Тип: Постанова
№ 2/390
Дата: 04 березня 2003 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
04.03.2003 Справа N 2/390
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів, розглянувши касаційну скаргу колективного підприємства "О" Союзу організації інвалідів в Україні (далі - КП) на постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня 2002 р. N 2/390, встановив наступне.
У липні 2001 р. відкрите акціонерне товариство "Холодокомбінат N *" (далі - ВАТ) звернулося до господарського суду м. Києва із позовом до закритого акціонерного товариства "Р" (далі - ЗАТ) та КП про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору уступки вимоги від 15 листопада 1999 р. N 15/11/99.
Позивач зазначив, що 14 квітня 1998 р. між ЗАТ та приватним підприємством "А" (далі - ПП) укладено контракт N 140/4/98 на поставку рибопродукції на суму 409500 грн. Згідно з договором від 14 квітня 1998 р. N 82-А, ВАТ передало ПП в оренду холодильну камеру; при цьому ніяких інших зобов'язань ВАТ на себе не брало. У подальшому на підставі договору від 15 листопада 1999 р. N 15/11/99 ЗАТ уступило КП право вимоги за контрактом від 14 квітня 1998 р. N 140/4/48, зокрема, право витребування у ВАТ риби свіжомороженої в кількості 67128 кг або її вартості у сумі 161977,78 грн.
Незаконність договору уступки вимоги позивач обгрунтовував тим, що він не є зобов'язаною особою за контрактом від 14 квітня 1998 р. N 140/4/98. Крім того, за умовами цього контракту, сторони зобов'язалися не передавати права і обов'язки третім особам без згоди другої сторони, а ПП не давало згоди ЗАТ на уступку вимоги. Позивач також вказував, що договір уступки вимоги укладено з метою, суперечною інтересам держави, позаяк уступна вимоги здійснена на користь особи, звільненої від сплати державного мита. Тому, на думку позивача, малося на меті уникнути сплати державного мита при пред'явленні позову, а у подальшому - сплати податків. За цих обставин позивач просив визнати договір уступки вимоги від 15 листопада 1999 р. N 15/11/99 недійсним на підставі ст.ст. 48, 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
КП позов не визнавало, посилаючись на безпідставність позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 травня 2002 р. скасовано ухвалу господарського суду м. Києва від 2 жовтня 2001 р., якою позов було залишено без розгляду, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 20 квітня 2002 р. провадження у справі зупинено з посиланням на ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Ухвала вмотивована тим, що у слідчому відділі Жовтневого РУ ГУМВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу N 04-6063 за фактом розкрадання колективного майна ЗАТ; з метою всебічного і повного розгляду обставин суд вважає за необхідне витребувати матеріали зазначеної кримінальної справи.
Постановою Вищого господарського суду Укріпи від 4 грудня 2002 р. N 2/390 зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
6 лютого 2003 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою КП порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 4 грудня 2002 р. N 2/390. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та поновлення провадження у справі з мотивів порушення норм процесуального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах. На обгрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування господарськими судами норм процесуального права зроблено посилання на п.3.8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25 лютого 1992 р. N 01-6/244 ( v_244800-92 ) "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України" із змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Обгрунтовуючи вимоги за позовом, ВАТ посилалося на те, що обставини виконання укладеного між ЗАТ і ПП контракту від 14 квітня 1998 р. N 140/4/98 з'ясовувались у процесі розслідування кримінальної справи, порушеної у слідчому відділі Жовтневого РУ ГУМВС України в м. Києві за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 86-1 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ). Зазначена кримінальна справа постановою від 29 червня 1999 р. закрита за відсутністю події злочину (копія постанови є у справі).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав за необхідне витребувати від Жовтневого РУ ГУМВС України в м. Києві матеріали кримінальної справи N 04-6063 і у зв'язку з цим зупинив провадження у справі до отримання вказаних матеріалів.
При цьому суд порушив правила ст. 79 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), якою встановлений вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі, а саме:
неможливість розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами;
призначення судової експертизи;
надсилання матеріалів до слідчих органів;
заміна однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Зупиняти провадження у справі з інших підстав, зокрема, у разі надсилання запиту чи витребування документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, суд не вправі.
Слід зазначити, що ухвала від 20 квітня 2002 р., якою зупинено провадження у справі, надіслана сторонам лише 13 вересня 2002 р., чим порушено вимоги ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо розсилання рішень та ухвал учасникам судового процесу не пізніше п'яти днів після їх прийняття. Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що ухвала від 20 квітня 2002 р. або запит про витребування матеріалів кримінальної справи N 04-6063 надсилалися судом до Жовтневого РУ ГУМВС України в м. Києві.
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, їй які не звернув уваги суд касаційної інстанції, призвели до того, що спір тривалий час не знаходить свого вирішення.
Викладене дає підстави для висновку про те, що тривалість судового провадження у даній справі не задовольняє вимогу п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. ( 995_004 ), ратифікованої Україною у 1997 р., щодо розумного строку як складового елементу права на. справедливий судовий розгляд.
За цих обставин ухвалу господарського суду м. Києва від 20 квітня 2002 р. та постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня 2002 р. N 2/390 слід скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу колективного підприємства "О" Союзу організації інвалідів в Україні задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня 2002 р. N 2/390 та ухвалу господарського суду м. Києва від 20 квітня 2002 р. скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Юридична газета", N 11, 15 червня 2004 р.