Тип: Заява
Дата: 16 жовтня 2025 р.
Статус: Не визначено
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа «Горанін проти України» (Заява № 15981/17)
СТРАСБУРГ
16 жовтня 2025 року
Переклад автентичний
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Горанін проти України»
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Марія Елосегі , Голова,
Андреас Зюнд ,
Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 15981/17), яку 17 лютого 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Владислав Юрійович Горанін (далі — заявник), 1989 року народження, що проживає у м. Києві, та якого представляв п. В. Мельничук — юрист, який практикує у м. Страсбурзі,
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 18 вересня 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Заява стосується скарг заявника за статтею 3 Конвенції на те, що під час затримання 21 березня 2014 року та під час подальшого тримання під вартою і перевезення 22 березня 2014 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та отримав тілесні ушкодження, головним чином, обличчя та голови. Як стверджується, ефективного офіційного розслідування цих випадків проведено не було, хоча його тілесні ушкодження були належним чином задокументовані лікарями 21 березня та 04 квітня 2014 року, коли заявника виписали з лікарні.
2. Заявник скаржився на жорстоке поводження з ним у зв'язку з його участю в серії масових акціях протесту в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, які узагальнено називають «Євромайданом» і/або «Майданом» (див. рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 9–17, від 21 січня 2021 року), а також з метою отримання від нього зізнавальних показань у скоєнні вбивства кількох працівників міліції 02 березня 2014 року, невдовзі після закінчення жорстоких зіткнень між працівниками міліції та протестувальниками 21 лютого 2014 року.
3. 09 квітня 2015 року було розпочато розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження. 24 квітня 2015 року заявнику було відмовлено у визнанні його потерпілим в межах цього провадження, причина чого залишається невідомою. У різні дати провадження закривалося у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Після подання заявником скарг розслідування відновлювалося і згідно з останньою наданою Урядом інформацією тривало станом на 26 березня 2024 року. Заявник заперечив і стверджував, що розслідування було закрито 30 березня 2018 року.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
А. Прийнятність
4. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що його було піддано жорстокому поводженню з боку працівників міліції, а ефективного розслідування у зв'язку з цим проведено не було.
5. Уряд стверджував, що скарги заявника були передчасними, оскільки відповідне провадження тривало, а заявник не подавав позову про відшкодування шкоди та не скаржився до національних органів влади на конкретні дії слідчих або на будь-яку їхню бездіяльність.
6. Суд вже розглядав та відхиляв подібні заперечення Уряду в аналогічних справах (див., наприклад, рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 283–286, 300–303, 405 і 416, від 21 січня 2021 року). Ніщо в аргументах Уряду не переконує Суд дійти іншого висновку в цій справі.
7. Уряд також доводив, що заявник та його захисник не з'являлися до слідчих. Однак в матеріалах справи відсутні докази, що заявник та його захисник отримували відповідні повістки, і заявник заперечував отримання будь-якої з них. Суд також зазначає, що хоча заявнику 24 квітня 2015 року було відмовлено у визнанні його потерпілим, він продовжував підтримувати свої скарги на жорстоке поводження, inter alia, оскаржуючи постанови про закриття провадження (див. пункт 3). Загалом Уряд не довів, що заявник або його захисник були відповідальними за будь-які затримки в проведенні розслідування або перешкоджали слідчим встановити та вивчити відповідні обставини (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 304–307).
8. З огляду на наведене заперечення Уряду щодо прийнятності цих скарг заявника за статтею 3 Конвенції мають бути відхилені.
9. Суд також зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Процесуальний аспект
10. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81–90 та 114–123, ЄСПЛ 2015), Суд зауважує, що на національному рівні заявник висунув достовірні твердження про жорстоке поводження з ним працівників міліції (див. пункт 1). Проте розслідування на національному рівні не відображало серйозних зусиль щодо встановлення відповідних фактів та, зокрема, встановлення походження тілесних ушкоджень заявника.
11. В рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173–180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування.
12. Варто зазначити, що постанови про закриття провадження неодноразово скасовувалися (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункт 97), і заявнику було відмовлено у наданні йому прав потерпілого у кримінальному провадженні. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
2. Матеріальний аспект
13. Застосовні загальні принципи наведені, серед інших джерел, в згаданому рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83).
14. Суд зауважує, що опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження є детальним і переважно послідовним. Дійсно, деякі з його тверджень, зокрема стосовно стверджуваного зв'язку між жорстоким поводженням з ним та його участю в протесті на Майдані й обвинуваченнями у вбивстві, не підтверджені достатньо вагомими доказами. Однак ані Уряд, ані офіційне розслідування не спростували ключове твердження заявника, що зазначені у відповідних медичних документах тілесні ушкодження були завдані, коли він перебував під контролем працівників міліції 21 і 22 березня 2014 року (див. пункт 1). За цих обставин і з огляду на обов'язок держави надавати правдоподібні пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див., наприклад, рішення у справах «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та «Ярошовець та інші проти України» (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.
15. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.
16. Таким чином, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
17. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
18. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
19. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд вважає за належне присудити заявнику 15 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15 000 (п'ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 жовтня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна КЕЛЛЕР
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Марія ЕЛОСЕГІ
Голова