Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання)

Директива 2006/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ (виправлене видання)

14 червня 2006 року

{ Зміни до Директиви додатково див. в Директиві ( 994_a18 ) від 16.08.2010 }

(Текст дотичний ЄЕП)

Офіційний переклад Директиви здійснено Державним Департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства ( 994_017 ) та, зокрема, перше та третє речення частини 2 його статті 47,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету(1),

Беручи до уваги висновок Європейського центрального банку(2),

Діючи відповідно до процедури, встановленої статтею 251 Договору(3) ( 994_017 ),

----------------

(1) OB C 234, 22.09.2005, с. 8.

(2) OB C 52, 02.03.2005, с. 37.

(3) Висновок Європейського Парламенту від 28 вересня 2005 року (не опублікований на цей момент в OB) та Рішення Ради від 7 червня 2006 року.

Оскільки:

(1) До Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради ( 994_277 ) від 20 березня 2000 року про започаткування та здійснення діяльності кредитних установ(4) були неодноразово внесені значні зміни. Наразі, коли вносяться нові зміни до вищезгаданої Директиви, бажано, щоб для внесення ясності в основні питання вона була перепрацьована та виправлена.

----------------

(4) OB L 126, 26.5.2000, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2006/29/ЄС (OB L 70, 9.3.2006, с. 50).

(2) Для полегшення процесу започаткування та подальшого здійснення діяльності кредитних установ необхідно усунути найбільш обструкційні відмінності між законами держав-членів у частині правил, яких дотримуються ці установи.

(3) Ця Директива є основним інструментом для досягнення на внутрішньому ринку свободи започаткування та свободи надання фінансових послуг у сфері кредитних установ.

(4) Повідомлення Комісії від 11 травня 1999 року "Імплементація концепції для фінансових ринків: план дій" з переліком цілей, які необхідно досягти для заповнення внутрішнього ринку фінансовими послугами.

Лісабонська Європейська Рада, яка відбулася 23 та 24 березня 2000 року, встановила мету імплементації плану дій до 2005 року. Перегляд та зміна положень щодо власних коштів є ключовим елементом плану дій.

(5) Заходи для координування кредитних установ повинні, для захисту заощаджень та для створення рівних умов конкуренції між цими установами, застосовуватися до усіх кредитних установ. Однак належний підхід повинен застосовуватися до об'єктивних відмінностей у їх статутах та відповідних цілях, як встановлено національними законами.

(6) Діапазон таких заходів повинен бути якнайширшим, охоплюючи усі установи, діяльність яких полягає у отриманні коштів, що підлягають відшкодуванню державою, або у формі депозитів чи інших форм, як наприклад безперервний випуск облігацій або інших подібних цінних паперів, або полягає у наданні кредитів за їх власних рахунок. Повинні бути передбачені винятки щодо певних кредитних установ, до яких ця Директива не може бути застосована. Положення цієї Директиви не повинні перешкоджати застосуванню національних законів, які передбачають спеціальні додаткові дозволи, які санкціонують здійснення кредитними установами специфічних видів діяльності або взяття зобов'язань по спеціальних видах операцій.

(7) Доцільним вважається здійснення лише основної гармонізації, необхідної та достатньої для забезпечення взаємного визнання ліцензування та систем пруденційного нагляду, забезпечуючи можливість надання єдиної ліцензії, визнаної на усій території Співтовариства, та застосування принципу пруденційного нагляду держави-члена походження. Таким чином, вимога, щоб програма заходів була створена, повинна розглядатися виключно як фактор, яких дозволяє компетентним органам приймати рішення на основі більш точної інформації, використовуючи об'єктивні критерії. Тим не менш, повинен забезпечуватися критерій гнучкості відносно вимог до правової форми кредитних установ щодо захисту банківських назв.

(8) Оскільки завдання цієї Директиви, а саме запровадження правил щодо започаткування та подальшого здійснення діяльності кредитних установ, а також пруденційного нагляду, не можуть бути досягнуті в достатній мірі державами-членами та можуть таким чином, за причини масштабу та наслідків запропонованої діяльності, бути найліпшим чином досягнуті на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалити заходи, у відповідності з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору ( 994_017 ). У відповідності до принципу пропорційності, як встановлено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі, необхідні для досягнення цих завдань.

(9) Еквівалентні фінансові вимоги для кредитних установ є необхідними для забезпечення однакових заходів безпеки для власників заощаджень та справедливі умови конкуренції між подібними групами кредитних установ. Впродовж подальшого узгодження повинні бути сформульовані структурні коефіцієнти, які можуть отримуватися в рамках співробітництва між національними органами влади для дослідження, у відповідності до стандартних методів, стану кредитних установ одного виду. Ця процедура повинна сприяти здійсненню послідовного наближення систем коефіцієнтів, встановлених державами-членами та які ними застосовуються. Однак необхідно розрізнювати коефіцієнти, які спрямовані на забезпечення кредитними установами надійного менеджменту, та коефіцієнти, встановлені для цілей економічної та грошової політики.

(10) Принципи взаємного визнання та нагляд держави-члена походження вимагають, щоб компетентні органи держав-членів не надавали або відзивали ліцензію, якщо такі фактори, як зміст програм дій, географічний розподіл дій або дії, які наразі здійснюються, чітко вказують на те, що кредитна установа зробила вибір на користь законодавства однієї держави-члена з метою запобігання використання більш суворих чинних стандартів іншої держави-члена, на території якої вона здійснює або має наміри здійснювати більшу частину своєї діяльності. У випадках, якщо не існує таких чітких показників, проте більша частина сумарних активів установ у межах банківської групи розміщена на території іншої держави-члена, компетентні органи якої відповідають за здійснення нагляду на консолідованій основі у контексті статей 125 та 126, відповідальність за здійснення нагляду на консолідованій основі повинна змінюватися за згоди вказаних компетентних органів. Кредитна установа, що є юридичної особою, повинна отримувати ліцензію від держави-члена, на території якої вона має свій зареєстрований офіс. Кредитна установа, що не є юридичною особою, повинна мати свій головний офіс у державі-члені, на території якої вона отримала ліцензію на здійснення діяльності. Крім того, держави-члени повинні вимагати, щоб головний офіс кредитної установи завжди був розташований на території її держави-члена походження та щоб вона фактично здійснювала там діяльність.

(11) Компетентні органи не повинні надавати ліцензію або подовжувати ліцензію кредитній установі у випадках, якщо існує ймовірність, що вони неефективно виконують свої наглядові функції через тісні зв'язки між такою установою та іншими фізичними та юридичними особами. Кредитні установи, яким вже було надано ліцензію, повинні також відповідати вимогам компетентних органів у цьому відношенні.

(12) Посилання на ефективне виконання своїх наглядових функцій контролюючими установами охоплює нагляд на консолідованій основі, який повинен здійснюватися щодо кредитної установи у випадках, коли положення законодавства Співтовариства це передбачають. У таких випадках органи влади, до яких подаються заяви на отримання ліцензії, повинні мати змогу ідентифікувати органи, у компетенції яких знаходиться здійснення нагляду на консолідованій основі за діяльністю такої кредитної установи.

(13) Ця Директива дає змогу державам-членам та/або компетентним органам застосовувати вимоги до капіталу на індивідуальній або консолідованій основі та не застосовувати вимоги до капіталу на індивідуальній основі, якщо вони вважають це доцільним. Індивідуальний, консолідований та транскордонний консолідований нагляд є корисним інструментом наглядового контролю за діяльністю кредитних установ. Ця Директива дає змогу компетентним органам підтримувати транскордонні установи шляхом полегшення співробітництва між ними. Зокрема, компетентні органи повинні продовжувати застосування статей 42, 131 та 141 для координування їх діяльності та інформаційних запитів.

(14) Кредитні установи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності на території їх держав-членів походження, повинні мати право здійснювати на усій території Співтовариства будь-який вид або усі види діяльності, перелік яких надано у додатку I, шляхом заснування філій або надання послуг.

(15) Держави-члени можуть також встановлювати більш жорсткі правила, ніж ті, що встановлені у першому пункті частини 1 статті 9, частини 2 статті 9 та статтях 12, з 19 по 21, з 44 по 52, 75 та з 120 по 122 для кредитних установ, які отримали ліцензію від компетентних органів. Держави-члени можуть також вимагати, щоб була дотримана стаття 123 на індивідуальній або іншій основі, та щоб субконсолідація, описана у частині 2 статті 73, застосовувалася до інших рівнів в межах групи.

(16) Вважається доцільним поширити обопільне визнання на види діяльності, перелік яких надано у додатку I, якщо вони здійснюються фінансовими установами, які є дочірніми компаніями кредитних установ, за умови, якщо такі дочірні компанії охоплюються дією консолідованого нагляду з боку їх материнських установ та дотримуються певних суворих вимог.

(17) Держава-член походження кредитної установи повинна мати змогу, у зв'язку з виконанням права заснування та свободи надання послуг, вимагати відповідності з специфічними положеннями її національних законів або регламентних актів щодо частини установ, які не були легалізовані як кредитні установи на території їх держав-членів походження та у відповідності до видів діяльності, перелік яких викладено у Додатку I, за умови, якщо, з одного боку, такі положення є порівняно подібними до законодавства Співтовариства та спрямовані на захист загального блага, а з іншого боку, такі установи або такі види діяльності не підпадають під дію еквівалентних правил згідно цього законодавства або регламентних актів їх держав-членів походження.

(18) Держави-члени повинні забезпечити, щоб не існувало перепон для здійснення діяльності, щодо якої досягнуто взаємне визнання у таких самий спосіб, як це відбувається на території держави-члена походження, допоки це визнання не суперечить правовим нормам, які захищають загальне благо на території держави-члена походження.

(19) Правила, які скеровують діяльність філій кредитних установ, які мають свій головний офіс поза межами Співтовариства, повинні бути однаковими на усій території Співтовариства. Важливим є забезпечення того, щоб такі правила не були більш сприятливими ніж ті, які застосовують до філій установ з іншої держави-члена. Співтовариство повинне мати змогу укладати угоди з третіми країнами, які передбачають застосування правил, що повинні таким самим чином застосовуватися до таких філій на всій території Співтовариства. Філії кредитних установ, легалізовані на території третіх країн, не повинні користуватися правами щодо свободи надання послуг згідно другого пункту статті 49 Договору ( 994_017 ) або свободи заснування на території держав-членів, окрім тих держав, на території яких вони засновані.

(20) Повинна досягатись домовленість, на основі обопільності, між Співтовариством та третіми країнами з метою надання можливості практичного здійснення консолідованого нагляду на найбільш можливій географічній зоні.

(21) Відповідальність за контролювання фінансової стійкості кредитної установи та, зокрема, її платоспроможності, повинна покладатися на її державу-члена походження. Компетентні органи держави-члена перебування повинні відповідати за нагляд за ліквідністю філії та грошовою політикою.

Контроль ринкового ризику повинен бути об'єктом тісної співпраці між компетентними органами держав-членів походження та держав-членів перебування.

(22) Належне функціонування внутрішнього банківського ринку потребує не лише застосування правових норм, а також тісної та регулярної співпраці та в значній мірі посиленого наближення та узагальнення регуляторних та наглядових практичних методик між компетентними органами держав-членів. З цією метою, зокрема, розгляд проблем щодо окремих кредитних установ та обопільний обмін інформацією повинен здійснюватися у межах роботи Комітету європейських органів банківського нагляду, встановленого Рішенням Комісії 2004/5/ЄС(1). Така процедура обміну інформацією в жодному випадку не повинна замінювати двосторонню співпрацю. Без шкоди їх власним контрольним повноваженням, компетентні органи держав-членів перебування повинні мати змогу, у екстрених випадках та за їх власною ініціативою або за ініціативи компетентних органів держави-члена походження, проводити перевірку того, що діяльність кредитної установи, створеної на території їх держав-членів, здійснюється згідно відповідних законів та принципів належних адміністративних та облікових процедур, а також відповідного внутрішнього контролю.

----------------

(1) OB L 3, 7.1.2004, с. 28.

(23) Доцільним вважається налагодження обміну інформацією між компетентними органами та органами або установами, які з огляду на свої функції сприяють посиленню стабільності фінансової системи. Для захисту конфіденційної сутності наданої інформації, перелік адрес повинен зберігатися за дотримання жорстких обмежень.

(24) Певні дії, наприклад шахрайство або незаконні дії, пов'язані зі службовою інформацією, які ймовірно можуть негативно вплинути на стабільність, включаючи цілісність фінансової системи, навіть якщо до цього причетні установи, які не є кредитними.

(25) У випадках, якщо обумовлено, що інформація може бути розголошена лише за спеціальної згоди з боку компетентних органів, вони повинні мати змогу, за доцільності, надавати свою згоду у відповідності до жорстких умов.

(26) Обмін інформацією між, з одного боку, компетентними органами та, з іншого боку, центральними банками та іншими структурами з подібною функцією у межах їх спроможності у якості керівних грошово-кредитних установ та, за доцільності, з іншими державними органами влади, які відповідають за здійснення контролю за платіжною системою, також повинен підлягати вимозі щодо надання дозволу.

(27) Для потреб покращення пруденційного нагляду за діяльністю кредитних установ та захисту клієнтів кредитних установ, аудитори повинні взяти на себе зобов'язання за належне звітування перед компетентними органами за будь-яких обставин впродовж виконання їх завдань, коли вони отримують інформацію про певні факти, які розглядаються як такі, що мають серйозний вплив на фінансове становище або адміністративну або облікову організацію кредитної установи. З цієї ж причини держави-члени повинні також забезпечувати, щоб таке зобов'язання застосовувалося за будь-яких обставин у випадку, коли такі факти виявляються аудитором під час виконання його функцій в компанії, яка має тісні зв'язки з кредитною установою. Зобов'язання аудиторів полягає в тому, щоб за необхідності повідомляти компетентним органам про певні факти та рішення щодо кредитної установи, які вони виявляють під час виконання їх функцій в нефінансовій установі, не змінюючи саму сутність їх функцій в цій установі чи способу, у який вони повинні виконувати такі функції в такій установі.

(28) Ця Директива встановлює, що для окремих статей власних коштів кваліфікаційні критерії повинні визначатися без шкоди можливості держав-членів застосовувати більш суворі положення.

(29) Відповідно до сутності статей, які становлять власні кошти, ця Директива розрізняє, з одного боку, статті, які становлять первинні власні кошти та, з іншого боку, статті, які містять додаткові власні кошти.

(30) Для відображення того факту, що статті, які становлять додаткові власні кошти, не є однакової сутності з тими, які становлять первинні власні кошти, обсяг перших, включених до власних коштів, не повинен перевищувати первинні власні кошти. Крім того, обсяг певних статей включених додаткових власних коштів не повинен перевищувати однієї другої первинних власних коштів.

(31) Для запобігання виникненню порушень правил конкуренції, державні кредитні установи не повинні включати до своїх власних коштів гарантії, надані їх державами-членами або місцевими органами влади.

(32) У будь-який момент здійснення нагляду, коли необхідним вважається визначення обсягу консолідованих власних коштів групи кредитних установ, калькуляція повинна здійснюватися відповідно до цієї Директиви.

(33) Точна облікова методологія, яка має використовуватися для калькуляції власних коштів, їх відповідності ризику, який впливає на кредитну установу, та для оцінювання концентрації ризиків, повинна враховувати положення Директиви Ради 86/635/ЄЕС ( 994_270 ) від 8 грудня 1986 року про річні звіти та консолідовані звіти банків та інших фінансових установ(1), яка запроваджує певні адаптації положень Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовані звіти(2) або Регламенту (ЄС) N 1606/2002 Європейського Парламенту та Ради ( 994_404 ) від 19 липня 2002 року про застосування міжнародних стандартів обліку(3), які регулюють облік кредитних установ згідно національного законодавства.

----------------

(1) OJ L 372, 31.12.86, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС Європейського Парламенту та Ради (OB L 178, 17.7.2003, с. 16).

(2) OB L 193, 18.7.1983, с. 1. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЕС.

(3) OB L 243, 11.9.2002, с. 1.

(34) Мінімальні вимоги до капіталу відіграють центральну роль у здійсненні нагляду за діяльністю кредитних установ та у взаємному визнанні наглядових методик. У цьому відношенні положення про мінімальні вимоги до капіталу повинні розглядатися у сполученні з іншими специфічними інструментами, які також гармонізують фундаментальні методи нагляду за діяльністю кредитних установ.

(35) Для запобігання виникненню порушень правил конкуренції та для посилення банківської системи на внутрішньому ринку, доцільним вважається встановлення загальних мінімальних вимог до капіталу.

(36) Для потреб забезпечення відповідної платоспроможності, важливо встановити мінімальні вимоги до капіталу, які зважують активи та позабалансові статті за ступенем ризику.

(37) Щодо цього, 26 червня 2004 року Базельський Комітет з питань банківського нагляду ухвалив рамкову угоду щодо міжнародного наближення оцінювання капіталу та вимог до капіталу. Положення цієї Директиви щодо мінімальних вимог до капіталу кредитних установ та положення щодо мінімального капіталу Директиви 2006/49/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2006 року про достатність капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ(4) формують еквівалент по відношенню до положень Базельської рамкової угоди.

----------------

(4) OB L 177, 30.06.2006, с. 201.

(38) Основним вважається врахування розмаїття кредитних установ на території Співтовариства шляхом надання альтернативних підходів до калькуляції мінімальних вимог до капіталу для кредитного ризику, який включає в себе різноманітні рівні чутливості до ризику та вимагає різних рівнів складності. Використання внутрішніх рейтингів та власних методів оцінювання кредитними установами індивідуальних параметрів кредитного ризику являє собою значне покращення у сфері чутливості до ризику та пруденційної цілісності правил кредитних установ. Повинні впроваджуватися відповідні стимули для кредитних установ для того, щоб вони рухалися у напрямі впровадження більш сенситивних до ризиків підходів. У ході опрацювання оцінок, необхідних для застосування підходів до кредитного ризику цієї Директиви, кредитні установи повинні привести свої потреби щодо обробки інформації у відповідність з інтересами щодо захисту законних даних свої клієнтів, які регулюються чинним законодавством Співтовариства щодо захисту інформації, покращуючи оцінювання кредитного ризику та процеси управління кредитними установами для надання методів визначення регуляторних вимог до власних коштів кредитних установ, які відображають рівень складності індивідуальних процесів кредитних установ. Обробка інформації повинна здійснюватися відповідно до правил про передачу особистої інформації, встановлених Директивою 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно обробки персональної інформації та безперешкодного руху такої інформації(1). У цьому відношенні обробка інформації у зв'язку з нараженням та управління ризиками щодо користувачів повинна розглядатися як така, що включає розвиток та оцінювання управління кредитним ризиком та системи вимірювання ризику. Це використовується не лише для виконання законного інтересу кредитних установ, але й для потреб цієї Директиви для використання більш досконалих методів оцінювання ризиків та управління ними і також їх використання для потреб регуляторних власних коштів.

----------------

(1) OB L 281, 23.11.95, с. 31. Директива зі змінами, внесеними Регламентом (ЄС) N 1882/2003 (OB L 284, 31.10.2003, с. 1).

(39) Стосовно використання зовнішніх оцінювань та власних оцінювань установ або внутрішніх рейтингів, необхідно враховувати той факт, що наразі лише останні приведені в регулятивний порядок юридичною особою - самою фінансовою установою, - які підпадають під дію процесу ліцензування Співтовариства. У випадку зовнішніх рейтингів, їх використання базується на основі даних, про які відомо, що вони були надані від визнаних рейтингових агентств, які на території Співтовариства наразі не підпадають під дію процесу ліцензування. З огляду на важливість зовнішніх рейтингів у зв'язку з калькуляцією вимог до капіталу відповідно до цієї Директиви, відповідне майбутнє ліцензування та процес нагляду щодо рейтингових агентств повинен бути об'єктом розгляду.

(40) Мінімальні вимоги до капіталу повинні бути пропорційними ризикам, на які вони спрямовані. Зокрема, зменшення рівнів ризику, які утворюються в результаті наявності значної кількості відносно незначних впливів, повинне відображатися у вимогах.

(41) Положення цієї Директиви враховують принцип пропорційності, беручи до уваги, зокрема, розмаїття операцій по обсягу та масштабу та діапазон діяльності кредитних установ. Дотримання принципу пропорційності також означає, що найбільш прості рейтингові процедури, навіть у межах Підходу оцінювання кредитного ризику на основі внутрішніх рейтингів (IRB-підхід), визнані для роздрібних ризиків.

(42) Еволюційна сутність цієї Директиви дозволяє кредитним установам робити вибір з-поміж трьох підходів перемінної складності. Для надання можливості особливо малим кредитним установам обрати більш чутливий до ризиків IRB-підхід, компетентні органи повинні імплементувати положення пунктів (a) та (b) частини 1 статті 89 у будь-якому випадку, коли це необхідно. Згадані положення повинні тлумачитись таким чином, щоб класи ризиків, зазначені у пунктах (a) та (b) частини 1 статті 89, включали усі ризики, які прямо або опосередковано класифіковані у парі з ними по усій цій Директиві. Зазвичай компетентні органи не повинні диференціювати ці три підходи стосовно процесу наглядового огляду, тобто кредитні установи, які здійснюють діяльність відповідно до Стандартизованого підходу, не повинні виключно з цієї причини підлягати нагляду на менш жорсткій основі.

(43) Більш широке визнання повинне застосовуватися до методик зменшення кредитного ризику у межах правил, розроблених для забезпечення того, щоб на платоспроможність не впливало неналежне визнання. Поточне звичайне банківське забезпечення відповідних держав-членів для зменшення кредитних ризиків повинне за будь-якої можливості визнаватися у Стандартизованому підході, а також у інших підходах.

(44) Для забезпечення того, щоб ризики та зменшення ризиків, які виникають в результаті операцій з сек'юритизації та інвестиційних операцій установи, відбивалися у мінімальних вимогах до капіталу, необхідно включати правила, передбачені для дослідження таких операцій та інвестицій, які були б пруденційно надійними та чутливими до ризиків.

(45) Операційний ризик є суттєвим ризиком, з яким стикаються кредитні установи та який потребує покриття власними коштами. Вкрай важливим є врахування розмаїття кредитних установ на території Співтовариства шляхом надання альтернативних підходів до калькуляції вимог до операційного ризику, які включають різні рівні чутливості до ризику та вимагають різних рівнів складності. Повинні впроваджуватися відповідні стимули для кредитних установ для того, щоб вони рухалися у напрямі впровадження більш сенситивних до ризиків підходів. З огляду на початковий стан методики оцінювання та управління оперативним ризиком, правила повинні бути піддані огляду та вдосконалені за необхідності, включаючи питання щодо нагляду за різними галузями бізнесу та визнання методик зменшення ризику. У цьому відношенні особливу увагу необхідно приділити врахуванню страхування у простих підходах для калькуляції вимог до капіталу для операційного ризику.

(46) Для забезпечення адекватної платоспроможності кредитних установ у межах групи, необхідно, щоб мінімальні вимоги до капіталу застосовувалися на основі консолідованого фінансового стану групи. Для забезпечення того, щоб власні кошти належним чином розподілялися у межах групи та були доступними за захисту збережень, у разі необхідності мінімальні вимоги до капіталу повинні застосовуватися до окремих кредитних установ у межах групи, допоки ця мета не буде ефективно досягнута у інший спосіб.

(47) Ключові правила моніторингу великих ризиків кредитних установ повинні бути гармонізовані. Держави-члени повинні мати здатність ухвалювати більш жорсткі положення ніж ті, які передбачені цією Директивою.

(48) Моніторинг та контроль ризиків кредитної установи повинні бути складовою частиною нагляду за її діяльністю. Таким чином, надмірна концентрація ризиків, які впливають на одного клієнта або групу клієнтів, можуть призвести до неприйнятного ризику збитків. Така ситуація може вважатися шкідливою для платоспроможності кредитної установи.

(49) Оскільки кредитні установи на внутрішньому ринку залучені до прямої конкуренції між собою, вимоги до моніторингу повинні бути однаковими по всій території Співтовариства.

(50) У той час, коли вважається доцільним заснувати визначення ризиків для потреб обмежень великих ризикових уражуваностей на ті, що передбачені для потреб мінімальних вимог до власних фондів для кредитного ризику, не вважається доцільним посилатися на принцип щодо зважувань та ступенів ризику. Такі зважування та ступені ризику були розроблені для встановлення загальної вимоги до платоспроможності для покриття кредитного ризику кредитних установ. Для обмеження максимальних збитків, яких може зазнати кредитна установа через будь-якого окремого клієнта або групу сполучених клієнтів, доцільним вважається ухвалення правил для визначення великих ризикових уражуваностей, які враховують номінальну вартість ризику без застосування зважувань та ступенів ризику.

(51) Коли це вважається бажаним, впродовж подальшого огляду положень щодо великих ризикових уражуваностей, для того, щоб дозволити визнання наслідків зменшення кредитного ризику у спосіб, подібний до того, який дозволено для цілей мінімальної вимоги до капіталу для обмеження вимог до калькуляції, правила щодо зменшення кредитного ризику були розроблені у контексті загального диверсифікованого кредитного ризику, який виникає в результаті ризикових уражуваностей з боку великої кількості контрагентів. Відповідним чином, визнання наслідків таких методик у цілях обмежень великих ризикових уражуваностей, призначених для обмеження максимальних збитків, які можуть зазнаватися через будь-якого окремого клієнта або групи пов'язаних клієнтів, повинне піддаватися пруденційним заходом безпеки.

(52) У разі, якщо кредитна установа зазнає ризикової уражуваності з боку своєї власної материнської компанії або з боку інших дочірніх компаній своєї материнської компанії, у цьому випадку необхідне застосування спеціальних застережливих заходів. Управління ризиковими уражуваностями, яким піддаються кредитні установи, повинне здійснюватися у повністю автономний спосіб відповідно до принципів обґрунтованого банківського управління, не беручи до уваги інші міркування. У випадках, якщо вплив, який вчиняється особами прямо або опосередковано, на утримання кваліфікованої участі у кредитній установі ймовірно завдає шкоди належному та обґрунтованому управлінню згаданою установою, компетентні органи повинні вжити заходів для запобігання та усунення наслідків такої ситуації. У сфері великих ризикових уражуваностей повинні встановлюватися спеціальні стандарти, включаючи більш жорсткі обмеження щодо ризикових уражуваностей, яким піддає свою власну групу кредитна установа. Такі стандарти не обов'язково, проте можуть бути застосовані у разі, коли материнська компанія є фінансовою холдинговою компанією або кредитною установою, або у разі, якщо інші дочірні компанії є також кредитними або фінансовими установами або компаніями, які надають допоміжні послуги, за умови, якщо усі такі компанії охоплюються наглядовими заходами кредитної установи на консолідованій основі.

(53) Кредитні установи повинні гарантувати, що вони мають внутрішній капітал, який, беручи до уваги ризики, яким вони піддаються або можуть піддаватися, буде адекватним по кількості, якості та розподілу. Відповідним чином, кредитні установи повинні мати у розпорядженні стратегії та процеси для оцінювання та підтримання адекватності їх внутрішнього капіталу.

(54) Компетентні органи несуть відповідальність за дотримання вимог щодо того, що кредитні установи мають належну організацію та адекватні власні кошти, беручи до уваги ризики, яким вони піддаються або можуть піддаватися.

(55) Для ефективного функціонування внутрішнього банківського ринку, Комітет європейських органів банківського нагляду повинен робити свій внесок у послідовне застосування цієї Директиви та наближення наглядових методик на усій території Співтовариства, а також направляти щорічні звіти до установ Співтовариства щодо досягнутого прогресу.

(55) Для ефективного функціонування внутрішнього банківського ринку, Комітет європейських органів банківського нагляду повинен робити свій внесок у послідовне застосування цієї Директиви та наближення наглядових методик на усій території Співтовариства, а також направляти щорічні звіти до установ Співтовариства щодо досягнутого прогресу.

(56) З цієї ж причини та для забезпечення того, щоб кредитні установи Співтовариства, які активно працюють на території окремих держав-членів, не були диспропорційне обтяжені у результаті постійних зобов'язань з боку компетентних органів окремої держави-члена щодо ліцензування та нагляду, вкрай важливим є значна активізація співпраці між компетентними органами. У цьому контексті роль консолідуючого наглядового органу повинна бути зміцнена. Комітет європейських органів банківського нагляду повинен підтримувати та активізувати таку співпрацю.

(57) Нагляд за діяльністю кредитних установ на консолідованій основі має на меті, зокрема, захист інтересів депозитаріїв кредитних установ та забезпечення стабільності фінансової системи.

(58) Для досягнення ефективності нагляд на консолідованій основі повинен застосовуватися до усіх банківських груп, включаючи ті материнські компанії таких груп, які не є кредитними установами. Компетентні органи повинні мати необхідні правові інструменти, які дозволили б їм здійснювати такий нагляд.

(59) У випадку з групою з диверсифікованими видами діяльності, коли материнські компанії контролюють принаймні одну дочірню компанію кредитної установи, компетентні органи повинні мати змогу оцінювати фінансове становище кредитної установи у складі такої групи. Компетентні органи повинні принаймні мати у своєму розпорядження засоби для отримання від усіх компаній у межах групи інформації, необхідної для виконання їх функцій. Співпраця між органами влади, відповідальними за нагляд за різними фінансовими секторами, повинна запроваджуватися у випадку з групами компаній, які здійснюють фінансову діяльність у різних сферах. У процесі наступної координації держави-члени повинні мати змогу встановлювати відповідні методи консолідації досягнень мети цієї Директиви.

(60) Держави-члени повинні мати змогу відкликати або тимчасово припиняти банківську ліцензію у випадку, якщо структури групи вважаються такими, що здійснюють банківську діяльність неналежним чином, зокрема, по тій причині, що такі структури не можуть піддаватися ефективним наглядовим заходам. У зв'язку з цим, компетентні органи повинні мати необхідну компетенцію для забезпечення обґрунтованого та належного управління кредитними установами.

(61) Для того, щоб внутрішній банківський ринок функціонував з поступовою ефективністю, а громадянам Співтовариства надавалися адекватні рівні прозорості, необхідно, щоб компетентні органи оприлюднювали таким шляхом, який дозволив би обгрунтовано порівнювати спосіб, у який впроваджується ця Директива.

(62) Для покращення ринкової дисципліни та стимулювання кредитних установ для покращення їх ринкової стратегії, контролю ризиків та внутрішньої організації управління, кредитними установами повинне забезпечуватися належне інформування громадськості.

(63) Дослідження проблем, пов'язаних з питаннями, які охоплюються цією Директивою, а також іншими Директивами щодо діяльності кредитних установ, передбачає співпрацю між компетентними органами та Комісією, зокрема тоді, коли воно проводиться з метою досягти більш тісної співпраці.

(64) Заходи, необхідні для імплементації цієї Директиви, повинні ухвалюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року, що встановлює процедури виконання імплементаційних повноважень, покладених на Комісію(1).

----------------

(1) OB L 184, 17.07.99, с. 23.

(65) У своїй резолюції від 5 лютого 2002 року про імплементацію законодавства щодо фінансових послуг(2), Парламентом було запропоновано, щоб Парламент та Рада мали рівні повноваження щодо нагляду за способом, у який Комісія здійснює свою виконавчу роль, для відображення законодавчих повноважень Парламенту згідно Статті 251 Договору ( 994_017 ). В офіційній заяві, яка була виголошена перед Парламентом у той же день його Президентом, Комісія підтримала таку пропозицію. 11 грудня 2002 року Комісія запропонувала поправки до Рішення 1999/468/ЄС та 22 квітня 2004 року подала пропозицію з внесеними поправками. Парламент вважає, що ця пропозиція не зберігає його виключних законодавчих прав. На думку Парламенту, Парламент та Рада повинні мати змогу оцінювати надання імплементаційних повноважень Комісії у визначений період. Таким чином, вважається доцільним обмежити період, впродовж якого Комісія може ухвалювати імплементаційні заходи.

----------------

(2) OB C 284 E, 21.11.2002, с. 115.

(66) Парламенту повинен надаватися тримісячний період з моменту першого представлення проекту поправок та імплементаційних заходів з метою надання йому можливості розглянути їх та винести своє рішення. Однак, у термінових та належним чином обґрунтованих випадках, необхідно передбачити можливість скорочення цього періоду. Якщо впродовж цього періоду Парламент ухвалює резолюцію, Комісія повинна повторно розглянути проект поправок та заходів.

(67) Для запобігання дестабілізуючих ситуацій на ринку та для забезпечення тривалості загальних обсягів власних коштів, доцільним вважається формування спеціальних перехідних угод.

(68) З огляду на чутливість до ризиків правил про мінімальні вимоги до капіталу, бажано періодично проводити аналіз того, чи впливають вони значним чином на економічний цикл. Комісія, враховуючи внесок Європейського центрального банку, повинна звітувати щодо таких аспектів перед Європейським Парламентом та Комісією.

(69) Заходи, необхідні для нагляду за ризиками ліквідності, також повинні бути гармонізовані.

(70) Ця Директива дотримується фундаментальних прав та принципів, визнаних, зокрема, Хартією Європейського Співтовариства з прав людини основними принципами законодавства Співтовариства.

(71) Зобов'язання щодо інкорпорування цієї Директиви в національне законодавство повинне обмежуватися тими положеннями, які репрезентують самостійну зміну у порівнянні з більш ранніми директивами. Зобов'язання щодо інкорпорування положень, які залишаються незмінними, є чинним згідно більш ранніх директив.

(72) Ця Директива не повинна перешкоджати виконанню зобов'язань держав-членів щодо часових обмежень на інкорпорування у національне законодавство Директив, встановлених у частині B додатка XIII,

УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

РОЗДІЛ I

ПРЕДМЕТ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 1

1. Ця Директива встановлює правила щодо заснування та здійснення діяльності кредитних установ, а також правила здійснення пруденційного нагляду на ними.

2. Стаття 39 та секція 1 глави 4 розділу V застосовуються до фінансових холдингових компаній та холдингових компаній зі змішаними видами діяльності, які мають свої головні офіси на території Співтовариства.

3. Установи, які вилучені на постійній основі зі сфери застосування у відповідності до статті 2, за виключенням центральних банків держав-членів, повинні розглядатися як фінансові установи для потреб статті 39 та секції 1 глави 4 розділу V.

Стаття 2

Ця Директива не повинна застосовуватися до наступних інституцій:

- центральні банки держав-членів,

- поштові жиро-інститути,

- у Бельгії, "Institut de Reescompte et de Garantie/Gerdiscontering- en Waarborginstituut",

- у Данії, "Dansk Eksportfinansieringsfond", "Danmarks Skibskreditfond", "Dansk Landbmgs Realkreditfond" та "KommuneKredit",

- у Німеччині, "Kreditanstalt fur Wiederaufbau", компанії, які визнані згідно "Wohnungsgemeinnutzigkeitsgesetz" як органи Державної житлової політики, та які в основному не залучені у проведення банківських транзакцій, та компанії, визнані згідно згаданого закону як неприбуткові житлові компанії,

- у Греції, (Tamio Parakatathikon kai Danion),

- у Іспанії, "bistituto de Credito Oficial",

- у Франції "Caisse des depots et consignations",

- в Ірландії, кредитні спілки та об'єднання взаємодопомоги,

- в Італії, "Cassa depositi e prestiti"

- у Латвії, "krajaizdevu sabiedribas", компанії, які визнані згідно "krajaizdevu sabiedribu likums" як кооперативні компанії, які надають фінансові послуги виключно свої членам,

- у Литві, "kredito unijos", окрім "Centrine kredito unija",

- в Угорщині, "Magyar Fejiesztesi Bank Rt." та "Magyar Export-Import Bank Rt.",

- в Нідерландах, "Nederlandse Investeringsbank voor Ontwikkelingslanden NV", "NV Noordelijke Ontwikkelingsmaatschappij", "NV Industriebank Limburgs Instituut voor Ontwikkeling en Financiering" та "Overijsselse Ontwiddelingsmaatschappij NV",

- в Австрії, компанії, визнані як житлові асоціації в державних інтересах, та "Osterreichische Kontrollbank AG",

- у Польщі, "Spoldzielcze Kasy Oszczednosciowo - Kreditowe" та "Bank Gospodarstwa Krajowego",

- у Португалії, "Caixas Economicas", існуючі на 1 січня 1986 року за виключенням тих, які були інкорпоровані як компанії з обмеженої відповідальність та "Caixa Economica Montepio Geral",

- у Фінляндії, "Teollisen yhteistyon rahasto Oy/Fonden for industriellt samarbete AB" та "Pinnvera Oyj/Finnvera Abp",

- у Швеції, "Svenska Skeppshypotekskassan",

- в Об'єднаному Королівстві, the National Savings Bank, the Commonwealth Development Finance Company Ltd, the Agricultural Mortgage Corporation Ltd, the Scottish Agricultural Securities Corporation Ltd, Королівські Агенти для закордонних урядів та адміністрацій, кредитні спілки та муніципальні банки.

Стаття 3

1. Одна або кілька кредитних установ, розташованих на території однієї держави-члена, та які приєднані на постійній основі, на 15 грудня 1977 року, до центрального органу, який здійснює нагляд за їх діяльністю та який засновано на території однієї держави-члена, можуть бути вилучені з вимог статті 7 та частини 1 статті 11 якщо, не пізніше ніж на 15 грудня 1979 року, національне законодавство обумовлює наступне:

(a) зобов'язання центрального органу та дочірніх установ є спільними, а певна заборгованість та зобов'язання його дочірніх установ є у повному обсязі забезпеченими центральним органом;

(b) платоспроможність та ліквідність центрального органу та усіх дочірніх установ піддається спільному моніторингу на основі консолідованих звітів, а також

(c) керівництво центрального органу вповноважене видавати інструкції керівництву дочірніх установ.

Кредитні установи, що діють на місцевому рівні та приєднані у якості дочірніх установ після 15 грудня 1997 року до центрального органу у розумінні першого пункту, можуть отримувати зиск з умов, встановлених щодо цього, якщо вони є належними доповненнями до мережі, яка належить згаданому центральному органу.

У випадку кредитних установ, окрім тих, що були засновані у зонах, нещодавно відновлених з моря, або утворились у результаті розділення або об'єднання існуючих установ, залежних або підзвітних центральному органу. Комісія, відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 151, може встановити додаткові правила щодо застосування другого пункту, включаючи скасування винятків, передбачених у першому пункті, коли це випливає з висновку, що приєднання нових установ, які отримують зиск від заходів, встановлених у другому пункті, могло б негативно впливати на конкуренцію.

2. Кредитна установа, зазначена у першому пункті частини 1, також може бути виключена з положень статей 9 та 10, а також секцій 2, 3, 4, 5 та 6 глави 2 розділу V та глави 3 за умови, якщо без шкоди застосуванню згаданих положень до центрального органу, сукупність, яка складається з центрального органу та його дочірніх установ, підпадатиме під дію згаданих положень на консолідованій основі.

У разі такого виключення, статті 16, 23, 24, 25, частини з 1 по 3 статті 26 та статті з 28 по 37 повинні застосовуватися до сукупності, яка складається з центрального органу та його дочірніх установ.

Стаття 4

Для потреб цієї Директиви повинні застосовуватися наступні визначення:

(1) "кредитна установа" означає:

(a) компанія, діяльність якої полягає в отриманні депозитів або інших коштів, які підлягають сплаті, від населення та надання кредитів за свій власний рахунок; або

(b) установи-емітенти електронних грошей у розумінні Директиви 2000/46/ЄС(1) ( 994_178 );

----------------

(1) Директива 2000/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради ( 994_178 ) від 18 вересня 2000 року про започаткування та здійснення діяльності установ-емітентів електронних грошей та пруденційний нагляд за цією діяльністю (OB L 275, 27.10.2000, с. 39).

(2) "ліцензія" означає інструмент, виданий у будь-якій формі органами влади, за допомогою якого кредитній установі надається право здійснювати комерційну діяльність;

(3) "філія" означає місце здійснення комерційної діяльності, яке формує юридичне залежну частину кредитної установи та безпосередньо проводить усі або певні транзакції, які властиві комерційній діяльності кредитних установ;

(4) "компетентні органи" означає національні органи влади, вповноважені законом або регламентом здійснювати нагляд за діяльністю кредитних установ;

(5) "фінансова установа" означає компанію, за виключенням кредитної установи, основним видом діяльності якої є прийняття внесків та здійснення одного або кількох видів діяльності, перелік яких надано у підпунктах з 2 по 12 додатка I.

(6) "установи", для потреб секцій 2 та 3 глави 2 розділу V, означає установи, як зазначено у пункті (с) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(7) "держава-член походження" означає державу-члена, на території якої кредитній установі було видано ліцензію відповідно до статей з 6 по 9 та з 11 по 14;

(8) "держава-член перебування" означає державу-члена, на території якої кредитна установа має філію або надає послуги;

(9) "контроль" означає відносини між материнською компанією та дочірньою компанією, як зазначено у статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні відносини між будь-якою фізичною або юридичною особою та компанією;

(10) "участь" для потреб підпунктів (o) та (p) статті 57, статей з 71 по 73 та глави 4 розділу V означає участь у розумінні першого речення статті 17 Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річні звіти окремих видів компаній(2) ( 994_908 ), або володіння, пряме або опосередковане, 20% або більше прав голосів або капіталу компанії;

----------------

(2) OB L 222, 14.8.78, с. 11. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС.

(11) "кваліфікаційне володіння" означає пряме або опосередковане володіння компанією, яке становить 10% або більше капіталу чи прав голосів або яке уможливлює здійснення значного впливу на управління такою компанією;

(12) "материнська компанія" означає:

(a) материнську компанію, яку зазначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС; або

(b) для потреб статей з 71 по 73, секції 5 глави 2 розділу V та глави 4, материнську компанію у розумінні частини 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС та будь-яку компанію, яка, за висновком компетентних органів, здійснює домінуючий вплив на іншу компанію;

(13) "дочірня компанія" означає:

(a) дочірню компанію, як зазначено у статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС; або

(b) для потреб статей з 71 по 73, секції 5 глави 2 розділу V та глави 4, дочірню компанію у розумінні частини 1 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС та будь-яку компанію, на яку, за висновком компетентних органів, здійснюється домінуючий вплив з боку материнської компанії;

Усі дочірні фірми дочірніх компаній також вважаються дочірніми фірмами компанії, яка є їх первинною материнською компанією.

(14) "материнська кредитна установа на території держави-члена" означає кредитну установу, яка має кредитну установу або фінансову установу у якості дочірньої компанії або яка володіє участю у такій установі, та яка сама по собі не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій видано ліцензію на території тієї ж держави-члена, або фінансової холдингової компанії, заснованої на території тієї ж держави-члена;

(15) "материнська фінансова холдингова компанія на території держави-члена" означає фінансову холдингову компанію, яка не є сама по собі дочірньою компанією кредитної установи, якій надано ліцензію на території тієї ж держави-члена, або фінансової холдингової компанії, заснованої на території тієї ж держави-члена;

(16) "материнська кредитна установа ЄС" означає материнську кредитну установу на території держави-члена, яка не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій надано ліцензію на здійснення діяльності на території будь-якої держави-члена або фінансової холдингової компанії, заснованої на території будь-якої держави-члена;

(17) "материнська фінансова холдингова компанія ЄС" означає материнську фінансову холдингову компанію на території держави-члена, яка не є дочірньою компанією іншої кредитної установи, якій надано ліцензію на здійснення діяльності на території будь-якої держави-члена або фінансової холдингової компанії, заснованої на території будь-якої держави-члена;

(18) "державні організації" означає некомерційні адміністративні органи, які несуть відповідальність перед центральними урядами, регіональними урядами та місцевими органами влади або органами влади, які з огляду на компетентні органи виконують такі ж зобов'язання, як і регіональні та місцеві органи влади або некомерційні компанії, що знаходяться у власності центральних урядів, які мають точно визначені гарантійні розпорядження та можуть включати самостійні органи, які регулюються законом та знаходяться під державним наглядом;

(19) "фінансова холдингова компанія" означає фінансову установу, дочірні компанії якої є виключно або переважно кредитними установами або фінансовими установами, а принаймні одна з таких дочірніх компаній є кредитною установою та яка не є змішаною фінансовою холдинговою компанією у розумінні частини 15 статті 2 Директиви 2002/87/ЄС ( 984_012-02 )(1);

----------------

(1) Директива 2002/87/ЄС ( 984_012-02 ) Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2002 року про додатковий нагляд за діяльністю кредитних установ, страхових компаній та інвестиційних фірм, об'єднаних у фінансовий конгломерат (OB L 35, 11.2.2003, с. 1). Директива з поправками, внесеними Директивою 2005/1/ЄС.

(20) "холдингова компанія зі змішаною діяльністю" означає материнську компанію, іншу ніж фінансова холдингова компанія або кредитна установа, або змішана фінансова холдингова компанія у розумінні частини 15 статті 2 Директиви 2002/87/ЄС ( 984_012-02 ), дочірні компанії якої мають у складі принаймні одну кредитну установу;

(21) "компанії з надання допоміжних послуг" означає компанію, основним видом діяльності якої є володіння або управління майном, надання послуг у сфері управління обробкою інформації, або будь-який подібний вид діяльності, який є допоміжним щодо основного виду діяльності однієї або кількох кредитних установ;

(22) "операційний ризик" означає ризик втрат, який виникає в результаті неналежних або невдалих внутрішніх процесів, помилок персоналу або систем, або в результаті зовнішніх подій, а також включає юридичний ризик;

(23) "центральні банки" включають Європейський центральний банк, якщо не вказано інше;

(24) "ризик розводнення" означає ризик, що сума, яка може бути отримана, буде зменшена через готівкові або неготівкові кредити на користь дебітора.

(25) "вірогідність дефолту" означає вірогідність дефолту контрагента впродовж одного року;

(26) "збиток", для потреб секції 3 глави 2 розділу V, означає економічний збиток, включаючи наслідки значного дисконту, матеріальні прямі та непрямі витрати, пов'язані з акумулюванням інструменту;

(27) "рівень можливих збитків у випадку дефолту" (LGD) означає долю збитків по ризиковій уражуваності у випадку дефолту контрагента по відношенню до несплаченої суми за дефолту;

(28) "конвертаційний коефіцієнт" означає коефіцієнт наразі невикористаної суми зобов'язання, яка буде використана та буде несплаченою за дефолту по відношенню до наразі невикористаної суми зобов'язання, розмір зобов'язання визначається належним обмеженням, допоки неналежний ліміт буде високим;

(29) "очікувані збитки" (EL), для потреб секції 3 глави 2 розділу V, означає коефіцієнт суми, яка очікується до втрати по ризиковому впливу від потенційного дефолту контрагента або розводнення впродовж одного року до суми, несплаченої за дефолту;

(30) "зменшення кредитного ризику" означає методику, яка використовується кредитною установою для зменшення кредитного ризику, пов'язаного з ризиковим впливом або впливами, які кредитна установа продовжує утримувати;

(31) "забезпечений кредитний захист" означає методику зменшення кредитного ризику, якщо зменшення кредитного ризику по ризиковій уражуваності кредитної установи випливає з права кредитної установи - у разі дефолту контрагента або при виникненні інших специфічних кредитних подій, пов'язаних з контрагентом - ліквідовувати або отримувати трансфер чи асигнування, або утримувати певні активи або суми, або зменшувати суму ризикового впливу, або змінювати його, суму різниці між сумою ризикового впливу та сумою вимоги до кредитної установи;

(32) "незабезпечений кредитний захист" означає методику зменшення кредитного ризику, якщо зменшення кредитного ризику по ризиковому впливу кредитної установи виникає з боку компанії з третьої країни для сплати суми у випадку дефолту позичальника або при виникненні інших специфічних кредитних подій;

(33) "операція зворотної купівлі" означає будь-яку операцію, яка регулюється угодою, що відноситься до визначення "угоди РЕПО" або "зворотної угоди РЕПО", як зазначено у пункті (т) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(34) "операція позики або кредитування під цінні папери або товари" означає будь-яку операцію, що відноситься до визначення "кредитування під цінні папери або товари" або "позичання під цінні папери або товари", як зазначено у пункті (п) частини 1 статті 3 Директиви 2006/49/ЄС;

(35) "інструмент на основі асимільованої грошової маси" означає сертифікат депозиту або інший подібний інструмент, виданий кредитною установою, яка надає позику;

(36) "сек'юритизація" означає транзакцію або схему, у відповідності до якої кредитний ризик, пов'язаний з ризиковою уражуваністю або пулом ризикових уражуваностей, розподіляється на транші, маючи наступні характеристики:

(a) платежі по транзакції або схемі залежать від характеристик ризикової уражуваності або пулу ризикових уражуваностей;

(b) субординація траншів визначає розподіл втрат впродовж терміну дії транзакції або схеми;

(37) "традиційна сек'юритизація" означає сек'юритизацію, яка залучає економічний трансфер ризикових уражуваностей, які піддаються сек'юритизації для спеціальної мети сек'юритизації установи, яка випускає цінні папери. Це досягається шляхом трансферу володіння сек'юритизованими ризиковими уражуваностями від кредитної установи-ініціатора або шляхом субучасті. Випущені цінні папери не являють собою платіжні зобов'язання кредитної установи-ініціатора;

(38) "синтетична сек'юритизація" означає сек'юритизацію, коли розподіл на транші досягається шляхом використання кредитних деривативів або гарантій, а пул ризикових уражуваностей не вилучається з балансу кредитної установи-ініціатора;

(39) "транш" означає контрактно встановлений сегмент кредитного ризику, пов'язаного з ризиковою уражуваністю або кількома ризиковими уражуваностями, коли позиція по сегменту передбачає ризик кредитного збитку, більший або менший, ніж позиція на таку ж суму по кожному іншому такому сегменту, без урахування кредитного захисту, наданого третіми сторонами безпосередньо власникам позицій по сегменту або по іншим сегментам;

(40) "позиція сек'юритизації" означає ризикову уражуваність щодо сек'юритизації;

(41) "ініціатор" означає одне з наступного:

(a) установа, яка або самостійно або через суміжні установи, прямо або опосередковано, була залучена до первинної угоди, яка утворила зобов'язання або потенційні зобов'язання дебітора або потенційного дебітора, які зумовили сек'юритизацію ризикової уражуваності;

(b) установа, яка купує ризикові уражуваності у третьої сторони на свій баланс та потім сек'юритизує їх;

(42) "спонсор" означає кредитну установу, за виключенням кредитної установи-ініціатора, яка встановлює та управляє програмою комерційних паперів, забезпечених активами або іншою схемою сек'юритизації, за допомогою якої купуються ризикові уражуваності в установ третьої сторони;

(43) "посилення кредиту" означає контрактну угоду, у відповідності з якою кредитна якість позиції по сек'юритизації покращується у зв'язку з тим, якою вона могла б бути, якщо посилення не було передбачено, включаючи посилення, яке було забезпечене більш малими траншами по сек'юритизації або іншими типами кредитного захисту;

(44) "спеціальна установа з сек'юритизації" (SSPE) означає корпорацію-траст або іншу установу, окрім кредитної установи, створену для здійснення сек'юритизації, діяльність якої обмежена діяльністю, необхідною виключно для виконання цього завдання, структуру якого спрямовано на ізолювання зобов'язань SSPE від зобов'язань кредитної установи-ініціатора та власників бенефіціарних інтересів, по яких вони мають право заставляти або обмінювати такі інтереси без обмежень;

(45) "група сполучених клієнтів" означає:

(a) дві або більше фізичних або юридичних осіб, які, якщо інше не вказано, утворюють єдиний ризик з тієї причини, що одна з них, прямо або опосередковано, контролює іншу або інших; або

(b) дві або більше фізичних або юридичних осіб, між якими не існує контролюючих взаємовідносин, як встановлено у підпункті (а), проте які повинні розглядатися як такі, що формують єдиний ризик з тієї причини, що вони сполучені таким чином, що якщо одна з них мала б фінансові проблеми інша або усі особи могли б надати допомогу з відшкодування;

(46) "тісні зв'язки" означає ситуацію, за якої дві або більше фізичні або юридичні особи сполучаються в один з наступних способів:

(a) участь у формі володіння, прямого або у формі контролю, 20% або більше прав голосу, або капіталу компанії;

(b) контроль; або

(c) факт, що обидві або усі особи є перманентно сполученими в одну або ту ж саму третю особу шляхом контрольних взаємовідносин;

(47) "офіційні біржі" означає біржі, які визнані такими компетентними органами та які відповідають наступним умовам:

(a) вони функціонують на регулярній основі;

(b) вони мають правила, створені або ухвалені відповідними органами влади країни перебування біржі, які визначають умови функціонування біржі, умови доступу на біржу, а також умови, які повинні задовольнятися контрактом до моменту його ефективної реалізацій на біржі; та

(c) вони мають кліринговий механізм, відповідно до якого контракти, перелік яких надано у додатку Р/, підлягають дії щоденних додаткових резервних зобов'язань по кредитним інструментам, які за висновком компетентних органів забезпечують належний захист.

Стаття 5

Держави-члени забороняють особам або компаніям, які не є кредитними установами, здійснювати діяльність у сфері отримання депозитів або інших коштів, що підлягають сплаті, від населення.

Перша частина не застосовується до отримання депозитів або інших коштів, що підлягають сплаті державою-членом або регіональними чи місцевими органами влади держави-члена, або міжнародними органами, членами яких є одна або кілька держав-членів, або у випадках, чітко передбачених національним законодавством або законодавством Співтовариства, за умови, якщо така діяльність підлягає дії регламентів або контрольних заходів, спрямованих на захист депозитаріїв та інвесторів, або застосовується до цих випадків.

РОЗДІЛ II

ВИМОГИ ЩОДО ДОСТУПУ ДО ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИМИ УСТАНОВАМИ

Стаття 6

Держави-члени вимагають від кредитних установ отримання ліцензії до початку здійснення діяльності. Без шкоди статтям з 7 по 12 вони встановлюють вимоги щодо надання ліцензування та повідомляють про них Комісії.

Стаття 7

Держави-члени вимагають, щоб заявка на отримання ліцензії супроводжувалася програмою діяльності, яка встановлюватиме, з-поміж іншого, види передбачуваної комерційної діяльності та структурну організацію кредитної установи.

Стаття 8

Держави-члени не вимагають, щоб подання заявки на отримання ліцензії переглядалось на основі економічних потреб ринку.

Стаття 9

1. Без шкоди іншим загальним умовам, встановленим національним законодавством, компетентні органи не надають ліцензію у разі, якщо кредитні установи не володіють окремими власними коштами або у випадках, коли початковий капітал є меншим ніж 5 мільйонів євро.

"Початковий капітал" передбачає капітал та резерви, як зазначено у пунктах (a) та (b) статті 57.

Держави-члени можуть прийняти рішення, що кредитні установи, які не виконують вимог щодо окремих власних коштів та які проводили діяльність на 15 грудня 1979 року, можуть продовжувати свою діяльність. Вони можуть звільнити такі кредитні установи від виконання таких вимог, які містяться у першому пункті першої частини статті 11.

2. Держави-члени можуть, згідно наступних умов, надавати ліцензію окремим категоріям кредитних установ, початковий капітал яких є меншим, ніж той, який визначено у частині 1:

(a) початковий капітал є не меншим ніж 1 мільйон євро;

(b) відповідні держави-члени повідомляють Комісії про причини здійснення такого вибору; та

(c) назва кредитної установи, яка не має мінімального капіталу, визначеного у частині 1, відмічається з цією метою у переліку, зазначеному у статті 14.

Стаття 10

1. Власні кошти кредитної установи не можуть бути меншими, ніж сума початкового капіталу, яка вимагається згідно статті 9 на момент надання їй ліцензії.

2. Держави-члени можуть прийняти рішення про те, що кредитні установи, які вже здійснювали діяльність на 1 січня 1993 року, власні фонди яких не досягають рівнів, визначених для початкового капіталу у статті 9, можуть продовжувати здійснення своєї діяльності. У такому випадку їх власні кошти не можуть бути нижчими, ніж найвищий рівень, досягнутий починаючи з 22 грудня 1989 року.

3. Якщо контроль за діяльністю кредитної установи, що відноситься до категорії, зазначеної у частині 2, здійснюється фізичною або юридичною особою, а не особою, яка контролювала діяльність установи раніше, власні кошти такої кредитної установи дорівнюють рівню, визначеному для початкового капіталу у статті 9.

4. За певних специфічних обставин та за згоди компетентних органів, у випадку, якщо існує злиття двох або більше кредитних установ, які відносяться до категорії, зазначеної у частині 2, власні кошти кредитної установи, які виникли в результаті злиття, не можуть бути нижчими, ніж загальні власні кошти об'єднаних кредитних установ на час злиття, допоки відповідні рівні, визначені у статті 9, не будуть досягнуті.

5. Якщо, у випадках, зазначених у частинах 1, 2 та 4, власні кошти повинні бути зменшені, компетентні органи можуть у разі, якщо це обумовлено обставинами, надати кредитним установам обмежений період, за який вони повинні виправити ситуацію або зупинити свою діяльність.

Стаття 11

1. Компетентні органи надають ліцензію кредитним установам виключно у випадках, якщо наявні принаймні дві особи, які ефективно керують діяльністю кредитної установи.

Вони не надають ліцензію, якщо такі особи не мають достатньо надійної репутації або достатнього досвіду для виконання таких обов'язків.

2. Кожна держава-член вимагає, щоб:

(a) будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою та яка, згідно її національного законодавства, має зареєстрований офіс, мала свій головний офіс на території тієї ж держави-члена, де розташований її зареєстрований офіс; та

(b) будь-яка інша кредитна установа мала свій головний офіс на території держави-члена, яка надала ліцензію, та на території якої вона здійснює свою діяльність.

Стаття 12

1. Компетентні органи не надають ліцензію на здійснення діяльності кредитними установами, допоки вони не будуть поінформовані щодо ідентичності тримачів акцій або членів, напряму або опосередковано, фізичних або юридичних осіб, які володіють кваліфікаційними пакетами акцій, або щодо обсягів таких пакетів акцій.

При визначенні кваліфікаційного пакету акцій у контексті цієї статті, права голосу, зазначені у статті 92 Директиви 2001/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на офіційній фондовій біржі та про інформацію про такі цінні папери, яка підлягає опублікуванню(1), будуть враховані.

----------------

(1) B L 184, 06.07.2001, с. 1. Директива з останніми поправками, внесеними Директивою 2005/1/ЄС.

2. Компетентні органи не надають ліцензію, якщо за врахування потреби забезпечення прозорого та цілеспрямованого керівництва кредитною установою вони не задоволені відповідністю вимог щодо тримачів акцій та членів.

3. У випадку, коли існують тісні зв'язки між кредитною установою та іншими фізичними та юридичними особами, компетентні органи надають ліцензію, якщо такі зв'язки не перешкоджають ефективному виконанню їх наглядових функцій.

Компетентні органи також не надають ліцензію, якщо закони, підзаконні та адміністративні положення третьої країни, яка здійснює керівництво однією або кількома фізичними або юридичними особами, з якими кредитна установа має тісні зв'язки, або проблеми посилення цих законів, регламентів або адміністративних положень, перешкоджають виконанню їх наглядових функцій.

Компетентні органи вимагають від кредитних установ надання інформації, яку потребують перші для моніторингу відповідності умовам, зазначеним у цій частині, на постійній основі.

Стаття 13

Повинні надаватися обґрунтовані причини, яке б рішення про відмову щодо надання ліцензії не було прийняте, а аплікант повинен отримати інформацію про це у шестимісячний термін після отримання заявки або, якщо остання не буде повністю оброблена, у шестимісячний термін після направлення аплікантом інформації, необхідної для ухвалення рішення. У будь-якому випадку рішення ухвалюється у дванадцятимісячний термін після отримання заявки.

Стаття 14

Про надання будь-якої ліцензії необхідно інформувати Комісію.

Назва кожної кредитної установи, якій було надано ліцензію, вноситься до переліку. Комісія публікує такий перелік у Офіційному віснику Європейського Союзу та постійно оновлює.

Стаття 15

1. Компетентний орган, до надання ліцензії кредитній установі, консультує компетентні органи іншої залученої держави-члена у наступних випадках:

(a) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією кредитної установи, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена;

(b) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією материнської компанії кредитної установи, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена; або

(c) відповідна кредитна установа контролюється тією ж особою, фізичною або юридичною, яка контролює кредитну установу, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена.

2. Компетентний орган, до надання ліцензії кредитній установі, консультує компетентні органи іншої залученої держави-члена, які відповідають за нагляд за діяльністю страхових компаній або інвестиційних фірм, у наступних випадках:

(a) відповідна кредитна установа є дочірньою компанією страхової компанії або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена;

(b) відповідна кредитна установа є дочірньою філією материнської компанії страхової установи або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена; або

(c) відповідна кредитна установа контролюється тією ж особою, фізичною або юридичною, яка контролює страхову компанію або інвестиційну фірму, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена.

3. Відповідні компетентні органи, зазначені у частинах 1 та 2, зокрема, надають консультації один одному, оцінюючи відповідність тримачів акцій, репутації та досвіду директорів, залучених в управління іншої установи тієї ж групи. Вони обмінюються інформацією щодо відповідності тримачів акцій, репутації та досвіду директорів, яка є важливою для надання ліцензії, а також для наступного оцінювання відповідності операційним умовам.

Стаття 16

Держави-члени перебування не вимагають ліцензії або донорського капіталу від філій кредитних установ, яким надано ліцензію на території інших держав-членів. Започаткування філій та нагляд за їх діяльністю здійснюється відповідно з статтями 22, 25, частинами з 1 по 3 статті 26, статтями з 29 по 37 та 40.

Стаття 17

1. Компетентні органи можуть відізвати ліцензію, надану кредитній установі лише у випадках, якщо така установа:

(a) не використовує ліцензію впродовж 12 місяців, чітко відмовляється від ліцензії або припинила свою діяльність більше ніж на шість місяців, якщо відповідна держава-член не передбачила закінчення терміну дії ліцензії у таких випадках;

(b) отримала ліцензію за допомогою підроблених звітів або будь-яких інших незаконних засобів;

(c) більше не дотримується умов, згідно яких була надана ліцензія;

(d) більше не володіє достатніми власним коштами або не може більше вважатися такою, що здатна виконувати свої зобов'язання по відношенню до своїх кредиторів, та, зокрема, більше не забезпечує безпеки активів, які були їй надані; або

(e) підпадає під дію одного з випадків, коли національне законодавство передбачає відкликання ліцензії.

2. Повинні надаватися обґрунтовані причини відкликання ліцензії та причини, які необхідні щодо інформування. Про будь-які випадки відкликання ліцензій необхідно інформувати Комісію.

Стаття 18

Для потреб здійснення їх діяльності, кредитні установи можуть, незалежно від будь-яких положень держави-члена перебування щодо використання слів "банк", "ощадний банк" або інших банківських назв, використовувати на усій території Співтовариства ту ж саму назву, яку вони використовують на території держави-члена, на якій розташований їх головний офіс. У випадку виникнення загрози плутанини з назвами, держава-член перебування може, для потреб пояснення, вимагати, щоб назва супроводжувалася певними пояснювальними додатками.

Стаття 19

1. Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка висуває пропозицію щодо володіння, прямо або опосередковано, кваліфікаційним пакетом акцій кредитної установи, спершу поінформувати компетентні органи про обсяг володіння. Така особа таким же чином інформує компетентні органи, якщо вона пропонує збільшити свій кваліфікаційний пакет акцій у такий спосіб, коли частка прав голосів або капіталу, яким вона володіє, дорівнюватиме або перевищуватиме 20%, 33% або 50%, або у такий спосіб, коли кредитна установа стане її дочірньою компанією.

Без шкоди частині 2, компетентні органи мають максимально три місяці з моменту нотифікації, передбаченої першим та другим пунктами, для відхилення такого плану, якщо з огляду на потребу забезпечення надійного та доцільного управління кредитною установою вони не задоволені відповідністю відповідної особи. Якщо вони не відхилять план, вони можуть зафіксувати максимальний період для його імплементації.

2. Якщо особою, яка пропонує придбати пакет акцій, зазначений у частині 1, є кредитна установа, страхова компанія або інвестиційна фірма, яким надано ліцензію на території іншої держави-члена, або материнська компанія кредитної установи, страхової компанії або інвестиційної фірми, якій надано ліцензію на території іншої держави-члена, або фізична або юридична особа, яка контролює кредитну установу, страхову компанію або інвестиційну фірму, яким надано ліцензію на території іншої держави-члена, та якщо у результаті такого придбання, кредитна установа, щодо пакету акцій якої покупцем пропонується володіння, може стати дочірньою компанією або підпадати під контроль покупця, оцінювання придбання повинно підпорядковуватися попереднім консультаціям, передбачених статтею 15.

Стаття 20

Держави-члени вимагають від будь-якої фізичної або юридичної особи, яка висуває пропозицію щодо розпоряджання, прямо або опосередковано, кваліфікаційним пакетом акцій кредитної установи, спершу поінформувати компетентні органи про обсяг володіння. Така особа таким же чином інформує компетентні органи, якщо вона пропонує збільшити свій кваліфікаційний пакет акцій у такий спосіб, коли частка прав голосу або капіталу, яким вона володіє, дорівнюватиме або перевищуватиме 20%, 33% або 50%, або у такий спосіб, коли кредитна установа стане її дочірньою компанією.

Стаття 21

1. Кредитні установи, отримавши інформацію про будь-які придбання або розпоряджання частками акцій їх капіталу, які призводять до перевищення або зменшення пакетів акцій порівняно з одним з вищевказаних показників, зазначених у частині 1 статті 19 та статті 20, інформують компетентні органи про такі придбання або розпоряджання.

Вони також інформують один раз на рік компетентні органи щодо імен тримачів акцій або членів, які володіють кваліфікаційними пакетами акцій та розмірів таких пакетів акції, як вказано, наприклад, в інформації, отриманої на щорічних загальних зборах тримачів акцій та членів, або як результат погодження регламентів щодо компаній, перелік яких розміщено на фондових біржах.

2. Держави-члени вимагають, щоб у разі виникнення впливу з боку осіб, зазначених у частині 1 статті 10, ймовірно завдає шкоди надійному та доцільному управлінню установою, компетентні органи вживали необхідних заходів для врегулювання цієї ситуації. Такі заходи можуть складатися із заборон, санкцій проти директорів та менеджерів, або нагляду за виконанням прав голосів, які передбачені акціями, якими володіють тримачі цих акцій або відповідні члени.

Подібні заходи застосовуються до фізичних або юридичних осіб, які не виконують зобов'язання щодо надання попередньої інформації, як встановлено у частині 1 статті 19.

Якщо пакет акцій буде придбано, незважаючи на спротив компетентних органів, держави-члени, не враховуючи будь-які інші ухвалені санкції, забезпечують виконання припинення відповідних прав голосу, або встановлюються недійсність голосування, або можливість їх анулювання.

3. Визначаючи кваліфікований пакет акцій або інші рівні володіння, зазначені у цій статті, права голосу, зазначені у статті 92 Директиви 2001/34/ЄС, враховуються.

Стаття 22

1. Компетентні органи країни-члена перебування вимагають від будь-якої кредитної установи наявності структури надійного управління, яка включає прозору організаційну структуру з належним чином визначеними, прозорими та послідовними сферами компетенції, ефективними процесами ідентифікації, управління, моніторингу та звітування щодо ризиків, які впливають або могли б на неї впливати, та відповідні механізми внутрішнього контролю, включаючи надійні адміністративні та облікові процедури.

2. Структура, процеси та механізми, зазначені у частині 1, є всебічними та пропорційними сутності, ступеню розвитку та складності діяльності кредитної установи. Враховуються технічні критерії, встановлені у Додатку V.

РОЗДІЛ III

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ЗАСНУВАННЯ ТА СВОБОДУ НАДАННЯ ПОСЛУГ

Секція 1

Кредитні установи

Стаття 23

Держави-члени забезпечують те, щоб види діяльності, перелік яких надано у Додатку I, могли здійснюватися на їх територіях відповідно до статей 25, частини з 1 по 3 статті 26, частини 1 та 2 статті 28 та статей з 29 по 37 шляхом започаткування філії або шляхом надання послуг будь-якою кредитною установою, якій надано ліцензію і щодо якої здійснюється нагляд з боку компетентних органів іншої держави-члена, за умови якщо така діяльність охоплюється дією ліцензії.

Секція 2

Фінансові установи

Стаття 24

1. Держави-члени забезпечують те, щоб види діяльності, перелік яких надано у Додатку I, могли здійснюватися на їх територіях відповідно до статей 25, частини з 1 по 3 статті 26, частини 1 та 2 статті 28 та статей з 29 по 37 шляхом започаткування філії або шляхом надання послуг будь-якою фінансовою установою з іншої держави-члена, яка може бути дочірньою компанією кредитної установи або дочірньою компанією у спільній власності двох або кількох кредитних установ, меморандум та статті асоціації яких дозволяють здійснювати такі види діяльності та які відповідають кожній з наступних умов:

(a) материнська компанія або установи ліцензуються як кредитні установи на території держави-члена на основі закону, яким регламентується діяльність фінансової установи;

(b) відповідна діяльність здійснюється на території тієї ж держави-члена;

(c) материнська компанія або установи володіють 90% або більше прав голосів, які приєднані до акцій капіталу фінансової установи;

(d) материнська компанія або установи задовольняють вимоги компетентних органів щодо пруденційного управління фінансовою установою та декларують, за згоди відповідних компетентних органів держави-країни походження, що вони спільно та окремо забезпечують зобов'язання, взяті кредитною установою; та

(e) фінансові установи ефективно інкорпоруються, зокрема, щодо відповідних видів діяльності, до консолідованого нагляду за діяльністю материнської компанії, або кожної з материнських компаній, відповідно до секції 1 глави 4 розділу V, зокрема для потреб мінімальних вимог до власних коштів, встановлених у статті 75, щодо контролю за довгими ризиковими уражуваностями для потреб обмеження пакетів акцій, передбачених статтями з 120 по 122.

Відповідність цим умовам перевіряється компетентними органами держави-члена походження, які надають фінансовій установі сертифікат відповідності, які є частиною нотифікації, зазначеної у статтях 25 та 28.

Компетентні органи держави-члена походження забезпечують нагляд на діяльність фінансової установи відповідно до частини 1 статті 10, статей з 19 по 22, статті 40, статей з 42 по 52 та статті 54.

2. Якщо фінансова установа, зазначена у першому пункті частини 1, припинить виконання будь-якої з відповідних умов, держава-член походження інформує компетентні органи держави-члена перебування, а діяльність, яка здійснюється такою фінансовою установою на території держави-члена перебування, підпадає під дію законодавства держави-члена перебування.

3. Частина 1 та 2 застосовуються, за внесення усіх необхідних змін, до дочірніх компаній фінансових установ, як зазначено у першому пункті частини 1.

Секція 3

Виконання права на заснування

Стаття 25

1. Кредитна установа, яка бажає започаткувати філію на території іншої держави-члена, інформує компетентні органи держави-члена походження.

2. Держави-члени вимагають від кредитної установи, яка бажає започаткувати філію на території іншої держави-члена, надання наступної інформації при здійсненні інформування, зазначеного у частині 1:

(a) держава-член, на території якої вона планує започаткувати філію;

(b) програма діяльності, яка встановлює з-поміж іншого види передбаченої діяльності та структурну організацію філії;

(c) адреса на території держави-члена, з якої можуть бути отримані документи; та

(d) імена тих, хто буде нести відповідальність за управління філією.

3. Якщо компетентні органи держави-члена походження матимуть причину сумніватися у адекватності адміністративної структури або щодо фінансового стану кредитної установи, вони у тримісячний термін після отримання інформації, зазначеної у частині 2, повідомляють цю інформацію компетентним органам держави-члена перебування та інформують відповідним чином кредитну установу.

Компетентні органи держави-члена походження також повідомлять про обсяг власних коштів та суму вимог до капіталу, згідно статті 75, кредитної установи.

Як відступ від другого пункту, у випадку, зазначеному у статті 24, компетентні органи держави-члена походження повідомляють про обсяг власних коштів фінансової установи та суму консолідованих власних коштів та консолідованих вимог до капіталу, згідно статті 75, кредитної установи, яка є її материнською компанією.

4. У разі, якщо компетентні органи держави-члена походження відмовляються повідомити інформацію, зазначену у частині 2, компетентним органам держави-члена перебування, вони надають інформацію про причини їх відмови відповідній кредитній установі у тримісячний термін після отримання усієї інформації.

Така відмова або неможливість надання відповіді передбачають право подання позову до суду на території держави-члена походження.

Стаття 26

1. До початку здійснення діяльності філією кредитної установи, компетентні органи держави-члена перебування у двомісячний термін після отримання інформації, зазначеної у статті 25, проводять підготовку для здійснення нагляду за діяльністю кредитної установи відповідно до секції 5 та за необхідності вказують умови, за яких, заради спільного блага, така діяльність проводитиметься на території держави-члена перебування.

2. При отриманні повідомлення від компетентних органів держави-члена перебування, або у випадку закінчення періоду, передбаченого у частині 1, без отримання будь-якого повідомлення від компетентних органів, філія може бути започаткована та може розпочинати свою діяльність.

3. У разі зміни будь-яких даних, які були направлені на підставі підпунктів (b), (c) або (d) частини 2 статті 25, кредитна установа повинна направити письмове повідомлення про відповідну зміну на адресу компетентних органів держав-членів перебування та походження принаймні за один місяць до здійснення такої зміни для надання можливості компетентним органам держави-члена походження прийняти рішення відповідно до статті 25 та компетентним органами держави-члена перебування прийняти рішення щодо змін на підставі частини 1 цієї статті.

4. Філії, які розпочали свої діяльність, відповідно до чинних положень їх держав-членів перебування до 1 січня 1993 року, вважаються такими, що вже підпали під дію процедури, встановленої у статті 25 та частинах 1 та 2 цієї статті. Їх діяльність регулюється з 1 січня 1993 року частиною 3 цієї статті та статтями 23 та 43, а також секціями 2 та 5.

Стаття 27

Будь-яка кількість місцезнаходжень компанії, започаткованих на території тієї ж держави-члена кредитною установа з штаб-квартирою на території іншої держави-члена, вважається однією філією.

Секція 4

Використання свободи надання послуг

Стаття 28

1. Будь-яка кредитна установа, яка бажає скористатись свободою надання послуг шляхом здійснення свої діяльності на території іншої держави-члена в перший раз, інформує компетентні органи держави-члена походження про види діяльності згідно переліку додатка III, які вона має наміри здійснювати.

2. Компетентні органи держави-члена походження у місячний термін після отримання нотифікації, передбаченої частиною 1, направляють таку нотифікацію компетентним органам країни-члена перебування.

3. Ця стаття не повинна перешкоджати правам, набутим кредитними установами, які надавали послуги до 1 січня 1993 року.

Секція 5

Повноваження компетентних органів держави-члена перебування

Стаття 29

Держави-члени перебування можуть, для статистичних потреб, вимагати, щоб усі кредитні установи, які мають філії на їх територіях, звітували на періодичній основі про свою діяльності на території цих держав-членів перебування перед компетентними органами згаданих держав-членів перебування.

У ході виконання зобов'язань, покладених на них статтею 41, держав-члени перебування можуть вимагати, щоб філії кредитних установ з інших держав-членів надавали таку ж інформацію, надання якої вимагається від національних кредитних установ для цих потреб.

Стаття 30

1. У разі, якщо компетентні органи держави-члена перебування встановлять, що кредитна установа, яка має філію або надає послуги на її території, не дотримується правових положень, ухвалених у цій державі, на підставі положень цієї Директиви, яка передбачає повноваження компетентних органів держави-члена перебування, такі органи влади вимагають від відповідної кредитної установи врегулювання такої ситуації.

2. Якщо відповідна кредитна установа не зможе вжити необхідних заходів, компетентні органи держави-члена перебування інформують компетентні органи держави-члена походження відповідним чином.

Компетентні органи держави-члена походження якомога раніше вживають відповідних заходів для забезпечення того, щоб відповідна кредитна установа врегулювала неналежну ситуацію. Про сутність таких заходів необхідно інформувати компетентні органи держави-члена перебування.

3. Якщо, незважаючи на вжиті заходи з боку держави-члена походження або з тієї причини, що такі заходи виявляються неадекватними, або їх здійснення не є можливим на території відповідної держави-члена, кредитна установа продовжуватиме порушувати чинні правові норми, зазначені у частині 1, на території держави-члена перебування, ця держава-член може, після інформування компетентних органів держави-члена походження, вжити необхідних заходів для попередження або накладання стягнення за подальші порушення та у разі необхідності запобігти тому, щоб кредитна установа продовжувала здійснювати подальші операції на її території.

Стаття 31

Статті 29 та 30 не повинні негативно впливати на повноваження держави-члена перебування щодо вжиття необхідних заходів для запобігання або покарання за незаконні дії, вчинені на їх території, які суперечать правовим нормам, які вони ухвалили для спільного блага. Це включає можливість запобігання ініціюванню здійснення кредитними установами-порушниками подальших операцій на їх території.

Стаття 32

Будь-які заходи, вжиті на підставі частин 2 та 3 статті 30 або статті 31, які передбачають накладання стягнень або обмеження щодо використання свободи надання послуг, належним чином обґрунтовуються та направляються відповідній кредитній установі. Кожен такий захід підлягає праву на подання позову до судів на території держави-члена, де був вжитий такий захід.

Стаття 33

До виконання процедури, передбаченої статтею 30, компетентні органи держави-члена перебування можуть, у виключних ситуаціях, вжити будь-яких запобіжних заходів, необхідних для захисту інтересів депозитаріїв, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги. Комісії та компетентні органи інших відповідних держав-членів отримують інформацію про такі заходи якомога раніше.

Комісія може, після проведення консультацій з компетентними органами відповідної держави-члена, ухвалити рішення про те, що відповідна держава-член повинна покращити або скасувати такі заходи.

Стаття 34

Держави-члени перебування можуть здійснювати повноваження, які на них покладені згідно цієї Директиви, шляхом ужиття відповідних заходів для запобігання або покарання за порушення, вчинені на їх території. Це включає можливість запобігання ініціюванню здійснення кредитними установами-порушниками подальших операцій на їх території.

Стаття 35

У випадку відкликання ліцензії, компетентні органи держави-члена перебування отримують інформацію та вживають відповідних заходів для того, щоб запобігти продовженню подальшої діяльності відповідних кредитних установ на їх території та для захисту інтересів депозитаріїв.

Стаття 36

Держави-члени повинні інформувати Комісію про кількість та тип випадків відмови у наданні ліцензії на підставі статей 25 та частин з 1 по 3 статті 26, або за яких було вжито заходів відповідно до частини 3 статті 30.

Стаття 37

Ця секція не перешкоджає кредитним установам з головними офісами на території інших держав-членів рекламувати їх послуги за допомогою усіх доступних комунікаційних засобів на території держави-члена перебування згідно будь-яких правил, які регулюють форму та зміст такої реклами, ухвалених для спільного блага.

РОЗДІЛ IV

ВІДНОСИНИ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ

Секція 1

Нотифікація щодо компаній третіх країн та умов доступу на ринки цих країн

Стаття 38

1. Держави-члени не застосовують до філії кредитних установ, які мають свої головні офіси поза межами Співтовариства, при запровадженні або здійсненні їх діяльності, положення, застосування яких може призвести до створення більш сприятливого режиму, ніж той, який дозволяється для філій кредитних установ, які мають свої головні офіси на території Співтовариства.

2. Компетентні органи інформують Комісію та Європейський банківський комітет про усі ліцензії для філії, надані кредитним установам, які мають свої головні офіси поза межами Співтовариства.

3. Без шкоди частині 1, Співтовариство може за допомогою угод, укладених з однією або кількома третіми країнами, погодитися застосовувати положення, які надають філіям кредитної установи, яка має свій головний офіс поза межами Співтовариства, ідентичний режим по усій території Співтовариства.

Секція 2

Співпраця з компетентними органами третіх країн щодо нагляду на консолідованій основі

Стаття 39

1. Комісія може подати пропозиції до Ради або на запит держави-члена, або за своєї ініціативи, для обговорення угод з однією або кількома третіми країнами щодо засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за діяльністю наступних установ:

(a) кредитних установ, материнські компанії яких мають свої головні офіси на території третьої країни; або

(b) кредитних установ, які розташовані на території третіх країн, материнські компанії яких, будучи кредитними установами або фінансовими холдинговими компаніями, мають свої головні офіси на території Співтовариства.

2. Угоди, зазначені у частині 1, зокрема спрямовані на забезпечення того, щоб:

(a) компетентні органи держав-членів мали змогу отримувати інформацію, необхідну для нагляду, на основі їх консолідованих фінансових станів, за діяльністю кредитних установ або фінансових холдингових компаній, які розташовані на території Співтовариства та які мають у якості дочірніх компаній кредитні установи або фінансові установи, розташовані поза межами Співтовариства, або які володіють участю у таких установах; та

(b) компетентні органи третіх країн мали змогу отримувати інформацію, необхідну для здійснення наглядну за діяльністю материнських компаній, головні офіси яких розташовані на їх території, та які мають у якості дочірніх компаній кредитні або фінансові установи, розташовані на території однієї або кількох держав-членів, або які володіють участю у таких установах.

3. Без шкоди частині 1 та 2 статті 300 Договору ( 994_017 ), Комісія, за сприяння Європейського банківського комітету, переглядає результати переговорів, зазначених у частині 1, та отриману ситуацію.

РОЗДІЛ V

ПРИНЦИПИ ТА ТЕХНІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ПРУДЕНЦІЙНОГО НАГЛЯДУ ТА ОПРИЛЮДНЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

ГЛАВА 1

Принципи пруденційного нагляду

Секція 1

Компетенція держав-членів походження та перебування

Стаття 40

1. Пруденційний нагляд за діяльністю кредитної установи, включаючи нагляд за діяльністю, яку вона здійснює відповідно до статей 23 та 24, знаходиться у межах відповідальності компетентних органів держави-члена походження, без шкоди тим положенням цієї Директиви, які надають повноваження компетентним органам держави-члена перебування.

2. Частина 1 не перешкоджає нагляду на консолідованій основі відповідно до цієї Директиви.

Стаття 41

Держави-члени перебування, в ході подальшого узгодження, беруть на себе відповідальність у співробітництві з компетентними органами держави-члена походження за здійснення нагляду за ліквідністю філії кредитних установ.

Без шкоди заходам, які вважаються необхідними для зміцнення європейської валютно-кредитної системи, держави-члени перебування беруть на себе повні зобов'язання за заходи, які матимуть своїм результатом імплементацію їх валютно-кредитної політики.

Такі заходи не можуть передбачати дискримінаційного або обмежувального режиму, що ґрунтується на тому, що кредитній установі була надана ліцензія на території іншої держави-члена.

Стаття 42

Компетентні органи відповідних держав-членів тісно співпрацюють у сфері здійснення нагляду за діяльністю кредитних установ, які працюють, зокрема через свою філію, на території однієї або кількох держав-членів, окрім території тієї держави-члена, де розташовані їх головні офіси. Вони повинні забезпечувати один одного усією інформацією щодо управління та володіння такими кредитними установами, що ймовірно полегшить нагляд за ними та огляд умов для надання їм ліцензій, та всю інформацію, яка б полегшила моніторинг діяльності таких установ, зокрема щодо ліквідності, платоспроможності, депозитних гарантій, обмеження ризикових уражуваностей по довгих позиціях, адміністративні та облікові процедури, внутрішні механізми контролю.

Стаття 43

1. Держави-члени перебування повинні забезпечувати, якщо кредитні установи отримали ліцензію на території іншої держави-члена на здійснення діяльності через філію, щоб компетентні органи держави-члени походження, після першого інформування компетентних органів держави-члена перебування, могли самостійно здійснювати або за посередництва осіб, які вони призначають з цією метою, оперативну перевірку інформації, зазначеної у статті 42.

2. Компетентні органи держави-члена походження також можуть, для потреб перевірки філій, отримувати право регресу для однієї з інших процедур, встановлених у статті 141.

3. Частини 1 та 2 не повинні перешкоджати праву компетентних органів держави-члена перебування здійснювати, при виконанні своїх зобов'язань згідно цієї Директиви, оперативні перевірки філій, заснованих на їх території.

Секція 2

Обмін інформацією та професійна таємниця

Стаття 44

1. Держави-члени забезпечують, що усі особи, які працюють або працювали для потреб компетентних органів, а також аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, зв'язувалися зобов'язаннями щодо професійної таємниці.

Конфіденційна інформація, яку вони можуть отримати впродовж виконання їх обов'язків, не може ні за яких обставин розголошуватися будь-якій особі або органу влади, за виключенням випадків зі зведеними даними або зведеною формою, таким чином, щоб окремі кредитні установи не могли бути ідентифіковані без шкоди випадкам, охоплених кримінальним правом.

Однак у випадках, коли кредитна установа оголосила про банкрутство або знаходиться у процесі примусової ліквідації, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх сторін, які намагаються врятувати таку кредитну установу, може бути розголошена під час цивільного або комерційного провадження.

2. Частина 1 не перешкоджає компетентним органам різних держав-членів обмінюватися інформацією відповідно до цієї Директиви та інших Директив, які застосовуються до кредитних установ. Така інформація підлягає дії умов професійної таємниці, вказаних у частині 1.

Стаття 45

Компетентні органи, які отримують конфіденційну інформацію згідно статті 44, можуть використовувати її виключно впродовж здійснення їх обов'язків та виключно для наступних потреб:

(a) для перевірки того, що умови, які регулюють започаткування діяльності кредитних установ, дотримано та для полегшення моніторингу, на неконсолідованій або консолідованій основі, здійснення такої діяльності, особливо це стосується моніторингу ліквідності, платоспроможності, ризикових уражуваностей по довгих позиціях, адміністративних та облікових процедур, внутрішніх механізмів контролю;

(b) для накладання штрафів;

(c) при адміністративній апеляції проти рішення компетентного органу; або

(d) при судовому провадженні, ініційованого на підставі статті 55, або для спеціальних положень, передбачених для цієї мети в інших Директивах, ухвалених у сфері кредитних установ.

Стаття 46

Держави-члени можуть укладати угоди про співпрацю, передбачені для обміну інформацією, з компетентними органами третіх країн або з органами або установами третіх країн, як визначено у статті 48 та частині 1 статті 48, виключно, якщо розголошена інформація підлягає дії гарантій щодо професійної таємниці, які будуть принаймні еквівалентними тим, які зазначені у частині 1 статті 44. Такий обмін інформацією передбачено для потреб виконання наглядового завдання зазначеними органами влади та структурами.

У разі, якщо інформація походить від іншої держави-члена, вона не може розкриватись без укладання спеціальної угоди компетентного органу, який розкрив таку інформацію, за необхідності, виключно для потреб, для яких компетентним органом було надано таку угоду.

Стаття 47

Частина 1 статті 44 та стаття 45 не повинні перешкоджати обміну інформацією в межах держави-члена у випаду, якщо на території однієї держави-члена існують два або кілька компетентних органів, або між державами-членами, або між компетентними органами та наступними суб'єктами права:

(a) органами влади, яким доручено виконання державного обов'язку щодо нагляду за діяльністю інших фінансових організацій або страхових компаній, та органами влади, які відповідають за нагляд за фінансовими ринками;

(b) органи, залучені до процесу ліквідації або банкрутства кредитних установ та до інших подібних процедур; та

(c) особами, які відповідають за проведення обов'язкових аудиторських перевірок рахунків кредитних установ та інших фінансових установ.

впродовж здійснення їх наглядових функцій.

Частина 1 статті 44 та стаття 45 не повинні перешкоджати розкриттю перед органами, які адмініструють програми забезпечення вкладів, інформації, необхідної для виконання їх функцій.

В обох випадках отримана інформація підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44.

Стаття 48

1. Незважаючи на статті з 44 по 46, держави-члени можуть надавати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та наступними структурами:

(a) органами влади, відповідальними за огляд діяльності структур, залучених до процесу ліквідації або банкротства кредитних установ або до інших подібних процедур; та

(b) органами влади, відповідальними за огляд діяльності осіб, до обов'язків яких входить здійснення обов'язкових аудиторських перевірок рахунків страхових компаній, кредитних установ, інвестиційних фірм та інших фінансових установ.

У таких випадках держави-члени вимагають дотримання принаймні наступних умов:

(a) інформація повинна бути для потреб здійснення наглядового завдання, зазначеного у першому пункті,

(b) інформація, отримана у цьому контексті, підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44; та

(c) у разі, коли інформація надходить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без погоджувальної угоди з боку компетентних органів, які її розкрили, та за необхідності виключно для потреб, з якими такі органи надали цю угоду.

Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про назви органів влади, які можуть отримувати інформацію на підставі цієї частини.

2. Незважаючи на статті з 44 по 46, держави-члени можуть, з метою посилення стабільності, включаючи інтегративність фінансової системи, надавати дозвіл на обмін інформацією між компетентними органами та органами та установами, відповідальними згідно законодавства за виявлення та дослідження порушень закону про компанії.

У таких випадках держави-члени вимагають дотримання принаймні наступних умов:

(a) інформація, передбачена для потреб виконання завдання, зазначеного у першому пункті;

(b) інформація, отримана у цьому контексті, підлягає дії умов професійної таємниці, визначених у частині 1 статті 44; та

(c) у разі, коли інформація надходить з іншої держави-члена, вона не може бути розкрита без погоджувальної угоди з боку компетентних органів, які її розкрили, та за необхідності виключно для потреб, з якими такі органи надали цю угоду.

У випадку, коли на території держави-члена органи влади або установи, зазначені у першому пункті, здійснюють свої завдання з виявлення та дослідженням за допомогою, з огляду на їх спеціальну компетенцію, осіб, призначених для цих потреб, та які не зайняті у державному секторі, можливостей обміну інформацією, передбаченого першим пунктом, можуть бути поширені на таких осіб згідно умов, визначених у другому пункті.

Для імплементації третього пункту, органи влади або установи, зазначені у першому пункті, повинні інформувати компетентні органи, які розкрили інформацію, про імена та точні обов'язки осіб, яким таку інформацію було направлено.

Держави-члени інформують Комісію та інші держави-члени про назви органів влади або установ, які можуть отримувати інформацію на підставі цієї статті.

Комісія формує звіт щодо застосування положень цієї статті.

Стаття 49

Ця секція не повинна перешкоджати компетентним органам передавати інформацію наступним установам для потреб виконання їх завдань:

(a) центральним банкам та іншим структурам з подібною функцією у їх якості як кредитно-валютних органів влади; та

(b) у разі необхідності, іншим державним органам влади, відповідальним за нагляд за платіжними системами.

Ця секція не повинна перешкоджати таким органам влади та структурам повідомляти компетентним органам таку інформацію, оскільки вони можуть потребувати отримання такої інформації для потреб статті 45.

Інформація, отримана у цьому контексті, повинна підлягати дії умов професійної таємниці, визначеним у частині 1 статті 44.

Стаття 50

Незважаючи на частину 1 статті 44 та статтю 45, держави-члени можуть, на підставі положень, встановлених законодавством, надавати дозвіл на розкриття певної інформації іншим департаментам їх центральних урядових адміністрацій, відповідальних за законодавчу базу нагляду за діяльністю кредитних установ, фінансових установ, інвестиційних служб та страхових компаній та інспекторам, які діють від імені таких департаментів.

Однак такі розкриття можуть здійснюватися виключно у випадках, коли це необхідно з причин пруденційного контролю.

Стаття 51

Держави-члени забезпечують, щоб інформація, отримана згідно частини 2 статті 44 та статті 47, та інформація, отримана шляхом оперативної перевірки, зазначеної у частинах 1 та 2 статті 43, не могла бути розкрита у випадках, зазначених у статті 50, за виключенням випадків, коли надається чітко визначена згода з боку компетентних органів, які розкрили інформацію, або компетентних органів держави-члена, на території якої була проведена оперативна перевірка.

Стаття 52

Ця секція не повинна перешкоджати компетентним органам держави-члена повідомляти інформацію, зазначену у статтях з 44 по 46, кліринговій палаті або іншому подібному органу, визнаному згідно національного законодавства, для забезпечення клірингових та розрахункових послуг для одного з їх національних ринків, якщо вони вважають за необхідне повідомити інформацію для забезпечення належного функціонування таких органів у зв'язку з дефолтами або потенційними дефолтами учасників ринку. Інформація, отримана у цьому контексті, повинна підлягати дії умовам професійної таємниці, визначеним у частині 1 статті 44.

Однак держави-члени забезпечують, щоб така інформація, отримана згідно частини 2 статті 44, не могла бути розкрита за обставин, зазначених у цій статті без чітко визначеної згоди з боку компетентних органів, які її розкрили.

Секція 3

Зобов'язання осіб, відповідальних за правовий контроль річної та консолідованої звітності

Стаття 53

1. Держави-члени забезпечують принаймні, щоб будь-яка особа, якій надано дозвіл у розумінні Директиви 84/253/ЄЕС(1) ( 994_461 ) та яка виконує у кредитній установі функцію, описану у статті 51 Директиви 78/660/ЄЕС ( 994_908 ), статті 73 Директиви 83/349/ЄЕС або статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС(2) ( 994_293 ), або будь-яку іншу передбачену функцію, зобов'язувалася подавати звіти належним чином до компетентних органів щодо будь-якого факту або рішення щодо такої кредитної установи, про які їй стало відомо у процесі виконання такої функції, які можуть:

----------------

(1) Восьма Директива Ради 84/253/ЄЕС ( 994_461 ) від 10 квітня 1984 року про затвердження осіб, відповідальних за здійснення обов'язкових аудиторських перевірок бухгалтерських документів (OB L 126, 12.05.84, с. 20).

(2) Директива Ради 85/611/ЄЕС ( 994_293 ) від 20 грудня 1985 року про гармонізацію законів, підзаконних та адміністративних положень щодо компаній зі спільного інвестування у цінні папери, що знаходяться в обороті (UCITS) (OB L 375, 31.12.85, с. 3). Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2005/1/ЄС.

(a) полягати у суттєвому порушенні законів, підзаконних або адміністративних положень, які встановлюють умови, що регулюють ліцензування або які безпосередньо регулюють здійснення діяльності кредитних установ;

(b) впливати на постійне функціонування кредитних установ; або

(c) призвести до відмови щодо сертифікації рахунків або до вираження застереження.

Держави-члени забезпечують принаймні, щоб така особа зобов'язувалася подавати звіти належним чином до компетентних органів щодо будь-якого факту або рішення щодо такої кредитної установи, про які їй стало відомо у процесі здійснення функції, описаної у першому пункті, в установі, яка має тісні зв'язки, які утворились в результаті контролюючих взаємин з кредитною установою, в якій вона здійснює свої функції.

2. Сумлінне розкриття перед компетентними органами особами, яким надано дозвіл у розумінні Директиви 84/253/ЄЕС ( 994_461 ), будь-якого факту або рішення, зазначеного у частині 1, не повинне порушувати будь-яке обмеження щодо розкриття інформації, накладене контрактом або будь-яким правовим, підзаконним або адміністративним положенням, та не залучати будь-яких осіб на підставі будь-якого зобов'язання.

Секція 4

Право санкції та право звертатися до суду

Стаття 54

Без шкоди процедурам відкликання ліцензій та положенням кримінального законодавства, держави-члени забезпечують, щоб їх відповідні компетентні органи мали змогу, у порівнянні з кредитними установами, або з тими, що ефективно контролюють діяльність кредитних установ, які порушують закони, регламенти та адміністративні положення щодо нагляду або здійснення їх діяльності, ухвалювати або накладати штрафи або заходи, спрямовані зокрема на ліквідацію відповідних порушень або наслідків таких порушень.

Стаття 55

Держави-члени забезпечують, щоб рішення, ухвалені у зв'язку з дотриманням кредитними установами законів, підзаконних та адміністративних актів, ухвалених відповідно до цієї Директиви, підпадали під дію права звертатися до суду. Це ж саме застосовується у випадках, коли рішення не приймається у шестимісячний термін після його подання, у зв'язку з заявкою на отримання ліцензії, яка містить всю інформацію, необхідно згідно чинних положень.

ГЛАВА 2

Технічні інструменти пруденційного нагляду

Секція 1

Власні кошти

Стаття 56

Якщо держава-член встановлює законом, підзаконною або адміністративною дією положення про імплементацію законодавства Співтовариства про пруденційний нагляд за діяльністю кредитної установи, яка використовує термін або посилається на концепцію власних коштів, вона повинна привести такий термін або концепцію до відповідності визначенню, зазначеному у статтях з 57 по 61 та статей з 63 по 66.

Стаття 57

Відповідно до обмежень, встановлених статтею 66, неконсолідовані власні кошти кредитних установ містять наступні статті:

(a) капітал у розумінні статті 22 Директиви 86/635/ЄСЕ ( 994_270 ), наскільки він був повністю сплачений, плюс премії по акціях, проте без урахування кумулятивних привілейованих акцій;

(b) резерви у розумінні статті 23 Директиви 86/635/ЄСЕ ( 994_270 ), а також прибутки та збитки, перенесені на наступну сторінку у результаті застосування підсумкового прибутку або збитку;

(c) кошти для загальних банківських ризиків у розумінні статті 38 Директиви 86/635/ЄСЕ ( 994_270 );

(d) резерви з переоцінки у розумінні статті 33 Директиви 78/660/ЄЕС ( 994_908 );

(e) корегування вартості у розумінні частини 2 статті 37 Директиви 86/635/ЄСЕ ( 994_270 );

(f) інші пункти у розумінні статті 63;

(g) зобов'язання членів кредитних установ, створених як кооперативи, та об'єднані в окремі зобов'язання позичальників певних установ, організованих у формі фондів, як зазначено у частині 1 статті 64; та

(h) фіксовані кумулятивні преференційні акції або субординований позиковий капітал, як зазначено у частині 3 статті 64.