Про застосування і стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

04.02.2002

Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" на постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0019800-01 ) у справі за позовом ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" до ДПІ у м. Трускавці про визнання недійсним рішення відповідача від 19 листопада 1999 р. N 432/26-0/30322940/6198 "Про застосування і стягнення фінансових санкцій з позивача за порушення законодавства про оподаткування", ВСТАНОВИВ:

рішенням арбітражного суду Львівської області від 16 травня 2000 р. позов задоволено з огляду на те, що Указ Президента України від 11 травня 1999 р. N 491/99 ( 491/99 ) є новою редакцією Указу Президента України від 12 червня 1995 р. N 436/95 ( 436/95 ) "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", а не новим Указом, та суперечить пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Крім того, пунктом 8 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) не передбачено застосування органами податкової служби стягнення штрафів і санкцій, встановлених іншими нормативними актами, крім згаданого закону та інших законів України.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду Львівської області від 12 квітня 2001 р. про перевірку рішення в порядку нагляду вищевказане рішення скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0019800-01 ) постанову арбітражного суду Львівської області від 12 квітня 2001 р. залишено без зміни.

Ці постанови мотивовані тим, що право відповідача застосовувати штрафні санкції за перевищення встановленого ліміту готівки в касі передбачено статтею 2 Указу Президента України від 12 червня 1995 р. N 436/95 ( 436/95 ) з подальшими змінами і доповненнями. Згідно зі статтею 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) укази Президента є обов'язковими до виконання на території України. Вирішення питання про відповідність чи невідповідність нормативних актів, у тому числі і указів Президента України, Конституції України є виключною компетенцією Конституційного Суду України, що передбачено статтями 147, 150 Конституції України.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 жовтня 2001 р. за касаційною скаргою ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0019800-01 ). У скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та залишення без зміни рішення арбітражного суду Львівської області від 16 травня 2000 р. Посилання зроблені на застосування нормативно-правового акта, що суперечить положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Заслухавши доповідача, пояснення представника ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт", який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Факт перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі позивача в сумі 11676 грн. 80 коп. встановлений судом першої інстанції та не заперечувався сторонами.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу невідповідністю Указу Президента України пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині того, що виключно законами України повинні визначатися засади цивільно-правової відповідальності та діяння, які є адміністративними правопорушеннями, а також відповідальність за них, позивач не навів законних підстав для висновку, що за перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі настає цивільно-правова відповідальність або воно утворює склад адміністративного правопорушення.

Так, статтями 1, 2 ЦК ( 1540-06 ) встановлено, що Цивільний кодекс України регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою; громадян із цими організаціями та між собою.

У даному випадку мали місце не цивільно-правові відносини, а відносини по дотриманню суб'єктом господарювання фінансової дисципліни, яка контролюється органами державної податкової служби.

Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Інший закон, що визначав би поняття адміністративного правопорушення, в Україні відсутній.

Проте Кодексом України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) встановлено, що суб'єктом адміністративного проступку можуть бути лише фізичні особи. Це підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. N 7-рп/2001 ( v007p710-01 ) у справі N 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), частин першої, третьої статті 2 та частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У даному випадку норми з регулювання обігу готівки порушені структурним підрозділом ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт". Останнє є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи.

При цьому слід врахувати, що дія пункту 22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) обмежена виключно забороною визначати засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них іншими, крім законів, нормативно-правовими актами.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що Указ Президента України N 436/95 ( 436/95 ) не підлягає застосуванню на підставі пункту 1 "Перехідних положень" Конституції України ( 254к/96-ВР ) як такий, що суперечить пункту 22 статті 92 Конституції України, оскільки факт порушення структурним підрозділом юридичної особи норм регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є адміністративним правопорушенням, ані відносинами, за які передбачено цивільно-правову відповідальність.

Крім того, безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що Законом України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) не передбачається повноважень органів податкової служби по застосуванню та стягненню штрафів і санкцій, встановлених іншими нормативними актами, крім згаданого вище закону.

Так, згідно з пунктами 7, 8 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) органам податкової служби надано право застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом, а також стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом.

Отже, відповідач діяв у межах наданих законом повноважень і його рішення від 19 листопада 1999 р. N 432/26-0/30322940/6198 "Про застосування і стягнення фінансових санкцій з позивача за порушення законодавства про оподаткування" є обґрунтованим.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:

постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0019800-01 ) залишити без зміни, а касаційну скаргу ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.