Про визнання недійсною постанови

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29.10.2002

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (далі - АК ПІБ) на постанову Вищого господарського суду України від 12 червня 2002 р. у справі за позовом АК ПІБ до НБУ про визнання недійсною постанови, ВСТАНОВИВ:

У серпні 2001 р. АК ПІБ звернувся до суду з позовом про визнання недійсною постанови Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області від 7 серпня 2001 р. N 316 про притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді накладення штрафу в розмірі 4599,19 грн.

Наведеною постановою позивач був притягнутий до відповідальності у зв'язку з тим, що він не виконав функції агента валютного контролю, здійснивши перерахування згідно з платіжним дорученням від 6 грудня 2000 р. N 33 з рахунку ДП "Завод "Арсенал" на користь ЗАТ "Контраст" коштів у розмірі 99770,88 російських рублів за поставку фарб згідно з контрактом від 21 листопада 2000 р. N 49/2000, в той час як щодо нього з 3 липня 2000 р. застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

На обґрунтування позовних вимог АК ПІБ посилався на те, що наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 23 червня 2000 р. N 50/73, згідно з яким до ЗАТ "Контраст" із 3 липня 2000 р. застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, суперечить вимогам ст. 37 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ). Крім того, позивач зазначав, що порядок здійснення банками контролю за валютними операціями, які проводяться резидентами та нерезидентами, не встановлений нормативно. Інформація щодо суб'єктів, до яких застосовані (скасовані) санкції, доводиться до уповноважених банків комп'ютерним файлом N 98 НБУ, що не є нормативно-правовим актом та база даних якого є неточною.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що відповідальність за порушення валютного законодавства була застосована до позивача правомірно.

Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2001 р. позов задоволено з огляду на те, що нормативними актами не встановлено порядок здійснення банками контролю за валютними операціями, які проводяться резидентами та нерезидентами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2002 р. зазначене рішення залишено без змін із тих мотивів, що позивач був позбавлений можливості ідентифікувати суб'єкта, до якого застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, а тому не мав правових підстав для відмови у перерахуванні коштів.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2002 р. зазначені судові рішення скасовано, у позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що судові рішення не містять посилань на нормативні акти, які обумовлюють відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності, а також тим, що база даних комп'ютерного файла N 98 НБУ містить достатньо критеріїв для здійснення ідентифікації суб'єкта, до якого застосовано індивідуальний режим ліцензування.

Верховним Судом України 5 вересня 2002 р. порушено провадження за касаційною скаргою АК ПІБ, в якій порушено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 12 червня 2002 р. та припинення провадження у справі. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 11 - 14 Уніфікованих правил МТП по інкасо ( 988_009 ), ст. 567 ЦК ( 1540-06 ) та статей 56, 63 Закону "Про Національний банк України" ( 679-14 ), а також різне застосування Вищим господарським судом України того самого положення закону в аналогічних справах.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 37 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) у разі вчинення конкретними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності певних порушень при здійсненні зовнішньоекономічних операцій до них можуть бути застосовані спеціальні санкції, зокрема й такі, як застосування індивідуального режиму ліцензування.

Обґрунтованість застосування індивідуального режиму ліцензування до іноземного суб'єкта господарської діяльності (ЗАТ "Контраст", Росія) не може перевірятися при розгляді даного спору.

У разі застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування, згідно з абзацом 3 п. 1 постанови КМУ і НБУ від 12 грудня 1998 р. N 1968 ( 1968-98-п ) "Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями", уповноважені банки здійснюють розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) тільки за наявності у резидентів разової індивідуальної ліцензії, що надається органом, який застосував зазначену спеціальну санкцію.

Судами встановлено, що на момент проведення позивачем перерахування коштів із рахунку ДП "Завод "Арсенал" резидент не мав такої разової індивідуальної ліцензії.

Пунктом 3 зазначеної постанови КМУ і НБУ ( 1968-98-п ) встановлено, що порушення уповноваженими банками вимог цієї постанови зумовлює відповідальність, передбачену законодавством за невиконання функцій агента валютного контролю.

Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (далі - Декрет) на повноважені банки покладено обов'язок здійснення контролю за валютними операціями, що провадяться резидентами й нерезидентами через ці банки (п. 2 ст. 13 Декрету).

Абзацом 5 п. 2 ст. 16 Декрету ( 15-93 ) за невиконання уповноваженим банком зазначеного обов'язку передбачена відповідальність за порушення валютного законодавства у вигляді позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або накладення штрафу в розмірі, що встановлюється НБУ.

Відповідно до п. 2.5 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 8 лютого 2000 р. N 49 ( z0209-00 ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 квітня 2000 р. за N 209/4430 (у редакції, чинній на той момент), нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

Отже, позивача було правомірно та в повній відповідності до чинного законодавства притягнуто до відповідальності за невиконання функцій агента валютного контролю та накладено НБУ штраф у розмірі 25% від суми валютної операції, здійсненої з порушенням законодавства.

Також Вищим господарським судом України зроблено обґрунтований правовий висновок про наявну в позивача можливість ідентифікувати суб'єкта, до якого було застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), судова палата ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу АК ПІБ відхилити.

Постанову Вищого господарського суду України від 12 червня 2002 р. залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.