Тип: Ухвала
Дата: 03 березня 2004 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
03.03.2004
(Витяг)
У липні 2001 р. І. звернувся до суду з позовом до Бердянської міжрайонної податкової інспекції в Запорізькій області (далі - міжрайонна податкова інспекція), треті особи - Г., Л., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування витрат на відрядження, пославшись на те, що з 1991 р. працював у державній податковій інспекції Приморського району в Запорізькій області (далі - районна податкова інспекція) на посаді водія I класу і наказом від 26 червня 2001 р. N 23-0 був звільнений з цієї роботи у зв'язку з ліквідацією районної податкової інспекції. Звільнення вважає незаконним, оскільки фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація районної податкової інспекції, тому що були звільнені лише чотири працівники, а решта - продовжують працювати. Крім того, його направляли у відрядження, але витрати відшкодовані не були. Виходячи з наведеного, І. просив суд поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати витрати на відрядження в сумі 470 грн.
Приморський районний суд Запорізької області рішенням від 11 грудня 2001 р., яке залишив без зміни ухвалою від 14 грудня 2002 р. апеляційний суд Запорізької області, позов задовольнив.
У касаційній скарзі міжрайонна податкова інспекція просила зазначені судові рішення скасувати, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи чи організації.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 ( v0009700-92 ) "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними постановами від 1 квітня 1994 р. N 4 ( v0004700-94 ), від 26 жовтня 1995 р. N 18 ( v0018700-95 ) та від 25 травня 1998 р. N 15 ( v0015700-98 ) роз'яснено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Проте, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та поновлюючи позивача на роботі в новоутвореній установі, районний суд не врахував зазначених положень Кодексу ( 322-08 ) та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, у зв'язку з чим рішення суду не може залишатися в силі.
Крім того, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в період розгляду справи в касаційній інстанції І. помер, що підтверджується актовим записом про його смерть від 9 січня 2003 р. за N 13, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Отже, з огляду на зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України на підставі п. 8 ст. 227 ЦПК та керуючись статтями 227, 334 ЦПК ( 1502-06, 1503-06 ), касаційну скаргу міжрайонної податкової інспекції задовольнила частково: рішення Приморського районного суду від 11 грудня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2002 р. скасувала, а провадження у справі закрила.