Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

ПОСЛАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

до Верховної Ради України 2001 рік

Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

ЗМІСТ

I. Суспільно-політичний розвиток країни. Основні завдання 2001 року.

1. Українська державність: відповіді на виклики сучасності

2. Перспективи становлення громадянського суспільства

3. Пріоритети гуманітарного розвитку

II. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 році та завдання на 2001 рік.

1. Узагальнюючі характеристики

2. Проблемні питання 2000 року

3. Основні завдання економічної політики 2001 року

III. Тематичні доповіді.

Актуальні питання дальшого забезпечення свободи слова в

Україні

1. Правові засади свободи слова та інформаційної діяльності в Україні

2. Роль друкованих ЗМІ в інформуванні населення

3. Стан телебачення і радіомовлення та задоволення інформаційних потреб населення

4. Проблеми та шляхи розвитку українського сегменту Інтернету

5. Взаємовідносини органів влади зі ЗМІ

6. Забезпечення свободи слова та захист прав журналістів в Україні

7. Кадрове забезпечення преси, телебачення, радіо в Україні

Проблема бідності в контексті політики соціально-економічних

перетворень та стратегії реформ

1. Характеристика бідності в Україні

2. Склад бідних верств населення України

3. Стратегічні напрями подолання бідності

Енергозабезпечення економіки України та енергозбереження

1. Сучасний стан енергетики та енергетичної безпеки

2. Надійне енергозабезпечення: невідкладні завдання поточного моменту та шляхи удосконалення

3. Використання та реалізація можливостей енергозбереження

4. Перехід енергетики до сталого розвитку

5. Наукове забезпечення ПЕК та кадри енергетики

6. Нормативно-правова база функціонування та розвитку енергетики

Аграрний сектор економіки України: шляхи поглиблення реформ

1. Результати реформ

2. Якісні зміни у відносинах власності та господарювання

3. Формування ринкового середовища

4. Ресурсне забезпечення економічного зростання в аграрному секторі

5. Забезпечення соціальних перетворень на селі

6. Удосконалення управління аграрним сектором

Сучасна судова система та судова реформа в Україні

1. Розвиток судової системи за умов державної незалежності

2. Основні напрями державної політики у здійсненні судової реформи

3. Прийняття законів, необхідних для ефективного здійснення правосуддя

4. Етапи реформування судової системи та відповідного законодавства

Україна і Європейський Союз

1. Європейський Союз на початку XXI століття

2. Євроінтеграційний курс України (1991-2000 рр.)

3. Пріоритети співробітництва України з Євросоюзом на початку XXI століття

4. Національні механізми забезпечення європейського інтеграційного вектора розвитку України

Україна і міжнародні фінансові інституції (МФІ)

1. Підсумки співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями (1992-2000 роки)

2. Напрями поглиблення та оптимізації співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

3. Питання платоспроможності України і взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями

IV. Статистичні таблиці ( na002100-01 ).

Основні показники соціально-економічного розвитку України

Валовий внутрішній продукт

Фінанси

Ціни і тарифи

Реальний сектор

Транспорт

Аграрний сектор

Інституціональні перетворення та розвиток підприємства

Енергозабезпечення та енергозбереження

Зовнішньоекономічна діяльність

Науково-технічний потенціал

Споживчий ринок

Рівень життя населення

Демографічна ситуація

Доходи та витрати населення

Зайнятість населення

Соціальний розвиток

Охорона навколишнього середовища

Міжнародні зіставлення по країнах СНД

Шановні народні депутати!

Подаючи до Верховної Ради згідно зі ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Послання "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році", вважаю за необхідне привернути увагу парламенту до найгостріших проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країни.

Минулий рік є першим роком реалізації обгрунтованої на основі передвиборної програми Президента України стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр. ( 276а/2000 ), яка стала фундаментом утвердження парламентської більшості та програми діяльності Уряду. Як і прогнозувалося, рік, що минув, виявився переломним у економічній динаміці. Після тривалої економічної кризи досягнуто реального зростання основних макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки: ВВП зріс на 6,0 %, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 %. Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, в т.ч. кредитної діяльності, зростання монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшення зовнішнього боргу. Зазначені зрушення досягнуто, з одного боку, за умов зниження більш як на 2 млрд. дол. зовнішнього боргу України та зростання валютних резервів, з іншого, - фактичної відсутності зовнішнього кредитування української економіки з боку міжнародних фінансових інституцій. Важливо враховувати й те, що позитивні зрушення в економіці були започатковані ще у другій половині 1999 р.

Зазначені процеси дозволяють зробити висновок стосовно того, що за роки реформ в українській економіці сформовано достатньо вагомий потенціал зростання, який за умови адекватної економічної політики та стабільної політичної ситуації може забезпечити (в досить стислі терміни) відчутні позитивні зрушення як в загальному розвитку економіки, так і у забезпеченні добробуту людей. Цей принципової ваги висновок підтверджується високими темпами зростання впродовж двох місяців поточного року.

Водночас економічні підсумки 2000 р. не можна переоцінювати. Вони віддзеркалюють не лише позитивні зрушення, а й наявні проблеми та не використані повною мірою сприятливі можливості минулого року. Процеси економічного зростання не супроводжувалися відчутними якісними перетвореннями, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій.

Незважаючи на деякі позитивні зрушення, 2000 р. не став переломним і у сфері соціальних відносин, роком реального поліпшення добробуту широких верств населення. Це означає, що визначений у минулорічному Посланні Президента України ( 276а/2000 ) і підтриманий депутатським корпусом курс на відчутне посилення соціальної спрямованості реформ ще не знайшов ефективного втілення. Однією з причин такого стану є відсутність надійних механізмів, які б дозволили ефективно вирішувати накопичені проблеми соціальної сфери, її перетворення у надійний стимулятор економічного розвитку та зростання. При зростаючій диференціації доходів та поглибленні бідності ні про який стійкий розвиток нашої економіки, як і суспільства загалом не може бути і мови.

Спільним завданням виконавчої та законодавчої влади, а також органів місцевого самоврядування є здійснення у відповідності із передбачуваним стратегією економічного і соціального розвитку такого комплексу заходів, які б забезпечили трансформацію досягнутих у 2000 р. темпів економічної динаміки у стійку (як у середньо-, так і довгостроковій перспективі) тенденцію сталого зростання.

Ключовою проблемою реалізації цього завдання є зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, її інноваційне оновлення, утвердження сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату. Визначальну роль у цьому мають відіграти:

- по-перше, забезпечення відчутного зміцнення національної грошової одиниці та збереження стабільності її валютного курсу. Потрібно поставити перед Урядом та Національним банком завдання забезпечити не лише зниження рівня інфляції у 2001 р. до 13-14 %, а й створення необхідних передумов її стабільного утримання у наступний період (2002-2004 рр.) на рівні не вище 10 % в рік;

- по-друге, не символічне, а відчутне (наголошую на цьому) зниження податкового навантаження, створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і зобов'язань платників податків та інших обов'язкових платежів;

- по-третє, приведення фінансових зобов'язань держави у відповідність з її ресурсами, забезпечення на цій основі реальної, а не фіктивної (як це має місце) збалансованості та бездефіцитності державного бюджету. Здійснення цих заходів має бути підпорядковане визначальній меті: подальшому обмеженню боргової залежності держави. Рішуче виступав і виступатиму проти будь-яких відступів від цього завдання;

- по-четверте, стояв і стою на позиції подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Як показує попередній досвід, зовнішня відкритість вітчизняної економіки - визначальний стимул підвищення її конкурентоспроможності та активізації притоку іноземних інвестицій. Розраховую на підтримку відповідної позиції і з боку депутатського корпусу. Майбутнє економіки України - це її максимальна відкритість як для Сходу, так і для Заходу. Це, крім всього, диктується і нашим геополітичним положенням. У зв'язку з цим пріоритетним завданням Уряду у 2001 р. є остаточне вирішення питань, що стосуються вступу України до СОТ. Це сприятиме більш повній реалізації, з одного боку, експортного потенціалу наших підприємств, з іншого, - залученню іноземних інвестицій.

На етапі післякризового розвитку більш осмисленою та цілеспрямованою має стати державна промислова політика. Нині спостерігається справжній бум у розвитку окремих галузей промислового виробництва. Важливо, щоб цей процес супроводжувався відчутними якісними перетвореннями, зокрема, виправленням глибоких структурних деформацій, прискоренням інноваційного оновлення виробничого потенціалу. Особлива увага органів виконавчої та законодавчої влади має бути приділена забезпеченню ефективної державної підтримки вітчизняного високотехнологічного та наукоємного сектора економіки, тих її ланок, що витримали випробування часом, довели свою конкурентоспроможність в умовах жорсткої і тривалої економічної кризи.

Не менш важливим пріоритетом 2001 р. є продовження активної аграрної політики, що має за мету утвердження України (вже у найближчі роки) як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством. Починаючи з 1994 р., ми зробили відчутні кроки у питаннях реформування аграрних відносин, зокрема в утвердженні приватної власності на землю.

Не можу не наголосити на тому, що йдеться по суті про власну українську модель здійснення реформ на селі, яка була опрацьована вітчизняними вченими та практиками і запроваджувалася у життя ініціативними кроками Президента, її успіх значною мірою пояснюється цією обставиною. Завданням аграрної політики є створення у 2001 р. надійних умов, що мають закріпити позитивні зрушення у реформуванні АПК, забезпечити подальший приріст сільськогосподарської продукції, стабілізацію виробництва у тваринництві, остаточне подолання збитковості та зміцнення фінансового стану підприємств АПК.

Відчутні зміни мають відбутися і в політиці енергозабезпечення та енергозбереження. Не можна й далі обмежуватися розв'язанням лише поточних питань, відкладаючи вирішення стратегічних проблем енергетики. Ми повинні виходити з того, що за умови збереження діючої моделі енергетичної політики українська економіка не матиме ніякої перспективи. У цій сфері мають відбутися не косметичні зміни, а глибокі структурні перетворення.

У минулорічному Посланні Президента ( 276а/2000 ) обгрунтовано механізми формування в країні критичної маси ринкових відносин, дальший розвиток економіки на самодостатній ринковій основі. Однак багато з них лишається поза увагою. Це стосується насамперед проблеми утвердження ефективного конкурентного середовища. Такою ж мірою назрілим є питання стосовно здійснення ефективних кроків, спрямованих на оздоровлення економічного середовища шляхом реалізації процедур банкрутства неефективних та збиткових підприємств, які довели свою неспроможність використати нові сприятливі умови для фінансового оздоровлення.

Інвестиційний клімат в Україні знаходиться у прямій залежності і з виправленням деформацій у відносинах власності, забезпеченням надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, стимулюванням приватної ініціативи. Водночас ми маємо постійно дбати про зміцнення позицій національного капіталу (фінансового, банківського, промислового), його концентрацію та централізацію. Потрібно виходити з того, що лише великий національний капітал у союзі з малим та середнім бізнесом можуть стати основою реальної суверенності національної економіки, її базовою конструкцією.

У комплексі поточних та перспективних завдань державної політики визначальним є максимальна концентрація усіх гілок влади та органів місцевого самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності. У вирішенні цього завдання не можна покладатися тільки на силові методи. Такі методи можуть дати лише тимчасовий ефект. Це має бути цілісна система дій, спрямована передусім на викорінення причин та передумов цих явищ, зокрема на відчутне послаблення податкового тиску, зниження рівня адміністративного втручання в економічні процеси та їх максимальну лібералізацію, розмежування влади та капіталу.

Активна політика подолання корумпованості та тінізації економічних процесів має ініціюватися передусім органами виконавчої влади. На нинішньому етапі розвитку це має бути визначальним напрямом діяльності Уряду, кожного міністерства, органів виконавчої влади на місцях. Водночас потрібно винести уроки із власного досвіду і визнати, що ключовою функцією держави в економіці є, без всяких сумнівів, захист економічної свободи. Нашою стратегією у цьому питанні має бути не підтримка обраних підприємств та учасників ринку, а захист майнових прав громадян та прав власності, підприємницької ініціативи. Держава має послідовно відходити від практики адміністративного втручання у бізнес. Потрібно забезпечити прийняття та застосування законів прямої дії, звести до мінімуму відомчі інструкції, усунути подвійне тлумачення нормативних актів. Прогрес української економіки та соціальної сфери, утвердження сприятливого інвестиційного клімату, позитивного міжнародного іміджу держави органічно пов'язані з досягненням відчутних зрушень у розв'язанні зазначених проблем.

Головним політичним підсумком 2000 р. слід вважати те, що вперше за всю історію незалежної України було здійснено рішучі кроки, спрямовані на подолання розбалансованості між економічними і політичними перетвореннями, яка гальмувала поступ нашої держави на шляху реформ, важким тягарем лягала на плечі суспільства. У Верховній Раді було сформовано більшість, налагоджено її конструктивну взаємодію з Кабінетом Міністрів. Це дало можливість розблокувати процес законодавчого забезпечення реформ, вчасно прийняти Державний бюджет, досягти економічних успіхів. Однак відсутність чітко визначених правових засад функціонування парламентської більшості призвела до того, що наприкінці року вона виявилася не в змозі подолати внутрішні суперечності. Як наслідок, різко знизилася ефективність роботи парламенту, знову загострилися стосунки між законодавчою та виконавчою владою.

Зазначене свідчить, що політична система країни потребує подальших системних змін, які б забезпечили надійні інституційно-правові гарантії суспільної стабільності, сприяли прискоренню соціально-економічного розвитку, створили механізми поглиблення демократії, цивілізованого діалогу між владою та опозицією, мінімізували негативний вплив на ситуацію в державі і суспільстві корпоративних інтересів та амбіцій політичних сил і груп політичної еліти.

Першочерговим завданням у здійсненні політичних реформ є втілення в життя результатів Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, що мають за мету створення інституційних передумов для оптимізації взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади. Моя позиція з цього питання добре відома: вважаю неприпустимим затягування імплементаційного процесу, чим би воно не вмотивовувалося. Не слід забувати, що єдиним джерелом влади у нас є народ і нехтувати своїм волевиявленням він не дозволить.

Вимагає вирішення проблема створення належних умов для поглиблення взаємодії держави і суспільства. Особливу роль у цьому процесі повинні відіграти засоби масової інформації, політичні партії, які мають забезпечити повноцінне представництво спектра політичних інтересів усіх суспільних верств. Стимулом розвитку реальної багатопартійності покликане стати вдосконалення законодавства щодо партій.

Важлива складова процесу формування в Україні громадянського суспільства - діяльність різноманітних об'єднань громадян, профспілкових та молодіжних організацій. На часі перехід до якісно нового етапу їх розвитку - від інституціалізації до повноцінного здійснення функцій комунікації між суспільством і державою. У свою чергу структури виконавчої влади мають будувати відносини з об'єднаннями громадян на засадах конструктивного діалогу, рівноправного партнерства, делегування їм частини своїх повноважень. Дії влади повинні стати відкритішими і прозорішими для громадськості, що сприятиме подоланню тенденції взаємного відчуження. Найважливіше завдання - навчитися використовувати інструменти держави для забезпечення свободи, свободи особистості, свободи підприємництва, свободи розвитку інститутів громадянського суспільства.

Потребують більшої системності і послідовності реформи в гуманітарній сфері. Найважливішим завданням тут є виправлення демографічної ситуації в державі, покращання системи охорони здоров'я. Мають швидше адаптуватися до нових соціально-економічних реалій, повніше враховувати світові тенденції гуманітарного розвитку галузі освіти, науки та культури.

Необхідно підвищити ефективність дій держави щодо гармонізації міжетнічних та міжконфесійних відносин, розв'язання нагальних проблем, що існують у цих сферах.

Минулий рік був особливо переконливим у підтвердженні значення внутрішніх процесів для зовнішньополітичного становища держави, її міжнародного авторитету та іміджу. Важливі зрушення в українській економіці супроводжувалися посиленням змістовності відносин України з її зарубіжними партнерами. Це яскраво простежувалося на всіх пріоритетних напрямах зовнішньої політики держави - у наших відносинах з Європейським Союзом, Росією та Сполученими Штатами. Україна досягла важливого прогресу у поглибленні відносин і з багатьма іншими країнами світу.

За минулий рік досягнуто відчутних результатів у зміцненні статусу України як важливого контрибутора міжнародної та регіональної безпеки. За обсягами та географією своєї участі лише у миротворчих операціях під егідою ООН наша держава вийшла на перше місце серед країн Європи.

Динаміка світових процесів в умовах глобалізації, а також сучасний етап розвитку України вимагають посилення відповідальності всіх гілок влади за досягнення конкретних і відчутних результатів на всіх зовнішньополітичних напрямках. Найважливіший з них - надання зовнішньополітичній діяльності більш цілеспрямованого, цілісного та прагматичного характеру. Передусім це стосується стратегічного євроінтеграційного курсу держави. На кожному з головних векторів наших відносин з Європейським Союзом важливо визначити реальні завдання та забезпечити досягнення конкретних результатів. Спільними зусиллями всіх гілок влади необхідно відновити авторитет України в Раді Європи, насамперед шляхом прискорення законотворчого процесу з метою остаточного виконання відповідних зобов'язань держави перед цією організацією.

Нарешті, необхідно здійснювати практичні кроки з метою подальшого ствердження України як регіонального лідера; займати не лише активну позицію, але й забезпечувати досягнення конкретних результатів у врегулюванні конфліктів поблизу наших кордонів; більш продуктивно використовувати нинішнє непостійне членство в Раді Безпеки ООН.

Шановні народні депутати!

Для реалізації всього комплексу зазначених завдань країні, як повітря, потрібна політична стабільність, реальна консолідація зусиль усіх гілок влади. Від кожного з нас - представників багатомільйонного українського народу - і насамперед від тих, хто знаходиться біля керма державної влади у центрі чи на місцях, від лідерів політичних партій та рухів, політиків різної ідеологічної орієнтації вимагається усвідомлення тієї великої історичної місії, яка на нас покладається - місії першопрохідців, що стоять біля витоків утвердження та зміцнення України як суверенної, демократичної, соціальної держави. Переконаний у тому, що лише спільними зусиллями ми зможемо успішно реалізувати цю відповідальну місію.

Л.КУЧМА

6 березня 2001 р. м. Київ

I. Суспільно-політичний розвиток країни. Основні завдання 2001 року

1. Українська державність: відповіді на виклики сучасності

1.1. Проблеми державотворення та особливості суспільно-політичного життя країни

Українська держава вступила в десятий рік свого існування. За короткий в історичному вимірі час вона перетворилася з уламку колишнього Радянського Союзу на самодостатній організм з власною економікою, фінансово-грошовою системою, владними структурами, Збройними Силами, політичними та культурно-освітніми інституціями.

Становлення і зміцнення незалежної держави, демократичні перетворення збіглися зі складними і суперечливими процесами ринкових реформ, формуванням багатоукладної економіки і нової соціальної структури суспільства з відповідними інтересами та цінностями. Незважаючи на об'єктивні та суб'єктивні труднощі перехідного етапу, поглиблюється розуміння суспільством неминущої цінності суверенної демократичної держави, її ролі в обстоюванні інтересів і прав людини, необхідності зміцнення органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Ставлячи за мету підвищення ефективності державного будівництва і дієздатності влади, Президент України активно сприяв взаємоузгодженню і скоординованості зусиль Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Із створенням на початку 2000 р. парламентської більшості істотно прискорився законотворчий процес, поліпшилася його синхронізація з вимогами і потребами життя.

Водночас через відсутність чітко окреслених правових засад свого існування та діяльності парламентська більшість не раз опинялася перед внутрішніми конфліктами і загрозою розколу, що вносило напругу в діяльність Верховної Ради, гальмувало законотворчий процес. Зокрема, не прийнято нові редакції Адміністративного, Земельного, Кримінального, Митного, Податкового кодексів, а також ряд інших законодавчих актів, необхідних для прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Існування парламентської більшості необхідне і з погляду реформування самої системи влади, оскільки воно можливе тільки на основі внесення змін до Конституції ( 254к/96-ВР ) та інших законодавчих актів.

Президент України вніс на розгляд Верховної Ради проект закону про парламентську більшість, яким чітко регламентується порядок її створення, права та обов'язки. З його прийняттям та визначенням правового статусу більшості відкриється шлях до формування системи політично відповідальної влади. Завдяки цьому більшість отримала б реальні важелі впливу на формування Уряду і разом з ним несла б відповідальність за стан справ у державі.

Водночас на порядок денний ставиться проблема законодавчого закріплення статусу опозиції як необхідного елементу демократії і парламентаризму. Глава держави неодноразово вказував на необхідність прийняття окремого закону про опозицію. Окрім парламентської, йдеться про цивілізовану опозицію в суспільстві, яка визнавала б політичні реалії, діяла відповідально і толерантно щодо легітимної влади, керувалася національними інтересами і не ухилялася від конструктивного діалогу з державними структурами.

Істотного поліпшення потребує організація законотворчого процесу як найважливішої передумови дальшої демократизації суспільного життя. Головними його напрямами мають бути забезпечення системності у розвитку національного законодавства, його кодифікації, інкорпорації та адаптації до європейських стандартів. Доцільно було б запровадити практику спільного визначення Президентом України, Головою Верховної Ради України та Прем'єр-міністром пріоритетних питань, які виносяться на обговорення кожної сесії парламенту.

Потребують прискорення розгляд та прийняття закону про Регламент Верховної Ради, який має стати правовою основою законотворчої процедури у парламенті.

Обсяг і складність завдань, які стоять перед системою виконавчої влади, диктують гостру потребу у прийнятті закону про Кабінет Міністрів України.

Минулий рік підтвердив істотні недоліки у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, надто повільні темпи здійснення адміністративної реформи. Уряд повинен зробити з цього серйозні і відповідальні висновки.

Важливим кроком на шляху гармонізації інтересів центру та регіонів стало створення наприкінці 2000 р. Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Для забезпечення формування відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) системи судів та виконання зобов'язань, взятих Україною при вступі до Ради Європи, запровадження норм і стандартів Європейського Союзу створено Раду з питань реформування судової системи при Президентові України. Основними її завданнями є розроблення, аналіз та узгодження відповідних законопроектів, підготовка пропозицій щодо визначення напрямів розвитку законодавства України, координація здійснюваних органами державної влади заходів щодо формування нової судової системи.

Прискорення розвитку країни, подолання наявних проблем і завчасне передбачення викликів майбутнього потребують формування та сприйняття усім українським суспільством національної ідеї. На переконання Президента України, це має бути ідея побудови сильної демократичної Української держави, здатної забезпечити добробут і процвітання нації, всебічний розвиток особистості, адекватно відповідати на виклики глобалізованого світу з його прагматизмом і жорстокою конкуренцією. Згідно із соціологічними даними, таку національну ідею готові прийняти близько 90 % громадян, тобто абсолютна більшість українського народу.

1.2. Реформування політичної системи

Суспільно-політичний розвиток України у 2000 р., недостатня ефективність діяльності владних структур, радикалізація певних політичних сил зі спробами діяти за межами правового поля, дестабілізуючи ситуацію в країні, висвітлили недосконалість механізмів пострадянської демократії перехідного типу.

Потрібен перехід від окремих, розрізнених та епізодичних заходів до системних змін, які забезпечували б надійні інституційно-правові гарантії суспільної стабільності, сприяли прискоренню соціально-економічного розвитку держави, утверджували свободу особистості, стимулювали її громадську та ділову активність.

В Україні склалися як об'єктивні, так і суб'єктивні передумови для переходу до якісно нового етапу державотворення, головним змістом якого має стати реформування політичної системи на основі поглиблення демократичних засад розвитку суспільства.

Першим кроком у цьому напрямі стало проведення у квітні 2000 р. Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Волевиявлення народу дало правові підстави для реалізації важливих заходів, спрямованих на підвищення дієздатності та ефективності діяльності державної влади. Проте надмірна політизованість у роботі парламенту, намагання частини депутатів використати результати референдуму для несумісного з Конституцією ( 254к/96-ВР ) перерозподілу повноважень вищих органів влади, відсутність політичної відповідальності з боку частини депутатського корпусу поставили імплементаційний процес на грань зриву.

Опитування громадян, проведені після завершення VI сесії Верховної Ради, засвідчили очевидне переважання негативних оцінок позиції парламенту щодо втілення в життя результатів референдуму.

Результати всеукраїнського репрезентативного опитування *

Мене обурило нехтування народного 42 % волевиявлення

Важко відповісти 23 %

Мені це байдуже 14 %

Нічого страшного не сталося: 13 % результати референдуму будуть реалізовані пізніше

Позицію народних депутатів 5 % вважаю правильною

Інша думка 3 %

_______________ * За даними Інституту соціальної та політичної психології АПН України (січень 2001 р.)

Наслідком неструктурованості суспільства, несформованості соціальних та політичних інтересів є нестабільність і різновекторність орієнтацій окремих груп населення, зокрема у поглядах на те, яка політична система була б для України найкращою.

Результати всеукраїнського репрезентативного опитування *

Демократія західного типу 44 %

Радянська система 32 % (подібна до СРСР)

Важко сказати 18 %

Політична система, що 6 % існує зараз

_______________ * Проведене факультетом соціології та психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка спільно з Департаментом політичних наук Університету штату Айова (США) у червні 2001 р.

Водночас за всієї розбіжності позицій у цьому питанні сформувався широкий громадський консенсус щодо необхідності здійснення широкомасштабних і скоординованих інституційних, структурних та функціональних перетворень, які забезпечили б перехід від нестійкого балансування до гарантованої стабільності і сталого динамічного розвитку на власних національно-історичних та світоглядних засадах.

У загальних рисах реформована політична система повинна:

- бути достатньо гнучкою, оперативно реагувати на виклики глобалізації;

- стимулювати процеси внутрішньої структуризації, інтеграції та демократичного розвитку українського суспільства;

- створити умови для найповнішої реалізації громадянських прав і свобод особистості;

- прискорити усвідомлення в суспільстві національних інтересів та необхідності їх захисту, забезпечити на цій основі взаємодію та співпрацю між суб'єктами політичного процесу;

- гармонізувати відносини між усіма гілками влади, зробити прозорим і зрозумілим для суспільства процес ухвалення державних рішень;

- забезпечити відповідальну діяльність усіх суб'єктів політичного процесу;

- прискорити проведення соціально-економічних реформ в інтересах суспільства.

Виходячи з того, що політичні реформи повинні здійснюватися на основі чіткого визначення пріоритетів, умов та принципів суспільно-політичного розвитку, Президент України дав доручення щодо підготовки проекту Концепції реформування політичної системи України.

У червні 2001 р., згідно з Розпорядженням Глави держави ( 369/2000-рп ), відбудеться науково-практична конференція "Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть". Ставиться за мету осмислити історію становлення української нації, досвіду державотворення за роки незалежності, національних традицій та цінностей. На конференції планується апробувати проект Концепції реформування політичної системи, після чого він буде винесений на широке громадське обговорення. Не пізніше жовтня 2001 р. Концепція буде затверджена Указом Президента України. Відповідно до неї буде розроблено політичний проект, своєрідну політичну доктрину України - модель нашого буття у XXI столітті, засад та форм функціонування держави, української нації, відкритого громадянського суспільства, гармонізації національних і загальнолюдських цінностей.

2. Перспективи становлення громадянського суспільства

2.1. Політичні партії і вибори 2002 року

У стратегічному курсі на прискорення суспільно-політичного розвитку однаково важливими є як завдання державного будівництва, так і підтримка активності громадян, форм їх самоорганізації. Особлива роль належить політичним партіям як сполучній ланці між громадянським суспільством і державою. Вони покликані представляти та реалізовувати інтереси різних соціальних верств через участь в органах влади, сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, впливати на суспільну думку.

На 1 березня 2001 р. в Україні зареєстровано 110 політичних партій. Водночас, незважаючи на їх кількість, є підстави констатувати, що партійна система в Україні ще не досягла належного ступеня зрілості. Зростання кількісних показників у її формуванні продовжує домінувати та не переходить у відчутні якісні зміни. Як правило, це наслідок того, що переважна більшість партій створювалася не для представництва певних соціальних груп та вираження їхніх інтересів, а на основі загальних, надто абстрактних, світоглядних концепцій або для проведення своїх кандидатів у представницькі органи влади, реалізації корпоративних чи особистих амбіцій.

Маючи зовнішні формальні атрибути, такі партії характеризуються незначною (за європейськими стандартами) чисельністю, відсутністю сталого електорату та стабільних зв'язків з ним, виразного ідеологічного обличчя та організаційної згуртованості. Показово, що з більш ніж сотні зареєстрованих в Україні політичних партій лише шість мають свої осередки у більшості районів та міст держави.

Із зазначених та інших причин у партійному середовищі тривають розколи, посилюються тенденції до авторитаризму, згортання внутрішньопартійної демократії.

Складається парадоксальна ситуація: переважна більшість партій є самодостатніми, незалежними від суспільства інституціями, все призначення яких полягає у забезпеченні доступу до влади їхніх лідерів. Останнім часом набуває популярності новинка у політичних технологіях - так звані віртуальні партії, видимість існування яких створюється і підтримується засобами масової інформації. Відірваність від суспільних верств, превалювання інтересів партійних еліт над інтересами виборців зумовлюють кон'юнктурну політичну поведінку партій і, як наслідок, низький рівень довіри до них населення.

Рівень довіри населення України до політичних партій *

Повністю не довіряю 44 % Скоріше не довіряю 27 % Важко відповісти 18 % Скоріше довіряю 9 % Повністю довіряю 1 % Немає відповіді 1 %

_______________ * За даними всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та Центром "Соціальний моніторинг" (грудень 2000 р.).

Позиція Президента України полягає у тому, що держава повинна сприяти діяльності партій незалежно від їхнього ставлення до влади - однак тільки тих, які є справді масовими, виражають інтереси великих соціальних груп, діють в рамках Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.

Необхідними передумовами піднесення ролі партій до рівня повноцінних суб'єктів політичної системи є їх консолідація та розвиток регіональних структур, забезпечення партіями в сукупності реального представництва всього спектра політичних інтересів суспільства, активізація їх участі у політичному житті, зокрема виборах.

Цими міркуваннями продиктовані пропозиції, внесені Президентом України до Закону "Про політичні партії в Україні" ( 2365-14 ). Усвідомлюючи нагальну необхідність його прийняття, Глава держави готовий іти на компроміс, але до певної межі, щоб закон не перетворився на інструмент дальшого відриву політичних партій від суспільства.

Проблеми партійного будівництва та створення відповідного законодавчого поля набувають особливого значення у зв'язку з наступними виборами до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Вони мають стати важливим кроком у розвитку демократії, зміцнити підгрунтя для реформування політичної системи.

Головними питаннями, які повинні при цьому вирішуватися, є:

- чітке політичне структурування парламенту, передусім формування стійкої парламентської більшості, здатної забезпечувати ефективну законотворчу діяльність у взаємодії з Урядом;

- забезпечення максимального представництва інтересів соціальних груп та регіонів;

- підвищення політичної активності та правової культури громадян, стимулювання процесів формування громадянського суспільства.

Необхідна передумова досягнення зазначених цілей полягає у відповідності виборчої системи суспільно-політичним реаліям України.

Нині більшість лідерів політичних партій, представлених у Верховній Раді, вважає, що наступні вибори до парламенту та органів місцевого самоврядування повинні відбуватися за пропорційною системою, оскільки вона, на їх думку, сприятиме зміцненню та консолідації партій, структуруванню парламенту і суспільства, формуванню політично відповідальних парламентської більшості та Уряду.

Однак факти свідчать про інше. Саме спроби застосування елементів пропорційної виборчої системи у 1993 р. та запровадження змішаної виборчої моделі у 1997 р. надали імпульсу зростанню кількості політичних партій, яке не супроводжувалося якісними позитивними змінами.

Динаміка створення політичних партій у 1992-2000 рр. *

1992 - 6 1993 - 16 1994 - 5 1995 - 3 1996 - 5 1997 - 10 1998 - 13 1999 - 24 2000 - 19

_______________ * За даними Міністерства юстиції України.

Не можна без застереження сприймати на віру і твердження, що тільки пропорційна виборча система є запорукою демократичного розвитку держави. Така виборча модель справді застосовується у більшості європейських країн. Однак у США, Канаді, Великій Британії, Японії, Австралії віддають перевагу мажоритарній системі. В Італії торік було проведено референдум, 73 % учасників якого висловилися за повернення від пропорційної виборчої системи до мажоритарної.

У багатьох країнах Східної та Південно-Східної Європи, а також європейських державах, що входили до складу СРСР, вибори до вищих законодавчих органів відбуваються за змішаною системою. У цьому прослідковується певна закономірність, зумовлена схожістю національних та соціально-політичних особливостей перехідних суспільств, до яких належить і Україна. Головна з них - в інтенсивності процесів трансформації соціальної структури, що потребує адекватного відображення у політико-правових системах. За таких умов пропорційна виборча система не забезпечує відповідного представництва інтересів соціальних верств у структурах влади, тому перевага віддається змішаній системі.

Президент України поділяє думку відомих правників про те, що немає абсолютно "добрих" чи "поганих" виборчих систем, у кожної з них свої переваги і вади. Головний критерій при оцінці виборчої системи - її відповідність суспільним реаліям. В Україні, де політичні партії слабкі, охоплюють незначну частку населення і не користуються достатньою його довірою, запровадження пропорційної виборчої системи означало б принесення волевиявлення громадян у жертву партійним інтересам та амбіціям політиків.

Це підтверджують дані соціологічних досліджень. Пропорційна виборча система схвалюється лише 8 % громадян, тоді як на підтримку змішаної або мажоритарної систем висловилося 50 % опитаних (за даними всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та Центром "Соціальний моніторинг" у грудні 2000 р.). Ще категоричнішим є негативне ставлення громадян до пропорційної системи, коли йдеться про вибори до органів місцевого самоврядування.

Крім того, ухвалений Верховною Радою Закон "Про вибори народних депутатів України" ( 541/97-ВР ) суперечить ряду статей Конституції України ( 254к/96-ВР ). Усе це спонукало Главу держави застосувати щодо зазначеного закону право вето. На його переконання, найбільш прийнятним та оптимальним варіантом парламентських виборів 2002 р. було б проведення їх на основі чинного закону (змішаної, пропорційно-мажоритарної системи) з попереднім його удосконаленням. Водночас треба багато зробити для підвищення політичної та правової культури виборців. Указом Президента України схвалено Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні ( 1322/2000 ). Її реалізація сприятиме забезпеченню демократичного, свідомого волевиявлення громадян у ході майбутніх виборів та інших кампаній.

2.2. Розвиток об'єднань громадян

Важливою складовою процесу становлення громадянського суспільства в Україні є діяльність об'єднань громадян, які створюються з найрізноманітнішими цілями. Нині у нашій державі зареєстровано 1376 всеукраїнських та міжнародних і понад 12,7 тис. місцевих громадських організацій. Вони функціонують практично в усіх сферах суспільного життя, опановуючи цивілізовані методи обстоювання своїх інтересів у взаємодії з державою.

Водночас розвиток цих та інших структур громадянського суспільства значною мірою відбувається за логікою, що склалася ще в ході демократичних перетворень кінця 80-х років, які здійснювалися здебільшого "згори". За цих умов політичні партії, молодіжні, професійні та інші об'єднання громадян часто виникають не внаслідок природного перебігу процесів самоорганізації тих чи інших груп населення, а з ініціативи та під "патронатом" окремих політично або економічно активних осіб, котрі переслідують насамперед власні цілі.

Створені в такий спосіб структури не мають масової підтримки і не здатні повноцінно реалізовувати завдання виявлення, узгодження та цивілізованого обстоювання суспільних інтересів. Відповідно вони не можуть існувати без фінансової допомоги вітчизняних та зарубіжних спонсорів, що спрямовується, як правило, на задоволення їхніх внутрішніх потреб, або домагаються інкорпорації до державних інституцій з розрахунком прилучитися до процесу розподілу бюджетних коштів.

Розподіл кількості всеукраїнських громадських організацій за сферами діяльності *

Спортивні 125 Національно-культурні 94 Молодіжні 60 Освітні 53 Підприємців 45 Екологічні 36 Інвалідів 34 Жіночі 33 Військово-службовців 28 Правозахисні 25

_______________ * За даними Міністерства юстиції України.

Тим часом в Україні вже склалися передумови для переходу до якісно нового етапу будівництва громадянського суспільства - від інституціалізації його структур до повноцінного здійснення ними своїх функцій. Найважливішими із цих передумов є такі:

- створена і розвивається соціально-економічна основа громадянського суспільства - багатоукладна ринкова економіка;

- поступово складається нова соціальна структура українського соціуму з її ядром - середнім класом;

- в основному сформовано законодавче поле діяльності інститутів громадянського суспільства.

Президент України вважає, що на нинішньому етапі розвитку головним завданням об'єднань громадян має стати налагодження постійної взаємодії, комунікації між суспільством і державою. Громадські організації можуть стати реальними каналами представництва всього спектра суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою. Для цього кожному з них слід чітко визначити свою мету і стратегію діяльності, подолати корпоративізм і замкненість, апріорну налаштованість на конфронтацію з органами влади.

У свою чергу структури виконавчої влади повинні навчитися вести конструктивний діалог з інститутами громадянського суспільства, делегувати їм частину своїх повноважень. Вони повинні бачити в об'єднаннях громадян свого рівноправного партнера, здатного розв'язувати актуальні проблеми суспільного життя.

Дії влади мають стати більш відкритими і прозорими для громадськості, що сприятиме подоланню тенденції відчуження суспільства від держави. З цією метою Президент України видав Указ "Про вдосконалення діяльності органів влади з інформування населення" ( 101/2001 ).

Органи влади зобов'язані активніше використовувати інтелектуальний потенціал неурядових організацій, передусім аналітичних центрів та фондів, залучати їх до проведення незалежних експертиз при підготовці нормативно-правових актів, вироблення рішень з питань, що мають суспільний резонанс, моніторингу соціальної ситуації, сприяти налагодженню дієвого громадського контролю за своєю діяльністю.

Потребує вдосконалення нормативно-правова база функціонування об'єднань громадян, зокрема в частині розмежування їх політичної активності та діяльності, спрямованої на розв'язання неполітичних проблем. Громадські організації, які беруть участь у вирішенні соціальних питань, повинні користуватися державною підтримкою. Уряд повинен розробити і внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо конкретних її форм та механізмів, зокрема надання на конкурсних засадах субсидій, податкових пільг, повного або часткового звільнення від плати за послуги державних підприємств, права користування державним майном тощо.

2.3. Профспілковий і молодіжний рух

Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян є професійні спілки, які об'єднують близько 20 млн. осіб. Понад три чверті членів профспілок входять до складу Федерації профспілок України, яка залишається найвпливовішим у державі профоб'єднанням. Водночас активно розвиваються незалежні профспілки, які намагаються повніше враховувати у своїй діяльності нові соціально-економічні реалії.

До головних завдань цих організацій, які вони можуть вирішити тільки у взаємодії з органами влади та роботодавцями, належить забезпечення необхідних соціальних гарантій та допомоги кожному працюючому, вдосконалення системи і механізмів соціального захисту людей праці.

У розвитку профспілкового руху в Україні спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, профспілкові об'єднання та організації поступово переходять від радикально-протестних, часом політизованих, форм обстоювання своїх інтересів до цивілізованих засобів впливу на державну владу, активніше шукають діалогу з нею та роботодавцями.

З іншого боку, частина профспілок ще не може повноцінно реалізовувати свої функції за нових умов. Нерідко спостерігаються випадки їх свідомого відсторонення від своїх безпосередніх завдань захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працюючих. Залишається проблема "розмивання" профспілкового руху, зниження довіри до нього у зв'язку з протистоянням між профспілковими лідерами та організаціями. Через недосконалість нормативно-правової бази діяльності профспілок звужуються їхні повноваження та можливості, виникає напруга у стосунках з державою.

Органи виконавчої влади повинні забезпечувати обов'язкову участь профспілок у виробленні та прийнятті рішень, які стосуються сфери соціально-трудових відносин. Обов'язок держави - дбати про поліпшення умов розвитку профспілкового руху на засадах здорової конкуренції, підвищення ефективності діяльності профспілок, зростання їх суспільної ваги, впливовості та авторитету.

Важлива роль у визначенні пріоритетних напрямів соціально-економічної політики держави покладена на Національну раду соціального партнерства при Президентові України, яка сприяє виконанню Генеральної та регіональних угод і контролює цей процес.

Є очевидною потреба у виробленні нової концепції Генеральної угоди з урахуванням нових суспільних реалій. Йдеться про радикальні зміни у підходах до ідеології цього документа, зокрема принципів взаємодії між профспілками, роботодавцями і державою, та вироблення механізмів практичної його реалізації.

Важливо закріпити і зробити необоротною тенденцію переходу профспілок від радикальних страйкових методів обстоювання прав та інтересів своїх членів до цивілізованих переговорних процедур. Це, зрештою, сприятиме зміцненню стабільності в суспільстві.

Якісно нові завдання постають на сучасному етапі й у сфері молодіжної політики, вироблення та здійснення якої Президент України відносить до найважливіших державних пріоритетів. Нині в Україні зареєстровано 62 всеукраїнських і близько 3 тис. регіональних молодіжних та дитячих організацій. За останні роки організований молодіжний рух став невід'ємною складовою процесу самоорганізації суспільства, впливовим чинником суспільно-політичного життя.

Політичні процеси останніх років спростували думку про громадянську пасивність молоді. Так, якщо на президентські вибори 1994 року прийшло 25 % молодих громадян з правом голосу, на парламентські вибори 1998 р. - трохи більше 50 %, то на президентські вибори 1999 р. - майже 70 %. Молодь, її організації активно підтримали Всеукраїнський референдум за народною ініціативою та сприяли його проведенню. Активізувалася участь молоді у представницьких органах, у сфері малого, середнього, а почасти й великого бізнесу.

Водночас у молодіжному русі залишаються істотні негативні тенденції. Зокрема, ще бракує масовості й авторитету більшості молодіжних організацій. За даними соціологічних опитувань, значна частина молодих людей навіть не знає про їхнє існування, цілі та практичну діяльність.

Надто повільно і непослідовно вирішуються назрілі соціальні проблеми молоді. Програми її організацій часто перенасичені заходами суто ритуального та розважального характеру. У той же час близько третини людей цього віку ніде не працює і не навчається, рівень безробіття серед них становить 20,5 %, що майже вдвічі перевищує цей показник для всього працездатного населення (12 %).

Не йде на користь справі протистояння, яке намітилося між двома "центрами тяжіння" - Українським національним комітетом молодіжних організацій і молодіжними парламентом, урядом та іншими організаціями. Активізувалися спроби втягнути молодь у політичну боротьбу, радикалізувати це середовище. Використовуючи брак політичного і життєвого досвіду, властиві цьому вікові безкомпромісність та максималізм, деякі політики та політичні сили підштовхують молодих людей до непродуманих, а нерідко і протиправних дій.

Усе це значною мірою спричинене пасивністю і прорахунками Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, його колишнього керівництва.

Для невідкладного поліпшення стану справ у молодіжному русі спільними зусиллями Верховної Ради, Кабінету Міністрів та молодіжних організацій необхідно вирішити передусім такі питання:

- удосконалити законодавство щодо фінансової підтримки державою соціально значущих програм молодіжних організацій та посилення контролю за використанням бюджетних коштів. Механізм розподілу та використання цих ресурсів має бути абсолютно прозорим і здійснюватися на тендерних засадах;

- підвести правову базу під соціальну роботу з дітьми та молоддю, суспільно корисну волонтерську діяльність молоді, заохочення суб'єктів підприємницької діяльності, які надають роботу учням та студентам у вільний від навчання час;

- оптимізувати принципи представництва молодіжних організацій у системі державних органів, що відповідають за роботу з цією категорією населення, зокрема Національній раді з питань молодіжної політики при Президентові України, не допускати монополізації впливу політичних сил на молодіжний рух.

Роль каталізатора процесів становлення інституцій громадянського суспільства, налагодження його конструктивного діалогу з органами державної влади, гармонізації стосунків особистості і держави покликані відігравати засоби масової інформації. Це, у свою чергу, вимагає створення належних умов для об'єктивного висвітлення й аналізу ними діяльності владних структур, політичних партій та громадських організацій, найрізноманітніших проявів суспільного життя з усіма його позитивами і негативами.

3. Пріоритети гуманітарного розвитку

3.1. Охорона здоров'я і демографічна ситуація в Україні

Засади гуманітарної політики закладені в Конституції України ( 254к/96-ВР ), яка визнає людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, гарантує кожному право на вільний розвиток своєї особистості, на освіту, свободу світогляду і віросповідання. Основою розвитку суспільства та реалізації інтелектуального потенціалу нації є здоров'я людей.

Минулий рік був позначений посиленням уваги вищих органів влади до цієї сфери, про що свідчить прийняття понад 120 нормативно-правових актів. Президентом України затверджені Основні напрями соціальної політики на період до 2004 р. ( 717/2000 ) та Концепція розвитку охорони здоров'я населення України ( 1313/2000 ). Опрацьовується Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації", розроблено Програму розвитку охорони здоров'я до 2010 р.

Вжиті заходи разом з деяким збільшенням бюджетних видатків дозволили вперше за роки незалежності досягти сталої тенденції до зменшення смертності немовлят, значно знизити материнську смертність, захворюваність на керовані інфекції та рівень травматизму, охопити щепленнями 95,7 % дітей.

Роки

1990 р. - народжуваність 12,7 смертність 12,1 природний приріст 0,6

1995 р. - народжуваність 9,6 смертність 15,4 природний приріст -5,8

1999 р. - народжуваність 7,8 смертність 14,8 природний приріст -7

2000 р. - народжуваність 7,8 смертність 15,3 природний приріст -7,5

Водночас медико-демографічна ситуація в Україні залишається складною. Динаміка народжуваності, смертності та природного приросту характеризується такими даними (на 1 тис. населення):

Головним чинником природного скорочення населення є підвищення рівня смертності, основна причина якої - хвороби системи кровообігу (понад 61 % померлих). Загальна кількість онкологічних хворих в Україні наближається до 800 тис. осіб. Залишається значною поширеність цукрового діабету (близько 1 млн. зареєстрованих хворих). Викликає занепокоєння стан стоматологічної допомоги та фактична відсутність профілактики у цій галузі. З урахуванням цього має бути розроблена Національна програма профілактики стоматологічних захворювань.

Перед Міністерством охорони здоров'я ставиться завдання удосконалити структуру витрат, з яких безпосередньо на лікувально-діагностичний процес нині використовується лише 30 %.

Дієвим фактором поліпшення медичного обслуговування мають стати поширення інституту сімейних лікарів, розвиток первинної медико-санітарної допомоги, імунопрофілактики населення. Дуже важливим для України є поліпшення спеціалізованої допомоги та зниження впливу на дітей, підлітків і вагітних жінок наслідків Чорнобильської катастрофи. До невідкладних завдань належить поетапне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Указом Президента України 2001 р. оголошено Роком охорони здоров'я населення України ( 963/2000 ). Одне з головних завдань цієї акції - формування здорового способу життя людей, посилення відповідальності кожного за стан свого здоров'я та працездатності. У цьому контексті набувають важливого значення нові підходи до фізичної культури і спорту як економічно вигідного та ефективного засобу профілактики захворюваності і зміцнення генофонду нації.

Як справи державної ваги Президент України розглядає посилення соціального захисту та державної підтримки материнства, малозабезпечених сімей з дітьми, багатодітних і неповних сімей, ветеранів та інвалідів, профілактику дитячої бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, створення умов для інтеграції в суспільство дітей з вадами розвитку, підтримку нових форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

3.2. Інтелект і культура нації

Головною продуктивною силою в наш час виступають інтелект, знання і творчий потенціал людини, які мають стати визначальним фактором розвитку українського суспільства. Це вимагає повнішого використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, врахування світових тенденцій розвитку соціально-культурної сфери, модернізації системи освіти, підвищення її мобільності та конкурентоспроможності.

За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну нормативно-правову базу, розпочато практичне реформування галузі, оптимізується мережа навчальних закладів, розширюються міжнародні зв'язки.

Особливе місце відводиться загальноосвітній школі, де стає домінуючою гуманістична спрямованість теорії і практики навчального процесу. У 2000 р. більше ніж утричі зросли обсяги державного фінансування випуску навчальної літератури. Вперше за роки незалежності з державного бюджету виділено понад 6 млн. грн. на комп'ютеризацію середньої освіти.

Передбачені новим законодавством про освіту реформи спрямовуються передусім на забезпечення глибокої індивідуалізації навчання, розвиток мережі різних типів навчальних закладів, широку варіативність навчальних планів та програм. Реформа української школи передбачає зміну її структури, що відповідає міжнародній практиці і вимогам ЮНЕСКО до термінів одержання повної середньої освіти.

Стрижнем цієї роботи є модернізація змісту освіти. В її основу покладений принцип доцільності та соціокультурної цінності знань про людину, природу і суспільство, підпорядкування його вимозі мінімальної достатності і необхідності для повноцінного, всебічного розвитку особистості школяра.

Водночас не може не викликати стурбованості проблема забезпечення доступу до навчання, охоплення дітей дошкільною освітою та вихованням. Далекою від сучасних стандартів є освіта на селі, де працюють дві третини шкіл. Не створено належних умов для навчання дітей з фізичними та психічними вадами, бракує закладів ранньої діагностики та корекції їхнього розвитку.

Забезпечення якісної загальної шкільної освіти передбачає залучення до навчання всіх дітей шкільного віку, обов'язкове вивчення у кожному освітньому закладі інформатики, належне комплектування бібліотек та кабінетів. Справою великої політичної ваги є підвищення статусу вчителя, суспільного престижу цієї професії, поліпшення матеріального та соціально-побутового забезпечення освітян. З урахуванням цього у 2001 р. планується підвищення їх заробітної плати.

За умов інтелектуалізації виробництва зростає значення освітнього рівня і кваліфікації працівників. Відповідно до перспектив розвитку ринку праці та завдань, пов'язаних з використанням новітніх науково-технічних досягнень, належить удосконалювати зміст та форми роботи професійно-технічних навчальних закладів.

Назріла потреба у розробці та прийнятті Національної доктрини освіти, затвердженні нової Концепції загальної середньої освіти та Концепції розвитку професійно-технічної освіти. Ці питання будуть одними з основних на Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, запланованому на жовтень 2001 р.

Реформування вищої освіти дало можливість підвищити за останні роки ефективність функціонування її системи, поліпшити якість підготовки фахівців, удосконалити механізми управління та фінансування, підтримати процеси інтеграції з іншими ланками освіти та науковою сферою.

У 816 державних та 163 недержавних вузах України нині навчаються понад 1 млн. 930 тис. студентів, що складає 392 особи у розрахунку на 10 тис. населення.

Динаміка кількості студентів у 1995-2000 рр., тис. осіб

1930,9 1789,1 ---

1714,0 --- | |--

1636,4 --- | |-- | | |

1571,9 --- | |-- | | | | | |

1540,5 --- | |-- | | | | | | | | |

--- | |-- | | | | | | | | | | | |

| |-- | | | | | | | | | | | | | | |--

| | | | | | | | | | | | | | |--| | | |

|1|2| |1|2| |1|2| |1|2|--|1|2| ||1|2|3|

| | |--| | |--| | |--| | |3|| | |3|| | | |

-----3------3------3-----------------------

1995 1996 1997 1998 1999 2000

1 - Всього

2 - У державних закладах

3 - У недержавних закладах

У 2000 р. тривало удосконалення системи доступу громадян до здобуття вищої освіти. До вступної кампанії був прийнятий ряд законодавчих актів з визначенням пільг для окремих категорій вступників та розширенням прав вищих навчальних закладів. Віднині громадяни України можуть брати участь у вступних іспитах одночасно до кількох вищих навчальних закладів.

Водночас Кабінету Міністрів доцільно зберегти обсяги державного замовлення на підготовку спеціалістів, забезпечити адресну державну підтримку студентів з числа сиріт, інвалідів, малозабезпечених та із сільської місцевості.

Міністерство освіти і науки повинно створити можливості для запровадження екстернатної та індивідуальної форм навчання, дотримання наступності між освітньо-кваліфікаційними рівнями, належного контролю за якістю освіти у вузах усіх форм власності. Реалізації цих та інших завдань сприяло б прийняття закону "Про вищу освіту".

У минулорічному Посланні до Верховної Ради ( 276а/2000 ) Президент України підкреслив важливість створення необхідних умов для виявлення, підтримки та розвитку неординарних особистостей, юних обдарувань. На це спрямована затверджена ним Програма роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 рр. Інструментом практичної її реалізації стали довготермінові пільгові кредити, для чого торік було вперше виділено з державного бюджету 5 млн. грн. Ця форма здобуття вищої освіти набуватиме дальшого поширення.

Незважаючи на економічні труднощі, в Україні вдалося зберегти основний науковий потенціал, його здатність до відтворення та розвитку. Загальна чисельність працівників наукових організацій складає 191,3 тис. осіб, у т.ч. 118,5 тис. тих, хто виконує наукові дослідження та розробки. За показниками насиченості економіки науковими кадрами Україна знаходиться в числі розвинутих країн світу, але істотно поступається їм за ефективністю використання наукового потенціалу.

Ринкові перетворення в економіці, зміна форм власності ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технологічного потенціалу, технологічне оновлення виробництва, нарощування випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції. Повільно вирішуються питання створення системи захисту інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм і стандартів.

Потрібно вдосконалювати механізми інтеграції освіти, науки та виробництва, посилювати державну підтримку нових інноваційних структур - технопарків. Першорядного значення у розвитку вітчизняної науки набуває прискорена інформатизація як ключовий елемент інфраструктури сучасної дослідницької роботи.

Історичний поступ нашого суспільства, утвердження ідеалів свободи й самореалізації особистості об'єктивно вимагають розвитку української культури, збагачення її досягненнями інших культур. Цей процес повинен базуватися на засадах творення єдиного загальнонаціонального культурного простору, забезпечення гарантій свободи творчості та доступу до культурних надбань, підтримки національної культурної спадщини, створення та утримання культурної інфраструктури, сприяння діяльності культурно-мистецьких спілок, організацій, об'єднань та окремих митців.

У 2000 р. розпочався II Всеукраїнський огляд майстрів мистецтв та народної творчості, присвячений 10-й річниці незалежності України. Активізувалася робота над поверненням пам'яток, вивезених з України, тривають широкомасштабна реставрація та відтворення видатних архітектурних споруд. Завершується оздоблення відбудованого Михайлівського Золотоверхого монастиря, освячено відтворений Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Водночас численні культурно-освітні установи, зокрема понад 40 тис. закладів клубного типу та бібліотек, працюють далеко не на повну силу. Зниження їхньої активності пояснюється насамперед як скороченням бюджетного фінансування, так і недосить ефективним використанням виділених коштів. Особливо відчутні втрати культурного ресурсу на селі.

Повільно вирішуються питання комплектування бібліотек новими книгами, поліпшення умов роботи музеїв, активізації діяльності кінопрокату. Наполовину скоротився контингент учнів дитячих музичних шкіл, студій, аматорських художніх колективів. Уряд, інші органи державної влади, творчі спілки та організації повинні об'єднати та активізувати зусилля у протидії тенденціям, які знижують духовний, творчий потенціал нації.

Нинішній стан культури в Україні вимагає невідкладного її реформування зі створенням достатньої правової бази, забезпеченням необхідного протекціонізму, встановленням фінансових квот у видатковій частині бюджетів усіх рівнів.

Одним з пріоритетних напрямів розвитку гуманітарної сфери є забезпечення повноцінного функціонування української мови в усіх сферах життя на всій території України як важливого фактора консолідації суспільства.

3.3. Шляхи забезпечення національно-культурних і релігійних потреб громадян

Атмосфера толерантності, доброзичливості та взаєморозуміння між людьми різних національностей стала надійною опорою української державності. Конституція ( 254к/96-ВР ) передбачає розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури у тісному взаємозв'язку зі збереженням етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.

Один з головних напрямів роботи органів влади полягає у всебічному сприянні діяльності національно-культурних товариств, яких в Україні близько 400. Для підвищення їх ролі у процесі прийняття органами державної влади рішень щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян при Президентові України створено Раду представників громадських організацій національних меншин.

Освітні потреби національних спільнот забезпечує розгалужена мережа загальноосвітніх навчальних закладів, серед яких 2525 шкіл з російською та 2363 з кількома мовами навчання. На базі багатьох загальноосвітніх шкіл працюють факультативи та гуртки з вивчення рідної мови, які відвідують близько 170 тис. дітей. При національно-культурних товариствах діють 76 недільних шкіл, де діти опановують рідну мову, вивчають історію і традиції своєї нації. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для цих шкіл. Протягом останніх років за її підтримки для таких шкіл видано близько 170 назв підручників, посібників, розмовників.

У сфері захисту прав національних меншин Україна співпрацює з іншими державами, зокрема у рамках змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин - українсько-угорської, українсько-словацької та українсько-румунської. Реалізуються міжвідомчі угоди про співробітництво у сфері міжнаціональних відносин, укладені з Російською Федерацією, Молдовою, Литвою та Білоруссю.

Водночас у розв'язанні етнонаціональних проблем використовуються ще далеко не всі можливості. Необхідно переглянути і вдосконалити механізми задоволення потреб та прав національних меншин. Це стосується передусім формування дорадчих органів з числа їхніх представників при органах місцевого самоврядування, послідовного виконання державними адміністраціями програм національно-культурного розвитку, забезпечення національно-культурних товариств приміщеннями, створення умов для діяльності недільних шкіл з вивчення рідної мови.

Значна частина проблем національних меншин стримується відсутністю необхідної законодавчої бази. Два роки залишається без розгляду внесений Урядом до Верховної Ради проект Закону "Про національні меншини в Україні". Подібна ситуація і з законопроектами "Про Концепцію державної етнонаціональної політики України", "Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа - національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України" і нагальна потреба у новому законі про розвиток та застосування мов в Україні, який забезпечував би механізм реалізації відповідних положень Конституції ( 254к/96-ВР ) і узгоджувався з міжнародними правовими актами.

Особливої уваги з боку держави потребує комплекс проблем, пов'язаних з поверненням на історичну батьківщину та облаштуванням депортованого кримсько-татарського народу. Це винятково важливе завдання відновлення історичної справедливості Україна досі розв'язує практично самотужки, не маючи відчутної допомоги від зарубіжних держав та міжнародних організацій. Попри складну соціально-економічну ситуацію, органи влади вживають дієвих заходів для забезпечення повноцінної інтеграції кримських татар в українське суспільство, чому сприяє, зокрема, діяльність Ради представників кримсько-татарського народу при Президентові України. Для того, щоб надати процесу інтеграції більшого динамізму, необхідно, по-перше, забезпечити узгодженість і послідовність дій законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у розв'язанні соціально-економічних та гуманітарних проблем кримських татар, по-друге, активізувати зусилля у зовнішньополітичній сфері з метою підвищення ефективності взаємодії з країнами, з яких повертаються репатріанти, привернення уваги міжнародного співтовариства до необхідності практичної допомоги Україні в питаннях їх облаштування.

Важливим фактором вільного духовного розвитку особистості є право кожної людини на свободу світогляду і віросповідання. В Україні діють понад 25 тис. релігійних організацій, які представляють 105 церков, конфесій, течій та напрямів, у т.ч. 241 духовний центр та управління, 277 монастирів, 126 духовних навчальних закладів. Культові відправи здійснюють понад 22 тис. священнослужителів, виходять у світ 222 релігійні періодичні видання. Кількість релігійних інституцій динамічно зростає, збільшується питома вага населення, інтегрованого в різні види церковної діяльності, розширюється соціальна сфера, де присутність церков і релігійних організацій стає дедалі відчутнішою.

Релігійні організації України активно сприяють процесу державотворення та національного відродження, розширюють сферу свого соціального служіння. Позитивний вплив на стан державно-церковних відносин справляє Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. З її участю вирішується комплекс актуальних проблем, пов'язаних із забезпеченням державного контролю щодо заборони передачі комерційним установам чи приватним особам об'єктів колишньої церковної власності, зближенням духовної і державної систем освіти, співпраці Церкви з державною системою соціального захисту. Водночас інтересам соціального миру не сприяють спроби певних сил політизувати релігійне середовище, загострити міжконфесійні взаємини, зашкодити конструктивному діалогу православних віруючих.

Залишаються актуальними питання дотримання принципу рівності всіх релігій, віросповідань і релігійних організацій, приєднання України до міжнародних договорів та інститутів з питань забезпечення свободи думки, совісті та релігії.

Україна сьогодні інтенсивно входить у європейський і світовий цивілізаційний простір. Однак її гуманітарна сфера поки що характеризується певною непослідовністю і безсистемністю у проведенні реформ, наявністю істотних соціально-економічних проблем, успадкованою від минулого недооцінкою гуманітарних чинників, роль яких у трансформаційні періоди різко зростає і стає вирішальною. За умов глобального змагання конкурентоспроможність і місце нашої країни у світі все більше залежатимуть від здоров'я нації, всебічного духовного і культурного розвитку особистості, що покладає велику відповідальність за майбутнє як на органи державної влади, так і на громадськість, сім'ю, на кожного члена українського суспільства.

II. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 році та завдання на 2001 рік

Економічні підсумки 2000 р. не можуть оцінюватися однозначно, вони суперечливі і потребують поглибленого аналізу. Він потрібний насамперед для остаточного визначення основних засад економічної політики післякризового періоду, яка має забезпечити надійні гарантії не лише стійкого економічного зростання, а й якісних перетворень української економіки, її системного розвитку. Завдання полягає і в тому, щоб осмислити, якою мірою політика минулого року була адекватною викладеній у попередньому Посланні Президента України до Верховної Ради і Стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки ( 276а/2000 ) і в чому вона потребує коректив.

1. Узагальнюючі характеристики

1.1. Економічна криза 1990-1999 років

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.

Зміни ВВП, у % до попереднього періоду

Роки

1991 - 8,6 1992 - 9,9 1993 - 14,2 1994 - 22,9 1995 - 12,2 1996 - 10 1997 - 3 1998 - 1,9 1999 - 0,4 2000 - 6

Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільського господарства - на 32,5 %. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9 %, промислового виробництва - 27,3 %, у т.ч. непродовольчих товарів - 37,5 %, сільськогосподарського - 16,5 %. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова система. Особливо відчутними були наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції, яка у 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Тільки за 1994 р. валютний курс українського карбованця у доларах США знизився у 8,3 раза.

Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у мирний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.

2000 р. став переломним у економічній динаміці. Після тривалої економічної кризи вперше вдалося досягти реального зростання української економіки.

Вихід економіки з кризи підтверджується основними економічними результатами 2000 р. Це - зростання ВВП на 6,0 %, промислової продукції - на 12,9 %, сільськогосподарського виробництва - на 9,2 %, досягнення позитивних зрушень у бюджетній сфері, активізація інвестиційної, в т.ч. кредитної діяльності, підвищення рівня монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшення зовнішнього боргу.

Нині в країні утверджується якісно нова економічна ситуація: формуються передумови тісного поєднання політики системних реформ та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою. Органи виконавчої та законодавчої влади, суспільство загалом мають повною мірою використати передумови та можливості для вирішення цих фундаментальних завдань стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі роки та дальшу перспективу, визначених Посланням Президента України до Верховної Ради (у 2000 р.) ( 276а/2000 ).

1.2. Передумови економічного зростання

За експертними оцінками, фаза економічної стабілізації та зростання, в яку вступила після тривалої економічної кризи українська економіка, почала формуватися ще у першій половині 1997 р. її розвиток було припинено під впливом світової фінансової кризи (1997-1998 рр.) та через помилки у здійсненні грошової та фінансової політики, яких припустилися Уряд та Національний банк. Наслідками цих помилок стало відчутне зменшення валютних резервів НБУ (з 2341,1 млн. дол. у 1997 р. до 761,3 млн. дол. у 1998 р.), зростання до критичної межі державного зовнішнього боргу, суттєве скорочення експорту українських товарів.

У другій половині 1999 р. економічна стабілізація та зростання відновилися. Практично за всіма основними параметрами економічної динаміки статистикою зафіксовані позитивні результати. Відчутний вплив на ці процеси справило запровадження на основі указів Президента України системи економічних, в т.ч. фіскальних стимулів, спрямованих на виведення з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої промисловості, виробництва сільгосптехніки, прискорення житлового будівництва, реформування аграрних відносин.

Синтезуючим результатом стало помітне пожвавлення інвестиційного процесу. З 1998 р. темпи зростання інвестицій в основний капітал почали випереджати динаміку ВВП та промислового виробництва. У III кв. 1999 р. проти III кв. у 1998 р. інвестиції зросли на 11,1 %, а промислове виробництво - на 9,4 %, у IV кв. 1999 р. відповідно - на 11,4 і 9,8 %. Подолання спаду виробництва здійснювалося на зазначеній основі. На кінець 1999 р. практично у всіх галузях промисловості сформувалися "точки зростання". Здійснено реструктуризацію значної частини підприємств, відбулася їх адаптація до ринкової кон'юнктури.

Темпи приросту, зниження (-) обсягів промислової продукції та продуктивності праці у промисловості у 1997-2000 рр., % до попереднього року

----

| |---

9,6 | | |

---- | | |

7,1 | |4,0 | | |

---- | |--- |1 | |

| | 3,9 |1 | | | | |

| | ---- | | | | | |

|1 |-0,3 | |-1,0 | | | | | |

| |--- |1 |--- | |2 | | |2 |

----2-- ----2-- ------- -------

1997 1998 1999 2000

1 - продуктивність праці в промисловості

2 - загальний обсяг промисловості продукції

Важливою ознакою позитивних зрушень у промисловості стало зростання продуктивності праці. За даними Держкомстату України, у 1997 р. її індекс у промисловості склав 107,1 %, у 1998 - 103,9, 1999 - 109,6, у I півріччі 2000 р. - 115,3 %.

На результатах минулого року позитивно позначилися й інші важливі кроки у політиці реформ, здійснені у 1998-1999 рр.:

- перехід (починаючи з 1999 р.) до грошової приватизації;

- запровадження стимулів розвитку малого підприємництва, в т.ч. презумпційного оподаткування, заходів щодо його дерегуляції, впорядкування системи перевірок тощо;

- зниження податкового навантаження на товаровиробника, в т.ч. на фонд оплати праці, за рахунок скасування зборів до Чорнобильського фонду, запровадження одного фіксованого сільгоспподатку (замість десяти). Відчутно знижено рівень державного споживання (доходів Зведеного бюджету): з 30,1 % ВВП у 1997 р. до 28,2 % у 1998 та 25,3 % - у 1999;

- утворення мережі спеціальних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;

- здійснення заходів щодо скорочення немонетарних розрахунків та платежів. Вони підтвердили свою ефективність вже у січні 2000 р., коли рівень бартеризації у промисловості знизився порівняно з відповідним періодом 1999 р. з 34,8 % до 18,8.

Підсумковим результатом стабілізаційних процесів у 1999 р. стало зростання промислового виробництва на 4,0 %, в т.ч. виробництва товарів народного споживання - на 7,2 %. Показово і те, що позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами було досягнуто не лише у 2000 р., а й у 1999 р., коли воно склало 2,3 млрд. дол.

Сказане дає підстави для висновку, що підсумки 2000 р. не можуть розглядатися окремо від політики економічних перетворень попереднього періоду. Вони стали логічним продовженням позитивних зрушень у реальній економіці, що відбувалися у 1998-1999 рр. Підтвердженням цього висновку є і таке: у I кв. 2000 р. приріст ВВП склав 5,5 % (в т.ч. у січні - 3,4 %, січні - лютому - 6,1 %). Подібні темпи збереглися фактично до кінця року.

Досягнуті результати базуються і на інших сприятливих об'єктивних чинниках 2000 р.:

- сприятливій політичній ситуації, що склалася у країні після президентських виборів та утворення парламентської більшості;

- виправленні допущених у 1997-1998 рр. валютно-курсових диспропорцій та подоланні надмірної ревальвації гривні, демонтажі фінансової піраміди;

- сприятливій зовнішньоекономічній кон'юнктурі. За оцінками Держкомстату України, минулорічне зростання ВВП значною мірою (майже на 80 %) обумовлене збільшенням експорту.

З урахуванням цих обставин економічні наслідки 2000 р. не можна переоцінювати. Вони засвідчують не лише позитивні зрушення, а й не використані повною мірою винятково сприятливі можливості минулого року. Слід також мати на увазі, що у багатьох країнах СНД темпи економічного зростання значно вищі, ніж в Україні. Так, у 2000 р. ВВП у Російській Федерації збільшився на 8,0 %, Таджикистані - на 8,3, Казахстані - на 10,5, Азербайджані - на 11,4 %.

1.3. Кількісні параметри зростання

Валовий внутрішній продукт (ВВП). Його зростання на 6,0 % є узагальнюючим результатом 2000 р. Упродовж року тривала позитивна тенденція помісячного зростання ВВП, яка розпочалася у квітні 1999 р. Позитивні зрушення у промисловості, сільському господарстві, торгівлі та громадському харчуванні сприяли приросту валової доданої вартості практично у всіх провідних галузях економіки.

У 2000 р. обсяг ВВП склав 175,0 млрд. грн., тобто 3536 грн. у розрахунку на душу населення. У номінальному обчисленні це на 930 грн. більше, ніж у 1999 р., а в реальному - більше на 180 грн., або на 6,9 %.

Рівень життя. Грошові доходи населення у реальному обчисленні збільшилися на 6,3 %. Погашено заборгованість з виплат пенсій. Рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення зменшився з 4,3 % до 4,2 %. Зменшилася заборгованість з виплат заробітної плати, зокрема у бюджетній сфері.

Зміни ВВП, наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року

1999 р.

січень 96,7 лютий 95,8 березень 95,3 квітень 95,9 травень 96,6 червень 97 липень 97,1 серпень 97,2 вересень 98,3 жовтень 98,8 листопад 99,3 грудень 99,6

2000 р.

січень 103,4 лютий 106,1 березень 105,5 квітень 105,5 травень 105,4 червень 105 липень 105 серпень 105,3 вересень 105,2 жовтень 105,1 листопад 105,4 грудень 106

Промисловість. З квітня 1999 р. і протягом усього 2000 р. стабільно нарощувався випуск промислової продукції. У 2000 р. її обсяги збільшилися проти попереднього року на 12,9 %. Вперше перевищено рівень промислового виробництва 1995 р.

Найбільш позитивна динаміка склалася у II півріччі 2000 р. - зростання виробництва порівняно з відповідним періодом 1999 р. у III кварталі склало 12,9 %, у IV кварталі - 15,8 %.

Зміни обсягів промислового виробництва, наростаючим підсумком, у % до відповідного періоду попереднього року (без даних малих підприємств)

1999 р.

січень 98,6 лютий 97,6 березень 97,5 квітень 97,5 травень 98,1 червень 98,9 липень 99,2 серпень 100,5 вересень 102,3 жовтень 103,3 листопад 103,9 грудень 104,3

2000 р.

січень 106,2 лютий 110,7 березень 110,3 квітень 110,6 травень 111,0 червень 111,0 липень 111,9 серпень 112,2 вересень 111,8 жовтень 112,0 листопад 112,5 грудень 112,9

Найвищі порівняно з 1999 р. темпи зростання обсягів продукції зафіксовано в таких галузях кінцевого споживання, як харчова, деревообробна, целюлозно-паперова та легка (на 26-39 %), а також у кольоровій та чорній металургії (на 19-21 %).

Вперше за останні роки одержано приріст обсягів виробництва в основній інвестиційній галузі - машинобудуванні та металообробці, де випуск продукції у порівнянні з 1999 р. зріс на 16,8 %.

У промисловості намітилася тенденція підвищення інноваційної активності. У 2000 р. інноваційну діяльність здійснювало 1491 промислове підприємство, що на 8,4 % більше, ніж попереднього року. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалася в авіаційній промисловості, де ними займалися на кожному другому підприємстві. У медичній, суднобудівній, скляній та фарфоро-фаянсовій промисловості, хімічному та нафтовому машинобудуванні інноваційно активними були близько 30 % від усіх підприємств. У тракторному та сільськогосподарському машинобудуванні, електротехнічній промисловості і чорній металургії інновації впроваджувалися на кожному четвертому з підприємств.

Водночас загальний рівень інноваційного оновлення промислового виробництва лишається низьким, ним охоплено всього 14,8 % від загальної кількості підприємств.

Сільське господарство. У 2000 р. порівняно з 1999 р. виробництво валової сільськогосподарської продукції (у порівнянних цінах) у господарствах усіх форм власності збільшилося на 9,2 %.

Приріст валової продукції в рослинництві становив 21,2 %. На сільськогосподарських підприємствах її обсяги зменшилися на 2,0 %, а в господарствах населення зросли на 39,4 %. Одержано 24,4 млн. т зерна, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах - 19,9 млн. т, господарствах населення - 4,5 млн. т.

Обсяги виробництва валової продукції тваринництва зменшилися на 5,3 %, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності - на 20,8 %, а в господарствах населення - збільшилися на 2,0 %.

Інвестиційна та будівельна діяльність. У 2000 р. тривало нарощування обсягів інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) - вони зросли на 11,2 %. За рахунок усіх джерел фінансування освоєно 19,5 млрд. грн. капітальних вкладень і введено в дію основних фондів фактичною вартістю 17,2 млрд. грн. Частка власних інвестиційних ресурсів підприємств склала 67,6 % від усіх капіталовкладень.

Прямі іноземні інвестиції збільшилися на 583,7 млн. дол.

Поліпшилася технологічна структура капітальних вкладень. Питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи зменшилася проти відповідного періоду минулого року з 45,9 % до 45,6. Більше інвестицій спрямовувалося на придбання обладнання та устаткування.

Транспорт. Збільшилися обсяги перевезень на залізничному, автомобільному та річковому транспорті. Водночас скорочення транзиту аміаку та газу негативно вплинуло на загальні підсумки: вантажооборот зменшився на 2,2 %.

Послугами громадського транспорту скористалися 8,1 млрд. пасажирів, обсяг роботи пасажирського транспорту склав 115,3 млрд. пасажиро-кілометрів, що відповідно на 2,0 % та 6,7 % більше від попереднього року.

Споживчий ринок. Загальний обсяг продажу споживчих товарів зріс на 5,6 %, в т.ч. роздрібний товарооборот - на 6,9 %. В обсязі роздрібного товарообороту домінуючим був недержавний сектор, за рахунок якого формувалося 91,2 % товарообороту (у 1999 р. - 90,5 %).

Частка товарів вітчизняного виробництва в роздрібному товарообороті торгової мережі у 1998-2000 рр.

-----------------------------------------------------

| Продовольчі | Непродовольчі | Всього

| товари | товари |

-----------------------------------------------------

1998 р. 90,5 56,1 75,1 1999 р. 92,3 58,0 75,4 2000 р. 93,4 58,6 75,6 (9 міс.)

Зросла частка товарів вітчизняного виробництва, що реалізуються через торговельну мережу. По продовольчих товарах вона становила 93,4 %, непродовольчих - 58,6 %.

Фінанси. За попередніми даними Зведений бюджет у 2000 р. виконано за доходами на 114,5 %, видатками - на 111,7 %. За даними Державного казначейства, профіцит державного бюджету склав 917,5 млн. грн.

Розширюються розрахунки суб'єктів господарювання через банківські установи. Якщо у 1999 р. питома вага поточних негрошових розрахунків складала у державному бюджеті 7 % від всіх фінансових ресурсів, то торік - лише 0,24 %.

Зведений бюджет, млн. грн.

------------------------------------------------------------------------

| 1995 р.| 1996 р.| 1997 р.| 1998 р.| 1999 р.| 2000 р.

| | | | | | (попередні)

------------------------------------------------------------------------

Доходи 20690 30219 28112 28916 32876 48444

у % до ВВП 38,0 37,0 30,1 28,2 25,3 27,7

Видатки 24303 34183 34313 31196 34821 47280

у % до ВВП 44,6 41,9 36,7 30,4 26,8 27,0

Дефіцит 3613 3964 6201 2280 1945 -1164

у % до ВВП 6,6 4,9 6,6 2,2 1,5 -0,7

Кредитування економіки комерційними банками збільшилося на 62 %.

Рівень монетизації економіки (співвідношення грошового агрегату М (3) до номінального ВВП) зріс з 17,0 % у 1999 р. до 18,3 % у 2000 р.

Державний борг України зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., в т.ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. дол. до 10,3 млрд. дол.

Зовнішньоекономічна діяльність. У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8 % і склав 18,1 млрд. дол., а імпорт відповідно - на 18,2 % і 15,3 млрд. дол. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8 млрд. у минулому. Ця позитивна динаміка стала потужним фактором загального зростання української економіки.

Збільшенню експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна кон'юнктура, особливо в Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на 46,7 % і забезпечив 24,1 % від усіх експортних поставок. Позитивною є динаміка торговельних відносин з іншими країнами-членами СНД, насамперед Азербайджаном, Казахстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно збільшився експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім Іспанію (37,9 %), Італію (39,1 %), Нідерланди (в 1,7 раза), Німеччину (32,4 %), Фінляндію (в 32,4 %), Францію (31,4 %), Швецію (в 1,7 раза), а також у держави - кандидати на членство в цій організації - Латвію (в 3,4 раза), Болгарію (29,9 %), Польщу (38,7 %), Румунію (в 2,2 раза), Чехію (33,5 %). В 1,7 раза зріс експорт у США та Канаду.

Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва (33,6 %) та харчової промисловості (30,9 %).

Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок продукції фармацевтичної промисловості (37 %), пластмас та виробів з них (1,6 раза), машин та устаткування (47,5 %), електричних машин (49,5 %), засобів наземного транспорту (48,5 %).

За 2000 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2 % від загального обсягу імпорту в Україну, з інших країн - 40,8 % (у 1999 р. - відповідно 58,6 % і 41,4 %). Найбільше імпорту надходить з Російської Федерації - 41,7 % від загального обсягу імпорту, Німеччини - 8,1, Туркменістану - 6,8, Білорусі - 4,3, Казахстану - 3, США - 2,6, Італії - 2,5, Польщі - 2,2 %.

43 % від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та продукти її переробки (у т.ч. 23,8 % - природний газ). В Україну надійшло 6,6 млн. т кам'яного вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з Російської Федерації - 3,9 млн., Казахстану - 1,9 млн. т), 59,2 млрд. куб. м природного газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд., Туркменістану - 17,8 млрд., Узбекистану - 2,1 млрд. куб. м).

Поставки машин, устаткування та механізмів складали 13,9 %. Це на 25,9 % більше, ніж у 1999 р.

2. Проблемні питання 2000 року

Процеси економічного зростання не супроводжувалися відчутними якісними перетвореннями, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки відтворювальних деформацій та деформацій у соціальній сфері. У багатьох напрямах зафіксовано поглиблення зазначених диспропорцій.

2.1. Ціни і тарифи

Динаміка цін споживчого ринку та цін виробників промислової продукції характеризується такими даними (грудень до грудня попереднього року, %):

--------------------------------------------------------------

Роки |Індекс цін| У тому числі |Індекс цін

|споживчого|---------------------------------|виробників

| ринку |Продовольчі|Непродовольчі|Послуги|промислової

| | товари | товари | | продукції

--------------------------------------------------------------

1993 10256 12178 11201 9206 9768 1994 501 473 473 882 874 1995 282 250 220 584 272 1996 140 117 119 213 117 1997 110 114 103 108 105 1998 120 122 124 113 135 1999 119 126 111 112 116 2000 126 128 109 131 121

Як видно з таблиці, у 1998-2000 рр. намітилася тенденція зростання цін. Макроекономічними прогнозами на 2000 р. передбачалося зниження інфляції з 119 % до 116 %, проте фактично індекс цін споживчого ринку сягнув 125,8 %. Це один з найвищих показників інфляції серед країн СНД.

Інфляційне зростання цін засвідчує, що одна з базових позицій стратегії економічного та соціального розвитку української економіки на 2000-2004 рр. - запровадження надійних інструментів грошової стабілізації - залишається нереалізованою, що вимагає посилення уваги до цього з боку Уряду та Національного банку.

Треба виходити насамперед з того, що інфляційні процеси знецінюють потенціал економічного зростання, який формується в українській економіці. Йдеться передусім про підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, нагромадження капіталу, інвестиційну привабливість національної економіки. Не менш важливо і те, що відчутне зростання цін у 2000 р. стало основною причиною зниження реальних доходів населення. Саме через це виявилися неефективними здійснювані Президентом України та Урядом заходи у сфері соціальної політики.

Симптомом недостатньої результативності грошово-валютної політики НБУ стала глибока диспропорція між валютною стабілізацією гривні і значним рівнем внутрішньої інфляції, що склалася у 2000 р. Цей чинник підриває конкурентоспроможність насамперед експортних галузей економіки і може стати відчутним гальмом економічного зростання.

У 2000 р. на 39,2 % підвищено житлово-комунальні тарифи, однак через низький рівень грошових доходів населення цей крок не дав очікуваних економічних наслідків. Заборгованість з платежів за житлово-комунальні послуги продовжувала зростати і склала на 10 січня 2001 р. 6174,3 млн. грн. Термін заборгованості населення за відповідні послуги у грудні 2000 р. склав 11,7 місяця. Боржниками за три місяці і більше стала (з усіх видів комунальних послуг) майже половина всього населення.

2.2. Грошові доходи населення

За 2000 р. номінальні грошові доходи населення збільшилися на 40,4 %, реальні - на 6,3 %. Однак ці позитивні процеси не супроводжувалися, як передбачено стратегією економічного та соціального розвитку, випереджаючим зростанням заробітної плати. Тенденція її знецінення, сформована за роки економічної кризи, продовжувала зберігатися. Якщо у 1994 р. частка оплати праці в структурі грошових доходів населення складала 62,7 %, то у 1999 р. - 49,5, а за 2000 р. - 48,9 %. Частка пенсійних виплат та стипендій зменшилася з 23,8 % у 1999 р. до 21,0 % у 2000 р.

Частка оплати праці в грошових доходах населення, %

1994 р. - 65 1995 р. - 59 1996 р. - 57 1997 р. - 51 1998 р. - 47 1999 р. - 48 2000 р. - 46

Продовжує зменшуватися і частка витрат на оплату праці в структурі собівартості виробництва продукції: у 1996 р. вона складала 13,6 %, у 1999 р. - 12,0, у 2000 р. (за 9 місяців) - 11,0 %. У промисловості цей показник впав з 10,6 % у 1996 р. до 9 % у 2000 р. (за 9 місяців).

Така динаміка засвідчує не тільки поглиблення диференціації доходів населення, а й зростання бідності. У 2000 р. індекс реальної заробітної плати обчислювався у 99,1 % від рівня 1999 р. Слід мати на увазі, що статистика обчислює не отриману, а нараховану заробітну плату. На 10 січня 2001 р. заборгованість з виплат заробітної плати зменшилася порівняно з початком цього року на 1473 млн. грн., або на 23,0 %. Цього досягнуто головним чином завдяки скороченню заборгованості перед працівниками бюджетної сфери.

Співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати, %

1998 р. - 34,4 1999 р. - 31,5 2000 р. - 31,7

Значним і незаперечним здобутком 2000 р. є погашення заборгованості з виплат пенсій та грошової допомоги. Водночас середньомісячний розмір пенсій в Україні не перевищує третини від середньомісячної заробітної плати, тоді як за світовими стандартами цей показник має бути вищим за 70 %.

Високий рівень інфляції у 1998-2000 рр. призвів до щорічного зменшення реальних виплат пенсій, а відтак і погіршення матеріального стану пенсіонерів. У 2000 р. індекс середньомісячної пенсії у реальному обчисленні порівняно з попереднім роком склав 88,2 %.

Таким чином, незважаючи на деякі позитивні зрушення, 2000 р. не став переломним у сфері соціальних відносин, підвищенні добробуту широких верств населення, отже, у відчутному посиленні соціальної спрямованості реформ.

2.3. Суперечності фінансової сфери

Неоднозначними є і результати, отримані у бюджетній сфері. Збільшення бюджетних надходжень стало можливим, з одного боку, завдяки прискоренню темпів зростання виробництва (бюджетними розрахунками 2000 р. передбачалося зростання ВВП не на 6 %, як це фактично , мало місце, а на рівні 1 %), а з другого - суттєвому збільшенню інфляційного податку. Кожна четверта гривня бюджетних надходжень минулого року мала інфляційну природу. Це означає, що фінансування у реальних цінах значної частки бюджетних видатків, у т.ч. на соціальну сферу, мало від'ємні (порівняно з попереднім роком) результати.

У минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради ( 276а/2000 ) увага Уряду зосереджувалася на необхідності корекції фінансової політики - першочерговому зміцненні фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Надійна стабільність фінансової, в т.ч. бюджетної, системи держави можлива лише на цій основі.

Однак відповідної переорієнтації фінансової політики у 2000 р. не було забезпечено. Якщо у 1999 р. доходи Зведеного бюджету (без надходжень до Пенсійного фонду) складали 25,3 % до ВВП, то у 2000 р. - 27,7 %. Разом із доходами Пенсійного фонду це становило близько 40 % до ВВП. Такий рівень державного споживання для економіки післякризового періоду є надто високим, і ресурс її зростання не може бути достатнім. Кабінетові Міністрів та Верховній Раді необхідно враховувати ці обставини в бюджетному процесі.

За 9 місяців 2000 р. балансовий прибуток суб'єктів господарювання дорівнював 8855 млн. грн., що в 1,2 раза більше, ніж у 1999 р. Однак у промисловості, будівництві, на підприємствах громадського харчування, транспорті і зв'язку результати фінансової діяльності виявилися гіршими, ніж за попередній період. У порівнянні з січнем - жовтнем 1999 р. кількість збиткових підприємств у промисловості зросла з 53 % до 56 у січні - жовтні 2000 р. У будівництві їх було 60 %, у сфері матеріально-технічного постачання - 65, на транспорті - 68 %.

Збереглася тенденція зменшення у структурі ВВП частки прибутку рентабельних підприємств, що є визначальним критерієм ефективності економіки. Якщо за 11 місяців 1999 р. цей показник складав 19,0 %, то за такий же період 2000 р. він зменшився до 17,1 %. За 11 місяців 2000 р. нерентабельні підприємства зазнали збитків на суму 14562 млн. грн., що на 48 % більше, ніж за відповідний період попереднього року (9849 млн. грн.).

У 2000 р. зросли обсяги обігових коштів підприємств, проте їх структура лишалася нераціональною. У загальному обсязі обігових коштів матеріальні ресурси становили 20,4 %, тоді як грошові засоби - всього 2,6 %. Це свідчить про збереження негативної тенденції у взаємовідносинах між суб'єктами господарської діяльності, яка зумовлює наростання заборгованості.

За станом на 1 січня 2001 р. дебіторська заборгованість склала 185,3 млрд. грн., кредиторська - 258,4 млрд. грн., у т.ч. на державних підприємствах (без комунальної) - відповідно 78,9 і 100,3 млрд. грн. Загальний рівень дебіторської та кредиторської заборгованості усіх суб'єктів господарювання (крім бюджетних установ) збільшився за 2000 р. відповідно на 8,8 та 12,7 %.

Наведені дані підтверджують, що минулого року кризові процеси у фінансовій сфері української економіки подолано ще не повністю. Це має стати визначальним завданням економічної політики Уряду у 2001 р. У зв'язку з цим набуває особливого значення проведення радикальної податкової реформи з метою не лише суттєвого спрощення податкового адміністрування, а й значного послаблення податкового тиску.

2.4. Структурні деформації у промисловості

Економіка незалежної України успадкувала вкрай спотворену структуру промислового виробництва, яка сформувалася у період її перебування у складі СРСР. За роки економічної кризи ці деформації ще більше поглибилися, досягли критичної межі і потребують невідкладного усунення. Ця проблема є однією з ключових.

Галузева структура промислового виробництва, %

------------------------------------------------------

Галузі | 1990 р.| 1995 р.| 1999 р.| 2000 р.

промисловості | | | |

------------------------------------------------------

Промисловість, 100 100 100 100 всього

Електроенергетика 3,2 11,0 16,2 12,2

Паливна 5,7 13,3 11,2 10,1

Чорна металургія 11,0 21,8 23,8 27,4

Кольорова 1,1 1,6 2,1 2,5 металургія

Хімічна і 5,5 7,1 5,4 5,8 нафтохімічна

Машинобудування та 30,7 16,1 14,1 13,2 металообробка

Деревообробна і 2,9 2,2 2,2 2,3 целюлозно-паперова

Будівельних 3,4 3,9 3,1 2,6 матеріалів

Легка 10,8 2,8 1,6 1,6

Харчова 18,6 15,1 15,1 17,4

У 2000 р., незважаючи на зростання випуску продукції переважно кінцевого використання, загальна тенденція погіршення структури промислового виробництва не змінилася. Це стосується насамперед машинобудування, частка якого зменшилася з 30,5 % у 1990 р. до 13,2 % - у 2000 р.

Збільшилася і без того непомірно велика частка чорної металургії: за 2000 р. вона досягла 27,4 % порівняно з 11 % у 1990 р. та 23,8 % у 1999 р. Тривало зростання питомої ваги інших енергоємних галузей (хімічної промисловості, кольорової металургії). За підсумками 2000 р. сукупна частка сировинних та енергоємних галузей у структурі промислового виробництва наблизилася до 58 %. З огляду на зростання цін на сировинні та енергетичні ресурси така ситуація стає загрозливою для економічної безпеки держави.

2.5. Оновлення виробничих фондів

Ситуація у цій сфері також наближається до критичної межі. Якщо у 1995 р. коефіцієнт оновлення основних фондів складав 5,9 %, то у 2000 р. - 2,4 %. Ступінь зношення основних фондів досяг 42,8 %, тоді як у 1995 р. він був на рівні 37,1, у 1999 р. - 42,3 %. У промисловості цей показник є таким: у 1995 р. - 43,6 %, 1999 р. - 49,0, 2000 р. - 50,1 %.

2.6. Звуження внутрішнього ринку

У 2000 р. збільшився платоспроможний попит населення на споживчі товари вітчизняного виробництва. Однак загалом випереджаючого зростання внутрішнього споживання, підвищення його частки у структурі ВВП, переорієнтації зростаючої частки економіки на внутрішній ринок досягти не вдалося. Диспропорція між часткою внутрішнього і зовнішнього споживання у структурі ВВП, що склалася за попередні роки, відчутно поглибилася. Якщо у 1993 р. частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП складала 26 %, то у 1999 р. вона зросла до 52, а у 2000 р. (за попередніми оцінками) - близько 60 %. Це майже втричі перевищує питому вагу експорту у структурі ВВП у Росії та Польщі.

Відповідно зменшилася частка внутрішнього ринку: з 74 % до ВВП у 1993 р. до 47 % у 1999 і 40 % - у 2000 р. Торік на експорт продукції чорної металургії припадало 84 %, хімічної продукції - 90, у деревообробці - 75 %. Це ознаки надто високої залежності української економіки від зовнішньоекономічної кон'юнктури, що знижує її функціональну стійкість і надійність.

2.7. Приватизація

У 2000 р. роздержавленими підприємствами вироблено 58,3 % від загального обсягу промислової продукції. За рік форму власності змінили 5247 об'єктів, у т.ч. 31,0 % об'єктів державної форми власності та 69,0 % - комунальної. Майже половина підприємств та організацій, які змінили форму власності, припадає на торгівлю, громадське харчування і побутове обслуговування.

Способи приватизації у 2000 р.

Викуп об'єкта приватизації 2448 Продаж на аукціоні 1600 Викуп державного майна, зданого в оренду 851 Продаж за комерційним конкурсом 122 Продаж акцій відкритих акціонерних товариств 139 Продаж за некомерційним конкурсом 69 Викуп за альтернативним планом приватизації 18

Від продажу об'єктів державної власності до державного бюджету надійшло 2076 млн. грн. (у 1999 р. - 694,6 млн.). Це 82,9 % від суми, запланованої на 2000 р.

Негативною тенденцією є поглиблення диспропорції між пропозицією та попитом на об'єкти приватизації, що призводить до штучного заниження ціни на непродані об'єкти. Нині перебуває у стадії приватизації по три і більше років понад 3 тис. підприємств. Торік вдалося продати з першої спроби на конкурсній основі лише кожний сьомий об'єкт.

Низький попит на об'єкти приватизації значною мірою пояснюється і недостатньою конструктивністю позиції Уряду щодо використання частки приватизаційних ресурсів на інноваційне оновлення стратегічно важливих для української економіки підприємств. Ця норма, передбачена відповідним Указом Президента України, досі не реалізована.

Залишаються надто складними технології та механізми приватизації. Вони не забезпечують достатньої прозорості приватизаційних процесів, не гарантують від адміністративного втручання в їх перебіг. Разом з підприємницькими ризиками це негативно позначається на формуванні стратегічного інвестора та відповідального господаря, які були б зацікавлені у вкладенні капіталу у виробництво, прискореному його оновленні та реальному оздоровленні. Відповідно не забезпечуються очікувані зрушення у реструктуризації відносин власності зі створенням передумов для реалізації переваг її приватної форми, зміцнення позицій національного капіталу.

Як і у попередні роки, не забезпечується належне управління державними пакетами акцій корпоративних підприємств. На 1 січня 2001 р. вони були розміщені у 2549 відкритих статутних фондах акціонерних товариств, у 421 з яких частка таких пакетів перевищує 50 %. За минулий рік держава отримала на 105,3 млн. грн. дивідендів замість передбачених державним бюджетом 275 млн. грн.

2.8. Малий бізнес

Протягом минулого року не сталося відчутних зрушень у розвитку малого підприємництва. Ця сфера економічної діяльності продовжує розвиватися повільними темпами, на її стан та перспективи ще мало впливають позитивні зрушення в економіці. Внесок малих підприємств у ВВП протягом останніх років залишається на рівні 7-8 %, тоді як в економічно розвинених країнах цей показник перевищує 40 %. У загальному обсязі прибутку на малий бізнес припадає близько 2 %. В Україні ще дуже мало таких структур, які б здійснювали інноваційну діяльність, венчурний бізнес, немає ефективних механізмів їх державної підтримки, як і малого підприємництва загалом.

Дану ситуацію слід розглядати крізь призму одного з визначальних напрямів післякризового розвитку української економіки - створення у стислі строки (протягом найближчих двох-трьох років) максимально сприятливих умов для розвитку приватного підприємництва, формування критичної маси ринкових реформ. Більшість проблем цієї сфери вирішувалися Урядом за допомогою інструментів, які вже довели свою неспроможність. Не були повною мірою використані сприятливі умови минулого року для розширення та удосконалення законодавчої бази.

З цих та інших недоліків та прорахунків мають бути зроблені серйозні і відповідальні висновки.

2.9. Ринок цінних паперів

Процес становлення у 2000 р. вітчизняного фондового ринку характеризується такими даними. Якщо на початок року обсяг емісії цінних паперів склав 21,4 млрд. грн., то на 1 жовтня - 40,4 млрд. Це майже дворазове зростання відображає позитивні зміни, що відбувалися в українській економіці.

Структурна емісія цінних паперів, %

------------------------------------------------------

Види емісії | на 01.01.2000 р. | 01.10.2000 р.

------------------------------------------------------

Акції 18,3 12,7 Облігації 0,6 0,1 Ощадні сертифікати 14,6 20,5 Векселі 66,2 66,5 Інші види емісії 0,3 0,2

Водночас потребує істотного поліпшення і структура емісії цінних паперів. Суттєво зменшилася найбільш значуща складова фондового ринку - випуск акцій корпоративних підприємств як наслідок нерозвиненості цієї сфери інвестиційної діяльності. Спостерігається також зростання випуску векселів, що є відображенням браку обігових коштів на рахунках суб'єктів господарської діяльності. Недостатня правова захищеність вексельного обігу обумовлює низьку ліквідність значної частини векселів, а відтак породжує серйозні економічні ускладнення.

Звертає на себе увагу і невелика (19,2 %) частка цінних паперів, якими володіють фізичні особи. 63,8 % від їх загальної суми складають акції, причому основна їх маса була придбана в обмін на приватизаційні сертифікати. Тобто залишається низьким рівень мобілізації вільних коштів населення в інвестиційних цілях.

Український фондовий ринок фактично залишається поза ринками зарубіжних країн. За 9 місяців 2000 р. нерезидентами реалізовано цінних паперів на 748,5 млн. грн., або всього 1,9 % від загальної суми емісії відповідного періоду.

Дальше розширення та удосконалення ринку цінних паперів в Україні, як ще одна з визначальних складових післякризового розвитку української економіки, потребує зміцнення законодавчої та нормативної бази, створення сприятливих умов для вкладення у виробничу сферу вітчизняного та іноземного капіталу, захисту інтересів усіх учасників інвестиційного процесу.

2.10. Зовнішньоекономічна сфера

Досить динамічний розвиток зовнішньоекономічних відносин України у 2000 р. супроводжувався водночас і негативними явищами, які пов'язані насамперед зі структурними деформаціями вітчизняної економіки.

По-перше, основний приріст експорту товарів та послуг у 2000 р. досягнуто завдяки нарощуванню поставок продукції металургії та хімічної промисловості. На ці галузі, які споживають більше половини всіх енергоресурсів (переважно імпортних), припадає відповідно 44,9 % та 10,7 % українського експорту. До 37 % зросла торік у його структурі частка напівфабрикатів та заготівок, у той час як прокату - зменшилася до 38 %. У 1996 р. ці показники складали відповідно 21,6 % та 66,7 %. Крім усього іншого, це посилює навантаження на економіку через зростання платежів за спожиті енергоресурси.

По-друге, не вироблено дієвих механізмів прискореного нарощування експорту в галузях, що випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості. Торік на продукцію машинобудування в структурі експорту припадало лише 9,2 %, а з урахуванням транспортних засобів - 12,2 %, тоді як десять років тому її питома вага коливалася в межах 35-40 %.

По-третє, не розвивається як слід сучасна інфраструктура зовнішньої торгівлі - системи довготермінового кредитування, страхування експортних ризиків, інформаційного забезпечення експортерів тощо.

По-четверте, на фоні зростання обсягів експорту товарів намітилася тенденція до застою в експорті послуг. Це пов'язано насамперед з нераціональністю їхньої структури - переважанням транспортних послуг. Така однобічність, як і надмірна залежність від надання транзитних послуг Росії, яка проводить політику диверсифікації маршрутів транспортування своїх експортних вантажів, стала основною причиною загального скорочення у 2000 р. обсягів експорту послуг на 2,4 % при зростанні їх імпорту на 21 %.

* * *

Поданий аналіз дає підстави для висновку: у сферах, пов'язаних з якісними перетвореннями, подоланням деформацій господарського механізму, тінізації економіки, 2000 р. не приніс відчутних позитивних зрушень. За багатьма позиціями реалізація завдань переорієнтації на утвердження ефективних механізмів якісних перетворень, розв'язання складних і багатоаспектних проблем економічної перспективи не отримали належних імпульсів. В окремих напрямах економічної діяльності, зокрема тих, що стосуються структурної та промислової політики, інноваційного розвитку, реформування відносин власності, не видно активної позиції Уряду, проглядається розрахунок на те, що все це має робитися в автоматичному режимі, саме собою.

Такі настрої повинні рішуче долатися. Поки немає повноцінних ринкових відносин, має посилюватися регулююча функція держави, зростати її дієздатність. Утвердження відповідних механізмів - одне з ключових завдань Кабінету Міністрів на 2001 р.

3. Основні завдання економічної політики 2001 року

Відповідно до стратегії економічного та соціального розвитку повинен бути вироблений і здійснений такий комплекс заходів, який дозволив би, з одного боку, утримати у 2001 р. зростання ВВП не менш як на 4 %, а з іншого - створити надійні передумови для відчутного прискорення економічної динаміки, досягнення у 2002-2004 рр. середньорічних темпів приросту ВВП на рівні 6-7 %. Тільки такі темпи будуть достатніми для вирішення невідкладних соціальних проблем піднесення життєвого рівня населення, передусім малозабезпечених громадян.

Передумови прискорення темпів зростання. До них належать забезпечення достатньої і стабільної законодавчої бази, утвердження критичної маси ринкових перетворень, конкурентного середовища, сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, досягнення надійної стійкості гривні та реальної збалансованості державних фінансів, усунення структурних та відтворювальних деформацій в економіці, забезпечення її відкритості та прискореної інтеграції у світовий економічний простір.

У цьому контексті першочергове значення має підвищення конкурентоспроможності української економіки, реалізація інноваційної стратегії її розвитку.

До головних пріоритетів 2001 р. належить продовження активної аграрної політики з метою утвердження України вже у найближчі роки як держави з високоефективним експортноспроможним сільським господарством.

Водночас слід повніше задіяти соціальні чинники зростання, насамперед здійснення Урядом у 2001 р. глибокої реформи оплати праці, забезпечення більш ефективного використання та розвитку трудового потенціалу населення.

Важливим і невідкладним є оздоровлення економічного середовища через процедури банкрутства неефективних та збиткових підприємств, які довели свою неспроможність використати нові сприятливі умови для поліпшення свого фінансового стану.

Сприятливі обставини. За експертними оцінками, у 2001 р. і дальшій перспективі збережеться достатньо сприятлива для української економіки зовнішньоекономічна кон'юнктура. Зокрема, прогнозуються стабільні темпи зростання російської економіки та інших країн СНД - основних торгових партнерів України. Оптимістичними є і погляди на майбутнє економіки країн - членів ЄС, а також Центральної та Східної Європи. Результативними можуть виявитися торговельні відносини України і з іншими економічними партнерами.