Справа «Федюкіна проти України» (Заява № 42906/18)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Федюкіна проти України» (Заява № 42906/18)

СТРАСБУРГ

11 грудня 2025 року

Переклад автентичний

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Федюкіна проти України»

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марія Елосегі , Голова,

Андреас Зюнд ,

Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Мартіна Келлер (Martina Keller), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 42906/18), яку 29 серпня 2018 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка Росії пані Катерина Валеріївна Федюкіна (далі — заявниця), 1980 року народження, що проживає у м. Євпаторії та яку представляв п. А. Журавель — юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про скаргу заявниці за статтею 2 Конвенції щодо, як стверджувалося, неефективного офіційного розслідування смерті її чоловіка Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 20 листопада 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Справа стосується стверджуваного непроведення органами державної влади ефективного розслідування смерті чоловіка заявниці внаслідок вогнепального поранення, отриманого під час жорстоких зіткнень між працівниками міліції та протестувальниками в м. Києві 18 лютого 2014 року. Чоловік заявниці був одним із працівників міліції, залучених у відповідь на серію протестів, які відбулися в Україні у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. Протести зазвичай називають «Євромайданом» та/або «Майданом» (див. рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 9–17, від 21 січня 2021 року). Це, як стверджується, призвело до порушення статей 2 і 13 Конвенції.

2. 18 лютого 2014 року було порушено кримінальне провадження за фактом смерті чоловіка заявниці. Слідчі оглянули труп чоловіка заявниці та деякі предмети одягу, провели медико-криміналістичну та судово-балістичну експертизи, а також допитали медичного експерта та медсестру станції швидкої медичної допомоги. 07 березня 2014 року провадження було закрито на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Згідно з цим законом особи, які брали участь у протестах Євромайдану, звільнялися від кримінальної відповідальності у зв'язку з певними кримінальними правопорушеннями за умови, що їхні дії були пов'язані з протестами. Кримінальні провадження, в яких не було встановлено винних осіб, у тому числі провадження щодо смерті чоловіка заявниці, підлягали закриттю.

3. 27 грудня 2018 року, після подання заявницею заяви, Печерський районний суд міста Києва скасував постанову від 07 березня 2014 року та зобов'язав органи державної влади відновити розслідування. Суд встановив, що постанова про закриття провадження була необґрунтованою, а розслідування — неповним, оскільки не було проведено жодних слідчих чи процесуальних дій для встановлення осіб, відповідальних за вбивство чоловіка заявниці.

4. 26 червня 2019 року розслідування за фактом смерті чоловіка заявниці було об'єднано з іншим поточним розслідуванням, яке охоплювало ширше коло передбачуваних кримінальних правопорушень, вчинених щодо працівників правоохоронних органів та військовослужбовців під час протестів на Майдані.

5. Згідно з твердженнями Уряду було проведено понад 1 500 слідчих та процесуальних дій з метою встановлення обставин, пов'язаних із цими передбачуваними кримінальними правопорушеннями. Уряд не уточнив, чи стосувалися якісь із цих слідчих дій смерті чоловіка заявниці. Ніщо не свідчить про те, що після відновлення розслідування було фактично проведено будь-які подальші слідчі дії.

6. У 2021 році заявниця двічі клопотала про доступ до матеріалів провадження, але їй було відмовлено у задоволенні клопотання в обох випадках. Хоча ці відмови скасував суд, заявниці не було надано доступ, про який вона клопотала.

7. Згідно з останньою наданою Урядом інформацією станом на 26 березня 2024 року розслідування все ще тривало.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

8. Заявниця скаржилася за статтею 2 Конвенції на те, що офіційне розслідування смерті її чоловіка було неефективним.

А. Прийнятність

9. Уряд доводив, що скарга заявниці була передчасною, оскільки відповідне провадження усе ще тривало, а заявниця не подала позов про відшкодування шкоди та не скаржилася до національних органів влади на будь-які конкретні недоліки у діях чи бездіяльність слідчих.

10. Суд вже розглядав та відхиляв аналогічні заперечення Уряду в подібних справах (див., наприклад, згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 283–286, 300–303, 405 і 416). Ніщо в доводах Уряду не переконує Суд, що він повинен дійти іншого висновку у цій справі.

11. З огляду на наведене, заперечення Уряду щодо прийнятності цих скарг заявниці за статтею 2 Конвенції мають бути відхилені.

12. Суд також зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

13. Уряд стверджував, що органи досудового розслідування негайно розпочали офіційне розслідування смерті чоловіка заявниці, всебічно та оперативно дослідили подію, а також доклали всіх можливих зусиль для збору відповідних доказів. Однак у зв'язку з відсутністю очевидців події, обмеженістю відео- та фотодоказів, а також труднощами, пов'язаними з тим, що потерпілі та свідки проживали на територіях, окупованих Російською Федерацією, слідчі не змогли встановити осіб, винних у смерті чоловіка заявниці.

14. Заявниця стверджувала, що державні органи не вжили належних заходів для встановлення свідків вбивства її чоловіка, не надали їй оновлену інформацію про хід розслідування та обмежили її доступ до матеріалів справи на національному рівні.

15. Суд раніше постановляв, що після виникнення зобов'язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов'язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] [GC], заява № 24014/05, пункт 225, від 14 квітня 2015 року). До того ж це зобов'язання не є обов'язком досягнення результатів, а обов'язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов'язково має бути успішним або дійти висновку, який збігається з викладом подій скаржника. Проте розслідування, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими — до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

16. Суд також повторює, що найближчий родич потерпілого повинен бути залучений до провадження в межах, необхідних для забезпечення його законних інтересів (див, наприклад, рішення у справі «Карабуля проти Румунії» (Carabulea v. Romania), заява № 45661/99, пункт 131, від 13 липня 2010 року).

17. У цій справі Суд вбачає серйозні недоліки у тому, як проводилося розслідування смерті чоловіка заявниці. Хоча на початкових етапах розслідування у 2014 році слідчі зібрали певні основні докази та інформацію щодо події (див. пункт 2), Суду не було надано інформацію щодо будь-яких конкретних слідчих дій, проведених у зв'язку зі справою заявниці після відновлення розслідування у 2018 році (див. пункти 3 і 5).

18. Станом на 26 березня 2024 року, тобто через понад десять років після смерті чоловіка заявниці, розслідування усе ще тривало. Хоча Суд визнає складність справи та об'єктивні труднощі, з якими стикаються органи державної влади під час розслідувань, пов'язаних з Майданом, не було продемонстровано того, що органи державної влади вжили належних заходів для подолання цих труднощів (див. згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункт 387–389 і 413–415). У зв'язку з цим Суд повторює, що ефективність розслідування передбачає вимогу оперативності та розумної швидкості. Навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні конкретної ситуації, оперативна реакція органів державної влади є надзвичайно важливою для підтримання громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права та здатність запобігати проявам змови або терпимості до протиправних дій. Крім того, з плином часу перспективи проведення будь-якого ефективного розслідування дедалі зменшуватимуться (див. рішення у справі «Горяєва проти України» [Комітет] (Goryayeva v. Ukraine) [Committee], заява № 58656/10, пункт 31, від 06 жовтня 2016 року).

19. Суд також зазначає, що заявниці неодноразово відмовляли в доступі до матеріалів справи (див. пункт 6), а тому вона не мала реальної можливості брати участь у провадженні, спрямованому на встановлення обставин смерті її чоловіка.

20. З огляду на наведене Суд вважає, що не було проведено ефективного офіційного розслідування смерті чоловіка заявниці. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

21. Беручи до уваги наведені висновки за статтею 2 Конвенції (див. пункти 13–20), Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій справі, і немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо питання прийнятності та суті пов'язаних скарг заявниці за статтею 13 Конвенції (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, згадане рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (Shmorgunov and Others v. Ukraine), пункти 522 і 523, рішення у справі «Рібчева та інші проти Болгарії» (Ribcheva and Others v. Bulgaria), заява № 37801/16 та 2 інші заяви, пункти 181–186, від 30 березня 2021 року, та, в якості нещодавнього джерела, рішення у справі «Мачалікашвілі та інші проти Грузії» (Machalikashvili and Others v. Georgia), заява № 32245/19, пункт 114, від 19 січня 2023 року).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявниця вимагала 37 385 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з втратою фінансової підтримки, пов'язаної зі смертю її чоловіка; 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та у Суді. Заявниця просила, щоб остання сума була сплачена безпосередньо на банківський рахунок її захисника.

23. Уряд заперечив проти цих вимог.

24. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. Однак, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує заявниці 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

25. Крім того, беручи до уваги наявні у нього документи, Суд також вважає за доцільне присудити заявниці 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок її захисника.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу заявниці за статтею 2 Конвенції.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть скарги за статтею 13 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 12 000 (дванадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; остання сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок, вказаний п. А. Журавлем;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 грудня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Мартіна КЕЛЛЕР

(Martina Keller)

Заступник Секретаря

Марія ЕЛОСЕГІ

Голова