Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку Європейського Союзу

16.06.2017

UA

Офіційний вісник Європейського Союзу

L 154/1

(До Розділу ІV: "Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею"

Глава 9. Інтелектуальна власність)

РЕГЛАМЕНТ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 2017/1001

від 14 червня 2017 року

про торговельну марку Європейського Союзу

(кодифікація)

(Текст стосується ЄЕП)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема перший параграф його статті 118,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам,

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою (1),

Оскільки:

(1) До Регламенту Ради (ЄС) № 207/2009 (2) неодноразово вносили істотні зміни та доповнення (3). Для чіткості та раціональності згаданий Регламент необхідно кодифікувати.

(2) За Регламентом Ради (ЄС) № 40/94 (4). кодифікованим у 2009 році як Регламент (ЄС) № 207/2009, було створено систему охорони торговельних марок, спеціально призначену для Союзу, яка забезпечувала охорону торговельних марок на рівні Союзу паралельно з охороною торговельних марок, доступною на рівні держав-членів, відповідно до національних систем торговельних марок, гармонізованих Директивою Ради 89/104/ЄЕС (5), яку було кодифіковано як Директиву Європейського Парламенту і Ради 2008/95/ ЄС (6).

(3) Бажано сприяти на всій території Союзу гармонійному розвитку економічної діяльності й постійному та виваженому розширенню шляхом завершення створення внутрішнього ринку, який належно функціонує та пропонує умови, подібні до тих, які діють на національному ринку. Щоб створити ринок такого виду та все більше перетворювати його на єдиний ринок, необхідно не лише усунути бар'єри для вільного руху товарів і послуг та ввести механізми, які забезпечуватимуть, що конкуренцію не буде спотворено, але й, крім того, необхідно встановити правові умови, які дадуть можливість підприємствам адаптувати свою діяльність як з виробництва і розповсюдження товарів, так і з надання послуг, до масштабу Союзу. Для таких цілей торговельні марки, які дозволяють вирізняти продукти та послуги підприємств шляхом використання ідентичних засобів на всій території Союзу, незважаючи на кордони, повинні бути серед правових інструментів, які підприємства мають у своєму розпорядженні.

(4) 3 метою реалізації зазначених цілей Союзу виникає необхідність виробити для Союзу механізми для торговельних марок, за допомогою яких підприємства зможуть з застосуванням однієї процедурної системи отримати торговельні марки ЄС, для яких надається єдина охорона та які діють на території всього Союзу. Принцип єдиного характеру торговельної марки ЄС, викладений таким чином, застосовують, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

(5) Бар'єр територіальності прав, наданих власникам торговельних марок законодавством держав-членів, не можна усунути шляхом наближення законодавств. Щоб розгорнути без обмежень економічну діяльність на всьому внутрішньому ринку на користь підприємств, необхідно уможливити реєстрацію торговельних марок, які регулює єдине право Союзу, що прямо застосовується в усіх державах-членах.

(6) Досвід, набутий з моменту створення системи торговельних марок Союзу, показав, що підприємства із Союзу та з третіх країн прийняли систему, яка стала успішним та життєздатним доповненням до охорони торговельних марок на рівні держав-членів та її альтернативою.

(7) Однак право Союзу щодо торговельних марок не замінює право держав-членів щодо торговельних марок. Насправді, було б несправедливо вимагати від підприємств подавати заявку на реєстрацію їхніх торговельних марок як торговельних марок ЄС.

(8) Національні торговельні марки залишаються необхідними для тих підприємств, які не потребують охорони своїх торговельних марок на рівні Союзу або які не можуть отримати охорону на всій території Союзу, тоді як нема жодних перепон для національної охорони. Кожна особа, яка бажає отримати охорону торговельної марки, повинна мати право вирішувати, чи необхідна охорона торговельної марки лише як національної торговельної марки в одній державі-члені або кількох державах-членах, чи лише як торговельної марки ЄС, чи як така й інша.

(9) Права на торговельну марку ЄС можна отримати лише шляхом її реєстрації, а реєстрацію відхиляють, зокрема, якщо торговельна марка не є відмітною, якщо вона є незаконною або конфліктує з більш ранніми правами.

(10) Необхідно дозволити представляти позначення у будь-якій відповідній формі, використовуючи загальнодоступні технології, а отже необов'язково із застосуванням графічних засобів, якщо представлення є чітким, точним, самодостатнім, легкодоступним, зрозумілим, тривким та об'єктивним.

(11) Охорона, передбачена для торговельної марки ЄС, функція якої полягає, зокрема, у гарантуванні того, що торговельна марка є зазначенням походження, повинна бути абсолютною у разі ідентичності між маркою та позначенням і товарами або послугами. Охорону також застосовують у разі схожості марки і позначення та товарів або послуг. Поняття схожості необхідно тлумачити у зв'язку з імовірністю сплутання. Імовірність сплутання, оцінка якої залежить від численних елементів та, зокрема, визнання на ринку торговельної марки, асоціацій з використовуваним або зареєстрованим позначенням, які можуть виникнути, ступеня схожості між торговельною маркою і позначенням та між ідентифікованими товарами і послугами, повинна становити спеціальну умову отримання такої охорони.

(12) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність принципу пріоритету, за яким зареєстрована більш рання торговельна марка має перевагу над пізніше зареєстрованими торговельними марками, необхідно передбачити, що реалізація прав, наданих торговельною маркою ЄС, не повинна обмежувати права власників, набуті до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС. Це відповідає статті 16(1) Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року.

(13) Сплутання комерційного джерела походження товарів або послуг може виникнути, якщо компанія використовує таке саме або схоже позначення як торговельну назву у такий спосіб, що виникає зв'язок між компанією, яка має цю назву, і товарами та послугами, які походять від такої компанії. Тому порушенням торговельної марки ЄС необхідно також вважати використання позначення як торговельної назви чи схожого позначення, якщо таке використовують для цілей вирізнення товарів або послуг.

(14) Щоб забезпечити правову визначеність та цілковиту відповідність конкретному законодавству Союзу, доцільно передбачити, щоб власник торговельної марки мав право забороняти третій особі використовувати позначення у порівняльній рекламі, коли така порівняльна реклама суперечить Директиві Європейського Парламенту і Ради 2006/114/ЄС (7).

(15) Щоб забезпечити охорону торговельної марки та дієво боротися з підроблюванням, а також відповідно до міжнародних зобов'язань Союзу у рамках Світової організації торгівлі (СОТ), зокрема статті V Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) про свободу транзиту, та щодо генеричних лікарських засобів, Декларації про Угоду ТРІПС і громадське здоров'я, ухваленої на Дохійській Конференції Міністрів країн-учасниць СОТ 14 листопада 2001 року, власник торговельної марки ЄС повинен мати право запобігати ввезенню третіми особами у ході торгівлі товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому, якщо такі товари походять з третіх країн та на них нанесено без дозволу торговельну марку, яка є ідентичною або по суті ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів.

(16) Для цієї цілі власникам торговельної марки ЄС необхідно дозволити запобігати ввезенню контрафактних товарів та їх поміщенню у всіх ситуаціях на митниці, у тому числі транзит, перевантаження, зберігання на складі, вільні зони, тимчасове зберігання, переробку на митній території або тимчасове ввезення, а також якщо такі товари не призначені для введення в обіг на ринку Союзу. Під час здійснення митного контролю митні органи повинні використовувати повноваження та процедури, встановлені у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 608/2013 (8), також на прохання правовласників. Зокрема, митні органи повинні здійснювати відповідний контроль на підставі критеріїв аналізу ризиків.

(17) Щоб урегулювати необхідність забезпечити ефективний захист прав на торговельну марку та необхідність уникати перешкоджання вільному потоку торгівлі законними товарами, право власника торговельної марки ЄС повинно втратити свою силу, якщо у межах подальших проваджень, ініційованих у суді ЄС у справах торговельних марок ("суд ЄС у справах торговельних марок"), компетентному ухвалювати рішення по суті щодо того, чи порушено права на торговельну марку ЄС, декларант або власник товарів може довести, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

(18) У статті 28 Регламенту (ЄС) № 608/2013 передбачено, що правовласник повинен нести відповідальність за шкоду, завдану власнику товарів, якщо, між іншим, пізніше встановлено, що відповідні товари не порушують право інтелектуальної власності.

(19) Необхідно вжити належних заходів з метою забезпечення безперешкодного транзиту генеричних лікарських засобів. Щодо міжнародних непатентованих назв (МНН) як всесвітньо визнаних генеричних назв діючих речовин фармацевтичних препаратів надзвичайно важливим є враховувати чинні обмеження дії прав на торговельну марку ЄС. Відповідно, власник торговельної марки ЄС не повинен мати права перешкоджати ввезенню третьою особою товарів на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у ньому на підставі схожості МНН діючої речовини лікарських засобів з торговельною маркою.

(20) Щоб надати можливість власникам торговельних марок ЄС ефективно боротися з підробленням, вони повинні мати право забороняти нанесення торговельної марки, яка створює порушення, на товари та виконання підготовчих дій до нанесення.

(21) Виключні права, надані торговельною маркою ЄС, не повинні давати власнику право забороняти третім особам використання позначень або зазначень, які використовують добросовісно, а отже відповідно до чесних практик у промислових та комерційних справах. Щоб забезпечити рівні умови для торговельних назв і торговельних марок ЄС у разі виникнення конфліктів, зважаючи на те, що для торговельних назв регулярно надають необмежену охорону від застосування пізніших торговельних марок, таке використання необхідно вважати лише таким, що включає використання власного імені/прізвища третьої особи. Надалі необхідно дозволити використання описових або невідмітних позначень або зазначень загалом. Крім того, власник не повинен мати права перешкоджати добросовісному та чесному використанню торговельної марки ЄС для цілей ідентифікації чи віднесення товарів або послуг до такого власника. Використання торговельної марки третіми особами, щоб привернути увагу споживача до перепродажу непідроблених товарів, які спочатку було продано в Союзі власником торговельної марки ЄС або за його згоди, необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Використання торговельної марки третіми особами для цілей художнього вираження необхідно вважати добросовісним та чесним, якщо воно водночас відповідає чесним практикам у промислових та комерційних справах. Крім того, цей Регламент необхідно застосовувати у спосіб, який забезпечує цілковиту повагу до фундаментальних прав і свобод, зокрема свободи вираження поглядів.

(22) З принципу вільного руху товарів випливає, що суттєвим є те, щоб власник торговельної марки ЄС не мав права забороняти її використання третьою особою у зв'язку з товарами, випущеними ним або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під торговельною маркою, за винятком випадків, коли власник має законні підстави заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів.

(23) Щоб забезпечити правову визначеність та захистити законно набуті права на торговельну марку, доцільно та необхідно встановити, без обмеження принципу незастосування пізнішої торговельної марки на противагу більш ранній торговельній марці, що власники торговельних марок ЄС не повинні мати права заперечувати проти використання пізнішої торговельної марки, якщо пізнішу торговельну марку було отримано у той час, коли більш ранню торговельну марку не можна було застосовувати на противагу пізнішій торговельній марці.

(24) Не існує жодного правомірного обґрунтування охорони торговельних марок ЄС або, на противагу їм, будь-якої торговельної марки, яку було зареєстровано до них, окрім фактичного використання торговельних марок.

(25) Для цілей рівності та правової визначеності використання торговельної марки ЄС у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють відмітного характеру такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, повинно бути достатнім для збереження наданих прав незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано.

(26) Торговельну марку ЄС необхідно вважати предметом власності, який існує окремо від підприємств, товари або послуги яких позначено нею. Відповідно, повинна існувати можливість передати її, надати її як забезпечення на користь третьої особи та зробити її предметом ліцензії.

(27) Необхідно вживати адміністративних заходів на рівні Союзу для імплементації щодо кожної торговельної марки права у сфері торговельних марок, установленого цим Регламентом. Таким чином, важливо, зберігаючи існуючу інституційну структуру та баланс повноважень Союзу, передбачити створення Офісу з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс"), який буде незалежним у технічних питаннях та матиме правову, адміністративну і фінансову автономію. Для цього необхідно та доцільно, щоб Офіс був органом Союзу, який має правосуб'єктність та реалізовує повноваження, надані йому цим Регламентом, та функціонує у межах права Союзу, не послаблюючи компетенції установ Союзу.

(28) Охорону торговельної марки ЄС надають для конкретних товарів або послуг, характер і кількість яких визначають обсяг охорони, передбачений для власника торговельної марки. Таким чином, суттєвим є встановлення правил позначення та класифікації товарів і послуг у цьому Регламенті та забезпечення правової визначеності і раціонального адміністрування, вимагаючи достатньо чіткої і точної ідентифікації заявником товарів та послуг, охорона торговельної марки для яких є необхідною, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі заявки визначати масштаб охорони, на отримання якої подано заявку. Використання загальних термінів необхідно тлумачити як таке, що охоплює всі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення терміну. Власникам торговельних марок ЄС, які на підставі практики Офісу до 22 червня 2012 року були зареєстровані для заголовку класу із системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року, необхідно надати можливість адаптувати свої списки товарів і послуг, щоб забезпечити відповідність вмісту реєстру необхідному стандарту чіткості і точності згідно з судовою практикою Суду Європейського Союзу.

(29) Щоб уникнути зайвих затримок у реєстрації торговельних марок ЄС, доцільно встановити режим додаткового пошуку торговельних марок ЄС та національних торговельних марок, який повинен бути гнучким з огляду на потреби та переваги користувачів. Додатковий пошук торговельних марок ЄС та національних торговельних марок необхідно доповнити всеосяжними, швидкими та потужними пошуковими системами, надавши їх у безкоштовне користування громадськості у контексті співпраці між Офісом і центральними офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу.

(30) Необхідно забезпечити правовий захист осіб, на які поширюється рішення Офісу, у спосіб, який відповідає особливому характеру законодавства у сфері торговельних марок. Для цього необхідно передбачити положення про оскарження рішень різних підрозділів вироблення й ухвалення рішень Офісу. Апеляційна рада Офісу повинна ухвалювати рішення щодо оскарження. Рішення Апеляційної ради повинні, у свою чергу, підлягати перегляду у Загальному суді, який має повноваження скасувати або змінити опротестовуване рішення.

(31) Щоб забезпечити охорону торговельних марок ЄС, держави-члени повинні призначати, беручи до уваги свої власні національні системи, якомога обмеженішу кількість національних судів першої та другої інстанцій з юрисдикцією у справах щодо порушення та дійсності торговельних марок ЄС.

(32) Суттєвим є те, щоб рішення щодо дійсності та порушення торговельних марок ЄС мали силу на всій території Союзу та охоплювали таку територію, оскільки це єдиний спосіб запобігти ухваленню суперечливих рішень з боку судів та Офісу, а також забезпечити, щоб єдиний характер торговельних марок ЄС не було підірвано. Положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1215/2012 (9). застосовується до всіх судових позовів, пов'язаних з торговельними марками ЄС, якщо у цьому Регламенті не передбачено відступ від таких правил.

(33) Необхідно уникати ухвалення суперечливих рішень за позовами, які стосуються однакових дій та однакових сторін та подані на підставі торговельної марки ЄС і паралельної національної торговельної марки. Для цієї цілі, якщо позови подаються в одній державі-члені, спосіб, у який цього необхідно досягти, регулюється національними процесуальними положеннями, які не обмежуються цим Регламентом, а якщо позови подано в різних державах-членах, є доцільними положення, вироблені на підставі правил (lis pendens) (заборона одночасного розгляду однієї і тієї ж справи у декількох інстанціях) та пов'язаних позовів відповідно до Регламенту (ЄС) № 1215/2012.

(34) З метою сприяння зближенню практик та розроблення спільних інструментів необхідно встановити відповідні рамки для співпраці між Офісом та офісами з промислової власності держав-членів, у тому числі з Офісом з інтелектуальної власності Бенілюксу, які визначають ключові сфери співпраці та надають можливість Офісу координувати відповідні спільні проекти, які становлять інтерес для Союзу та держав-членів, і фінансувати такі проекти у межах максимальної суми. Така співпраця повинна бути корисною для підприємств, які використовують системи торговельних марок у Європі. Для користувачів режиму Союзу, встановленого у цьому Регламенті, проекти, зокрема бази даних для цілей пошуку та консультацій, повинні забезпечити додаткові інклюзивні та ефективні інструменти, які є безкоштовними, для дотримання конкретних вимог, що виникають на підставі єдиного характеру торговельної марки ЄС.

(35) Бажано сприяти мирному, швидкому та ефективному врегулюванню суперечок, доручивши Офісу створення центру медіації, послугами якого може скористатися будь-яка особа для мирного врегулювання суперечок, пов'язаних із торговельними марками ЄС та зразками Співтовариства, за взаємною згодою.

(36) Установлення системи торговельних марок ЄС спричинило збільшення фінансового навантаження на центральні офіси з промислової власності та інші органи держав-членів. Додаткові витрати, пов'язані з розглядом більшої кількості проваджень щодо заперечень та проваджень щодо недійсності, ініційованих у зв'язку з торговельними марками або ініційованих власниками таких торговельних марок; з роз'яснювальною роботою щодо системи торговельних марок ЄС; а також з роботою, спрямованою на забезпечення захисту прав на торговельні марки ЄС. Таким чином, доцільно забезпечити компенсацію Офісом частини витрат, понесених державами-членами у зв'язку з роллю, яку вони відіграють у забезпеченні безперебійного функціонування системи торговельних марок ЄС. Виплата такої компенсації повинна ґрунтуватися на поданих державами-членами відповідних статистичних даних. Компенсація витрат не повинна здійснюватися у такому обсязі, який би призвів до дефіциту бюджету Офісу.

(37) Щоб гарантувати цілковиту автономію та незалежність Офісу, необхідним вважають надання автономного бюджету, надходження до якого в основному становлять збори, що сплачують користувачі системи. Проте бюджетну процедуру Союзу продовжують застосовувати, якщо йдеться про дотації, які надаються за рахунок загального бюджету Союзу. Крім того, Рахункова Палата повинна проводити аудит звітів.

(38) В інтересах раціонального фінансового управління необхідно уникати накопичення Офісом значних надлишків бюджету. Це не повинно обмежувати Офіс у підтримуванні фінансового резерву, який покриває його однорічні операційні витрати, для забезпечення безперервності його діяльності та виконання його завдань. Такий резерв необхідно використовувати лише для забезпечення безперервності виконання завдань Офісу, як зазначено у цьому Регламенті.

(39) Зважаючи на суттєву важливість сум зборів, які сплачують Офісу за функціонування системи торговельних марок ЄС та її взаємодоповнювальний зв'язок із системами національних торговельних марок, необхідно встановити суми таких зборів безпосередньо у цьому Регламенті у формі додатку. Суми зборів необхідно встановити на рівні, який забезпечуватиме: по-перше, достатність загалом доходу, який вони приносять, для збалансування бюджету Офісу; по-друге, співіснування системи торговельних марок ЄС і системи національних торговельних марок та їх взаємодоповнюваність, враховуючи також розмір ринку, який охоплюють торговельні марки ЄС, та потреби малих і середніх підприємств; по-третє, ефективний захист прав власників торговельних марок ЄС у державах-членах.

(40) Щоб забезпечити дієву, ефективну та оперативну експертизу і реєстрацію Офісом заявок на торговельні марки ЄС з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення та процедур, які регулюють внесення змін і доповнень до заявки.

(41) Щоб забезпечити анулювання торговельної марки ЄС або визнання її недійсною у дієвий та ефективний спосіб з застосуванням прозорих, ґрунтовних, чесних і справедливих процедур, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення процедур анулювання та визнання недійсності.

(42) Щоб уможливити дієвий, ефективний і повний перегляд рішень Офісу Апеляційною радою з застосуванням прозорої, ґрунтовної, чесної і справедливої процедури, у якій враховано принципи, встановлені у цьому Регламенті, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення офіційного змісту повідомлення про оскарження, процедури подання та розгляду оскарження, офіційного змісту та форми рішень Апеляційної ради та відшкодування збору за оскарження.

(43) Щоб забезпечити безперебійне, дієве й ефективне функціонування системи торговельних марок ЄС, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення вимог щодо деталей усних проваджень та детальних механізмів збору доказів, детальних механізмів повідомлення, засобів комунікації та форм, які використовуватимуть сторони провадження, правил, які регулюють обчислення та тривалість строків, порядку скасування рішення і виключення запису з реєстру, детальних механізмів відновлення проваджень та деталей щодо представництва в Офісі.

(44) Щоб забезпечити дієву і ефективну організацію Апеляційної ради, Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей організації Апеляційної ради.

(45) Щоб забезпечити дієву і ефективну реєстрацію міжнародних торговельних марок у спосіб, який цілком відповідає правилам Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків і марок, ухваленої у Мадриді 27 червня 1989 року, ("Мадридський протокол"), Комісії необхідно делегувати повноваження ухвалювати акти відповідно до статті 290 Договору про функціонування Європейського Союзу для визначення деталей щодо процедур подання і розгляду заперечення, у тому числі встановлення необхідних комунікацій із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), та деталей щодо процедури міжнародних реєстрацій на підставі базової заявки або базової реєстрації, пов'язаних з колективною маркою, сертифікаційною маркою або гарантійною маркою.

(46) Особливо важливим є надання Комісією відповідних консультацій у межах своєї підготовчої роботи, у тому числі на експертному рівні, та проведення таких консультацій згідно з принципами, встановленими в Міжінституційній угоді про кращу законотворчу діяльність від 13 квітня 2016 року (10). Зокрема, щоб забезпечити рівну участь у підготовці делегованих актів, Європейський Парламент і Рада отримують усі документи одночасно з усіма експертами держав-членів і їхні експерти систематично отримують можливість доступу до засідань експертних груп Комісії, які займаються підготовкою делегованих актів.

(47) Щоб забезпечити однакові умови для імплементації цього Регламенту, Комісію необхідно наділити виконавчими повноваженнями для визначення деталей щодо заявок, запитів, сертифікатів, заяв, норм, повідомлень і будь-яких інших документів за відповідними процедурними вимогами, встановленими у цьому Регламенті, а також для визначення максимальних ставок, необхідних для проваджень витрат і фактично понесених витрат, деталей щодо публікацій в Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу і Офіційному віснику Офісу, детальних механізмів обміну інформацією між Офісом і національними органами, детальних механізмів перекладу супровідних документів у межах письмових проваджень, точних видів рішень, які ухвалює єдиний член відділу розгляду заперечень або відділу виключення з реєстру, деталей обов'язку щодо повідомлення згідно з Мадридським протоколом і детальних вимог щодо заяви про територіальне поширення після міжнародної реєстрації. Такі повноваження необхідно реалізовувати згідно з Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (11).

(48) Оскільки цілі цього Регламенту не можуть достатньою мірою бути досягнуті державами-членами, але їх можна, з огляду на його масштаб і наслідки, краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалити інструменти згідно з принципом субсидіарності, як встановлено у статті 5 Договору про Європейський Союз. Згідно з принципом пропорційності, як встановлено у зазначеній статті, цей Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей,

УХВАЛИЛИ ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

ГЛАВА I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Торговельна марка ЄС

1. Торговельну марку для товарів і послуг, яку зареєстровано відповідно до умов, викладених у цьому Регламенті, та у спосіб, передбачений у цьому Регламенті, далі іменують як "торговельна марка Європейського Союзу" ("торговельна марка ЄС").

2. Торговельна марка ЄС має єдиний характер. Вона має однакову силу на території всього Союзу: вона підлягає реєстрації, передачі або відмові та є предметом рішення про анулювання прав власника чи визнання її недійсною, а її використання підлягає забороні лише для всього Союзу. Цей принцип застосовується, якщо інше не передбачено у цьому Регламенті.

Стаття 2

Офіс

1. Створюється Офіс з інтелектуальної власності Європейського Союзу ("Офіс").

2. Усі покликання у праві Союзу на Офіс гармонізації внутрішнього ринку (торговельні марки і зразки) читають як покликання на Офіс.

Стаття 3

Дієздатність

Для цілі імплементації цього Регламенту компанії або фірми та інші юридичні установи вважають юридичними особами, якщо відповідно до права, що регулює їхню діяльність, вони є здатними від власного імені мати права й обов'язки всіх видів, укладати договори або вчиняти інші юридичні дії, бути позивачем та відповідачем у суді.

ГЛАВА II

ПРАВО У СФЕРІ ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК

СЕКЦІЯ 1

Означення торговельної марки ЄС та отримання торговельної марки ЄС

Стаття 4

Позначення, з яких може складатися торговельна марка ЄС

Торговельна марка ЄС може складатися з будь-яких позначень, зокрема слів, у тому числі власних імен та прізвищ, або зразків, літер, цифр, кольорів, форм товарів, або паковань товарів, або звуків, за умови, що такі знаки можуть:

(a) вирізняти товари або послуги одного підприємства з-поміж товарів або послуг інших підприємств; та

(b) бути позначені у Реєстрі торговельних марок Європейського Союзу ("Реєстр") у спосіб, який надає можливість компетентним органами та громадськості визначити чіткий і точний предмет охорони, наданої їх власнику.

Стаття 5

Особи, які можуть бути власниками торговельних марок ЄС

Будь-яка фізична або юридична особа, у тому числі органи, створені відповідно до публічного права, може бути власником торговельної марки ЄС.

Стаття 6

Способи отримання торговельної марки ЄС

Торговельну марку ЄС отримують шляхом реєстрації.

Стаття 7

Абсолютні підстави для відмови

1. Реєстрації не підлягають:

(a) знаки, які не відповідають вимогам статті 4;

(b) торговельні марки, які не мають розрізняльних ознак;

(c) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що можуть слугувати у торгівлі засобами визначення виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження або часу виробництва товарів чи надання послуг або інших властивостей товарів чи послуг;

(d) торговельні марки, які складаються лише з позначень або зазначень, що стали загальновживаними для сучасної мови або bona fide та усталених практик торгівлі;

(e) позначення, які складаються лише з:

(i) форми або іншої властивості, що випливає з характеру самих товарів;

(ii) форми або іншої властивості товарів, необхідної для отримання технічного результату;

(iii) форми або іншої властивості, що додає значної цінності товарам;

(f) торговельні марки, які суперечать публічному порядку або прийнятим принципам моралі;

(g) торговельні марки, які мають такий характер, що вводить в оману громадськість, наприклад, щодо характеру, якості та географічного походження товарів чи послуг;

(h) торговельні марки, використання яких не було дозволено компетентними органами та які буде відхилено згідно зі статтею 6ter Паризької конвенції про охорону промислової власності ("Паризька конвенція");

(i) торговельні марки, які містять відзнаки, емблеми або герби, відмінні від тих, що охоплює стаття 6ter Паризької конвенції, та які становлять суспільний інтерес, крім випадків, коли компетентний орган надав згоду на їх реєстрацію;

(j) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу, національного права або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону назв місця походження та географічних зазначень;

(k) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону традиційних назв для вина;

(l) торговельні марки, виключені з реєстрації відповідно до законодавства Союзу або міжнародних угод, стороною яких є Союз, що передбачають охорону гарантованих традиційних особливостей;

(m) торговельні марки, які містять або відтворюють у своїх суттєвих елементах назву сорту рослин, раніше зареєстрованого відповідно до законодавства Союзу або національного права, або міжнародних угод, сторонами яких є Союз і відповідна держава-член, що передбачають охорону прав на сорти рослин, та які стосуються сортів рослин такого самого або близькоспорідненого виду.

2. Параграф 1 застосовується незважаючи на те, що підстави для неможливості реєстрації існують лише у частині Союзу.

3. Параграф 1(b), (c) і (d) не застосовується, якщо торговельна марка набула розрізняльних ознак щодо товарів чи послуг, на реєстрацію для яких подано заявку, внаслідок її використання.

Стаття 8

Відносні підстави для відмови

1. У разі заперечення власника більш ранньої торговельної марки торговельна марка, на реєстрацію якої подано заявку, не підлягає реєстрації:

(a) якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці і товари чи послуги, на реєстрацію торговельної марки для яких подано заявку, є ідентичними товарам чи послугам, для яких більш рання торговельна марка перебуває під охороною;

(b) якщо через ідентичність або схожість з більш ранньою торговельною маркою та ідентичність або схожість з товарами чи послугами, які охоплюють торговельні марки, існує ймовірність сплутання частиною громадськості на території, на якій більш рання торговельна марка перебуває під охороною; ймовірність сплутання охоплює ймовірність асоціації з більш ранньою торговельною маркою.

2. Для цілей параграфу 1 "більш рання торговельна марка" означає:

(a) такі види торговельних марок, дата подання заявки на реєстрацію яких є більш ранньою, ніж дата подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, враховуючи, за доцільності, пріоритет, заявлений для таких торговельних марок:

(i) торговельні марки ЄС;

(ii) торговельні марки, зареєстровані у державі-члені або, у ситуації з Бельгією, Нідерландами і Люксембургом, в Офісі з інтелектуальної власності Бенілюксу;

(iii) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у державах-членах;

(iv) торговельні марки, зареєстровані відповідно до міжнародних угод, які діють у Союзі;

(b) заявки на торговельні марки, про які йдеться у пункті (а), що підлягають реєстрації;

(c) торговельні марки, які на дату подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або, за доцільності, на дату пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС, є добре відомими у державі-члені у тому значенні, у якому слова "добре відомий" використовуються у статті 6bis Паризької конвенції.

3. У разі заперечення власником торговельної марки торговельну марку не реєструють, якщо агент або представник власника торговельної марки подає заявку на її реєстрацію на своє власне ім'я без згоди власника, крім випадків, коли агент чи представник обґрунтовує свої дії.

4. У разі заперечення власником незареєстрованої торговельної марки або іншого позначення, використовуваного у межах торгівлі, що має більше ніж просто місцеве значення, торговельну марку, на реєстрацію якої подано заявку, не реєструють, якщо і наскільки відповідно до законодавства Союзу або права держави-члена, що регулює такий знак:

(a) права на таке позначення було набуто до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або до дати пріоритету, заявленого для заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) таке позначення надає своєму власнику право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

5. У разі заперечення власником зареєстрованої більш ранньої торговельної марки у розумінні параграфу 2 торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо вона є ідентичною більш ранній торговельній марці або схожою на неї, незважаючи те, чи товари або послуги, заявку на торговельну марку для яких подано, є ідентичними товарам або послугам, для яких зареєстровано більш ранню торговельну марку, схожими чи несхожими з такими, якщо - у ситуації з торговельною маркою ЄС - торговельна марка має репутацію у Союзі або - у ситуації з більш ранньою національною торговельною маркою - торговельна марка має репутацію у відповідній державі-члені та якщо використання без належної підстави торговельної марки, на яку подано заявку, приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації більш ранньої торговельної марки чи шкодить таким її ознакам або репутації.

6. У разі заперечення будь-якою особою, уповноваженою за відповідним правом реалізовувати права, що виникають на підставі назви місця походження або географічного зазначення, торговельну марку, на яку подано заявку, не реєструють, якщо відповідно до законодавства Союзу або національного права, що передбачає охорону назв місць походження або географічних зазначень:

(i) заявку на назву місця походження або географічне зазначення подано відповідно до законодавства Союзу або національного права до дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки ЄС або дати пріоритету, заявленого для заявки, що підлягає подальшій реєстрації;

(ii) така назва місця походження або географічне зазначення надає право забороняти використання пізнішої торговельної марки.

СЕКЦІЯ 2

Дія торговельної марки ЄС

Стаття 9

Права, надані торговельною маркою ЄС

1. Реєстрація торговельної марки ЄС надає власнику виключні права на неї.

2. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС має право перешкоджати всім третім особам, які не отримали його згоди, використовувати у межах торгівлі для товарів чи послуг будь-яке позначення, якщо:

(a) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС;

(b) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею та використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо існує ймовірність сплутання частиною громадськості; ймовірність сплутання включає ймовірність асоціації позначення з торговельною маркою;

(c) позначення є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, незважаючи на те, чи він використовується для товарів чи послуг, що є ідентичними товарам чи послугам, для яких зареєстровано торговельну марку ЄС, або схожими з ними, якщо торговельна марка ЄС має репутацію в Союзі і якщо використання без належної підстави такого позначення приносить несправедливу вигоду від розрізняльних ознак або репутації торговельної марки ЄС чи шкодить таким її ознакам або репутації.

3. За параграфом 2 забороні може підлягати, зокрема:

(a) нанесення позначення на товари чи паковання таких товарів;

(b) пропонування товарів, введення їх на ринок або зберігання їх для таких цілей під позначенням, або пропонування чи надання послуг під позначенням;

(c) імпортування або експортування товарів під позначенням;

(d) використання позначення як торговельної або корпоративної назви або частини торговельної або корпоративної назви;

(e) використання позначення в діловій документації та у рекламі;

(f) використання позначення в порівняльній рекламі у спосіб, що суперечить Директиві 2006/114/ЄС.

4. Без обмеження прав власників, набутих до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС, власник такої торговельної марки ЄС також має право перешкоджати всім третім особам ввозити товари у межах торгівлі на територію Союзу без випуску їх у вільний обіг у Союзі, якщо такі товари, у тому числі паковання, походять з третіх країн та носять без отримання дозволу торговельну марку, яка є ідентичною торговельній марці ЄС, зареєстрованій для таких товарів, або яку не можна вирізнити за її істотними аспектами від такої торговельної марки.

Право власника торговельної марки ЄС відповідно до першого підпараграфу втрачає свою силу, якщо у межах провадження щодо встановлення порушення торговельної марки ЄС, ініційованого згідно з Регламентом (ЄС) № 608/2013, декларант або власник товарів надає докази того, що власник торговельної марки ЄС не має права забороняти введення товарів в обіг у країні кінцевого призначення.

Стаття 10

Право на заборону підготовчих дій у зв'язку з використанням паковання чи інших засобів

Якщо існує ризик, що паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які нанесено марку, можуть використовуватися для товарів чи послуг і таке використання становило б порушення прав власника торговельної марки ЄС за статтею 9(2) і (3), власник такої торговельної марки має право забороняти такі дії, якщо їх вчиняють у межах торгівлі:

(a) нанесення позначення, яке є ідентичним торговельній марці ЄС або схожим з нею, на паковання, етикетки, ярлики, засоби чи прилади безпеки або автентичності чи будь-які інші засоби, на які можна нанести марку;

(b) пропонування, введення в обіг, зберігання для таких цілей, імпортування або експортування паковань, етикеток, ярликів, засобів чи приладів безпеки або автентичності чи будь-яких інших засобів, на які нанесено марку.

Стаття 11

Дата, з якої застосовують права проти третіх осіб

1. Права, надані торговельною маркою ЄС, застосовують проти третіх осіб з дня публікації реєстрації торговельної марки.

2. Можна вимагати стягнення розумної компенсації у зв'язку з діями, які вчиняють після публікації заявки на торговельну марку ЄС, якщо такі дії після публікації реєстрації торговельної марки були б заборонені на підставі такої публікації.

3. Суд, який розглядає справу, не ухвалює рішення по суті такої справи до публікації реєстрації.

Стаття 12

Відтворення торговельної марки ЄС у словнику

Якщо відтворення торговельної марки ЄС у словнику, енциклопедії чи схожому довідковому виданні залишає враження, що вона становить родову назву товарів чи послуг, для яких зареєстровано торговельну марку, видавець видання забезпечує на запит власника торговельної марки ЄС доповнення відтворення торговельної марки вказівкою про те, що це є зареєстрована торговельна марка, щонайпізніше у наступній редакції.

Стаття 13

Заборона використання торговельної марки ЄС, зареєстрованої на ім'я агента або представника

Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право заперечувати проти використання своєї марки таким агентом або представником, якщо він не надавав дозволу на таке використання, крім випадків, коли агент або представник обґрунтовує свої дії.

Стаття 14

Обмеження дії торговельної марки ЄС

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти третій особі використовувати у межах торгівлі:

(a) ім'я чи адресу третьої особи, якщо така третя особа є фізичною особою;

(b) позначення або зазначення, що не є розрізняльними або стосуються виду, якості, кількості, призначення, вартості, географічного походження, часу виробництва товарів чи надання послуг або інших характеристик товарів чи послуг;

(c) торговельну марку ЄС для цілі ідентифікації товарів чи послуг як товарів чи послуг власника такої торговельної марки або віднесення до таких, зокрема якщо використання такої торговельної марки є необхідним для зазначення призначення продукту або послуги, зокрема як аксесуарів або запасних частин.

2. Параграф 1 застосовується лише, якщо використання третьою особою відповідає чесним практикам у промислових або комерційних справах.

Стаття 15

Вичерпання прав, наданих торговельною маркою ЄС

1. Торговельна марка ЄС не надає права власнику забороняти її використання для товарів, випущених власником або за його згоди в обіг на території Європейського економічного простору під такою торговельною маркою.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо існують законні підстави для власника заперечувати проти подальшої комерціалізації товарів, особливо якщо стан товарів змінився або погіршився після випуску їх в обіг.

Стаття 16

Право власника пізніше зареєстрованої торговельної марки на втручання як захист у провадженні щодо порушення

1. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки ЄС, якщо таку пізніше зареєстровану торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 60(1), (3) або (4), статті 61(1) або (2) чи статті 64(2) цього Регламенту.

2. У провадженні щодо порушення власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої національної торговельної марки, якщо таку пізніше зареєстровану національну торговельну марку не було б визнано недійсною відповідно до статті 8, або статті 9(1) або (2), або статті 46(3) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/243 6 (12),

3. Якщо власник торговельної марки ЄС не має права забороняти використання пізніше зареєстрованої торговельної марки відповідно до параграфу 1 чи 2, власник такої пізніше зареєстрованої торговельної марки не має права забороняти використання такої більш ранньої торговельної марки ЄС у провадженнях щодо порушення.

Стаття 17

Додаткове застосування національного права щодо порушення

1. Дія торговельних марок ЄС регулюється виключно положеннями цього Регламенту. В іншому порушення торговельної марки ЄС регулюються національним правом щодо порушення національної торговельної марки відповідно до положень глави X.

2. Цей Регламент не перешкоджає поданню позовів щодо торговельної марки ЄС за правом держави-члена, зокрема, у сфері цивільно-правової відповідальності і недобросовісної конкуренції.

3. Процесуальні положення, які підлягають застосуванню, визначають відповідно до положень глави X.

СЕКЦІЯ З

Використання торговельної марки ЄС

Стаття 18

Використання торговельної марки ЄС

1. Якщо протягом п'яти років після реєстрації власник не ввів у дійсне використання торговельну марку ЄС у Союзі у зв'язку з товарами або послугами, для яких її зареєстровано, або якщо таке використання було призупинено на п'ять років поспіль, торговельна марка ЄС підлягає санкціям, передбаченим у цьому Регламенті, якщо не існує вагомих підстав для такого невикористання.

У розумінні першого підпараграфу використанням є також:

(a) використання торговельної марки ЄС у формі, що вирізняється елементами, які не змінюють розрізняльну здатність такої марки у тій формі, у якій її зареєстровано, незалежно від того, чи торговельну марку у використовуваній формі також зареєстровано на ім'я власника;

(b) нанесення торговельної марки ЄС на товари або паковання товарів у Союзі лише для цілей експорту.

2. Використання торговельної марки ЄС за згодою власника вважається використанням її власником.

СЕКЦІЯ 4

Торговельні марки ЄС як об'єкти власності

Стаття 19

Ставлення до торговельної марки ЄС як до національної торговельної марки

1. Якщо у статтях 20-28 не передбачено інше, до торговельної марки ЄС як до об'єкта власності необхідно ставитися у цілому та на всій території Союзу як до національної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у якій згідно з Реєстром:

(a) власник має місцезнаходження або місце проживання на відповідну дату;

(b) якщо пункт (а) не застосовується, знаходиться місце постійної діяльності власника на відповідну дату.

2. У ситуаціях, не передбачених у параграфі 1, державою-членом, зазначеною у згаданому параграфі, є держава-член, у якій розташовано місцезнаходження Офісу.

3. Якщо дві особи або більше осіб зазначені у Реєстрі як спільні власники, параграф 1 застосовується до спільного власника, зазначеного першим; в іншому разі він застосовується до спільних власників, що йдуть після нього, у порядку їх зазначення. Якщо параграф 1 не застосовується до жодного зі спільних власників, застосовується параграф 2.

Стаття 20

Передача

1. Торговельну марку ЄС можна передавати окремо від будь-якої передачі підприємства у зв'язку з деякими або всіма товарами чи послугами, для яких її зареєстровано.

2. Передача всього підприємства охоплює передачу торговельної марки ЄС окрім випадків, коли відповідно до права, що регулює передачу, існує угода про протилежне або обставини чітко диктують інше. Це положення застосовується до договірного обов'язку передати підприємство.

3. Без обмеження параграфу 2, відступлення торговельної марки ЄС здійснюють у письмовій формі та обов'язково з підписами сторін договору окрім випадків, коли відступлення здійснюють на підставі судового рішення; в іншому разі відступлення є нікчемним.

4. На запит однієї зі сторін передачу вносять у Реєстр та опубліковують.

5. Заявка на реєстрацію передачі повинна містити інформацію для ідентифікації торговельної марки ЄС, нового власника, товарів та послуг, яких стосується передача, а також документи, які належним чином установлюють передачу відповідно до параграфів 2 і 3. Заявка може додатково містити, у відповідних випадках, інформацію для ідентифікації представника нового власника.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заявка на реєстрацію передачі;

(b) вид документації, необхідної для встановлення передачі, враховуючи угоди, укладені зареєстрованим власником та його правонаступником;

(c) деталі щодо опрацювання заявок на часткову передачу, забезпечуючи уникнення збігу товарів і послуг у межах залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації і заведення окремих матеріалів для нової реєстрації, у тому числі нового реєстраційного номера.

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Якщо умови, застосовні до реєстрації передачі, як установлено у параграфах 1, 2 і 3 та імплементаційних актах, зазначених у параграфі 6, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недоліки. Якщо недоліки не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію передачі.

8. Можна подати одну заявку на реєстрацію передачі двох або більше торговельних марок за умови, що зареєстрований власник та правонаступник є однаковими у всіх випадках.

9. Параграфи 5-8 також застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

10. У разі часткової передачі будь-яку заявку, подану первісним власником, що перебуває на розгляді щодо первісної реєстрації, вважають такою, що перебуває на розгляді щодо залишкової частини попередньої реєстрації та нової реєстрації. Якщо за таку заявку необхідно сплатити збори і такі збори сплатив первісний власник, новий власник не несе відповідальність за сплату будь-яких додаткових зборів за таку заявку.

11. Поки передачу не внесено у Реєстр, правонаступник не може користуватися правами, які виникають у зв'язку з реєстрацією торговельної марки ЄС.

12. Якщо існують строки, яких необхідно дотримуватися перед Офісом, правонаступник може подати відповідні заяви до Офісу після отримання Офісом запиту на реєстрацію передачі.

13. Усі документи, про які необхідно повідомляти власника торговельної марки ЄС згідно зі статтею 98, надсилають особі, зареєстрованій як власник.

Стаття 21

Передача торговельної марки, зареєстрованої на ім'я агента

1. Якщо торговельну марку ЄС зареєстровано на ім'я агента або представника особи, яка є власником такої торговельної марки, без дозволу власника, останній має право вимагати відступлення торговельної марки ЄС на свою користь, крім випадків коли такий агент або представник обґрунтовує свої дії.

2. Власник може відповідно до параграфу 1 цієї статті подати запит на відступлення:

(a) до Офісу згідно зі статтею 60(1)(b) замість заявки на визнання недійсності.

(b) до суду у справах торговельних марок Європейського Союзу ("суд у справах торговельних марок ЄС"), як передбачено у статті 123, замість зустрічного позову про визнання недійсності на підставі статті 128(1).

Стаття 22

Речові права

1. Торговельну марку ЄС можна, окремо від підприємства, надавати як забезпечення або вона може бути предметом речових прав.

2. На запит однієї зі сторін права, зазначені у параграфі 1, або передачу таких прав вносять у Реєстр та опубліковують.

3. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 2, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 23

Звернення стягнення

1. Торговельна марка ЄС може бути предметом звернення стягнення.

2. Щодо процедури звернення стягнення на торговельну марку ЄС суди та органи держав-членів, визначені згідно зі статтею 19, мають виключну юрисдикцію.

3. На запит однієї зі сторін запис про звернення стягнення вносять у Реєстр та опубліковують.

4. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 3, виключають з Реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 24

Провадження щодо неплатоспроможності

1. Єдине провадження щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадженням, відкритим у державі-члені, на території якої знаходиться центр основних інтересів боржника.

Однак якщо боржник є страховою компанією або кредитною установою, як визначено у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/138/ЄС (13) і Директиві Європейського Парламенту і Ради 2001/24/ЄС (14) відповідно, єдиним провадженням щодо неплатоспроможності, до якого може бути залучено торговельну марку ЄС, є провадження, відкрите у державі-члені, на території якої надано дозвіл на здійснення діяльності такій компанії або установі.

2. У разі перебування торговельної марки ЄС у спільній власності параграф 1 застосовується до частки спільного власника.

3. Якщо торговельну марку ЄС залучено до провадження щодо неплатоспроможності, на запит компетентного національного органу запис про це вносять у Реєстр та опубліковують у Бюлетені торговельних марок Європейського Союзу, зазначеному у статті 116.

Стаття 25

Ліцензування

1. Торговельна марка може підлягати ліцензуванню для деяких або всіх товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, на всій території Союзу або у його частині. Ліцензія може бути виключною або невиключною.

2. Власник торговельної марки ЄС може використати права, надані такою торговельною маркою, проти ліцензіата, який порушує будь-які положення свого ліцензійного договору щодо:

(a) його строку дії;

(b) форми, зазначеної під час реєстрації, у якій можна використовувати торговельну марку;

(c) обсягу товарів чи послуг, для яких видано ліцензію;

(d) території, на якій можна наносити торговельну марку; або

(e) якості виготовлених ліцензіатом товарів або наданих ліцензіатом послуг.

3. Без обмеження положень ліцензійного договору ліцензіат може ініціювати провадження щодо порушення торговельної марки ЄС, лише якщо її власник дав свою згоду на таке. Однак власник виключної ліцензії може ініціювати таке провадження, якщо власник торговельної марки після офіційного повідомлення самостійно не ініціював провадження щодо порушення протягом відповідного строку.

4. Ліцензіат, з метою відшкодування завданої йому шкоди, має право брати участь у провадженні щодо порушення, ініційованому власником торговельної марки ЄС.

5. На запит однієї зі сторін запис про надання або передачу ліцензії на торговельну марку ЄС вносять у Реєстр та опубліковують.

6. Запис у Реєстрі, внесений відповідно до параграфу 5, виключають з реєстру або змінюють на запит однієї зі сторін.

Стаття 26

Процедура внесення записів про ліцензії та інші права у Реєстр

1. Стаття 20(5) і (6) та правила, ухвалені відповідно до неї і статті 20(8), застосовуються mutatis mutandis до реєстрації речового права або передачі речового права, як зазначено у статті 22(2), звернення стягнення, як зазначено у статті 23(3), залучення до провадження щодо неплатоспроможності, як зазначено у статті 24(3), а також до реєстрації ліцензії або передачі ліцензії, як зазначено у статті 25(5), за умови, що:

(a) вимога щодо ідентифікації товарів і послуг, яких стосується передача, не застосовується до запиту на реєстрацію речового права, звернення стягнення або провадження щодо неплатоспроможності;

(b) вимога щодо документів, які підтверджують передачу, не застосовується, якщо запит робить власник торговельної марки ЄС.

2. Заявка на реєстрацію прав, зазначених у параграфі 1, вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

3. Заявка на реєстрацію ліцензії може охоплювати запит на внесення ліцензії у Реєстр як однієї або кількох:

(a) виключної ліцензії;

(b) субліцензії, якщо ліцензію надано ліцензіатом, ліцензію якого внесено у Реєстр;

(c) ліцензії, обмеженої лише частиною товарів чи послуг, для яких зареєстровано торговельну марку;

(d) ліцензії, обмеженої частиною території Союзу;

(e) тимчасової ліцензії.

Якщо подано запит на внесення ліцензії як ліцензії, зазначеної у пунктах (c), (d) і (e) першого підпараграфу, у заявці на реєстрацію ліцензії зазначають товари і послуги, частину території Союзу, для яких видано ліцензію, і строк, на який видано ліцензію.

4. Якщо умови, застосовні до реєстрації, як установлено у статтях 22-25, параграфах 1 і 3 цієї статті й інших застосовних правилах, ухвалених відповідно до цього Регламенту, не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку на реєстрацію.

5. Параграфи 1 і 3 застосовуються mutatis mutandis до заявок на торговельні марки ЄС.

Стаття 27

Наслідки для третіх осіб

1. Правові дії, зазначені у статтях 20, 22 і 25, щодо торговельної марки ЄС мають наслідки для третіх осіб у всіх державах-членах лише після внесення таких дій у Реєстр. Проте така дія до внесення її у Реєстр має наслідки для третіх осіб, які набули прав на торговельну марку після дати вчинення такої дії, але які знали про дію на дату набуття прав.

2. Параграф 1 не застосовується для особи, яка набуває торговельну марку ЄС або право щодо торговельної марки ЄС шляхом передачі всього підприємства або будь-якого іншого універсального правонаступництва.

3. Наслідки для третіх осіб у правових діях, зазначених у статті 23, регулює право держави-члена, визначеної згідно зі статтею 19.

4. До набуття чинності спільними правилами для держав-членів у сфері банкрутства наслідки для третіх осіб у провадженнях щодо банкрутства або схожих провадженнях регулює право держави-члена, у якій вперше відкрито таке провадження у розумінні національного права або конвенцій, застосовних у цій сфері.

Стаття 28

Заявка на торговельну марку ЄС як об'єкт власності

Статті 19-27 застосовуються до заявок на торговельні марки ЄС.

Стаття 29

Процедура виключення з реєстру або зміни запису у Реєстрі про ліцензії та інші права

1. Реєстрацію, здійснену відповідно до статті 26(1), виключають з реєстру або змінюють на запит однієї з відповідних осіб.

2. Заявка повинна містити реєстраційний номер відповідної торговельної марки ЄС та деталі про право, на виключення з реєстру або зміну реєстрації якого подано запит.

3. Заявка на виключення з реєстру ліцензії, речового права або заходу примусового виконання вважається поданою лише після сплати необхідного збору.

4. Заявку доповнюють документами, які підтверджують, що зареєстрованого права більше не існує або що ліцензіат чи власник іншого права дає згоду на виключення з реєстру або зміну реєстрації.

5. Якщо вимоги щодо виключення з реєстру або зміни реєстрації не виконано, Офіс повідомляє заявника про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заявку про виключення з реєстру або зміну реєстрації.

6. Параграфи 1-5 цієї статті застосовуються mutatis mutandis до записів, внесених у матеріали відповідно до статті 26(5).

ГЛАВА III

ЗАЯВКА НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ ЄС

СЕКЦІЯ 1

Подання заявок та умови, що їх регулюють

Стаття 30

Подання заявок

1. Заявку на торговельну марку ЄС подають в Офісі.

2. Офіс без зволікань видає заявнику квитанцію, яка повинна містити щонайменше номер матеріалів, представлення, опис або інші ідентифікаційні дані марки, характер та кількість документів і дату їх отримання. Квитанцію може бути видано в електронний спосіб.

Стаття 31

Умови, яким повинні відповідати заявки

1. Заявка на торговельну марку ЄС повинна містити:

(a) запит на реєстрацію торговельної марки ЄС;

(b) інформацію для ідентифікації заявника;

(c) список товарів чи послуг, запит на реєстрацію торговельної марки для яких подається;

(d) представлення марки, яке відповідає вимогам, установленим у статті 4(b).

2. За заявку на торговельну марку ЄС необхідно сплатити збір за подання заявки, що покриває один клас товарів чи послуг і, у відповідних випадках, збори за один клас або більше класів, що покривають кожний наступний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, і, у разі необхідності, збір за пошук.

3. Окрім вимог, зазначених у параграфах 1 і 2, заявка на торговельну марку ЄС повинна відповідати офіційним вимогам, установленим у цьому Регламенті й імплементаційних актах, ухвалених згідно з ним. Якщо в таких умовах передбачено, що торговельну марку необхідно представляти в електронному вигляді, Виконавчий директор може встановити формати та максимальний розмір такого електронного файлу.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинна містити заявка. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

Стаття 32

Дата подання

Датою подання заявки на торговельну марку ЄС є дата подання документів, які містять інформацію, зазначену в статті 31(1), до Офісу заявником, який повинен сплатити збір за подання заявки протягом одного місяця з дня подання таких документів.

Стаття 33

Зазначення та класифікація товарів і послуг

1. Товари і послуги, заявку на реєстрацію торговельної марки для яких подають, необхідно класифікувати відповідно системи класифікації, встановленої у Ніццькій угоді про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року ("Ніццька класифікація").

2. Заявник ідентифікує товари та послуги, щодо яких торговельна марка заявляється для охорони, достатньо чітко і точно, щоб надати можливість компетентним органам і економічним операторам лише на підставі цього визначити обсяг охорони, який заявляється.

3. Для цілей параграфу 2 загальні зазначення, які входять до заголовків класів Ніццької класифікації, або інші загальні терміни можна використовувати, якщо вони відповідають необхідним стандартам чіткості та точності, встановленим у цій статті.

4. Офіс відхиляє заявку щодо зазначень чи термінів, які не є чіткими і точними, якщо заявник не запропонує прийнятного формулювання у межах строку, встановленого Офісом для такої цілі.

5. Використання загальних термінів, у тому числі загальних зазначень заголовків класів Ніццької класифікації, необхідно тлумачити як таке, що охоплює усі товари і послуги, які чітко покриває буквальне значення зазначення або терміну. Використання таких термінів або зазначень не можна тлумачити таким чином, що права заявляються на товари чи послуги, які не можуть бути зрозумілі.

6. Якщо заявник подає запит на реєстрацію більш ніж одного класу, заявник групує товари і послуги за класами Ніццької класифікації, зазначаючи перед кожною групою номер класу, до якого належить така група товарів чи послуг, та подає їх у порядку класів.

7. Товари і послуги не можна вважати схожими між собою на підставі того, що вони відносяться до того самого класу за Ніццькою класифікацією. Товари і послуги не можна вважати несхожими між собою на підставі того, що вони відносяться до різних класів за Ніццькою класифікацією.

8. Власники торговельних марок ЄС, на які подано заявки до 22 червня 2012 року та які зареєстровано для всього класу відповідно до Ніццької класифікації, можуть заявити, що на дату подання у них був намір отримати охорону у зв'язку з товарами чи послугами, що виходять за межі тих, які охоплює буквальне значення найменування такого класу, за умови, що товари чи послуги, які так названо, містяться в алфавітному списку такого класу у редакції Ніццької класифікації, чинній на дату подання.

Заяву необхідно подати до Офісу до 24 вересня 2016 року, та у ній необхідно зазначити чітко, точно і конкретно товари і послуги, відмінні від тих, які чітко охоплює буквальне значення позначень заголовку класу, первісно закладене у намірі власника. Офіс вживає належних заходів для внесення відповідних змін чи доповнень до Реєстру. Можливість подання заяви відповідно до першого підпараграфу цього параграфу не обмежує застосування статті 18, статті 47(2), статті 58(1)(а) і статті 64(2).

Торговельні марки ЄС, щодо яких не подано жодної заяви протягом строку, зазначеного у другому підпараграфі, вважають такими, що поширюються з дня завершення такого строку лише на товари чи послуги, які чітко охоплює буквальне значення зазначень, що входять до заголовку відповідного класу.

9. Якщо внесено зміни або доповнення до реєстру, виключні права, надані торговельною маркою ЄС за статтею 9, не перешкоджають третій особі продовжувати використання торговельної марки для товарів чи послуг, якщо використання торговельної марки для таких товарів чи послуг:

(a) розпочалося до внесення змін або доповнень до реєстру; і

(b) не порушувало права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

Окрім того, зміни чи доповнення до списку товарів чи послуг, внесених у реєстр, не надають власнику торговельної марки ЄС право подавати заперечення проти пізнішої торговельної марки або подавати заяву про визнання її недійсною, якщо:

(a) пізніша торговельна марка була або використана, або було подано заявку на реєстрацію такої торговельної марки, щодо товарів чи послуг до внесення змін до реєстру; та

(b) використання торговельної марки для таких товарів чи послуг не порушувало чи не порушувало б права власника, що ґрунтуються на буквальному значенні запису про товари і послуги у реєстрі, на той момент.

СЕКЦІЯ 2

Пріоритет

Стаття 34

Право пріоритету

1. Особа, яка належним чином подала заявку на торговельну марку у будь-якій державі, що є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, чи у зв'язку з такою державою, або її правонаступники отримують для цілі подання заявки на торговельну марку ЄС щодо такої самої торговельної марки для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими, для яких подано заявку, або які входять до тих, для яких подано заявку, право пріоритету на шість місяців з дати подання першої заявки.

2. Кожне подання, яке є рівнозначним належному національному поданню за національним правом держави, у якій його здійснено, або за двосторонніми чи багатосторонніми угодами, визнають таким, що призводить до виникнення права пріоритету.

3. Належне національне подання означає будь-яке подання, яке є достатнім для встановлення дати подання заявки, незалежно від результату подання заявки.

4. Наступну заявку на торговельну марку, яка була предметом попередньої першої заявки у зв'язку з такими самими товарами чи послугами та яку подано у тій самій державі чи у зв'язку з нею, вважають першою заявкою для цілей визначення пріоритету за умови, що на дату подання наступної заявки попередню заявку було відкликано, залишено без дії або відхилено без проведення публічного ознайомлення та без збереження будь-яких прав і така попередня заявка не слугувала підставою для заявления права пріоритету. Після цього попередня заявка не може слугувати підставою для заявления права пріоритету.

5. Якщо перше подання здійснено у державі, яка не є стороною Паризької конвенції або Угоди про заснування Світової організації торгівлі, параграфи 1-4 застосовуються, лише якщо така держава, відповідно до опублікованих результатів, надає на підставі першого подання, яке здійснено в Офісі та регулюється умовами, рівнозначними тим, що встановлено у цьому Регламенті, право пріоритету рівнозначної сили. Виконавчий директор, за необхідності, звертається до Комісії з проханням розглянути запит, чи держава у розумінні першого речення надає такий взаємний режим. Якщо Комісія встановлює, що взаємний режим відповідно до першого параграфу надано, вона опубліковує повідомлення про таке в Офіційному віснику Європейського Союзу.

6. Параграф 5 застосовується з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення про встановлення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування. Його припиняють застосовувати з дня публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу повідомлення Комісії про припинення надання взаємного режиму, якщо у повідомленні не зазначено більш ранню дату початку його застосування.

7. Повідомлення, зазначені у параграфах 5 і 6, також опубліковують в Офіційному віснику Офісу.

Стаття 35

Заявлення про пріоритет

1. Заяви про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС та вони містять дату, номер і країну попередньої заявки. Супровідну документацію для заяви про пріоритет подають протягом трьох місяців з дня подання.

2. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати для заявления пріоритету попередньої заявки відповідно до параграфу 1 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

3. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про пріоритет, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 2, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

Стаття 36

Дія права пріоритету

Право пріоритету діє так, що датою пріоритету вважається дата подання заявки на торговельну марку ЄС для цілей установлення, які права є переважними.

Стаття 37

Рівнозначність подання у Союзі та національного подання

Заявка на торговельну марку ЄС, якій присвоєно дату подання, у державах-членах є рівнозначною належному національному поданню, у відповідних випадках із заявленим пріоритетом заявки на торговельну марку ЄС.

СЕКЦІЯ 3

Виставковий пріоритет

Стаття 38

Виставковий пріоритет

1. Якщо заявник торговельної марки ЄС здійснив показ товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, яка потрапляє під дію Конвенції про міжнародні виставки, підписаної у Парижі 22 листопада 1928 року, з останніми змінами від 30 листопада 1972 року, він може, якщо подає заявку протягом шести місяців з дати першого показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, заявити про право пріоритету з такої дати у розумінні статті 36. Заяву про пріоритет подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС.

2. Заявник, який бажає подати заяву про пріоритет відповідно до параграфу 1, надає докази показу товарів чи послуг під торговельною маркою, на яку подано заявку, протягом трьох місяців з дати подання.

3. Виставковий пріоритет, наданий у державі-члені або в третій країні, не подовжує строк пріоритету, встановлений у статті 34.

4. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид і деталі доказів, які необхідно надати для заявления виставкового пріоритету згідно з параграфом 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 4

Старшинство національної торговельної марки

Стаття 39

Заявлення старшинства національної торговельної марки у заявці на торговельну марку ЄС або після подання заявки

1. Власник більш ранньої торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу або зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, що подає заявку на реєстрацію ідентичної торговельної марки як торговельної марки ЄС для товарів чи послуг, які є ідентичними з тими товарами чи послугами, для яких вже зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може для торговельної марки ЄС заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство подають разом із заявкою на торговельну марку ЄС або протягом двох місяців з дня подання заявки, та вони включають державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано марку, номер та дату подання відповідної реєстрації, товари і послуги, для яких зареєстровано марку. Якщо у заявці заявляють про старшинство однієї зареєстрованої більш ранньої марки або кількох таких марок, супровідну документацію для заяви про старшинство подають протягом трьох місяців з дня подання. Якщо заявник бажає подати заяву про старшинство після подання заявки, супровідну документацію для заяви про старшинство подають до Офісу протягом трьох місяців з дня отримання заяви про старшинство.

3. Єдиним результатом старшинства за цим Регламентом є те, що, якщо власник торговельної марки ЄС відмовляється від більш ранньої торговельної марки або не перешкоджає втраті нею сили, він вважається таким, що продовжує володіти такими самими правами, якими б він володів, якби більш рання торговельна марка була б і надалі зареєстрованою.

4. Старшинство, про яке заявляють для торговельної марки ЄС, втрачає свою силу, якщо більш ранню торговельну марку, про старшинство якої заявлено, визнають недійсною або анульованою. Якщо більш ранню торговельну марку анульовано, старшинство втрачає свою силу за умови, що анулювання набуло чинності до дати подання або дати пріоритету торговельної марки ЄС.

5. Офіс повідомляє Офіс з інтелектуальної власності Бенілюксу або центральний офіс відповідної держави-члена з промислової власності про чинні заяви про старшинство.

6. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає вид документації, яку необхідно подати, щоб заявити про старшинство національної торговельної марки або торговельної марки, зареєстрованої за міжнародними угодами, які діють у державі-члені, відповідно до параграфу 2 цієї статті. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

7. Виконавчий директор може встановити, що супровідна документація, яку заявник повинен подати для заяви про старшинство, може охоплювати меншу кількість документів, ніж передбачено у специфікаціях, ухвалених відповідно до параграфу 6, за умови, що Офіс може отримати необхідну інформацію з інших джерел.

Стаття 40

Заявлення про старшинство національної торговельної марки після реєстрації торговельної марки ЄС

1. Власник торговельної марки ЄС, який є власником більш ранньої ідентичної торговельної марки, зареєстрованої у державі-члені, у тому числі торговельної марки, зареєстрованої у країнах Бенілюксу, або більш ранньої торговельної марки з міжнародною реєстрацією, що діє у державі-члені, для товарів чи послуг, які є ідентичними тим товарам чи послугам, для яких було зареєстровано більш ранню торговельну марку, або які входять до них, може заявити про старшинство більш ранньої торговельної марки у державі-члені, у якій або для якої її зареєстровано.

2. Заяви про старшинство, подані відповідно до параграфу 1 цієї статті, повинні містити реєстраційний номер торговельної марки ЄС, ім'я та адресу її власника, державу-члена або держави-члени, у яких або для яких зареєстровано більш ранню марку, товари і послуги, для яких зареєстровано марку, і ті, щодо яких подано заяву про старшинство, та супровідну документацію, як передбачено у правилах, ухвалених відповідно до статті 39(6).

3. Якщо вимоги, що регулюють заявлення про старшинство, не виконано, Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС про недолік. Якщо недолік не усунено протягом строку, встановленого Офісом, останній відхиляє заяву.

4. Застосовується стаття 39(3), (4), (5) і (7).

ГЛАВА IV

ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ

СЕКЦІЯ 1

Експертиза заявок

Стаття 41

Експертиза умов подання

1. Офіс перевіряє, чи:

(a) заявка на торговельну марку ЄС відповідає вимогам щодо встановлення дати подання згідно зі статтею 32;

(b) заявка на торговельну марку ЄС відповідає умовам та вимогам, зазначеним у статті 31(3);

(c) у відповідних випадках, збори за класи сплачено протягом визначеного строку.

2. Якщо заявка на торговельну марку ЄС не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1, Офіс надсилає заявнику запит про необхідність усунути недоліки або погасити прострочену оплату протягом двох місяців з дня отримання повідомлення.

3. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(a), не усунено або прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(a), не погашено протягом цього строку, заявку не розглядають як заявку на торговельну марку ЄС. Якщо заявник виконує запит Офісу, Офіс визнає датою подання заявки дату усунення встановлених недоліків або погашення встановленого простроченого платежу.

4. Якщо недоліки, встановлені згідно з параграфом 1(b), не усунено протягом встановленого строку, Офіс відхиляє заявку.

5. Якщо прострочений платіж, встановлений згідно з параграфом 1(c), не погашено протягом встановленого строку, заявку вважають відкликаною, крім випадків, коли зрозуміло, для яких категорій товарів чи послуг призначено сплачену суму. За відсутності інших критеріїв для встановлення класів, для яких призначено суму, Офіс обирає класи у порядку класифікації. Заявку вважають відкликаною щодо тих класів, збори за які не було сплачено або було сплачено не в повному обсязі.

6. Невиконання вимог щодо заяви про пріоритет призводить до втрати права пріоритету заявки.

7. Невиконання вимог щодо заявлення про старшинство національної торговельної марки призводить до втрати згаданого права для заявки.

8. Якщо невиконання вимог, зазначених у параграфі 1(b) і (c), стосується лише деяких товарів чи послуг, Офіс відхиляє заявку або право пріоритету щодо таких товарів та послуг чи право на старшинство буде втрачено лише для них.

Стаття 42

Експертиза абсолютних підстав для відхилення

1. Якщо за статтею 7 торговельна марка є неприйнятною для реєстрації щодо деяких або всіх товарів чи послуг, охоплених у заявці на торговельну марку ЄС, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють.

2. Заявку не відхиляють до того, як заявник отримає можливість відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Для цього Офіс повідомляє заявнику підстави для відмови в реєстрації та встановлює строк, протягом якого він може відкликати заявку, внести зміни до неї або надати свої зауваги. Якщо заявник не виправить підстави для відмови у реєстрації, Офіс відмовляє в реєстрації повністю або частково.

СЕКЦІЯ 2

Пошук

Стаття 43

Звіт про пошук

1. Офіс на прохання заявника торговельної марки ЄС під час подання заявки складає звіт Європейського Союзу про пошук ("звіт ЄС про пошук") із зазначенням тих виявлених більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельну марку ЄС, які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку.

2. Якщо на момент подання заявки на торговельну марку ЄС заявник звертається з проханням про підготовку центральними офісами з промислової власності держав-членів звіту про пошук та, за умови сплати відповідного збору за пошук протягом строку сплати збору за подання, Офіс без зволікань передає копію заявки на торговельну марку ЄС центральному офісу з промислової власності кожної держави-члена з промислової власності, який повідомив Офісу про своє рішення здійснити пошук у своєму власному реєстрі торговельних марок щодо заявок на торговельні марки ЄС.

3. Кожний із центральних офісів з промислової власності держав-членів, зазначених у параграфі 2, надає звіт про пошук, у якому зазначають будь-які більш ранні національні торговельні марки, заявки на національні торговельні марки або торговельні марки, зареєстровані за міжнародними угодами, які діють у відповідній державі-члені або відповідних державах членах, які було виявлено та які можна використати за статтею 8 проти реєстрації торговельної марки ЄС, на яку подано заявку, чи у якому повідомляє, що жодних таких прав не було виявлено в результаті пошуку.

4. Офіс після консультацій з Радою правління, передбаченою у статті 153 ("Рада правління"), визначає зміст звітів і процедури їх формування.

5. Офіс здійснює платіж на користь кожного центрального офісу з промислової власності за кожний звіт про пошук, наданий відповідно до параграфу 3. Суму платежу, яка повинна бути однаковою для кожного офісу, встановлює Бюджетний комітет шляхом ухвалення рішення трьома четвертими голосів представників держав-членів.

6. Офіс передає заявнику торговельної марки ЄС звіт ЄС про пошук та будь-які національні звіти про пошук, про надання яких він звернувся з запитом.

7. Після публікації заявки на торговельну марку ЄС Офіс повідомляє власників будь-яких більш ранніх торговельних марок ЄС або заявок на торговельні марки ЄС, зазначених у звіті ЄС про пошук, про публікацію заявки на торговельну марку ЄС. Останній пункт застосовується незважаючи на те, чи заявник звернувся з запитом надати звіт ЄС про пошук, окрім випадків, коли власник більш ранньої реєстрації або заявки звертається з проханням не надсилати йому повідомлення.

СЕКЦІЯ З

Публікація заявки

Стаття 44

Публікація заявки

1. Якщо умови, яким повинна відповідати заявка на торговельну марку ЄС, виконано, заявку публікують для цілей статті 46 у тій частині, у якій її не було відхилено згідно зі статтею 42. Публікація заявки не обмежує інформацію, яку вже надали громадськості відповідно до цього Регламенту або актів, ухвалених згідно з цим Регламентом.

2. Якщо після публікації заявку відхилено відповідно до статті 42, рішення про її відхилення публікують після набуття ним чинності як остаточне.

3. Якщо публікація заявки містить помилку, яка виникла з вини Офісу, Офіс за власною ініціативою або на запит заявника виправляє помилку та публікує виправлення.

Правила, ухвалені відповідно до статті 49(3), застосовуються mutatis mutandis, якщо заявник звернувся з проханням про виправлення.

4. Стаття 46(2) також застосовується, якщо виправлення стосується списку товарів чи послуг або представлення марки.

5. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких встановлює деталі, які повинна містити публікація заявки. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 4

Зауваги третіх осіб і заперечення

Стаття 45

Зауваги третіх осіб

1. Будь-яка фізична або юридична особа та будь-яка група чи орган, що представляють виробників, постачальників послуг, торговців або споживачів, може подати до Офісу письмові зауваги для пояснення підстав, на яких відповідно до статей 5 і 7 торговельна марка не може бути зареєстрована ex officio.

Особи та групи або органи, зазначені у першому підпараграфі, не є сторонами провадження, яке розглядає Офіс.

2. Зауваги третіх осіб надають до завершення строку заперечення або, у разі подання заперечення проти торговельної марки, до ухвалення остаточного рішення щодо заперечення.

3.Подання, зазначене у параграфі 1, не обмежує права Офісу на повторну експертизу за абсолютними підставами за власною ініціативою у будь-який час до реєстрації, у разі доцільності.

4. Зауваги, зазначені у параграфі 1, повідомляють заявнику, який може прокоментувати їх.

Стаття 46

Заперечення

1. Протягом трьох місяців після публікації заявки на торговельну марку ЄС повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки на підставі того, що вона не може бути зареєстрована відповідно до статті 8, може бути подане:

(a) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(2), а також ліцензіатами, уповноваженими власниками таких торговельних марок у значенні статті 8(1) і (5);

(b) власниками торговельних марок, зазначеними у статті 8(3);

(c) власниками більш ранніх торговельних марок, зазначених у статті 8(4), та особами, уповноваженими за відповідним національним правом на реалізацію цих прав;

(d) особами, уповноваженими за відповідним законодавством Союзу та національним правом на реалізацію прав, зазначених у статті 8(6).

2. Повідомлення про заперечення проти реєстрації торговельної марки можна також надати згідно з умовами, встановленими у параграфі 1, у разі публікації заявки зі змінами відповідно до другого речення статті 49(2).

3. Заперечення складають у письмовій формі та у ньому викладають підстави його подання. Воно вважається належно поданим лише після сплати збору за заперечення.

4. Протягом строку, встановленого Офісом, особа, яка подала заперечення, може надати факти, докази й аргументи на підтримку своєї позиції.

Стаття 47

Розгляд заперечення

1. Під час розгляду заперечення Офіс запрошує сторони настільки часто, наскільки це необхідно, для надання протягом строку, встановленого Офісом, зауваг щодо повідомлень, отриманих від інших сторін або виданих ним самим.

2. Якщо заявник звертається з проханням про таке, власник більш ранньої торговельної марки ЄС, який подав повідомлення про заперечення, надає докази того, що протягом п'яти років до дати подання або дати пріоритету заявки на торговельну марку ЄС більш ранню торговельну марку ЄС було введено у дійсне використання у Союзі у зв'язку з товарами чи послугами, для яких її зареєстровано, та які він надає як обґрунтування свого заперечення, або докази наявності вагомих підстав для її невикористання за умови, що більш ранню торговельну марку ЄС було зареєстровано щонайменше за п'ять років до такої дати. За відсутності таких доказів заперечення буде відхилено. Якщо більш ранню торговельну марку ЄС використовували лише у зв'язку з частиною товарів чи послуг, для яких її зареєстровано, її вважають для цілей розгляду заперечення зареєстрованою лише для такої частини товарів чи послуг.

3. Параграф 2 застосовується до більш ранніх національних торговельних марок, зазначених у статті 8(2)(a), шляхом заміни використання у Союзі використанням у державі-членові, у якій передбачено охорону більш ранньої національної торговельної марки.

4. Офіс може, якщо вважає за доцільне, запропонувати сторонам врегулювати питання мирним шляхом.

5. Якщо під час розгляду заперечення виявляють, що торговельна марка не може бути зареєстрована для деяких або всіх товарів чи послуг, заявку на торговельну марку ЄС для яких подано, заявку щодо таких товарів чи послуг відхиляють. В іншому разі заперечення відхиляють.

6. Рішення про відхилення заявки опубліковують після набуття ним чинності як остаточне.

Стаття 48

Делегування повноважень

Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури для подання та розгляду заперечення, зазначеного у статтях 46 і 47.

СЕКЦІЯ 5

Відкликання, обмеження, зміна та поділ заявки

Стаття 49

Відкликання, обмеження, зміна заявки

1. Заявник може у будь-який час відкликати свою заявку на торговельну марку ЄС або обмежити список товарів чи послуг, який вона охоплює. Якщо заявку вже опубліковано, відкликання або обмеження також опубліковують.

2. В інших випадках заявку на торговельну марку ЄС може бути змінено, на запит заявника, лише шляхом виправлення імені та адреси заявника, помилок у формулюванні або копіюванні чи очевидних помилок за умови, що таке виправлення суттєво не змінює торговельну марку та не розширює список товарів чи послуг. Якщо зміни впливають на представлення торговельної марки або список товарів чи послуг і їх внесено після публікації заявки, заявку на торговельну марку опубліковують зі змінами.

3. Комісію уповноважено ухвалювати делеговані акти згідно зі статтею 208, у яких визначають деталі процедури, що регулює внесення змін до заявки.

Стаття 50

Поділ заявки

1. Заявник може поділити заявку, заявивши, що деякі товари чи послуги, які охоплює первісна заявка, є предметом однієї або декількох виділених заявок. Товари чи послуги у виділеній заявці не повинні збігатися з товарами чи послугами, які залишаються в первісній заявці, або тими, які включено в інші виділені заявки.

2. Заява про поділ не допускається:

(a) якщо, у разі подання заперечення проти первісної заявки, така виділена заявка призведе до поділу товарів чи послуг, проти яких спрямовано заперечення, допоки рішення Відділу розгляду заперечень не набуде чинності як остаточне або провадження щодо заперечення не буде припинено;

(b) визначення Офісом дати подання, зазначеної у статті 32, та протягом строку подання заперечення, передбаченого в статті 46(1).

3. За заяву про поділ необхідно сплатити збір. Заява вважається поданою лише після сплати збору.

4. Якщо Офіс встановлює, що вимоги, передбачені у параграфі 1 та у правилах, ухвалених згідно з параграфом 9(a), не виконано, заявнику пропонується усунути недоліки протягом строку, визначеного Офісом. Якщо недоліки не усунено до завершення визначеного строку, Офіс відхиляє заяву про поділ.

5. Поділ стає дійсним з дня внесення запису про нього у матеріали, первісної заявки, що зберігаються в Офісі.

6. Усі запити і заявки, подані у зв'язку з первісною заявкою до дати отримання Офісом заяви про поділ, та всі збори, сплачені у зв'язку з нею до такої дати, вважаються поданими та сплаченими у зв'язку з виділеною заявкою чи виділеними заявками. Збори за первісну заявку, належно сплачені до дати отримання заяви про поділ, не підлягають поверненню.

7. Виділена заявка зберігає дату подання, будь-яку дату пріоритету та дату старшинства первісної заявки.

8. Якщо заява про поділ пов'язана із заявкою, яку вже опубліковано згідно зі статтею 44, поділ підлягає публікації. Виділена заявка підлягає публікації. Публікація не передбачає початку нового строку для подання заперечень.

9. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає:

(a) деталі, які повинна містити заява про поділ заявки, подана відповідно до параграфу 1;

(b) деталі опрацювання заяви про поділ заявки, забезпечуючи заведення окремих матеріалів, у тому числі присвоєння нового номера заявки, для виділеної заявки;

(c) деталі, які повинна містити публікація про виділену заявку згідно з параграфом 8;

Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

СЕКЦІЯ 6

Реєстрація

Стаття 51

Реєстрація

1. Якщо заявка відповідає вимогам, установленим у цьому Регламенті, та не було надано жодного повідомлення про заперечення протягом строку, зазначеного у статті 46(1), або якщо будь-яке подане заперечення остаточно знято шляхом відкликання, відхилення чи у будь-який інший спосіб, торговельну марку та дані, зазначені у статті 111(2), вносять у Реєстр. Реєстрація підлягає публікації.

2. Офіс видає свідоцтво про реєстрацію. Таке свідоцтво може бути видано в електронній формі. Офіс видає засвідчені або незасвідчені копії свідоцтва за плату, якщо такі копії видано у формі, відмінній від електронної.

3. Комісія ухвалює імплементаційні акти, у яких визначає деталі, які повинно містити свідоцтво про реєстрацію, зазначене у параграфі 2 цієї статті, і форму такого свідоцтва. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 207(2).

ГЛАВА V

СТРОК ДІЇ, ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА ТА ПОДІЛ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ ЄС

Стаття 52

Строк дії реєстрації

Торговельні марки ЄС реєструють на десятирічний строк з дня подання заявки. Реєстрацію може бути продовжено відповідно до статті 53 на додаткові строки у 10 років.

Стаття 53

Продовження

1. Реєстрацію торговельної марки ЄС продовжують на запит власника торговельної марки ЄС або будь-якої особи, чітко уповноваженої ним, за умови, що сплачено збори.

2. Офіс повідомляє власника торговельної марки ЄС та будь-яку особу, яка володіє зареєстрованим правом щодо торговельної марки ЄС, про завершення строку реєстрації щонайменше за шість місяців до такого завершення. Ненадання такої інформації не призводить до виникнення відповідальності Офісу та не перешкоджає завершенню строку реєстрації.

3. Запит на продовження подають за шість місяців до завершення строку реєстрації. Основний збір за продовження та, у відповідних випадках, один або більше зборів за кожний клас товарів чи послуг, що йде після першого класу, також сплачують протягом цього строку. У разі нездійснення цього запит можна подати та збори можна сплатити протягом наступних шести місяців після завершення строку реєстрації, за умови сплати додаткового збору за пізню сплату збору за продовження або за пізнє подання запиту на продовження протягом цього наступного строку.

4. Запит на продовження повинен містити:

(a) ім'я особи, що подає запит на продовження;

(b) реєстраційний номер торговельної марки ЄС, яка підлягає продовженню;

(c) якщо подано запит на продовження реєстрації лише для частини зареєстрованих товарів чи послуг, зазначення таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких подано, або таких класів товарів і послуг, запит на продовження щодо яких не подається, згруповані за класами Ніццької класифікації, із зазначенням перед кожною групою номеру класу за такою класифікацією, до якого належить така група товарів чи послуг, представлені у порядку класів такої класифікації.

Якщо внесено платіж, зазначений у параграфі 3, його вважають запитом на продовження за умови, що він містить усі дані для встановлення цілі платежу.