Тип: Ухвала
Дата: 27 січня 2005 р.
Статус: Не визначено
СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
27.01.2005
(витяг)
У січні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Ямпільрайагротех-сервіс" (далі - ВАТ) про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що працював у відповідача водієм з 1995 р. до квітня 1999 р., однак при звільненні йому не виплатили заробітну плату за 1997-1998 р.р. в сумі 1 тис. 488 грн. З урахуванням індексу інфляції просив стягнути 2 тис. 83 грн. Згодом К. уточнив позовні вимоги й просив стягнути заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 1 тис. 488 грн., а також 1 тис. 516 грн. як компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 тис. 689 грн.
ВАТ звернулося із зустрічним позовом до К. про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, пославшись на те, що в липні 1998 р. він самовільно виїхав із гаража підприємства на автомобілі КАМАЗ-5410, під час експлуатації якого вийшов з ладу двигун, чим підприємству заподіяно шкоду в сумі 12 тис. 810 грн., яку ВАТ просило стягнути з К.
Могилів-Подільський районний суд Вінницької області рішенням від 10 червня 2002 р. (яке залишив без зміни Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 12 вересня 2002 р.) обидва позови задовольнив частково - постановив стягнути: з ВАТ на користь К. - заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 1 тис. 488 грн. та 1 тис. 106 грн. як компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а всього 2 тис. 595 грн.; з К. на користь ВАТ - 2 тис. 595 грн. на відшкодування шкоди; крім того, з К. і ВАТ - по 51 грн. державного мита з кожного. У задоволенні решти позовних вимог К. і ВАТ відмовив.
У касаційній скарзі К. просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції, пославшись на порушення судами норм процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог К. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, районний суд виходив із наявності між сторонами спору про відшкодування матеріальної шкоди. Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13 ( v0013700-99 ) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Однак не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для цього порядку.
Зазначені роз'яснення залишилися поза увагою судів.
Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги ВАТ про відшкодування матеріальної шкоди, суд на порушення вимог статей 202, 202-1, 203 ЦПК ( 1502-06 ) не визначився з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини; не визначив вид і межі матеріальної відповідальності; у рішенні не послався на відповідні норми КЗпП ( 322-08 ), а помилково керувався цивільним законодавством - ст. 440 ЦК ( 1540-06 ). Крім того, мотивувальна частина рішення не містить розрахунків, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог.
Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 336 ЦПК ( 1503-06 ), тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу К. задовольнила: рішення Могилів-Подільського районного суду Вінницької області від 10 червня 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду цієї області від 12 вересня 2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд у суд першої інстанції.