Згідно зі ст. 117 КЗпП України підприємство повинне виплатити звільненому працівнику середній заробіток за весь час затримки заробітної плати з вини власника. Оскільки припинення трудового договору відбулось у зв'язку зі смертю працівника, то відмова особі - спадкоємцю померлого працівника у відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної затримкою у розрахунках, є обґрунтованою з підстав, передбачених як ст. 173-1 КЗпП України, так і ст. 440-1 ЦК України

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

22.01.2004

(Витяг)

У липні 2001 р. Р. звернулася до суду з позовом до ДВАТ шахта "Білоріченська" - дочірнього підприємства ДХК "Луганськвугілля" про стягнення 2 тис. 485 грн. заборгованості з виплати заробітної плати її сина Р.В., який помер 12 грудня 1999 р.; 1 тис. 232 грн. як компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати; 6 тис. 220 грн. - відповідно до ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) за затримку розрахунку та 6 тис. грн. - як компенсацію моральної шкоди, заподіяної їй особисто, з підстав, передбачених ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) та ст. 237-1 КЗпП.

Ленінський районний суд м. Луганська рішенням від 3 грудня 2001 р. (яке залишила без зміни ухвалою від 4 березня 2002 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області) позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідача на користь Р. заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 2 тис. 285 грн. та компенсацію у зв'язку з її несвоєчасною виплатою в сумі 938 грн., витрати на юридичну допомогу в сумі 161 грн., а також 51 грн. державного мита; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У касаційній скарзі Р. просила скасувати постановлені судові рішення в частині відмови в стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку та моральної шкоди і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, пославшись на незастосування судами положень ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) для відшкодування заподіяної їй особисто моральної шкоди, необгрунтованість відмови у задоволенні вимог з підстав, передбачених ст. 117 КЗпП ( 322-08 ), та порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 313 ЦПК ( 1503-06 ).

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) підприємство повинне виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з вини власника саме звільненому працівнику, а в зазначеній ситуації відбулося припинення трудового договору у зв'язку зі смертю працівника.

Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив й у відшкодуванні моральної шкоди з підстав, передбачених як ст. 173-1 КЗпП ( 322-08 ), так і ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ).

Сфера застосування ст. 173-1 КЗпП ( 322-08 ), яка була чинною з 12 січня 1994 р. до 13 січня 2000 р., тобто в період роботи спадкодавця, обмежувалася лише порушенням норм охорони праці. Інші порушення трудових прав працівника не були підставами для притягнення роботодавця до відшкодування моральної шкоди.

Для відшкодування Р. зазначеної шкоди немає й підстав, передбачених ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ), оскільки свої вимоги позивачка обгрунтувала правовідносинами, урегульованими трудовим законодавством.

Апеляційна інстанція свої висновки в ухвалі мотивувала відповідно до норм процесуального законодавства.

Наведені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судом норм матеріального права не підтверджуються матеріалами справи.

Керуючись статтями 333-335 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Р. відхилила; рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 3 грудня 2001 р. та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 4 березня 2002 р. залишила без зміни.