Тип: Постанова
№ 13/314
Дата: 05 червня 2003 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.06.2003 Справа N 13/314
Постанову залишено без змін (згідно з постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30 вересня 2003 року N 13/314 ( v_314700-03 )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді М.В. Кузьменка, судді І.М. Васищака, судді В.М. Палій, розглянувши касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.01.2003 р. у справі N 13/314 за позовом акціонерного товариства закритого типу науково-виробничого підприємства "ММТО" до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" про стягнення 400000,0 грн., за участю представників сторін: від позивача: Демченко А.С. (довіреність у справі), від відповідача: Дедуш С.В., Козаченко В.М. (довіреність у справі), ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2002 р. (суддя О. В. Євдокимов), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.01.2003 р. (головуючий, суддя Брайко А.І., судді Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.), позовні вимоги акціонерного товариства закритого типу (АТЗТ) науково-виробничого підприємства (НВП) "ММТО" до дочірньої компанії "Укртансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопродуктів (УМГ) "Київтрансгаз" про стягнення 400000,0 грн. задоволено.
Рішення та постанова мотивовані тим, що передані відповідачем позивачу за актом прийому-передачі від 30.12.98 р. в рахунок погашення заборгованості за договором підряду N 107/98 від 16.12.98 р. п'ять простих векселів NN 6731133511311, 673113351312, 673113351313, 673113351316, 673113351317 від 23.09.98 р. на загальну суму 400000,0 грн., емітованих відкритим акціонерним товариством (ВАТ) "Житомирський завод хімічного волокна" (ЖЗХВ), рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2001 р. у справі N 4/1940 визнано недійсними.
За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 35 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ) , суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, тому в силу ст. 161, 162, 332 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) позовні вимоги про стягнення цієї заборгованості у сумі 400000,0 грн. підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
У своїй касаційній скарзі, доповненнях та уточненнях до неї скаржник стверджує, що суди двох інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів порушили норми процесуального права, зокрема ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), якою передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого орану, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Порушення вказаної норми скаржник вбачає в тому, що рішення суду Житомирської області від 13.12.2001 р., яким визнано векселі недійсними, не має преюдиційного значення для вирішення даного спору, оскільки УМГ "Київтрансгаз" було лише третьою особою, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору, а не стороною у справі N 4/1940.
Скаржник наводить і інші доводи, за якими, на його думку, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню. Зокрема, скаржник вважає, що з огляду на ст. 7, ч. 2 ст. 77 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі та ст.ст. 15, 34, 44, 45, 47 ( 995_009 ) Положення про переказний та простий вексель ( v1341400-37 ), спірні векселі не можна вважати недійсними.
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу і просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що 16.12.98 р. між АТЗТ НВП "ММТО" (виконавець) та ДП "Київтрансгаз" ВАТ "Укргазпром" (замовник) було укладено договір підряду N 107/98 на виконання проектно-вишукувальних робіт. Згідно п. 1.1 Положення про філію "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зазначене Управління створене шляхом реорганізації дочірнього підприємства "Київтрансгаз" акціонерного товариства "Укргазпром".
Відповідно до актів N 107/99-1 від 24.04.99 р., N 107/99-2 від 10.05.99 р. здачі-прийому проектно-вишукувальної продукції за договором N 107/98 позивачем було частково виконано передбачені договором роботи на загальну суму 688000,0 грн.
Розрахунки на суму 288000,0 грн. згідно акта приймання-здачі робіт N 107/99-2 від 10.05.99 р. здійснені відповідачем у грошовій формі повністю. В рахунок сплати боргу за актом N 107/99-1 від 24.04.99 р. згідно акта прийому-передачі від 30.12.98 р. відповідачем було передано позивачу п'ять простих векселів NN 6731133511311, 673113351312, 673113351313, 673113351316, 673113351317 від 23.09.98 р. на загальну суму 400000,0 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2001 р. у справі N 4/1940, яке набрало законної сили, і яким відмовлено позивачу у задоволенні позову про стягнення з орендного підприємства теплових мереж (ОПТМ) "Житомиртеплокомуненерго", 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", було встановлено той факт, що відповідно до ст. 15 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (у редакції від 14.05.92 р.) вказані векселі є недійсними, оскільки постановою арбітражного (господарського) суду Житомирської області від 18.09.98 р. визнано банкрутом емітента векселів ВАТ "Житомирський завод хімічного волокна", які були передані ним ОПТМ "Житомиртеплокомуненерго", а останнім - відповідачу. Цей факт в силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) не повинен доводитися знову при вирішенні, пов'язаних із спірними векселями, інших спорів.
Проте колегія суддів погоджується з тим, що відповідно до ст. 8 Уніфікованого закону ( 995_009 ) про переказні векселі та прості векселі вексельне зобов'язання, підписане не уповноваженою особою, хоч і не викликає виникнення зобов'язання для особи, від імені якої такий підпис було вчинено, проте, на відміну від цивільно-правового зобов'язання, у цьому випадку не зникає. Воно переноситься на особу, яка вчинила підпис на векселі від імені іншої особи, не маючи на це повноважень.
Суди, вирішуючи господарський спір, пов'язаний з функціонуванням ринку цінних паперів, не застосували відповідне законодавство, зокрема, про вексельних обіг, що призвело до неправомірної юридичної оцінки встановлених обставин справи.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем, якщо проведення розрахунків із застосуванням векселів передбачено умовами договору.
Судами встановлено наявність такої умови у п. 3.4 договору на виконання проектно-вишукувальних робіт N 107/98 від 16.12.98 р. та у п. 2.3 протоколу погодження доповнень до договору N 107/98 від 16.12.98 р., в якому сторони визначились щодо розрахунків з використанням векселів (погашення зобов'язання).
Підтвердженням реалізації вказаної умови договору став акт прийому-передачі векселів від 30.12.98 р.
Отже векселі були отримані позивачем не як засіб оформлення заборгованості за договором, а як припинення грошових зобов'язань щодо платежу за договором, що й обумовило виникнення інших грошових зобов'язань щодо платежу за векселями.
Таким чином, правовий зв'язок сторін за договором, на який позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, формально припинився.
Проте, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 15.01.2003 р. у справі N 2/269, особа, якій видано чи індосовано вексель у зв'язку з зобов'язанням за цивільноправовою угодою, у разі втрати можливості здійснити свої права з векселя, вправі пред'явити вимогу своєму контрагенту про стягнення боргу за такою угодою.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач не звертався з позовом ні до платника - ВАТ "Житомирський завод хімічного волокна", ні до громадянина Махно М.А., на якого згідно закону переноситься вексельне зобов'язання, як на особу, яка вчинила підпис на векселі від імені іншої особи, не маючи на це повноважень.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у суду першої та другої інстанцій не було правових підстав для задоволення позовних вимог у даному випадку. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2002 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.01.2003 р. у справі N 13/314 скасувати.
3. У задоволенні позову акціонерного товариства закритого типу - науково-виробничого підприємства "ММТО" до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" про стягнення 400000,0 грн. відмовити.
4. Судові витрати покласти на позивача.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.