповідні норми. Комісія встановила декількох відповідальних за це вищих посадових осіб МВС України, які, на думку комісії, не забезпечили контроль за дотриманням законності.

Е. Події у м. Києві 23 січня 2014 року щодо п. Д. Полтавця (заява № 36299/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 23 січня 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

153. 23 січня 2014 року, коли він перебував на території, прилеглій до Майдану Незалежності, з метою підтримки акцій протесту, п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції. Під час затримання заявник, як стверджувалося, був жорстоко побитий працівниками міліції. Зокрема, його вдарили ззаду по голові, повалили на землю і далі били по голові та різних частинах тіла, поки він не втратив свідомість. У непритомному стані його доставили до Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві. Там він прийшов до тями і йому повідомили, що його затримали за підозрою у вчиненні масових заворушень.

154. 23 січня 2014 року близько 21 год. 20 хв. слідчий Голосіївського районного управління міліції ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника, зазначивши, що заявник був затриманий на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206). Більше відомостей щодо цього наведено не було.

155. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили мобільний телефон, медичну маску для обличчя, сонцезахисні окуляри, дерев'яний хрестик, ключ і дві монети.

156. У надісланому заявнику повідомленні про підозру було зазначено, що 23 січня 2014 року заявник, діючи спільно з іншими невстановленими особами у кількості близько 3000-5000 осіб прибули на вулицю Грушевського, поряд зі стадіоном «Динамо» в центральній частині м. Києва, «з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя». З цією метою до цих подій він та інші відповідні особи заздалегідь підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі бронежилети та шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. У невстановлений час п. Д. Полтавець «відокремився від натовпу, тримаючи в руках палицю та пляшку з речовиною невідомого походження, і попрямував до [сусідньої] вулиці Садової». Він та інші невідомі особи «кидали пляшки з палаючою легкозаймистою рідиною в напрямку правоохоронців та спецтехніки». Як було зазначено, згодом п. Д. Полтавець був затриманий працівниками міліції «прямуючи по вулиці Липській, в руках якого була палиця (бита) і пляшка із залишками речовини невідомого походження всередині, на горловині якої була зав'язана тканина червоного кольору». Також зазначалося, що «в ході [протиправних] дій» було поранено близько ста працівників міліції та інших осіб.

157. Пізніше того ж дня працівники міліції доставили п. Д. Полтавця до лікарні, де його оглянули лікарі, які зазначили, що у нього був струс мозку, забій грудної клітки та множинні крововиливи на обличчі, тулубі та кінцівках. Він перебував у спеціальному відділені лікарні для осіб, що перебувають під вартою, до 15 лютого 2014 року та проходив медичне лікування отриманих тілесних ушкоджень.

158. Під час засідання 24 січня 2014 року щодо розгляду питання обрання запобіжного заходу в Голосіївському районному суді міста Києва захисник заявника здебільшого доводив, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, і у зв'язку з незадовільним станом здоров'я заявник не мав триматися під вартою. Він також зазначив, що під час його затримання заявника побили працівники міліції.

159. Ухвалою від 24 січня 2014 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва К. обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвала здебільшого ґрунтувалася на тому, що заявника підозрювали у вчиненні тяжкого злочину, а підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протоколи допитів двох свідків і протокол огляду місця події, проведений 23 січня 2014 року, без наведення додаткових відомостей щодо цього.

160. Суду не були надані копії документів, посилання на які було зроблено в ухвалі від 24 січня 2014 року.

161. 11 лютого 2014 року Апеляційний суд міста Києва залишив без задоволення апеляційну скаргу на ухвалу від 24 січня 2014 року.

162. 14 лютого 2014 року Голосіївський районний суд ухвалив змінити обраний заявнику запобіжний захід на домашній арешт.

163. 28 лютого 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито прокуратурою Голосіївського району у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. Зокрема, зазначалося, що заявник вчинив дії, за які був притягнутий до кримінальної відповідальності, «в умовах крайньої необхідності з метою захисту своїх конституційних прав і свобод» та «з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян на свободу пересування, [та] свободу слова та мирних зібрань».

2. Офіційне розслідування щодо стверджуваного жорстокого поводження з п. Д. Полтавцем 23 січня 2014 року та пов'язане з цим кримінальне провадження

164. Тим часом 06 лютого 2014 року заявник поскаржився до органів державної влади на побиття. Йому було надано статус потерпілого в провадженні, порушеному ГПУ 20 січня 2014 року у зв'язку з численними повідомленнями про жорстоке поводження з протестувальниками та журналістами у січні 2014 року14.

__________

14 Матеріали справи № 1201410020000391, порушеної на національному рівні.

165. Заявнику також було надано статус потерпілого у кримінальному провадженні, порушеному ГПУ 05 лютого 2014 року, у зв'язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності15.

__________

15 Матеріали справи № 42014100070000020, порушеної на національному рівні.

166. З огляду на доводи сторін у цій справі та інші наявні у Суду матеріали, на момент ухвалення цього рішення розслідування в обох справах ще тривало.

F. Події у м. Києві 18 лютого 2014 року щодо п. О. Задоянчука (заява № 36845/14) та їхні наслідки

1. Затримання заявника у м. Києві 18 лютого 2014 року та подальше кримінальне провадження щодо нього

167. 18 лютого 2014 року п. О. Задоянчука, який брав участь в акціях протесту, затримали працівники міліції під час їхньої спроби захопити одну із будівель, прилеглих до Майдану Незалежності, Жовтневий палац, який на той момент займали протестувальники. Заявник знаходився серед протестувальників, які перебували усередині будівлі. Згідно з його твердженнями під час затримання його побили, хоча він не чинив опору працівникам міліції. Потім працівники міліції вивели його та інших протестувальників на вулицю та наказали лягти на землю, де тліли автомобільні шини, виділяючи при цьому багато диму.

168. 18 лютого 2014 року близько 22 год. 00 хв. заявника доставили до Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві.

169. 19 лютого 2014 року близько 04 год. 00 хв. слідчий Дніпровського районного управління ГУМВС України у м. Києві склав протокол затримання заявника за підозрою у вчиненні масових заворушень на підставах, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 208 КПК України (див. пункт 206).

170. У протоколі також зазначалося, що під час особистого обшуку заявника працівники міліції вилучили металевий ланцюжок, ланцюжок зі шкіри та шнурки для взуття.

171. У повідомленні про підозру стосовно заявника зазначалося, що 18 лютого 2014 року у період з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. заявник та декілька інших осіб прибули до центральної частини м. Києва «з метою активної участі в [актах] масових заворушень, що супроводжувалися насильством над окремими особами, знищенням майна, [та] опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувалися як зброя». З цією метою він та інші відповідні особи підготували спеціальну екіпіровку для власного захисту, у тому числі захисні щитки для рук та ніг і шоломи, які вони планували використовувати під час нападу на працівників міліції. Під час цих подій з метою уникнення встановлення їхніх осіб вони носили маски для обличчя, шоломи та інші невказані предмети; вони також напали на працівників міліції, побили їх та кидали в них каміння і пляшки, що містили легкозаймисту рідину. Відповідні підозрювані підпалили автомобільні шини, а також вчинили «дії, направлені на знищення металевих турнікетів та спеціалізованих автотранспортних засобів», які використовувалися працівниками міліції для стримування пересування осіб цією територією. Коли працівники міліції намагались зупинити вчинення цих злочинних дій, відповідні підозрювані чинили їм опір, здійснюючи «інші активні дії». У результаті невизначена кількість працівників міліції та інших осіб отримала тілесні ушкодження.

172. 19 лютого 2014 року близько 11 год. 00 хв. слідчий звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повторивши інформацію, що містилася в повідомленні про підозру від 19 лютого 2014 року. Слідчий також зазначив, що підозра обґрунтовувалася протоколом огляду місця події, проведеним 18 лютого 2014 року, та іншими матеріалами кримінальної справи, не вказавши додаткових відомостей щодо цього. Згідно з твердженнями слідчого заявник відмовився давати показання. Суду не було надано жодної копії протоколу огляду місця події.

173. 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва М. розглянув це клопотання у судовому засіданні за участю заявника та його захисника. Під час цього засідання захисник здебільшого стверджував, що підозра у вчиненні заявником злочину була абсолютно необґрунтованою, а тримання його під вартою було невиправданим.

174. Ухвалою від 19 лютого 2014 року суддя Дніпровського районного суду м. Києва обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою на тій підставі, що його підозрювали у вчиненні тяжкого злочину і підозра була обґрунтована доказами. Зокрема, було зроблено посилання на протокол затримання заявника від 19 лютого 2014 року та ймовірний ризик переховування, перешкоджання слідству та повторного вчинення злочину, у зв'язку з чим не було вказано жодних деталей, окрім того, що заявник не мав постійного місця проживання у м. Києві, мешкав у квартирі друга у м. Івано-Франківську, не мав соціальних зв'язків і роботи.

175. 22 лютого 2014 року Дніпровський районний суд вирішив, що тримання заявника під вартою більше не було виправданим, і звільнив його.

176. Зрештою 27 червня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

2. Офіційне розслідування подій 18 лютого 2014 року у м. Києві у частині щодо п. О. Задоянчука

177. Заявник не звертався до органів державної влади зі скаргою на жорстоке поводження працівників міліції 18 лютого 2014 року.

178. Згідно з його твердженнями органам державної влади було відомо про жорстоке поводження з ним працівників міліції того дня. Зокрема, його оглянув начальник медичної частини СІЗО, в якому він тримався під вартою, і у відповідній медичній довідці було зазначено про забій грудної клітки, множинні садна на обличчі, тулубі та кінцівках. Заявник подав до Суду копію цієї довідки та виписку з медичної картки, складену 05 березня 2014 року Київською міською клінічною лікарнею, в якій було зазначено, що з 22 лютого по 05 березня 2014 року заявник проходив стаціонарне лікування у зв'язку з, inter alia, дихальною недостатністю і наслідками струсу мозку.

179. Згідно з твердженнями Уряду 16 квітня 2014 року заявнику було надано статус потерпілого у межах кримінального провадження, порушеного ГПУ 05 лютого 2014 року у зв'язку з підозрою у вчиненні працівниками міліції, прокурорами та суддями різних протиправних дій щодо протестувальників у січні та лютому 2014 року16, inter alia, підданні їх свавільним затриманням і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності, розслідування яких на момент ухвалення цього рішення ще тривало (див. пункти 165-166).

__________

16 Матеріали справи № 42014100070000020, порушеної на національному рівні.

G. Дисциплінарні провадження щодо суддів, які розглядали справи щодо тримання п. Г. Черевка, п. Д. Полтавця, п. О. Задоянчука та п. В. Загоровки під вартою (заяви № 31174/14, № 36299/14, № 36845/14 та № 42180/14)

180. У грудні 2014 року ГПУ, деякі заявники, їхні захисники та декілька інших осіб подали скарги до Тимчасової спеціальної комісії (далі - ТСК). Остання була створена відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» для перевірки суддів (див. пункти 220-229). Скаржники стверджували, що судді декількох районних судів міста Києва діяли незаконно, упереджено та свавільно, розглядаючи справи тих, хто був притягнутий до кримінальної відповідальності у зв'язку з акціями протесту на Майдані, включаючи п. В. Загоровку, п. Г. Черевка, Д. Полтавця та п. О. Задоянчука (див. пункти 102, 130, 159 та 174).

181. Ці скарги були розглянуті ТСК, а згодом і Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ), які склали різні висновки та звіти щодо справ відповідних заявників. У декількох справах ці органи вважали, що відповідні судді не розглянули ретельно всі відповідні обставини та доводи сторін; не взяли до уваги відповідні докази того, що клопотання слідчих про обрання заявникам запобіжного заходу у виді тримання заявників під вартою не ґрунтувалися на «обґрунтованій підозрі» у вчиненні ними злочину, а також факт, що докази, на яких ґрунтувалися підозри щодо заявників, або були відсутні в матеріалах справи, або не могли бути підставою для підозри; не перевірили, чи існували ризики, які вимагали застосування запобіжного заходу у справах заявників; та не навели належного детального, або, в певних справах, будь-якого обґрунтування для своїх рішень, якими санкціонували тримання заявників під вартою.

182. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. В. Загоровки (заява № 42180/14), у своєму висновку від 22 квітня 2015 року ТСК також зазначила, що матеріали кримінальної справи заявника не містили протоколу допиту свідка, на який було зроблено посилання, а протоколи огляду відеозаписів подій поблизу будівлі Адміністрації Президента України 01 грудня 2013 року обмежувалися загальним описом подій і не містили інформації про заявника (див. пункти 98 і 99). Крім того, згідно з цим висновком суддя Шевченківського районного суду Г., яка розглядала справу заявника, не розглянула скарги заявника та його захисника на жорстоке поводження працівників міліції із заявником.

183. 31 березня 2016 року ВРЮ здебільшого залишила без змін висновок ТСК від 22 квітня 2015 року, а 24 вересня 2016 року Президент України звільнив цю суддю за порушення присяги. Рішеннями від 19 липня та 01 листопада 2016 року, 06 вересня 2018 року та 05 липня 2019 року ВАСУ та Верховний Суд України залишили без задоволення скарги судді Г. на її звільнення та підтримали висновки ТСК і ВРЮ по суті.

184. Щодо дисциплінарних проваджень, які стосувалися справи п. Д. Полтавця (заява № 36299/14), у своєму висновку від 17 грудня 2015 року ВРЮ встановила, inter alia, що клопотання про обрання йому запобіжного заходу ґрунтувалося на протоколах допиту працівників міліції, які містили ідентичні показання, тоді як протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року фактично стосувався особистого обшуку заявника, який був проведений з порушенням відповідних процедур і відбувався за відсутності його захисника. Також суддя Голосіївського районного суду К., яка розглядала справу заявника, проігнорувала його скарги на побиття працівниками міліції, висловлені під час засідання 24 січня 2014 року. Суддя також не взяла до уваги особисту інформацію про заявника. Таким чином, ВРЮ вирішила внести подання Президенту України про звільнення цієї судді, за яким 24 лютого 2016 року Президент України звільнив її за порушення присяги.

185. Остаточною постановою від 28 лютого 2017 року Верховний Суд України залишив без задоволення апеляційну скаргу судді К. на рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року та підтримав висновки ВРЮ по суті.

186. Дещо подібні висновки були наведені у рішенні ВРЮ від 21 грудня 2017 року, яке, inter alia, стосувалося тримання п. О. Задоянчука під вартою (див. пункт 174). Однак ВРЮ вважала, що допущені суддею Дніпровського районного суду М. процесуальні порушення у справі заявника не були достатньо серйозними, щоб охарактеризувати їх як «порушення присяги», що передбачало звільнення, а також, що строк давності для притягнення її до відповідальності закінчився. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

187. По суті з тих самих причин 15 березня 2018 року ВРЮ припинила дисциплінарне провадження щодо судді Шевченківського районного суду М., яка розглядала питання про тримання п. Г. Черевка під вартою (заява № 31174/14). У цьому рішенні ВРЮ, inter alia, встановила, що суддя не розглянула твердження заявника щодо його особистого становища та не врахувала, що він був позбавлений належних прав на захист, оскільки йому було офіційно повідомлено про підозру через вісім годин після його затримання (див. пункт 130).

188. Дисциплінарні провадження щодо деяких суддів у цьому контексті є предметом декількох заяв, які наразі перебувають на розгляді Суду (заява № 18760/17 та декілька інших заяв).

H. Дисциплінарне провадження щодо судді Печерського районного суду, яка розглядала заяву за позовом Київської міської ради (заяви № 33767/14 та № 54315/14 (п. С. Дименка та п. Р. Ратушного))

189. У липні 2014 року захисник п. Р. Ратушного звернувся до ТСК зі скаргою (див. пункти 220-229), що, розглядаючи позов Київської міської ради щодо блокування вулиць у центральній частині м. Києва та під час винесення судової заборони 09 грудня 2013 року, суддя Печерського районного суду Г. порушила низку положень національного законодавства та статтю 11 Конвенції (див. пункт 29).

190. У своєму рішенні від 07 червня 2017 року ВРЮ встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не перевірила, чи мав Печерський районний суд юрисдикцію для розгляду заяви про забезпечення позову, та не перевірила доречність застосування тимчасового заходу, який вона встановила, з огляду на характер позову. Фактично, застосувавши оскаржуваний тимчасовий захід, вона вирішила справу по суті. Крім того, тимчасовий захід застосовувався до невстановлених осіб, які не були сторонами у справі.

191. ВРЮ також встановила, що суддя Печерського районного суду Г. не могла бути притягнута до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з закінченням строку давності для притягнення. Тому ВРЮ вирішила припинити провадження у справі.

I. Виплати відповідно до Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21 лютого 2014 року

192. Пан П. Шморгунов, п. Б. Єгіазарян, п. О. Грабець, п. О. Бала, п. Ф. Лапій, п. Г. Черевко, п. С. Дименко, п. Д. Полтавець, п. В. Загоровка, п. Р. Ратушний, п. А. Рудчик та п. А. Соколенко (заяви № 15367/14, № 20546/14, № 24405/14, № 31174/14, № 33767/14, № 36299/14, № 42180/14, № 54315/14 та № 19954/15) включені до списку осіб, які мають право на отримання державної допомоги згідно з постановами Кабінету Міністрів України на підставі Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21 лютого 2014 року (далі - Закон України «Про допомогу постраждалим учасникам громадського протесту», див. пункти 214-215). Згідно з останньою інформацією, наданою щодо цього сторонами, станом на січень 2017 року жодної державної допомоги заявникам сплачено не було, за винятком п. Г. Черевка (заява № 31174/14, див. пункт 193), головним чином у зв'язку з відсутністю державного фінансування для здійснення таких виплат. Пану В. Загоровці та п. Р. Ратушному (заяви № 42180/14 та № 54315/14) було запропоновано зв'язатися з місцевим управлінням Фонду соціального страхування України щодо їхніх прав на отримання таких виплат, але вони цього не зробили.

193. 09 вересня 2016 року згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 18 лютого та 29 липня 2016 року п. Г. Черевку було сплачено загальну суму у розмірі 68 900 гривень, що еквівалентно приблизно 2 270 євро на той момент.

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

194. У цьому розділі наведено загальний огляд відповідної національної нормативно-правової бази для розгляду цих чотирнадцяти заяв, а також положень національного законодавства, які мають значення для розгляду всіх тридцяти трьох заяв, пов'язаних з протестами на Майдані та їхніми наслідками.

I. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОКУМЕНТИ

A. Конституція України

195. Відповідні положення Конституції України передбачають:

Стаття 39

«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших осіб.».

Стаття 56

«Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.».

Стаття 92

«Виключно законами України визначаються:

(1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина ...».

В. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання

196. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирне зібрання були наведені або узагальнені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 21, 25-27 та 31-36 від 11 квітня 2013 року, та «Шмушкович проти України» (Shmushkovych v. Ukraine), заява № 3276/10, пункти 17-24, від 14 листопада 2013 року). В обох справах Суд встановив, що в Україні не існувало чіткого та передбачуваного законодавства, яке б встановлювало правила організації та проведення мирних демонстрацій, а в згаданому рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), пункт 95, він наголосив, що до українського законодавства та адміністративної практики повинні бути терміново внесені конкретні зміни з метою узгодження такого законодавства та практики із, зокрема, вимогами статті 11 Конвенції. Частина рішення стосовно загальних заходів все ще очікує на виконання. У зв'язку з цим було підготовлено декілька законопроєктів, але на момент подій їх не було прийнято. Ці питання розглядали різні національні та міжнародні органи з прав людини, у тому числі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Рада Організації Об'єднаних Націй з прав людини (див., для отримання докладнішої інформації, спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, узагальнену у пункті 233 та Інформаційну довідку № 11, опубліковану МДГ за посиланням https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent? documentId=09000016802ef0e5).

197. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, відомих як «антипротестні закони», якими обмежувалися громадянські права та свободи і, зокрема, свобода зібрань. Ці закони запровадили більш суворе покарання за низку супутніх правопорушень, а також кримінальну та адміністративну відповідальність за низку дій, які могли бути пов'язані із реалізацією права на зібрання. Слід зазначити, що у законах було збільшено штраф за порушення процедур, якими регулювалася організація демонстрацій. У них також, серед іншого, було запроваджено штрафи за носіння масок або одягу, подібного до форми працівників міліції чи військових сил; штраф або адміністративний арешт за встановлення наметів і барикад, які використовувалися під час демонстрацій без отримання дозволу органів державної влади; та штраф за керування автоколоною з понад п'яти автомобілів, що призводило до перешкоджання дорожньому руху, без попередньої згоди відповідного управління МВС України. Було посилено покарання за такі злочини, як умисне знищення власності, групові порушення громадського порядку, підбурювання до дій, що загрожують громадському порядку, хуліганство, зайняття приміщень, що використовуються органами державної влади, чинення опору державним службовцям і погроза застосування насильства до працівників правоохоронних органів.

198. 28 січня 2014 року Верховна Рада України скасувала більшість із цих законів, а до деяких були внесені зміни. З 02 лютого 2014 року штрафи та інші обмеження, описані в попередньому пункті, вже не були чинними.

199. Деякі основні положення законодавства щодо втручання органів державної влади в реалізацію конституційного права на мирне зібрання, у тому числі ті, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення 1984 року, Кримінальному кодексі України 2001 року, Кодексі адміністративного судочинства України 2005 року та Законі України «Про міліцію» 1990 року узагальнені та/або наведені далі.

С. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

200. Відповідні положення Кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

Стаття 32. Адміністративний арешт

«Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. …».

Стаття 185. Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця

«Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків … тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій

«Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій - тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, [якщо] вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або [вчинені] організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації,- тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій

«Надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів - тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

«Провадження в справі про адміністративне правопорушення … підлягає закриттю за таких обставин:

(1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

...».

Стаття 261. Адміністративне затримання

«Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються … час і мотиви затримання …».

Стаття 262. Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання

«...

Адміністративне затримання провадиться:

(1) [працівниками міліції] при вчиненні... непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції…».

Стаття 263. Строки адміністративного затримання

«Адміністративне затримання особи, [яка підозрюється у вчиненні] адміністративного правопорушення, може тривати не більше як три години».

Стаття 268. Права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності

«Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката … ».

Стаття 287. Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

«Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено … особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова [суду] про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом».

Стаття 289. Строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення

«Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови».

Стаття 294. Набрання постановою судді у справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

«Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу …

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

...

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи [в апеляційному порядку] буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду [першої інстанції] або необґрунтованим відхилення їх судом [першої інстанції].

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

(1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

(2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

(3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; [чи]

(4) змінити постанову.

...

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

...».

Стаття 296. Наслідки скасування постанови [суду першої інстанції] із закриттям справи про адміністративне правопорушення

«… Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешті…, провадиться в порядку, встановленому законом».

D. Кримінальний кодекс України 2001 року

201. Наведена таблиця містить перелік положень Кримінального кодексу України, що стосуються цієї справи:

Стаття Кодексу

Підстави кримінальної відповідальності

Максимальна міра покарання

163

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

Позбавлення волі на строк сім років

171

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Обмеження волі на строк п'ять років

289

Незаконне заволодіння транспортним засобом

Позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією майна

293

Групове порушення громадського порядку

Позбавлення волі на строк два роки

294

Масові заворушення