Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2004 Справа N 25/374

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Усенко Є.А.,

суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову від 04.12.2003 року Київського апеляційного господарського суду

у справі N 25/374 господарського суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівка-Центр"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Назарова О.П. (довіреність N 7126/9/10-12 від 12.12.03 р.)

від відповідача: Соколовський М.Б. (довіреність N 117 від 24.05.2004 р.); Приходько М.М. (довіреність N 118 від 24.05.2004 р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Лосєв А.М.) від 11.08.2003 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Фролова Г.М., судді Шипко В.В., Полянський А.Г.) від 04.12.2003 року, по справі N 25/374 позов задоволене; визнане недійсними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 362304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. в частині донарахування податку на прибуток в розмірі 990821,40 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток в сумі 495425,55 грн.; визнане недійсним податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 352304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 6928,58 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій в сумі 407,94 грн.; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 372304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р.; стягнуте з відповідача на користь позивача 203,00 грн. судових витрат.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва просить скасувати ухвалені по справі судові акти, відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), пп. 7.2.1, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), ст.ст.2, 5, 13, 14 і 26 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), ст. 30 Земельного кодексу України ( 561-12 ).

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлене, що податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 352304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8 928,58 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 907,94 грн. Позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення N 352304/0/-644/10-7444 від 29.07.2002 р. в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 6 928,58 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій в сумі 407,94 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 362304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 990 880,80 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 495 440,40 грн. Позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення N 362304/0/-644/10-7444 від 29.07.2002 р. в частині донарахованого податку на прибуток в сумі 990 821,40 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток в сумі 495 425,55 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 372304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку за землю в розмірі 80 852,61 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 766,30 грн. Позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва N 372304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. повністю.

Податкові повідомлення-рішення N 352304/0/-644/10-7444 від 29.07.2002 р., N 362304/0/-644/10-7444 від 29.07.2002 р., N 372304/0/-644/10-7444 від 29.07.2002 р. прийняті на підставі Акту N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. про результати перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування за період з 01.01.1999 р. по 01.04.2002 р.

1. В Акті перевірки N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. (п. 2.1.1.) серед іншого, зазначено, що позивач в порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) безпідставно занизив валовий дохід, отриманий від надання послуг за квітень 1999 р. Фактично за відповідний період було надано послуг в розмірі 154 764,12 грн., а позивач за відповідний період в розрахунку податку на прибуток вказав валовий дохід в розмірі 154 499,45 грн., чим занизив валовий дохід в розмірі 264,67 грн.

Крім цього, відповідач зазначає, що в порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) позивач зависив розмір валових витрат в розмірі 756,70 грн. внаслідок безпідставного віднесення вартості змішувача для кухні, придбаного у ТОВ "Зомет Україна".

В порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) позивач зависив розмір валових витрат в розмірі 166,62 грн., визначивши в розрахунку податку на прибуток за березень 2000 р. придбання матеріалів в розмірі 1 665,43 грн., а фактично придбання матеріалів за відповідний період становить 1 498,81 грн.

При перевірці повноти нарахування та відображення у декларації про прибуток за IV квартал 2001 р. скоригованого валового доходу встановлено, що позивач не відобразив у додатку Д "Доходи від врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості" та не включив до рядка 5 декларації "Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості" та до складу скоригованого валового доходу суму безнадійної заборгованості у розмірі 3 301 548,73 грн. При цьому, відповідач зазначає, що отримані позивачем кошти в розмірі 3 301 548,73 грн., тобто понад частку, на яку збільшено статутний фонд ТОВ "Петрівка-Центр", є безпідставно отриманими у зв'язку з відсутністю договору (контракту), який повинен обов'язково укладатися з суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ). Сплатити (повернути) кошти, передати (повернути) майно, виконати роботу та вчинити певну іншу дію - це зобов'язання однієї особи перед іншою. Поняття "зобов'язання і підстави його виникнення" визначено ст. 4 та ст. 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Так, у відповідності з цими статтями встановлено, що зобов'язання виникають з договору або закону. Так як, позивач не укладав договір купівлі-продажу частки у статутному фонді з компанією "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані" згідно з вимогами чинного законодавства, то зобов'язання позивача повернути отримані без достатньої підстави кошти на користь компанії "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані" виникають із Закону. На підставі ст. 469 Цивільного кодексу України особа, яка одержала майно без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. Перевіркою встановлено, що позивач не відобразив в бухгалтерському обліку суму заборгованості перед компанією "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані". Станом на 25.06.2002 р. позивачем не повернуті компанії "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані" кошти, отримані без достатньої підстави в розмірі 3 301 548,73 грн., строк позовної давності, щодо повернення коштів, отриманих від компанії "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані" минув 08.10.2001 р. Заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю, яка включається до складу валового доходу згідно пп. 4.1.6. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ). Внаслідок цього позивачу донараховане податок на прибуток в розмірі 990 465,00 грн.

З такими висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, суди правомірно не погодились з огляду на таке.

1.1. У відповідності до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) в редакції Закону України від 22.05.1997 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (із змінами та доповненнями) валовий доход включає доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум штрафів та/або неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного чи третейського суду.

Судами встановлено, що позивачем, отриману від СМП "Капрі" пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 317,53 грн. (в т.ч. 52,93 грн. податок на додану вартість) включено до складу валового доходу, про що свідчать надані до суду витяг з декларації про прибуток підприємства та розрахунок податку на прибуток за II квартал 1999 р.

З огляду на наведене, колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги за цим епізодом щодо відсутності, в порушення п. 3 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ), в рішенні суду доказів, на підставі яких прийняте рішення, вважає вірним висновок судів про те, що донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 79,40 грн. здійснене необґрунтовано.

1.2. Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Суди встановили, що позивач відніс до складу валових витрат витрати на придбання змішувача для кухні в розмірі 756,70 грн. В підтвердження правомірності такого віднесення позивачем надано до суду Акт від 30.09.1999 р. та договір оренди нежилого приміщення N 115 від 20.04.1999 р. Вказані документи суди оцінили як докази, з яких вбачається, що витрати на придбання змішувача в сумі 756,70 грн., понесені позивачем на поточний ремонт приміщення, яке ним здається в оренду, та зробили правомірний висновок, що витрати понесені у зв'язку з продажем послуг.

Оскільки операції оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе не тільки компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендодавця, колегія суддів вважає неправомірним посилання в касаційній скарзі на те, що змішувач для кухні є предметом побутового призначення, який не може бути використаний для ведення виробництва (в тому числі оренди, або продажу послуг. Отже, донарахування позивачу податку на прибуток в розмірі 227,01 грн. здійснено неправомірно.

1.3. Також суди встановили, що згідно з п. 2.2.3 Акту документальної перевірки позивачу донараховане 50,00 грн. податку на прибуток у зв'язку з тим, що, з точки зору відповідача, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суми коштів, направлених на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "ІНПАК" (серветки, пакувальні пакети, пакети для сміття) в сумі 166,62 грн.

Суди обґрунтовано порахували, що позивач правомірно відніс до валових витрат вартість господарських товарів, придбаних у ТОВ "ІНПАК" з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

На підтвердження здійснення вищенаведених витрат та використання і придбаних товарно-матеріальних цінностей в власній господарській діяльності позивачем надано суду видаткову накладну N 485 від 16.03.2000 р., і виписки банку, витяг з Журналу-ордеру N 6, Акти введення в експлуатацію та списання ТМЦ (в матеріалах справи).

Таким чином, у відповідача не було підстав донараховувати позивачу податок на прибуток та застосовувати штрафні санкції з цього епізоду.

1.4. У відповідності до п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) не включаються до складу валового доходу суми одержаного платником податку емісійного доходу.

Згідно з п. 1.27 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) емісійний доход це сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Суди встановили, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2003 р. у справі N 21/473 встановлено, що у відповідності до Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. N 93/96-ВР ( 93/96-ВР ) (із змінами та доповненнями) перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті, що надійшли від Компанії з обмеженою відповідальності "Альбіон Трейдінг Лімітед Лаябілиті Компані" у розмірі 1 199 985,00 доларів США у валюту України було здійснено ТОВ "Петрівка-Центр" за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України станом на 08.10.1998 р., який складав 341,6 грн. за 100 доларів США (1 199985,00 доларів США х 3,416 грн. = 4 099 148,76 грн. - дані Журналу-ордеру N 22 "Оборот дебету рахунку 52 за жовтень 1998 р."). Позивачем суму 800 000,00 грн. було зараховано на рахунок 85 (Статутний фонд), а залишок суми в розмірі 3 299 148,76 грн. було зараховано на рахунок 88-2 (Емісійний дохід). Київським апеляційним господарським судом встановлений факт, що сума у розмірі 3 299 148,76 грн., на яку перевищено розмір статутного фонду ТОВ "Петрівка-Центр" є емісійним доходом.

Попередні судові інстанції правомірно послалися на ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у відповідності до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів стосовно того, що позивач правомірно не включив суму отриманого емісійного доходу до валового доходу, тому донарахування йому податку на прибуток в розмірі 990 465,00 грн. є необґрунтованим.

2. В Акті перевірки N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. (п. 2.4.1.) відповідачем встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) невірно відображено результати своєї діяльності в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 1999 р.

Позивач відобразив за відповідний період розмір податкового зобов'язання в сумі 27081,00 грн., розмір податкового кредиту 22460,00 грн., а в розділі "Розрахунки з бюджетом" сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню у поточному звітному періоді (від'ємне значення суми податку на додану вартість) в розмірі 4 621,00 грн. Фактично за звітний період розмір суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню у особовому рахунку позивача складає 4621,00 грн. Відповідач робить висновок про безпідставність заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в поточному періоді в розмірі 4 621,00 грн. та декларування до відшкодування суми в розмірі 4 621,00 грн.

В пункті 2.4.2 Акту перевірки N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. відповідач зазначає, що в порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) позивач занизив податкові зобов'язання за квітень 1999 р. в розмірі 52,93 грн., внаслідок неправомірного заниження валового доходу в розмірі 264,67 грн. та в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" збільшив податковий кредит в розмірі 151,34 грн. внаслідок безпідставного віднесення до складу валових витрат вартість змішувача для кухні, придбаного у ТОВ "Зомет Україна".

Крім цього, відповідач в Акті перевірки N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. (п. 2.4.4.) вказує на те, що згідно пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податкова накладна має містити певний перелік обов'язкових реквізитів. Відсутність хоча б одного із цих реквізитів не дає права на включення до податного кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість на підставі такої податкової накладної, оскільки вона не відповідає вимогам вказаного Закону.

Позивачем до перевірки надані податкові накладні, виписані ВАТ "Українська інноваційно-фінансова компанія", в яких відсутні кількість (обсяг, об'єм) виконаних робіт (наданих послуг) та ціна продажу без врахування податку, зокрема, податкові накладні N 17 від 31.01.2001 р., N 32 від 28.02.2001 р., N 56 від 30.03.2001 р., N 80 від 28.04.2001 р. та податкові накладні, в яких відсутня кількість (обсяг, об'єм), зокрема, N 103 від 31.05.2001 р., N 128 від 27.06.2001 р., N 153 від 28.04.2001 р., N 177 від 28.08.2001 р., N 204 від 18.09.2001 р., N 251 від 22.10.2001 р. Вказані податкові накладні включені до позивачем до податкового кредиту і включені до книги придбання товарів (робіт, послуг). На думку відповідача, позивачем безпідставно включено до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 2 103,31 грн.

Такі висновки відповідача суди правомірно вважали необґрунтованими з наступних підстав.

2.1. Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) (із змінами та доповненнями) податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Позивачем, 19 березня 1999 р., подано декларацію за лютий 1999 р.

Враховуючи той факт, що суди встановили порушення відповідачем троку, встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) у відповідача не було підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 4621,00 грн., а позивач є вільним від такого податкового зобов'язання.

2.2., 2.3. Донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 52,93 грн. є неправомірним, оскільки позивач не занизив валовий дохід на суму 264,67 грн.

Донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 151,34 грн. є неправомірним, оскільки позивач правомірно відніс до складу валових витрат вартість змішувача для кухні, придбаного у ТОВ "Зомет Україна".

Відсутність порушень при сплаті податку на прибуток тягне за собою і відсутність порушення ТОВ "Петрівка-Центр" і по зобов'язаннях по сплаті податку на додану вартість по вищезазначених епізодах у розмірі 52,93 грн. та 151,34 грн.

2.4. У відповідності до пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (із змінами та доповненнями) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. N 165 ( z0233-97 ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за N 233/2037 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Суди встановили, що відповідач не надав доказів того, що податкові накладні виписані особою, яка не є платником податку на додану вартість, не надав доказів визнання недійсними податкових накладних. За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що включення позивачем до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість в розмірі 2 103,31 грн. на підставі податкових накладних, виписаних особою, яка є платником податку, здійснено правомірно.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду відносно вищезазначених епізодів.

3. Судами встановлене, що в Акті перевірки N 1346/10/23-403 від 23.07.2002 р. (п. 2.6.) зазначено, що позивачу належить майновий комплекс, а саме: нежилий будинок площею 13 718,9 кв.м. в м. Києві по вул. Червоних козаків, 6. Згідно технічного звіту земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки позивачу встановлений розмір земельної ділянки, що складає 0,68 га. Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України N 561-XII ( 561-12 ) від 18.12.1990 р. та ст. 120 Земельного кодексу України N 2768-111 ( 2768-14 ) від 25.10.2001 р. при передачі підприємствам, установам і організаціям будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі і споруди.

В акті документальної перевірки відповідач робить висновок про необхідність донарахування позивачеві земельного податку в розмірі 80 852,61 грн., оскільки він, в порушення вимог законодавства, в 1999-2001 рр. до податкового органу не подавав відповідних розрахунків та не сплачував земельний податок.

Суди не погодилися з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Згідно із Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992 р. N 2535-XII ( 2535-12 ) в редакції Закону України від 19.09.1996 р. N 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (із змінами та доповненнями), зокрема статті 2, використання землі в Україні є платним.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно з п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. N 15 ( 15-93-п ) (із змінами та доповненнями), включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Згідно до установчих документів позивача одним із його учасників (засновників), зокрема, ВАТ "Промзв'язок" до статутного фонду передано право власності на 12-ти поверховий адміністративний корпус, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Червоних козаків, 6.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 20.11.2001 р., укладеного позивачем із Київською міською радою, до позивача перейшло право користування земельною ділянкою площею 0,6847 га.

До суду позивачем надано довідку N 07-05/14646 від 29.07.2003 р., видану Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, зі змісту якої вбачається, що 31.01.2002 р. за ТОВ "Петрівка-Центр" в земельному кадастрі за N 78-6-00040 зареєстрована земельна ділянка (кадастровий N 78:142:0012, площа 6847 кв.м.) за адресою: м. Київ, проспект Червоних козаків, 6. Підстава - договір оренди земельної ділянки, який укладено Київською міською радою і ТОВ "Петрівка-Центр".

Отже, судами зроблений висновок про те, що обов'язок щодо сплати земельного податку виник у позивача з 31.01.2002 р., тобто з дати внесення даних про земельну ділянку до земельного кадастру. Таким чином, і донарахування позивачу податку за землю в розмірі 80 852,61 грн. за період 1999 р.-2001 р. суди вважають безпідставним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Згідно до ст. 30 Земельного Кодексу України ( 561-12 ) в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Отже, з метою з'ясування того чи перейшло до позивача право власності або право користування земельною ділянкою разом із передачею учасником товариства будівлі у статутний фонд, обов'язковому дослідженню підлягає те, як було визначено право на земельну ділянку ВАТ "Промзв'язок" (власність, користування, оренда) до укладення договору оренди на цю земельну ділянку Київською міською радою з позивачем, а, відповідно, і з якого моменту у останнього виник обов'язок сплачувати земельний податок.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити обставини по справі по епізоду сплати земельного податку, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм матеріального і процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 30.12.2003 року N 7395/9/10-12 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2003 року у справі N 25/374 задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.08.2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2003 року у справі N 25/374 в частині визнання недійсним податкового повідомлення рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва N 372304/0-644/10-7444 від 29.07.2002 р. та направити в цій частині справу на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2003 року у справі N 25/374 - залишити без змін.