Про визнання угоди недійсною

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2005 Справа N 28/484

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.08.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Добролюбової Т.В.

суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

за участю представників сторін котрі

позивача - Куролес В.М. дов. від 04.01.2005 року

відповідачі

від Акціонерного товариства закритого типу "Укргаззбут" - Шніт П.О. керуючий санацією

від Закритого акціонерного проектно-будівничого товариства "Севастопольжитлобуд" - Нечитайло В.О. дов. від 06.07.2005 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

у справі N 28/484

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 28.03.2005 року

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

до Акціонерного товариства закритого типу "Укргаззбут" Закритого акціонерного проектно-будівничого товариства "Севастопольжитлобуд"

про визнання угоди недійсною

Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про визнання угоди, укладеної між Акціонерним товариством закритого типу "Укргаззбут" та Закритим акціонерним проектно-будівничим товариством "Севастопольжитлобуд" про передачу майна-векселя N 72320114262 в сумі 12782,76 грн. шляхом складання акта прийому-передачі векселя від 13.02.2001 року, недійсною на підставі статті 48 Цивільного Кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Господарський суд міста Києва рішенням від 19 січня 2005 року (суддя Борисенко І.В.) в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва до Акціонерного товариства закритого типу "Укргаззбут" та Закритого акціонерного проектно-будівничого товариства "Севастопольжитлобуд" про визнання угоди недійсною, відмовив повністю. Рішення вмотивоване тим, що позивачем не надано суду договору, посилання на який міститься у акті прийому-передачі векселя, який оспорюється позивачем, натомість акт прийому-передачі векселя не є окремою угодою, укладеною між відповідачами, у розумінні статті 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ), а є документом, яким було оформлено виконання іншої угоди.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 28 березня 2005 року (судді Коваленко В.М., Вербицька О.В., Малетич М.М.) перевірене рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих самих підстав, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва - без задоволення.

Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі, і направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 4, 41, 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ), статей 1, 8, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік в Україні" ( 996-14 ), пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), статей 1, 3, 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), статі 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ), Закону України "Про державну податкову службу" ( 509-12 ), статей 2, 6 Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ), статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), статей 1, 4, 22, 32, 33, 34, 43, 83, пункту 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої інстанції. Відповідно до вимог частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що вексель N 72320114262 на загальну суму 12782,76 грн. був переданий на підставі акта прийому передачі від 13.02.2000 року на виконання іншої угоди, а саме договору N 3-98-К від 23.01.1998 року.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між відповідачами виникли та припинились до набрання чинності новим Цивільним кодексом України ( 435-15 ), судами попередніх інстанцій правильно визначено, що до даних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).

Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, статтею 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) серед підстав виникнення зобов'язань визначено, що зобов'язання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ході розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій дослідили, що в акті прийому-передачі векселя було наявне посилання на те, що зазначений вексель було передано по договору N 3-98-К від 23.01.1998 року.

При цьому, як правильно зазначили господарські суди попередніх інстанцій, акт прийому-передачі векселя не є окремою угодою, укладеною між відповідачами, у розумінні статті 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ), а є документом, яким останніми було оформлено виконання іншої угоди - а саме договору N 3-98-К від 23.01.1998 року.

Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка встановленим обставинам справи при прийнятті оскаржуваної постанови, постанова відповідає нормам матеріального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

У зв'язку з цим, оскаржуване рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва - без задоволення.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 19.01.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2005 року у справі N 28/484 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення.