Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

N 01-8/453 від 26.06.95 м.Київ

vd950626 vn01-8/453 Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

( Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого арбітражного суду N 01-8/155 ( v_155800-00 ) від 07.04.2000 N 01-8/319 ( v_319800-00 ) від 06.07.2000 N 01-8/570 ( v_570800-00 ) від 25.10.2000 Листами Вищого господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 N 01-8/1289 ( v1289600-03 ) від 22.10.2003 )

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

( Пункт 1 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-8/1289 ( v1289600-03 ) від 22.10.2003 )

( Пункт 2 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )

2. На запитання, чи повинен суб'єкт господарювання мати ліцензію на здійснення автоперевезень, якщо вони здійснюються ним виключно в межах власних потреб, дано таку відповідь.

Згідно з пунктом 33 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів. Тому якщо такі перевезення не мають характеру послуг, що надаються іншим юридичним чи фізичним особам, а здійснюються суб'єктом господарювання виключно для забезпечення власних потреб, немає правових підстав вважати їх такими, що потребують ліцензування.

( Пункт в редакції Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/570 ( v_570800-00 ) від 25.10.2000 )

3. При розгляді справ, пов'язаних з приватизацією майна невеликих державних підприємств, виникло питання про наслідки пропуску місячного строку, встановленого Законом України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) для звернення з заявою про визнання недійсними укладених на аукціоні угод.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Встановлений статтею 20 згаданого вище Закону строк є присічним і до нього не можуть застосовуватись правила щодо перебігу та поновлення строків позовної давності. Цей строк встановлено для визнання недійсними угод, пов'язаних з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, тому він не стосується договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, що укладається за результатами аукціону, конкурсу. Щодо визнання недійсними таких договорів повинні застосовуватись загальні правила, встановлені нормами глави 3 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). ( Абзац третій пункту із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/155 ( v_155800-00 ) від 07.04.2000 )

4. Останнім часом трапляються випадки, коли Міністерство фінансів України надає відстрочку або звільняє деякі організації, що звертаються до арбітражного суду, від сплати державного мита, у зв'язку з чим виникло питання щодо правомірності таких рішень Мінфіну.

Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

На підставі статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" ( 7-93 ) Міністерство фінансів України вправі вирішувати питання про надання пільг щодо сплати державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

5. В арбітражних судах деяких областей виникло питання щодо розподілу арбітражних витрат у випадках припинення провадження у справах за мотивом сплати відповідачем боргу після звернення кредитора з позовом, на яке Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 АПК України ( 1798-12 ).

6. На запитання, як арбітражний суд повинен розподілити витрати, пов'язані зі сплатою державного мита у випадку, коли позов про зворотнє стягнення безпідставно списаних коштів задоволено, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

На підставі частини 4 статті 49 АПК України стороні, на користь якої відбулось рішення, арбітражний суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

7. При розгляді заяв кредиторів про визнання боржників банкрутами виник ряд питань, на які Вищий Арбітражний Суд України дав такі відповіді.

( Підпункт 7.1 пункту 7 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 ( v1042600-01 ) від 02.10.2001 )

7.1. Визнання недійсними угод, укладених боржниками відповідно до статті 15 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ), здійснюється у межах провадження зі справи про банкрутство після визнання боржника банкрутом і процесуально оформлюється ухвалою. Тому позовне провадження про визнання угоди недійсною не порушується. До прийняття ухвали про визнання угоди недійсною арбітражний суд повинен встановити наявність обставин, зазначених у статті 15 названого Закону, для чого він вправі витребувати необхідні документи, письмові пояснення тощо від усіх сторін зазначеної угоди. Ці процесуальні дії також оформлюються ухвалами.

7.2. Ліквідаційна комісія, утворена відповідно до статті 16 Закону України "Про банкрутство", при стягненні дебіторської заборгованості діє від імені підприємства-банкрута в порядку, передбаченому АПК України ( 1798-12 ) (пред'явлення претензії, подання позову). Тому в цих випадках порушується провадження в окремих справах про стягнення заборгованості за заявами підприємств-банкрутів на загальних підставах.

7.3. Відсутність у банкрута майна, на яке може бути звернене стягнення, повинна бути підтверджена поданим арбітражному суду в установленому порядку (стаття 22 Закону України "Про банкрутство") ліквідаційним балансом, що згідно з частиною 2 названої вище статті може стати підставою для винесення ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута.