За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків внаслідок порушення правил безпеки руху, що потягло загибель декількох осіб, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 24.09.98

(Витяг)

Вироком Рівненського районного суду від 17 квітня 1997 р. Л. засуджено за ч. 3 ст. 215 КК ( 2002-05 ) на сім років позбавлення волі у колонії-поселенні для осіб, які вчинили злочин з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на п'ять років.

Постановлено стягнути з агрофірми "Зоря" Рівненського району на користь П. 14 тис. 886 грн. матеріальних збитків та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, на користь Л. А. 2 тис. 471 грн. матеріальних збитків та 5 тис. грн. - на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду від 10 червня 1997 р. вирок залишено без зміни, а постановою президії цього суду від 12 листопада 1997 р. судові рішення в частині стягнення на відшкодування моральної шкоди скасовано і цивільний позов у цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постанови президії Рівненського обласного суду від 12 листопада 1997 р.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Приймаючи рішення про скасування вироку й ухвали в частині стягнення моральної (немайнової) шкоди, президія обласного суду послалась на підпункт 1 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 ( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", де сказано, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що вона заподіяна не з її вини. Винятком можуть бути випадки, прямо передбачені законом. Виходячи з цього роз'яснення президія обласного суду дійшла висновку про те, що при відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) такого винятку не передбачає.

Однак цей висновок є необгрунтованим.

При ухваленні вироку в частині вирішення цивільного позову суд виходив із того, що на час вчинення злочину Л. не тільки перебував у трудових відносинах з агрофірмою "Зоря", а й виконував свої трудові обов'язки.

Згідно ж із положенням ст. 441 ЦК ( 1540-06 ) та роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 8 зазначеної постанови ( v0004700-95 ), за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132 - 134 КЗпП ( 322-08 ), якщо спеціальною нормою закону не передбачено іншого.

У зв'язку з цим рішення районного суду і касаційної інстанції в частині стягнення з агрофірми "Зоря" моральної шкоди на користь П. та Л. А. відповідає вимогам закону.

Враховуючи наведене, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила і постанову президії Рівненського обласного суду від 12 листопада 1997 р. щодо Л. скасувала.

Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.