Про стягнення основного боргу

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22.06.2001

( Постанову скасовано в частині стягнення пені в сумі 398490,52 грн. згідно з Постановою Верховного Суду ( n0158700-02 ) від 11.06.2002 )

Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України розглянула протест Генеральної прокуратури України в інтересах КСП "Теремки" про перевірку постанови від 12.02.2001 арбітражного суду м. Києва у справі за позовом АКБ "Київ" (далі - Банк) до КСП "Теремки" (далі - Підприємство) про стягнення 2515867,60 грн.

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 03.11.2000 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Банку 1931977,77 грн. боргу та 1700 грн. держмита, в решті частини позову відмовлено. Визнано недійсним з дня укладання договір застави від 15.10.97 N 06-27, укладений між Банком та Підприємством.

Постановою арбітражного суду м. Києва від 12.02.2001 рішення суду залишено без зміни.

Генеральна прокуратура України звернулась з протестом і просить рішення та постанову арбітражного суду скасувати, посилаючись на те, що згідно зі статтею 178 ЦК ( 1540-06 ) виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.

Виконання зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування було забезпечено заставою (договір застави N 06-27 від 15.10.97) та пенею (пункт 5.1 кредитного договору).

Суд необгрунтовано дійшов висновку щодо стягнення пені за невиконання Підприємством зобов'язання за кредитним договором.

Згідно з пунктом 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" ( v_706800-94 ) одним із видів забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед кредитором (Банком) є неустойка (пеня). У разі невиконання позичальником зобов'язання про повернення сум кредиту та процентної ставки у визначений договором строк до нього може бути застосована майнова відповідальність згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) за умови, що відповідним договором встановлено конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені. Розмір пені визначений пунктом 5.1 договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору всі зміни, доповнення і додатки до договору мають юридичну силу тільки за умови підписання їх поважними представниками сторін. Банком 14.06.2000 пред'явлена Підприємству претензія N 5-06/409, в якій заборгованість підприємства за кредитним договором з урахуванням пені за прострочення виконання зобов'язання становить 2265360,19 грн.

Банком та Підприємством 05.09.2000 складено акт про звірку заборгованості за кредитним договором, який підписаний головою правління Банку та головою правління Підприємства. В пункті 3 акта зазначено, що заборгованість за кредитним договором складає 675915 грн. неповернутої позики та 773698,26 грн. несплачених відсотків. Отже, шляхом підписання зазначеного акта Підприємство та Банк визначили не тільки розмір, але і склад заборгованості за кредитним договором, яким виключили зі складу заборгованості пеню, яка була зазначена у претензії, і тим самим сторони внесли до нього зміни і виключили пункти, якими передбачена відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання.

Крім того, Генеральна прокуратура України, посилаючись на складність справи і на те, що 2-місячний строк, встановлений статтею 102 АПК ( 1798-12 ) для принесення протесту, сплинув з поважних причин і згідно зі статтею 53 АПК підлягає відновленню.

Враховуючи поважність причин пропуску процесуального строку, судова колегія вважає, що його слід поновити.

Перевіркою матеріалів справи встановлено таке.

Банк звернувся до арбітражного суду м. Києва про стягнення з Підприємства 675915 грн. непогашеного кредиту, 1350473,70 грн. несплачених відсотків, 489478,9 грн. пені за порушення умов договірних зобов'язань (з яких 196089,22 грн. за порушення строку повернення кредиту, а 293389,68 грн. за порушення строку сплати відсотків).

Вказані вимоги грунтуються на зобов'язаннях, які виникли після укладення сторонами 11.09.97 кредитного договору N 118.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 15.10.97 сторони уклали між собою договір застави майна N 06-27.

Відповідно до кредитного договору Банком було відкрито кредитну лінію та перераховано Підприємству 675915 грн.

Зазначену суму кредиту позичальник зобов'язався повернути не пізніше 11.03.99, сплативши Банку відсотки, що передбачені кредитним договором та додатковими угодами до нього. Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами на підставі пункту 6.2 договору із розрахунку 100% річних, то доказів укладання між сторонами додаткового договору, як передбачено законодавством, а саме Положенням про кредитування, суду не було надано, у зв'язку з чим в цій частині у задоволенні позовних вимог правомірно відмовлено.

Підприємство та Генеральна прокуратура України заперечують проти суми боргу, посилаючись на те, що між Підприємством та Банком була укладена угода (акт від 05.09.2000 звірки заборгованості за кредитним договором N 118), відповідно до якої остаточна заборгованість погоджена сторонами у розмірі 1449613,26 грн.

Вказані доводи відповідача не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, оскільки згідно зі статтею 41 ЦК ( 1540-06 ) угодами визнаються такі дії сторін, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Банк передав для підпису Підприємству два примірники акта звірки заборгованості за кредитним договором (сума неповернутого кредиту та несплачених відсотків) і мав при цьому на увазі лише уточнення розміру заборгованості на конкретну дату - 05.09.2000, оскільки, як видно із змісту кредитного договору, цей розмір є величиною, що змінюється з часом.

Вказані дії позивача не були спрямовані на зміну умов угоди, що була укладена між сторонами раніше (кредитний договір від 11.09.97 N 118). Зі свого боку Підприємству була зроблена пропозиція про внесення змін до кредитного договору в частині зменшення неустойки, про що свідчить напис представника відповідача на обох примірниках акта від 05.09.2000.

Враховуючи, що угода про неустойку має бути укладена в письмовій формі (стаття 180 ЦК ( 1540-06 ), тому до неї застосовуються правила, що передбачені статтею 44 ЦК України, тобто письмові угоди мають бути підписані особами, які їх укладають.

Відсутність підпису представника Банку під текстом угоди свідчить про відсутність згоди на її укладання з боку позивача.

За таких обставин доводи відповідача та Генеральної прокуратури України про те, що сторонами досягнуто 2-сторонньої згоди на виключення з договору пункту щодо стягнення пені, є помилковими.

Враховуючи наведене, рішення та постанова арбітражного суду м. Києва відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.

Керуючись статтями 106-108 АПК ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:

рішення від 03.11.2000 та постанову від 12.02.2001 арбітражного суду м. Києва у даній справі залишити без зміни.