Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022-2024 роки

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 12 серпня 2022 р. № 752-р

Київ

Про схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та затвердження операційного плану з її реалізації на 2022-2024 роки

{Із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМ

№ 439-р від 02.05.2025}

1. Схвалити Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі - Стратегія), що додається.

2. Затвердити операційний план з реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року на 2022-2024 роки (далі - операційний план), що додається.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану врахувати у місцевих програмах питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з урахуванням положень Стратегії та завдань і заходів операційного плану, затвердженого цим розпорядженням.

4. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити:

виконання завдань та заходів операційного плану у межах і за рахунок видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, та інших джерел, не заборонених законодавством;

подання щороку починаючи з 2023 року до 15 лютого Національній соціальній сервісній службі інформації про стан виконання операційного плану та фактичні видатки на його реалізацію для її узагальнення та подання до 10 березня Міністерству соціальної політики.

5. Міністерству соціальної політики забезпечити:

інформування Кабінету Міністрів України щороку починаючи з 2023 року до 1 квітня року, наступного за звітним, про стан виконання операційного плану;

подання Кабінету Міністрів України до 1 грудня 2024 р. проекту операційного плану з реалізації Стратегії на 2025-2027 роки та до 1 грудня 2027 року - проекту операційного плану з реалізації Стратегії на 2028-2030 роки.

Прем'єр-міністр України

Д. ШМИГАЛЬ

Інд. 80

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 12 серпня 2022 р. № 752-р

ДЕРЖАВНА СТРАТЕГІЯ

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року

Нормативно-правові акти у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визнано в усьому світі найважливішим чинником досягнення сталого розвитку, а також умовою побудови правової та демократичної держави, в якій гарантуються та забезпечуються права і свободи людини.

Щороку після прийняття на четвертій Всесвітній конференції із становища жінок 15 вересня 1995 р. Пекінської декларації (далі - Пекінська декларація) та затвердження резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 25 вересня 2015 р. № 70/1 Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН) підводить підсумки поступу держав-членів на шляху до забезпечення гендерної рівності та розширення прав та можливостей жінок у всіх сферах життя суспільства. Кожні чотири роки Україна подає звіт з виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованої в 1980 році.

Схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі - Стратегія) зумовлено необхідністю забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, вдосконалення механізмів її реалізації.

Стратегія спрямована на об'єднання суспільства у розумінні цінностей прав і свобод людини, що забезпечуються та захищаються на основі принципів рівності та недискримінації для всіх жінок і чоловіків, хлопців та дівчат, на консолідацію дій центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, соціальних партнерів, громадських об'єднань, інших представників та представниць громадянського суспільства, закладів, установ та організацій різних сфер, приватного сектору тощо для реалізації міжнародних та національних зобов'язань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для сталого розвитку держави у всіх сферах.

Стратегія розроблена відповідно до Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 (цілі 5-11, 15-17), індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 686 “Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку”, а також переліку індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1517 “Питання збору даних для моніторингу гендерної рівності”. Стратегія сприятиме виконанню завдань у сфері гендерної рівності в межах реалізації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також зобов'язань щодо євроатлантичної інтеграції, Директив Європейського Союзу щодо недискримінації та забезпечення гендерної рівності.

Реалізація Стратегії сприятиме ефективному виконанню завдань, визначених:

Указами Президента України від 24 березня 2021 р. № 119 “Про Національну стратегію у сфері прав людини”, від 2 червня 2021 р. № 225 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 р. “Про Стратегію людського розвитку”;

постановами Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695 “Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 67, ст. 2155), від 24 лютого 2021 р. № 145 “Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804), від 3 березня 2021 р. № 179 “Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015);

розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 р. № 1128 “Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівності”, від 28 жовтня 2020 р. № 1544 “Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року”, від 16 грудня 2020 р. № 1578 “Про затвердження плану заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності”, від 24 лютого 2021 р. № 149 “Про затвердження плану дій із впровадження Ініціативи “Партнерство “Відкритий Уряд” у 2021-2022 роках” (щодо забезпечення відкритого доступу до гендерно дезагрегованих даних), від 14 квітня 2021 р. № 366 “Про схвалення Національної стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року”, від 28 липня 2021 р. № 866 “Про схвалення Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року”.

Стратегічні цілі Стратегії визначено відповідно до напрямів, передбачених Пекінською декларацією.

Реалізація Стратегії здійснюватиметься з урахуванням міжнародних інструментів ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ), рекомендацій міжнародних моніторингових інституцій у сфері прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комісії ООН зі становища жінок тощо.

Аналіз поточного стану, основні проблеми та тенденції у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Протягом останніх десятиліть Україна досягла значного прогресу в забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах та приєдналася до всіх основних міжнародних договорів у сфері гендерної рівності та прав жінок, зокрема Пекінської декларації, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї, відповідних конвенцій Міжнародної організації праці, Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Україна є учасницею ключових міжнародних договорів з прав людини, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У 2020-2021 роках Україна отримала офіційний статус учасниці таких міжнародних ініціатив, як “Партнерство Біарріц” і “Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівності”, набула членства у Міжнародній коаліції за рівну оплату праці (EPIC), а також приєдналася до Групи друзів жінок, миру й безпеки, чим продемонструвала прихильність до реалізації резолюцій Ради Безпеки ООН 1325 (2000), 1820 (2008), 1888 (2009), 1889 (2009), 1960 (2010), 2106 (2013), 2122 (2013), 2242 (2015), 2467 (2019) та 2493 (2019).

В цілому нормативно-правову базу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків удосконалено.

Зокрема, Виборчий кодекс України доповнено 40-відсотковими гендерними квотами під час формування партіями загальнодержавного та регіональних виборчих списків, внесено зміни до законодавства України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях, а також щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною.

Завдяки реалізації Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2018 р. № 273 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 33, ст. 1165), вдалося досягти очікуваних результатів щодо збільшення представництва жінок у Верховній Раді України, міських та обласних радах, скорочення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, включення гендерного компонента в нормативно-правові акти.

Станом на серпень 2021 року більше ніж 80 органів місцевого самоврядування в Україні підписали Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, розроблену у 2004 році Радою європейських муніципалітетів і регіонів (РЄМР) (далі - Хартія). Хартія, підтримана Європейською Комісією, закликає органи місцевого самоврядування взяти на себе зобов'язання використовувати існуючі повноваження і партнерство для досягнення більшої рівності своїх громадян.

Підписання Хартії органами місцевого самоврядування демонструє готовність дотримуватися принципів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та реалізувати зобов'язання у сфері гендерної рівності на території територіальної громади. Пріоритети, заходи та ресурси для їх реалізації відображаються у відповідному плані дій органу місцевого самоврядування.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, гендерна нерівність ще існує у багатьох сферах.

Згідно із звітом Всесвітнього економічного форуму за 2020 рік Україна втратила порівняно з попереднім роком 15 позицій у рейтингу за Індексом гендерної нерівності, посівши 74 місце серед 156 держав (щодо економічних можливостей - 44 місце, освіти - 27 місце, охорони здоров'я - 41 місце, політичних можливостей - 103 місце).

Це пов'язано із пришвидшенням темпів розвитку інших держав у сфері забезпечення гендерної рівності, а також недостатнім рівнем практики застосування центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування людиноцентричних гендерних підходів у своїй діяльності, зокрема під час формування, реалізації, моніторингу та оцінювання загальнодержавної, регіональної та місцевої політики, стратегічних та програмних документів.

Військова агресія Російської Федерації проти України загострює існуючі проблеми та створює нові виклики для різних груп жінок і чоловіків, серед яких переміщення, втрата доходу та ризик бідності, насильство, зокрема сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, на тимчасово окупованих територіях, ризики торгівлі людьми.

Так, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на 15 травня 2022 р. близько 6,2 млн. осіб внаслідок російського вторгнення змушені були покинути свої домівки та поїхати за кордон. Переважно це жінки з дітьми, жінки похилого віку, особи з інвалідністю.

За даними швидкої гендерної оцінки, проведеної структурою ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в Україні (далі - ООН Жінки), у відносно безпечних областях України, куди масово почали переміщуватися жінки, чоловіки, діти із областей, у яких тривали активні бойові дії, ресурси для зручного розміщення переселенців швидко вичерпалися. Сотні тисяч сімей вимушені були розміщуватися у приміщеннях без належних гігієнічних та санітарних умов, непридатних для тривалого перебування.

Критично важлива цивільна інфраструктура в більшості постраждалих областей України зруйнована/пошкоджена, а в інших областях працює на максимальній потужності.

У зв'язку з обмеженими можливостями забезпечення догляду за дітьми дошкільного віку жінки з такими дітьми не мають змоги продуктивно працювати. Також обмеженим є доступ таких жінок до охорони здоров'я та освіти. Засоби до існування здебільшого забезпечуються за рахунок соціальної підтримки, яку надає Уряд, та гуманітарної допомоги.

З початком війни рівень зайнятості населення стрімко знизився, особливо в приватному секторі. Для багатьох сімей, передусім неповних, сімей осіб з інвалідністю соціальна підтримка стала єдиним джерелом доходу. Станом на квітень 2022 року жінки становили близько 72 відсотки одержувачів соціальної допомоги.

Бойові дії тривають і людські втрати збільшуються як серед цивільного населення, так і серед військових.

Військовослужбовці Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України використовують сексуальне насильство як засіб війни. Механізм захисту постраждалих від насильства обмежений, оскільки правоохоронні органи України тимчасово не мають доступу до цих територій.

Існують ризики торгівлі людьми на тимчасово окупованих територіях України та після перетину кордону. Правозахисники та представники вразливих груп населення, зокрема ВІЛ-інфіковані, жінки з інвалідністю, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, стикаються з підвищеним ризиком насильства.

Для забезпечення стійкості України, її відновлення та подальшого розвитку важливим є збереження досягнень державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також інтеграція гендерного підходу в усі стратегії, програми розвитку, застосування гендерно орієнтованого підходу у бюджетному процесі. Це забезпечить рівну участь і врахування потреб та інтересів жінок і чоловіків, які належать до різних груп населення, у процесах відновлення та розвитку держави.

Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

В Україні посилено національний інституційний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

У 2017 році питання координації державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків віднесено до компетенції Віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Крім того, запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 р. № 784 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 73, ст. 2320) утворено Комісію з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (далі - Комісія), яку очолює Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. До її складу входять заступники міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, які призначені уповноваженими особами (координаторами) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у відповідних центральних органах виконавчої влади.

З метою належного реагування на виклики щодо сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, у травні 2022 року із числа членів Комісії утворено міжвідомчу робочу групу з протидії такому насильству.

Для ефективної роботи національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в умовах повномасштабної війни важливо забезпечити його стійкість та гнучкість з метою реагування на нові виклики.

Для створення системи забезпечення гендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства та подолання дискримінації:

прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2020 р. № 930 “Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 84, ст. 2697), якою затверджено типові положення про відповідальний підрозділ з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та про радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі;

затверджено Інструкцію щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів (наказ Мінсоцполітики від 7 лютого 2020 р. № 86), якою встановлено загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів з метою виконання норм Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”;

затверджено Методичні рекомендації щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ (наказ Мінсоцполітики від 14 квітня 2020 р. № 257), якими визначено алгоритм оцінювання ймовірних та/або наявних наслідків реалізації галузевих реформ на становище різних груп жінок і чоловіків.

З метою удосконалення порядку проведення гендерно-правової експертизи внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2018 р. № 997 “Питання проведення гендерно-правової експертизи” (Офіційний вісник України, 2018 р., № 96, ст. 3173).

Забезпечення гендерних підходів під час формування, реалізації, моніторингу та оцінювання державної політики ґрунтується на використанні статистичних даних з розподілом за статтю, віком, місцем проживання, наявністю інвалідності та іншими релевантними ознаками. Перелік індикаторів, у розрізі яких проводиться збір даних для моніторингу гендерної рівності, включає 226 показників.

Разом з тим перелік адміністративних даних, що формуються органами державної влади, потребує перегляду з метою включення гендерно чутливих показників. Рівень застосування органами державної влади під час формування державної політики розподілу наявних даних за статтю залишається низьким, що не дає змоги враховувати потреби окремих груп жінок і чоловіків, передусім тих, які зазнають дискримінації за декількома ознаками, отже, порушує один із принципів Цілей сталого розвитку - не залишати нікого осторонь.

На виконання Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2018 р. № 273 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 33, ст. 1165), а також Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544, розпочато проведення системних навчань з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, представників сектору безпеки та оборони. Зокрема, Національним агентством України з питань державної служби за підтримки ООН Жінки розроблено та затверджено короткострокові програми підвищення кваліфікації “Гендерний підхід в управлінні людськими ресурсами на державній службі”, “Інтеграція гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів”. У 2020 році навчання за цими програмами пройшли 400 осіб.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування, проведеного Національним демократичним інститутом міжнародних відносин у 2018 році, 77 відсотків українців (81 відсоток жінок і 73 відсотки чоловіків) вважають рівність важливою. Дослідження, проведене зазначеним інститутом у 2019 році, засвідчило збільшення заінтересованості громадян України питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та готовність підтримати жінок під час виборів. Відповідно до Всеукраїнського телефонного опитування “Можливості та перешкоди на шляху демократичного переходу України”, проведеного у 2020 році, 64 відсотки українців вважають, що і чоловіки, і жінки рівною мірою мають бути представлені у політиці.

Результати зазначених досліджень свідчать про готовність суспільства в цілому до активних перетворень у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Разом з тим стійкими залишаються гендерні стереотипи.

Незважаючи на доповнення загальних програм підвищення кваліфікації питанням забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що визначено Положенням про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 р. № 106 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 648), все ще низьким залишається рівень розуміння проблематики гендерної рівності державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування. Про це свідчать соціологічні опитування, проведені у 2020 році соціологічною групою “Рейтинг”, Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.

Внаслідок цього спостерігається недостатній рівень застосування гендерних підходів у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо врахування потреб та інтересів різних груп жінок і чоловіків на етапах формування, реалізації та моніторингу політики, планування та розподілу бюджетних коштів, надання послуг.

Відсутня практика проведення гендерно-правової експертизи законопроектів, ініціаторами яких є народні депутати України.

З огляду на викладене нормативно-правова база потребує подальшого приведення у відповідність з міжнародними стандартами. Механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства потребує розвитку на всіх рівнях.

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у прийнятті рішень

За 2015-2021 роки в Україні введення квот сприяло зростанню представництва жінок у Верховній Раді України та місцевих радах: у Верховній Раді України - до 20,7 відсотка (за даними Держстату), в обласних радах - до 27,8 відсотка, міських радах міст обласного значення - до 30,1 відсотка (за даними Мінсоцполітики), районних радах - до 34,3 відсотка.

Водночас у 2020 році серед голів сільських і селищних рад лише 16,5 відсотка жінок (у 2015 році - 31,3 відсотка).

За даними моніторингу, проведеного у 2020 році міжнародним благодійним фондом “Український жіночий фонд”, внаслідок децентралізації зменшилося представництво жінок у селищних та сільських радах (37,9 відсотка та 41 відсоток відповідно порівняно з 46,1 відсотка та 55,7 відсотка у радах попереднього скликання).

Жінки недостатньо представлені на рівні прийняття рішень в органах виконавчої влади. У 2020 році до складу Кабінету Міністрів України входило 13 відсотків жінок, серед керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників було 22,8 відсотка жінок (за даними Держстату), серед державних службовців категорії “А” (вищий корпус державної служби) - 33,3 відсотка (за даними НАДС станом на 31 грудня 2020 року).

Позиції рейтингу України в Індексі гендерної нерівності щодо політичної участі жінок залишаються низькими (103 місце серед 156 держав), зокрема 98 місце - щодо представництва жінок у Парламенті, 110 місце - щодо представництва жінок на вищих керівних посадах.

Множинна дискримінація та права жінок

Вразливі групи жінок (ВІЛ-інфіковані, жінки похилого віку, жінки з інвалідністю, жінки, які проживають у сільській місцевості, жінки, які належать до національних меншин) часто зіштовхуються з множинними формами дискримінації.

У зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України у 2014 році до вразливих груп увійшли внутрішньо переміщені особи, ветерани війни з числа учасників антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. - також жінки, які перебувають на тимчасово окупованих територіях та/або під юрисдикцією інших держав (проживають у зоні бойових дій, перебувають у полоні, примусово вивезені до Російської Федерації, проживають на тимчасово окупованих територіях, перебувають за кордоном).

За даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 1 січня 2022 р. на обліку перебували 1477114 переселенців з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Частка жінок серед внутрішньо переміщених осіб становить 59 відсотків, серед безробітних внутрішньо переміщених осіб - 63 відсотки.

Після 24 лютого 2022 р. кількість внутрішньо переміщених осіб суттєво зросла. Так, за даними Міжнародної організації з міграції, станом на 15 травня 2022 р. понад 8 млн. громадян України можуть вважатися внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з гендерним аналізом результатів всеукраїнського опитування “Внутрішнє переміщення в Україні: урахування гендерного компонента в локальних політиках” жінки з числа внутрішньо переміщених осіб є економічно більш вразливі, ніж чоловіки (27,5 відсотка опитаних жінок порівняно з 20,7 відсотка опитаних чоловіків змушені економити на їжі). Жінки часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини, а також частіше, ніж чоловіки, виховують дітей без іншого з подружжя.

Близько 55,6 відсотка представників ромської національної меншини, переміщених із тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганських областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, опитаних міжнародною благодійною організацією “Ромський жіночий фонд “Чіріклі”, не зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, що позбавляє їх соціального захисту та допомоги.

Відповідно до результатів дослідження щодо статусу жінок з числа ветеранів війни та послуг, які їм надаються, проведеного у грудні 2019 р. - березні 2020 р. Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, досі існує упереджене ставлення до жінок.

Лише третина опитаних не зверталися за медичною допомогою після повернення із зони проведення антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил. Понад 10 відсотків опитаних звертаються за такою допомогою регулярно.

Більше половини учасниць бойових дій, які повернулися з Донбасу, мали психологічні труднощі соціальної адаптації. При цьому допомога психолога повністю задовольнила третину тих, хто звертався за допомогою. На думку ветеранів війни, найбільш ефективними є індивідуальні, а не групові консультації та допомога військових психологів.

Основними потребами опитаних визначено забезпечення житлом, приватизацію земельних ділянок, санаторно-курортне лікування, надання матеріальної допомоги та медичне забезпечення.

Участь у подіях, пов'язаних із ризиком для життя, травмує психічне здоров'я чоловіків і жінок із числа учасників антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб із зони військового конфлікту. Порушення, що розвиваються після пережитої психологічної травми, впливають на всі рівні людського функціонування (фізіологічний, психологічний, соціальний, особистісний, професійний тощо). У разі неотримання відповідної допомоги згодом психологічні проблеми загострюються, що може призвести до ситуацій, коли виникає загроза життю або здоров'ю учасників антитерористичної операції/операції Об'єднаних сил та внутрішньо переміщених осіб, а також негативно вплинути на стосунки з близькими людьми.

Основними проблемами осіб з інвалідністю є високий рівень зубожіння серед таких осіб та сімей, у складі яких є особи з інвалідністю, недоступність (архітектурна, інформаційна, фінансова тощо) об'єктів та послуг у всіх сферах життєдіяльності, а також відсутність у надавачів усіх видів послуг та в їх отримувачів із числа чоловіків та жінок з інвалідністю необхідних знань щодо прав таких осіб.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування “Думки і погляди населення України”, проведеного у вересні 2020 року Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення громадської організації “Боротьба за права” в межах проекту “FIGHT FOR RIGHT”: зміцнення захисту прав людей з інвалідністю” за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні, у жінок з інвалідністю порівняно з чоловіками частіше виникають проблеми працевлаштування (37,6 відсотка), отримання медичних послуг (14,4 відсотка), а також у побуті (11,6 відсотка).

Результати дослідження “Гендерні аспекти, розвиток сільського господарства та сільських територій - Україна”, проведеного у 2021 році Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН, свідчать про обмежену доступність багатьох послуг, зайнятості та правосуддя для жінок, які проживають у сільській місцевості, високий рівень маргіналізації та обмежень доступу до базових послуг, отримання освіти та працевлаштування для ромських жінок, які проживають у сільській місцевості.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, спостерігається недостатня правова обізнаність громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та дискримінації за ознакою статі, а також недостатня поінформованість щодо процедур, органів та установ, які протидіють дискримінації у різних сферах.

Жінки і чоловіки нерідко відмовляються від захисту своїх прав. Зокрема, згідно із загальнонаціональним опитуванням “Що українці знають і думають про права людини: оцінка змін”, проведеним у жовтні 2020 року Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва разом з Центром прав людини ZMINA за підтримки проекту Програми розвитку ООН в Україні “Права людини для України”, що фінансується Міністерством закордонних справ Данії, 49,9 відсотка жінок і 37,7 відсотка чоловіків, які потрапляли в ситуації порушення власних прав, вважають захист своїх прав марною витратою часу і сил. 20,7 відсотка жінок та 19,6 відсотка чоловіків назвали причиною відмови від захисту своїх прав брак коштів.

Крім того, у засобах масової інформації, на правових порталах недостатньо висвітлюються позитивні приклади захисту порушених прав жінок і чоловіків в адміністративному та судовому порядку (рішення на користь жінок/чоловіків із числа заявників, що прийняті уповноваженими органами та/або рішень судів).

Важливими завданнями є забезпечення застосування гендерного підходу в гуманітарній діяльності, у процесах відновлення та розвитку України, зокрема у програмах та заходах, які здійснюють органи влади, міжнародні організації та громадські об'єднання.

Насильство за ознакою статі

За результатами дослідження “Благополуччя та безпека жінок”, проведеного ОБСЄ та Фондом народонаселення ООН у 2019 році, 67 відсотків українських жінок, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, зазнавали фізичного, психологічного або сексуального насильства у віці від 15 років.

За даними Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, роботу якої з 1997 року забезпечує громадська організація “Ла Страда-Україна”, з майже 30 000 звернень, отриманих у 2020 році, понад 96 відсотків стосувалися питань запобігання та протидії домашньому насильству та гендерній дискримінації, 84 відсотки звернень надійшли від жінок.

Актуальною залишається проблема низького рівня доступності осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі, зокрема домашнього насильства, особливо у сільській місцевості, до якісних комплексних послуг. Це пов'язано з недостатньою кількістю загальних та спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, обмеженістю людських ресурсів, зокрема недостатньою кількістю фахівців з соціальної роботи, психологів, а також із недостатнім рівнем спеціальних знань і навичок у фахівців (особливо новопризначених), психологічним “вигоранням” фахівців.

Для розбудови мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, у Державному бюджеті України на 2021 рік передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі 274,2 млн. гривень.

Завдяки цій субвенції 124 громади отримали кошти для утворення 30 притулків, 38 денних центрів, 58 консультативних служб і придбання 41 автомобіля для мобільних бригад соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, що діють при притулках. Також покращено рівень надання соціальних послуг у 16 діючих притулках.

В Україні станом на 6 травня 2022 р. створено (в тому числі у 2021 році за рахунок державної субвенції) 805 спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, з яких виконують свої функції 649 (43 притулки, 36 денних центрів соціально-психологічної допомоги, 87 спеціалізованих служб первинного соціально-психологічного консультування, 483 мобільні бригади соціально-психологічної допомоги).

У зв'язку з війною не виконують свої функції 19 відсотків спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. З числа таких служб 44 відсотки перебувають на окупованих територіях, 28 відсотків тимчасово призупинили свою діяльність, 21 відсоток не розпочали роботи до введення воєнного стану, 5 відсотків виконують інші функції, 2 відсотки приміщень таких спеціалізованих служб пошкоджені внаслідок обстрілів.

Наказом Мінсоцполітики від 30 листопада 2020 р. № 787 затверджено Методику визначення потреб територіальних громад у створенні спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, зросла кількість осіб, які були охоплені інформаційними кампаніями щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Разом з тим все ще спостерігається високий рівень терпимості до проявів насильства, зокрема психологічного і економічного, поширення проявів стигматизації та байдужого ставлення до постраждалих від насильства дітей, жінок і чоловіків, відсутність у переважної більшості населення усвідомлення насильства за ознакою статі, домашнього насильства як порушення прав людини.

Розширення доступу до інтернет-ресурсів, широке використання соціальних медіа призвели до появи кібернасильства. До нього особливо чутливими є дівчата та жінки. Кібернасильство може виражатися у різних формах: у порушенні із застосуванням цифрових технологій приватного життя, заволодінні інформацією на комп'ютері жертви, поширенні такої інформації та маніпуляціями з нею чи зображеннями, зокрема приватного характеру. Існує потреба у забезпеченні безпечного цифрового простору, що розширює можливості жінок і чоловіків, зокрема похилого віку, та впровадженні дієвого алгоритму спільних дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, громадських об'єднань, благодійних організацій, представників спільнот та потерпілих від кібернасильства, а також інформуванні.

Однак відсутність збору даних щодо випадків кібернасильства не дає змогу оцінити реальний рівень онлайн-загроз.

Розпочавши 24 лютого 2022 р. широкомасштабне вторгнення в Україну, Російська Федерація з перших днів вторгнення застосовує заборонені міжнародним гуманітарним правом засоби та методи ведення війни, зокрема такі, як зґвалтування та інші форми сексуального насильства.

На всіх територіях України, які були звільнені від російських окупантів, зокрема у Херсонській, Харківській, Чернігівській, Київській, Донецькій, Луганській областях, фіксуються численні випадки вчинення сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, військовими Російської Федерації.

На спеціальну телефонну лінію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка почала діяти з 1 квітня 2022 р. за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), станом на 1 травня 2022 р. за психологічною допомогою звернулося близько 700 осіб.

Потребують удосконалення система документування та розслідування заяв про сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, збору даних з розподілом за статтю, віком, ознакою інвалідності, характером стосунків між постраждалими від домашнього насильства/насильства за ознакою статі та кривдниками.

Потребує подальшого розвитку механізм взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, сексуальному насильству, пов'язаному з конфліктом.

Для удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, зокрема в умовах децентралізації, з урахуванням міжнародних стандартів, Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, Указу Президента України від 21 вересня 2020 р. № 398 “Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства”, а також з метою підвищення ефективної взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадськості постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 145 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804) затверджено Державну соціальну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року.

У межах міжнародних ініціатив “Партнерство Біарріц” та “Коаліції дій для сприяння досягненню гендерної рівності”, яка включає коаліцію “Гендерно-зумовлене насильство”, Україна взяла на себе зобов'язання щодо розвитку мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, удосконалення роботи “гарячої лінії” за номером 1547 з питань протидії торгівлі людьми, домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, а також підтримки громадських об'єднань, які надають послуги постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

20 червня 2022 р. Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, вчинену 11 травня 2011 р. в м. Стамбулі.

У зв'язку із широкомасштабною агресією Російської Федерації проти України потребує оновлення Національний план дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544.

Забезпечення гендерної рівності з метою запобігання збройному конфлікту та постконфліктного відновлення

Збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, а також повномасштабне вторгнення військ Російської Федерації у 2022 році на територію України, зокрема з території Республіки Білорусь, призводить до загибелі та створює різні ризики для безпеки жінок і чоловіків. Водночас статистичні дані про кількість загиблих військовослужбовців та цивільного населення, полонених, заручників, зниклих без вісти, примусово вивезених на тимчасово окуповані території та території під юрисдикцією держави-агресора, з розподілом за статтю недоступні.

Серед існуючих проблем також є нерівність у доступі жінок і чоловіків до прийняття рішень, ресурсів, а також стереотипи щодо соціальних ролей жінок і чоловіків у суспільному та політичному житті, що негативно впливає на представництво та участь жінок у таких процесах.

Жінки значно менше, ніж чоловіки, залучаються до врегулювання та розв'язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони, офіційних переговорних місій. Так, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України включено лише дві жінки від України, до посадових обов'язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.

У контексті повномасштабної війни та процесів деокупації, післявоєнного відновлення та перехідного (відновного) правосуддя дуже важливо врахувати потреби, потенціал різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок війни, та забезпечити збалансовану участь жінок і чоловіків у прийнятті відповідних рішень.

За даними Збройних Сил, загальна кількість жінок у Збройних Силах зростає. У березні 2021 року жінки становили 15,6 відсотка загальної кількості військовослужбовців. Крім того, у 2021 році вперше в історії Збройних Сил було присвоєно військове звання бригадного генерала медичної служби жінці-військовослужбовцю - командувачу Медичних сил Збройних Сил.

З прийняттям у 2018 році Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях” жінки проходять військову службу на рівних засадах з чоловіками (доступ до посад і військових звань, обсяг відповідальності під час виконання обов'язків військової служби, призначення військовослужбовців у добовий наряд, відправлення у відрядження і звільнення від проходження зборів).

Однак деякі посади залишаються недоступними для жінок, зокрема посади офіцерського складу, пов'язані з використанням отруйних речовин, а також на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад підводних кораблів, крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення.

Існують окремі випадки насильства і сексуальних домагань щодо жінок у силових відомствах та жінок-військовослужбовців.

У 20-ту річницю Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544 затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року, який став другим національним планом впровадження цієї Резолюції.

Бідність населення

Жінки, маючи в середньому нижчий, ніж чоловіки, рівень доходів, частіше потрапляють у ситуації багатовимірної бідності. Жінки більше потребують забезпечення соціальними гарантіями та послугами, оскільки саме вони через існуючі стереотипи є відповідальними за організацію побуту домогосподарства, піклування про дітей та непрацездатних членів родини.

Серед бідного населення переважають жінки передусім похилого віку та жінки, які самостійно виховують дітей.

Соціальні показники свідчать, що жінки більше, ніж чоловіки, залежать від забезпечення соціальною допомогою та соціальними послугами, адже рівень їх доходів значно менший. Згідно з оперативною гендерною оцінкою становища та потреб жінок у зв'язку із ситуацією з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 в Україні, проведеною у 2020 році ООН Жінки, дві третини осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах, потребують забезпечення соціальними послугами і є отримувачами адресної та грошової допомоги, - це жінки.

Зниження рівня бідності серед усіх соціальних і демографічних груп населення, а також зменшення розриву доходів між найбагатшими та найбіднішими верствами населення є індикаторами досягнення Стратегічної цілі 4 “Підвищення рівня життя, активізація зайнятості та забезпечення соціальної підтримки населення” Стратегії людського розвитку, затвердженої Указом Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 р. “Про Стратегію людського розвитку”.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну погіршило становище різних верств населення, здебільшого жінок. Нині проводяться дослідження щодо впливу війни як на економіку загалом, так і на становище різних груп населення, зокрема щодо кількості населення, яке опинилося або може опиниться за межею бідності (з розподілом за статтю). Результати цих досліджень мають бути враховані в стратегіях відновлення та розвитку України після війни.

Освіта та навчання

Економічна незалежність особи тісно пов'язана з рівнем її освіти. У Законі України “Про освіту” є норма щодо сприяння навчанню протягом життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти.

За Індексом гендерної нерівності Україна щодо освіти займає у рейтингу одну з найвищих позицій (27 місце). Майже 100 відсотків становить рівень грамотності, високий і збалансований рівень залученості дівчат та хлопців до освіти (базовою середньою освітою охоплено 92,7 відсотка дівчат та 90,7 відсотка хлопців, середньою - відповідно 86,1 відсотка та 85,3 відсотка, вищою відповідно - 88,8 відсотка та 76,8 відсотка).

Водночас проблемою залишається доступ до такої освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім з числа тих, які проживають у сільській місцевості, осіб з інвалідністю, передпенсійного віку, які потребують перекваліфікації.

Найгострішою є проблема освіти ромських дітей, які часто не відвідують школу, рано припиняють навчання.

Поширення ранніх шлюбів серед ромського населення перешкоджає дівчатам здобувати освіту і відповідно отримувати гідну професійну реалізацію в майбутньому. Дослідження доводять, що раннє материнство обмежує можливості здобуття якісної освіти, професійної реалізації та особистого розвитку дівчат.

Представники вразливих груп жінок і чоловіків, зокрема осіб похилого віку, осіб, які проживають у сільській місцевості, віддалених гірських районах, ромської національної меншини, мають обмежений доступ до новітніх цифрових технологій та користування Інтернетом. За даними Держстату, за 2020 рік 35,7 відсотка сільського населення протягом року не користувалося послугами Інтернету, зокрема 72,7 відсотка жінок віком від 60 до 74 років, 96,1 відсотка жінок, яким виповнилося 75 років і більше.

Гендерні аспекти все ще недостатньо враховуються під час формування та реалізації освітньої політики, що призводить до фемінізації зайнятості у сфері освіти, збереження гендерних стереотипів та наявності дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях.

Згідно із звітом “Вибір вищої освіти: гендерний аналіз” незалежного аналітичного центру Cedos за 2019 рік до закладів вищої освіти зараховується майже однакова кількість випускниць та випускників закладів загальної освіти. Однак спостерігаються диспропорції часток дівчат та хлопців за спеціальностями. Так, за STEM-спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика) навчається 23 відсотки дівчат, при цьому майже 13 відсотків з них навчаються за медичними спеціальностями; серед тих, хто навчається на математичних спеціальностях, - 25 відсотків дівчат. Такий вибір впливає на професійну сегрегацію та нерівність в оплаті праці серед жінок та чоловіків у майбутньому.

За результатами національного дослідження Фонду народонаселення ООН “Чим керуються українці та українки при виборі професії: ключові чинники та стереотипи”, проведеного у 2021 році, 56 відсотків опитаних вважають, що є професії, які підходять виключно для чоловіків і виключно для жінок. Чоловіки з цим погоджуються частіше (59 відсотків), ніж жінки (53 відсотки). При цьому таку думку має половина опитаної молоді віком від 14 до 24 років.

Хоча частка підручників, що враховують антидискримінаційний підхід, зросла на 42 відсотки у 2019 році якість проведення антидискримінаційної експертизи підручників не завжди висока, досі зберігається дискримінація за ознакою статі під час вивчення предметів “Трудове навчання”, “Захист України”. Спостерігається низький рівень гендерної чутливості освітян, відсутність комплексної системи гендерної освіти та спеціальних програм для підготовки фахівців з гендерних питань.

В Україні діє мережа осередків гендерної освіти, створених у 40 закладах вищої освіти мм. Дніпра, Донецька, Житомира, Запоріжжя, Києва, Кривого Рогу, Луцька, Маріуполя, Ніжина, Сум, Тернополя, Харкова, Черкас та Ужгорода. Мета цієї мережі полягає в об'єднанні зусиль науковців і практиків для забезпечення сталого впровадження принципів гендерної рівності в освіту. Водночас існуючої мережі таких закладів недостатньо.

У межах міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” Кабінет Міністрів України визначив зобов'язання щодо інтеграції гендерного компонента в освітній процес (запровадження антидискримінаційної експертизи освітнього контенту та проведення гендерного аудиту закладів освіти).

Охорона здоров'я

Середня очікувана тривалість життя жінок у 2020 році становила 76 років, чоловіків - 66 років (за Індексом гендерної нерівності - 127 місце серед 156 держав).

Відмінність у тривалості життя жінок і чоловіків значною мірою зумовлена вищим рівнем смертності від зовнішніх причин, зокрема нещасних випадків, що пов'язані з ризикованими формами поведінки чоловіків, вищим рівнем професійного впливу на чоловіків фізичних та хімічних небезпек. Чоловіки рідше звертаються за медичною допомогою на ранніх стадіях захворювання, а ускладнення форм захворювання призводить до збільшення тривалості та вартості лікування.

Серед осіб із суїцидальною поведінкою, осіб без постійного місця проживання переважають чоловіки.

Захворюваність на туберкульоз більш поширена серед чоловіків. За даними МОЗ, у 2020 році кількість чоловіків з уперше в житті встановленим діагнозом туберкульозу в 2,5 раза більша ніж кількість жінок, яким встановлено такий діагноз (відповідно 50 та 20 осіб у розрахунку на 100000 населення відповідної статі).

Жінки в 1,4 раза частіше порівняно з чоловіками хворіють на хронічні захворювання, особливо жінки похилого віку.

Вартість лікування часто є перешкодою для жінок і чоловіків, особливо тих, які належать до вразливих груп, для звернення до лікаря. Відповідно до результатів дослідження “Індекс здоров'я. Україна”, проведеного у 2018 році міжнародним фондом “Відродження”, фінансові бар'єри до лікування більше відчувають жінки, ніж чоловіки. Так, 18 відсотків жінок порівняно з 9 відсотків чоловіків зменшують кількість препаратів через брак коштів. Відмовляються або відкладають лікування з огляду на фінансові чинники жінки і чоловіки після 45 років, особливо ті, кому виповнилося 60 років і більше.

Недостатнє фінансування системи охорони здоров'я призводить до недостатнього надання високоякісних медичних послуг, зокрема послуг з охорони репродуктивного здоров'я, особливо жінкам, які перебувають у тяжкому матеріальному становищі, проживають у сільській місцевості.

Погіршується репродуктивне здоров'я чоловіків, поширена жіноча та чоловіча безплідність.

За даними Добровільного національного огляду щодо Цілей сталого розвитку в Україні 2020 року, незадоволені потреби осіб похилого віку, які проживають у сільській місцевості, в амбулаторному лікуванні становлять в середньому 47 відсотків, у реабілітаційному поліклінічному лікуванні - 81 відсоток, у стаціонарному лікуванні - 71 відсоток, в екстреній медичній допомозі - 32 відсотки.

Спостерігається зростання рівня материнської смертності. За даними Держстату, коефіцієнт материнської смертності у 2020 році становив 18,7 випадка материнської смерті на 100000 живонароджених (у 2018 році - 12,5). У сільській місцевості цей показник становив 23 випадки на 100000 живонароджених.

Існує потреба у забезпеченні збереження репродуктивного здоров'я, зокрема у придбанні обладнання для медичного обстеження жінок з інвалідністю, наданні послуг, які забезпечують безпечну вагітність та пологи у сільських місцевостях та віддалених гірських районах, для ромських громад тощо.

Хоча рівень підліткової народжуваності в Україні скорочується, за цим показником наша держава значно випереджає європейські держави. Серед загальної кількості дівчат, які народили у підлітковому віці, переважають дівчата із сільської місцевості.

Для жінок і чоловіків важливі інформація та доступ до безпечних, ефективних та прийнятних програм планування сім'ї, а також можливість їх вибору.

Усі жінки мають бути забезпечені необхідними медичними послугами для безпечної вагітності та пологів.

На сьогодні існує потреба в забезпеченні рівного доступу ВІЛ-інфікованих жінок до медико-соціальних послуг, зокрема у сфері охорони сексуального та репродуктивного здоров'я, протидії стигматизуючому ставленню до ВІЛ-інфікованих людей у суспільстві.

Відповідно до результатів дослідження становища ромських жінок в Україні, проведеного ООН Жінки разом із міжнародною благодійною організацією “Ромський жіночий фонд “Чіріклі”, існує стигма та дискримінація щодо ромів з боку медичних працівників, що впливає на доступ ромських жінок до медичного обслуговування (40 із 60 опитаних ромських жінок на Закарпатті сказали, що вони потерпають від дискримінації, нелюдського або принизливого ставлення з боку лікарів та інших співробітників лікарні).

Проблеми охорони здоров'я зросли через пандемію, пов'язану із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Серед загальної кількості осіб, у яких було підтверджено гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, - 60 відсотків жінок. Водночас смертність чоловіків від цієї хвороби вища за смертність жінок (серед померлих - 53 відсотки чоловіків та 47 відсотків жінок).

Серед медичних працівників більше жінок, і ризик зараження вірусом у них значно більший. Потребує зміцнення психічне здоров'я медичних працівників, які під час пандемії стають свідками страждань та смертей пацієнтів і перевтомлюються.

Забезпечення гендерної рівності у медійній сфері

Серйозною перешкодою у подоланні гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства є усталені гендерні стереотипи як у населення, так і у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Засоби масової інформації часто стають джерелом поширення стереотипів.

Так, експерти громадської організації “Інститут масової інформації” та спільноти “Детектор медіа” зафіксували, що у лютому 2021 року 5 із 20 досліджуваних онлайн-медіа опублікували сексистські та дискримінаційні матеріали щодо жінок. У цей же моніторинговий період українські онлайн- видання та телеканали цитували жінок як експертів у середньому у 28,2 відсотка матеріалів. Про чоловіків як експертів йдеться майже втричі частіше - у 71,8 відсотка матеріалів. Жінки-героїні є в 34 відсотків, чоловіки - у 66 відсотків матеріалів.

Під час анонімного адресного опитування працівників медіа, яке було проведено у лютому 2021 року громадською організацією “Інститут масової інформації”, 37 відсотків працівників медіа зазначили, що вони б відслідковували гендерний баланс серед експертів та героїв у їх матеріалах за умови публічної підтримки гендерної політики на державному рівні та прикладів високопосадовців, 23 відсотки - за вимогою або за підтримки керівництва, 22 відсотки - у разі визнання медіаспільнотою трендовим дотримання гендерного балансу. Разом з тим 21 відсоток медійників зазначили, що їх ніщо не спонукає дотримуватися гендерного балансу в їхніх матеріалах, а 15 відсотків - що їм бракує інформації на тему гендерного балансу, щоб зрозуміти, для чого це потрібно.

Спостерігається також недостатній рівень обізнаності працівників засобів масової інформації з питань недискримінації та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відсутність нульової толерантності до дискримінації та насильства за ознакою статі, зокрема до сексизму. Існує потреба у створенні гендерно чутливих стандартів та путівників для медіа.

В Україні зростає кількість інформаційно-комунікаційних та просвітницьких кампаній про роль жінок у науці, культурі та економічному розвитку держави, а також щодо протидії домашньому насильству, популяризації відповідального батьківства та збалансованому розподілу сімейних обов'язків тощо.

У 2021 році розпочато проведення гендерного моніторингу каналів телебачення України за методологією, розробленою на запит та за участю Національної ради з питань телебачення та радіомовлення за підтримки Уряду Швеції та Національного демократичного інституту міжнародних відносин.

Концепція комунікації у сфері гендерної рівності сприятиме підвищенню рівня обізнаності та розуміння органами державної влади та громадськістю поняття гендерної рівності, основних напрямів державної політики, переваг для українського суспільства, а також їх першочергового значення для розвитку та миру в Україні.

Економічні можливості

Про нерівні економічні можливості жінок і чоловіків свідчать низька економічна активність жінок, розрив в оплаті праці жінок і чоловіків (середня оплата праці чоловіків на 20,4 відсотка перевищує оплату праці жінок). У 2020 році гендерний розрив в оплаті праці у таких видах економічної діяльності, як мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, становив 36,5 відсотка, поштова та кур'єрська діяльність - 36 відсотків, фінансова та страхова діяльність - 32 відсотки.

Це спричинено вертикальною та горизонтальною сегрегацією на ринку праці: жінки часто працюють у низькооплачуваних сферах, наприклад, у бюджетній, та на посадах нижчого рівня (в освіті у 2020 році працювало 78,3 відсотка жінок, середня заробітна плата яких становила 79,4 відсотка середньої в Україні; 81,5 відсотка жінок - у сферах охорони здоров'я та надання соціальної допомоги, середня заробітна плата яких -74,3 відсотка середньої в Україні). На початок 2021 року частка жінок серед керівників юридичних осіб становила 29,2 відсотка, серед керівників концернів - лише 7,5 відсотка та серед керівників корпорацій - 12,4 відсотка.

За результатами обстеження робочої сили у 2020 році серед осіб працездатного віку відповідної статі зайнятими були 61,5 відсотка жінок та 69,9 відсотка чоловіків. Найбільша відмінність у рівнях зайнятості жінок і чоловіків спостерігалася серед населення у віці 25-29 років (61,7 відсотка серед жінок та 82,1 відсотка серед чоловіків).

Серед жінок більше поширена неповна та часткова зайнятість - зокрема, у структурі зайнятого населення частково зайняті жінки становлять 19,6 відсотка, чоловіки - 11,3 відсотка. Серед неформально зайнятого населення віком 15-70 років чоловіки становлять 60,4 відсотка. Неформальна зайнятість найбільш була поширена серед осіб віком 40-49 років (24,3 відсотка) та мешканців сільської місцевості (55,1 відсотка).

Внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ситуація на ринку праці ускладнилася: рівень зайнятості населення віком 15-70 років скоротився з 58,2 відсотка у 2019 році до 56,2 відсотка у 2020 році, зокрема серед жінок відповідно з 52,9 відсотка до 51,2 відсотка. Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією Міжнародної організації праці) зріс з 8,2 відсотка до 9,5 відсотка робочої сили відповідного віку, а серед жінок - з 7,9 відсотка до 9,1 відсотка. Скоротилася зайнятість жінок, які були зайняті у роздрібній торгівлі, готельному та туристичному бізнесі - секторах, в яких жінки становлять основну частину робочої сили.

За розрахунками Мінекономіки, основаними на статистичних даних ДПС, частка жінок серед фізичних осіб - підприємців у 2020 році становила 48,7 відсотка. У 2020 році частка жінок серед фізичних осіб - підприємців порівняно з 2019 роком збільшилася на 2,9 відсотка, чоловіків - на 2,1 відсотка. Натомість жінки все ще зіштовхуються з перешкодами у створенні та веденні бізнесу. До них належать: доступ до фінансів, несприятливі правила ведення бізнесу, стереотипи, вибір видів бізнесу та галузей, прогалини в інформуванні та навчанні, відсутність достатньої соціальної підтримки та мереж спеціалізованої освіти, професійна сегрегація, подвійне навантаження у зв'язку із виконанням професійних та домашніх обов'язків.

Залишається на низькому рівні практика застосування позитивних дій для забезпечення представництва жінок у складі рад директорів та наглядових рад державних та приватних компаній.

У сільському господарстві існують значні гендерні розриви між жінками і чоловіками. За даними Держстату, на початок 2021 року у загальній кількості фермерських господарств лише 20,8 відсотка очолюють жінки. Жінки переважно володіють фермерськими господарствами без чіткої спеціалізації та меншими за розміром. Середня оплата праці чоловіків у сільському господарстві у 2020 році на 20,3 відсотка перевищувала оплату праці жінок.

Сільські жінки відіграють ключову роль у неформальній сільськогосподарській діяльності, веденні домашнього господарства, при цьому вони характеризують себе як незайняті. Вони часто зайняті сезонно або неповний робочий день. Розв'язання проблеми зайнятості у сільській місцевості матиме вирішальне значення для досягнення цілі 8 сталого розвитку України - до 2030 року забезпечити рівень зайнятості 70 відсотків населення у віці 20-64 роки.

Економічні можливості жінок обмежують: нерівний розподіл сімейних обов'язків (жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу майже у два рази більше часу, ніж чоловіки); обмежені можливості поєднання професійних та сімейних обов'язків; дискримінація та насильство за ознакою статі, зокрема сексизм та сексуальні домагання на робочому місці.

Брак доступних та якісних послуг публічної інфраструктури з догляду за дітьми, особливо в сільській місцевості, обмежує можливості суспільної реалізації жінок, які мають дітей дошкільного віку. Так, за даними Держстату, охоплення дітей віком до п'яти років закладами дошкільної освіти в сільській місцевості у 2020 році становило 48,7 відсотка, у міській - 75,2 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 р. № 68 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 16, ст. 543) затверджено Порядок відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років “муніціпальна няня”. У межах цієї послуги для одного з батьків, опікунів дитини оформляються щомісячні адресні компенсаційні виплати за надані послуги по догляду за дитиною до трьох років з боку юридичних осіб або підприємців, яким законодавчо дозволено провадити таку діяльність. Такі компенсаційні виплати прирівнюються до розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років і надаються за кожну дитину, щодо якої на основі оформленого відповідним чином договору здійснюється догляд. Протягом 2019-2020 років послугою “муніціпальна няня” скористалися 71246 сімей.

Під час пілотного обстеження використання часу, включаючи неоплачувану хатню та доглядову працю в домашньому господарстві, проведеного у 2020 році дослідницькою агенцією “Інфо Сапієнс” на замовлення Мінсоцполітики, виявлено, що жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу у два рази більше часу, ніж чоловіки.

У світовій практиці для збору даних щодо витрат часу населення, зокрема на неоплачувану роботу в домашньому господарстві, використовується обстеження використання часу (time-use survey), яке надалі необхідно впровадити і в Україні.

Законом України від 15 квітня 2021 р. № 1401-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною” передбачено одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини, що надається не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня народження дитини чоловіку, дружина якого народила дитину; батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір'ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки; бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір'ю (одиноким батьком). Даний Закон створює умови для забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною та поєднання трудової діяльності із сімейними обов'язками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 56, ст. 3459) затверджено Порядок надання відпустки при народженні дитини.

Залишається низькою обізнаність населення щодо дискримінації та насильства за ознакою статі, зокрема сексизму та сексуальних домагань на робочому місці, а також відсутні механізми попередження та реагування на такі прояви на підприємствах, в установах, організаціях.

На сьогодні актуальним питанням є розроблення інструментарію, який дасть змогу виявляти потреби та бар'єри для різних груп жінок і чоловіків під час користування інфраструктурою. Врахування виявлених проблем попередить соціальне вилучення окремих груп жінок і чоловіків та розширить можливості їх зайнятості та участі у суспільному житті.

Розвиток інфраструктури може позитивно вплинути на розв'язання таких проблем, які переважно виникають у жінок, як брак вільного часу через нерівномірний розподіл сімейних обов'язків з догляду за дітьми та іншими родичами, які потребують допомоги, обмежені економічні можливості та їх менша участь у прийнятті рішень.

Забезпечення гендерної рівності має важливе значення для зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій, забезпечення довгострокового розвитку регіонів, передусім завдяки можливості повною мірою використовувати людські ресурси для розвитку економіки.

Громадська організація “Український жіночий конгрес” за підтримки Національного демократичного інституту міжнародних відносин у липні 2021 року розпочала серію зустрічей у регіонах, присвячених найбільш актуальним питанням участі жінок в економічному відновленні регіонів та подоланні наслідків глобальної пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. За результатами підготовлено практичні рекомендації для центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо практичних заходів для ефективного економічного відновлення.

У межах міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” Уряд визначив зобов'язання щодо зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, розвитку інклюзивного та гендерно чутливого публічного простору (дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення).

План заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерства Біарріц” з утвердження гендерної рівності, передбачає проведення моніторингу та оцінки інклюзивності об'єктів житлового та громадського призначення з урахуванням гендерного аспекту, прийняття та реалізацію Національної стратегії щодо зменшення гендерного розриву в оплаті праці на період до 2023 року, а також забезпечення досягнення Україною відповідності критеріям членства Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (EPIC).

Кабінет Міністрів України як член коаліції “Економічна справедливість та права” міжнародної ініціативи “Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівності” взяв на себе зобов'язання підготувати пропозиції щодо ратифікації Конвенції Міжнародної організації праці № 190 “Про викорінення насильства та домагань у сфері праці” від 2019 року, розробити та прийняти Закон України “Про рівне винагородження за працю рівної цінності”, до 2026 року скоротити гендерний розрив в оплаті праці жінок і чоловіків до 16 відсотків.

З метою підвищення обізнаності роботодавців щодо шляхів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових відносинах (зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, протидії дискримінації за ознакою статі, поєднання сімейних та професійних обов'язків) видано наказ Мінсоцполітики від 29 січня 2020 р. № 56, яким затверджено Методичні рекомендації щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах.

У зв'язку із широкомасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну гострої актуальності набуває проблема працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, серед яких переважають жінки з дітьми. В умовах воєнного стану спрощено порядок отримання статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю. Для заохочення роботодавців до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб держава запровадила компенсацію витрат на оплату праці працевлаштованих жінок і чоловіків цієї категорії у розмірі мінімальної заробітної плати протягом двох місяців.

Окремою проблемою є працевлаштування громадян України (переважно жінок), які були переміщені за кордон.

Зруйнована внаслідок повномасштабної війни інфраструктура, зупинені або скорочені бізнес-процеси актуалізують проблему відновлення та повноцінної участі жінок в економічній діяльності.

Навколишнє природне середовище

Соціальні відносини між жінками та чоловіками відіграють ключову роль у користуванні природними ресурсами та контролі над ними.

Згідно з Пекінською декларацією жінки сприяють сталому розвитку через їх турботу про якість життя для теперішніх та майбутніх поколінь своїх держав, громад та сімей. Жінки часто виконують провідні ролі у просуванні екологічного та повторного використання і переробки ресурсів, а також мінімізації відходів та надмірного споживання. Жінки приділяють більше уваги охороні навколишнього природного середовища та екологічно чистим продуктам, а також відіграють важливу роль у розробленні стійких та екологічно обґрунтованих моделей споживання і виробництва, підходів до управління природними ресурсами.

Водночас жінки меншою мірою, ніж чоловіки, залучені до формування політики і прийняття рішень на всіх рівнях щодо використання, збереження та охорони природних ресурсів і навколишнього природного середовища та менше беруть участь у публічних громадських заходах, що може суттєво вплинути на концепцію формування політики у цій сфері. Разом з тим жінки дуже часто залучені до діяльності саме в тих галузях, які найвразливіші до глобальних кліматичних змін, наприклад, у сільському господарстві.

Жінки вразливіші до наслідків зміни клімату, ніж чоловіки: серед постраждалих під час стихійного лиха переважають жінки передусім похилого віку, з дітьми, сільські мешканці; збільшується навантаження на жінок у зв'язку із збільшенням роботи з догляду.

Збройна агресія Російської Федерації проти України несе серйозні екологічні загрози: забруднення атмосферного повітря та ґрунтів хімічними продуктами внаслідок вибухів боєприпасів; забруднення території відходами та металобрухтом; припинення роботи очисних споруд; знищення ландшафтів та рослинності у зв'язку з використанням військової техніки та будівництвом оборонних споруд; знищення значних площ лісів унаслідок викликаних воєнними діями пожеж та неконтрольованих рубок. Підвищуються ризики, пов'язані із забезпеченням продовольством і питною водою, стабільним існуванням екосистем, впливом на здоров'я і життя різних груп жінок і чоловіків. Причому ці загрози мають сильніший вплив на ті верстви населення, які найбільше залежать від природних ресурсів, мають менше засобів для реагування на стихійні лиха і адаптації, зокрема бідне населення, сільських мешканців.

Згідно з дослідженням “Гендерна рівність на робочих місцях в енергетиці України”, проведеним у межах проекту “Енергетична безпека” у 2019 році, що впроваджується Агентством США з міжнародного розвитку, людські ресурси в енергетиці диференційовані за ознакою статі. Серед жінок значно більша частка тих, хто має непрофільну щодо своєї поточної роботи освіту, ніж серед чоловіків. Жінки часто виконують низькокваліфіковані та нетехнічні роботи в енергетичному секторі. Жінки недостатньо представлені на керівних посадах у сфері енергетики.

Жінки більше часу, ніж чоловіки, приділяють неоплачуваній домашній роботі, тому більше залежать від джерел енергії для використання побутових приладів. Забруднюючі електронні пристрої та паливо можуть мати негативний вплив на репродуктивне здоров'я жінок. Вразливими є такі споживачі енергетичних ресурсів, як жінки похилого віку, жінки, які самостійно виховують дітей.

Інновації у виробництві відновлюваної енергії сприятимуть зростанню кількості робочих місць та потребуватимуть фахівців у цій галузі. З огляду на це необхідне збільшення участі жінок в енергетичній галузі, а також у наукових дослідженнях у цій сфері.

Принципи Стратегії

Стратегія базується на таких принципах:

верховенство права, законність і справедливість;

рівність та недискримінація у забезпеченні прав людини;

інтерсекційність та врахування потреб різних груп жінок і чоловіків залежно від можливості дискримінації за віком, статтю, місцем проживання, сімейним станом, наявністю інвалідності, ВІЛ-позитивним статусом, етнічною та/або національною приналежністю та іншими ознаками;

об'єктивність та обґрунтованість визначення проблем у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, пошук оптимальних варіантів їх розв'язання;

інклюзивність та широке, активне і значуще залучення жінок і чоловіків та усіх заінтересованих сторін до реалізації, моніторингу та оцінки прогресу реалізації Стратегії;

відповідність міжнародним нормам та зобов'язанням;

відкритість процесу реалізації положень Стратегії та надійний механізм підзвітності, включаючи конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;

забезпечення своєчасного реагування на нові виклики, що існують у сфері прав людини.

Також Стратегія відповідає основним принципам глобального Порядку денного сталого розвитку до 2030 року та Цілям сталого розвитку:

підхід, орієнтований на пріоритет прав людини, - концептуальна основа для людського розвитку, що базується на міжнародних стандартах прав людини, відповідних міжнародних документах та спрямований на захист, збереження і відновлення прав людини та основоположних свобод;

не залишати нікого осторонь - центральна трансформаційна мета сталого розвитку для викорінення бідності в усіх її формах, подолання дискримінації та відторгнення (ексклюзії), зменшення нерівності та вразливості, які обмежують доступ людини до суспільних благ та унеможливлюють її повноправну участь у житті соціуму та держави.

Мета та результати реалізації Стратегії

Метою Стратегії є зменшення фактичної нерівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та забезпечення впровадження міжнародних та європейських стандартів рівності.

Результатом реалізації Стратегії мають стати застосування системного підходу до реалізації державної політики забезпечення гендерної рівності та консолідація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб'єктів господарювання для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема в подоланні наслідків повномасштабної війни.

Реалізація Стратегії сприятиме, зокрема, поступу у виконанні міжнародних договорів України у сфері прав людини, зокрема Цілей сталого розвитку, Пекінської декларації, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та виконанню зобов'язань, взятих у межах міжнародних ініціатив, імплементації міжнародних стандартів, зокрема Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також поліпшенню позицій України в міжнародних рейтингах гендерної рівності.

З урахуванням викликів, зумовлених повномасштабною війною на території України, Стратегія передбачає:

інтеграцію гендерного підходу в процеси надання гуманітарної допомоги, післявоєнного відновлення та розвитку України;

значущу участь жінок у процесах відновлення, зокрема у прийнятті рішень, на всіх рівнях (від національного рівня до рівня громади);

розбудову потенціалу державних службовців з питань інтеграції гендерного підходу до процесів відновлення.

Стратегічні цілі, завдання, спрямовані на досягнення цілей та очікувані результати

Мета Стратегії досягається за стратегічними цілями, якими визначаються підходи до формування політики, шляхи розвитку національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та які відповідають завданням, установленим у національних Цілях сталого розвитку, а також напрямам Пекінської декларації.

Стратегічна ціль 1. Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків функціонує ефективно в різних сферах суспільного життя та на всіх рівнях прийняття управлінських рішень для відновлення України

Досягнення цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської декларації за напрямами “Інституційні механізми поліпшення становища жінок”, “Участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень”, а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат та активізація роботи в межах глобального партнерства в інтересах сталого розвитку.

Проблеми, розв'язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 1:

недостатній рівень практичного застосування гендерних підходів з урахуванням міжнародних стандартів у діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема під час проведення реформ, розроблення стратегічних та програмних документів в усіх сферах життєдіяльності суспільства, стратегій розвитку територіальних громад, антикорупційного законодавства, що призводить до неврахування потреб та інтересів різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків та не покращує становища найбільш вразливих груп;

низький рівень інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

недостатня спроможність центральних органів виконавчої влади щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформ і застосування гендерного підходу в їх діяльності;

відсутність системного фінансування програм у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на місцевому рівні;

недостатність даних, дезагрегованих за ознаками статі, віку, етнічної приналежності, наявності інвалідності, місцевості проживання та іншими релевантними ознаками, для ґрунтовного аналізу становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, що обмежує можливості розв'язання найбільш актуальних проблем в усіх сферах життєдіяльності суспільства з урахуванням потреб різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків;

недостатнє використання потенціалу громадських об'єднань, які працюють у сфері забезпечення прав людини, рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, і жіночих громадських об'єднань для формування та реалізації державної гендерної політики на національному та місцевому рівні;

гендерний дисбаланс у Верховній Раді Україні, представницьких органах місцевого самоврядування, органах виконавчої влади всіх рівнів;

недостатня залученість жінок до прийняття управлінських рішень, зокрема щодо гуманітарного реагування на кризи;

низький рівень розуміння проблематики гендерної рівності суспільством загалом, зокрема державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування, збереження усталених гендерних стереотипів щодо соціальних ролей жінок і чоловіків, що призводить до відсутності сталої практики проведення ними аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків на етапі розроблення проектів нормативно-правових актів, загальнодержавних програм, стратегій розвитку галузей, областей, районів, міст, селищ, сіл, а також під час надання послуг і врахування результатів такого аналізу в бюджетному процесі;

недостатній рівень залучення органами місцевого самоврядування жінок і чоловіків, зокрема з числа вразливих груп, до участі в урядуванні та розвитку громад.

Оперативна ціль 1. Враховано принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час формування та реалізації політики в усіх сферах життєдіяльності суспільства та на всіх рівнях

Завдання для реалізації оперативної цілі:

приведення законодавства України у відповідність з міжнародними зобов'язаннями та нормами права Європейського Союзу для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

забезпечення застосування гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі на державному та місцевому рівні;

забезпечення збирання та оприлюднення даних для проведення моніторингу досягнення гендерної рівності.

Очікувані результати:

програмні та стратегічні документи Уряду, регіональні стратегії розвитку, стратегії розвитку територіальних громад та плани заходів з їх реалізації враховують принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема в гуманітарному реагуванні на кризи та у проектах з відновлення та розвитку України;

національне законодавство приведено у відповідність з міжнародними стандартами і нормами права Європейського Союзу, конвенціями і рекомендаціями Ради Європи з питань недискримінації, гендерної рівності та прав жінок з урахуванням усіх вимог щодо недопущення дискримінації, визначених Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульською конвенцією);

гендерний компонент враховано в усіх проектах і програмах міжнародної технічної допомоги;

зменшилася кількість випадків дискримінації за ознакою статі та іншими ознаками;

статистична та адміністративна звітність відображає становище та потреби різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців та використовується для формування політики в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

забезпечено проведення моніторингу виконання Україною міжнародних зобов'язань з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

гендерно орієнтований підхід застосовується в бюджетному процесі на державному та місцевому рівні.

Оперативна ціль 2. Підвищено спроможність інституційного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, забезпечено рівні права та можливості жінок і чоловіків у процесах прийняття управлінських рішень та відновлення України

Завдання для реалізації оперативної цілі:

забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності суспільства, зокрема в гуманітарному реагуванні на кризи та в процесі відновлення України;

забезпечення координації діяльності суб'єктів інституційного механізму з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

забезпечення впровадження системного підходу до формування компетенцій державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Очікувані результати:

збільшилося представництво жінок серед депутатів усіх рівнів, на посадах державної служби категорії “А”;

представниці громадських об'єднань, які репрезентують різні групи, беруть участь у формуванні, реалізації та моніторингу державної політики і виконанні міжнародних зобов'язань у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

функціонує ефективна система координації дій та співпраці центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, громадських об'єднань, суб'єктів господарювання у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають високий рівень гендерної чутливості, володіють навичками аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, гендерними компетенціями (щодо застосування гендерного підходу, гендерного аналізу, гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі, проведення гендерних аудитів, гендерно-правової експертизи), враховують результати аналізу під час формування та реалізації політики.

Очікувані результати досягнення стратегічної цілі 1

Індикатори

Цільове значення індикатора на 2030 рік

1. Частка прийнятих Кабінетом Міністрів України нормативно-правових актів, які відповідають принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, у загальній кількості нормативно-правових актів, моніторинг яких проведено, відсотків (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 1, ціль 5)

100

2. Співвідношення жінок і чоловіків у складі Верховної Ради України, відсотків (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіків - 70

жінок - 30

3. Співвідношення жінок і чоловіків, обраних депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, відсотків (індикатор 2 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіків - 60

жінок - 40

4. Співвідношення жінок і чоловіків серед послів України в іноземних державах, відсотків (індикатор 5 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіків - 77,2

жінок - 22,8

5. Cпіввідношення жінок і чоловіків на посадах державної служби категорії “А”, відсотків (індикатор 4 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіків - 60

жінок - 40

Стратегічна ціль 2. Жінки і чоловіки вільні від дискримінації та насильства за ознакою статі, мають рівний доступ до правосуддя

Ціль відповідає пріоритетам Пекінської декларації за напрямами “Насильство щодо жінок”, “Жінки та збройні конфлікти”, “Права жінок є правами людини”, а також сприяє виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат, зменшення нерівності, сприяння розбудові миролюбного та відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.

Проблеми, розв'язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 2:

відсутність достатньої нормативно-правової бази, яка відповідає європейським стандартам, для забезпечення ефективної протидії дискримінації, насильству за ознакою статі, домашньому насильству, сексуальному насильству, пов'язаному із збройною агресією Російської Федерації проти України;

відсутність механізму нормативного регулювання надання комплексної допомоги особам, які постраждали від сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

відсутність достовірних даних щодо поширеності всіх форм насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, із розподілом за статтю, віком та іншими ознаками;

відсутність “нульової” толерантності суспільства до стигми, дискримінації, всіх форм насильства за ознакою статі, домашнього насильства, сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

низький рівень обізнаності населення щодо форм і проявів дискримінації за ознакою статі та наявного механізму захисту від дискримінації, особливо серед жінок і чоловіків, дівчат і хлопців із вразливих груп, які зазвичай зазнають дискримінації за кількома ознаками (множинної дискримінації);

поширеність гендерних стереотипів у медіа та соціальних мережах через низький рівень гендерної чутливості та обізнаності журналістів з питань протидії дискримінації та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

низький рівень гендерної чутливості працівників судових і правоохоронних органів під час реагування на випадки дискримінації та насильства за ознакою статі;

недосконалість системи запобігання та протидії насильству з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Досягнення цієї стратегічної цілі забезпечуватиметься гармонізовано, зокрема із досягненнями цілей Національної стратегії у сфері прав людини, і реалізовуватимуться в межах виконання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 р. № 145 “Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 19, ст. 804), Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2025 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544, а також плану заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1578.

Оперативна ціль 1. Створено умови для ефективного запобігання та протидії всім видам та формам дискримінації, а також насильству за ознакою статі, надання допомоги особам, які постраждали від сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України

Завдання для реалізації оперативної цілі:

актуалізація нормативно-правової бази у сфері протидії дискримінації, насильству за ознакою статі, домашньому насильству, сексуальному насильству, пов'язаному із збройною агресією Російської Федерації проти України;

забезпечення правового та соціального захисту постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

формування “нульової” толерантності суспільства до насильства за ознакою статі, домашнього насильства, сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, а також неупередженого ставлення населення до постраждалих від усіх видів насильства.

Очікувані результати:

сформовано нормативно-правову базу з питань запобігання та протидії дискримінації, насильству за ознакою статі, домашньому насильству, сексуальному насильству, пов'язаному із збройною агресією Російської Федерації проти України;

забезпечено якість і доступність послуг для постраждалих від усіх видів насильства, зокрема через залучення надавачів послуг громадського сектору;

удосконалено систему збирання, оброблення, використання, обміну та моніторингу даних (із розподілом за статтю та іншими характеристиками) щодо поширення насильства за ознакою статі, сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України;

збільшилася частка жінок і чоловіків, дівчат і хлопців, які усвідомлюють насильство за ознакою статі як порушення прав людини;

збільшилася частка гендерно чутливих інформаційних матеріалів у медіа та соціальних мережах, які використовують гендерно чутливу мову.

Оперативна ціль 2. Забезпечено рівний доступ до правосуддя для жінок і чоловіків

Завдання для реалізації оперативної цілі:

розроблення ефективного механізму реагування на випадки всіх видів дискримінації та насильства за ознакою статі для забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків з урахуванням представників вразливих груп, які можуть страждати від множинної дискримінації та насильства, до правосуддя;

розроблення механізму запобігання та протидії дискримінації та насильству за ознакою статі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Очікувані результати:

розроблено дієвий і доступний механізм реагування на випадки дискримінації та насильства за ознакою статі;

упроваджується механізм запобігання та протидії дискримінації та насильству за ознакою статі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій;

представники всіх верств населення, зокрема найбільш вразливих груп жінок, які можуть страждати від множинної дискримінації, добре обізнані щодо всіх форм дискримінації, своїх прав і механізму захисту від дискримінації;

збільшилася частка жінок, зокрема тих, що належать до вразливих груп, які захистили свої порушені права, отримавши безоплатну правничу допомогу (первинну, вторинну) в центрах із надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Очікувані результати досягнення стратегічної цілі 2

Індикатори

Цільове значення індикатора на 2030 рік

1. Частка жінок і дівчат віком від 15 до 49 років, які протягом останніх 12 місяців зазнали насильства за ознакою статі з боку подружжя, нареченого, особи, з якою спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, відсотків (індикатор 2 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 5)

зменшення на 5 відсотків кожні три роки

2. Частка осіб, які постраждали від сексуального насильства, пов'язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та яким надано допомогу загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих, у загальній кількості осіб, які подавали відповідні звернення, відсотків (індикатор 4 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 5)

55

3. Кількість осіб, які звертаються за безоплатною правничою допомогою, осіб (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 6, ціль 16):

655000

жінки

чоловіки

393000

262000

4. Частка осіб, які повідомили про те, що в останні 12 місяців особисто зіткнулися з проявами дискримінації за ознакою статі, у загальній кількості осіб, що подали звернення до експертної ради з питань дискримінації за ознакою статі та комісій, відсотків (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 10)

90

5. Частка осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, яким надано допомогу загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих, у загальній кількості осіб, які подавали відповідні звернення, відсотків (індикатор 5 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 5)

55

Стратегічна ціль 3. Жінки і чоловіки користуються рівними правами та можливостями людського розвитку у сферах освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, спорту

Досягнення цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської декларації за напрямами “Жінки та бідність”, “Освіта та професійна підготовка жінок”, “Жінки та охорона здоров'я”, “Жінки та медіа”, “Дівчата”, а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: подолання бідності, забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці, забезпечення всеохоплюючої якісної освіти, заохочення до навчання протягом усього життя для всіх, забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат, скорочення нерівності та сприяння розбудові миролюбного та відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.

Досягнення цієї стратегічної цілі забезпечуватиметься гармонізовано, зокрема із досягненням цілей Стратегії людського розвитку, затвердженої Указом Президента України від 2 червня 2021 р. № 225 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року “Про Стратегію людського розвитку”, Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 67, ст. 2155; 2024 р., № 79, ст. 4627), Національної стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 р. № 366 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 36, ст. 2154), плану заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1578, Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 р. № 1163 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 1, ст. 37).

Проблеми, розв'язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 3:

недостатній доступ жінок і чоловіків, які належать до вразливих груп (особи, які проживають у сільській місцевості та віддалених гірських районах, люди, які живуть з ВІЛ, люди з ключових груп щодо інфікування ВІЛ, особи з інвалідністю, особи похилого віку та інші маломобільні групи жінок і чоловіків, представники ромської національної меншини (спільноти), особи з числа ЛГБТІК+ (лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних, інтерсекс-, квір- та інших людей сексуального та ґендерного розмаїття), до соціального захисту, адміністративних, соціальних, медичних, освітніх, культурних, транспортних послуг, фізичної культури та спорту, правничої допомоги;

відсутність сприятливих умов для занять фізичною культурою та спортом жінок і дівчат, які проживають у сільській місцевості;

скорочення мережі об'єктів фізичної культури та спорту через повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну;

недостатнє врахування гендерних аспектів під час формування та реалізації освітньої політики, що призводить до збереження гендерних стереотипів та дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях, низького рівня гендерної чутливості освітян, відсутності комплексної системи гендерної освіти;

низьке представництво дівчат серед здобувачів STEM-освіти (наука, технології, інженерія, математика), що обмежує їх можливості працевлаштування у високооплачуваних сферах економічної діяльності;

обмежений доступ до навчання протягом життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти окремих груп населення, передусім жінок, які проживають у сільській місцевості, жінок похилого віку, жінок з інвалідністю, жінок, які живуть з ВІЛ, представниць ромської національної меншини (спільноти), жінок із числа ЛГБТІК (лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних, інтерсекс- та квір-людей), інших категорій населення, які зазнають множинної дискримінації;

обмежені можливості ромських дівчат у здобутті освіти, зокрема через поширеність ранніх шлюбів серед ромського населення, що не дає дівчатам змоги реалізувати свої права на гідну професійну реалізацію в майбутньому;

недостатність доступних і високоякісних медичних послуг, зокрема послуг з охорони репродуктивного здоров'я, з урахуванням різних потреб жінок і чоловіків вразливих груп;

наявність стигматизації та дискримінації, що обмежує доступ до високоякісних медичних послуг, зокрема послуг у сфері охорони репродуктивного здоров'я жінок, які живуть з ВІЛ, представниць ромської національної меншини (спільноти), жінок із числа ЛГБТІК (лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних, інтерсекс- та квір-людей);

недостатня гендерна чутливість послуг, які надаються у різних сферах (освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, транспорту тощо);

наявність гендерних стереотипів і загальновживаних рольових моделей поведінки жінок і чоловіків, які визначають їх вибір виду спорту;

низьке представництво жінок і дівчат серед тренерів та вихованців (спортсменів) закладів фізичної культури та спорту.

Оперативна ціль 1. Створено умови для забезпечення соціальної захищеності жінок і чоловіків, які належать до різних груп населення, з метою подолання бідності

Завдання для реалізації оперативної цілі - спрощення доступу вразливих груп жінок і чоловіків до соціального захисту, адміністративних, соціальних, медичних, освітніх, культурних, транспортних послуг, фізичної культури та спорту, правничої допомоги.

Очікувані результати:

наявна доступна інфраструктура з надання якісних соціально значущих та гендерно чутливих послуг у сферах освіти, культури, охорони здоров'я та соціального захисту, фізичної культури та спорту, до яких мають рівний доступ всі громадяни незалежно від статі, віку, національності, місцевості проживання, рівня доходів, інвалідності;

програми соціальної підтримки та соціального захисту враховують різні потреби жінок і чоловіків та забезпечують подолання/мінімізацію негативних наслідків складних життєвих обставин;

жінки і чоловіки, зокрема такі, що належать до вразливих категорій населення, користуються електронними публічними послугами.

Оперативна ціль 2. Створено умови для забезпечення рівних прав та можливостей дівчат і хлопців, жінок і чоловіків у сфері фізичної культури та спорту

Завдання для реалізації оперативної цілі:

забезпечення залучення населення до занять фізичною культурою і спортом, а також заходів фізкультурно-оздоровчої та фізкультурно-спортивної реабілітації з урахуванням потреб жінок і чоловіків, зокрема осіб з інвалідністю, та маломобільних груп населення;

запобігання плинності кваліфікованих кадрів у сфері фізичної культури та спорту.

Очікувані результати:

форми звітності у сфері фізичної культури та спорту включають показники з розподілом за статтю та віковими групами;

кількість дівчат і хлопців, які належать до вразливих груп, проживають у сільській місцевості та займаються фізичною культурою та спортом, збільшилася;

кількість дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з інвалідністю, охоплених фізкультурно-оздоровчою та фізкультурно-спортивною реабілітацією, збільшилася;

подолано гендерні стереотипи у сфері фізичної культури та спорту;

кількість дівчат серед вихованців та жінок серед тренерів у закладах фізичної культури та спорту збільшилася.

Оперативна ціль 3. Забезпечено рівний доступ дівчат і хлопців, жінок і чоловіків до освіти та професійного навчання

Завдання для реалізації оперативної цілі:

забезпечення інтеграції гендерного підходу до планування, реалізації та моніторингу державної політики у сфері освіти, зокрема включення гендерної складової до стандартів вищої, професійної (професійно-технічної) освіти за всіма спеціальностями, а також державних стандартів базової середньої освіти;

включення гендерних компетентностей до освітніх програм, проведення освітніх заходів з питань культури гендерної рівності для представників академічної спільноти та педагогічних працівників;

розширення можливостей дівчат у здобутті STEM-освіти, використання однакових за змістом освітніх програм з усіх предметів, вжиття заходів, спрямованих на збільшення кількості дівчат, які навчаються за спеціальностями, найбільш затребуваними на ринку праці;

забезпечення розширення доступу до навчання протягом життя, особливо для жінок, які проживають у сільській місцевості, жінок похилого віку, жінок інших категорій, які зазнають множинної дискримінації;

розширення можливостей дівчат ромської національності для здобуття освіти.

Очікувані результати:

наукові установи та заклади освіти впроваджують принципи гендерної рівності та проводять обов'язкову антидискримінаційну експертизу освітнього контенту;

гендерну складову включено до стандартів вищої, професійної (професійно-технічної) освіти за всіма спеціальностями, а також до державних стандартів базової середньої освіти;

створено умови для збалансованого представництва жінок і чоловіків у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

використовується недискримінаційний освітній контент без гендерних стереотипів та упереджень, запроваджено освітні програми підготовки фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

кількість дівчат, які навчаються за STEM-спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика), збільшилася;

жінки і чоловіки мають рівний доступ до навчання протягом життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти, зокрема жінки, які проживають у сільській місцевості, жінки похилого віку, жінки інших категорій, які зазнають множинної дискримінації;

кількість ромських дівчат, які здобувають освіту, скориставшись створеними для них можливостями доступу до освіти, збільшилася.

Оперативна ціль 4. Забезпечено рівний доступ різних груп жінок і чоловіків до послуг у сфері охорони здоров'я

Завдання для реалізації оперативної цілі:

забезпечення доступу до високоякісних медичних послуг (включаючи допоміжні репродуктивні технології), зокрема послуг з охорони репродуктивного та психічного здоров'я, психологічної допомоги, дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, які мають травматичний досвід війни, перебувають у складних життєвих обставинах, зумовлених, зокрема, інвалідністю, наявністю невиліковних хвороб та хвороб, які потребують тривалого лікування, бездомністю, проживають у сільській місцевості, є представниками національних меншин (спільнот) (зокрема ромів);

зниження рівня малюкової та материнської смертності;

підвищення гендерної чутливості медичних працівників для формування “нульової” толерантності до стигматизації та дискримінації у сфері охорони здоров'я, зокрема жінок, які зазнають множинної дискримінації.

Очікувані результати:

кількість жінок і чоловіків, які мають травматичний досвід війни, проживають у сільській місцевості та віддалених гірських районах, є членами малозабезпечених сімей, особами з інвалідністю, які живуть з ВІЛ, є представниками ромської національної меншини (спільноти), особами з числа ЛГБТІК+ (лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних, інтерсекс-, квір- та інших людей сексуального та ґендерного розмаїття) та інших категорій осіб, які зазнають множинної дискримінації, які скористалися високоякісними медичними послугами та послугами із збереження репродуктивного та психічного здоров'я, збільшилася;

рівень малюкової та материнської смертності знижено;

рівень онкологічної захворюваності, захворюваності на туберкульоз, ВІЛ знижено, кількість смертей, пов'язаних із суїцидом, зменшено;

підвищено гендерну чутливість медичних працівників, сформовано “нульову” толерантність до стигматизації та дискримінації у сфері охорони здоров'я щодо людей, які живуть з ВІЛ, людей із ключових груп щодо інфікування ВІЛ, представників ромської національної меншини (спільноти) та інших груп жінок і чоловіків, які зазнають множинної дискримінації.

Очікувані результати досягнення стратегічної цілі 3

Індикатори

Цільове значення індикатора на 2030 рік

1. Коефіцієнт материнської смерті, на 100 000 живонароджених (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 3)

20

2. Кількість хворих з уперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ/СНІД, на 100 000 населення (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 4, ціль 3)

27,9

3. Кількість хворих з уперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу, на 100 000 населення (індикатор 3 Цілей сталого розвитку завдання 4, ціль 3)

52,3

4. Частка дітей віком п'яти років, які відвідують заклади дошкільної освіти та структурні підрозділи юридичних осіб публічного та приватного права, відсотків (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 1, ціль 4):

67

5. Рівень участі населення у формальних та неформальних видах навчання та професійної підготовки фахівців, відсотків (індикатор 5 Цілей сталого розвитку завдання 4, ціль 4):

10

у віці 25-64 років

жінки

0,5

7,6

6. Коефіцієнт народжуваності у віці до 20 років, на 1000 жінок віком 15-19 років (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 3, ціль 5)

11

7. Частка населення віком від 16 до 74 років, яке користувалося послугами Інтернету протягом останніх трьох місяців, відсотків (індикатор 4 Цілей сталого розвитку завдання 6, ціль 9):

95

жінки

95

чоловіки

95

60-74 роки

75

8. Співвідношення жінок і чоловіків серед членів вищого керівного органу національних організацій неолімпійських видів спорту, відсотків (індикатор 7 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіки - 74,5

жінки - 25,5

9. Співвідношення жінок і чоловіків серед членів вищого керівного органу національних організацій олімпійських видів спорту, відсотків (індикатор 8 Цілей сталого розвитку завдання 5, ціль 5)

чоловіки - 78

жінки - 22

Стратегічна ціль 4. Жінки і чоловіки беруть рівну участь у різних сферах економічної діяльності, користуються результатами сталого економічного розвитку та мають рівний доступ до всіх видів економічних ресурсів

Досягнення цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської декларації за напрямами “Жінки та економіка”, “Жінки та навколишнє природне середовище”, а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок і дівчат; забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких, сучасних джерел енергії для всіх; сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх; створення стійкої інфраструктури; сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям; забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості та екологічної стійкості міст, інших населених пунктів; забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва; вжиття невідкладних заходів до боротьби із зміною клімату та її наслідками.

Проблеми, розв'язанню яких сприятиме досягнення стратегічної цілі 4:

різний рівень економічної активності жінок і чоловіків, зокрема менша частка участі жінок порівняно з чоловіками у складі робочої сили, особливо у найбільш активному репродуктивному віці, та жителів сільської місцевості, нижчий рівень зайнятості молодих жінок і чоловіків вікової групи 25-29 років та більше поширення серед жінок неповної форми зайнятості, що обмежує їх доступ до товарів та послуг;

поширення проявів упередженого ставлення роботодавців до використання жіночої праці та поширення дискримінації за ознакою статі та/або віку на ринку праці, випадків сексуальних домагань, насильства на робочому місці;

обмеженість можливостей вести та розвивати бізнес, зокрема для жінок, які проживають у сільській місцевості, для вразливих груп жінок, що зазнають множинної дискримінації (жінки з числа ветеранів війни, осіб з інвалідністю, жінки ромської національності та жінки інших категорій);

недостатність урахування потреб різних груп жінок і чоловіків під час формування та реалізації державної політики та програм, пов'язаних із природокористуванням, зокрема споживанням енергетичних ресурсів, захистом навколишнього природного середовища та впливом кліматичних змін;

негативний вплив збройної агресії Російської Федерації проти України на навколишнє природне середовище, доступ та якість питної води, що призводить до погіршення стану здоров'я дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, збільшує навантаження під час виконання домашніх робіт, які виконують переважно жінки;

недостатнє представництво жінок у процесі прийняття рішень щодо природокористування в частині споживання енергетичних ресурсів, захисту навколишнього природного середовища та впливу кліматичних змін.

Досягнення цієї стратегічної цілі забезпечуватиметься гармонізовано, зокрема із Національною економічною стратегією на період до 2030 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015), Національною стратегією із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 р. № 366 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 36, ст. 2154), планом заходів з реалізації зобов'язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи “Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1578, Національною стратегією подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2023 р. № 815 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 90, ст. 5215).

Оперативна ціль 1. Створено умови для забезпечення рівних економічних можливостей жінок і чоловіків

Завдання для реалізації оперативної цілі:

створення умов для підвищення економічної активності жінок, особливо віком 25-29 років, можливостей для офіційної зайнятості жінок на роботах з гідними умовами праці, зокрема жінок, які проживають у сільській місцевості, жінок, які належать до вразливих груп населення;

створення умов для розширення участі жінок у підприємництві.

Очікувані результати:

рівень економічної активності жінок підвищився;

забезпечено право кожного з батьків на відпустку по догляду за дитиною;

вироблено дієвий механізм запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі, сексуальним домаганням, психологічному та економічному насильству (мобінгу) на робочому місці;

частка жінок серед власників середнього та великого бізнесу збільшилася;

кількість жінок і чоловіків із числа вразливих груп, які проживають у сільській місцевості, займаються підприємницькою діяльністю та є керівниками, збільшилася.

Оперативна ціль 2. Створено умови для розвитку якісної, надійної, сталої та доступної інфраструктури для жінок і чоловіків незалежно від місця проживання та інших ознак

Завдання для реалізації оперативної цілі - застосування гендерного підходу та принципу інклюзивності під час відбудови, реконструкції інфраструктури у містах і сільській місцевості з урахуванням Європейського зеленого курсу.

Очікуваний результат - наявна доступна та безпечна інфраструктура, яка відповідає потребам різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків.

Оперативна ціль 3. Створено умови для рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень у сфері екологічної політики та рівного доступу жінок і чоловіків до природних ресурсів

Завдання для реалізації оперативної цілі:

забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень щодо збереження та рівного доступу до природних ресурсів, екологічної безпеки, реагування на зміни клімату;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у використанні новітніх технологій у сфері енергетики.

Очікувані результати:

кількість жінок, які беруть безпосередню участь у прийнятті рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, його захисту та реагування на зміни клімату, збільшено;

забезпечено рівний доступ жінкам і чоловікам до природних ресурсів, рівний захист від впливу кліматичних змін, що враховує потреби різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців.

Очікувані результати досягнення стратегічної цілі 4

Індикатори

Цільове значення індикатора на 2030 рік

1. Різниця в середній заробітній платі за відпрацьовану годину у жінок і чоловіків, відсотків (індикатор 3 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 10)

зменшення різниці на 5 відсотків порівняно з показником 2021 року

2. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років, відсотків (індикатор 1 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 8)

53

3. Частка молоді, яка не працює, не навчається і не набуває професійних навичок, у загальній кількості населення відповідного віку, відсотків (індикатор 4 Цілей сталого розвитку завдання 2, ціль 8):

15,5

жінки

чоловіки

18

12

4. Рівень зайнятості жінок віком 25-44 роки, які мають дітей віком три - п'ять років, відсотків (індикатор гендерної рівності 3.7)

65

5. Частка зареєстрованих юридичних осіб, в яких жінки займають посаду керівника, у загальній кількості зареєстрованих юридичних осіб, відсотків (індикатор 2 Цілей сталого розвитку завдання 6, ціль 5)

35

6. Частка жінок, які є керівниками фермерських господарств, у загальній кількості керівників фермерських господарств, відсотків (індикатор гендерної рівності 9.3)

40

{Розділ в редакції Розпорядження КМ № 439-р від 02.05.2025}

Порядок проведення моніторингу, оцінювання результатів реалізації Стратегії та звітування

На всіх етапах реалізації Стратегії передбачається спільна та скоординована діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядового уповноваженого з питань гендерної політики у партнерстві з інститутами громадянського суспільства, об'єднаннями організацій роботодавців та професійних спілок, науковими установами, закладами вищої освіти за підтримки Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних організацій.

Стратегія передбачає розроблення та затвердження операційного плану та обласних програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків щодо кожного етапу реалізації Стратегії, а також нормативно-правових актів, спрямованих на досягнення зменшення гендерної нерівності.

Результати реалізації Стратегії оцінюються шляхом обговорень на засіданнях Комісії з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, міжвідомчих робочих груп з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків за участю центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також за згодою представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, підприємств, установ та організацій, зокрема наукових, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців та професійних спілок, міжнародних організацій та громадських об'єднань, представників бізнесу.

Моніторинг та оцінювання ефективності реалізації Стратегії проводитиметься за результатами виконання державних та місцевих програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на трирічний період і ґрунтуватиметься на позиції України у міжнародних рейтингах.

Передбачено проведення моніторингу досягнення проміжних індикаторів успішності у 2024, 2027 роках та кінцевих індикаторів у 2030 році.

Під час проведення оцінювання змін, що відбулися в результаті реалізації Стратегії, можуть враховуватися адміністративні дані, статистична інформація, результати соціологічних досліджень, опитувань громадської думки, моніторингу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в окремих сферах та галузях, проведених органами державної влади, органами місцевого самоврядування, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, інститутами громадянського суспільства, міжнародними організаціями.

Реалізація Стратегії забезпечується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів в межах бюджетних призначень, передбачених головним розпорядникам бюджетних коштів на відповідний період, інших джерел, не заборонених законодавством.

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 12 серпня 2022 р. № 752-р

ОПЕРАЦІЙНИЙ ПЛАН

з реалізації Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року на 2022-2024 роки

Найменування завдання

Найменування показника

Значення показника