Цивільний кодекс Української РСР

( Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу N 435-IV ( 435-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, NN 40-44, ст.356 )

Цивільний кодекс Української РСР

(Із змінами і доповненнями, внесеними Указами ПВР Української РСР

від 23.11.66 (Відомості ВР N 46 (1966), ст.284), N 2013-07 від 24.06.69 (Відомості ВР N 27 (1969), ст.216), N 2895-07 від 22.07.70 (Відомості ВР N 31 (1970), ст.223), N 1527-08 від 29.03.73 (Відомості ВР N 15 (1973), ст.110), N 1736-08 від 5.06.73 (Відомості ВР N 25 (1973), ст.213), N 2135-08 від 15.10.73 (Відомості ВР N 44 (1973), ст.387), N 3050-08 від 13.09.74 (Відомості ВР N 39 (1974), ст.384), N 3685-08 від 10.04.75 (Відомості ВР N 16 (1975), ст.202), N 3764-08 від 25.04.75 (Відомості ВР N 19 (1975), ст.249), N 1515-09 від 6.12.76 (Відомості ВР N 51 (1976), ст.468), N 1593-09 від 22.12.76 (Відомості ВР N 1 (1977), ст. 3), N 2422-09 від 19.08.77 (Відомості ВР N 35 (1977), ст.422), N 8520-10 від 1.03.85 (Відомості ВР N 11 (1985), ст.206), N 278-11 від 20.05.85 (Відомості ВР N 23 (1985), ст.542), N 2444-11 від 27.06.86 (Відомості ВР N 27 (1986), ст.539), N 4452-11 від 21.08.87 (Відомості ВР N 35 (1987), ст.674), N 5095-11 від 24.12.87 (Відомості ВР N 1 (1988), ст. 5), N 6757-11 від 25.10.88 (Відомості ВР N 45 (1988), ст.1070), N 660-12 від 28.01.91 (Відомості ВР N 9 (1991), ст. 89), Законами України N 2554-12 від 7.07.92 (Відомості ВР N 39 (1992), ст.574), N 2693-12 від 14.10.92 (Відомості ВР N 48 (1992), ст.663), N 3128-12 від 22.04.93 (Відомості ВР N 22 (1993), ст.226), N 3132-12 від 22.04.93 (Відомості ВР N 22 (1993), ст.230), N 3179-12 від 5.05.93 (Відомості ВР N 26 (1993), ст.277), N 3188-12 від 6.05.93 (Відомості ВР N 24 (1993), ст.259), N 3718-12 від 16.12.93 (Відомості ВР N 3 (1994), ст. 15), N 3942-12 від 04.02.94 (Відомості ВР N 24 (1994), ст.177), N 107/94-ВР від 15.07.94 (Відомості ВР N 33 (1994), ст.300), N 287/94-ВР від 14.12.94 (Відомості ВР N 1 (1995), ст. 3), N 75/95-ВР від 28.02.95 (Відомості ВР N 13 (1995), ст. 85), N 295/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.222 N 372/95-ВР від 06.10.95, ВВР 1995, N 36, ст.277 N 556/96-ВР від 03.12.96, ВВР 1997, N 5, ст. 32 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/98 ( v016p710-98 ) від 26.11.98 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1136-XIV ( 1136-14 ) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.420 )

( Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду

N 8-рп/2003 ( v008p710-03 ) від 10.04.2003 )

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Цивільного кодексу Української РСР

Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму і все більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. У випадках, передбачених законом, цей Кодекс регулює також й інші особисті немайнові відносини.

Основою майнових відносин у радянському суспільстві є соціалістична система господарства і соціалістична власність на засоби виробництва. Господарське життя Української РСР визначається і спрямовується державними планами економічного і соціального розвитку.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 2. Відносини, що регулюються Цивільним кодексом Української РСР

Цим Кодексом регулюються зазначені в статті 1 цього Кодексу відносини:

державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою;

громадян з державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями;

громадян між собою.

Учасниками відносин, що регулюються цим Кодексом, у передбачених законодавством Союзу РСР випадках можуть бути й інші організації.

До майнових відносин, основаних на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується.

Сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісові відносини, а також відносини в колгоспах, що випливають з їх статуту, регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законодавством, законодавством про надра, водним, лісовим і колгоспним законодавством.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 3. Цивільне законодавство Союзу РСР і Української РСР

Відповідно до Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік цей Кодекс та інші акти цивільного законодавства Української РСР регулюють майнові і особисті немайнові відносини, як передбачені Основами, так і не передбачені ними.

Цивільним законодавством Союзу РСР регулюються відповідно до Основ відносини між соціалістичними організаціями по поставках продукції і капітальному будівництву, відносини по державних закупках сільськогосподарської продукції у колгоспів, радгоспів та інших господарств, відносини організацій залізничного, морського, річкового, повітряного, трубопровідного транспорту, зв'язку і кредитних установ з клієнтурою та між собою, відносини по державному страхуванню, відносини, що виникають у зв'язку з відкриттями, винаходами, раціоналізаторськими пропозиціями, промисловими зразками та іншими досягненнями науки і техніки, а також інші відносини, регулювання яких віднесено Конституцією СРСР, Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та іншими законодавчими актами СРСР до відання Союзу РСР. По цих відносинах законодавством Української РСР вирішуються питання, віднесені до її відання законодавством Союзу РСР.

Відносини по зовнішній торгівлі та інших видах зовнішньоекономічної діяльності визначаються спеціальним законодавством Союзу РСР, яке регулює зовнішню торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності, і загальним цивільним законодавством Союзу РСР і Української РСР.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 4. Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій — з актів планування;

в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Стаття 5. Здійснення цивільних прав і виконання обов'язків

Цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму.

При здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни і організації повинні додержувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства, що будує комунізм.

Стаття 6. Захист цивільних прав

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом:

визнання цих прав;

відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

компенсації моральної шкоди;

припинення або зміни правовідношення;

стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Захист цивільних прав у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР і Української РСР, здійснюється також товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку.

До пред'явлення позову, який випливає з відносин між організаціями, обов'язковим є пред'явлення претензії. Винятки з цього правила встановлюються законодавством Союзу РСР.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3685-8 від 10.04.75, Законом N 3188-12 від 6.05.93 )

Стаття 7. Захист честі і гідності та ділової репутації

Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості, зазначені в частині першій цієї статті, були поширені через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), вони повинні бути спростовані, у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. Порядок спростування в інших випадках встановлюється судом.

Громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової ) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих відомостей та компенсацію моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в один рік.

( Стаття 7 в редакції Закону N 3188-12 від 6.05.93 ) ( Офіційне тлумачення частини першої статті 7 див. в Рішенні Конституційного Суду N 8-рп/2003 ( v008p710-03 ) від 10.04.2003 )

Стаття 8. Застосування в Українській РСР цивільного законодавства інших союзних республік

Цивільне законодавство інших союзних республік застосовується в Українській РСР згідно з такими правилами:

1) до відносин, що випливають з права власності, застосовується закон місця знаходження майна;

2) при укладенні угод правоздатність і дієздатність визначаються за законом місця укладення угоди;

3) до форми угод застосовується закон місця укладення угоди; закон місця укладення угоди застосовується і до зобов'язань, що виникають з угоди, якщо інше не передбачено законом або погодженням сторін;

4) до зобов'язань, що виникають із заподіяння шкоди, застосовується закон місця розгляду спору, а за клопотанням потерпілого — закон місця заподіяння шкоди;

5) до відносин по спадкуванню застосовується закон місця відкриття спадщини;

6) питання позовної давності розв'язуються за законом тієї союзної республіки, законодавством якої регулюються дані відносини.

Глава 2

ОСОБИ

1. ГРОМАДЯНИ

Стаття 9. Правоздатність громадян

Здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільна правоздатність) визнається в однаковій мірі за всіма громадянами Української РСР та інших союзних республік.

Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю.

Стаття 10. Зміст правоздатності громадян

Громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 11. Дієздатність громадян

Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Стаття 12. Недопустимість обмеження правоздатності і дієздатності громадян

Ніхто не може бути обмежений у правоздатності або дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Угоди, спрямовані на обмеження правоздатності або дієздатності, недійсні.

Стаття 13. Обсяг дієздатності неповнолітніх віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років *

Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Проте вони вправі самостійно учиняти дрібні побутові угоди. Вони також вправі самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття, але при наявності достатніх підстав орган опіки і піклування може обмежити їх в праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією.

Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років несуть відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам, в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу.

Права неповнолітніх віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років, що є членами колгоспного двору, по володінню, користуванню і розпорядженню майном двору визначаються статтями 121 і 124 цього Кодексу.

Права неповнолітніх віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років по внесенню вкладів у кредитні установи і по розпорядженню внесеними ними вкладами визначаються законодавством Союзу РСР.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 14. Обсяг дієздатності неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Права неповнолітніх віком до п'ятнадцяти років по внесенню вкладів у кредитні установи і по розпорядженню внесеними ними вкладами визначаються законодавством Союзу РСР.

Стаття 15. Обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами

Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР, і над ним встановлюється піклування.

Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатись ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.

При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності. (Із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1527-08 від 29.03.73, N 4452-11 від 21.08.87)

Стаття 16. Визнання громадянина недієздатним

Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР, і над ним встановлюється опіка.

Від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун.

В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

Стаття 17. Місце проживання

Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.

Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Стаття 18. Визнання громадянина безвісно відсутнім

Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання нема відомостей про місце його перебування.

При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

Стаття 19. Охорона майна безвісно відсутнього

Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на піставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній був за законом зобов'язаний утримувати, і погашається заборгованість по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього.

За заявою заінтересованих осіб орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони майна відсутнього громадянина, а так само для управління його майном і до закінчення одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування.

Стаття 20. Скасування визнання безвісно відсутнім

В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, визнаного безвісно відсутнім, суд скасовує відповідне рішення.

Стаття 21. Оголошення громадянина померлим

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання нема відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі.

Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

Стаття 22. Наслідки явки громадянина, оголошеного померлим

В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом.

Незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до цієї особи після оголошення громадянина померлим.

Особи, до яких майно громадянина, оголошеного померлим, перейшло за відплатними угодами, зобов'язані повернути йому це майно, коли буде доведено, що в момент придбання майна вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим.

Якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом спадкування до держави і було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення громадянина померлим йому повертається сума, виручена від реалізації майна.

2. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

Стаття 23. Поняття юридичної особи

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Стаття 24. Види юридичних осіб

Юридичними особами є:

державні підприємства та інші державні організації, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні і оборотні засоби та самостійний баланс;

установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (за винятками, встановленими законом);

державні організації, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс;

колгоспи, міжколгоспні й інші кооперативні організації та їх об'єднання, інші громадські організації, а також у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, підприємства і установи цих організацій та їх об'єднань, що мають відокремлене майно і самостійний баланс;

державно-колгоспні та інші державно-кооперативні організації;

інші організації у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР.

Зазначені в цій статті установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, діють від імені відповідно Союзу РСР або Української РСР.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 25. Статут (положення) юридичної особи

Юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду.

Стаття 26. Правоздатність юридичної особи

Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, — з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Стаття 27. Найменування юридичної особи

Юридична особа має своє найменування.

Права і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, визначаються законодавством Союзу РСР.

Стаття 28. Утворення юридичних осіб

Юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їх статутом.

Стаття 29. Органи юридичної особи

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Стаття 30. Місцезнаходження юридичної особи

Місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження її постійно діючого органу.

Стаття 31. Філіали і представництва юридичної особи

Юридична особа може відкривати філіали і представництва в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР або Української РСР.

Керівник філіалу або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи.

Стаття 32. Відповідальність юридичної особи

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами.

Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

Юридична особа, яка фінансується власником, і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом N 3179-12 від 5.05.93)

Стаття 33. Розмежування відповідальності держави і державних організацій

Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави.

Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 34. Розмежування відповідальності державної, кооперативної або іншої громадської організації і підприємства, що входить до її складу

Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов'язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по зобов'язаннях організації, до складу якої воно входить.

Винятки з цього правила допускаються у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 35. Розмежування відповідальності кооперативного об'єднання і кооперативних організацій, що входять до його складу

Кооперативне об'єднання (спілка) не відповідає по зобов'язаннях кооперативних організацій, що входять до його складу, так само як і останні не відповідають по зобов'язаннях кооперативного об'єднання, до складу якого вони входять, якщо така відповідальність не випливає з закону або статуту.

Стаття 36. Розмежування відповідальності державно-кооперативної, кооперативної або іншої громадської організації та її учасників (членів)

Кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов'язаннях своїх членів.

Члени кооперативної або іншої громадської організації не відповідають по її зобов'язаннях, якщо для окремих видів кооперативних організацій інше не передбачено законом або їх статутами.

Звернення стягнення на пайові внески члена кооперативної організації не допускається, крім випадків, коли боржник вибуває з складу членів кооперативної організації.

Якщо вироком суду встановлено, що пайовий внесок члена житлово-будівельного, дачно-будівельного або іншого кооперативу складається з коштів, добутих злочинним шляхом, то сума пайового внеску повертається організації, якій заподіяно шкоду злочином, або звертається в доход держави.

Колгоспи — учасники міжколгоспної організації, а також учасники державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної організації не відповідають по її зобов'язаннях. Збитки організації можуть бути розподілені між її учасниками відповідно до її статуту (положення).

Міжколгоспні, державно-колгоспні та інші державнокооперативні організації не відповідають по зобов'язаннях своїх учасників.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 37. Припинення юридичної особи

Юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Порядок ліквідації і реорганізації юридичних осіб визначається законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР.

Порядок ліквідації і реорганізації кооперативних та інших громадських організацій може бути визначений їх статутами (положеннями).

Стаття 38. Припинення державних організацій, що є юридичними особами

Припинення державних організацій, що є юридичними особами, провадиться тим органом, за рішенням якого вони утворюються.

Стаття 39. Припинення державно-кооперативних, кооперативних та інших громадських організацій, що є юридичними особами

Кооперативні, а також державно-колгоспні та інші державно-кооперативні організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених у законі і в статутах (положеннях) цих організацій.

Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах.

Реорганізація (злиття, поділ, приєднання) державно-колгоспних, інших державно-кооперативних, кооперативних та інших громадських організацій, що є юридичними особами, допускається тільки за рішенням загальних зборів їх членів або зборів уповноважених.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 40. Використання майна, що залишається після ліквідації державно-кооперативних, кооперативних та інших громадських організацій

Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої кооперативної організації, використовується, якщо інше не встановлено законом, для повернення пайових внесків. Решта майна цієї організації, а також майно ліквідованої іншої громадської організації передається їх вищестоящим організаціям, а в разі відсутності таких — відповідному державному органові на загальнокооперативні або громадські потреби.

Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної організації, розподіляється між її учасниками пропорціонально до їх внесків.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Глава 3.

УГОДИ

Стаття 41. Поняття і види угод

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Стаття 42. Форма угод

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Стаття 43. Усні угоди

Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У випадках, коли угоди між організаціями або між організацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.

Стаття 44. Письмові угоди

Повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього повинен бути засвідчений організацією, в якій працює або навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 45. Наслідки недодержання форми угоди

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання (стаття 568 цього Кодексу) тягне за собою недійсність угоди.

Стаття 46. Наслідки недодержання простої письмової форми

Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Стаття 47. Обов'язковість нотаріальної форми і наслідки її недодержання

Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Стаття 48. Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону,

в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 660-12 від 28.01.1991)

Стаття 49. Недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства

Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання угоди обома сторонами — в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Стаття 50. Недійсність угоди юридичної особи, що суперечить її цілям

Недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Стаття 51. Недійсність угоди, укладеної неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років

Недійсною є угода, укладена неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, крім дрібних побутових угод.

Кожна з сторін за такою угодою зобов'язана повернути другій стороні все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі відшкодувати його вартість у грошах.

Дієздатна сторона зобов'язана, крім того, відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони.

Стаття 52. Недійсність угоди, укладеної громадянином, визнаним недієздатним

Недійсною є угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним через душевну хворобу або недоумство. До такої угоди застосовуються наслідки, передбачені статтею 51 цього Кодексу.

Стаття 53. Недійсність угоди, укладеної неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років

Угода, укладена неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років без згоди його батьків (усиновителів) або піклувальника, може бути визнана судом недійсною за позовом батьків (усиновителів) або піклувальника.

Якщо така угода визнана недійсною, застосовуються наслідки, передбачені статтею 51 цього Кодексу.

Правила цієї статті не поширюються на угоди, що укладаються відповідно до частини другої статті 13 цього Кодексу.

Стаття 54. Недійсність угоди, укладеної громадянином, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами

Угода, укладена без згоди піклувальника громадянином, обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, визнається судом недійсною за позовом піклувальника.

Якщо така угода визнана недійсною, застосовуються наслідки, передбачені статтею 51 цього Кодексу.

Правила цієї статті не поширюються на дрібні побутові угоди. (Із змінами, внесеними Указом ПВР N 4452-11 від 21.08.87)

Стаття 55. Недійсність угоди, укладеної громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій

Угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодувати його вартість.

Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.

Стаття 56. Недійсність угоди, укладеної внаслідок помилки

Угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодувати його вартість.

Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

Стаття 57. Недійсність угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин

Угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі — стягується його вартість.

Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Стаття 58. Недійсність мнимої і удаваної угод

Недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Стаття 59. Момент, з якого угода вважається недійсною

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Стаття 60. Наслідки недійсності частини угоди

Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Стаття 61. Угоди, укладені під умовою

Угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій настання умови невигідне, то вважається, що умова настала.

Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідне, то вважається, що умова не настала.

Глава 4.

ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

Стаття 62. Представництво

Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Стаття 63. Наслідки укладення угоди особою, не уповноваженою на це або з перевищенням повноважень

Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Стаття 64. Довіреність

Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Стаття 65. Форма довіреності

Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності.

До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; ( Пункт 2 частини другої із змінами, внесеними згідно із Законом

N 287/94-ВР від 14.12.94 ) 3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-екслуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

(із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)

Стаття 66. Довіреності державних, кооперативних та інших громадських організацій

Довіреність від імені державної організації видається за підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації.

Довіреність від імені кооперативної або іншої громадської організації видається за підписом осіб, уповноважених на це її статутом, з прикладенням печатки цієї організації.

Довіреність від імені державної, кооперативної або іншої громадської організації на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинна бути підписана також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Порядок видачі і форма довіреностей на вчинення операцій у банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої торгівлі визначаються спеціальними правилами.

Стаття 67. Строк довіреності

Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)

Стаття 68. Передоручення

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена.

Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

Стаття 69. Припинення довіреності

Чинність довіреності припиняється внаслідок : 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність або передоручення, а особа, якій довіреність видана, - відмовитися від неї. Угода про відмову від цього права недійсна.

З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

Стаття 70. Наслідки припинення довіреності

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування (пункт другий статті 69 цього Кодексу) особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у відповідних випадках — на опікуна або піклувальника.

Права і обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилась.

При припиненні довіреності особа, якій вона видана, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.

Глава 5

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Стаття 71. Загальний строк позовної давності

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

( Стаття 71 в редакції Закону N 295/95-ВР від 11.07.95 )

Стаття 72. Скорочені строки позовної давності

Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР для окремих видів вимог, що випливають з відносин, регулювання яких віднесено до відання Союзу РСР, і цим Кодексом — для інших вимог.

Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про недоліки проданих речей (стаття 237 цього Кодексу);

3) що випливають з поставки продукції неналежної якості (стаття 249 цього Кодексу);

4) про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду (пункт третій частини першої статті 343 цього Кодексу);

5) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення (частина третя статті 350 цього Кодексу).

До позовів про приховані недоліки в роботі, виконаній за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один рік (пункт другий частини першої статті 343 цього Кодексу), крім договорів підряду на збудування будинків і споруд, однією з сторін яких є громадянин (пункт перший частини першої статті 343 цього Кодексу).

До позовів, що випливають з перевозки вантажів, пасажирів і багажу, застосовуються скорочені строки давності, зазначені в статті 366 цього Кодексу, а до позовів, що випливають з відносин органів зв'язку з клієнтурою, скорочені строки давності, зазначені в Статуті зв'язку Союзу РСР.

(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 73. Недійсність угод про зміну строків позовної давності

Зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається.

Стаття 74. Розгляд позову незалежно від закінчення строку позовної давності

Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Стаття 75. Обов'язковість застосування позовної давності

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Стаття 76. Початок перебігу строку позовної давності

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Стаття 77. Позовна давність при зміні осіб у зобов'язанні

Зміна осіб у зобов'язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності.

Стаття 78. Зупинення перебігу строків позовної давності

Перебіг строку позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) в силу встановленої законодавством Союзу РСР або Української РСР відстрочки виконання зобов'язань (мораторій);

3) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил СРСР, переведених на воєнний стан.

Перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо зазначені в цій статті обставини виникли або продовжували існувати в останні шість місяців строку давності, а якщо цей строк менший шести місяців — протягом строку давності.

З дня припинення обставини, що була підставою для зупинення строку давності, перебіг строку давності продовжується. При цьому частина строку, що залишилася, продовжується до шести місяців, а якщо строк позовної давності був меншим шести місяців — до строку позовної давності.

За позовами про відшкодування шкоди, зв'язаної з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку давності зупиняється, крім загальних підстав, зазначених у цій статті, також зверненням потерпілого або осіб, перелічених у частині другій статті 456 цього Кодексу, до відповідного органу з заявою про призначення пенсії або допомоги — до їх призначення або відмови в їх призначенні.

( Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 79. Перерив перебігу строків позовної давності

Перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

По спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається також вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.

Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.

Пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.

Стаття 80. Наслідки закінчення строку позовної давності

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Стаття 81. Зупинення, перерив і поновлення скорочених строків давності

Правила про зупинення і перерив (статті 78 і 79 цього Кодексу), а також про поновлення строків позовної давності (частина друга статті 80 цього Кодексу) поширюються також на скорочені строки давності, якщо законом не встановлене інше.

Стаття 82. Виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності

В разі виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення строку давності.

Правила цієї статті не поширюються на відносини між державними організаціями і їх відносини з кооперативними (крім колгоспів) та іншими громадськими організаціями.

Стаття 83. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

Позовна давність не поширюється:

на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;

на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян;

на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР;

у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Стаття 84. Застосування позовної давності до позовів по додаткових вимогах

З закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка, поручительство тощо).

Стаття 85. Порядок обчислення строків

Порядок обчислення строків позовної давності та інших строків, встановлених цим Кодексом, визначається статтями 86 і 87 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.

Розділ II

ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 6

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 86. Право власності

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом.

Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Усі форми власності є рівноправними.

Відносини власності регулюються Законом України "Про власність" ( 697-12 ), цим Кодексом, іншими законодавчими актами. ( Із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93)

Стаття 87. ( Стаття 87 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Соціалістична власність

Соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 87-1. ( Стаття 87-1 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Оперативне управління майном

Майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Стаття 88. ( Стаття 88 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Особиста власність

Основу особистої власності громадян становлять трудові доходи.

Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

Майно, що є в особистій власності громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.

( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

( Глава 7 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Глава 7 ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ

Стаття 89. ( Стаття 89 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Державна власність - основна форма соціалістичної власності

Державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

Держава є єдиним власником всього державного майна.

( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 90. ( Стаття 90 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Об'єкти права державної власності

Земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 91. ( Стаття 91 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Порядок розпорядження державним майном, що належить до основних засобів

Порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно.

Зазначене в цій статті державне майно не підлягає відчуженню громадянам, крім окремих видів майна, продаж якого громадянам допускається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 92. ( Стаття 92 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Правомочність державних організацій по розпорядженню оборотними засобами і продукцією

Державні організації розпоряджаються сировиною, паливом, матеріалами, напівфабрикатами, готовою продукцією, грошовими та іншими оборотними засобами відповідно до цільових призначень цих засобів і згідно з затвердженим планом.

Стаття 93. ( Стаття 93 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Порядок звернення стягнення на державне майно

Будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що належить до основних засобів державних організацій, не можуть бути предметом застави і на них не можу бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Стягнення може бути звернене на інше майно, за винятками, встановленими Цивільним процесуальним кодексом Української РСР ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ), а щодо коштів - законодавством Союзу РСР.

Порядок звернення стягнення за претензіями кредитних установ про повернення виданих ними позичок визначається законодавством Союзу РСР.

( Стаття 93 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

( Глава 8 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Глава 8 КОЛГОСПНО-КООПЕРАТИВНА ВЛАСНІСТЬ

( Найменування глави 8 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 94. ( Стаття 94 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Зміст права власності колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань

Колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів.

Право розпорядження майном, що є власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, належить виключно самим власникам.

Вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися майном нижчестоящих кооперативних організацій.

Централізовані фонди кооперативних систем створюються і знаходяться в розпорядженні центрів кооперативних систем і використовуються в порядку, встановленому статутами кооперативних систем.

Кредитори кооперативних організацій не можуть звертати стягнення на централізовані фонди кооперативних систем.

Стаття 95. ( Стаття 95 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Об'єкти права власності колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань

Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне для їх здійснення статутних завдань.

( Стаття 95 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 96. ( Стаття 96 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Порядок звернення стягнення на майно колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань

На належні колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням будівлі, споруди, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби та інше майно, що належить до їх основних засобів, а також на насіннєві та фуражні фонди не може бути звернено стягнення по претензіях кредиторів.

Стягнення може бути звернено на інше майно за винятками, встановленими Цивільним процесуальним кодексом Української РСР ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ), а щодо коштів - законодавством Союзу РСР.

Порядок звернення стягнення по претензіях кредитних установ про повернення виданих ними позичок визначається законодавством Союзу РСР.

( Стаття 96 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

( Глава 9 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )

Глава 9 ВЛАСНІСТЬ ПРОФСПІЛКОВИХ ТА ІНШИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 97. ( Стаття 97 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Зміст права власності профспілкових та інших громадських організацій

Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Стаття 98. ( Стаття 98 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Об'єкти права власності профспілкових та інших громадських організацій

Власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 99. ( Стаття 99 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Порядок звернення стягнення на майно, належне профспілковим та іншим громадським організаціям

На належні профспілковим та іншим громадським організаціям будівлі, споруди, устаткування та інше майно, що відноситься до основних засобів підприємств, санаторіїв, будинків відпочинку, палаців культури, клубів, стадіонів і піонерських таборів, а також на культурно-освітні фонди не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Стягнення може бути звернене на інше майно, за винятками, встановлюваними законодавством Української РСР, а щодо коштів - законодавством Союзу РСР.

Порядок звернення стягнення по претензіях кредитних установ про повернення виданих ними позичок визначається законодавством Союзу РСР.

( Стаття 99 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Глава 10 ОСОБИСТА ВЛАСНІСТЬ

Стаття 100. ( Стаття 100 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Об'єкти права особистої власності громадян

В особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

( Стаття 100 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 101. ( Стаття 101 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Право особистої власності на жилий будинок

В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).

У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності.

Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку. Проте в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру.

( Стаття 101 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 102. ( Стаття 102 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Розмір жилого будинку, що може бути в особистій власності громадянина

Граничний розмір жилого будинку або його частини (частин), що належать зазначеним у статті 101 цього Кодексу громадянам, не повинен перевищувати вісімдесяти квадратних метрів жилої площі.

Громадянин, який має велику сім'ю або право на додаткову жилу площу, з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі збудувати або придбати будинок (частину будинку), жила площа якого перевищує розмір, зазначений у частині першій цієї статті, але не перевищує розміру, визначеного для даної сім'ї за нормою жилої площі, встановленою Житловим кодексом Української РСР ( 5464-10 ), а у відповідних випадках - також розміру належної додаткової жилої площі.

( Стаття 102 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 103. ( Стаття 103 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Припинення права особистої власності на жилий будинок понад встановлену норму

Якщо в особистій власності громадянина або у подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей стане з підстав, що допускаються законом, більше одного жилого будинку, власник вправі на свій вибір залишити у своїй власності будь-який з цих будинків. Інший будинок (будинки) повинен бути власником протягом одного року проданий, подарований або відчужений іншим способом.

Річний строк для добровільного відчуження власником будинку (будинків) обчислюється з дня виникнення права власності на інший будинок (будинки).

Якщо власник протягом одного року не скористується своїм правом на відчуження будинку в будь-якій формі, цей будинок за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів підлягає примусовому продажу в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) для виконання судових рішень. Виручені від продажу суми після відшкодування витрат, пов'язаних з здійсненням примусового продажу, передаються колишньому власникові будинку.

В разі, коли продаж будинку в примусовому порядку не відбудеться через відсутність покупців, будинок за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів безоплатно переходить у власність держави.

Правила цієї статті застосовуються відповідно і у випадках, коли в особистій власності громадянина або у подружжя, яке проживає спільно, і їх неповнолітніх дітей виявиться з підстав, що допускаються законом:

1) крім одного будинку, частина (частини) іншого будинку;

2) частина (частини) одного будинку, що перевищує розміри, зазначені в статті 102 цього Кодексу;

3) частини різних будинків;

4) більше однієї квартири в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників.

Стаття 104. ( Стаття 104 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Наслідки набуття права особистої власності на жилий будинок при наявності жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду або в будинку житлово-будівельного чи житлового кооперативу

Якщо у наймача жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду (крім наймача службового приміщення), члена житлово-будівельного чи житлового кооперативу або в другого з подружжя, що проживає разом з ним, чи їх неповнолітніх дітей виявиться на підставах, що допускаються законом, на праві особистої власності жилий будинок (частина будинку) в тому ж населеному пункті, то власник будинку (частини будинку) вправі за своїм вибором залишити за собою будинок (частину будинку) або жиле приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду або в будинку житлово-будівельного чи житлового кооперативу. В останньому випадку власник повинен провести протягом одного року з дня виникнення права власності на будинок (частину будинку) його відчуження. Невиконання цієї вимоги тягне за собою наслідки, передбачені частинами третьою і четвертою статті 103 цього Кодексу.

Встановити, що передбачені статтею 104 Цивільного кодексу Української РСР правила про наслідки набуття права особистої власності на жилий будинок (частину будинку) при наявності жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду застосовуються також щодо будинків (частин будинків), право власності на які набуто до введення в дію цього Указу. Передбачений у статті 104 Цивільного кодексу Української РСР річний строк у цих випадках обчислюється з дня введення цього Указу в дію.

( Стаття 104 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6757-11 від 25.10.88 )

Стаття 105. Наслідки самовільного будівництва жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд

Громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами.

Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

( Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 105-1. Наслідки порушення правил будівництва літніх садових будиночків

Літні садові будиночки, будівництво яких здійснюється без належно погодженого проекту або з відхиленнями від норм, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, чинним на початок будівництва, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться садівницьке (виноградарське) товариство, приводяться у відповідність з зазначеними нормами або зносяться громадянами, що здійснюють таке будівництво, чи за їх рахунок. (Кодекс доповнений статтею згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)

Стаття 106. ( Стаття 106 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Вилучення будинку, дачі або іншого майна, що використовується для одержання нетрудових доходів

Якщо жилий будинок, дача або інше майно, що є в особистій власності громадянина, або належна громадянинові частина будинку (дачі) систематично використовується власником для одержання нетрудових доходів, відповідно цей будинок або частина будинку, дача чи інше майно підлягає безоплатному вилученню в судовому порядку за позовом виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Вилучений за рішенням суду будинок (дача) чи частина будинку (дачі) зараховується до фонду місцевої Ради народних депутатів.

Правила цієї статті не поширюються на жилі будинки і дачі, в яких приміщення здаються в найом з додержанням умов, передбачених чинним законодавством.

( Стаття 106 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Стаття 107. Позбавлення права користування жилим будинком

Вилучаючи будинок чи його частину з підстав, зазначених у статті 105 цього Кодексу, суд може позбавити громадянина, який здійснював самовільне будівництво, а також осіб, які проживають спільно з ним, права користування жилою площею в будинку чи частині будинку, що вилучається.

У разі відсутності у виселюваних іншого жилого приміщення, придатного для проживання, їм надається жиле приміщення відповідно до вимог частини другої статті 114 Житлового кодексу Української РСР тією організацією, якій передано будинок ( частину будинку). ( Із змінами, внесеними Законом N 3718-12 від 16.12.93)

Стаття 108. ( Стаття 108 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Гранична кількість худоби, що може бути в особистій власності громадянина

Гранична кількість худоби, що може бути в особистій власності громадянина, встановлюється законодавством Української РСР.

Стаття 109. ( Стаття 109 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Особиста власність члена колгоспного двору

Особисті трудові доходи і заощадження члена колгоспного двору, а також майно, придбане ним на особисті кошти або одержане в порядку спадкоємства чи дарування, є особистою власністю окремих членів колгоспного двору, якщо ці доходи, заощадження і майно не передані ними у власність колгоспного двору.

В особистій власності громадянина, який є членом колгоспного двору, не може бути майно, яке відповідно до статуту колгоспу може належати тільки колгоспному двору.

Стаття 110. Майно громадян, на яке не може бути звернено стягнення

Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення по претензіях кредиторів, установлюється Цивільним процесуальним кодексом Української РСР.

Стаття 111. ( Стаття 111 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) Власність громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю

До власності громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, що грунтується виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей, застосовуються правила цього Кодексу про особисту власність та інших актів законодавства, що регулюють зазначену діяльність.

( Стаття 111 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85 )

Глава 11.

СПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Стаття 112. Поняття спільної власності

Майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Стаття 113. Право спільної часткової власності

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом.