Договір про запровадження Конституції для Європи ( проект )

Договір про запровадження Конституції для Європи ( проект ) (2003/C169/01)

УХВАЛИВ консенсусом Європейський Конвент 13 червня та 10 липня 2003 року

Подано Голові Європейської Ради в Римі 18 липня 2003 року

ПЕРЕДМОВА до частин I та II проекту Договору про запровадження Конституції для Європи, що його подано на зустрічі Європейської Ради в Салоніках 20 червня 2003 року

Констатуючи, що надходить вирішальний момент буття Європейського Союзу, Європейська Рада 14 та 15 грудня 2001 року на зустрічі в Лакені (Бельгія) скликала Європейський Конвент щодо майбутнього Європи.

Конвент мав завдання розробити пропозиції з трьох питань: як наблизити громадян до європейського задуму та європейських інституцій; як структурувати політичне життя та європейський політичний простір у розширеному Союзі; як зробити Союз стабілізаційним чинником та взірцем у новому світовому порядку.

Конвент відповів на питання, порушені в Лакенській декларації, так:

- запропонував досконалішу модель поділу компетенцій Союзу та держав-членів;

- порекомендував злиття Установчих договорів та надання Союзові правосуб'єктності;

- розробив спрощені механізми діяльності Союзу;

- запропонував заходи, спрямовані на зміцнення демократії, підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі, зокрема через посилення ролі національних парламентів у легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння рішень та прозоріше й зрозуміліше функціювання європейських інституцій;

- розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на наслідки розширення.

У Лакенській декларації порушено також питання, чи прокладе спрощення та реорганізація Установчих договорів шлях до ухвалення конституційного тексту. Підсумком роботи Конвенту є проект Договору про запровадження Конституції для Європи, щодо якого досягнуто широкого консенсусу на пленарному засіданні 13 червня 2003 року.

Сьогодні, 20 червня 2003 року, на зустрічі Європейської Ради в Салоніках, ми маємо честь від імені Європейського Конвенту представити цей текст, який, сподіваємося, становитиме основу майбутнього Договору про запровадження Конституції для Європи.

Валері Жіскар д'Естен Президент Конвенту

Джуліано Амато Жан-Люк Деен Віце-президент Віце-президент

ДОГОВІР ПРО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ДЛЯ ЄВРОПИ

(проект)

ПРЕАМБУЛА

Наш політичний устрій... називають демократією, бо влада належить не меншості, а переважній більшості.

Тукідид, II, 37

Свідомі того, що Європа є континентом, що його мешканці, від прадавніх часів поступово залюднюючи його терени, створили цивілізацію, виплекали впродовж століть вартості, що є підвалинами гуманізму: рівність людей, свободу, шанування розуму,

Дістаючи натхнення від культурного, релігійного та гуманістичного надбання Європи, що його вартості, досі притаманні європейській спадщині, заклали в житті суспільства центральне місце людини, її права, що є непорушними і невідчужними, та шану до права,

Певні, що об'єднана Європа прагне й далі прямувати шляхом цивілізації, поступу та розквіту заради добра всіх мешканців, зокрема найслабших і найзнедоленіших; що вона прагне й надалі бути континентом, відкритим до культури, освіти та соціального прогресу; що вона прагне поглибити демократичність та прозорість суспільного життя, прагне миру, справедливості й солідарності в цілому світі,

Упевнені, що, пишаючися своєю властивою національною ідентичністю та історією, народи Європи водночас рішуче прагнуть подолати те, що роз'єднувало їх здавна, і в дедалі ближчому єднанні кувати спільну долю,

Упевнені, що Європа, "об'єднана в своєму розмаїтті", надає унікальну змогу, шануючи права кожної людини й усвідомлюючи свою відповідальність перед майбутніми поколіннями та Землею, провадити цю величну справу, що зробить Європу винятковим простором людської надії,

Вдячні членам Європейського Конвенту, що підготували цю Конституцію від імені громадян та держав Європи,

[обмінявшися вірчими грамотами, які визнано чинними та виконаними в належній формі, погодилися про таке:]

ЧАСТИНА I

РОЗДІЛ I

ОЗНАЧЕННЯ ТА МЕТА СОЮЗУ

Стаття 1

Заснування Союзу

1. Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне майбутнє, ця Конституція засновує Європейський Союз, що йому держави-члени надають повноваження заради досягнення спільної мети. Союз координує політики держав-членів, спрямовані на досягнення цієї мети, та у спосіб дії Спільноти здійснює повноваження, що надали йому держави-члени.

2. Союз відкритий усім європейським державам, які шанують його вартості й віддані справі спільного їх поширювання.

Стаття 2

Вартості Союзу

Союз засновано на вартостях шани до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права (1) та шанування прав людини. Ці вартості є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панують плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність та недискримінація.

_______________ (1) В англійському тексті - rule of law, у французькому тексті, що його власне підготував Конвент, - de droit, буквальний український відповідник якого "правова держава", в німецькому тексті - Rechtsstaat, що також перекладається українською як "правова держава" (прим. пер.).

Стаття 3

Мета Союзу

1. Мета Союзу - плекати мир, свої вартості та добробут своїх народів.

2. Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й справедливості без внутрішніх кордонів та єдиний ринок з вільною й неспотвореною конкуренцією.

3. Союз працює заради стабільного розвитку Європи, на грунті збалансованого економічного зростання, конкурентоспроможної соціальної ринкової економіки, спрямованої на цілковиту зайнятість та соціальний поступ, з високим рівнем захисту та дедалі кращим станом довкілля. Союз сприяє науковому та технічному прогресові.

Союз бореться проти соціального вилучання й дискримінації, забезпечує соціальну справедливість та захист, рівність жінок і чоловіків, солідарність поколінь, захист прав дитини.

Союз сприяє економічному, соціальному й територіальному згуртуванню та зміцнюванню солідарності держав-членів.

Союз шанує своє багате культурне та мовне розмаїття й забезпечує захист і дальше збагачування культурної спадщини Європи.

4. У стосунках з іншим світом Союз плекає та поширює свої вартості та інтереси. Він підтримує мир, безпеку та стабільний розвиток планети, солідарність і взаємне шанування народів, вільну та справедливу торгівлю, викорінення злиденності та захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема шанування принципів Статуту ООН ( 995_010 ).

5. Цієї мети належить досягати прийнятними засобами залежно від обсягу компетенцій, що їх надає Союзові Конституція.

Стаття 4

Засадничі свободи та недискримінація

1. Союз гарантує вільне пересування людей, товарів, послуг і капіталу та свободу підприємницької діяльності в межах Союзу згідно з положеннями Конституції.

2. У сфері застосування Конституції, без порушення окремих її положень, заборонено будь-яку дискримінацію на підставі державної належності.

Стаття 5

Відносини між Союзом та державами-членами

1. Союз шанує національну ідентичність держав-членів, властиву їхнім засадничим політичним та конституційним структурам, включно з регіональним та місцевим самоврядуванням. Союз шанує суттєві функції держави, зокрема забезпечувати територіальну цілість держави, підтримувати правопорядок та захищати внутрішню безпеку.

2. Дотримуючися принципу сумлінної співпраці, Союз та держави-члени з цілковитою взаємоповагою допомагають одне одному виконувати завдання, що випливають з Конституції.

Держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню мети, сформульованої в Конституції.

Стаття 6

Правосуб'єктність

Союз є суб'єктом права.

РОЗДІЛ II

ЗАСАДНИЧІ ПРАВА ТА ГРОМАДЯНСТВО СОЮЗУ

Стаття 7

Засадничі права

1. Союз визнає права, свободи та принципи, закладені в Хартії засадничих прав, що становить Частину II Конституції.

2. Союз прагне приєднатися до Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ). Це приєднання не впливає на повноваження Союзу, як їх визначено в Конституції.

3. Загальними принципами права Союзу є засадничі права, що їх гарантує Європейська конвенція про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ) і що випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів.

Стаття 8

Громадянство Союзу

1. Громадянкою чи громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство однієї з держав-членів. Громадянство Союзу є додатковим до національного громадянства, не заступаючи його.

2. Громадянки і громадяни Союзу мають права та обов'язки, що їх надає Конституція. Вони мають:

- право вільно пересуватися та перебувати на території держав-членів;

- право обирати та бути обраними на виборах до Європейського Парламенту та місцевих виборах на території держави-члена, де вони перебувають, на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право користуватися на території третьої країни, де немає представництва держави-члена, громадянами якої вони є, захистом дипломатичних та консульських органів будь-якої держави-члена Союзу на однакових умовах з громадянами цієї держави;

- право подавати петиції до Європейського Парламенту, скаржитися Європейському омбудсманові, звертатися до інституцій та дорадчих органів Союзу будь-якою мовою Конституції та отримувати відповідь тією самою мовою.

3. Ці права належить здійснювати згідно з умовами та обмеженнями, що їх визначено в Конституції та заходах, ухвалених на її виконання.

РОЗДІЛ III

КОМПЕТЕНЦІЇ СОЮЗУ

Стаття 9

Засадничі принципи

1. Межі компетенцій Союзу визначає принцип надавання компетенцій. Союз здійснює свої компетенції згідно з принципами субсидіарності та пропорційності.

2. Згідно з принципом надавання компетенцій, Союзові належить діяти в межах компетенцій, що їх за Конституцією надають йому держави-члени заради досягнення сформульованої в Конституції мети. Компетенції, що їх не надано Союзові за Конституцією, залишаються за державами-членами.

3. Згідно з принципом субсидіарності, у сферах поза межами його виключної компетенції Союзові належить діяти лише тоді й у такому обсязі, коли держави-члени не можуть досягти мети запланованого заходу на центральному, регіональному чи місцевому рівнях, натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби чи результати запропонованих заходів.

Інституціям Союзу належить застосовувати принцип субсидіарності згідно з Протоколом про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, що його додано до Конституції. Національні парламенти забезпечують дотримання принципу субсидіарності згідно з процедурою, сформульованою в цьому Протоколі.

4. Згідно з принципом пропорційності, заходам Союзу за змістом та формою не належить виходити за межі того, чого потребує досягнення мети Конституції.

Інституціям належить застосовувати принцип пропорційності згідно з Протоколом, зазначеним у частині третій.

Стаття 10

Право Союзу

1. Конституція та правові акти, що їх ухвалили інституції Союзу, здійснюючи надані йому компетенції, мають примат над правом держав-членів.

2. Держави-члени вживають усіх можливих заходів, загальних чи спеціальних, аби забезпечити виконання зобов'язань, що випливають з Конституції чи актів інституцій Союзу.

Стаття 11

Категорії компетенцій

1. Коли Конституція надає Союзові виключну компетенцію в певній сфері, лише Союз може здійснювати законодавчу діяльність та ухвалювати юридично обов'язкові акти; держави-члени мають право діяти в цій сфері самостійно, лише якщо вони отримали від Союзу належні повноваження, чи щоб виконати правові акти, що їх ухвалив Союз.

2. Коли Конституція надає Союзові спільну з державами-членами компетенцію в певній сфері, тоді і Союз, і держави-члени мають право здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов'язкові акти в цій сфері. Держави-члени застосовують свої компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити застосування своїх компетенцій.

3. Союзові належить компетенція сприяти економічним політикам та політикам зайнятості держав-членів і координувати їх.

4. Союзові належить компетенція розробляти та здійснювати спільну зовнішню та безпекову політику, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики.

5. У певних сферах і згідно з умовами, закладеними в Конституції, Союзові належить компетенція вживати заходів, що підтримують, координують і доповнюють дії держав-членів, не заступаючи їхніх компетенцій у цих сферах.

6. Обсяг та умови здійснювання компетенцій Союзу в кожній сфері визначено окремими положеннями Частини III.

Стаття 12

Виключна компетенція

1. Союзові належить виключна компетенція встановлювати правила конкуренції, потрібні для функціювання внутрішнього ринку, а також у таких сферах:

- грошово-кредитна політика - для держав-членів, що запровадили євро,

- спільна торговельна політика,

- митний союз,

- збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства.

2. Союзові належить виключна компетенція укладати міжнародні угоди, якщо укладення такої угоди обумовлене законодавчим актом Союзу, потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої компетенції чи має вплив на внутрішній акт Союзу.

Стаття 13

Сфери спільної компетенції

1. Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли Конституція надає йому компетенцію, що не стосується сфер, зазначених у статтях 12 та 16.

2. Спільна компетенція охоплює такі головні сфери:

- внутрішній ринок,

- простір свободи, безпеки та справедливості,

- сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів,

- транспорт і транс'європейські мережі,

- енергетика,

- соціальна політика в аспектах, визначених у Частині III,

- економічна, соціальна та територіальна згуртованість,

- довкілля,

- захист прав споживачів,

- спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров'я.

3. У сферах досліджень, технічного розвитку та космічної діяльності Союзові належить компетенція вживати заходів, зокрема окреслювати й реалізовувати програми; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

4. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної допомоги Союзові належить компетенція вживати заходів та провадити спільну політику; здійснення цієї компетенції, проте, не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їхні компетенції.

Стаття 14

Координація економічних політик та політик зайнятості

1. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію економічних політик держав-членів, зокрема ухвалює загальні настанови щодо цих політик. Держави-члени координують свої економічні політики в межах Союзу.

2. До держав-членів, що запровадили євро, належить застосовувати окремі положення.

3. Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію політик зайнятості держав-членів, зокрема ухвалює настанови щодо цих політик.

4. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик держав-членів.

Стаття 15

Спільна зовнішня та безпекова політика

1. Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони.

2. Держави-члени активно й беззастережно сприяють спільній зовнішній та безпековій політиці Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності й дотримуються актів, що їх ухвалив Союз у цій сфері. Вони утримуються від дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності.

Стаття 16

Сфери підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів

1. Союз може вживати підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів.

2. Сферами підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів на європейському рівні є:

- промисловість,

- охорона та зміцнення здоров'я людини,

- освіта, професійне навчання, молодь та спорт,

- культура,

- цивільний захист.

3. Юридично обов'язкові правові акти, що їх ухвалює Союз на підставі окремих положень Частини III стосовно зазначених сфер, не можуть містити приписів щодо гармонізації положень законів чи підзаконних актів держав-членів.

Стаття 17

Застереження щодо гнучкості

1. Якщо діяльність Союзу в межах політик, визначених у Частині III, визнано потрібною для досягнення однієї з цілей, сформульованих у Конституції, та якщо в Конституції не обумовлено потрібних повноважень, то на пропозицію Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Раді Міністрів належить одностайно вжити належних заходів.

2. У рамках процедури контролю за дотриманням принципу субсидіарності, зазначеному в частині третій статті 9, Комісії належить привертати увагу національних парламентів держав-членів до пропозицій, грунтованих на цій статті.

3. Положення, ухвалені на підставі цієї статті, не можуть містити приписів щодо гармонізації законів чи підзаконних актів держав-членів у випадках, коли Конституція виключає таку гармонізацію.

РОЗДІЛ IV

ІНСТИТУЦІЇ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА

Стаття 18

Інституції Союзу

1. Союз має єдину інституційну структуру, спрямовану на те, щоб:

- реалізовувати мету Союзу,

- поширювати вартості Союзу,

- служити інтересам Союзу, його громадян і держав-членів та гарантувати сумісність, ефективність і тяглість політик Союзу та заходів, ужитих, щоб досягти його мети.

2. Складниками інституційної структури є:

Європейський Парламент,

Європейська Рада,

Рада Міністрів,

Європейська Комісія,

Суд.

3. Кожна інституція діє в межах повноважень, що їй надає Конституція, та згідно зі сформульованими в ній процедурами та умовами. Інституції взаємодіють на засадах сумлінної співпраці.

Стаття 19

Європейський Парламент

1. Європейський Парламент разом з Радою Міністрів, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції політичного контролю та консультаційну. Парламент обирає Голову Європейської Комісії.

2. Європейський Парламент обирають на строк п'ять років європейські громадяни на засадах прямого загального виборчого права вільним таємним голосуванням. Кількість його членів не може перевищувати сімсот тридцять шість. Представництво європейських громадян у Європейському Парламенті є дегресивно пропорційним, але не менше, ніж чотири представники від однієї держави-члена.

Перед європейськими парламентськими виборами 2009 року і, в разі потреби, перед кожними наступними виборами, Європейській Раді належить заздалегідь, на засадах сформульованих вище принципів, одностайно ухвалити рішення про склад Європейського Парламенту на підставі пропозиції Європейського Парламенту і за його згоди.

3. Європейський Парламент обирає зі своїх членів Голову та членів президії.

Стаття 20

Європейська Рада

1. Європейська Рада надає імпульси, що стимулюють розвиток Союзу, і визначає його загальні політичні напрями та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

2. До складу Європейської Ради входять голови держав чи урядів держав-членів, Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Міністр закордонних справ Союзу бере участь в її роботі.

3. Європейська Рада збирається щоквартально; її скликає Голова. Якщо того потребує порядок денний, члени Ради можуть вирішити, що їм мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії - європейський комісар. У разі потреби Голова скликає позачергове засідання Європейської Ради.

4. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Європейській Раді належить ухвалювати рішення консенсусом.

Стаття 21

Керівник Європейської Ради

1. Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю на строк два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі постання нездоланних перешкод чи тяжкого переступу, Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

2. Голова Європейської Ради:

- очолює Раду та керує її роботою,

- забезпечує належне готування й тяглість роботи Європейської Ради у співпраці з Головою Комісії, на підставі роботи Ради з загальних питань,

- докладає зусиль, що сприяють гуртуванню та досягненню консенсусу в Європейській Раді,

- доповідає Європейському Парламентові після кожного засідання Ради.

Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без порушення обов'язків Міністра закордонних справ Союзу.

3. Голова Європейської Ради не може мати національного мандата.

Стаття 22

Рада Міністрів

1. Рада Міністрів разом з Європейським Парламентом, як закладено в Конституції, ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію, а також здійснює функції виробляння політики та координаційну.

2. До складу Ради Міністрів входить один представник міністерського рівня від кожної держави-члена до кожного формату Ради. Лише цей представник може приймати зобов'язання та голосувати від імені держави-члена, яку представляє.

3. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, Раді Міністрів належить ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю.

Стаття 23

Формати Ради Міністрів

1. Рада з питань законодавства та Рада з загальних питань забезпечують згідність роботи Ради Міністрів.

Виконуючи функцію Ради з загальних питань, Рада Міністрів разом із Комісією готує засідання Європейської Ради та забезпечує дальші кроки.

Виконуючи законодавчу функцію, Рада Міністрів розглядає та, разом із Європейським Парламентом, ухвалює європейські закони та європейські рамкові закони згідно з положеннями Конституції. В межах цієї функції кожну державу-члена представляє один чи два представники міністерського рівня з дотичною кваліфікацією, відповідно до питань порядку денного Ради Міністрів.

2. Рада з закордонних справ втілює зовнішню політику Союзу й забезпечує згідність його дій на підставі стратегічних напрямів, що їх визначає Європейська Рада. Раду очолює Міністр закордонних справ Союзу.

3. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить інші можливі формати засідань Ради Міністрів.

4. Головування в усіх форматах засідань Ради, крім Ради з закордонних справ, належить здійснювати представникам держав-членів у Раді Міністрів протягом щонайменше одного року на засадах рівномірної ротації. Європейській Раді належить ухвалити європейське рішення, що запровадить правила ротації з урахуванням європейської політичної й географічної рівноваги та відмінностей між державами-членами.

Стаття 24

Кваліфікована більшість

1. Коли Європейська Рада чи Рада Міністрів приймає рішення кваліфікованою більшістю, цю більшість становлять більшість держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих населення Союзу.

2. Коли Конституція не містить вимоги, щоб Європейська Рада чи Рада Міністрів діяла на підставі пропозиції Комісії, чи коли Європейська Рада чи Рада Міністрів діє не з ініціативи Міністра закордонних справ Союзу, потрібну кваліфіковану більшість становлять дві третини від загальної кількості держав-членів, що представляють щонайменше три п'ятих населення Союзу.

3. Положення частин першої та другої набирають чинності 1 листопада 2009 року, після проведення виборів до Європейського Парламенту згідно з положеннями статті 19.

4. У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати європейські закони та європейські рамкові закони за спеціальною законодавчою процедурою, Європейська Рада може з власної ініціативи, після щонайменше шести місяців розгляду, одностайно ухвалити рішення, що дозволяє ухвалити ці європейські закони чи європейські рамкові закони за звичайною законодавчою процедурою. Європейській Раді належить діяти після консультацій з Європейським Парламентом, поінформувавши національні парламенти.

У разі, коли в Частині III Конституції обумовлено, що Раді Міністрів належить ухвалювати рішення в певній сфері одностайно, Європейська Рада може з власної ініціативи одностайно ухвалити європейське рішення, що дозволяє Раді Міністрів діяти в цій сфері кваліфікованою більшістю. Будь-яку ініціативу Європейської Ради, згідно з цим абзацом, належить надсилати національним парламентам щонайменше за чотири місяці до того, як буде прийнято будь-яке рішення щодо неї.

5. Голова Європейської Ради та Голова Комісії не беруть участі в голосуванні Європейської Ради.

Стаття 25

Європейська Комісія

1. Європейська Комісія сприяє загальноєвропейським інтересам та висуває належні ініціативи в цьому напрямі. Вона забезпечує виконання положень Конституції та заходів, що їх вживають інституції на підставі Конституції. Вона, під контролем Суду, наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програмами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та менеджерську функції, як закладено в Конституції. Вона забезпечує представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених у Конституції. Вона ініціює щорічне та багаторічне програмування Союзу з метою досягти міжінституційних домовленостей.

2. Якщо в Конституції не обумовлено інакше, ухвалення законодавчих актів Союзу відбувається лише на підставі пропозицій Комісії. Ухвалення інших актів відбувається на підставі пропозицій Комісії у випадках, обумовлених у Конституції.

3. Комісія складається з Колегії, до складу якої входять Голова, Міністр закордонних справ Союзу - Заступник голови та тринадцять європейських комісарів, дібраних на підставі системи рівномірної ротації держав-членів. Ухвалюючи європейське рішення, Європейська Рада запроваджує цю систему на підставі таких принципів:

(a) держави-члени є цілком рівноправними стосовно визначання послідовності й тривалості перебування їхніх громадян на посадах членів Колегії; отже, різниця між сумами строків перебування на посаді громадян будь-яких двох держав-членів не може перевищувати одного строку;

(b) з огляду на абзац (a), склад кожної наступної Колегії повинен достатньою мірою відбивати демографічний та географічний діапазон усіх держав-членів Союзу.

Голова Комісії призначає комісарів без права голосу, яких одібрано згідно з тими самими критеріями, що членів Колегії, і які мають бути громадянами інших держав-членів.

Ці положення набирають чинності 1 листопада 2009 року.

4. Комісія цілком незалежна у виконанні своїх обов'язків. Європейським комісарам та комісарам під час виконання їхніх обов'язків не належить звертатися по чи виконувати вказівки будь-якого уряду чи інших органів.

5. Комісія, в функції Колегії, відповідальна перед Європейським Парламентом. Голова Європейської Комісії відповідальний перед Європейським Парламентом за діяльність комісарів. У порядку, сформульованому в статті III-243, Європейський Парламент може висловити Комісії вотум недовіри. Якщо такий вотум висловлено, всім європейським комісарам та комісарам належить піти у відставку. Комісії належить далі вести поточну діяльність доти, доки буде призначено нову Колегію.

Стаття 26

Голова Європейської Комісії

1. Беручи до уваги результати виборів до Європейського Парламенту та після належних консультацій, Європейська Рада кваліфікованою більшістю подає Європейському Парламентові кандидатуру Голови Комісії. Цього кандидата обирає Європейський Парламент більшістю голосів. Якщо кандидат не дістає підтримки більшості, Європейській Раді протягом одного місяця за тією самою процедурою належить подати на розгляд Європейському Парламентові нову кандидатуру.

2. Кожна визначена за системою ротації держава-член складає список із трьох осіб, в якому представлено обидві статі, яких вона вважає достатньо кваліфікованими, щоб виконувати обов'язки європейського комісара. Вибираючи одну кандидатуру з кожного наданого списку, новообраний Голова добирає тринадцять європейських комісарів, враховуючи їхню компетенцію, відданість європейській справі та гарантовану незалежність. Колективний список, до якого входять Голова Комісії та особи, номіновані на членів Колегії, зокрема майбутній Міністр закордонних справ Союзу, а також особи, номіновані на комісарів без права голосу, належить подавати на схвалення Європейському Парламентові. Строк повноважень Комісії - п'ять років.

3. Голова Комісії:

- закладає напрями роботи Комісії;

- визначає внутрішню організацію Комісії, гарантуючи згідність, ефективність та колегіальність її роботи;

- призначає заступників Голови з членів Колегії.

Європейському комісарові чи комісарові належить піти у відставку, якщо цього вимагає Голова.

Стаття 27

Міністр закордонних справ Союзу

1. Європейська Рада, за згодою Голови Комісії, кваліфікованою більшістю призначає Міністра закордонних справ Союзу. Він провадить спільну зовнішню та безпекову політику Союзу. Європейська Рада може припинити його повноваження за тією самою процедурою.

2. Міністр закордонних справ своїми пропозиціями сприяє розвиткові спільної зовнішньої політики Союзу та провадить її згідно з мандатом Ради Міністрів. Те саме стосується спільної безпекової та оборонної політики.

3. Міністр закордонних справ Союзу є одним із заступників Голови Комісії. Він відповідає за зовнішні відносини та координацію інших аспектів зовнішніх дій Союзу. Виконуючи ці обов'язки в Комісії, і лише стосовно цих обов'язків, Міністрові закордонних справ Союзу належить дотримуватися процедур Комісії.

Стаття 28

Суд

1. Складниками Суду є Європейський Суд, Загальний суд та спеціалізовані суди. Суд забезпечує шанування права у тлумаченні та застосуванні Конституції.

Держави-члени надають засоби оскаржування, достатні, щоб забезпечити ефективний правовий захист у сфері права Союзу.

2. До складу Європейського Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають генеральні адвокати.

До складу Загального суду входить щонайменше один суддя від кожної держави-члена; кількість суддів встановлює Статут Суду ( 994_618 ).

Суддів та генеральних адвокатів Європейського Суду та суддів Загального суду належить добирати з осіб, чия незалежність поза сумнівом та що задовольняють вимоги статей III-260 та III-261; їх належить призначати за спільною згодою урядів держав-членів на строк шість років із правом перепризначення.

3. Суд:

- розв'язує справи за позовами, що їх може подати держава-член, інституція, фізична чи юридична особа згідно з положеннями Частини III;

- на звернення судів держав-членів виносить попередні розв'язки щодо тлумачення права Союзу чи чинності актів, що їх ухвалили інституції;

- розв'язує інші справи, як обумовлено в Конституції.

ПІДРОЗДІЛ II

ІНШІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ОРГАНИ

Стаття 29

Європейський Центральний Банк

1. Європейський Центральний Банк та національні центральні банки є складниками Європейської системи центральних банків. Європейський Центральний Банк провадить грошово-кредитну політику Союзу разом із національними центральними банками держав-членів, що запровадили грошову одиницю Союзу євро.

2. Європейською системою центральних банків керують органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення. Головна мета Європейської системи центральних банків - підтримувати цінову стабільність. Без порушення прагнення до цінової стабільності, Європейська система центральних банків сприяє загальним економічним політикам Союзу заради досягнення його мети. Вона виконує інші завдання Центрального Банку згідно з положеннями Частини III та Статуту Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_017 ).

3. Європейський Центральний Банк є інституцією, що є суб'єктом права. Лише він може давати дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та фінансах. Інституції та органи Союзу та уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання шанувати цей принцип.

4. Європейський Центральний Банк уживає заходів, потрібних, щоб виконати свої завдання, згідно з положеннями статей від III-77 до III-83, статті III-90 та згідно з умовами, закладеними у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ). Згідно з тими самими положеннями, держави-члени, що не запровадили євро, та їхні центральні банки зберігають свої повноваження в грошово-кредитній сфері.

5. Щодо будь-яких пропонованих актів Союзу та будь-яких пропозицій щодо регулювання на національному рівні належить отримати консультації від Європейського Центрального Банку в межах його компетенції; він може також надавати свої висновки.

6. Положення про органи Європейського Центрального Банку, уповноважені ухвалювати рішення, їхній склад та методи діяльності сформульовано в статтях від III-84 до III-87, а також у Статуті Європейської системи центральних банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ).

Стаття 30

Рахункова Палата

1. Рахункова Палата є інституцією, що здійснює аудит.

2. Вона перевіряє рахунки всіх прибутків і видатків Союзу та забезпечує добре керування фінансами.

3. До складу Рахункової Палати входить один громадянин від кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов'язків.

Стаття 31

Дорадчі органи Союзу

1. Європейському Парламентові, Раді Міністрів та Комісії допомагають, шляхом консультативних функцій, Комітет регіонів та Економіко-соціальний комітет.

2. До складу Комітету регіонів входять представники регіональних та місцевих органів, які або обіймають виборну посаду в регіональних чи місцевих органах влади, або політично підзвітні виборним зборам.

3. До складу Економіко-соціального комітету входять представники організацій працедавців та працівників, а також інших представників громадянського суспільства, особливо соціально-економічної, громадської, фахової та культурної сфер.

4. Члени Комітету регіонів та Економіко-соціального комітету не пов'язані жодними примусовими вказівками. Вони цілком незалежні у виконанні своїх обов'язків, заради загальних інтересів Союзу.

5. Положення про формування складу цих Комітетів, призначення їхніх членів, їхні повноваження та функціювання сформульовано у статтях від III-292 до III-298. Раді Міністрів на підставі пропозицій Комісії належить періодично переглядати положення про формування складу Комітетів з огляду на економічні, соціальні та демографічні зміни в Союзі.

РОЗДІЛ V

ЗДІЙСНЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЙ СОЮЗУ

ПІДРОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 32

Правові акти Союзу

1. Союз здійснює надані Конституцією компетенції, використовуючи, згідно з положеннями Частини III, такі правові інструменти: європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти, європейські рішення, рекомендації та висновки.

Європейський закон - це законодавчий акт загального застосування. Він є обов'язковим у всіх своїх елементах і має пряме застосування в усіх державах-членах.

Європейський рамковий закон - це законодавчий акт, обов'язковий для держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейський регламент - це незаконодавчий акт загального застосування, спрямований на виконання законодавчих актів та окремих положень Конституції. Він може бути обов'язковим у всіх своїх елементах і мати пряме застосування в усіх державах-членах, чи бути обов'язковим для всіх держав-членів, яким його адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишати національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Європейське рішення - це незаконодавчий акт, обов'язковий в усіх своїх елементах. Якщо в рішенні названо, кому його адресовано, воно є обов'язковим лише для них.

Рекомендації та висновки інституцій не є юридично обов'язковими.

2. Розглядаючи пропозиції щодо законодавчих актів, Європейському Парламентові та Раді Міністрів належить утримуватися від ухвалення в даній сфері правових актів, не обумовлених у цій статті.

Стаття 33

Законодавчі акти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони спільно ухвалюють Європейський Парламент та Рада Міністрів на підставі пропозицій Комісії згідно зі звичайною законодавчою процедурою, сформульованою в статті III-302. Якщо ці дві інституції не можуть дійти згоди, акт не є ухваленим.

У випадках, окремо обумовлених у статті III-165, європейські закони та європейські рамкові закони можна ухвалювати з ініціативи групи держав-членів згідно зі статтею III-302.

2. В окремих випадках, обумовлених у Конституції, європейські закони та європейські рамкові закони ухвалює, згідно зі спеціальними законодавчими процедурами, Європейський Парламент за участю Ради Міністрів чи Рада Міністрів за участю Європейського Парламенту.

Стаття 34

Незаконодавчі акти

1. Рада Міністрів та Комісія ухвалюють європейські регламенти чи європейські рішення у випадках, зазначених у статтях 35 та 36, та у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейська Рада ухвалює європейські рішення у випадках, окремо обумовлених у Конституції. Європейський Центральний Банк ухвалює європейські регламенти та європейські рішення у випадках, коли це дозволено Конституцією.

2. Рада Міністрів, Комісія та Європейський Центральний Банк ухвалюють рекомендації, коли це дозволено Конституцією.

Стаття 35

Делеговані регламенти

1. Європейські закони та європейські рамкові закони можуть делегувати Комісії повноваження видавати делеговані регламенти, що доповнюють чи змінюють певні несуттєві елементи європейського закону чи європейського рамкового закону.

Мету, зміст, обсяг та тривалість делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Делегування повноважень не належить поширювати на суттєві елементи будь-якої сфери. Суттєві елементи лишаються предметом європейського закону чи європейського рамкового закону.

2. Умови застосування делегованих повноважень належить чітко визначати в європейських законах та європейських рамкових законах. Складники цих умов можуть бути такі:

- Європейський Парламент чи Рада Міністрів можуть вирішити відкликати делеговані повноваження;

- делегований регламент може набрати чинності, лише якщо протягом строку, встановленого європейським законом чи європейським рамковим законом, не надійде жодних заперечень від Європейського Парламенту чи Ради Міністрів.

На цілі попередньої частини, Європейському Парламентові належить ухвалювати рішення більшістю голосів своїх членів, а Раді Міністрів - кваліфікованою більшістю.

Стаття 36

Виконавчі акти

1. Держави-члени ухвалюють усі заходи національного права, що їх потребує виконання юридично обов'язкових актів Союзу.

2. У разі, коли потрібні одноманітні умови виконання обов'язкових актів Союзу, ці акти можуть надавати виконавчих повноважень Комісії чи, в належним чином обгрунтованих окремих випадках та у випадках, обумовлених у статті 39, Раді Міністрів.

3. Європейські закони заздалегідь закладають загальні правила та засадничі принципи механізмів контролю виконавчих актів Союзу з боку держав-членів.

4. Виконавчі акти Союзу мають форму європейських виконавчих регламентів чи європейських виконавчих рішень.

Стаття 37

Спільні принципи правових актів Союзу

1. Якщо Конституція не містить окремого застереження, інституції, дотримуючися відповідних процедур, вирішують, якого типу правовий акт належить ухвалити в цьому випадку згідно зі сформульованим у статті 9 принципом пропорційності.

2. Європейські закони, європейські рамкові закони, європейські регламенти та європейські рішення містять мотивацію та посилання на пропозиції чи висновки, що їх вимагає Конституція.

Стаття 38

Оприлюднення та набрання чинності

1. Європейські закони та європейські рамкові закони, що їх ухвалено згідно зі звичайною законодавчою процедурою, підписує Голова Європейського Парламенту та Голова Ради Міністрів. В інших випадках їх підписує чи Голова Європейського Парламенту, чи Голова Ради Міністрів. Європейські закони та європейські рамкові закони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

2. Європейські регламенти та європейські рішення, в яких не зазначено, кому саме їх адресовано, або коли їх адресовано всім державам-членам, підписує голова інституції, що їх ухвалила; вони дістають оприлюднення друком в Офіційному віснику Європейського Союзу й набирають чинності від дати, вказаної в них, чи, в разі її браку, на двадцятий день після оприлюднення.

3. Інші рішення належить сповіщати лише тим, кому їх адресовано. Вони набирають чинності від моменту сповіщення.

ПІДРОЗДІЛ II

ОКРЕМІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 39

Окремі положення про здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики

1. Європейський Союз здійснює спільну зовнішню та безпекову політику на засадах взаємної політичної солідарності держав-членів, окреслювання питань загального інтересу й досягання дедалі вищого ступеня збіжності дій держав-членів.

2. Європейська Рада окреслює стратегічні інтереси Союзу та визначає мету його спільної зовнішньої та безпекової політики. Рада Міністрів формує цю політику в рамках стратегічних настанов Європейської Ради та згідно з положеннями Частини III.

3. Європейська Рада та Рада Міністрів ухвалюють потрібні європейські рішення.

4. Спільну зовнішню та безпекову політику здійснює Міністр закордонних справ Союзу та держави-члени, застосовуючи національні засоби та засоби Союзу.

5. Держави-члени, щоб визначити спільний підхід, провадять між собою, в рамках Європейської Ради та Ради Міністрів, консультації з усіх питань зовнішньої та безпекової політики, що становлять загальний інтерес. Перш ніж чинити будь-які дії на міжнародній арені чи перебирати на себе будь-які зобов'язання, що можуть вплинути на інтереси Союзу, кожній державі-членові належить провести консультації з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради чи Ради Міністрів. Держави-члени збіжністю своїх дій забезпечують спроможність Союзу стверджувати свої інтереси та вартості на міжнародній арені. Держави-члени виявляють взаємну солідарність.

6. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та пріоритетів у галузі спільної зовнішньої та безпекової політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

7. Європейські рішення щодо спільної зовнішньої та безпекової політики ухвалюють Європейська Рада та Рада Міністрів одностайно, крім випадків, зазначених у Частині III. Європейська Рада та Рада Міністрів діють на пропозицію держави-члена, Міністра закордонних справ Союзу, чи цього Міністра за підтримки Комісії. Європейські закони та європейські рамкові закони виключено.

8. Європейська Рада може одностайно ухвалити рішення про те, що Раді Міністрів належить діяти кваліфікованою більшістю в інших випадках, крім зазначених у Частині III.

Стаття 40

Окремі положення про здійснення спільної безпекової та оборонної політики

1. Спільна безпекова та оборонна політика є невідокремною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпечує Союзові оперативну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН ( 995_010 ). Ці завдання належить виконувати, використовуючи ресурси, що їх надають держави-члени.

2. Спільна безпекова та оборонна політика охоплює поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це приведе до спільної оборони, якщо так одностайно вирішить Європейська Рада. У такому разі Європейська Рада рекомендує державам-членам ухвалити це рішення згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Політика Союзу згідно з цією статтею не порушує особливого характеру безпекової та оборонної політики окремих держав-членів та шанує зобов'язання певних держав-членів, що вважають свою спільну оборону зреалізованою в Організації Північноатлантичного договору згідно з умовами Північноатлантичного договору ( 950_008 ) та узгідненою в цих рамках спільною безпековою та оборонною політикою.

3. Держави-члени надають під оруду Союзу цивільні та військові ресурси, щоб здійснювати спільну безпекову та оборонну політику, і так сприяють досягненню мети, що її визначає Рада Міністрів. Ті держави-члени, що разом створюють багатонаціональні сили, також можуть надавати їх під оруду спільної безпекової та оборонної політики.

Держави-члени беруть зобов'язання поступово підвищувати свій військовий потенціал. Щоб визначати оперативні потреби, сприяти заходам, спрямованим задовольнити ці потреби, окреслюванню та, в разі потреби, здійснюванню будь-яких заходів, що зміцнюють промислову та технологічну базу оборонного сектора, брати участь у формуванні європейської політики у сфері військового потенціалу та озброєння, та допомагати Раді Міністрів оцінювати рівень удосконалення військового потенціалу, створено Європейську агенцію з озброєння, досліджень та військового потенціалу.

4. Європейські рішення про реалізацію спільної безпекової та оборонної політики, зокрема рішення про започаткування місій згідно з цією статтею, ухвалює одностайно Рада Міністрів на підставі пропозиції Міністра закордонних справ Союзу чи держави-члена. Міністр закордонних справ Союзу, в належних випадках разом із Комісією, може пропонувати використовувати і національні засоби, і інструменти Союзу.

5. Рада Міністрів може доручити групі держав-членів здійснити місію в рамках Союзу, заради захисту вартостей Союзу та служіння його інтересам. Здійснення таких місій регулює стаття III-211.

6. Держави-члени, чий військовий потенціал задовольняє вищі критерії, та які взяли одна щодо одної більші взаємні зобов'язання в цій сфері з огляду на найвимогливіші місії, запроваджують структурну співпрацю в рамках Союзу. Цю співпрацю регулюють положення статті III-213.

7. До того часу, коли Європейська Рада ухвалить рішення згідно з частиною другою цієї статті, в рамках Союзу належить запровадити ближчу співпрацю в питаннях взаємної оборони. У межах цієї співпраці, якщо одна з держав-членів, що бере участь у співпраці, зазнає збройної агресії на її території, іншим державам-членам, що є учасницями співпраці, належить усіма можливими військовими та іншими засобами допомагати та сприяти їй згідно зі статтею 51 Статуту ООН ( 995_010 ). Держави-учасниці здійснюють ближчу співпрацю у сфері взаємної оборони у близькій співпраці з Організацією Північноатлантичного договору. Докладні положення про участь у цій співпраці, її функціювання та дотичні процедури виробляння рішень сформульовано в статті III-214.

8. З Європейським Парламентом належить провадити регулярні консультації щодо головних аспектів та підставового вибору в галузі спільної безпекової та оборонної політики; його належить постійно інформувати про її розвиток.

Стаття 41

Окремі положення про запровадження простору свободи, безпеки та справедливості

1. Союз становить простір свободи, безпеки та справедливості:

- ухвалюючи європейські закони та європейські рамкові закони, спрямовані, в разі потреби, на зближення національних законодавств у сферах, перелічених у Частині III;

- поглиблюючи взаємну довіру між компетентними органами держав-членів, зокрема на підставі взаємного визнання судових та позасудових рішень;

- через оперативну співпрацю між компетентними органами держав-членів, зокрема поліцією, митними службами та іншими службами, спеціалізованими у сфері запобігання та розкривання кримінальних злочинів.

2. У межах простору свободи, безпеки та справедливості національні парламенти можуть брати участь у механізмах оцінювання, закладених у статті III-161; вони беруть участь у політичному контролі за Європолом та оцінюванні діяльності Євроюсту згідно зі статтями III-177 та III-174.

3. У сфері поліційної та судової співпраці у кримінальних справах держави-члени мають право ініціативи згідно зі статтею III-160 Конституції.

Стаття 42

Застереження щодо солідарності

1. Союз та держави-члени діють разом в дусі солідарності, якщо держава-член зазнала терористичного нападу або стихійного чи антропогенного лиха. Союз мобілізує всі засоби, що є в його розпорядженні, зокрема військові ресурси, що їх держави-члени надають, щоб:

(a) - запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;

- захистити демократичні інституції та цивільне населення від будь-яких терористичних нападів;

- у разі терористичного нападу підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території;

(b) - у разі лиха підтримати державу-члена на прохання її політичних органів влади в межах її території.

2. Докладні умови здійснення цього положення містяться в статті III-231.

ПІДРОЗДІЛ III

ПОСИЛЕНА СПІВПРАЦЯ

Стаття 43

Посилена співпраця

1. Держави-члени, що прагнуть запровадити посилену співпрацю у сферах, що не належать до виключної компетенції Союзу, можуть використовувати його інституції та здійснювати ці компетенції, застосовуючи дотичні положення Конституції з урахуванням меж та процедур, викладених у цій статті та статтях від III-322 до III-329.

Посилена співпраця спрямована на те, щоб досягти мети Союзу, захистити його інтереси та підсилити процес його інтеграції. Ця співпраця, згідно зі статтею III-324, відкрита всім державам-членам від часу її запровадження та в будь-який інший час.

2. Рада Міністрів надає, як крайній засіб, повноваження провадити посилену співпрацю в разі, коли Рада Міністрів установлює, що Союз як ціле не може досягти мети такої співпраці протягом розумного строку, і за умови, що в такій співпраці візьме участь щонайменше третина держав-членів. Раді Міністрів належить діяти згідно з процедурою, викладеною в статті III-325.

3. В ухваленні актів беруть участь лише члени Ради Міністрів, що представляють держави, які беруть участь у посиленій співпраці. Проте всі держави-члени можуть брати участь в обговореннях у Раді Міністрів.

Одностайність складають лише голоси представників держав-учасниць. Кваліфіковану більшість належить визначати як більшість голосів представників держав-учасниць, що представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав. Якщо Конституція не вимагає від Ради Міністрів діяти на підставі пропозиції Комісії, чи коли Рада Міністрів не діє за ініціативою Міністра закордонних справ, потрібна кваліфікована більшість становить дві третини держав-учасниць, що представляють щонайменше три п'ятих населення цих держав.

4. Акти, що їх ухвалено в рамках посиленої співпраці, зобов'язують лише держави, що беруть участь у цій співпраці. Їх не належить вважати acquis, що його мають прийняти кандидати на приєднання до Союзу.

РОЗДІЛ VI

ДЕМОКРАТИЧНЕ ЖИТТЯ СОЮЗУ

Стаття 44

Принцип демократичної рівності

У всіх своїх діях Союз дотримується принципу рівності громадян. Всі дістають однакову увагу від інституцій Союзу.

Стаття 45

Принцип представницької демократії

1. Роботу Союзу належить грунтувати на принципі представницької демократії.

2. Громадян безпосередньо представлено на рівні Союзу в Європейському Парламенті. Держав-членів представляють у Європейській Раді та в Раді Міністрів їхні уряди, підзвітні національним парламентам, що їх обирають їхні громадяни.

3. Кожен громадянин має право брати участь у демократичному житті Союзу. Рішення належить приймати якомога відкритіше та ближче до громадян.

4. Політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості та висловлюванню волі громадян Союзу.

Стаття 46

Принцип учасницької демократії

1. Інституціям Союзу належить доцільними засобами надавати громадянам та представницьким об'єднанням змогу виявляти свої погляди в усіх сферах діяльності Союзу та прилюдно обмінюватися думками.

2. Інституціям Союзу належить підтримувати відкритий, прозорий та регулярний діалог із представницькими об'єднаннями та громадянським суспільством.

3. Комісії належить провадити широкі консультації з зацікавленими сторонами, щоб забезпечити узгодженість та прозорість діяльності Союзу.

4. Щонайменше один мільйон громадян, що походять зі значної кількості держав-членів, можуть запропонувати Комісії висунути будь-яку належну пропозицію з питань, щодо яких, на їхню думку, треба ухвалити правовий акт Союзу на виконання Конституції. Положення про окрему процедуру та умови, за яких можлива така громадянська ініціатива, належить визначити у європейському законі.

Стаття 47

Соціальні партнери та автономний соціальний діалог

Зважаючи на розмаїття національних систем, Європейський Союз визнає роль соціальних партнерів та сприяє її посиленню на рівні Союзу; він сприяє розвиткові діалогу між соціальними партнерами, шануючи їхню автономію.

Стаття 48

Європейський омбудсман

Європейський омбудсман, що його призначає Європейський Парламент, отримує, розслідує та доповідає про скарги щодо неналежного ведення справ в інституціях, органах чи агенціях Союзу. Європейський омбудсман цілком незалежний у виконанні своїх обов'язків.

Стаття 49

Прозорість діяльності інституцій Союзу

1. Щоб сприяти доброму врятуванню та забезпечити участь громадянського суспільства, інституції, органи та агенції Союзу працюють у найвідкритіший спосіб.

2. Європейський Парламент, так само як Рада Міністрів, проводить свої засідання прилюдно, коли розглядає та ухвалює законодавчі пропозиції.

3. Кожен громадянин Союзу, кожна фізична чи юридична особа, що на території держави-члена перебуває чи має місце перебування, зазначене в установчих документах, має, згідно з умовами, закладеними в Частині III, право доступу до документів інституцій, органів та агенцій Союзу, виконаних у будь-якій формі.

4. Європейський закон закладає загальні принципи та межі здійснення права на доступ до таких документів з огляду на суспільні чи приватні інтереси.

5. Згідно з європейським законом, зазначеним у частині четвертій, кожній інституції, органові чи агенції, зазначеним у частині третій, належить визначити у своїх правилах процедури окремі положення про доступ до своїх документів.

Стаття 50

Захист особових даних

1. Кожен має право на захист особових даних, що стосуються його.

2. Правила захисту фізичних осіб, коли їхні особові дані використовують інституції, органи та агенції Союзу чи держави-члени, якщо вони діють у сфері дії права Союзу, та правила вільного руху цих даних, належить закласти в європейському законі. Дотримання цих правил підлягає контролеві незалежного органу влади.

Стаття 51

Статус церков та неконфесійних організацій

1. Союз шанує й не порушує національного правового статусу церков, релігійних об'єднань та громад у державах-членах.

2. Союз із такою самою шаною ставиться до статусу всіх світоглядних та неконфесійних організацій.

3. Визнаючи за цими церквами та організаціями їхню ідентичність та їхній особливий внесок, Союз підтримує відкритий, прозорий та регулярний діалог із ними.

РОЗДІЛ VII

ФІНАНСИ СОЮЗУ

Стаття 52

Бюджетні та фінансові принципи

1. Усі статті прибутків та видатків Союзу належить закладати в кошторисі на кожен фінансовий рік і відображати в бюджеті згідно з положеннями Частини III.

2. Прибутки та видатки, що їх відображено в бюджеті, належить збалансовувати.

3. Закладені в бюджет видатки належить затверджувати на кожен бюджетний рік згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318.

4. Щоб здійснювати видатки, закладені в бюджеті, треба попередньо ухвалити правовий акт обов'язкового характеру, що створює правове підгрунтя заходів Союзу та здійснювання видатків згідно з європейським законом, зазначеним у статті III-318. Цей акт повинен мати форму європейського закону, європейського рамкового закону, європейського регламенту чи європейського рішення.

5. Щоб забезпечити бюджетну дисципліну, Союз не ухвалює жодного акта, що може мати відчутний вплив на бюджет, без гарантій того, що фінансування розглядуваної пропозиції чи заходу можна здійснити в межах власних коштів Союзу та багаторічних фінансових рамок, зазначених у статті 54.

6. Бюджет Союзу належить виконувати згідно з принципом надійного керування фінансами. Держави-члени співпрацюють із Союзом, щоб забезпечити використання закладених у бюджеті коштів згідно з принципами надійного керування фінансами.

7. Союз та держави-члени борються проти шахрайства та будь-яких інших протиправних дій, що завдають шкоди фінансовим інтересам Союзу, згідно з положеннями статті III-321.

Стаття 53

Ресурси Союзу

1. Союз забезпечує себе засобами, потрібними, щоб досягти своєї мети та здійснювати свої політики.

2. Без порушення інших прибутків, Союз фінансує свій бюджет цілком із власних ресурсів.

3. Межі фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради Міністрів, який може також запроваджувати нові категорії ресурсів чи скасовувати чинні категорії. Цей закон не набирає чинності, поки його не схвалять держави-члени згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами. Раді Міністрів належить діяти одностайно після консультацій з Європейським Парламентом.

4. Докладні положення стосовно фінансових ресурсів Союзу належить закладати у європейському законі Ради. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту.

Стаття 54

Багаторічні фінансові рамки

1. Багаторічні фінансові рамки забезпечують упорядкований розвиток видатків Союзу в межах його власних ресурсів. Ці рамки визначають, згідно з положеннями статті III-308, максимальний річний обсяг обов'язкових асигнувань за категоріями видатків.

2. Багаторічні фінансові рамки належить закладати в європейському законі Ради Міністрів. Раді Міністрів належить діяти після отримання згоди Європейського Парламенту, яку належить дати більшістю його членів.

3. Річний бюджет Союзу належить укладати з дотриманням багаторічних фінансових рамок.

4. Раді Міністрів належить одностайно ухвалити перші багаторічні фінансові рамки після того, як Конституція набере чинності.

Стаття 55

Бюджет Союзу

Європейському Парламентові та Раді Міністрів, на пропозицію Комісії та згідно з положеннями, закладеними в статті III-310, належить ухвалювати європейський закон, що визначає річний бюджет Союзу.

РОЗДІЛ VIII

СОЮЗ ТА ЙОГО СУСІДИ

Стаття 56

Союз та його сусіди

1. Союз розвиває особливі зв'язки з сусідніми державами, щоб створити на грунті вартостей Союзу простір розквіту та добросусідства, що йому притаманні близькі та мирні стосунки на засадах співпраці.

2. На ці цілі Союз може, згідно зі статтею III-227, укладати та виконувати окремі угоди з цими країнами. Ці угоди можуть містити взаємні права та зобов'язання, а також можливість спільних дій. Виконання їх є предметом періодичних консультацій.

РОЗДІЛ IX

ЧЛЕНСТВО У СОЮЗІ

Стаття 57

Критерії відповідності та процедура приєднання до Союзу

1. Союз відкритий усім європейським державам, що шанують вартості, зазначені в статті 2, й віддані справі спільного їх поширювання.

2. Будь-яка європейська держава, що прагне стати членом Союзу, надсилає подання до Ради Міністрів. Про подання належить сповістити Європейський Парламент та національні парламенти держав-членів. Раді Міністрів належить діяти одностайно, після консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту. Умови та положення про приєднання визначає угода між державами-членами та державою-кандидатом. Таку угоду належить ратифікувати кожній з договірних держав згідно з відповідними їхніми конституційними вимогами.

Стаття 58

Зупинення прав членства у Союзі

1. На обгрунтовану пропозицію третини держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії Рада Міністрів може, після отримання згоди Європейського Парламенту, більшістю в чотири п'ятих своїх членів ухвалити європейське рішення, що визнає явний ризик того, що держава-член тяжко порушить вартості, зазначені у статті 2. Перш ніж визнати це, Рада Міністрів заслуховує цю державу-члена та, за тією самою процедурою, може надіслати цій державі рекомендації.

Рада Міністрів постійно перевіряє, чи й досі наявні причини такого визнання.

2. На пропозицію однієї третини держав-членів чи Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту Європейська Рада, попередньо запросивши цю державу-члена викласти своє трактування, може одностайно ухвалити європейське рішення, що визнає наявність тяжкого й тривалого порушення державою-членом вартостей, зазначених у статті 2.

3. У разі визнання згідно з частиною другою, Рада Міністрів може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення, що зупиняє певні права зацікавленої держави-члена, що випливають із застосування Конституції, зокрема право голосу цієї держави-члена в Раді Міністрів. Водночас Рада Міністрів враховує можливі наслідки такого зупинення для прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член зобов'язана далі виконувати свої обов'язки за Конституцією.

4. Рада Міністрів згодом може кваліфікованою більшістю ухвалити європейське рішення про зміну чи скасування заходів, що їх вжито згідно з частиною третьою, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила ці заходи.

5. На цілі цієї статті, Раді Міністрів належить діяти без урахування голосу зазначеної держави-члена. Утримання від голосування присутніх членів чи їхніх представників не впливає на ухвалення рішень, зазначених у частині другій.

Цю частину належить також застосовувати в разі зупинення права голосу згідно з частиною третьою.

6. На цілі частин першої та другої, Європейський Парламент ухвалює рішення більшістю в дві третини поданих голосів, що представляють більшість його членів.

Стаття 59

Добровільний вихід із Союзу

1. Будь-яка держава-член може вирішити вийти з Європейського Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

2. Держава-член, що вирішила вийти, сповіщає про свій намір Європейську Раду; Європейська Рада вивчає це сповіщення. З огляду на настанови Європейської Ради, Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій належить сформулювати положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Цю угоду від імені Союзу укладає Рада Міністрів, діючи кваліфікованою більшістю, після отримання згоди Європейського Парламенту.

Представник держави-члена, що виходить із Союзу, не бере участі в обговоренні та ухваленні рішень щодо цієї держави в Європейській Раді чи Раді Міністрів.

3. Дія Конституції щодо держави припиняється від дати набрання чинності угоди про вихід чи, за браком її, через два роки після сповіщення, зазначеного в частині другій, хіба що Європейська Рада, за домовленістю з цією державою-членом, вирішить продовжити цей термін.

4. Якщо держава-член, що вийшла з Союзу, звертається з новим поданням про приєднання, її запит належить піддати процедурі, зазначеній у статті 57.

ЧАСТИНА II

ХАРТІЯ ЗАСАДНИЧИХ ПРАВ СОЮЗУ

ПРЕАМБУЛА

Народи Європи, створюючи дедалі ближчий союз, рішуче прагнуть жити разом у мирному майбутньому на грунті спільних вартостей.

Свідомий свого духовного й морального спадку, Союз грунтується на неподільних універсальних вартостях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки й справедливості, Союз робить людську особистість осердям своєї діяльності. Союз сприяє збереженню та розвиткові цих спільних вартостей, водночас шанує розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях. Союз прагне сприяти збалансованому та стабільному розвиткові й забезпечує вільне пересування людей, товарів, послуг та капіталу, а також свободу підприємницької діяльності.

Ця мета спричиняє потребу, з огляду на зміни у суспільстві, соціальний поступ та науковий і технологічний розвиток, посилити захист засадничих прав, унаочнивши їх у Хартії.

Ця Хартія, з належною шаною до повноважень та завдань Союзу та принципу субсидіарності, ще раз підтверджує права, що випливають, зокрема, з конституційних традицій та спільних для всіх держав-членів міжнародних зобов'язань, Європейської Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод ( 995_004 ), Соціальних Хартій ( 994_300, 994_062 ), що їх ухвалили Союз та Рада Європи, та судової практики Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У цьому контексті суди Союзу та держав-членів тлумачать Хартію з належним урахуванням пояснень, підготованих з ініціативи Президії Конвенту, що розробив Хартію.

Використання цих прав породжує відповідальність та обов'язки щодо інших осіб, людської спільноти та прийдешніх поколінь.

Отже, Союз визнає права, свободи та принципи, що їх сформульовано нижче.

РОЗДІЛ I

ГІДНІСТЬ

Стаття II-1

Людська гідність

Людська гідність є непорушною. Її належить шанувати та захищати.

Стаття II-2

Право на життя

1. Кожен має право на життя.

2. Нікого не можна засудити до смертної кари чи стратити.

Стаття II-3

Право на особисту цілість

1. Кожен має право на шанування його фізичної цілості та психічної цілісності.

2. У сфері медицини та біології предметом особливого шанування є:

(a) вільна й свідома згода зацікавленої особи згідно з процедурами, закладеними в законі,

(b) заборона євгенічних практик, зокрема спрямованих на селекцію людей,

(c) заборона використовувати тіло людини та його частини як джерело фінансового прибутку,

(d) заборона репродуктивного клонування людини.

Стаття II-4

Заборона катування та нелюдського чи принизливого поводження чи покарання

Нікого не можна піддавати катуванню чи нелюдському чи принизливому поводженню чи покаранню.

Стаття II-5

Заборона рабства та примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві чи в примусовій залежності.

2. Нікого не можна силувати до примусової чи обов'язкової праці.

3. Торгівлю людьми заборонено.

РОЗДІЛ II

СВОБОДИ

Стаття II-6

Право на свободу та безпеку

Кожен має право на особисту свободу та безпеку.

Стаття II-7

Шанування приватного та сімейного життя

Кожен має право на шанування його приватного та сімейного життя, житла та засобів спілкування.

Стаття II-8

Захист особових даних