Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2004 Справа N 28/606

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької, Г. Фролової за участю представників: позивача Щеглова Т.В. - дов. від 02.12.2003 р. Бортнік О.О. - дов. від 02.12.2003 р. Бочарова Н.В. - дов. від 05.04.2004 р. Тичина О.Г. - дов. від 05.04.2004 р. відповідача Сорока Ю.Ю. - дов. від 22.09.2003 р. Драп'ята О.О. - дов. від 06.02.2004 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову від 10.02.2004 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі N 28/606 господарського суду м. Києва

за позовом Приватного підприємства "Фін і Ком"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.05.2003 р. N 1002314/0, від 12.06.2003 р. N 1002314/1, від 18.08.2003 р. N 0001682314/2, від 27.10.2003 р. N 1002314/3, від 26.05.2003 р. N 1012314/0, від 12.06.2003 р. N 1012314/1, від 18.08.2003 р. N 0001692314/2, від 27.10.2003 р. N 1012314/3

ВСТАНОВИВ:

ПП "Фін і Ком" до господарського суду м. Києва був заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва:

- від 26.05.2003 р. N 1002314/0, від 12.06.2003 р. N 1002314/1, від 18.08.2003 р. N 1111682314/2, від 27.10.2003 р. N 1002314/3 щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем -"пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності" у розмірі 30713,16 грн. на підставі статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР );

- від 26.05.2003 р. N 1012314/0, від 12.06.2003 р. N 1012314/1, від 18.08.2003 р. N 0001692314/2, від 27.10.2003 р. N 1012314/3 щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем "штрафні санкції за порушення валютного законодавства" у розмірі 680 грн. на підставі пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ).

Підставою для прийняття оспорюваних рішень є акт від 23.05.2003 р. N 137/23-14 про результати перевірки ПП "Фін і Ком" з питань дотримання вимог валютного законодавства України за період 01.08.2002 р. по 01.05.2003 р.

Під час перевірки були встановлені порушення ПП "Фін і Ком" вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), а саме наявність простроченої дебіторської заборгованості по розрахункам із нерезидентами та приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ).

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.12.2003 р. (суддя Борисенко І.В.) позовні вимоги задоволені повністю, а саме визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.05.2003 р. N 1002314/0, від 12.06.2003 р. N 1002314/1, від 18.08.2003 р. N 0001682314/2, від 27.10.2003 р. N 1002314/3, від 26.05.2003 р. N 1012314/0, від 12.06.2003 р. N 1012314/1, від 18.08.2003 р. N 0001692314/2, від 27.10.2003 р. N 1012314/3.

Ухвалюючи судове рішення, господарський суд м. Києва дійшов висновку, що позивачем документально підтверджено факт отримання товару від компанії "Dermalife. Com LTD" (Англія) на суму 78000 дол. США та не допущено порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, визначених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ).

За апеляційною скаргою ДПІ у Печерському районі м. Києва Київський апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 26.12.2003 р. в апеляційному порядку, постановою від 10.02.2004 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДПІ у Печерському районі м. Києва подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2003 р., в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права.

При цьому, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва обґрунтовує касаційну скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанції при винесенні судових рішень неправильно застосували приписи законодавчих актів, а саме, статей 2 та 4 Закону України " Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного врегулювання та валютного контролю" ( 15-93 ), статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) та статті 1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей" ( 319/94 ).

При цьому, заявник звертає увагу суду на те, що поставкою імпортного товару є факт вивезення на митну територію України, оскільки стаття 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) є імперативною нормою, якою не ставиться в залежність надходження товару в Україну від переходу права власності на товар.

Для цілей валютного контролю визнанням факту імпорту товарів є факт надходження товару на митну територію України.

ПП "Фін і Ком" у відзиві на касаційну скаргу просить рішення та постанову у даній справі залишити без змін з підстав, якими вони мотивовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у справі судами першої та апеляційної інстанції, а саме

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при проведенні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій встановлено Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР )з внесеними змінами та доповненнями.

Статтею 2 вищезазначеного Закону ( 185/94-ВР ), зокрема, передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону ( 185/94-ВР ), порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, між ПП "Фін і Ком" та компанією "Dermalife. Com LTD" (Англія) було укладено контракт б/н від 02.03.2001 р. на купівлю харчових добавок. Відповідно до умов контракту, компанія "Dermalife. Com LTD" (Англія) визначає дистриб'ютора (ПП "Фін і Ком"), як ексклюзивного розповсюджувача продуктів (харчових добавок).

Форма розрахунків - попередня оплата. Умови поставки - Франко борг (FOB) - аеропорт Великобританії.

На виконання умов даного контракту позивачем перераховано на користь компанії "Dermalife. Com LTD" (Англія) 250470 дол. США.

Згідно з вантажно - митними деклараціями позивачем отримано харчових добавок на загальну суму 172470 дол. США.

Інша частина товару на суму 78000 дол. США, що отримана позивачем від компанії "Dermalife. Com LTD" (Англія) на території Англії, була продана ТОВ "Мед Комплекс" (Росія) за контрактом N 1-М від 11.03.2002 р., що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Кошти в сумі 88400 дол. США від ТОВ "Мед Комплекс" (Росія) надійшли на рахунок позивача.

При цьому, під час проведення перевірки фактів порушення термінів, визначених приписами статті 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) встановлено не було.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) під імпортом товарів слід розуміти купівлю українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Приписами вказаної статті також дано визначення поняття експорту товару - це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції, що приписами спеціального законодавства, зокрема, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та Цивільним кодексом України ( 1540-06 ) не забороняється проведення господарських операцій щодо придбання товарів без ввезення його через митну територію України, так і продажу товарів за межами України, оскільки вони підпадають під визначення понять імпорту та експорту товарів.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему регулювання та валютного контролю" ( 15-93 ) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Згідно з пунктом 5 розділу III спільного наказу Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства статистики та Міністерства зовнішніх економічних зв'язків від 25.12.1995 р. N 207 ( z0018-96 ) "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" мають бути відображені товари, роботи, послуги, що експортовані резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку.

Пунктом 2.7 статті 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. N 49 ( z0209-00 ) та зареєстрованого в Мін'юсті України 04.04.2000 р. N 209/4430, визначено, що порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України, проте, як встановлено судом при здійсненні судового провадження, такі відомості відсутні в акті перевірки N 137/23-14 від 23.05.2003 р., який є підставою для прийняття оскаржуваних рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та зі змісту судових рішень, факт порушення позивачем порядку декларування валютних цінностей та майна не знайшов свого підтвердження при розгляді даного спору у суді першої та апеляційної інстанції.

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 26.12.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 р. у справі N 28/606 господарського суду м. Києва - залишити без зміни, а касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва - без задоволення.