Справа «Арбузов проти України» (Заява № 22737/16)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Арбузов проти України» (Заява № 22737/16)

СТРАСБУРГ

19 лютого 2026 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Арбузов проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Катержіна Шімачкова ), Голова,

Марія Елосегі ,

Ґільберто Фелічі (Gilberto Felici), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 22737/16), яку 14 квітня 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Сергій Геннадійович Арбузов (далі — заявник), 1976 року народження, що проживає у с. Ромашково, Російська Федерація, його представляв п. Ю. Глотов — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, з Міністерства юстиції,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 29 січня 2026 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується способу, в який національні суди розглянули цивільний позов заявника про захист честі, гідності та ділової репутації проти Служби безпеки України (далі — СБУ).

I. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ СПРАВІ

2. Під час президентства п. В. Януковича заявник обіймав декілька керівних посад в Уряді України, останньою була посада Першого віце-прем'єр-міністра України. Після протестів на Майдані та подальших політичних змін (див. рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункт 9, від 21 січня 2021 року), 27 лютого 2014 року його було звільнено.

3. Невдовзі, 02 травня 2014 року, в м. Одесі відбулися великі сутички між проросійськими активістами та активістами руху за єдність. Ці сутички та подальша пожежа в Будинку профспілок призвели до загибелі 48 людей (докладний опис відповідних подій див. в рішенні у справі «Вячеславова та інші проти України» (Vyacheslavova and Others v. Ukraine), заява № 39553/16 та 6 інших заяв, пункти 34–74, від 13 березня 2025 року).

4. Заявник стверджував, що 03 травня 2014 року СБУ опублікувала на своєму вебсайті (http://www.sbu.gov.ua) пресреліз під назвою «Щодо провокацій, які відбулися 2 травня в м. Одеса», в якому заявник разом з іншим колишнім посадовцем, О.К., були названі особами, причетними до фінансування зазначених подій. У відповідних уривках з пресрелізу зазначалося:

«Провокації, які відбулися 2 травня в м. Одеса та призвели до зіткнень і масових жертв серед людей, сталися за зовнішнього втручання та профінансовані колишніми високопосадовцями уряду Януковича, які переховуються в сусідній державі — С. Арбузов та [O.K.]

...

... профінансована колишніми високопосадовцями диверсія в українському місті Одеса, була спрямована на зрив стабільності на півдні України, та, за задумом організаторів, мала стати початком масштабної дестабілізації у решті південних регіонів нашої держави».

II. ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ІНІЦІЙОВАНЕ О.К.

5. У травні 2014 року О.К. подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти СБУ у зв'язку з наведеною публікацією та інформацією, поширеною щодо нього під час брифінгу СБУ того ж дня.

6. 06 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва встановив, inter alia, факт опублікування СБУ оскаржуваного пресрелізу на своєму вебсайті, визнав відповідну інформацію щодо О.К. такою, що порушувала честь, гідність та ділову репутацію, і зобов'язав спростувати її.

7. Згідно з рішенням суду в ході провадження СБУ визнала поширення оскаржуваної публікації на своєму вебсайті, але стверджувала, що вона становила оціночні судження.

8. Рішення суду першої інстанції було залишено без змін 03 листопада 2014 року й 15 квітня 2015 року Апеляційним судом міста Києва та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі — Вищий спеціалізований суд України) відповідно.

III. ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ІНІЦІЙОВАНЕ ЗАЯВНИКОМ

9. У червні 2014 року заявник подав аналогічний цивільний позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти СБУ, доводячи, inter alia, що оскаржуваний пресреліз був поширений великою кількістю медіа в Україні. Стверджуючи, що обвинувачення щодо нього були неправдивими та такими, що завдали шкоди його діловій репутації, він просив суди визнати публікацію такою, що порушила його честь, гідність та ділову репутацію, й просив зобов'язати спростувати її. Заявник також вимагав 1 українську гривню (еквівалент приблизно 0,06 євро на момент подій) в якості відшкодування моральної шкоди.

10. СБУ подала заперечення проти позову, стверджуючи, що заявник не довів факту публікації зазначеної інформації. СБУ не підтвердила і не спростувала публікацію цієї інформації.

11. Після первинної відмови в задоволенні позову заявника у зв'язку з відсутністю доказів розміщення СБУ оскаржуваного пресрелізу, заявник подав апеляційну скаргу. Разом із апеляційною скаргою він подав висновок експертного дослідження, в якому було підтверджено, що пресреліз був опублікований на офіційному вебсайті СБУ. Висновок також містив CD-ROM, який містив цифрову копію оскаржуваної публікації, текстове відтворення публікації в день її дослідження експертом та технічну інформацію, яка свідчила, що СБУ була власником відповідного доменного імені. У висновку також стверджувалося, що зазвичай лише адміністратор вебсайту міг завантажувати такий контент.

12. 01 грудня 2014 року Апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційну скаргу заявника, визнав твердження такими, що порушували честь, гідність та ділову репутацію, й зобов'язав їх спростувати.

13. 08 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України скасував це рішення, постановивши, що апеляційний суд не розглянув питання про необхідність залучення призначеного судом експерта для доведення того, що оскаржуваний пресреліз був опублікований СБУ.

14. В ході другого апеляційного провадження заявник посилався на рішення в паралельному провадженні про захист честі, гідності та ділової репутації щодо О.К., які на той момент стали остаточними (див. пункти 5–8), доводячи, що факт поширення оскаржуваної публікації СБУ вже був встановлений в судовому порядку.

15. 13 жовтня 2015 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу не на користь заявника, встановивши, що ніщо не свідчило про те, що оскаржуваний пресреліз був опублікований СБУ.

16. Суд, зокрема, постановив, що було неможливо перевірити, чи дійсно були поширені оскаржувані твердження, оскільки вони більше не були доступні в мережі «Інтернет», а СБУ у своїй офіційній відповіді зазначила, що не зберігала документів щодо своїх попередніх публікацій. Суд також зазначив, що заявник не звернувся із заявою про призначення судової експертизи для доведення того, що інформація була опублікована.

Стосовно рішень у справі про захист честі, гідності та ділової репутації щодо О.К., то суд відмовився визнати їх доказами, постановивши, що вони не мали зобов'язувальної дії щодо позову заявника, оскільки вони стосувалися О.К., а не заявника.

Стосовно висновку експерта, що, як правило, лише адміністратор вебсайту міг завантажити відповідну публікацію, суд визнав такі аргументи припущенням.

17. Заявник подав касаційну скаргу, в якій повторив свої попередні доводи та стверджував, що відмова суду врахувати рішення у справі про захист честі, гідності та ділової репутації стосовно О.К. суперечила частині третій статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, яка у редакції, чинній на момент подій, звільняла сторону цивільного провадження від обов'язку доказування фактів, які вже були встановлені в остаточному рішенні в іншому цивільному провадженні, в якому брали участь ті самі особи або особа, щодо якої було встановлено ці обставини. 16 грудня 2015 року Вищий спеціалізований суд України відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану. Суд загалом зазначив відсутність доказів порушення норм матеріального чи процесуального права.

18. 11 лютого 2016 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви заявника про перегляд судового рішення у зв'язку зі стверджуваною розбіжністю практики як необґрунтованої.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що провадження у його справі про захист честі, гідності та ділової репутації було несправедливим, оскільки національні суди незаконно проігнорували наявні докази.

А. Прийнятність

20. Уряд доводив, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту. На його думку, заявник мав би звернутися до національних судів із заявою про призначення експерта для перевірки, чи були справді оскаржувані твердження опубліковані відповідачем. Заявник також не подав окремі позови про захист честі, гідності та ділової репутації проти медіа, які поширили оскаржувані твердження.

21. Заявник не надав коментарів у зв'язку з цим.

22. Суд вважає, що висунуті Урядом стосовно стверджуваного невичерпання національних засобів юридичного захисту аргументи (див. пункт 20) тісно пов'язані із суттю скарги заявника за статтею 6 Конвенції. Тому він долучає їх до розгляду по суті.

23. Він також зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

24. Уряд стверджував, що скарга заявника мала характер «четвертої інстанції». На думку Уряду, незадоволення позову заявника було результатом належного обґрунтування ним такого позову допустимими доказами. Уряд також доводив, що встановлені в межах провадження про захист честі, гідності та ділової репутації щодо О.К. факти стосувалися лише цієї особи, і тому були неактуальними стосовно позову заявника.

25. Суд нагадує, що він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2)) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). Він також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A № 303A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I).

26. У цій справі Суд визнає, що питання, чи з'являлася оскаржувана публікація на вебсайті відповідача, створило певні труднощі з точки зору доказів. На момент другого провадження в апеляційному суді, коли справу було повторно розглянуто по суті, оскаржуваний контент більше не був доступний онлайн, а відповідач, державний правоохоронний орган, який небезпідставно мав найкраще становище для прояснення ситуації, не підтвердив і не заперечив факт публікації, стверджуючи, що не вів записів про свої попередні публікації (див. пункт 16).

27. За цих обставин поданий заявником висновок експерта, в якому було встановлено, що оскаржувана публікація дійсно з'являлася на офіційній вебсторінці відповідача, міг мати вирішальне значення для результату розгляду його позову. Як такі, засновані на цьому висновку аргументи заявника вимагали конкретної та чіткої відповіді від національних судів (див. згадане рішення у справі «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 30).

28. Однак, Апеляційний суд міста Києва належним чином не розглянув їх. Хоча він поставив під сумнів додатковий висновок експерта щодо можливості завантаження оскаржуваного контенту без участі адміністратора вебсайту (див. пункт 16), він не надав відповіді на висновок експерта щодо самого факту поширення оскаржуваної публікації на вебсайті відповідача. Аналогічно, не проводилася оцінка цифрової копії вебсайту та відомостей про володіння доменом, наведених у висновку експерта. За таких обставин Суд вважає неможливим встановити, чи національний суд взагалі не дослідив цю доказову базу, або ж він оцінив та відхилив її, і якщо так, то якими були підстави для такого рішення (див. рішення у справі «Фарзалієв проти Азербайджану» (Farzaliyev v. Azerbaijan), заява № 29620/07, пункт 39, від 28 травня 2020 року). Вищий спеціалізований суд України також не виправив цей недолік.

29. Суд також зазначає, що в паралельному провадженні щодо захисту честі, гідності та ділової репутації щодо О.К. той самий відповідач визнав публікацію оскаржуваного пресрелізу, і цей факт вже був встановлений судом (див. пункти 5–8). Однак у цій справі ці висновки були відхилені у загальних формулюваннях та з суто формальних підстав (див. пункти 15–17). Як вбачається, відповідь суду не була надана ні на аргумент заявника, що обидва провадження стосувалися однієї й тієї ж публікації, ні на його посилання на частину третю статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, яка в редакції, чинній на момент подій, звільняла позивачів від обов'язку доказування факту, який вже був встановлений в провадженні, в якому брав участь той самий відповідач (див. пункт 17).

30. У зв'язку з цим Суд не переконаний аргументом Уряду, що заявник мав би додатково вимагати отримання висновку призначеного судом експерта. Навіть якби заявник звернувся з такою заявою, це не виправило б наведені недоліки у тому, як суди розглянули його аргументи, що становили основу скарги заявника. Ці недоліки також не могли бути компенсовані поданням заявником окремих позовів про захист честі, гідності та ділової репутації проти кожного медіа, яке поширило, як стверджувалося, твердження відповідача. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, яке раніше було долучено до розгляду справи по суті (див. пункти 20 і 22).

31. З огляду на наведені факти Суд вважає, що національні суди не виконали свого обов'язку розглянути та прокоментувати доводи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи заявника.

32. Таким чином, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СКАРГИ

33. Посилаючись на статтю 13 Конвенції та, по суті, статтю 8 Конвенції, заявник також скаржився, не навівши додаткових відомостей, на нездатність національних судів захистити його честь та репутацію. Крім того, він не підтримав жодну з цих скарг після повідомлення про заяву Уряд держави-відповідача.

34. Таким чином, Суд вважає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою, та відхиляє її згідно з підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також вимагав 5 100 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах, та 5 000 євро — понесених під час провадження в Суді.

36. Уряд заперечив проти цих вимог.

37. Стосовно моральної шкоди Суд вважає, що встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію у цій справі.

38. Стосовно судових та інших витрат, то Суд вважає, що подані заявником на підтвердження його вимоги документи є недостатньо деталізованими (див., наприклад, рішення у справі «Відкрита публічна компанія з обмеженою відповідальністю «Арванітіс та Філелефтерос» проти Кіпру» (Arvanitis and Phileleftheros Public Company Limited v. Cyprus), заява № 49917/22, пункт 51, від 03 липня 2025 року). Зокрема, вони містять лише загальні суми, стягнуті представником заявника за конкретні процесуальні дії, без будь-яких деталей щодо кількості відпрацьованих годин, застосовної погодинної ставки чи складності кожного завдання. Крім того, вони не були підписані заявником. За цих обставин Суд не може визначити, чи були ці судові та інші витрати фактично понесені за зазначеними ставками та чи були розміри сум, які вимагалися, обґрунтованими. З цього випливає, що ця вимога має бути відхилена.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує долучити до розгляду справи по суті заперечення Уряду про невичерпання національних засобів юридичного захисту у зв'язку зі скаргою заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та відхиляє його.

2. Оголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг у заяві — неприйнятними.

3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

4. Постановляє, що встановлення порушення саме собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, зазнаної заявником.

Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 лютого 2026 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Катержіна ШІМАЧКОВА

Голова