Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році

ПОСЛАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

до Верховної Ради України 2002 рік

Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році

ЗМІСТ

I. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2001 р. та завдання на 2002 р.

1. Узагальнюючі характеристики економічного процесу

2. Проблемні питання та завдання 2001 р.

3. Основні завдання соціальної політики. Проблеми людського розвитку

4. Зовнішньоекономічні позиції України

II. Тематичні доповіді

Формування та розвиток внутрішнього ринку

1. Розвиток споживчого ринку 2. Формування ринку житла 3. Розвиток базових ринків 4. Ринок інновацій 5. Державний протекціонізм та захист внутрішнього ринку

Висновки і пропозиції

Науково-технічний потенціал України і перспективи його

розвитку

1. Загальна характеристика науково-технічного потенціалу. Основні кількісні та структурні показники 2. Головні підсумки наукової і науково-технічної діяльності 3. Нормативно-правові та організаційні засади вдосконалення науково-технічної діяльності

Висновки і пропозиції

Формування ринку земель населених пунктів

1. Сучасний стан ринку землі 2. Стратегія формування ринку земель населенних пунктів 3. Забезпечення функціонування ринку земель населених пунктів

Висновки і пропозиції

Політика становлення середнього класу

1. Передумови формування середнього класу в Україні 2. Характеристика середніх верств населення 3. Чинники та політика розвитку середнього класу

Економічні відносини України і Російської Федерації

у стратегічній перспективі

1. Економічна взаємодія (1991-2001 рр.) 2. Пріоритетні напрями економічного співробітництва

Висновки і пропозиції

III. Статистичні таблиці ( n0004100-02 )

Основні показники соціально-економічного

розвитку України

Валовий внутрішній продукт

Фінанси

Ціни і тарифи

Реальний сектор

Аграрний сектор ( n0005100-02 )

Інституціональні перетворення та розвиток підприємництва

Енергозабезпечення та енергозбереження

Зовнішньоекономічна діяльність

Науково-технічний потенціал

Роздрібна торгівля та ресторанне господарство

Рівень життя населення

Охорона навколишнього середовища

Зіставлення показників економічного розвитку країн СНД та ЕС

Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв'язку з посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році"

Шановні народні депутати!

Подаючи до Верховної Ради згідно зі ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Послання "Про соціально-економічне становище України у 2001 році", насамперед хочу привітати вас з обранням до вищого законодавчого органу нашої держави.

Виступав і буду виступати й надалі за тісну конструктивну співпрацю між законодавчою і виконавчою гілками влади в Україні. У цьому запорука успішної реалізації завдань соціально-економічного розвитку, зростання добробуту народу, демократизації суспільного життя, зміцнення міжнародних позицій та піднесення авторитету України у світі.

Верховна Рада нового скликання розпочинає свою роботу за принципово нових умов, відмінних від попереднього періоду соціально-економічної ситуації. Ключовим підсумком останніх двох років стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, яка сягає своїм корінням та причинами ще в часи радянської системи. Під її дією в 1990-1999 рр. обсяг валового внутрішнього продукту зменшився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5%. Значно скоротилися реальні доходи населення.

Найвідчутніших утрат українська економіка зазнала на початку перехідного періоду - у 1991-1994 рр. (обсяг ВВП скоротився на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5%). Повністю розбалансованими виявилися грошова та фінансова системи. Рекордними були темпи гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%, дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією Національного банку.

Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, яка при цьому проводилася, втілені у високих темпах економічного зростання, стабільності національної грошової одиниці, позитивних зрушеннях у сфері життєзабезпечення населення, поступовому піднесенні його добробуту. У 2000-2002 рр. Україна ввійшла за темпами зростання економічних показників до лідируючої групи країн: обсяг ВВП зріс на 9,1%, промислового виробництва - на 14,2, сільськогосподарського - на 9,9, наданих послуг - на 23,9%.

Позитивні результати 2001 р. не обмежуються лише кількісними параметрами зростання.

Цей рік можна назвати і першим роком принципових якісних зрушень. В Україні здійснено перехід до інвестиційної моделі розвитку та зростання: збільшення ВВП відбувалося в умовах сповільнення темпів інфляції, відчутного пожвавлення інвестиційного процесу. Намітилися позитивні структурні зміни - збільшення випуску продукції кінцевого виробництва, зокрема машинобудування, легкої та харчової промисловості. Економічна динаміка супроводжувалася скороченням офіційного безробіття. Уперше за останні роки випереджаючими темпами зростала реальна заробітна плата, окреслилася тенденція розширення внутрішнього ринку та зниження рівня тінізації економіки. Забезпечено позитивне платіжне сальдо, зменшення державного боргу та нарощування валових валютних резервів держави.

На економічних підсумках року позначилася результативність реформ, зокрема досягнення критичної маси приватної власності та перехід до грошової приватизації, реформування земельних відносин, реструктуризація значної частини підприємств, поліпшення їх менеджменту, адаптація до ринкової кон'юнктури. Відображенням і синтезуючим показником цих процесів є прискорене підвищення продуктивності праці, зокрема в промисловості. За даними Держкомстату, за п'ять останніх років (1995-2001) вона зросла в промисловості на 74,5%, у т. ч. у 2001 р. - на 18,6%. Це більш як утричі перевищує темпи 1985-1990 рр. (21,1%). Причому нинішній рівень продуктивності праці в промисловості на 19,8% перевищує показник докризового 1990 р.

Перед Верховною Радою та Кабінетом Міністрів, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування стоїть завдання - забезпечити у 2002-му і наступних роках необхідні передумови для закріплення позитивних зрушень і виведення економіки на траєкторію сталого зростання. Ідеться про стабільний щорічний приріст на рівні 5-6% ВВП. Такі темпи потрібні для прискореного піднесення соціальної сфери, життєвого рівня людей, передусім малозабезпечених.

У цьому контексті зусилля Уряду та новообраної Верховної Ради мають спрямовуватися на подолання нинішніх суперечностей у бюджетному механізмі. Хронічна незбалансованість і низька ефективність державних фінансів, що зберігаються і за умов економічного зростання, породжені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною сутністю.

Насамперед потребує істотного перегляду сама логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримувалися Уряд та Верховна Рада. Слід виходити з того, що в основу вирішення фінансових проблем держави має бути покладене першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Досвід усіх попередніх років переконує, що без цього не дадуть належного ефекту будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру, спрямовані на вирішення проблеми бюджетних надходжень. Зміцнити фінансову систему лише заходами "згори" неможливо.

Необхідно рішуче йти на послаблення податкового тиску, забезпечувати реальний захист платників податків, максимально спрощувати процедури податкового адміністрування, запроваджувати податкове стимулювання інноваційної діяльності та нагромадження капіталу. Альтернативи такій політиці просто немає. Верховна Рада покликана без зволікань розглянути весь комплекс питань, пов'язаних з удосконаленням податкового законодавства.

Досвід проведення реформ також підтверджує життєву важливість для економіки та держави надійної грошової стабілізації. Цю роботу треба продовжувати наполегливо і послідовно. Міцна грошова одиниця має і надалі залишатися визначальним атрибутом національного ринку, виміром та індикатором його інвестиційної привабливості, ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, основною гарантією припинення відпливу з України капіталу, збереження та нагромадження доходів населення. Уряду і Національному банку необхідно за підтримки парламенту активізувати зусилля для забезпечення таких чинників зміцнення гривні, як бездефіцитність державного бюджету, зменшення боргової залежності держави, особливо зовнішньої. Вважаю також, що після реалізації програми розширеного фінансування потрібно переглянути систему і практику відносин з МВФ, обмеживши їх безкредитними консультативними угодами.

Вузьким місцем національної економіки є орієнтація переважно на обслуговування зовнішнього попиту. Це посилює її вразливість, залежність від світової економічної кон'юнктури і ставить під сумнів можливості стійкого зростання. Не на користь економічним інтересам України висока питома вага експорту продукції проміжного споживання з низькою доданою вартістю.

Усе це потребує прискореного утвердження комбінованої моделі економічного зростання, збалансованої за внутрішньою та зовнішньою спрямованістю за пріоритетності внутрішнього споживання, відчутного нарощування його частки у структурі ВВП.

Останнім часом Україна активізувала зусилля на шляху до членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), що істотно розширить експортні можливості вітчизняних товаровиробників, прискорить визнання у США та країнах ЄС повного ринкового статусу економіки України, дасть змогу усунути вияви дискримінації щодо нашої держави в торговельній практиці. Водночас Уряд має опанувати механізми захисту внутрішнього ринку, що застосовуються згідно з правилами СОТ: гнучкі підходи в застосуванні мита та акцизів, стандартів і технічних норм на імпортовану продукцію; сучасні системи її сертифікації, квотування та ліцензування; санітарно-ветеринарні норми і заходи екологічного характеру. Є і багато інших апробованих засобів захисту внутрішнього ринку, які в Україні застосовуються дуже мало або не практикуються взагалі.

Настійною вимогою часу є перехід вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку, підвалини якого закладаються і зміцнюються в процесі структурної перебудови. Це масштабне і складне завдання, яке не може здійснюватися виключно ринковими інструментами. Потрібне активне державне стимулювання, яке органічно поєднуватиме як ринкові, так і адміністративні механізми. Держава має перш за все відчутно підвищити рівень фінансування науки як шляхом збільшення бюджетних видатків на ці цілі, так і створенням умов для залучення в науково-технічну сферу небюджетних асигнувань. Якщо в кризовий період її можливості тут були вкрай обмеженими, то тепер є передумови для відчутної зміни ситуації.

Прогрес людства на сучасному етапі визначається, головним чином, рівнем людського потенціалу, його розвитку, захисту інтелектуальної власності, глибиною інтеграції науки та освіти. За всіма цими параметрами Україна має досить потужний потенціал, і використовувати його треба якомога повніше й ефективніше з максимальною віддачею.

Уряд і Верховна Рада повинні забезпечити для цього всі можливості, у тому числі і бюджетні передумови.

У соціальній сфері має проводитися сильна і цілеспрямована державна політика, основні завдання якої - реальне забезпечення розвитку прав і свобод людей, гідного рівня їхнього життя, утвердження середнього класу як основи політичної стабільності та демократизації суспільства, істотне обмеження процесів матеріального розшарування населення та масштабів бідності. Від посилення соціальної спрямованості курсу реформ треба переходити до перетворення соціального чинника в безпосередній і дієвий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення порозуміння і злагоди в суспільстві. Позитивні зрушення в соціальній сфері, досягнуті у 2000-2001 рр., слід закріпити, зробити необоротними. Водночас у цій роботі не можна допускати штучного форсування, забігання вперед. Кожен крок у соціальній сфері має суворо співвідноситися з реальним станом економіки, її можливостями.

Новому складу Верховної Ради треба врахувати уроки з досвіду своїх попередників, які не спромоглися прийняти законодавчі акти для започаткування в Україні повномасштабної пенсійної реформи. Дальше зволікання з її проведенням несе в собі такі серйозні загрози, як збільшення ставок пенсійних внесків, уведення додаткових платежів та посилення навантажень на економіку. Пакет законів, від яких залежать проведення та завершення пенсійної реформи, має бути ухвалений уже в цьому році. І такою ж фундаментальною передумовою успіху в цій справі є розв'язання іншої базової соціальної проблеми - збереження досягнутих у 2001 р. випереджаючих темпів зростання заробітної плати.

Пройшовши найскладніший етап реформування земельних відносин та виробничої сфери АПК, ми водночас ще дуже мало зробили для соціального облаштування села. Значну частину фінансових витрат на ці цілі може і повинна взяти на себе держава. Потрібно виходити з того, що глибоко реформований аграрний сектор здатний стати не лише важливим джерелом накопичення капіталу, а й базою розширення внутрішнього ринку, формування середнього класу, зміцнення політичної та соціальної стабільності.

Складні і відповідальні завдання післякризового етапу розвитку української економіки та соціальної сфери потребують істотного прискорення та поглиблення адміністративної реформи, одним з результатів якої має бути утвердження в Україні цілісної системи державного планування та прогнозування. Багато проблем можна розв'язувати значно легше, ефективніше і з меншими втратами, якщо буде створено надійну систему перспективного прогнозування, науково обґрунтованих передбачень. Це дасть змогу уникати помилок і непередбачуваних наслідків, сприятиме концентрації на пріоритетних напрямах матеріальних, людських та фінансових ресурсів.

Практика державного планування та прогнозування потрібна насамперед в інтересах прискорення розвитку економіки, осмисленого та ефективного використання її конкурентних переваг, випереджаючого розвитку найперспективніших галузей, які визначають рівень науково-технічного прогресу в державі, її роль і місце за цим критерієм у світовому співтоваристві.

Своїм Указом я створив Державну комісію з питань стратегії економічного та соціального розвитку, а також визнав за необхідне опрацювати таку стратегію на 2002-2011 рр. як у загальнодержавному масштабі, так і в розрізі основних галузей та регіонів.

Основним змістом і спрямуванням, системним епіцентром нової економічної стратегії має стати створення реальних передумов для вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - набуття спочатку асоційованого, а потім повного членства в Європейському союзі. Це диктує якісно нові вимоги передусім до нашої внутрішньої політики, покликаної утвердити в Україні європейську модель економічних та соціальних перетворень, загальноприйняті в розвинених державах стандарти науково-технічного прогресу, рівня і якості життя населення, демократії, гуманітарного розвитку, основні засади громадянського суспільства. Стратегія європейського вибору має розглядатися і як важливий стимул прискорення системних реформ, піднесення політичної та соціальної активності громадян.

Окреслюючи завдання післякризового періоду та ступінь участі в їх реалізації владних структур і органів місцевого самоврядування, я виходжу з того, що після парламентських виборів в Україні склалися принципово нові суспільно-політична ситуація та морально-психологічна атмосфера. З'явилися реальні надії на консолідацію суспільства, яка сьогодні вкрай необхідна, на посилення конструктивного компонента в стосунках між гілками державної влади, підвищення їх політичної відповідальності за стан справ у державі та суспільстві. У людей зростають упевненість у завтрашньому дні, віра в майбутнє. На всіх нас, і насамперед на Президента, Верховну Раду і Кабінет Міністрів, покладається висока місія - виправдати ці сподівання. Переконаний, що за доброї волі та спільних зусиль вона нам цілком під силу.

Л.КУЧМА

Травень 2002 р. м. Київ

I. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2001 р. та завдання на 2002 р.

Економічне піднесення, яке було започатковане в другому півріччі 1999 р., протягом 2001 р. істотно посилилося. Приріст ВВП у 2001 р. становив 9,1%, що вдвічі більше, ніж передбачалося в Посланні Президента України до Верховної Ради України у 2000 р. ( n0002100-01, na002100-01 ). За 2000-2001 рр. ВВП зріс на 15,5%. Це дало змогу наблизитися до рівня 1995 р. Обсяги промислового виробництва збільшилися на 14,2, продукції сільського господарства - на 9,9, надання послуг торгівлі та ремонту - на 24,3%.

Основне завдання, що стоїть перед центральними та місцевими органами державної влади, - забезпечити у 2002-му і наступних роках необхідні передумови закріплення позитивних процесів в економіці, виведення її на траєкторію сталого зростання. Ідеться про стабільну щорічну динаміку збільшення ВВП на рівні 5-6% не лише в коротко- та середньо-, а й довгостроковій перспективі. Такі темпи мають супроводжуватися глибокими якісними зрушеннями, утвердженням нової соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку. Досягнуті останнім часом економічні результати дають змогу перевести завдання відповідної переорієнтації економіки в площину практичної реалізації.

1. Узагальнюючі характеристики економічного процесу

1.1. Передумови економічного зростання

Економічне зростання у 2001 р. мало вагомі економічні та соціальні передумови. Це насамперед дія таких сприятливих об'єктивних чинників:

- продовження започаткованої в другій половині 1999 р. фази циклічного піднесення, в яку вступила українська економіка після економічної кризи 1990-1999 рр.;

- сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, яка зберігалася в I півріччі 2001 р. За оцінками Держкомстату України, минулорічне зростання ВВП майже наполовину забезпечене збільшенням експорту. У II половині 2001 р. спостерігалося істотне послаблення дії цього чинника;

- виправлення допущених у 1997-1998 рр. валютно-курсових диспропорцій та відхід від надмірної ревальвації гривні;

- використання вільних виробничих потужностей, які не діяли в роки економічної кризи, та надлишку кваліфікованої робочої сили.

На економічних підсумках минулого року позначилася результативність ринкових реформ попереднього періоду:

- утвердження критичної маси приватної власності та перехід (з 1999 р.) до грошової приватизації;

- сформування в основному інститутів та механізмів ринкового функціонування економіки;

- реструктуризація значної частини підприємств, поліпшення їх менеджменту, адаптації до ринкової кон'юнктури;

- проведення структурних реформ, у т. ч. земельної в аграрному секторі, зниження податкового навантаження та застосування механізмів пільгового кредитування;

- запровадження стимулів розвитку малого підприємництва, у т. ч. через зміни в його оподаткуванні, заходів з дерегуляції, упорядкування системи перевірок тощо;

- наведення порядку на енергоринку та істотне підвищення надійності енергозабезпечення;

- скорочення немонетарних розрахунків та платежів.

Відображенням результативності реформ є позитивна динаміка продуктивності праці, зокрема в промисловості. За даними Держкомстату України, у 1997 р. її індекс становив 107,1%, 1998 р. - 103,9, 1999 р. - 109,6, 2000 р. - 116,8, 2001 р. - 118,6%.

Відчутним був вплив на економічні результати 2001 р. грошово-кредитної політики Національного банку, зокрема зниження рівня інфляції з 25,8% у 2000 р. до 6,1% у 2001 р., підвищення монетизації української економіки (співвідношення між грошовим агрегатом М(3) і номінальним ВВП) відповідно з 18,9 до 22,6%, а також збільшення на 45,4% кредитів комерційних банків, що надавалися підприємствам реального сектора економіки.

У 2001 р. вперше відмічено тенденцію розширення внутрішнього ринку, зокрема, за рахунок зростання внутрішніх інвестицій та купівельної спроможності населення внаслідок випереджаючих темпів збільшення розмірів реальної заробітної плати та пенсій, прискореного погашення заборгованості з їх виплатою. У II половині 2001 р., коли послабився позитивний вплив експорту на економічну динаміку, основним чинником зростання ВВП стало розширення внутрішнього ринку.

1.2. Позитивні якісні зрушення Позитивні результати 2001 р. не обмежуються лише кількісними параметрами зростання. Минулий рік можна назвати, по суті, першим роком принципових якісних зрушень. Основні з них такі:

- на відміну від 2000 р., коли зростання ВВП (5,9%) супроводжувалося високими інфляційними процесами, у 2001 р. це збільшення (9,1%) відбувалося за нижчих темпів інфляції;

- відбувався перехід до інвестиційної моделі зростання. Протягом двох років спостерігалася відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал істотно перевищував темпи зростання ВВП. У 2000 р. він досяг 6,5%, у 2001 р. - 17,2%;

- позитивна економічна динаміка супроводжувалася скороченням безробіття, яке на кінець 2001 р. становило 3,7% проти 4,2% на початку року. Реальні доходи населення зросли на 9,0%. Уперше за останні роки випереджаючими темпами підвищувалася реальна заробітна плата (на 19,3%). Це сприяло поліпшенню структури доходів населення, збільшенню (до 43%) частки оплати праці в структурі ВВП. Протягом року на 46,5% зріс середній рівень пенсій. На 43,9% скоротилася заборгованість із заробітної плати. Повністю погашено заборгованість з виплат пенсій;

- намітилися позитивні структурні зрушення в напрямі збільшення випуску продукції кінцевого виробництва. Галузі обробної промисловості відчутно випереджали за темпами розвитку паливно-добувні галузі (відповідно 17,2% та 3,3%). Питома вага обробної промисловості в загальних обсягах промислової продукції зросла з 65,1 до 72,1%, у т. ч. машинобудування - на 2,7 відсоткових пункта, харчової промисловості - на 4,2 відсоткових пункта. За два останні роки приріст обсягів виробництва машинобудування становив 37,0, харчової промисловості - 45,4, легкої - 55,2%;

- позитивно впливають на економіку якісні зрушення в сільському господарстві. За два роки обсяг виробництва тут збільшився на 20,7%, інвестиції (2002 р. - за попередніми оцінками) - на 80%. Сільськогосподарське виробництво дедалі більше набуває ознак експортно орієнтованої галузі;

- випереджаючі темпи зростання реальних доходів та купівельної спроможності населення, інвестицій, обсягів виробництва в машинобудуванні та соціально орієнтованих галузях промисловості засвідчують нову тенденцію

- розширення параметрів внутрішнього ринку. Підтвердженням цього є збільшення частки обороту роздрібної торгівлі у структурі ВВП: з 16,5% у 2000 р. до 27,4% у 2001 р.;

- уперше забезпечено позитивні зрушення у структурі зовнішньої торгівлі. За 2001 р. експорт електричних та механічних машин і обладнання зріс на 26,2%, продовольчих товарів - 32,4, тоді як металовиробів - на 3,9%. Імпорт електричних та механічних машин і обладнання збільшився на 22,5%;

- за експертними оцінками, знизився рівень тінізації української економіки: з 40% у 2000 р. до 34% у 2001 р. Частка бартеру в обсягах відвантаженої промислової продукції зменшилася з 17,1% на початку року до 8%;

- нарощування темпів економічної динаміки супроводжувалося зменшенням державного боргу з 37% від ВВП наприкінці 2000 р. до 31% на кінець 2001 р. Водночас відбувалося збільшення валових валютних резервів з 1,5 млрд. дол. США до 3,1 млрд. дол. Чисті резерви НБУ вперше перевищили 1 млрд. дол.

1.3. Кількісні параметри зростання

Валовий внутрішній продукт (ВВП). Його збільшення в реальному вимірі на 9,1% є узагальнюючим результатом 2001 р. Максимального показника (10,8%) досягнуто в II кварталі 2001 р. У III та IV кварталах мало місце уповільнення темпів. Протягом 2001 р. найбільше зростання валової доданої вартості спостерігалося в провідних видах економічної діяльності - обробній промисловості, оптовій та роздрібній торгівлі, сільському і лісовому господарстві, будівництві.

У 2001 р. обсяг ВВП становив 201,9 млрд. грн., тобто 4109 грн. у розрахунку на душу населення. У номінальному обчисленні це на 673 грн. більше, ніж у 2000 р.

Промисловість. Протягом 2001 р. ця галузь була головним рушієм економічного зростання. Її підприємствами вироблено продукції і надано послуг на 188,6 млрд. грн., що на 14,2% більше, ніж за 2000 р. У 2000 р. зростання проти попереднього року становило 13,2%. Найпозитивніша динаміка склалася в першому півріччі 2001 р.: зростання виробництва порівняно з відповідним періодом 2000 р. становило в I кварталі 17,8%, у II - 19,7%. Протягом II півріччя спостерігалася тенденція уповільнення темпів приросту виробництва проти попереднього року. У IV кварталі його обсяги збільшилися на 7,8%.

Найвищі порівняно з 2000 р. темпи зростання були в обробній промисловості (17,2%), де зосереджено майже три чверті всього промислового виробництва, зокрема в галузях, що формують внутрішній ринок, - харчовій, целюлозно-паперовій і поліграфічній, з виробництва деревини та виробів з неї.

Зміни реального ВВП (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року) ( n0003100-02 )

Випуск товарів народного споживання збільшився на 17,7%. На 18,8% зросло виробництво в машинобудуванні, де випереджаючими темпами розвивалися високотехнологічні галузі, зокрема виробництво устаткування для радіо, телебачення та зв'язку (на 34,6%), авіаційна промисловість (26,1%).

Істотно уповільнилися проти 2000 р. темпи випуску продукції на підприємствах металургії та металообробки.

Сільське господарство. Обсяг виробництва тут становив у 2001 р. 65,1 млрд. грн. У порівнянних цінах він зріс на 9,9%, у т. ч. в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності - на 19,9%, у господарствах населення - на 3,7%.

Загальний обсяг продукції рослинництва збільшився на 13%. У 2001 р. одержано 39,7 млн. т зернових культур, у т. ч. 21,3 млн. т пшениці. Валовий збір цукрових буряків зріс на 18,0%. Обсяг виробництва соняшнику скоротився на 34,9%.

Обсяги виробництва валової продукції тваринництва зросли на 5,3%, у т. ч. у сільськогосподарських підприємствах - на 8,6%, у господарствах населення - на 4,1%.

Рівень рентабельності в рослинництві підвищився з 30,8 до 36,2%, збитковість виробництва тваринництва зменшилася з 33,8 до 9,0%. Це, у свою чергу, істотно знизило тиск на ціни споживчого ринку.

Інвестиції та будівельна діяльність. За 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал зросли на 17,2%. Уведено в дію основних фондів (за фактичною вартістю) на 22,9 млрд. грн. з загального обсягу інвестицій в основний капітал на будівельні та монтажні роботи використано 46,3% від усіх освоєних коштів, на придбання машин та обладнання - 45,6%. Як і в попередні роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств (66,3%). За рахунок коштів Державного бюджету освоєно 1,7 млрд. грн., або 6,4% від загального обсягу інвестицій, місцевих бюджетів - 1,1 млрд. грн. (4,2% освоєних обсягів).

Незначна частка інвестицій в основний капітал освоєна за рахунок кредитів банків та інших позик - 2,7% від усіх капіталовкладень.

Обсяги введення в експлуатацію житла збільшилися на 8,6%. Водночас, як і раніше, більше половини житла (3405 тис. кв. м, або 58,5% від загального обсягу) уведено індивідуальними забудовниками і лише 11,8% - забудовниками державної форми власності (у 1995 р. - 23,1%). Це стримує темпи забезпечення житлом соціально незахищених верств населення.

Залишається актуальною проблема зменшення обсягів незавершеного будівництва. За два минулих роки введено в експлуатацію лише 298 об'єктів, включених до регіональних програм "Завершення недобудов", що становить лише 5,4% від загальної їх кількості.

Транспорт. Його підприємства збільшили обсяги перевезень вантажів на 1,1%, пасажирів - на 3,7%. Поліпшилися кількісні показники роботи залізниць, морського та річкового торговельного флоту, автомобільного та авіаційного транспорту.

Споживчий ринок. Оборот підприємств оптової торгівлі збільшився за 2001 р. на 27,8%, роздрібної - на 11,7, ресторанного господарства (громадського харчування) - на 8%. Зросла частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торгову мережу.

Частка товарів вітчизняного виробництва в роздрібному товарообороті торгової мережі

------------------------------------------------

| |Продовольчі |Непродовольчі |Усього|

| | товари | товари | |

|-----------+------------+--------------+------|

|1998 | 90,5 | 56,1 | 75,1 |

|-----------+------------+--------------+------|

|1999 | 92,3 | 58,0 | 75,4 |

|-----------+------------+--------------+------|

|2000 | 96,2 | 58,7 | 75,3 |

|-----------+------------+--------------+------|

|2001 | 93,7 | 62,2 | 77,0 |

------------------------------------------------

Зовнішньоекономічна діяльність. У 2001 р. на зовнішніх ринках зберігалася сприятлива для українських виробників ситуація. Незначна ревальвація обмінного курсу гривні не зашкодила експортерам, оскільки ще не до кінця було використано потенціал її девальвації протягом 1998-1999 рр.

За 2001 р. обсяги експорту товарів зросли на 11,6% проти попереднього року, імпорту - на 13,0%. Обсяги експорту нарощувалися за більшістю товарних груп. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 2885,9 млн. дол. США, у т. ч. товарами - 489,6 млн. дол. (у 2000 р. - 616,5 млн. дол.).

Іноземні інвестиції. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 1 січня 2002 р. становив 4406,2 млн. дол. США. Інвестиції надійшли зі 113 країн. 57,7% від загального обсягу прямих інвестицій припадає на такі країни: США - 16,6%, Кіпр - 10,8, Великобританія - 9,5, Нідерланди - 8,4, Росія - 6,7, Німеччина - 5,7%. Інвестиційно найпривабливіші харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів - 795,9 млн. дол. (18,1% від загального обсягу інвестицій), оптова торгівля і посередництво в торгівлі - 648,1 млн. дол. (14,7%), фінансова діяльність - 361,3 млн. дол. (8,2%), машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування) - 345,6 млн. дол. (7,8%).

Іноземні інвестиції вкладено у 8168 об'єктів. Майже 80% їх отримали підприємства м. Києва (1522,0 млн. дол.), Автономної Республіки Крим (162,9 млн. дол.) та семи областей: Київської - 351,1 млн. дол., Донецької - 334,8 млн., Дніпропетровської - 311,9 млн., Запорізької - 249,6 млн., Одеської - 236,0 млн., Львівської - 168,4 млн., Харківської - 166,5 млн. дол.

Ціни і тарифи. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2001 р. становив 106,1%, індекс цін виробників промислової продукції - 100,9%. На споживчому ринку ціни (тарифи) на продовольчі товари та послуги зростали швидше, ніж на непродовольчі товари (відповідно на 7,9, 5,3 та 0,2%).

Індекси споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) ( n0003100-02 )

Бюджет. За попередніми даними, Зведений бюджет України у 2001 р. виконано за доходами на 102,0%, видатками - на 104,9%, у т. ч. Державний бюджет - за доходами на 92,8%, видатками - на 86,5%. Дефіцит Зведеного бюджету становить 1263,6 млн. грн. (0,6% від ВВП), Державного - 1325,5 млн. грн. (0,6% від ВВП).

Зведений бюджет, млрд. грн.

-------------------------------------------------------

| | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001* |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

|Доходи | 28,1 | 28,9 | 32,9 | 49,1 | 54,0 |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

| у % до ВВП| 30,1 | 28,2 | 25,2 | 28,9 | 26,8 |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

|Видатки | 34,3 | 31,2 | 34,8 | 48,1 | 55,3 |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

| у % до ВВП| 36,7 | 30,4 | 26,7 | 28,3 | 27,4 |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

|Дефіцит | 6,2 | 2,3 | 1,9 | -1,0**| 1,3 |

|------------+-------+-------+-------+--------+-------|

| у % до ВВП| 6,6 | 2,2 | 1,5 | -0,6**| 0,6 |

-------------------------------------------------------

__________ * Оперативні дані Держказначейства України.

** Профіцит.

Грошові доходи населення. Номінальні грошові доходи населення збільшилися за 2001 р. на 25,2%, реальні - на 9,0%. Номінальна заробітна плата одного працівника зросла на 35,2%, реальна - на 19,3%. На 43,9% скоротилася сума заборгованості з виплати заробітної плати.

Протягом 2001 р. тричі підвищувалися розміри трудових пенсій: з 1 лютого - на 8%, 1 квітня - у 1,4 раза та з 1 серпня - у середньому більш як на 8%.

У березні 2001 р. було підвищено заробітну плату працівникам усіх бюджетних установ, закладів та організацій незалежно від відомчого підпорядкування (у середньому на 25-30%). З 1 вересня ще на 15% збільшено заробітну плату освітянам, а також у середньому більш як удвічі збільшено стипендії студентам вищих і професійних закладів освіти, курсантам. З 1 жовтня встановлено щомісячні надбавки до посадових окладів працівникам органів внутрішніх справ, а також дозволено встановлення надбавок (до 50%) до посадових окладів журналістів державних та комунальних засобів масової інформації. З 1 січня 2001 р. у середньому на 50% збільшено розміри державної допомоги сім'ям з дітьми. Завдяки збільшенню в липні 2001 р. рівня забезпечення прожиткового мінімуму втричі зросла кількість сімей, які мають право на державну допомогу.

Висновки. Аналіз кількісних та якісних зрушень в українській економіці засвідчує, що основні завдання економічної політики на 2001 р., визначені в Посланні Президента України до Верховної Ради за 2000 р. ( n0002100-01, na002100-01 ), значною мірою реалізовані. Результати розвитку економіки у 2001 р. підтвердили зроблений у Посланні висновок про зупинення її кризового падіння, стабілізацію та вихід на шлях зростання. Започатковано позитивні якісні зрушення та деяке поліпшення соціальних параметрів. Водночас в економіці залишається ще багато нерозв'язаних проблем. Наслідки глибокої економічної кризи 1990-1999 рр. подолано ще не повністю. Життєвий рівень населення лишається низьким. Повільно усуваються системні деформації, допущені в попередній період. Повільно відбуваються технічне та технологічне оновлення виробництва, інноваційний процес. Даються взнаки й інші складнощі та суперечності вітчизняної економіки.

2. Проблемні питання та завдання 2002 р.

2.1. Прогнози економічної динаміки

Як передбачалося прогнозними оцінками, економічна кон'юнктура 2002 р., особливо в I півріччі, буде складною. Кабінет Міністрів має виходити з того, що екстенсивні чинники економічного зростання 2000-2001 рр. значною мірою себе вичерпали. Ідеться про використання результатів глибокої девальвації гривні в 1997-1999 рр., освоєння резервних виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи, винятково сприятливу зовнішньоекономічну кон'юнктуру.

Позначилася і дія циклічної закономірності. Під її впливом протягом 25 місяців (з травня 1999 р.) відбувалося щомісячне нарощування темпів промислового виробництва. Пік висхідної динаміки було пройдено в травні 2001 р. Далі темпи істотно уповільнилися.

Потрібно враховувати і зрослу статистичну базу порівнянь. Якщо в січні 2001 р. приріст промислового виробництва становив 21,5%, то в грудні 2001 р. до грудня 2000 р. - усього 1,8%. Таке зіставлення дає підстави прогнозувати в I півріччі 2002 р. зниження темпів приросту промислового виробництва.

Передбачається, що в II півріччі зростання промислового виробництва прискориться. Загалом у 2002 р. (за оцінками Кабінету Міністрів) темпи зростання ВВП порівняно з 2001 р. утратять циклічне прискорення і ввійдуть у стадію сталого протікання. Вони зменшаться з 9 до 6%. Є розрахунки, які вказують на те, що у 2003 р. темпи економічного зростання прискоряться на 1-2%. Така динаміка не виходить за межі завдань економічного зростання, визначених у Посланні Президента України до Верховної Ради за 2000 р. ( n0002100-01, na002100-01 ).

Зміни обсягів промислового виробництва (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року) ( n0003100-02 )

З урахуванням зазначених ускладнень економічної ситуації 2002 р. ключовими завданнями виконавчої та законодавчої влади, і насамперед Кабінету Міністрів, є утвердження в Україні сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи стимулювання конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, розвитку приватного підприємництва, зниження податкового тиску, розширення внутрішнього ринку.

2.2. Оновлення основних фондів

Характерною ознакою 2001 р. стала інвестиційна модель розвитку. Вартість основних фондів підприємств, установ та організацій станом на 1 січня 2001 р. становила 828,8 млрд. грн., що на 7,1% більше, ніж у 1991 р.

Структура основних фондів за видами економічної діяльності ( n0003100-02 )

Найбільший обсяг основних фондів зосереджено на підприємствах та в організаціях таких видів економічної діяльності, як промисловість - 285,5 млрд. грн. (34,4% від загальної вартості), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 167,6 млрд. грн. (20,2%), транспорт і зв'язок - 113,4 млрд. грн. (13,7%), сільське господарство, мисливство та лісове господарство - 97,5 млрд. грн. (11,8%), освіта - 45,3 млрд. грн. (5,5%).

Структурні перетворення в економіці зумовили зміни структури основних фондів за формами власності. Якщо в 1994 р. 59,1% основних фондів перебували у власності держави, 26,7% - у колективній власності, 7,7% - у приватній та 6,2% - у комунальній, то тепер підприємствам колективної форми власності належать 342,2 млрд. грн. основних фондів (41,3% від загального обсягу), державної - 270,5 млрд. грн. (32,6%), комунальної - 181,1 млрд. грн. (21,9%) та приватної - 33,1 млрд. грн. (4,0%).

На державних підприємствах найбільші обсяги основних фондів припадають на транспорт (32,6%) та промисловість (31,6%); колективної форми власності - на промисловість (52,4%); комунальної та приватної форм власності - на операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам (відповідно 53,5 та 48,1%), на підприємствах приватної форми власності - також на сільське господарство (42,4%).

Незважаючи на несприятливі економічні умови, фізичний обсяг основних фондів зберігав за роки незалежності тенденцію зростання (за винятком 1995 та 1996 рр.).

Збільшенню фізичного обсягу основних фондів сприяло деяке перевищення ступеня їх оновлення над ступенем ліквідації. Оновлення основних фондів значною мірою залежить від інвестиційної ситуації, яка була в ці роки досить нестабільною. Пік інвестиційної кризи, пов'язаної із слабким відтворенням основного капіталу, пройдено в 1994-1996 рр. У 1997-2001 рр. відбувалося щорічне зростання вартості основних фондів. У цей період обсяги інвестицій в основний капітал (у порівнянних цінах) у 1998 р. зросли на 6,1%, у 1999 р. - на 0,4, у 2000 р. - на 14,4, у 2001 р. - на 17,2%. Потрібно враховувати і те, що в багатьох галузях за роки реформ відбулося якісне оновлення значної частини діючих підприємств і організацій.

Зазначене не зменшує актуальності політики Верховної Ради та Кабінету Міністрів України щодо технічного переоснащення та модернізації діючих підприємств. У цьому питанні насамперед привертає увагу низький рівень списань та, відповідно, оновлення діючого виробництва.

Якщо в 1994-1996 рр. коефіцієнт уведення основних фондів становив 1,77, а коефіцієнт ліквідації - 2,10, то в 1997-2000 рр. це співвідношення змінилося відповідно до 2,32 і 0,71. Це означає, що в певний період інвестування економіки набуло, головним чином, екзогенного характеру (за рахунок залучених коштів інвестуються переважно нові об'єкти), що зумовлює продовження середнього терміну експлуатації основних фондів. На кінець 2000 р. ступінь зношення основних виробничих фондів становив 47,5%, у т. ч. в промисловості - 48,8, у сільському господарстві - 48,3, на транспорті - 50,1%; ступінь зношення невиробничих основних фондів сягав у житловому господарстві 29,4%, у комунальному господарстві і побутовому обслуговуванні - 46,6, у сфері охорони здоров'я - 37,8%.

З урахуванням значущості зазначених проблем Кабінет Міністрів має:

- опрацювати заходи, спрямовані на реформування амортизаційної системи. Амортизаційна політика не може підпорядковуватися, як це має місце, бюджетному споживанню, а повинна сприяти прискореному відновленню основних фондів. Відповідно потрібно забезпечити прийняття Закону "Про амортизацію";

- опрацювати галузеві та регіональні програми модернізації/ліквідації аварійно небезпечних будівель та споруд. Пропонується утворити спеціальну урядову комісію з цих питань;

- ужити заходів для істотного вдосконалення статистики основних фондів, у т. ч. створити систему комплексного обстеження її наявності та руху.

Основні фонди та обсяги інвестицій в основний капітал

-------------------------------------------------------------------------------------

| Роки

|-----------------------------------------------------------------

|1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |1997 |1998 |1999 |2000 |2001

|-----------------------------+-----------------------------------

| трлн. крб | млрд. грн

-------------------+-----------------------------+-----------------------------------

Вартість основних | | | | | | | | | | |

фондів, у фактичних| | | | | | | | | | |

цінах | 0,5 | 6,0 | 225 | 376 |10865| 843 | 866 | 824 | 837 | 829 | 838

-------------------+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----

Індекси вартості | | | | | | | | | | |

основних фондів, | | | | | | | | | | |

у % до попереднього| | | | | | | | | | |

року |103,2|102,5|102,5|100,1| 99,0| 99,6|100,2|100,8|101,3|101,0|101,1

-------------------+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----

Обсяги інвестицій | | | | | | | | | | |

в основний капітал,| | | | | | | | | | |

у порівняних цінах |51439|32448|29075|22521|16097|12557|11449|12151|12197|13955|16357

-------------------+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----+-----

Індекси, у % до | | | | | | | | | | |

попереднього року | 92,9| 63,1| 89,6| 77,5| 71,5| 78,0| 91,2|106,1|100,4|114,4|117,2

-------------------------------------------------------------------------------------

__________ * Розрахункові дані.

2.3. Суперечності бюджетної сфери

У 2001 р., як і в попередньому, зберігалася істотна невідповідність динаміки ВВП та надходжень до бюджету. При зростанні реального ВВП на 9,1% до Державного бюджету надійшло 38,9 млн. грн., тобто 92,8% від річних призначень. Виконання Державного бюджету (загального та спеціального фондів) без урахування надходжень від приватизації державного майна становило 99,8% від річних призначень. Реальні доходи Зведеного бюджету зменшилися порівняно з 2000 р. на 3,3%, Державного бюджету - на 5,6%.

Планові надходження до бюджету від приватизації державного майна виконані лише на 37%. Менше запланованого надійшло податку на прибуток - 95,2%, податку на додану вартість - 89,0%, акцизного збору з вітчизняних товарів - 90,5% та з увезених на територію України - 75%.

Значний вплив на зниження рівня доходів мали:

- списання заборгованості підприємств з податків та інших обов'язкових платежів до бюджету згідно з Законом "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (на 1 листопада 2001 р. було списано 14,9 млрд. грн.);

- прийняття Верховною Радою законодавчих актів, спрямованих на введення нових та розширення чинних пільг, не врахованих при підготовці проекту бюджету. У 2001 р. було прийнято 10 законодавчих актів, якими внесено зміни та доповнення до Закону "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ); більшість з них передбачає розширення кола пільг як для окремих галузей економіки, так і окремих платників податків та товарів (робіт, послуг);

- існування цілого ряду пільг для сільгоспвиробників. Зокрема, Закон "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" ( 2238-14 ) передбачає пільговий режим імпорту комплектуючих та запчастин до сільгосптехніки;

- розширення переліку вільних (спеціальних) економічних зон. В Україні функціонує 12 вільних економічних зон та 5 територій пріоритетного розвитку, 4 технологічні парки. Тенденція постійного збільшення таких пріоритетних регіонів та зон, яким на законодавчому рівні надано податкові пільги, спричиняє значні бюджетні втрати.

Чинна система пільг деформує бюджетну систему держави, робить її неефективною і корумпованою. Тільки у 2001 р. згідно з прийнятими законами загальна сума фактично наданих платникам податків пільг збільшилася майже на 24%. У результаті бюджет недоотримав 5,7 млрд. грн.

Пільгова система ставить у нерівне становище товаровиробників, підриваючи цим основні засади ринкової економіки. Так, пільгами з ПДВ, які в кілька разів перевищують відповідні бюджетні надходження, користуються 12% зареєстрованих платників податків, з акцизного збору - 11,9, з плати за землю - 13,3, податку на прибуток - 5%.

Ліквідація такої системи - нині найактуальніша проблема бюджетної сфери. Її розв'язання дасть реальну можливість, з одного боку, значно знизити податковий тиск на всіх платників податків, а з іншого - зробити бюджетну систему України справедливою і прозорою, забезпечити відчутне зростання її надходжень.

Чинне законодавство породжує бюджетні суперечності й іншого характеру. Ряд законодавчих актів прямо встановлює конкретний рівень бюджетних видатків у відсотках до ВВП. Загальна сума тільки таких видатків (на освіту, оборону, охорону здоров'я, науково-технічну діяльність, розвиток культури тощо) сягає 34,7% ВВП і в 1,2-1,3 раза перевищує доходи Зведеного бюджету. Така ситуація дискредитує бюджетний процес, робить його нереальним. Тому Верховній Раді необхідно невідкладно її виправити.

Бюджетні видатки згідно з чинним законодавством

-----------------------------------------------------------

| | % від ВВП|

|----------------------------------------------+----------|

|Закон "Про освіту" (від 23.05.1991 р.) | 7,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Закон "Про оборону" (від 5.10.2000 р.) | 3,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Закон "Основи законодавства України | |

|про охорону здоров'я" (від 19.11.1992 р.) | 7,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Закон "Про наукову і науково-технічну | |

|діяльність" (від 1.12.1998 р.) | 8,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Закон "Основи законодавства України про | |

|культуру" (від 14.02.1992 р.) | 8,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Пільги і субсидії | 8,0 |

|----------------------------------------------+----------|

|Усього | 34,7 |

-----------------------------------------------------------

Суперечності бюджетної сфери істотно поглибилися у 2002 р. Законом "Про Державний бюджет України на 2002 рік" ( 2905-14 ) встановлено доходи державного бюджету в сумі 45,39 млрд. грн. При цьому його дефіцит затверджено в розмірі 4,2 млрд. грн., що становить 1,7% від ВВП (без урахування надходжень від приватизації державного майна), або 9,2% від доходної частини.

Передбачається, що у 2002 р. основним джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету будуть надходження від приватизації державного майна (5,75 млрд. грн.). Проте, виходячи з досвіду виконання завдань з приватизації в минулі роки та наявності ряду ризиків, не виключається ймовірність недоотримання майже половини цієї суми.

Крім того, на доходи та видатки Державного бюджету 2002 р. ( 2905-14 ) впливатимуть і інші чинники:

- податкові пільги, зокрема для підприємств гірничо-металургійного комплексу. Верховна Рада прийняла закон про дальший його розвиток, яким передбачено продовження пільгового режиму оподаткування підприємств галузі до 1 січня 2003 р. Тим часом дія цього закону не врахована при формуванні доходної частини бюджету на 2002 р.;

- наявність невідшкодованого податку на додану вартість у сумі близько 6 млрд. грн.;

- платежі з обслуговування державного боргу, які мають становити близько 4 млрд. грн.

З урахуванням цих обставин Кабінет Міністрів та Верховна Рада мають невідкладно опрацювати ефективні заходи щодо забезпечення безумовного виконання Державного бюджету на 2002 р. ( 2905-14 ). Ключовим завданням є щонайшвидше прийняття Податкового кодексу як гарантії стабільності податкового законодавчого поля, а також відродження довіри до державних цінних паперів на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Кабінет Міністрів повинен забезпечити органічний зв'язок стабілізаційних заходів у сфері державних фінансів і фінансів підприємств та організацій, підвищення їх прибутковості, а також зменшення дебіторської та кредиторської заборгованості.

2.4. Розвиток грошово-кредитної сфери

Грошово-кредитна політика. Особливості зростання економіки у 2001 р. визначили і зміст грошово-кредитної політики. Динаміка економічного зростання створила нові умови здійснення монетарної політики і змінила характер взаємозалежності між основними макроекономічними параметрами. Найхарактернішими в цьому плані є зміни в співвідношенні динаміки ВВП, темпів зростання грошових агрегатів та інфляції. Економіка набула властивості поглинати гроші (у більших обсягах) без зростання темпів інфляції. Якщо у 2000 р. при зростанні ВВП на 5,9% монетарна база збільшилася на 40%, а рівень інфляції становив 25,8%, то у 2001 р. ці показники дорівнювали відповідно 9,1, 37,4 і 6,1%.

ВВП, ІСЦ та монетарні агрегати в 1996-2001 рр.

------------------------------------------------------------------

| 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001

------------------------+------+------+------+------+------+------

ВВП, приріст (зниження) | | | | | |

у % до попереднього | | | | | |

року |-10,0 | -3,0 | -1,9 | -0,2 | 5,9 | 9,1

------------------------+------+------+------+------+------+------

Монетарна база, приріст | | | | | |

у % до грудня | | | | | |

попереднього року | 37,9 | 44,6 | 22,2 | 39,0 | 40,0 | 37,4

------------------------+------+------+------+------+------+------

Грошова маса (М(3), | | | | | |

приріст у % до грудня | | | | | |

попереднього року | 35,1 | 33,9 | 25,2 | 40,5 | 45,4 | 42,0

------------------------+------+------+------+------+------+------

Індекс споживчих цін, | | | | | |

приріст у % (грудень | | | | | |

до грудня попереднього | | | | | |

року | 39,7 | 10,1 | 20,0 | 19,2 | 25,8 | 6,1

------------------------------------------------------------------

Зміцнення валютного курсу гривні. Торік ситуація на валютному ринку була стабільною. Перевищення пропозиції валюти над попитом на міжбанківському валютному ринку України (середньоденний попит на валюту становив 43,67 млн. дол. США, приріст - 15,48%, у той час як середньоденна пропозиція становила 51,66 млн. дол. США, приріст - 16,59%) створювало умови для поступового зміцнення гривні відносно провідних валют, зокрема долара США. За таких умов діяльність НБУ в рамках політики регульованого плаваючого валютного курсу зводилася до нейтралізації надлишкової ревальвації гривні.

Протягом 2001 р. номінальна ревальвація гривні до долара США становила 2,7%, а реальна - 4,5%. Основними джерелами валютних надходжень були: перевищення експорту над імпортом, перевищення надходжень поточних трансфертів над виплатами, а також зростання обсягів валютних кредитів, наданих як вітчизняними комерційними банками нерезидентам, так і зарубіжними комерційними банками резидентам.

Структура операцій на валютному міжбанківському ринку України порівняно з 2000 р. характеризувалася передусім зростанням частки російського рубля (у середньому з 17 до 22%), а також євро (плюс марка ФРН) (у середньому з 2-3% до 5-6%). Відповідно зменшилася частка долара США (до 72-73%).

З початку року внаслідок активних інтервенцій НБУ на МБВБ у валютні резерви було придбано 2116 млн. дол. США (за мінусом інтервенцій на продаж 402 млн. дол. США). Крім того, резерви НБУ поповнювалися за рахунок надходжень від міжнародних фінансових організацій та клієнтів. Таким чином, обсяг ліквідних міжнародних резервів НБУ становив 3130 млн. дол. США, збільшившись на 1635 млн. дол. Цим забезпечується фінансування імпорту товарів та послуг протягом 9 тижнів проти 4 тижнів у 2000 р. Це найвищий показник за останнє десятиріччя.

Чисті міжнародні резерви НБУ становлять, на відміну від попередніх років, позитивну суму - 1147 млн. дол. США, збільшившись порівняно з 2000 р. на 1743,3 млн. дол.

У 2001 р. зменшились обсяги чистих зовнішніх активів комерційних банків. Якщо наприкінці 1999 р. вони становили 505 млн. дол. США, у 2000 р. - 537 млн., то за результатами 2001 р. - 270 млн. дол. Причому зменшення відбувалось за рахунок зростання зобов'язань. Таким чином, чисті зовнішні активи всієї банківської системи зростали протягом 2001 р. в основному за рахунок збільшення міжнародних резервів НБУ.

Чинники інфляції. Низькі порівняно з попередніми роками темпи інфляції є наслідком відчутних змін у системі залежності рівня інфляції від чинників, які її зумовлюють.

Протягом 2001 р. змінилося співвідношення ступенів впливу на ціни споживчого ринку між монетарними чинниками, обмінним курсом гривні, сезонними коливаннями та рівнем насиченості ринку товарами та послугами. Монетарна складова інфляції виявилася незначною. Так, лише різкий сплеск динаміки обсягів монетарної бази в грудні 2000 р., викликаний динамікою коштів Уряду на рахунках НБУ (протягом грудня 2000 р. монетарна база зросла на 7,2%), призвів до відносного прискорення інфляції в грудні 2000 р. - січні 2001 р. (2,6%); у 2001 р. це спричинило створення додаткового стимулу інфляції.

Збільшення насиченості споживчого ринку основними продовольчими товарами (хліб та хлібопродукти - 12,5% у структурі споживання, цукор - 3,8, картопля - 2,9, молочні продукти - 5,8%) зупинило тиск на інфляцію. Так, урожай зернових та виважена експортна політика Уряду щодо їх реалізації не тільки запобігли можливому зростанню цін на групу товарів, а й зумовили їх зниження на товари, прямо залежні від цін на зерно. Загальна питома вага цієї групи у структурі споживання становить 19,2%, тому девальвація в її межах мала велике значення. Протягом року ціни на хліб та хлібобулочні вироби знизилися на 6,7%, на цукор - на 4 і на картоплю - на 32,1%.

Стабільність цін на енергоносії та цінових відносин у процесі імпорту енергоносіїв на фоні укріплення гривні були головними чинниками низьких темпів приросту цін виробників промислової продукції у 2001 р. (0,9%).

Привертає також увагу нейтральність чинника адміністративного регулювання цін. Зважаючи на значну питому вагу тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги транспорту і зв'язку в структурі споживання, можна вважати, що найбільш вагомий неринковий чинник ціноутворення у 2001 р. було виключено.

Розгляд головних чинників інфляції вказує на те, що в період економічного зростання Україна вийшла у 2001 р. на етап розвитку з відносно низькими для перехідної економіки темпами інфляції.

Розвиток банківської системи. Вихід на траєкторію сталого економічного зростання неможливий без нормальної взаємодії фінансового, насамперед банківського сектора з реальною економікою.

Структура грошових споживчих витрат домогосподарств

-------------------------------------------------------------

| | 2000 | I півріччя|

| | | 2001 р. |

|---------------------------------------+-------+-----------|

|Грошові споживчі витрати | 100 | 100 |

|з них: | | |

| | | |

|Продовольчі товари | 68,2 | 66,7 |

| м'ясо і м'ясопродукти | 11,9 | 12,9 |

| молоко і молокопродукти | 6,3 | 6,5 |

| яйця | 2,3 | 1,9 |

| риба і рибопродукти | 3,6 | 4,4 |

| цукор і кондитерські вироби | 8,5 | 8,2 |

| олія та інші рослинні жири | 3,7 | 3,5 |

| картопля | 2,8 | 1,7 |

| овочі і баштанні | 3,4 | 2,8 |

| фрукти, ягоди, горіхи, виноград | 2,1 | 2,2 |

| хліб і хлібні продукти | 15 | 13,7 |

| алкогольні напої | 1,9 | 2 |

| тютюнові вироби | 2,1 | 1,9 |

| інші продукти харчування | 3,3 | 3,5 |

| харчування поза домом | 1,3 | 1,5 |

| | | |

|Непродовольчі товари | 15,5 | 14,6 |

| | | |

|Послуги | 16,3 | 18,7 |

-------------------------------------------------------------

Розвиток банківської системи в період пожвавлення вітчизняної економіки загалом відповідав нагальним її потребам. Банківська система всупереч багатьом прогнозам не зазнала системної кризи після банкрутства та початку ліквідації банку "Україна", хоча це негативно вплинуло як на загальний імідж банківської справи, так і на довіру пересічних громадян до системи комерційних банків.

За 2001 р. чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшились на 28,2% і становили 47229,3 млн. грн.

Позитивним у діяльності банків є зростання довгострокового кредитування, яке збільшилось на 73,2% (за 2000 р. - на 36%), а також поліпшення якості кредитного портфеля. Проблемні кредити (прострочені і сумнівні) порівняно з початком року зменшились на 28,6%, а їхня частка в кредитному портфелі скоротилася з 11,4% до 6%.

Кредити, надані комерційними банками на розвиток економіки, зросли на 45,4% (з 19,1 млрд. до 27,8 млрд. грн.). При цьому простежувалася позитивна тенденція випереджаючого зростання питомої ваги кредитів, наданих у національній валюті (на 51,0%), порівняно з їх зростанням в іноземній валюті (39%). За підсумками минулого року частка кредитів суб'єктам господарювання в національній валюті становила 55,6%, в іноземній - 44,4%. На початку 2001 р. ці показники дорівнювали 54 і 46%, у той час як на початку 2000 р. ще переважали валютні кредити. Це засвідчує, що економічні агенти надають перевагу гривневому кредитуванню, незважаючи на розрив, який виник між ставками кредитування в національній та іноземній валюті при ревальвації курсу гривні на 2,5%.

Середньозважені відсоткові ставки за гривневими кредитами зменшилися за минулий рік на 7,7 відсоткових пункта (з 37,3% річних у грудні 2000 р. до 29,6% у грудні 2001 р.), аналогічні ставки за кредитами в іноземній валюті - на 4,4 пункта (з 16% річних у грудні 2000 р. до 11,6% у грудні 2001 р.).

Водночас можна зробити висновок і про досить слабкий вплив зниження ставки рефінансування НБУ, що неодноразово зменшувалася (з 27% у січні до 12,5% у грудні), на процентну політику у сфері кредитування вітчизняної економіки комерційними банками.

Національний банк України проводив у 2001 р. операції з мобілізації коштів банків на різні терміни через відповідні інструменти на загальну суму 7,9 млрд. грн. На підтримання ліквідності банківської системи протягом року шляхом рефінансування банків було спрямовано коштів на загальну суму 2,5 млрд. грн.

Таким чином, у 2001 р. спостерігалась стійка тенденція зростання активів, капіталу та зобов'язань банків України, що позитивно вплинуло на розвиток банківської системи і сприяло економічному зростанню. Однак за незаперечних позитивних змін для банків залишається дуже актуальною проблема підвищення рівня їх фінансової стійкості, зміцнення довіри в населення, зменшення різноманітних ризиків, властивих банківському бізнесу в Україні. Аналіз засвідчує наявність відчутних інституційних обмежень зниження відсоткових ставок. Вони зумовлені високими трансакційними витратами комерційних банків за відносно невеликих банківських капіталів. Даються взнаки наявні ризики господарювання, невідповідність законодавчих та регулятивних умов функціонування суб'єктів економічної діяльності потребам економіки, що починає зростати. Залишається низьким, хоча і прискорено зростає, рівень заощаджень фізичних осіб у національній валюті (усього 6,4 млрд. грн., або 132 грн. на одну особу). Цим частково зумовлений і слабкий зв'язок відсоткових ставок комерційних банків з рівнем інфляції. Потрібно враховувати й те, що зниження відсоткових ставок за кредитами, які надаються комерційними банками в реальну економіку, можливе за помітного поліпшення загальних умов господарювання, інвестиційного та підприємницького клімату, внесення назрілих змін до податкової системи та законодавчих актів, які виведуть відносини між кредиторами та позичальниками на рівень цивілізованих стандартів. Для підвищення довіри населення необхідне очищення системи від фактично збанкрутілих банків та інших дестабілізуючих елементів.

2.5. Приватизація

За 2001 р. змінили форму власності в процесі приватизації 6048* об'єктів (26,0% державної та 74,0% комунальної форм власності). Це на 15,8% більше, ніж за попередній рік. Переважно це були об'єкти груп А - 5091 та Д - 676. Об'єктів груп В, Г приватизовано 107, Ж - 174.

__________ * Дані наведено з урахуванням вилучених об'єктів, з якими (за інформацією Фонду державного майна, Фонду майна АР Крим, регіональних відділень та представництв у районах і містах, органів місцевого самоврядування) розірвано договори купівлі-продажу станом на 01.01.2002 р.

Від продажу об'єктів державної власності отримано близько 2,2 млрд. грн. Протягом року було приватизовано 6 обленерго, зупинено практику розпорошення державних пакетів акцій стратегічно важливих підприємств у процесі їх продажу, істотно підвищено якість і прозорість проведення конкурсів та міжнародних тендерів.

Водночас темпи приватизаційного процесу ще значно відстають від завдань, визначених Державною програмою приватизації на 2002-2002 рр. Зокрема, не виконується план надходжень до державного бюджету коштів від приватизації державного майна. У 2001 р. його виконано лише на 37,3%.

Це наслідок насамперед загальних недоліків приватизаційного процесу:

- необґрунтовано великого переліку підприємств, приватизація яких заборонена;

- недосконалості законодавчої бази приватизації (не врегульовано питання статусу майна та особливостей управління майном державних та національних холдингових і акціонерних компаній, не визначено правового статусу майна, яке не підлягає приватизації, але внесене до статутних фондів акціонерних товариств, утворених шляхом корпоратизації, не визначено основних засад управління корпоративними правами держави);

- великої кількості збиткових державних підприємств, їх незадовільного фінансового стану, кредиторської заборгованості, зношеності основних фондів;

- реалізації майна поза приватизаційними процесами; у 2001 р. значно зросли обсяги майна, яке перебувало в податковій заставі і було реалізоване промисловим інвесторам за рішенням судових органів без застосування прозорих схем приватизації. Таким чином вилучено майна на 1,8 млрд. грн., у т. ч. на 1,2 млрд. грн. - за процедурами податкової застави. Загальна вартість заставленого майна нині перевищує 8 млрд. грн.;

- невідпрацьованості тарифної політики, інших механізмів державного регулювання об'єктів монопольних утворень, що приватизуються;

- недостатньої передприватизаційної підготовки об'єктів приватизації, зокрема у сферах електроенергетики та телекомунікацій;

- недосконалості дій органів приватизації при визначенні способів та термінів проведення конкурсів, розмірів пакетів акцій, що пропонуються на продаж. Фондом державного майна у 2001 р. було оголошено 220 конкурсів з продажу пакетів акцій ВАТ, але укладено лише 64 договори купівлі-продажу на 1706,57 млн. грн. Відношення вартості проданих пакетів акцій до початкової їх вартості становить 53% проти 67,8% у попередньому році;

- низької якості корпоративного управління, недооцінки державних активів, слабкої захищеності акціонерів від протиправних дій менеджменту та органів державного управління, що значно знижує інтерес інвесторів навіть до привабливих об'єктів приватизації.

Кабінет Міністрів разом з Фондом державного майна зобов'язані вжити невідкладних та ефективних заходів для усунення зазначених недоліків. Ключовим завданням приватизаційної політики у 2002 р. має бути продовження приватизації об'єктів, які мають стратегічне значення, та підприємств-монополістів за індивідуальними планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам, поліпшення підготовки об'єктів до продажу.

У 2002 р. Фонд державного майна має забезпечити надходження до Державного бюджету 5750 млн. грн. від приватизації державного майна. Основним джерелом отримання цих коштів має бути продаж:

- пакета акцій ВАТ "Укртелеком";

- контрольних пакетів акцій 12 енергорозподільчих компаній;

- пакета акцій 7 енергорозподільчих компаній;

- пакета акцій холдингової компанії "Укррудпром".

Кабінету Міністрів та Фонду державного майна необхідно:

- посилити гарантії інвесторам шляхом забезпечення прозорості приватизаційних процесів, прискорення розроблення та прийняття законодавчих актів, які внеможливлять паралельну тіньову приватизацію об'єктів державної та комунальної власності і відчуження їх активів за борги (зокрема, законів "Про акціонерні товариства", "Про управління об'єктами державної власності" та Кодексу корпоративного управління);

- активізувати і впорядкувати роботу з підготовки об'єктів до приватизації. Особливу увагу при цьому потрібно звернути на реструктуризацію боргів, установлення прозорих схем регулювання тарифів монопольних утворень, передачу об'єктів соціальної сфери до комунальної власності. Слід прискорити прийняття Закону "Про корпоратизацію підприємств";

- забезпечити своєчасне розроблення і прийняття Державної програми приватизації на 2003-2005 рр., акцентувавши в ній увагу на приватизації об'єктів транспорту, телекомунікацій, паливно-енергетичного та військово-промислового комплексів, а також раніше створених холдингів. Програма має обов'язково базуватися на галузевих програмах реформування цих монопольних утворень;

- забезпечити інвестиційну спрямованість приватизації, що виключало б використання отриманих коштів на поточні витрати бюджету.

2.6 Розвиток фондового ринку

У 2001 р. обсяги торгів цінними паперами зросли в 1,5 раза і становили 42 млрд. грн. Додатково на 14,5 млрд. грн. випущено акцій. Нині власниками іменних цінних паперів є 17,2 млн. фізичних осіб.

Водночас фондовий ринок України ще не став ефективним засобом залучення інвестицій у реальний сектор економіки, перерозподілу капіталу на користь ефективних галузей економіки, не відновлена довіра інвесторів до державних цінних паперів. Понад 40% від загальних обсягів торгів становить торгівля векселями. Майже не використовуються похідні цінні папери, випуск яких може зменшити потребу в грошових коштах, дуже слабо розвинутий вторинний ринок корпоративних акцій та облігацій.

Реальне залучення коштів від емісії корпоративних цінних паперів становить лише 17% від загальної їх емісії. Зросло (проти минулого року) від'ємне сальдо залучення і вилучення іноземних портфельних інвестицій. Капіталізація ринку акцій не перевищує 27% від ВВП. За цими показниками Україна поступається більшості країн Східної Європи, Балтії та Росії. Частка корпоративних облігацій хоча і збільшилася, але становить лише 0,3% загального обсягу цінних паперів. За міжнародною класифікацією, фондовий ринок України належить до найнижчого рівня, так званих "граничних ринків".

На організованих ринках обертаються цінні папери менш як 1% емітентів. Обсяги торгів на організованому ринку становлять усього 7%, у т. ч. на біржовому - 2%. Більшість угод з цінними паперами здійснюється за межами України. Зменшується частка доходів населення, що вкладаються в цінні папери. Наприкінці 2001 р. вона була в межах 4%, у той час як вклади населення в комерційні банки майже подвоїлися.

Усе це засвідчує серйозні недоліки в роботі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Самоусунувся від активної роботи в розбудові фондового ринку і Кабінет Міністрів. Для виправлення зазначених прорахунків Уряд і Комісія повинні:

- прискорити формування законодавчої бази розвитку фондового ринку України, доопрацювати та забезпечити (разом з Верховною Радою) прийняття законів "Про акціонерні товариства", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про емісійні цінні папери та фондовий ринок";

- активізувати роботу Координаційної ради з питань політики фінансового сектора, прискорити створення спеціального уповноваженого органу у сфері регулювання ринку фінансових послуг;

- сприяти реорганізації інвестиційних фондів та компаній, створених для забезпечення приватизаційних процесів, активізувати роботу з формування нормативно-правової бази відповідно до Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" ( 2299-14 );

- створити дієвий механізм обліку прав власності на цінні папери, забезпечити ефективну роботу Національної депозитарної системи;

- створити організаційно-правові основи заснування та розвитку потужних пенсійних фондів, страхових компаній, орієнтованих на залучення заощаджень населення, інвестування їх у надійні цінні папери;

- активізувати роботу з випуску облігацій внутрішніх місцевих позик під конкретні інвестиційні проекти.

2.7. Розвиток конкуренції та обмеження монополізму

В Україні в основному завершено створення цілісної нормативно-правової бази реалізації конкурентної політики держави. Водночас організаційне забезпечення заходів конкурентної політики відстає від програмних завдань, визначених Президентом України. Не створено сучасної системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, зокрема національних регуляторних комісій на транспорті та в галузі зв'язку. Не достатньо ефективно працюють уже створені регуляторні органи, зокрема в паливно-енергетичному комплексі. Не вирішено проблеми роздержавлення природних монополій, упровадження моніторингу та дієвих механізмів їх державного регулювання, ефективної тарифної політики. Унаслідок цього на окремих галузевих ринках зберігається високий рівень монополізації, необґрунтовано завищуються ціни. Це стосується насамперед енергетики, сфери транспортних та житлово-комунальних послуг, телекомунікацій, ряду інших галузей.

Кабінет Міністрів не забезпечив відчутне зниження частки продукції природних монополій у структурі ВВП. Недостатнім є рівень кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів, що здійснюють державну політику у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму.

З огляду на це у 2002 р. необхідно забезпечити:

- повне здійснення заходів, визначених на цей рік Указом Президента України "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки" ( 1097/2001 );

- створення національних комісій з питань регулювання діяльності природних монополій у галузях транспорту і зв'язку;

- розроблення і впровадження нових нормативних актів щодо формування цін і тарифів на послуги суб'єктів природних монополій, нормування витрат і втрат, що стимулювало б оптимізацію витрат виробництва, формування дієвих механізмів контролю за віднесенням їх на собівартість продукції (послуг), підвищення інвестиційної та приватизаційної привабливості об'єктів;

- запровадження механізмів обов'язкового інформування про результати господарської діяльності та фінансово-майнового стану суб'єктів, які посідають монопольне становище на ринку;

- уведення в систему державного прогнозування щорічних завдань щодо зниження частки продукції монопольних утворень у ВВП, здійснення постійного та прозорого моніторингу цього процесу;

- розроблення та розгляд Верховною Радою Конкурентного процесуального кодексу України.

2.8. Поглиблення міжрегіональних відмінностей

У 2001 р. в усіх регіонах України відзначено зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, реальних доходів населення. Проте значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів.

Це стосується співвідношення між максимальним та мінімальним показниками випуску промислової продукції на душу населення у різних регіонах. За 9 місяців 2001 р. воно досягло 11,9 раза (за аналогічний період 2000 р. - 13,5 раза).

Спостерігаються значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, у т. ч. за рахунок коштів державного бюджету: в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовано 66,5% від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у сім інших регіонів - менш як по 1% на кожний.

Надто великим є розрив і між максимальним та мінімальним показниками інвестицій в основний капітал на одного жителя - 9,8 раза у 2000 р. і 9,1 раза - у 2001 р.

Співвідношення між максимальним та мінімальним рівнями середньомісячної заробітної плати (в галузях економіки) збільшилося з початку року від 6,3 до 6,8 раза. Водночас у 19 регіонах вона на 30% і більше не досягала середнього для країни рівня, зокрема у Волинській і Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях. В індустріально розвинених регіонах (Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях) рівень заробітної плати перевищував середній показник у країні на 11-18%, а в м. Києві - у 1,9 раза.

Співвідношення між мінімальним і максимальним рівнем офіційного безробіття становить майже 12 разів. У Волинській, Житомирській, Рівненській, Тернопільській областях цей показник більш ніж у 1,5 раза перевищував середній у країні. Як і раніше, найнижчим він був у містах Києві, Севастополі та в Одеській області.

У 2001 р. Указом Президента України були визначені основні засади державної регіональної політики на довготривалий період. Цим закладено підґрунтя для якісних змін у формуванні ефективної державної регіональної політики, головна мета якої - створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення рівня життя населення, демократизації суспільного життя.

Відповідно до Концепції державної регіональної політики у 2002 р. ( 341/2001 ) необхідно здійснити такі заходи:

- перейти на державне стратегічне програмування регіонального розвитку та запровадити розроблення стратегії розвитку регіонів;

- увести в дію прозорий механізм концентрації та оптимізації потоків державних ресурсів, що спрямовуються головними розпорядниками коштів державного бюджету в регіони у вигляді поточного фінансування державних установ, капітальних витрат;

- розробити нормативно-правову базу застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в стимулюванні регіонального розвитку;

- інституціювати мережу агентств регіонального розвитку;

- забезпечити нормативно-правову базу застосування механізмів подолання депресивності територій;

- розширити можливості органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади в розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

3. Основні завдання соціальної політики. Проблеми людського розвитку

У 2000-2001 рр. у соціальній сфері намітилися позитивні зрушення: повністю погашено накопичену за попередні роки заборгованість з пенсій і частково з виплат заробітної плати. Почали зростати реальні доходи населення, у т. ч. заробітна плата, намітилася тенденція зростання зайнятості. Проте ці процеси не могли привести до радикальних змін у соціальній сфері. Рівень життя населення залишається ще низьким.

Розвиток соціальної сфери має розглядатися не лише як основний інструмент підвищення добробуту населення, а також як важливий чинник прискорення економічного прогресу, стимулювання нагромаджень та розширення внутрішнього ринку, підвищення продуктивності праці. Економічна та соціальна сфери тісно пов'язані між собою і тому важелі їх розвитку мають бути органічно узгодженими.

3.1 Поглиблення диференціації доходів населення

Незважаючи на загальне зростання реальних доходів, заробітної плати та пенсій, у 2001 р. тривало поглиблення диференціації доходів населення. У I півріччі 2001 р. рівень життя 40,1 млн. осіб (83,2% населення) був нижчим від прожиткового мінімуму. У I півріччі 2001 р. частка бідного населення залишалася на рівні I півріччя 2000 р. (28,3%). Водночас зросли рівень злиденності (з 15,4% до 16,4%) та глибина бідності (з 25,1% до 26,5%). За даними Держкомстату України, співвідношення між сукупними витратами найбільш і найменш забезпечених груп населення досягло в I півріччі 2001 р. 7,6 раза проти 7,1 раза у відповідному періоді 2000 р. На найбільш заможну (п'яту) частину населення припадає 39,8% сукупних витрат, що на 0,7 відсоткових пункта більше, ніж відповідного минулорічного періоду. Чинна система пільг та субсидій не забезпечує надання допомоги навіть найменш захищеним верствам населення.

Залишається низькою частка сукупних ресурсів домогосподарств, яка складається з доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості. У I півріччі 2001 р. вона становила 2,7% проти 2,2% у I півріччі 2000 р.

Про низький рівень життя населення свідчить структура сукупних витрат домогосподарств: найбільше витрачається на харчування (у I півріччі 2001 р. - 63,6%). Порівняно з I півріччям 2000 р. питома вага цих витрат зменшилася на 2 відсоткових пункти, що зумовлено збільшенням частки витрат на оплату житла та комунальних послуг (з 6,9% до 9,1%) у зв'язку із зростанням тарифів на 15%. Зміни у структурі харчування свідчать про формування добового раціону, орієнтованого на підвищене споживання продуктів, які є в основному джерелом надходження вуглеводів і, як правило, найдешевші. У забезпеченні населення (особливо сільського) продуктами харчування продовжують відігравати значну роль особисті підсобні господарства.

Домогосподарства, як і раніше, обмежують свої потреби в непродовольчих товарах, на придбання яких витрачалася лише кожна дев'ята гривня. Через низьку купівельну спроможність населення сучасні товари домашнього побуту та культурного призначення залишаються недоступними для переважної більшості домогосподарств. Кухонні комбайни, комп'ютери, мікрохвильові печі, музичні центри, відеокамери, супутникові антени, кондиціонери мали від 0,2% до 3,1% домогосподарств.

Поглиблення за умов зростання економічної динаміки диференціації доходів населення, яка в роки економічної кризи перевищила гранично допустимі параметри, - небезпечна тенденція. Досвід двох останніх років засвідчує, що застосуванням лише нині чинних механізмів соціальної політики докорінно змінити цю ситуацію неможливо. Необхідні глибока соціальна переорієнтація економіки, рішуче подолання її тінізації, активне запровадження моделі не просто ринкової, а соціально орієнтованої ринкової економіки. Це потребує узгоджених дій Уряду та Верховної Ради, максимально виваженої та ефективної політики в цьому напрямі.

Протягом 2002 р. необхідно:

- передбачити в новому Податковому кодексі застосування механізмів податкового регулювання грошових доходів населення та вдосконалення адресної системи соціальних виплат, збільшення в грошових доходах населення частки оплати праці, удосконалення і дальший розвиток системи соціального страхування;

- ужити заходів для поетапного наближення розміру мінімальних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму, захисту грошових доходів від впливу інфляції, удосконалення порядку регулювання фондів оплати праці на підприємствах-монополістах;

- з метою ефективного використання трудового потенціалу та робочого часу відновити нормування оплати праці;

- удосконалити чинну систему соціальної допомоги інвалідам, сім'ям з дітьми;

- запровадити страхові принципи соціального захисту працівників;

- сприяти розвитку системи кредитування населення для отримання освіти, придбання житла та іншого нерухомого майна тощо;

- стимулювати створення умов для формування середнього класу, активно сприяти збільшенню доходів населення за рахунок власності, забезпечити надійний державний захист прав приватної власності, зокрема інтелектуальної, власності дрібних акціонерів, їх реальну участь у розподілі прибутків, а також розвиток малого бізнесу та підприємництва;

- створити умови для легалізації "тіньових" доходів населення.

3.2. Удосконалення системи оплати праці

Кабінет Міністрів України має виходити з того, що, незважаючи на тенденцію до реального зростання, заробітна плата досі ще не виконує ролі стимулюючого чинника розвитку виробництва і науково-технічного прогресу, не забезпечує нормального відтворення робочої сили. Високі темпи приросту у 2001 р. номінальної та реальної заробітної плати (на 35,2% та 19,3% відповідно) не справили відчутного впливу на рівень добробуту працівників. Середня заробітна плата одного штатного працівника за грудень 2001 р. становила 378 грн., що на 21,6% більше від прожиткового мінімуму, встановленого на цей рік (у грудні 2000 р. вона перевищувала прожитковий мінімум на 9,7%). Водночас практично в кожного дев'ятого працівника нарахування були в межах мінімальної заробітної плати, а в майже двох третин - не більше 300 грн. За відчутного скорочення групи низькооплачуваних громадян їх кількість все ще залишається значною.

Згідно зі світовими стандартами, середня заробітна плата має бути вищою за прожитковий мінімум у 2-3 рази, тобто мала б становити у 2001 р. 623-934 грн. Отже, вартість робочої сили в Україні надто низька порівняно з розвиненими країнами світу. У розрахунку за годину робочого часу вона становить усього 0,43 дол., у той час як у Німеччині - 25 дол., у Японії та США - 16, Франції - 15,5, Південній Кореї - 7,5 дол. Причина в тому, що ми намагаємося вирішити проблему заробітної плати через механічне її збільшення, тоді як треба оптимізувати структуру та розміри виробничих витрат, удосконалювати систему оподаткування, ціноутворення, інвестування та політику зайнятості.

Середньомісячна заробітна плата

----------------------------------------------------------

| | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |

|----------------------------+------+------+------+------|

|Номінальна, грн. |153,49|177,52|230,13|311,08|

| у % до відповідного | | | | |

| періоду попереднього | | | | |

| року |107,2 |115,7 |129,6 |135,2 |

| | | | | |

|Реальна, у % до відповідного| | | | |

| періоду попереднього | | | | |

| року | 96,2 | 91,1 | 99,1 |119,3 |

----------------------------------------------------------

Залишається актуальним завдання своєчасності розрахунків з працівниками. Хоча у 2001 р. істотно (на 44%) зменшено заборгованість з виплати заробітної плати, загальна її сума становила на 10 січня 2002 р. 2766 млн. грн. Це дві третини середньомісячного фонду оплати праці за 2001 р. На початок нинішнього року вчасно не отримали заробітну плату 3,1 млн. працівників, кожному з яких не виплачено в середньому 879 грн.

У 2002 р. Кабінету Міністрів необхідно:

- повністю ліквідувати заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат;

- забезпечити зменшення частки працівників, які отримують заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи;

- створити умови для дальшого підвищення заробітної плати як основного джерела доходів населення за рахунок запровадження погодинної оплати праці з установленням мінімальної її межі. Ідеться про реалізацію нового соціального стандарту забезпечення соціального захисту населення, особливо тієї категорії, що працює неповний робочий день. Завдання полягає в тому, щоб наблизити розмір мінімальної заробітної плати до величини прожиткового мінімуму. Як і в попередні роки, зростання реальної заробітної плати має здійснюватися випереджаючими темпами порівняно з темпами зростання реального ВВП;

- забезпечити вдосконалення системи оплати праці в бюджетній сфері, зокрема в органах державного управління, запровадити для цього єдину тарифну сітку оплати праці працівників бюджетної сфери та забезпечити підвищення заробітної плати цієї категорії не менш як на 15%.

3.3. Активізація пенсійної політики

Економічна ситуація 2001 р., зокрема відчутне зростання номінальної заробітної плати (на 35,2%), сприяла збільшенню (на 3,4 млрд. грн.) надходжень до Пенсійного фонду. Це створило фінансові передумови для підвищення пенсій у середньому на 75,4%, у т. ч. реальних - на 30%. Уперше за тривалий період було здійснено ряд заходів, спрямованих на посилення зв'язку між розміром пенсії та трудовим стажем і заробітною платою. На 72,4 грн. (72,7%) збільшено максимальні пенсії за списком N 1, на 54,3 грн. (72,7%) - максимальні загальні пенсії, на 33 грн. (71,7%) - мінімальні пенсії з цільовою грошовою допомогою. Підвищено пенсії шахтарям та працівникам Чорнобильської АЕС, що вивільнені у зв'язку з її закриттям. Майже 17 тис. осіб установлено надбавки до пенсії за особливі заслуги перед Україною.

Водночас у сфері пенсійного забезпечення залишилося багато нерозв'язаних проблем:

- навіть після підвищення пенсій з 1 січня 2002 р. середній розмір трудових пенсій становить близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і 34% середньої заробітної плати;

- через обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ), дві третини пенсіонерів отримують майже однакові виплати, а різниця між максимальною та мінімальною пенсіями (з урахуванням цільової грошової допомоги) становить лише 50 грн.;

- розмір заробітку, з якого обчислюється пенсія, що призначається колишнім народним депутатам, державним службовцям, суддям, прокурорам, науковцям та працівникам вищих навчальних закладів, журналістам тощо, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише з заробітної плати до 1600 грн. Таким чином, підвищені пенсії фінансуються за рахунок інших пенсіонерів;

- зберігається практика фінансування пільгових пенсій з Пенсійного фонду, тобто також за рахунок інших пенсіонерів. Так, річна потреба в коштах на фінансування пенсій сільським пенсіонерам перевищує 6 млрд. грн., а річні надходження від сплати фіксованого сільськогосподарського податку покривають ці витрати лише на 4,3%, а в таких областях, як Тернопільська та Житомирська - усього на 1,8 та 2,0% відповідно.

У 2001 р. Президент України звернувся до Верховної Ради з позачерговим Посланням "Про основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення населення України" ( n1_14100-01 ), у якому порушено актуальні проблеми цієї сфери. Зволікання з проведенням повномасштабної пенсійної реформи неминуче призведе або до збільшення ставок пенсійних внесків, уведення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує чинну систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

Кабінету Міністрів та Пенсійного фонду у 2002 р. слід забезпечити:

- підвищення середньої реальної пенсії не менш як на 12% за умови зняття обмеження максимального розміру пенсій;

- забезпечити для збільшення надходжень до Пенсійного фонду остаточне погашення заборгованості з виплати заробітної плати та відчутне скорочення її виплати в негрошовій формі;

- скасування пільг у сплаті обов'язкових платежів із соціального страхування та створення рівних умов їх справляння незалежно від способів оподаткування і обчислення пенсій лише з тієї суми заробітку, з якої було сплачено внески до Пенсійного фонду;

- виведення обов'язкових пенсійних платежів з оподатковуваної бази та відновлення прав Пенсійного фонду як органу їх стягнення.

3.4. Поліпшення умов життя сільського населення

Незважаючи на позитивні зрушення в аграрному секторі економіки, залишається гострою проблема поліпшення умов життя сільського населення, підтримки соціальної інфраструктури сільських населених пунктів.

Викликає занепокоєння демографічна ситуація на селі. У період 1996-2000 рр. у 25,3 тис. сіл кількість померлих перевищувала кількість народжених. Протягом п'яти років у 3,1 тис. сіл (10,7% від загальної кількості) зовсім не було новонароджених дітей, у 2,9 тис. (10,1% від загальної кількості) не було дітей віком до 5 років.

На початок 2001 р. 48% сільського населення проживало у квартирах, що не мали центрального опалення, 40% - водопостачання, 46% - каналізації, 57% - природного газу, 13% - скрапленого газу.

Відсутність у багатьох селах мережі доріг з твердим покриттям, транспортного зв'язку, низький благоустрій дуже ускладнюють життя в сільській місцевості. Більше третини сіл з загальною кількістю жителів 2,3 млн. не мали зупинок громадського транспорту, 2,9 млн. осіб проживають у селах, що не мають доріг з твердим покриттям.

Погіршилося загальне забезпечення сільських населених пунктів об'єктами соціально-культурної сфери. Кількість сіл, на території яких були розташовані лікарні, зменшилася на 31,8%, фельдшерськоакушерські пункти - на 1,9, будинки культури - на 8,7, бібліотеки - на 12,6, кіноустановки - на 45,4%.

Кабінет Міністрів, органи державного управління на місцях та місцевого самоврядування мають посилити увагу до реалізації нагальних завдань розвитку соціальної сфери на селі. Необхідно забезпечити надійний захист майнових прав сільського населення, насамперед прав приватної власності на землю та будівлі, споруди, техніку, знаряддя праці, робочу та продуктивну худобу, що раніше належали розформованим колективним господарствам; прискорити організацію сільськогосподарських сервісних кооперативів, стимулювати створення механізму збільшення доходів населення за рахунок здавання в оренду земельних часток (паїв) і майнових паїв, розвиток соціального страхування приватних, сімейних та особистих форм господарювання на селі, інших форм соціальних послуг.

Уряд має опрацювати довгострокову (на 2002-2011 рр.) програму розвитку соціальної інфраструктури на селі і приступити до її реалізації, забезпечити належне функціонування установ соціальної сфери в сільській місцевості, оновлення та розвиток їх матеріальної сфери, розширення державної підтримки підготовки спеціалістів для роботи на селі, індивідуального житлового будівництва для молодих кадрів.

3.5. Підвищення ступеня та якості зайнятості населення

Деяке поліпшення ситуації на ринку праці відчутно не вплинуло на рівень зайнятості населення. Результати проведених Держкомстатом України обстежень з питань економічної активності населення за методологією Міжнародної організації праці (обстежувалися громадяни віком 15-70 років) засвідчують, що за 9 місяців 2001 р. рівень безробіття скоротився порівняно з відповідним періодом попереднього року на 0,5 відсоткового пункта і становив 11% від кількості економічно активного населення.

Зниження рівня зареєстрованого безробіття відбулося в основному за рахунок того, що частина безробітних припинила пошуки роботи, оскільки тривалий час не змогла її знайти. Ця категорія незайнятого населення збільшилася порівняно з показником 9 місяців 2000 р. більш як на 20,8% і становила у відповідному періоді 2001 р. 736,9 тис. осіб. Середня тривалість незайнятості таких осіб перевищувала 2,5 роки.

Загальний показник пропозиції робочої сили на ринку праці з урахуванням зневірених у пошуках роботи громадян, а також тих, хто вимушено працює в режимі неповної зайнятості, за 9 місяців 2001 р. становив 18,6% від кількості економічно активного населення проти 20,3% за відповідний період попереднього року.

Кількість безробітних громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, становила на початок 2002 р. 1008,1 тис. осіб, що на 12,7% менше, ніж на відповідну дату 2001 р. Рівень зареєстрованого безробіття відповідно зменшився з 4,2% до 3,7% від усього працездатного населення працездатного віку. При цьому на противагу загальній позитивній тенденції рівень зареєстрованого безробіття серед сільських жителів зріс з 4,5% до 4,8% та на 1,5 відсоткових пункта перевищив аналогічний показник у містах.

Зростання кількості безробітних відбувається на фоні збільшення потреби підприємств, установ та організацій у робітниках та службовцях. Кількість вільних робочих місць та вакантних посад за 2001 р. зросла на 42% і досягла на початок 2002 р. 96,9 тис. Проте це не вирішило проблеми значного перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Найбільше навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакантну посаду), як і в попередні місяці, спостерігалося в Рівненській (у середньому 44 особи), Тернопільській (41), Житомирській (34), Волинській (31), Івано-Франківській (28), Вінницькій та Львівській (по 27 осіб) областях. У попиті на робочу силу характерним є те, що переважна більшість вільних робочих місць розрахована на робітників, а у структурі пропозиції на ринку праці переважають люди з вищою та професійно-технічною освітою.

Динаміка зайнятості (1998-2001 рр.)

---------------------------------------------------------------

| | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |

|-----------------------------+------+-------+-------+--------|

|Середньомісячна кількість | | | | |

|економічно активного | | | | |

|населення у віці 15-70 років | | | | |

|усього, тис. осіб | х |22747,0|23127,4|22755,0*|

|-----------------------------+------+-------+-------+--------|

|Кількість зареєстрованих | | | | |

|безробітних (на кінець | | | | |

|звітного періоду), | | | | |

|тис. осіб |1003,2| 1174,5| 1155,2| 1008,1 |

|-----------------------------+------+-------+-------+--------|

|Рівень зареєстрованого | | | | |

|безробіття, у % до кількості | | | | |

|працездатного населення | | | | |

|в працездатному віці | 3,7| 4,3| 4,2| 3,7 |

---------------------------------------------------------------

__________ * За попередніми даними.

З урахуванням ситуації на ринку праці Кабінет Міністрів, органи виконавчої влади на місцях мають забезпечити:

- опрацювання та реалізацію регіональних програм сприяння зайнятості населення, розширення у 2002 р. сфери прикладання праці шляхом створення юридичними та фізичними особами 300-320 тис. робочих місць;

- зменшення середньої тривалості зареєстрованого безробіття не менш як на 1 місяць;

- працевлаштування через державну службу зайнятості на вільні та новостворені робочі місця не менш як 700 тис. незайнятих та безробітних громадян;

- залучення до громадських робіт не менш як 300 тис. незайнятих та безробітних громадян;

- збільшення розміру мінімальної допомоги у зв'язку з безробіттям;

- для підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці вдосконалити систему їх професійної підготовки та перепідготовки, розширити масштаби громадських робіт як важливого заходу тимчасового працевлаштування незайнятого населення.

3.6. Поліпшення житлових умов населення

Уряд повинен забезпечити умови для прискореного розвитку та розширення масштабів житлового будівництва. У 2001 р. обсяги введення в експлуатацію житла зросли на 8,8%. Разом з тим, як і раніше, більше половини його (3405 тис. кв. м , або 58,5% від загального обсягу) уведено індивідуальними забудовниками і лише незначна частина (11,8%) - забудовниками державної форми власності (у 1995 р. - 23,1%), що негативно впливає на вирішення проблеми забезпечення житлом соціально незахищених верств населення.

У житловій політиці Уряд має виходити з необхідності:

- проведення взаємопов'язаних законодавчих та інституційних реформ, які б забезпечили реалізацію конституційного права всіх категорій громадян на доступне та гідне житло;

- уведення в експлуатацію за рахунок усіх джерел фінансування 8,7 млн. кв. м житла, у т. ч. за рахунок реконструкції та капітального ремонту наявного житлового фонду;

- забезпечення рівності доступу до комунальних послуг усіх верств населення, у т. ч. громадян з низькими рівнями доходів, безоплатного надання житла людям, які потребують соціального захисту, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів або за доступну ціну;

- залучення громадськості до участі в процесі прийняття рішень щодо реформування житлово-комунального господарства, установлення тарифів на комунальні послуги;

- розширення фінансової підтримки центральними та місцевими органами виконавчої влади довгострокового кредитування будівництва житла для молодих сімей та сільських забудовників за програмою "Власний дім";

- стабілізації цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення, оптимізації їх собівартості через зменшення норм споживання, запровадження приладів обліку;

- підвищення відповідальності учасників ринку житлово-комунальних послуг та органів влади за рівень тарифів, повноту і якість послуг, а споживачів - за своєчасну і повну їх оплату.

4. Зовнішньоекономічні позиції України

4.1. Платіжний баланс

Україна належить до держав з високим рівнем відкритої економіки, на яку припадає 0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту. Обсяги експорту перевищують 55% від ВВП, а близько 40% (2001 р.) у структурі імпорту припадає на енергоносії. Це робить країну дуже вразливою для впливу зовнішніх чинників.

У 2001 р. сфера зовнішньоекономічних відносин характеризувалася збереженням позитивного сальдо за рахунок поточних операцій платіжного балансу.

Зовнішня торгівля товарами і послугами

------------------------------------------------------------

| | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |

|------------------------------+------+------+------+------|