Про стягнення основного боргу

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11.06.2002

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу КСП "Теремки" на постанову Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001 року ( n0056800-01 ) у справі за позовом АКБ "Київ" до КСП "Теремки" про стягнення 2515867,60 грн., ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2000 року акціонерний комерційний банк "Київ" звернувся з позовом до колективного сільськогосподарського підприємства "Теремки" про стягнення 675915 грн. основного боргу, 1350473,70 грн. відсотків за користування кредитом, 489478,90 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а всього 2515867,60 грн.

Позивач зазначав, що між АКБ "Київ" та КСП "Теремки" 11 вересня 1997 року було укладено договір N 118 для фінансування господарської діяльності КСП "Теремки" на умовах кредиту зі сплатою за користування кредитними коштами у розмірі 36% річних. Відповідно до вказаного договору АКБ "Київ" перерахував відповідачеві 675915 грн., які ним у подальшому були використані.

Додатковими угодами до договору від 15 грудня 1997 року N 1 та від 1 серпня 1998 року N 2 процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено до 50 і 82% відповідно; а додатковою угодою від 1 грудня 1993 року N 3 процентну ставку встановлено на рівні 50% річних. У зв'язку з порушенням відповідачем строку повернення кредиту процентна ставка встановлена у розмірі 100%.

Відповідно до пункту 4.3.7 зазначеного кредитного договору відповідач зобов'язався сплачувати нараховані відсотки щомісяця та повернути позивачеві кошти не пізніше 11 березня 1999 року, але свої зобов'язання за кредитним договором не виконав.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав вимоги позивача частково на суму 1446613,14 грн.

Відповідач також вказував, що він повинен бути звільнений від сплати неустойки за порушення умов кредитного договору, тому що, по-перше, сторони не передбачили її стягнення в акті від 5 вересня 2000 року, а по-друге, що з вини позивача він не отримав у повному обсязі суму кредиту (675916 грн. замість 700000 грн., як це передбачалося договором).

Постановою арбітражного суду м. Києва від 3 листопада 2000 року позов частково задоволено. Стягнуто з рахунку колективного сільськогосподарського підприємства "Теремки" на користь акціонерного комерційного банку "Київ" 1931977 грн. Визнано недійсним з дня укладення договір застави від 15 жовтня 1997 року N 06-27, укладений між АКБ "Київ" та КСП "Теремки".

Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 12 лютого 2001 року вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001 року зазначені рішення та постанова залишені без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 8 травня 2002 року за касаційною скаргою КСП "Теремки" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001 року.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень з мотивів неправильного застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 186818,47 грн. пені за несвоєчасне повернення позики та 211679,05 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, суди виходили з того, що між сторонами не було укладено угоди, передбаченої статтею 41 ЦК ( 1540-06 ) про звільнення відповідача від сплати неустойки.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 41 ЦК ( 1540-06 ) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Висновок про відсутність між сторонами угоди про визначення розміру заборгованості відповідача по зобов'язаннях, які виникли з кредитного договору від 11 вересня 1997 року N 118, суперечить наведеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Так, судами було встановлено, що 5 вересня 2000 року сторони склали і підписали акт звірки заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 1997 року N 118.

У пункті 3 акта звірки зазначено, що шляхом уточнення розрахунків сторони дійшли згоди, що заборгованість складається з суми неповернутої позики 675915 грн. та суми несплачених відсотків 773698,26 грн.

Відповідно до статті 153 ЦК ( 1540-06 ) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Вимогу про укладення угоди в простій письмовій формі сторони виконали.

У зв'язку з цим суду належало з'ясувати дійсні умови досягнутої угоди та перевірити доводи про припинення цією угодою забезпечення виконання зобов'язань відповідача неустойкою.

Однак суд обмежився безпідставним посиланням на відсутність угоди і не дослідив розрахунків, які, як зазначено в акті від 5 вересня 2000 року, додавалися до умов, викладених у пункті 3 цього акта.

За таких обставин посилання в оскарженій постанові на те, що позивач мав на увазі лише уточнення розміру заборгованості на конкретну дату, має характер припущення і відповідно до статей 32, 33, 43 ГПК ( 1798-12 ) не може бути підставою для прийняття рішення судом.

Тому постановлені у справі судові рішення в частині позовних вимог про стягнення 186818,47 грн. пені за несвоєчасне повернення позики та 211679,05 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків не відповідають статті 178 ЦК ( 1540-06 ) і підлягають скасуванню.

В решті позовних вимог судові рішення є законними і обгрунтованими. Висновки суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неповернутих кредитних коштів та нарахованих відсотків відповідають фактичним обставинам справи.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 111-19, 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення арбітражного суду м. Києва від 3 листопада 2000 року та постанову від 12 лютого 2001 року, а також постанову Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001 року ( n0056800-01 ) в частині стягнення пені в сумі 398490,52 грн. скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд.

В решті позовних вимог постанову Вищого арбітражного суду України від 22 червня 2001 року залишити без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.