Про схвалення Стратегії збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2026—2028 роках

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 10 червня 2026 р. № 708-р

Київ

Про схвалення Стратегії збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2026—2028 роках

1. Схвалити Стратегію збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року (далі — Стратегія), що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2026—2028 роках Стратегії збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року (далі — операційний план), що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, іншим органам державної влади (за згодою), Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (військовим адміністраціям) разом з органами місцевого самоврядування (за згодою) забезпечити:

врахування положень Стратегії у частині збереження біологічного різноманіття під час розроблення та реалізації стратегічних та програмних документів;

під час складання проектів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на відповідний рік передбачати в межах реальних можливостей бюджетів кошти, необхідні для виконання операційного плану;

виконання завдань і заходів, передбачених операційним планом, у межах і за рахунок видатків, передбачених Державним бюджетом України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної допомоги, інших джерел, не заборонених законодавством;

подання щороку до 1 березня починаючи з 2027 року Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства інформації про стан виконання операційного плану та фактичні значення показників досягнення стратегічних цілей Стратегії для її узагальнення.

4. Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства забезпечити:

проведення моніторингу виконання операційного плану та реалізації Стратегії;

подання щороку до 1 квітня починаючи з 2027 року Кабінетові Міністрів України звіту про хід і результати реалізації Стратегії та про стан виконання операційного плану та фактичні значення показників досягнення стратегічних цілей Стратегії;

подання до 1 грудня 2028 р. Кабінетові Міністрів України проекту операційного плану заходів з реалізації у 2029—2031 роках Стратегії збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року та до 1 грудня 2031 р. — проекту операційного плану заходів з реалізації у 2032—2035 роках Стратегії збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року;

подання до 1 квітня 2036 р. Кабінетові Міністрів України звіту про хід і результати реалізації Стратегії у 2026—2035 роках та фактичні значення показників досягнення стратегічних цілей Стратегії та пропозицій щодо подальшої роботи.

Прем'єр-міністр України

Ю. СВИРИДЕНКО

Інд. 80

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 10 червня 2026 р. № 708-р

СТРАТЕГІЯ

збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року

Опис проблем, які зумовили прийняття Стратегії, і нормативно-правових актів, що діють у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного різноманіття

Видове різноманіття тваринного і рослинного світу України становить близько 72 тис. видів. Рослинний світ нараховує близько 27 тис. видів, зокрема судинних рослин — 5,1 тис. видів, грибів, слизовиків — 15 тис. видів, водоростей — 5 тис. видів, лишайників — 1,2 тис. видів, мохоподібних — 0,8 тис. видів. Тваринний світ налічує понад 45 тис. видів, зокрема понад 35 тис. видів комах, майже 3,5 тис. видів інших членистоногих, 1,8 тис. видів найпростіших, 1,6 тис. видів круглих червів, 1,28 тис. видів плоских червів та 440 видів кільчастих, понад 270 видів і підвидів риб та круглоротих, 22 види земноводних, близько 25 видів плазунів, понад 430 видів птахів, близько 120 видів ссавців.

Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

На сьогодні втрата біорізноманіття відбувається швидшими темпами, ніж у будь-який інший період в історії людства. У середньому близько 25 відсотків видів у оцінених групах тварин і рослин перебувають під загрозою зникнення, що свідчить про ризик втрати приблизно 1 млн. видів у найближчі десятиліття. Така динаміка збережеться, якщо не будуть вжиті ефективні заходи для зменшення інтенсивності основних чинників втрати біорізноманіття.

Значний рівень антропогенного навантаження спричиняє погіршення стану біорізноманіття в Україні та пришвидшує процес його втрати. На біорізноманіття негативно впливає широкий спектр чинників — знищення або деградація природних середовищ існування, надмірне використання біологічних ресурсів, недостатнє усвідомлення важливості збереження біорізноманіття суб'єктами господарювання, органами державної влади та місцевого населення.

Негативний вплив чинників на стан біорізноманіття підтверджується зростанням кількості видів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної книги України. Перше видання Червоної книги України містило 85 видів тварин та 151 вид рослин. До другого видання Червоної книги України було занесено 382 види тварин та 541 вид рослин. До третього видання вже було занесено 542 види тварин та 826 видів рослин та грибів. Перелік видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затверджений наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, та Перелік видів рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України (рослинний світ), затверджений наказом Міндовкілля від 15 лютого 2021 р. № 111, налічують 687 видів тварин та 857 видів рослин та грибів.

До основних чинників, що призводять до погіршення стану біорізноманіття, належать:

зміна структури, деградація та знищення природних середовищ існування;

знищення та надмірне використання біорізноманіття;

зміна клімату;

забруднення екосистем;

вплив інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу;

зростання загроз для біорізноманіття внаслідок генно-інженерної та біотехнологічної діяльності;

недостатні масштаби та ефективність природоохоронних заходів;

недостатній рівень екологічної свідомості і залученості територіальних громад на місцях та органів місцевого самоврядування до заходів із охорони, збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття.

Основними системними проблемами, що негативно впливають на стан біорізноманіття, є:

незадовільний рівень дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та екологічних обов'язків громадян;

неврахування наслідків для біорізноманіття у законодавчих та інших нормативно-правових актах;

підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності, конкуренція між галузями економіки і цілями охорони та збереження біорізноманіття за використання земельних ресурсів, що спричиняє зменшення площ природних територій;

масштабна антропогенна трансформація та деградація екосистем, переважання у структурі землекористування територій, непридатних для існування та збереження біорізноманіття;

неефективне функціонування системи просторового планування як інструменту довгострокового збереження біорізноманіття, неналежного врахування екологічних аспектів на всіх рівнях планування, використання застарілої або недостатньої інформації про біорізноманіття в містобудівній документації;

незначні обсяги заходів з відновлення деградованих внаслідок антропогенного впливу територій та акваторій, що не забезпечують належного рівня екологічної відновлюваності біорізноманіття;

недостатня площа природоохоронних територій та відсутність цілісної екомережі, необхідної для достатнього рівня обміну генетичним матеріалом між популяціями та забезпечення природної міграції видів;

низька ефективність управління територіями і об'єктами природно-заповідного фонду та іншими природоохоронними територіями;

неналежний рівень виконання міжнародних природоохоронних зобов'язань України щодо збереження видів флори і фауни, природних оселищ, оселищ видів у межах їх природних ареалів, створення та функціонування Смарагдової мережі, управління об'єктами всесвітньої природної спадщини, водно-болотними угіддями міжнародного значення, біосферними резерватами ЮНЕСКО;

недостатній рівень наукових досліджень стану популяцій видів, рослинних угруповань, природних оселищ, оселищ видів у межах їх природних ареалів, що перебувають під охороною або її потребують, відсутність дієвої системи моніторингу біорізноманіття та баз даних для якісної оцінки стану біорізноманіття, ефективного планування та контролю за виконанням природоохоронних заходів;

незадовільний обсяг наукових досліджень та методичного забезпечення заходів з відновлення видів, їх оселищ і природних оселищ, незначна кількість центрів штучного розведення (відтворення) рідкісних видів та реабілітаційних центрів для диких тварин;

обмежена кількість національних планів дій із збереження окремих видів та невиконання затверджених національних планів, недостатня інтеграція питань охорони біорізноманіття у процеси стратегічної екологічної оцінки та оцінки впливу на довкілля;

ігнорування питань охорони та збереження біорізноманіття органами місцевого самоврядування, низький рівень обізнаності та інституційної спроможності територіальних громад здійснювати природоохоронні заходи;

недостатній рівень інтеграції питань охорони, збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття під час формування і реалізації державної політики в галузі економіки, відсутність ефективної крос-секторальної взаємодії;

відсутність ефективних механізмів публічно-приватного партнерства у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття;

низький рівень розуміння у суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти;

відсутність ефективних механізмів екологічної відповідальності та сталих механізмів фінансування заходів з охорони та збереження біорізноманіття, а також недостатність економічних стимулів для впровадження природоохоронних рішень у галузях економіки;

низький рівень державного та місцевого фінансування заходів з охорони, збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття;

неефективність планування та контролю за виконанням природоохоронних заходів, що обмежує їх результативність та довгострокову ефективність.

Ця Стратегія визначає курс формування та реалізації політики у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття з урахуванням Конвенції про охорону біологічного різноманіття, ратифікованої Законом України від 29 листопада 1994 р. № 257/94-ВР, та Куньмінсько-Монреальської глобальної рамкової програми з біорізноманіття, прийнятої Рішенням від 19 грудня 2022 р. № 15/4 Конференції Сторін зазначеної Конвенції, як стратегічний план імплементації Конвенції про охорону біологічного різноманіття та Протоколів до неї на період 2022—2030 років. Куньмінсько-Монреальська глобальна рамкова програма з біорізноманіття містить чотири глобальні концептуальні цілі на період до 2050 року та 23 орієнтовані на дії глобальні завдання для термінових заходів. Передбачається, що отримані результати в рамках зазначених 23 орієнтованих на дії глобальних завдань дадуть змогу досягти глобальних концептуальних цілей до 2050 року.

Реалізація цієї Стратегії сприятиме виконанню Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”.

Ця Стратегія ґрунтується на Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/147/ЄС від 30 листопада 2009 р. про охорону диких птахів, Директиві Ради від 21 травня 1992 р. № 92/43/ЄЕС про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори, Регламенті (ЄС) 2024/1991 Європейського Парламенту та Ради від 24 червня 2024 р. про відновлення природи та про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869, Повідомленні Європейської Комісії COM(2020)380 final від 20 травня 2020 р. Європейському Парламентові, Раді, Європейському економічному і соціальному комітетові та Комітетові регіонів “Стратегія ЄС щодо біорізноманіття до 2030 року. Повернення природи в наше життя”.

Аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв'язання виявлених проблем

Метою цієї Стратегії є забезпечення охорони, збереження, відтворення та невиснажливе використання біорізноманіття шляхом запобігання загрозам і втратам біорізноманіття, вимиранню видів, що перебувають під загрозою зникнення, знищенню та деградації природних ландшафтів і екосистем, зменшення негативного впливу забруднення та змін клімату на біорізноманіття, недопущення проникнення в природне середовище України інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, підтримки та збереження генетичного різноманіття видів і адаптаційного потенціалу, збереження та підтримки цілісності і стійкості екосистем, відновлення, розширення площі цінних природних територій і об'єктів, забезпечення охорони видів рослинного та тваринного світу, а також їх природних оселищ.

Ця Стратегія відображає аналіз поточного стану справ у межах 23 орієнтованих на дії глобальних завдань Куньмінсько-Монреальської глобальної рамкової програми з біорізноманіття.

Просторове планування, землекористування та зміна структури, деградація і знищення екосистем

Просторове планування є ключовим інструментом сталого розвитку територій та має відігравати вирішальну роль у забезпеченні збереження біорізноманіття, особливо в умовах надмірної трансформації ландшафтів та незбалансованої структури землекористування.

В Україні понад 70 відсотків території використовується для сільськогосподарських потреб, а рівень розораності є одним із найвищих у світі.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації Організації Об'єднаних Націй (ФАО) та Світового банку, у 2022 році показник розораності території України сягнув 56,8 відсотка, а в степовій зоні — 81,2 відсотка та до 90 відсотків у південних регіонах. Для порівняння, середній рівень розораності в ЄС у 2022 році становив 24,8 відсотка за інформацією Продовольчої та сільськогосподарської організації Об'єднаних Націй (ФАО) та Світового банку, а за даними Євростату за 2023 рік — лише 23,2 відсотка (98 млн. гектарів ріллі на загальну площу 422,5 млн. гектарів).

Наслідком розорювання земель є майже повне знищення природних степових екосистем України: на сьогодні вони збереглися лише на 2—3 відсотки території країни, переважно у вигляді фрагментарних ділянок. Степове біорізноманіття опинилося на межі повного зникнення.

Лучні екосистеми, особливо в межах Лісостепу та Полісся, також зазнають деградації. Площі луків швидко скорочуються внаслідок приватизації земель, порушення режимів прибережних захисних смуг, осушення заплав та розорювання днищ і схилів балок.

Прісноводні екосистеми, які охоплюють близько 4 відсотків території України (приблизно 24,1 тис. квадратних кілометрів), зазнали значних змін через масштабну меліорацію та зарегульованість річок, що суттєво змінило їх гідрологічний режим та функції заплав.

Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок забруднення водних об'єктів органічними, біогенними та небезпечними речовинами відбувається погіршення стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами.

Рибохідні канали або інші засоби забезпечення вільної міграції гідробіонтів на зарегульованих ділянках річок здебільшого відсутні.

Наслідками трансформації водотоків є зниження популяцій реофільних видів риб та інших гідробіонтів, втрата ареалів, міграційних шляхів, екологічна фрагментація прісноводних екосистем, зростання евтрофікації та забруднення.

Зазначені чинники поставили значну частину водних видів, зокрема ендеміків і рідкісних риб, на межу зникнення.

Водночас водне законодавство України не містить системного механізму відновлення вільної течії річок або зобов'язань щодо міграційної прохідності для риб та інших гідробіонтів.

Покращенню ситуації щодо зазначеного питання сприятиме реалізація планів управління річковими басейнами Вісли, Дністра та Південного Бугу на 2025—2030 роки, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2024 р. № 1078 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 101, ст. 6478), планів управління річковими басейнами річок Причорномор'я, Приазов'я та Криму на 2025—2030 роки, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2024 р. № 1079 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 101, ст. 6479), планів управління річковими басейнами Дніпра та Дону на 2025—2030 роки, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2024 р. № 1077 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 101, ст. 6477), плану управління річковим басейном Дунаю на 2025—2030 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 р. № 1347 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 8, ст. 702).

Масштабна осушувальна меліорація змінила гідрологічний режим Полісся. Внаслідок осушення, видобутку торфу та інтенсивного сільськогосподарського використання, болотні екосистеми зазнали істотного антропогенного впливу. Загальна площа осушувальних систем в Україні становить понад 3,31 млн. гектарів, що дало змогу розширити території для сільськогосподарського виробництва, зокрема на Поліссі. Проте зазначений вплив мав серйозні негативні наслідки у вигляді значного скорочення площ природних болотних екосистем, зменшення здатності ландшафтів до збереження вологи, що підвищує їх вразливість до посух. Осушення боліт також знижує вуглецевий потенціал територій, оскільки деградація торфовищ призводить до масових викидів парникових газів і перетворює такі екосистеми з поглиначів у джерела вуглецю.

Морські прибережні території України також зазнали значної антропогенної трансформації внаслідок масової забудови, розорювання, а також інтенсивної експлуатації для туризму та рекреації, особливо у літній період.

Неконтрольований розвиток туризму вздовж морського узбережжя протягом останніх 20 років призвів до масового втручання в екосистеми, створюючи реальну загрозу знищення особливо цінних прибережних біотопів та природних оселищ, які є ключовими для збереження рідкісних і вразливих видів флори та фауни, зокрема на піщаних косах Азовського моря, Кінбурнського півострова та уздовж узбережжя Одеської області.

Показник лісистості України становить 15,9 відсотка території України за європейськими рекомендаціями, що є рівнем нижчим ніж оптимальний. Переважна більшість українських лісів перебуває у користуванні лісового та мисливського господарств, що означає їх активну експлуатацію з переважанням комерційної мети. Приблизно половина лісів в Україні є штучними та призначеними для подальших суцільних рубок головного використання, вікова структура та видовий склад їх деревостанів нерідко не відповідає потребам місцевого біорізноманіття. Лише близько 100 тис. гектарів лісів України є природними старовіковими лісами, структура яких сприяє повноцінному збереженню біорізноманіття.

Урбанізація, поєднана з відсутністю належного планування розвитку міст, спричинила масштабне знищення або деградацію екосистем у межах міських територій. Активна житлова, інфраструктурна та промислова забудова веде до стрімкого скорочення площ зелених зон, природних ландшафтів та територій із збереженим біорізноманіттям як у межах міст, так і в прилеглих до них зонах. Нерегульований розвиток міських агломерацій погіршує екологічний стан довкілля, зменшує екосистемні послуги, які надають міські природні території, — знижується здатність до очищення повітря, регулювання мікроклімату, зменшення рівня шуму і загалом адаптації громад до зміни клімату.

Ґрунти є критично важливим середовищем існування та відіграють ключову роль у збереженні біорізноманіття загалом. До початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України деградовані та малопродуктивні ґрунти в Україні охоплювали понад 6,5 млн. гектарів. Загальна площа орних земель, які зазнавали впливу лише водної ерозії, сягала 10,6 млн. гектарів, що становить близько 32 відсотків усіх орних земель. Ще наприкінці 1990-х років українські вчені зазначали про необхідність консервації близько 9 млн. гектарів ріллі, а за окремими оцінками зазначена цифра сягає 10 млн. гектарів. Однак фактична реалізація заходів із консервації таких ґрунтів залишається вкрай обмеженою або повністю відсутньою. Військові дії останніх років призвели до масштабного знищення або серйозного пошкодження екосистем. Серед основних наслідків — хімічне забруднення, деградація ґрунтів, руйнування рослинного покриву та замінування значних площ наземних територій та акваторій. За даними МВС станом на січень 2026 року вибухонебезпечними предметами забруднено близько 13,7 млн. гектарів територій. Орієнтовно 2,9 млн. гектарів лісів постраждали внаслідок бойових дій. Особливої шкоди зазнали природоохоронні території: більше 800 об'єктів природно-заповідного фонду площею близько 0,9 млн. гектарів або понад 20 відсотків загальної площі природно-заповідного фонду України пошкоджено або перебувають під загрозою знищення.

В умовах значного дисбалансу в землекористуванні просторове планування в Україні досі перебуває у стадії переходу від пріоритетності розміщення продуктивних сил до інтегрованого врахування соціальних, економічних та екологічних аспектів.

На державному рівні ключовою містобудівною документацією є Генеральна схема планування території України, проте вона потребує оновлення.

На сьогодні всі регіони України мають затверджені схеми планування території на регіональному рівні, розроблені в різний час протягом останніх двадцяти років. Однак багато з них потребують актуалізації, зокрема в частині інтеграції питань збереження біорізноманіття.

Запроваджено комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, які є одночасно містобудівною документацією на місцевому рівні та документацією із землеустрою. Станом на 1 січня 2026 р. зазначені плани розроблені лише в окремих територіальних громадах. Комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад посилюють екологічну складову просторового планування шляхом включення до складу розділу “Ландшафтне планування” та встановлення функціонального зонування усієї території територіальної громади, що передбачає відповідність зміни цільового призначення земельних ділянок визначеному функціональному призначенню території. Це потенційно може сприяти збереженню природних об'єктів та розширенню територій природно-заповідного фонду.

Суттєвим бар'єром для ефективного просторового планування є відсутність актуальних і якісних просторових даних щодо біорізноманіття. Не завершено формування Зведеної схеми формування національної екологічної мережі, що унеможливлює її системне врахування в планувальному процесі. Внаслідок повільного процесу розроблення та затвердження регіональних та місцевих схем формування екологічної мережі відповідна інформація майже не враховується під час розроблення усіх видів документації із землеустрою та містобудівної документації, а також провадження господарської та іншої діяльності, попри частину четверту статті 15 Закону України “Про екологічну мережу України”.

Відновлення деградованих екосистем

Інтенсивна господарська діяльність, висока ступінь розораності території України, надмірне використання природних ресурсів, істотне втручання в природні процеси та наслідки зміни клімату призвели до масштабної деградації природного середовища — ґрунтів, лісових, водно-болотних, лучних, степових, прибережних, прісноводних і морських, гірських та інших типів екосистем і біотопів (природних оселищ), в яких існують численна кількість видів флори і фауни. Станом на сьогодні спеціалізовані національні дослідження, пов'язані з оцінкою масштабів і ступеня деградації екосистем, не проводилися. Водночас на підставі доступних даних про структуру землекористування, ступінь антропогенного навантаження та рівень трансформації екосистем, можна констатувати таке:

степові екосистеми України практично повністю знищені за винятком кількох ділянок у межах природно-заповідного фонду, усі інші перебувають на різних стадіях дигресії та деградації;

лучні екосистеми переважно антропогенно трансформовані;

видовий склад і стан лісових екосистем значною мірою не відповідає природному типу лісів, що характерні для відповідних природних зон;

прісноводні водойми та водно-болотні угіддя переважно мають змінений гідрологічний режим, потерпають від евтрофікації, забруднення та погіршення екологічного та хімічного стану масивів вод;

морські та гірські екосистеми перебувають під зростаючою загрозою трансформації.

Необхідність відновлення деградованих екосистем до їх природного або наближеного до природного стану є пріоритетом національної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Національне законодавство декларує важливість заходів з екосистемного відновлення, проте недостатньо регламентує відповідні дії, зокрема щодо територій, важливих для збереження біорізноманіття.

Відновлення гідрологічного режиму та водних екосистем не врегульовано належним чином Водним кодексом України. Зазвичай заходи з відновлення водних об'єктів обмежуються розчисткою русел від надлишкової рослинності чи осаду, укріпленням берегів відповідно до державних будівельних норм без урахування екологічних потреб водної флори та фауни (гідробіонтів), що значно знижує ефективність таких втручань у контексті відновлення природних функцій водних екосистем.

Крім того, спеціалізовані інструменти законодавчого характеру для відновлення інших типів екосистем на сьогодні відсутні, що перешкоджає реалізації системного підходу до екосистемного відновлення.

Відновлення екосистем у межах територій природно-заповідного фонду та екомережі залишається ускладненим через відсутність чітко визначених нормативно-правових механізмів для належного оформлення, планування та реалізації відповідних заходів, а також суперечності між положеннями, що регулюють використання природних ресурсів, та положеннями, які стосуються здійснення природоохоронних заходів.

Запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення значно спростило нормативно-правове регулювання щодо економічного використання земель, зокрема стосовно зміни їх цільового призначення.

Практична реалізація заходів з відновлення природних територій на сьогодні обмежується окремими модельними ділянками, які здійснюються переважно в межах природно-заповідного фонду та за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги. При цьому відсутні первинні аналітичні оцінки потреб відновлення різних типів екосистем, не встановлено масштабів і пріоритетів їх відновлення, не розроблено національної методичної бази для організації відновлювальних заходів, відсутні цільові державні або регіональні програми, які б визначали механізми, обсяги, джерела фінансування та інструменти реалізації заходів з відновлення деградованих екосистем.

Стаття 14 Регламенту (ЄС) 2024/1991 Європейського Парламенту та Ради від 24 червня 2024 р. про відновлення природи та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869 передбачає розроблення державами — членами Європейського Союзу національних планів відновлення.

Завдання щодо відновлення 30 відсотків деградованих екосистем до 2030 року, передбачене Куньмінсько-Монреальською глобальною рамковою програмою з біорізноманіття, в умовах воєнного стану в Україні є практично недосяжним.

Проте на національному рівні можливо створити передумови для досягнення цього орієнтиру у довгостроковій перспективі шляхом:

розроблення та впровадження економічних і правових стимулів для здійснення заходів з відновлення деградованих екосистем;

формування науково обґрунтованих методик та вимог екосистемного відновлення, адаптованих до національних умов;

планомірного проведення заходів з відновлення у межах природно-заповідного фонду, Смарагдової мережі, водно-болотних угідь міжнародного значення та інших цінних природних територій.

Зазначені дії можуть стати основою для майбутнього масштабного розгортання відновлювальних ініціатив у повоєнний період з урахуванням оцінки екологічних збитків, завданих унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Охорона природних територій та формування національної екомережі

Законодавство України встановлює можливість створення природоохоронних територій різних типів, категорій та значення і їх об'єднання в єдину екологічну мережу. Однак площа природоохоронних територій в Україні не досягає визначених законодавством показників і є недостатньою для забезпечення збереження біорізноманіття.

Базова частка площі національної екологічної мережі від площі України у 38,2 відсотка визначена Законом України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року”, але досі не підтверджена рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про схвалення регіональних і місцевих схем формування та програм розвитку екомережі. Зведена схема формування екомережі України залишається не розробленою. Така ситуація сприяє переведенню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення з екстенсивного використання в інтенсивне (зокрема заплавних луків у ріллю), зміни типу землекористування, порушенню континуальності рослинного покриття і шляхів міграції диких видів фауни, подальшій фрагментації і деградації екосистем.

Регіональні схеми формування та/або програми розвитку екомережі у Донецькій, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській, Черкаській і Чернівецькій областях та м. Севастополі не затверджені, а території та об'єкти екомережі відповідно до розроблених регіональних схем формування екомережі не відображені на національному геопорталі відповідно до Закону України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних”, що ускладнює процедури оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки. Разом з тим регіональні і місцеві програми розвитку і схеми формування екомережі мають бути оновлені з урахуванням змін, які відбулися у землекористуванні з дати їх затвердження, а також негативних наслідків, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

За роки незалежності показник заповідності країни збільшився майже у три рази. Станом на 1 січня 2025 р. в Україні до складу природно-заповідного фонду України входять понад 9 тис. територій та об'єктів площею біля 4,2 млн. гектарів, що становить близько 7 відсотків загальної площі країни.

Таким чином, площа земель природно-заповідного фонду не досягла 15 відсотків території країни відповідно до Закону України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” та інших нормативно-правових актів. До цього часу не створено ряд національних природних парків, природних і біосферних заповідників на виконання Закону України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки”, Указів Президента України від 27 серпня 2008 р. № 774 “Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків” та від 1 грудня 2008 р. № 1129 “Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об'єктів”. Наявні також інші пропозиції щодо організації нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об'єктів — пралісів, квазіпралісів і природних лісів, прибережно-водних екосистем і морських мілководь, залишків степів, інтразональних природних лісів (колок) у зоні Степу тощо.

Надання статусу міжнародного значення природним територіям і забезпечення їх збереження зумовлено виконанням міжнародних зобов'язань України в рамках міжнародних договорів про охорону біорізноманіття, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 15 ділянок транснаціонального природного об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи” визначені в Україні та належно охороняються у відповідних національних природних парках, біосферному та природному заповідниках. В Україні функціонують вісім біосферних резерватів програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” або їх окремі ділянки. Проте національне законодавство не містить належного регулювання щодо природних об'єктів всесвітньої спадщини, управління такими територіями; забезпечення відповідності вимогам і критеріям Статутних рамок Всесвітньої мережі біосферних резерватів програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”.

У рамках виконання зобов'язань за Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів в межах України визнано 50 водно-болотних угідь міжнародного значення, загальною площею 951,45581 тис. гектарів. Частина таких територій включена до складу природно-заповідного фонду, однак належна увага до їх охорони, моніторингу та управління відсутня або недостатня.

У межах зобов'язань за Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі визначено 377 територій Смарагдової мережі загальною площею близько 8 млн. гектарів, але до цього часу у національному законодавстві відсутні положення щодо моніторингу та управління видами дикої флори і фауни та типами природних оселищ відповідно до вимог зазначеної Конвенції.

В Україні також є значна кількість цінних природних територій, які потенційно відповідають критеріям для отримання міжнародного природоохоронного статусу, проте зазначений потенціал залишається нереалізованим.

Станом на сьогодні внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України близько 30 відсотків природоохоронних територій України зазнали руйнувань або пошкоджень. Природоохоронна інфраструктура, а також інституційна спроможність установ природно-заповідного фонду та інших природоохоронних органів, що відповідають за управління цими територіями та залучені до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, значною мірою втрачені.

Під час повоєнного відновлення необхідно забезпечити відновлення природоохоронних територій, що повинно включати оцінку екологічної безпеки та ступеня впливу бойових дій на біорізноманіття, розроблення і впровадження національних планів відновлення, відновлення документації, фізичних меж і інфраструктури зазначених територій, підвищення спроможності природоохоронних установ і фахівців до ефективного виконання своїх функцій.

Викликами і бар'єрами на шляху досягнення цілей територіальної охорони природи є:

відсутність цілісної державної політики та чітко сформованої стратегії розвитку заповідної справи, що зумовлює фрагментарність та неефективність прийняття управлінських рішень;

недосконалість системи управління природно-заповідним фондом, що включає як структурні, так і функціональні дисбаланси між установами, органами державної влади та іншими заінтересованими органами;

низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду;

невідповідність системи охорони та моніторингу біорізноманіття територій та об'єктів природно-заповідного фонду сучасним екологічним вимогам;

небажання землевласників, землекористувачів та органів місцевого самоврядування підтримувати ініціативи щодо заповідання цінних природних комплексів та об'єктів через необхідність обмеження господарської діяльності;

складнощі щодо визначення і встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду, створених у радянські часи, внаслідок відсутності матеріалів створення, зокрема графічних;

відсутність ефективних компенсаційних і стимулюючих механізмів щодо заповідання територій та/або цільового менеджменту територій, важливих для збереження біорізноманіття;

низький рівень оплати праці, відсутність належних соціальних гарантій і пільг для працівників природоохоронної сфери, що унеможливлює належне кадрове забезпечення;

недостатній рівень екологічної освіти, просвіти та поінформованості населення, що сприяє нецільовому використанню, деградації та втраті цінних природних комплексів і об'єктів.

Збереження та відновлення диких видів флори та фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що перебувають під загрозою зникнення

В Україні спостерігається суттєве зниження чисельності популяцій та зникнення окремих видів дикої флори і фауни, які на початку XX століття були численними. Частина видів вже повністю зникла з території держави, інші перебувають на межі зникнення, а саме:

осетрові риби внесено до другого видання Червоної книги України. Осетер атлантичний (Acipenser sturio) вважається зниклим на території України;

чисельність дельфінів у Чорному морі, яка раніше оцінювалася на рівні 1,5—2 млн. особин, скоротилася внаслідок промислового лову у 1931—1983 роках, протягом якого було вилучено близько 5 млн. особин. На сьогодні чисельність усіх видів дельфінів в Чорному морі оцінюється менш ніж у 200 тис. особин. Усі вони внесені до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29;

гризуни виду ховрахів, що в другій половині XX століття вважалися шкідниками сільського господарства і знищувалися масово (до кількох мільйонів особин щороку), на сьогодні перебувають на межі зникнення та внесені до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, а їх сукупна чисельність не перевищує кількох тисяч особин;

хижі та інші види птахів, зокрема стерв'ятник (Neophron percnopterus), орел степовий (Aquila rapax), лунь степовий (Circus macrourus), припинили гніздування в Україні внаслідок втрати типових природних оселищ та кормової бази. На межі зникнення з національної території або ймовірного зникнення з гніздуванням перебувають такі види, як савка (Oxyura leucocephala), хохітва (Tetrax tetrax), скопа (Pandion haliaetus), шуліка рудий (Milvus milvus), боривітер степовий (Falco naumanni), дерихвіст степовий (Glareola nordmanni);

всі види ряду кажанів (Chiroptera) демонструють тенденції до зниження чисельності внаслідок чутливості до негативних змін навколишнього природного середовища та антропогенного тиску. Усі вони також внесені до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29;

амфібії та рептилії, зокрема тритон звичайний, кумка червоночерева, жаба ставкова, жаба гостроморда, гадюка степова, полози візерунковий, сарматський, жовточеревий, ящірка зелена, які були чисельними для відповідних біотопів, на сьогодні демонструють негативну динаміку чисельності популяцій. Значне зниження чисельності тритона гребінчастого (Triturus cristatus) спричинило включення зазначеного виду до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29. Ропуха очеретяна (Epidalea calamita) перебуває на межі зникнення з території держави;

двостулкові молюски, що населяють лимани та гирлові ділянки річок Дніпра, Південного Бугу, Дністра, а також басейни річок Приазов'я і річок Криму, демонструють істотні зміни у видовому складі та чисельності популяцій. Сучасна чисельність аборигенних перлівнецевих молюсків становить лише кілька відсотків рівня середини XX століття, а у найбільш вразливих видів — менше 1 відсотка. Найбільші скорочення та фрагментація ареалів зафіксовано у перлівниці товстої (Unio crassus) та беззубки вузької (Pseudanodonta complanata). З чорноморських вод України майже повністю зникла устриця їстівна (Ostrea edulis);

водна флора змінюється внаслідок зарегулювання русел річок, евтрофікації водойм та інших антропогенних впливів. Вважаються зниклими в природі України пухирник Брема (Utricularia bremii) та шильник водяний (Subularia aquatica), кальдезія білозоролиста (Caldesia parnassifolia) — зникаюча категорія виду. Молодильник озерний (Isoлtes lacustris L.), що належить до категорії виду “вразливий” у Переліку видів рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України (рослинний світ), затвердженому наказом Міндовкілля від 15 лютого 2021 р. № 111, у 1950—1970-х роках займав гектари мілководь озера Світязь, під час наукової пошукової діяльності 2000 році був знайдений в одному екземплярі;

лучні, степові та інші види трав'янистих рослин, чисельність яких знижується внаслідок знищення природних місць зростання і перевикористання як природного ресурсу, недостатньо відображені у Переліку видів рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України (рослинний світ), затвердженому наказом Міндовкілля від 15 лютого 2021 р. № 111, через обмеженість даних і довгострокову резистентність їх популяцій. Арніка гірська (Arnica montana), яку масово заготовляли у Карпатах та Прикарпатті (до 5—10 тонн сухих суцвіть щороку у 1950-х роках) для цілей використання у народній медицині, внаслідок надмірної експлуатації була включена до другого видання Червоної книги України.

Наведений перелік не є вичерпним і лише ілюструє загальну тенденцію скорочення чисельності видів та їх зникнення з території України.

Також слід зазначити негативний вплив бойових дій на біорізноманіття України. Підрив греблі Каховської гідроелектростанції в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України спричинив загибель абсолютної більшості організмів Каховського водосховища та прилеглих затоплених територій. Є висока ймовірність повного зникнення реліктової дніпровської популяції дунайського тритона (Triturus dobrogicus) та морського судака (Sander marinus). Знищено найбільшу в Україні популяцію рідкісного виду, внесеного до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, плавуна щитолистого (Nymphoides peltata (S.G.Gmel.). Повністю втрачено унікальні ландшафти національного природного парку “Великий Луг”. Після затоплення пригирлових територій нижче за течією від греблі зазнали втрат чисельності популяції рідкісних видів ссавців сліпака піщаного (Spalax arenarius), мишівки Нордмана (Sicista lorigera) та ємуранчика звичайного (Stylodipus telum).

Збереження об'єктів біорізноманіття, які є рідкісними і такими, що перебувають під загрозою зникнення, та які підлягають особливій охороні та перебувають під захистом, потребує цілеспрямованих та комплексних заходів.

У зв'язку з цим необхідне розширення площ екосистем (ландшафтів), які забезпечують середовище існування охоронюваних видів дикої флори і фауни, та розширення мережі природоохоронних територій, оскільки значна частина таких видів чи їх окремих популяцій, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів на сьогодні перебуває за межами природоохоронних територій.

Багато охоронюваних видів зараз зазнають значного негативного впливу з боку чинників прямої дії — браконьєрства, незаконного вилучення з метою торгівлі, неселективних методів промислового добування (вилову) біоресурсів, надмірного рекреаційного навантаження, впливу інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу. Мінімізація зазначених впливів є одним із ключових завдань збереження об'єктів біорізноманіття, що підлягають особливій охороні.

Окрему загрозу становить вплив бойових дій на дикі види флори і фауни, рослинні угруповання, природні оселища та оселища видів у межах їх природних ареалів, що перебувають під загрозою зникнення, що має комплексний характер і включає як безпосереднє знищення біоти, так і опосередкований вплив — хімічне та шумове забруднення, руйнування середовищ існування.

Визначення заходів для відновлення біорізноманіття має ґрунтуватися на реальній оцінці його втрат. Проте внаслідок тривалості бойових дій доступ до відповідних територій залишається обмеженим. Оцінювання втрат також ускладнюється відсутністю достатніх даних про чисельність і поширення охоронюваних видів дикої флори і фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів на таких територіях до початку введення воєнного стану в Україні. Це пов'язано з відсутністю на той час державної системи моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття та базових інвентаризаційних даних.

Методи дистанційного зондування можуть забезпечити лише обмеженою інформацією, яка потребує верифікації шляхом проведення натурних досліджень. Таким чином, хоч оцінка та ліквідація наслідків бойових дій є пріоритетними завданнями у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття реальне планування заходів стане можливим лише після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

З метою забезпечення ефективної охорони біорізноманіття потребують істотного розвитку такі заходи, як розроблення та впровадження програм (планів дій) щодо збереження та відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення, планів управління природними територіями, а також штучного розведення (відтворення) та реінтродукції видів у природні умови.

Штучне розведення охоронюваних видів з подальшим випуском у природні умови здійснюється лише для обмеженої кількості видів, переважно риб, що є недостатнім для відновлення стійких популяцій. Є окремі приклади успішного штучного розведення (відтворення) ссавців (хом'яка звичайного (Cricetus cricetus), ховраха європейського (Spermophilus citellus), амфібій (саламандри плямистої (Salamandra salamandra), кумки жовточеревої (Bombina variegata), птахів (лелеки чорного (Ciconia nigra) на базі зоологічних парків та окремих суб'єктів господарювання. Водночас така діяльність потребує розвитку відповідної законодавчої, методичної та інфраструктурної бази, а також системного цільового фінансування.

Підвищення ефективності охорони та збереження об'єктів біорізноманіття, що підлягають особливій охороні, неможливе без наявності достовірних і повних відомостей про їх стан на території України, насамперед геопросторових даних. Відсутність таких даних ускладнює проведення якісної оцінки статусу видів, аналізу трендів чисельності та динаміки ареалів, планування природоохоронних заходів, а також контролю за їх виконанням і оцінки результативності. У зв'язку з цим потребує збільшення обсягів наукових досліджень і створення системи моніторингу видів, що підлягають особливій охороні.

Потребують оновлення та удосконалення переліки видів тварин, рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України (рослинний та тваринний світ), оскільки категорії видів і критерії, за якими вони заносяться до таких переліків, не відповідають вимогам, що широко використовуються на міжнародному рівні, зокрема Міжнародного союзу охорони природи. Це унеможливлює створення ефективної національної системи оцінки стану видів та можливості порівняння даних та обчислення “Індексу Червоного списку”.

Окремі види риб, що включені до охоронюваних видів відповідно до міжнародних договорів про охорону біорізноманіття, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не внесені до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, та інтенсивно використовуються під час промислу.

Торгівля видами дикої фауни і флори

Торгівля видами дикої флори і фауни як внутрішня, так і міжнародна має негативний вплив на стан популяцій диких видів. За даними Секретаріату Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, обсяг незаконного обігу такої продукції у світі перевищує 6 млрд. доларів США на рік, що робить її одним із найприбутковіших напрямів транснаціональної кримінальної діяльності. Незаконний міжнародний обіг зразків дикої фауни і флори створює ризики неконтрольованого поширення зоонозів — інфекційних хвороб, що передаються від тварин до людей, а також патогенів, небезпечних для сільськогосподарських та диких видів рослин і тварин.

На території України регулярно фіксуються порушення, пов'язані з незаконним вилученням з дикої природи та подальшою реалізацією наземних безхребетних, первоцвітів, хижих і співочих птахів. Часто торгівля здійснюється через Інтернет і охоплює види, які мають високий попит для приватних колекціонерів, використовуються для озеленення, полювання та утримання в неволі як домашніх тварин.

За даними міжнародних природоохоронних організацій, зокрема Всесвітнього фонду природи (WWF) та Міжнародного фонду добробуту тварин (IFAW) Україна відіграє роль країни транзиту незаконного переміщення диких (зокрема екзотичних) видів, а також продукції тваринного, зокрема ікри осетрових диких популяцій, і рослинного походження до держав — членів ЄС.

У зв'язку з цим особливої актуальності набуває необхідність посилення державного нагляду (контролю), удосконалення законодавства щодо запобігання та протидії незаконній торгівлі дикими видами, а також забезпечення ефективного виконання міжнародних зобов'язань України.

Походження, законність набуття у власність, а також правомірність переміщення товарів — зразків дикої флори і фауни або виробленої з них продукції, повинні підтверджуватися відповідними документами згідно з вимогами національного законодавства та міжнародних договорів, стороною яких є Україна. Спеціальне використання (добування, збирання) об'єктів Червоної книги України з метою отримання прибутку забороняється.

Нормативно-правове регулювання обігу об'єктів рослинного та тваринного світу залишається недостатньо врегульованим.

Подальшого удосконалення потребують такі аспекти державної політики щодо регулювання обігу видів дикої флори і фауни:

забезпечення ефективного механізму державного нагляду (контролю) за внутрішньодержавним обігом диких тварин і рослин, включаючи їх розведення, розмноження та утримання в неволі;

підвищення рівня правозастосування, зокрема шляхом зміцнення інституційної спроможності уповноважених органів державної влади, а також удосконалення міжвідомчої координації між ними;

посилення митного контролю за переміщенням зразків дикої флори і фауни через державний кордон, збільшення розмірів санкцій за порушення законодавства в частині незаконної торгівлі;

підвищення кваліфікації посадових осіб митних органів та інших органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що працюють у сфері імпорту, експорту, реекспорту та інтродукції зразків видів дикої природи;

впровадження сучасних технологій моніторингу та контролю за онлайн-торгівлею об'єктами дикої флори і фауни та механізмів боротьби з нелегальною торгівлею, включаючи створення спеціалізованих механізмів моніторингу та перевірки електронних платформ, через які здійснюється продаж диких тварин і рослин, запровадження автоматизованих аналітичних алгоритмів для виявлення незаконних пропозицій та відслідковування нелегального обігу;

запровадження національної системи простежуваності ланцюга походження диких тварин і рослин — від місця вилучення з дикої природи або розведення до кінцевого споживача, із використанням інструментів маркування, чіпування, публічних електронних реєстрів, включно з можливим використанням технологій блокчейн;

сприяння розвитку легальних розплідників, ботанічних садів для культивування чи розведення популярних серед споживачів видів флори і фауни з метою зниження тиску на природні популяції;

організація та підтримка систематичної інформаційно-просвітницької діяльності, спрямованої на формування екологічно відповідального споживання, зменшення попиту на рідкісні види, протидію контрабанді та вилученню зразків дикої природи з природного середовища їх існування, з урахуванням положень міжнародних договорів про охорону біорізноманіття, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та резолюцій Конференції Сторін Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення;

поступова гармонізація положень національного законодавства з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері регулювання торгівлі зразками дикої флори і фауни.

Вплив інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу на біорізноманіття

Поширення та негативний вплив інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу є однією з найактуальніших глобальних загроз для збереження біорізноманіття та функціонування екосистем. Екосистеми України потерпають від негативного впливу інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу. Значна частина таких видів демонструє інвазійні властивості, а процеси їх масового поширення та домінування в природних біоценозах набули характеру біологічного забруднення.

На сьогодні кількість чужорідних видів, що трапляються на території України, остаточно не встановлена через відсутність єдиної державної бази даних, системного моніторингу та належної таксономічної інвентаризації. За оцінками наукових установ, а саме Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного Національної академії наук України, Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена Національної академії наук України, Інституту морської біології Національної академії наук України, на території України кількість інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу складає близько 760 судинних рослин і не менше 425 безхребетних та хребетних видів тварин.

Згідно з міжнародними науковими дослідженнями орієнтовно 10—15 відсотків чужорідних видів рослинного та тваринного світу виявляють інвазійні властивості: натуралізуються у новому середовищі, формують стабільні популяції та активно поширюються, витісняючи місцеві види, змінюючи структуру екосистем, спричиняючи погіршення стану навколишнього природного середовища, загрози здоров'ю населення та суттєві економічні збитки, зокрема в аграрному, лісовому та водному господарствах.

Для вирішення проблеми запровадження ефективного і дієвого механізму поводження з інвазійними чужорідними видами рослинного та тваринного світу, а саме запобігання проникненню, здійснення контролю за їх потраплянням або внесенням до екосистем, вилучення та пом'якшення (мінімізація) їх негативного впливу Указом Президента України від 17 грудня 2021 р. № 668 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року “Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту” затверджено Стратегію біобезпеки та біологічного захисту, планом заходів з реалізації Стратегії біобезпеки та біологічного захисту на 2022—2025 роки, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. № 573 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 56, ст. 3344), визначено 17 заходів для вирішення проблеми інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, в межах виконання яких було:

розроблено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення повноважень центральних органів виконавчої влади щодо поводження з інвазійними чужорідними видами рослинного та тваринного світу, в тому числі запровадження заходів щодо протидії та запобігання поширенню таких видів”;

затверджено Порядок віднесення видів рослинного та тваринного світу до інвазивних (інвазійних) чужорідних видів рослинного та тваринного світу наказом Мінекономіки від 29 січня 2026 р. № 1368;

видано наказ Міндовкілля від 15 березня 2024 р. № 290 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оцінки наявного і потенційного впливу (ризиків) інвазійних чужорідних видів”, що враховує положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 1143/2014 від 22 жовтня 2014 р. про попередження та управління інтродукцією та поширенням інвазійних чужорідних видів, Делегованого Регламенту Koмісії (ЄС) 2018/968 від 30 квітня 2018 р., що доповнює Регламент Європейського Парламенту i Ради (ЄС) № 1143/2014, щодо оцінки ризику інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу.

Розпочато виконання програм підвищення кваліфікації з питань біобезпеки та біозахисту для працівників різного фаху (професій) та кваліфікацій, забезпечено функціонування системи інформування населення шляхом розміщення актуальної інформації на офіційних веб-сайтах центральних органів виконавчої влади та офіційних сторінках у соціальних мережах.

Також виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 45 “Про затвердження Порядку здійснення моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття” (Офіційний вісник України, 2025 р., № 13, ст. 993) сприяє удосконаленню системи моніторингу інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу.

Цілі, завдання та заходи, передбачені цієї Стратегією, доповнюють раніше визначені напрями діяльності та спрямовані на формування цілісної системи контролю за поширенням і впливом інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу для забезпечення охорони біорізноманіття та впровадження Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 1143/2014 від 22 жовтня 2014 р. про попередження та управління інтродукцією та поширенням інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу.

Вплив забруднення на біорізноманіття

Тривалий вплив забруднення навколишнього природного середовища внаслідок промислової діяльності, інтенсифікації сільського господарства, урбанізації, а також викликів сучасного етапу постіндустріальної трансформації спричинив виникнення та загострення значних екологічних проблем, що негативно впливають на стан біорізноманіття.

Однією з ключових проблем залишається евтрофікація водних екосистем. Його посилення спричиняє широке використання добрив та мийних засобів, що містять фосфор та нітрати, нераціональне використання добрив, недотримання фермерами рекомендацій щодо зберігання гною та режиму прибережних захисних смуг. Ситуацію ускладнює недостатній технічний рівень систем очищення стічних вод, значна зношеність інфраструктури та низька частка стічних вод, що проходять повне біологічне очищення.

Незважаючи на те, що в Україні рівень застосування пестицидів у розрахунку на одиницю площі орних земель у 5—7 разів нижчий ніж у державах — членах ЄС, їх використання продовжує залишатися джерелом екологічних ризиків, насамперед для біорізноманіття.

Недотримання вимог щодо безпечного застосування родентицидів нерідко призводить до вторинного отруєння представників дикої фауни, які входять до харчових ланцюгів, пов'язаних із гризунами. Додаткову небезпеку становить використання застарілих пестицидів, а також порушення вимог щодо їх транспортування, зберігання та утилізації, знищення та знешкодження. Незважаючи на офіційну заборону використання високотоксичних речовин, таких як дихлордифенілтрихлорметилметан, їх залишки у компонентах навколишнього природного середовища продовжують фіксуватися під час моніторингових досліджень.

Забруднення навколишнього природного середовища пластиком є актуальною та зростаючою екологічною проблемою, що особливо гостро проявляється у водних екосистемах. Збільшення обсягів пластикових відходів у річках, прибережних зонах і морському середовищі призводить до порушення природної рівноваги та створює суттєву загрозу біорізноманіттю. Особливе занепокоєння викликає накопичення мікропластику в тканинах і організмах водних тварин, що впливає на їх фізіологічний стан, порушує трофічні ланцюги та може мати віддалені наслідки для здоров'я людини через ланцюг споживання.

Загальний екологічний стан екосистем України у контексті забруднення потребує невідкладного реагування, зважаючи на його деструктивний вплив на структуру, функціонування та стійкість екосистем. Подальше зволікання з впровадженням превентивних і коригувальних заходів загрожує незворотними змінами у навколишньому природному середовищі, включаючи втрати біологічного різноманіття та екосистемних послуг, що є основою життєзабезпечення суспільства. Метою таких заходів має стати зниження рівня забруднення до меж, які мінімізують негативний вплив на біорізноманіття та екосистемні послуги.

В Україні на сьогодні недостатньо розвинена система наукових досліджень, спрямованих на оцінку впливу різних видів забруднення на біорізноманіття. Незважаючи на те, що в Україні неодноразово фіксувалися випадки масової загибелі тварин, які мали резонанс як на національному, так і на міжнародному рівні, зокрема масова загибель птахів, зокрема журавлів, червоноволих казарок, гусей, системний аналіз таких випадків практично відсутній. Недостатньо вивчено випадки загибелі дрібних тварин, що мають хронічний або перманентний характер та не призводять до масової смертності. Широкого суспільного розголосу набули численні випадки загибелі медоносних бджіл, що може свідчити про аналогічні процеси серед диких запилювачів. Такі види мають вирішальне значення як для функціонування екосистем, так і для сталого розвитку сільського господарства. Проте систематизовані дані щодо впливу пестицидів та інших забруднювальних чинників на популяції запилювачів в Україні відсутні.

Вплив зміни клімату на біорізноманіття

Україною ратифіковано:

Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату Законом України від 29 жовтня 1996 р. № 435/96-ВР;

Кіотський протокол до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату Законом України від 4 лютого 2004 р. № 1430-IV;

Паризьку угоду Законом України від 14 липня 2016 р. № 1469-VIII.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 липня 2021 р. № 868 схвалено Оновлений національно визначений внесок України до Паризької угоди (Офіційний вісник України, 2021 р., № 62, ст. 3956), яким передбачено скорочення викидів парникових газів на 65 відсотків до 2030 року порівняно з рівнем 1990 року, та надіслано до Секретаріату Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1363 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 87, ст. 5584) схвалено Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року та операційний план з її реалізації у 2022—2024 роках. Також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 травня 2024 р. № 483 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 54, ст. 3228) схвалено Стратегію формування та реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2035 року і затверджено операційний план заходів з її реалізації у 2024—2026 роках, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1777 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 4, ст. 256) схвалено Державну стратегію управління лісами України до 2035 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 травня 2025 р. № 489 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 48, ст. 3304) схвалено Стратегію розвитку галузі мисливського господарства України на період до 2035 року та затверджено план заходів з її реалізації у 2025—2027 роках, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2022 р. № 1134 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 99, ст. 6244) схвалено Водну стратегію України на період до 2050 року, Указом Президента України від 17 грудня 2021 р. № 668 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року “Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту” затверджено Стратегію біобезпеки та біологічного захисту.

Зміна клімату стала суттєвим чинником посилення ризиків для біорізноманіття, зокрема внаслідок збільшення тривалості посушливих періодів, інтенсивності зливових опадів, активізації ерозійних процесів, поширення інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, а також зростання частоти та масштабів лісових і торф'яних пожеж.

Для забезпечення пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї екосистем, видів фауни і флори необхідно вжити комплекс заходів, спрямованих на відновлення природної стійкості навколишнього природного середовища, зокрема скорочення частки ріллі в структурі сільськогосподарських угідь як одного з основних джерел викидів парникових газів, підтримку та збереження пасовищ та сіножатей, проведення інвентаризації торфовищ та підвищення рівня ґрунтових вод у межах осушених водно-болотних угідь, відновлення природного гідрологічного режиму водних об'єктів, корінних деревостанів і природних процесів ґрунтоутворення, скорочення обсягів вилучення накопиченої в екосистемах біомаси з метою збільшення обсягів секвестрованого в такій біомасі вуглецю, забезпечення сприятливих умов існування видів, зокрема залежних від водного середовища: гідробіонтів, земноводних, плазунів, водоплавних і навколоводних птахів.

Адаптація до зміни клімату на основі збереження та відновлення екосистем повинна стати ключовим принципом у взаємодії суспільства з природою, сприяючи як збереженню біорізноманіття, так і формуванню засад сталого природокористування.

Охорона, збереження, невиснажливе використання та відтворення біорізноманіття на основі балансу інтересів територіальних громад та державних природоохоронних пріоритетів

Забезпечення збалансованості між економічним використанням природних ресурсів і охороною навколишнього природного середовища, збереженням, відтворенням та невиснажливим використанням біологічного різноманіття залишається складним завданням для територіальних громад. Основними чинниками, що ускладнюють узгодження природоохоронних і господарських інтересів, є домінування короткострокових економічних пріоритетів над довгостроковими екологічними цілями, низький рівень екологічної обізнаності, обмежений доступ до актуальної, наочної та доступної для сприйняття інформації щодо стану біорізноманіття, його цінності для територіальної громади та залежності територіальної громади від екосистемних послуг.

З огляду на це екологічні цілі державної політики, зокрема створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження видів тварин і рослин та середовищ їх існування, формування екомережі, часто не знаходять підтримки на місцевому рівні або зустрічають відкритий спротив.

Прийняття Закону України від 28 квітня 2021 р. № 1423-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” суттєво вплинуло на поточний стан охорони та збереження біорізноманіття, зокрема значні площі земель перейшли у розпорядження органів місцевого самоврядування без належної оцінки їх екологічної цінності та врахування потреб охорони та збереження біорізноманіття. Такий підхід істотно обмежив інструментарій реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, ускладнив можливості забезпечення охорони цінних природних територій, збереження середовищ існування видів, а також створення і розвитку елементів екомережі на відповідних землях.

Проведені адміністративна та земельна реформи були зосереджені переважно на соціально-економічних аспектах і практично не враховували екологічний компонент та потреби охорони і збереження біорізноманіття, що зумовило виникнення системних ризиків для екологічної цілісності природних ландшафтів і збереження біорізноманіття на територіях, переданих у користування та розпорядження територіальним громадам.

У сільських регіонах територіальні громади переважно залежать від використання природних ресурсів, що знижує пріоритетність охорони та збереження екосистем. Екосистемні послуги, які надають ці екосистеми, досі не мають визначеного економічного виміру. Такий дисбаланс між територіальними громадами, що здійснюють інтенсивну експлуатацію природних ресурсів, і територіальними громадами, на території яких збереглися цінні екосистеми, перешкоджає досягненню Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, у межах реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Відсутність ефективних фінансових механізмів, які створюють стимули для територіальних громад до збереження біорізноманіття, зокрема компенсації, цільового призначення субвенції, фіскальні пільги, істотно обмежує їх мотивацію до реалізації природоохоронних заходів.

На окремих територіях спостерігаються випадки порушення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, нецільове використання земельних ділянок, а також відсутність підтримки у створенні нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Такі дії є наслідком як відсутності ефективних економічних стимулів для територіальних громад до охорони довкілля, так і відсутністю системної екологічної інформації, практичних знань і доступних навчальних програм про раціональне та стале природокористування та сучасні екосистемні підходи до збереження біорізноманіття для представників територіальних громад.

На сьогодні не сформовано ефективних інструментів підтримки або відновлення традиційних практик сталого природокористування, здатних поєднувати екологічну доцільність з економічною вигодою для територіальних громад. Відсутність комплексної екологічної оцінки територій територіальних громад з точки зору їх природоохоронної цінності ускладнює врахування зазначених аспектів під час планування розвитку територій.

Наявна ситуація свідчить про необхідність запровадження цілісного, системного підходу до розв'язання проблем у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття на місцевому рівні, що має включати:

посилення відповідальності органів місцевого самоврядування за охорону та збереження біорізноманіття, у тому числі виконання міжнародних зобов'язань України у межах територій відповідних територіальних громад та делегованих повноважень;

створення системи економічного стимулювання територіальних громад до здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища шляхом впровадження механізмів компенсацій і цільового призначення субвенції територіальним громадам, на території яких зберігаються екосистеми, та запровадження додаткових фіскальних інструментів, що дадуть змогу здійснювати справедливий міжтериторіальний перерозподіл витрат на охорону та збереження біорізноманіття;

запровадження системної екологічної просвіти для представників територіальних громад з питань охорони, збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття, інтеграції екологічних підходів у документи стратегічного та програмно-планувального характеру на місцевому рівні, а також забезпечення доступу до актуальної та публічно доступної інформації про стан природних ресурсів на відповідних територіях територіальних громад.

Забезпечення сталого управління секторами економіки та збільшення застосування ними дружніх до біорізноманіття практик

Сільське, лісове, рибне та мисливське господарство впливають на стан біорізноманіття як через безпосередню експлуатацію біологічних ресурсів, так і через управління територіями, на яких провадиться господарська діяльність.

Сільськогосподарські угіддя займають 70 відсотків території України (понад 42 млн. гектарів), землі лісогосподарського призначення — близько 16 відсотків (10,4 млн. гектарів), мисливське господарство ведеться на 64 відсотках (38,8 млн. гектарів) території держави на землях різного господарського призначення загальною площею, включаючи лісові угіддя — 8 млн. гектарів, польові угіддя — 29 млн. гектарів, водно-болотні угіддя — 1,8 млн. гектарів, і рибогосподарська діяльність провадиться у морських водах та на більшості прісноводних водойм із загальною площею водного дзеркала понад 0,8 млн. гектарів. У зв'язку з цим забезпечення сталого використання, збереження та відновлення біорізноманіття неможливо без запровадження належного екологічного правового регулювання діяльності у таких секторах економіки.

Основними чинниками сільськогосподарського тиску на біорізноманіття залишаються:

незбалансованість застарілої структури землекористування, сформованої в умовах екстенсивного сільськогосподарського виробництва;

надмірна розораність території України, що значно перевищує екологічно допустимі межі;

залежність від пестицидів та агрохімікатів, які є ключовими забруднювачами водних екосистем та чинниками деградації наземних біоценозів;

масштабна деградація ґрунтів, включаючи зниження вмісту гумусу, забруднення, водну та вітрову ерозія ґрунтів;

низький рівень застосування екологічно дружніх практик (органічного виробництва, пасовищного тваринництва, регенеративного, вуглецевого землеробства);

спрощена просторова структура агроландшафтів із недостатньою кількістю природних елементів, що створюють середовище існування для диких видів, а також великі площі земель, зайнятих монокультурами.

Однак навіть у межах трансформованих агроландшафтів зберігаються природні та напівприродні екосистеми — фрагменти деревно-чагарникової та трав'яної рослинності, лісосмуги, водотоки, балки, що мають критичне значення для збереження місцевого біорізноманіття та потребують належного захисту, збереження та відновлення. Окрему екологічну цінність становлять землі з екстенсивним веденням господарства — пасовища і сінокоси, що слугують осередками збереження рідкісних та степових видів флори і фауни, а також сприяють підтриманню екосистемної стійкості агроландшафтів.

Використання водних біологічних ресурсів у промислових масштабах є одним із ключових факторів антропогенного навантаження на біорізноманіття прісноводних і морських екосистем

Також важливими чинниками є випадковий прилов молоді водних біоресурсів під час здійснення промислу дрібновічковими знаряддями лову, збільшення інтенсивності промислового навантаження на молодші вікові групи деяких аборигенних видів риб, інтенсивне вилучення нестатевозрілих особин водних біоресурсів під час любительського рибальства, низькі обсяги штучного розведення (відтворення) і поповнення популяцій промислово-цінних аборигенних видів прісноводних риб у внутрішніх рибогосподарських водоймах України та прохідних азово-чорноморських осетрових риб, що перебувають під загрозою зникнення, втрата інфраструктури штучного розведення (відтворення) внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема знищення двох із трьох державних риборозплідних підприємств. Крім того, недостатніми є заходи з біобезпеки в аквакультурі, внаслідок чого відбувається поширення інвазійних чужорідних видів гідробіонтів, які витісняють аборигенні види. Пом'якшення наслідків зміни клімату і адаптації та підвищення опірності до зміни клімату галузі рибного господарства потребують проведення цільових науково-технічних досліджень та додаткового фінансування.

Біорізноманіття лісових екосистем є значною частиною біорізноманіття України, включаючи види, угрупування та оселища, які потребують охорони. Основним ресурсом, який використовується під час ведення лісового господарства, є деревина. Важливими не деревними продуктами лісу є гриби, ягоди, лікарська сировина. У деяких регіонах ліси використовуються для випасання худоби та бджолярства. Лісові екосистеми також відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття, оскільки значна кількість природоохоронних територій розташована саме в лісах. Передбачено створення охоронних зон для збереження біорізноманіття у лісах, які забезпечують довгострокове збереження об'єктів Червоної книги України, об'єктів, внесених до переліків рідкісних або таких, що мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, або є такими, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, що підлягають особливій охороні на відповідній території, типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, місць розмноження диких тварин, найстаріших або визначних дерев та їх груп, інших місць, важливих для збереження біорізноманіття у лісах.

В умовах сучасних політичних, економічних та кліматичних викликів нагальним є суттєве оновлення нормативно-правового регулювання, управління і практики ведення лісового господарства з урахуванням аспектів збереження біорізноманіття та виконання зобов'язань у рамках євроінтеграційних процесів. Також актуальною є потреба в удосконаленні системи інформаційного забезпечення лісоуправління та збору інформації. Фінансова система лісового господарства в сучасних умовах є також недосконалою, а будь-які стимули щодо застосування природозберігаючих технологій відсутні. FSC (Forest Stewardship Council) та PEFC (Programme for the Endorsement of Forest Certification) сертифікація системи ведення лісового господарства є одним з інструментів стимулювання ведення сталого лісового господарства, що сприяє збереженню біорізноманіття, і потребує подальшого розвитку.

Серед проблем, що потребують розв'язання в частині посилення збереження біорізноманіття, є наближення видового складу і структури штучних лісів до природних, відмова від вирощування в лісах інвазійних чужорідних видів дерев і кущів, завершення процесу ідентифікації та збереження природних лісів, пралісів, квазіпралісів та самосійних лісів, проведення моніторингу біорізноманіття в лісах, збільшення загальної площі лісів. Темпи глобального потепління спричиняють серйозні кліматичні зміни, внаслідок чого життєздатність лісових насаджень знижується. Разом з цим належної уваги до питання адаптації до змін клімату у лісовому господарстві не приділяється. Необхідно також враховувати, що близько 1 млн. гектарів, що належать до лісового фонду України, розташовані на тимчасово окупованій території. На сьогодні немає достовірних даних про стан або навіть існування цих лісів.

Мисливське господарство в Україні здійснюється переважно на землях, що перебувають у користуванні сільськогосподарського, лісового та водного секторів економіки, та орієнтується на експлуатацію щодо обмеженої кількості видів птахів і ссавців. Для забезпечення збалансованого використання ресурсів мисливських тварин необхідне комплексне вирішення актуальних проблем. Серед першочергових завдань — удосконалення процедури надання мисливських угідь у користування з обов'язковим періодичним переглядом діяльності користувачів. Важливим напрямом є відновлення та підтримання оптимальної чисельності мисливських тварин, зокрема шляхом організації штучного розведення (відтворення). Встановлення дієвого державного нагляду (контролю) за охороною і використанням мисливського фонду, а також ефективна боротьба з браконьєрством, включаючи випадки незаконного добування видів, занесених до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, є критично важливими для збереження біорізноманіття. Особливу увагу необхідно приділити поступовій забороні використання свинцевого шроту під час полювання на водно-болотних угіддях міжнародного значення через його негативний вплив на довкілля та птахів. Водночас потребує суттєвого покращення система збору, обліку та аналізу інформації про стан популяцій мисливських тварин, обсяги їх добування та природну смертність у межах мисливських угідь. Також актуальним є врегулювання взаємодії мисливського господарства з іншими сферами економіки, зокрема щодо використання пестицидів та агрохімікатів, захисту сільськогосподарських угідь від шкоди, заподіяної мисливськими тваринами. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 травня 2025 р. № 489 схвалено Стратегію розвитку галузі мисливського господарства України на період до 2035 року та затверджено план заходів з її реалізації у 2025—2027 роках, який передбачає вирішення зазначених проблем і формування ефективної, збалансованої моделі управління мисливськими ресурсами.

Підтримка екосистемних послуг та природоорієнтованих рішень

Внесок природи у забезпечення життєдіяльності суспільства визначається як екосистемні послуги, що охоплюють усі аспекти впливу біорізноманіття на формування та підтримання життєздатного середовища існування суспільства, добробуту та якості життя населення. Екосистемні послуги включають, зокрема, забезпечення чистого повітря і води, родючість ґрунтів, природні ресурси, а також формування духовних, культурних і рекреаційних цінностей.

Погіршення стану біорізноманіття призводить до зниження доступності екосистемних послуг, що негативно впливає на добробут населення, здоров'я людей, економічну стабільність і соціальну згуртованість. Одним із ключових чинників зазначеного є недостатня суспільна та інституційна оцінка значущості екосистемних послуг, що зумовлює неефективне управління природними ресурсами. В Україні екосистемні послуги, які надаються природним середовищем безоплатно, досі не мають системної економічної оцінки, а їх вартість не враховується під час планування господарської діяльності. Зазначене суперечить підходам, що впроваджуються у провідних державах, зокрема державах — членах ЄС. З метою належного врахування цінності природи та забезпечення ефективного управління біорізноманіттям нагальною є потреба у створенні законодавчої бази для оцінки екосистемних послуг, інтеграції таких оцінок у системи планування, державного управління та господарської діяльності. Зазначений підхід сприятиме збереженню природного капіталу, сталому розвитку та зміцненню екологічної безпеки держави.

Екосистемні послуги можуть бути збережені, підсилені або відновлені шляхом впровадження природоорієнтованих рішень.

Згідно з визначенням, викладеним у Резолюції від 2 березня 2022 р. № 5/5 “Природні рішення для підтримки сталого розвитку”, прийнятій Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища, природоорієнтованими рішеннями є заходи щодо захисту, збереження, відновлення, сталого використання та управління природними або модифікованими наземними, прісноводними, прибережними та морськими екосистемами, які ефективно та адаптивно вирішують соціальні, економічні та екологічні проблеми, одночасно забезпечуючи добробут людей, екосистемні послуги, стійкість та переваги біорізноманіття.

Зазначені рішення є одними із заходів, що відіграють важливу роль у загальних глобальних зусиллях з досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, зокрема шляхом ефективного та дієвого вирішення основних соціальних, економічних та екологічних викликів, таких як втрата біорізноманіття, зміна клімату, деградація земель, опустелювання, продовольча безпека, ризики стихійних лих, розвиток міст, доступність води, ліквідація бідності, нерівність та безробіття, а також соціальний розвиток, сталий економічний розвиток, здоров'я людини та широкий спектр екосистемних послуг.

У зв'язку з цим нагальною є потреба у вдосконаленні нормативно-правового регулювання з метою формалізації підходу природоорієнтованих рішень, його інтеграції під час формування та реалізації державної та регіональної політик та провадженні діяльності як у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного різноманіття, так і сферах розвитку водного, лісового та сільського господарства, а також у діяльності територіальних громад. Впровадження природоорієнтованих рішень сприятиме збереженню та відновленню біорізноманіття, підвищенню екосистемної стійкості, покращенню якості життя населення та досягненню Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”.

Розвиток зелених і блакитних (водних) зон у містах, інших населених пунктах та густонаселених районах

З огляду на масштабні процеси урбанізації та стрімке зростання міських агломерацій, напрями державної політики у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного різноманіття мають бути спрямовані також на міські та приміські території. Це зумовлено як наявністю видів флори і фауни, здатних до адаптації в умовах антропогенного середовища, так і потенціалом інтеграції природоохоронних заходів в систему просторового планування та управління міським розвитком. За умови належного просторового планування та екологічно орієнтованого менеджменту урбанізовані території можуть забезпечувати сприятливі умови для збереження міського біорізноманіття.

Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України значна частина міської інфраструктури зазнала масштабних руйнувань, що створює нові виклики і водночас можливості для переосмислення підходів до відбудови українських міст. Повоєнне відновлення має базуватися на принципах сталості з урахуванням екологічних аспектів, включаючи інтеграцію природоохоронних заходів у процеси планування, реконструкції та розвитку міських просторів. Збереження та відновлення міського біорізноманіття, формування екологічної інфраструктури, підтримка зелених та блакитних (водних) зон та природних коридорів повинні стати обов'язковими складовими стратегічних підходів до міського розвитку та повоєнного відновлення України.

Концепція сталого розвитку населених пунктів уже певною мірою інтегрована в суспільний дискурс та національне законодавство, відображена у Законі України “Про Генеральну схему планування території України”, а також враховується в рамках процедур її моніторингу. Важливим кроком у цьому напрямі стало приєднання України до Нової Лейпцизької хартії — трансформаційна сила міст для спільного блага, яка підкреслює важливість створення “зелених міст” і наголошує, що добре сплановані, керовані та взаємопов'язані зелені і блакитні (водні) зони є передумовою забезпечення здорового середовища проживання, адаптації до змін клімату, а також збереження і відновлення біорізноманіття у містах.

Водночас в українських містах зберігаються системні проблеми екологічного характеру, зокрема незадовільний загальний стан міського природного середовища, обмежений доступ населення до зелених зон, а також недостатній рівень інтеграції сучасних підходів до оцінювання якості та ефективності зелених зон і міського біорізноманіття. Відсутність стандартизованих методик та індикаторів перешкоджає належному моніторингу і оцінці екологічного компоненту стратегій розвитку територіальних громад та планів заходів з реалізації стратегій розвитку територіальних громад.

Розроблення законодавчої основи та програмних документів функціонування та розвитку міських агломерацій, концепцій інтегрованого розвитку території територіальної громади є важливим кроком у напрямі поширення принципів сталого розвитку в міському плануванні. До цих процесів доцільно залучати всі групи населення, включаючи дітей і молодь, як активних учасників змін, спрямованих на формування екологічно безпечного середовища. Водночас питання збереження біорізноманіття часто опрацьовані менш ґрунтовно, ніж соціальні або економічні складові.

Окремої уваги потребує питання створення та розвитку міської екомережі, що може стати важливим інструментом підтримання біорізноманіття, покращення екосистемних зв'язків у межах міських територій та формування сталої екологічної структури урбанізованих середовищ. Забезпечення зв'язності екологічної мережі на локальному рівні сприятиме як охороні природи, так і покращенню якості життя мешканців.

З огляду на виклики, пов'язані з урбанізацією, необхідна подальша підтримка і розвиток підходів до інтегрованого управління міським розвитком. Це передбачає продовження реалізації концепцій інтегрованого розвитку території територіальної громади, впровадження принципів оцінки та врахування екосистемних послуг; розроблення генеральних планів населених пунктів у складі комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад з урахуванням завдань збереження біорізноманіття.

Доступ до генетичних ресурсів та сприяння справедливому та рівноправному розподілу переваг від їх використання

Збереження та раціональне використання генетичного різноманіття є ключовою умовою забезпечення продовольчої, економічної, екологічної та соціальної безпеки, а також сталого розвитку держави. Незважаючи на критичну важливість цього питання, в Україні досі відсутні належні системні дії, спрямовані на формування ефективної політики у зазначеній сфері.

У зв'язку з цим необхідним є якнайшвидше впровадження підходів, рекомендацій та індикаторів, визначених Конвенцією про охорону біологічного різноманіття, ратифікованою Законом України від 29 листопада 1994 р. № 257/94-ВР, у частині доступу до генетичних ресурсів і розподілу переваг від їх використання. До пріоритетних завдань належить розроблення національного переліку показників грошових і негрошових переваг від використання генетичних ресурсів, а також відповідних методик їх розрахунку.

Ключовим міжнародним правовим інструментом у сфері управління генетичними ресурсами є Нагойський протокол про доступ до генетичних ресурсів та справедливий і рівноправний розподіл переваг від їх використання до Конвенції про біологічне різноманіття, ратифікований Законом України від 2 грудня 2021 р. № 1926-IX. Проте національна правова база України у зазначеній сфері не містить чітко визначених правових наслідків за недотримання або порушення передбачених зобов'язань. Відсутність дієвих механізмів контролю, юридичної відповідальності, а також процедур реалізації положень, закріплених Нагойським протоколом про доступ до генетичних ресурсів та справедливий і рівноправний розподіл переваг від їх використання до Конвенції про біологічне різноманіття, ратифікованим Законом України від 2 грудня 2021 р. № 1926-IX, суттєво обмежує можливості ефективного управління генетичними ресурсами.

До актуальних міжнародних інструментів, що мають значення в частині доступу до генетичних ресурсів та справедливого та рівноправного розподілу переваг від їх використання, також належать Угода в рамках Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права про збереження та стале використання морського біорізноманіття в районах за межами національної юрисдикції та Міжнародний договір про генетичні ресурси рослин для продовольства і сільського господарства. Відповідно до Закону України від 25 березня 2026 р. № 4823-IX Україна приєдналася до Міжнародного договору про генетичні ресурси рослин для продовольства і сільського господарства, вчиненого 3 листопада 2001 р., що стало важливим кроком до формування цілісної національної системи управління генетичними ресурсами.

Врахування потреб збереження біорізноманіття в усіх сферах господарської діяльності та під час формування та реалізації державної і регіональної політики

В Україні затверджено ряд стратегічних та програмних документів у різних сферах формування державної політки, що містять заходи із збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття.

Ціль 3 Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджених Законом України від 28 лютого 2019 р. № 2697-VIII, передбачає забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально-економічного розвитку України, одним із завдань якої є включення питань щодо цінності біорізноманіття в національні, місцеві, стратегічні, програмні документи та плани розвитку економіки та її галузей.

Національна економічна стратегія на період до 2030 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 р. № 179 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 22, ст. 1015), передбачає впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління.

Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1163 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 108, ст. 6884), передбачає розвиток органічного виробництва одним з пріоритетних напрямів середньострокової “зеленої трансформації” сільського господарства, яке може відіграти важливу роль в адаптації до змін клімату, пом'якшенні їх наслідків та у збереженні біорізноманіття.

Операційний план заходів з реалізації у 2026—2029 роках Стратегії розвитку галузі рибного господарства України на період до 2030 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 березня 2026 р. № 226 (Офіційний вісник України, 2026 р., № 27, ст. 1907), передбачає заходи із збереження біорізноманіття.

Операційний план заходів з реалізації у 2025—2027 роках Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1550 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 8, ст. 665), передбачає забезпечення під час планування, проектування та будівництва об'єктів транспортної інфраструктури опрацювання альтернативних варіантів з метою недопущення чи мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, збереження лісів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зниження рівня загибелі тварин.

План заходів з виконання Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року (додаток 2), схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 552 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 60, ст. 2065), передбачає проекти, реалізація яких практично знищить біорізноманіття у зоні безпосереднього впливу, зокрема будівництво каскаду верхньодністровських гідроелектростанцій та Ташлицької гідроакумулювальної електростанції.

Державна стратегія регіонального розвитку на 2021—2027 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 695 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 67, ст. 2155; 2024 р., № 79, ст. 4627), передбачає створення належної системи управління та відновлення прибережних і морських екосистем; стимулювання заходів із створення лісів на землях усіх форм власності, збереження самостійних лісів, виділення органами державної влади та органами місцевого самоврядування придатних для заліснення земель, закріплення за постійними користувачами захисних насаджень лінійного типу та лісів, що не надані у користування.

Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 р. № 820 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 94, ст. 2859), та Національний план управління відходами до 2033 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 р. № 1353 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 13, ст. 1001), спрямовані на зменшення забруднення екосистем та евтрофікації водойм.

На законодавчому рівні питання охорони та збереження біорізноманіття найбільш інтегроване у Лісовий кодекс України і Водний кодекс України.

Закон України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів” включає окремі вимоги щодо збереження водних біоресурсів.

Необхідною є більш системна та комплексна інтеграція принципів охорони і збереження біорізноманіття до зазначеного галузевого законодавства та до Земельного кодексу України і Кодексу України про надра, Закону України “Про пестициди та агрохімікати” та інших нормативно-правових актів, що дотичні до використання природних ресурсів та впливу на навколишнє природне середовище.

Інтеграція механізмів збереження біорізноманіття в процеси формування і реалізації політики та інші сектори економіки нерозривно пов'язана з процесами європейської інтеграції. Визначені Регламентом (ЄС) 2024/1991 Європейського Парламенту та Ради від 24 червня 2024 р. про відновлення природи та про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869 завдання можливо виконати лише за умови впровадження механізмів охорони та збереження біорізноманіття у сільське, лісове, рибне господарство. Узгоджена європейська екологічна мережа спеціальних природоохоронних територій із назвою “Natura 2000”, створена відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/147/ЄС від 30 листопада 2009 р. про охорону диких птахів та Директиви Ради від 21 травня 1992 р. № 92/43/ЄЕС про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори, вимагає співпраці та досягнення консенсусу між землевласниками (землекористувачами), суб'єктами господарювання, представниками громадськості, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуванням, що на практиці є інтеграцією питань охорони і збереження біорізноманіття в інші сектори економіки на місцевому рівні, головним чином у сільське та лісове господарство.

Збройна агресія Російської Федерації проти України заподіяла значну шкоду біорізноманіттю, спричинила необхідність інтеграції питань збереження біорізноманіття у повоєнне зелене відновлення держави, зокрема щодо рекультивації та розмінування земель, відновлення знищених екосистем, створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Стимулювання суб'єктів господарювання відстежувати, оцінювати та здійснювати розкриття інформації про вплив їх діяльності на біорізноманіття

Економічна діяльність значною мірою залежить від природних ресурсів та екосистем, які забезпечують необхідні умови для функціонування та розвитку суб'єктів господарювання, проте такі взаємозв'язки часто залишаються неідентифікованими або недооціненими, що спричиняє негативні наслідки для навколишнього природного середовища. Інтегрування аспектів охорони та збереження біорізноманіття у бізнес-практики має забезпечуватися шляхом систематичної оцінки взаємозв'язків між господарською діяльністю та екосистемами, виявлення ризиків та негативних впливів на біорізноманіття, впровадження механізмів регулярного моніторингу, прозорого розкриття відповідної інформації та звітування, розроблення та здійснення заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу господарської діяльності на біорізноманіття, включаючи заходи із збереження, відновлення та сталого використання природних ресурсів.

Для забезпечення моніторингу прогресу у досягненні Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, зокрема щодо охорони та збереження біорізноманіття, Держстат у взаємодії з міжнародними партнерами забезпечує функціонування офіційної інформаційної онлайн-платформи, що призначена для систематичного збору, обробки, оприлюднення та оновлення актуальних статистичних даних щодо виконання Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, з метою забезпечення відкритості, прозорості та доступності інформації для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій і громадськості.

Суб'єкти господарювання, що провадять діяльність на території України, мають можливість подавати щорічну звітність в межах участі у Глобальному договорі Організації Об'єднаних Націй, що сприяє підвищенню прозорості, відкритості, відповідальності та підзвітності бізнесу у сфері сталого розвитку. Учасники Глобального договору Організації Об'єднаних Націй зобов'язуються дотримуватися 10 принципів, що охоплюють питання прав людини, трудових вимог, охорони довкілля та боротьби з корупцією, а також забезпечують щорічне оприлюднення Звіту про прогрес (Communication on Progress, CoP), який містить інформацію про заходи, результати та політику суб'єктів господарювання щодо впровадження зазначених принципів.

Однією з системних проблем є недостатній рівень обізнаності, мотивації та залученості суб'єктів господарювання до питань охорони та збереження біорізноманіття: більшість суб'єктів господарювання не ідентифікують власний вплив на біорізноманіття та пов'язані екологічні ризики, а також не мають доступу до інструментів, механізмів та практичних рішень для мінімізації такого впливу. Водночас національне законодавство не встановлює чітких та обов'язкових для суб'єктів господарювання вимог і процедур щодо зниження негативного впливу господарської діяльності на біорізноманіття, що спричиняє недостатню активність приватного сектору у зазначеній сфері.

Спостерігаються суттєві труднощі в інтеграції аспектів охорони та збереження біорізноманіття в ланцюги постачання, зокрема внаслідок високих витрат на впровадження екологічних вимог, а також обмеженості фінансових і кадрових ресурсів.

Законодавство ЄС зобов'язує суб'єктів господарювання здійснювати розкриття інформації про вплив їх діяльності на навколишнє природне середовище, ризики та можливості, що дає змогу інвесторам, споживачам і громадськості оцінювати сталість і відповідальність бізнесу в межах загальноєвропейського курсу на екологізацію економіки.

З метою наближення національного законодавства до законодавства ЄС та виконання зобов'язань в рамках євроінтеграції Україна має поступово інтегрувати положення щодо нефінансової звітності у сфері сталого розвитку, які встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо систематичного звітування про екологічні ризики, а також про заходи з їх мінімізації. Зазначене сприятиме посиленню відповідальності суб'єктів господарювання, інтеграції екологічних вимог у корпоративні практики та забезпеченню балансу між господарською діяльністю і охороною та збереженням біорізноманіття.

В ЄС питання звітування із сталого розвитку врегульовано шляхом прийняття Європейським Парламентом і Радою Директиви (ЄС) 2022/2464 від 14 грудня 2022 р. про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 537/2014, Директиви 2004/109/ЄС, Директиви 2006/43/ЄС і Директиви 2013/34/ЄС щодо корпоративної звітності із сталого розвитку, що внесла зміни щодо урегулювання звітності про сталий розвиток до Директиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р. про річні фінансові звіти, консолідовані фінансові звіти та пов'язані звіти певних видів суб'єктів господарювання, що змінює Директиву 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради та скасовує Директиви Ради 78/660/ЄЕС та 83/349/ЄЕС.

Гармонізація національного законодавства із положеннями Директиви 2013/34/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 26 червня 2013 р. про річні фінансові звіти, консолідовані фінансові звіти та пов'язані звіти певних видів суб'єктів господарювання, що змінює Директиву 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради та скасовує Директиви Ради 78/660/ЄЕС та 83/349/ЄЕС, Регламенту (ЄС) 2019/2088 Європейського Парламенту та Ради від 27 листопада 2019 р. про розкриття інформації, пов'язаної зі стійким розвитком, у секторі фінансових послуг, Регламенту (ЄС) 2019/2088 Європейського Парламенту та Ради від 18 червня 2020 р. про встановлення рамок для сприяння сталому інвестуванню та про внесення змін до Регламенту (ЄС) 2019/2088 дасть змогу сформувати базову правову основу для впровадження вимог сталого розвитку в Україні.

З метою забезпечення належної реалізації принципів сталого розвитку у приватному секторі доцільно передбачити обов'язкове розкриття суб'єктами господарювання інформації про екологічні аспекти їх діяльності, розроблення методичних рекомендацій щодо підготовки нефінансових звітів, встановлення системи державного моніторингу виконання Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, зокрема щодо охорони та збереження біорізноманіття та відповідального використання природних ресурсів, створення національної електронної платформи для централізованого збору, перевірки та аналізу звітності про сталість суб'єктів господарювання, запровадження фіскальних стимулів, зокрема податкових пільг та механізмів співфінансування для суб'єктів господарювання, які впроваджують природоохоронні ініціативи, зменшують негативний вплив на екосистеми та підтримують проекти з відновлення навколишнього природного середовища. Зазначені нормативно-правові зміни сприятимуть формуванню відповідального, екологічно свідомого бізнес-середовища в Україні та його поступовій інтеграції до єдиного ринку ЄС.

Стимулювання сталого споживання

Надмірне споживання природних ресурсів, особливо невідновлюваних, становить одну з основних загроз навколишньому природному середовищу, зокрема біорізноманіттю, а також створює суттєві соціальні та економічні ризики. На сьогодні приблизно 80 відсотків енергоспоживання забезпечується за рахунок викопних енергоносіїв, використання яких є ключовим чинником глобальної зміни клімату. Цей процес безпосередньо впливає на стан рослинного та тваринного світу, зумовлюючи деградацію природних оселищ та втрату екосистемних послуг.

Водночас надмірне використання водних ресурсів також сприяє деградації екосистем. Середньодобове споживання води в Україні перевищує 260 літрів на людину, що значно перевищує раціональні екологічні нормативи. Мешканець міста, такого як Київ, щороку продукує понад 600 кілограмів побутових відходів, більшість яких не переробляється належним чином, що сприяє забрудненню довкілля та деградації природних територій. Таким чином, нестале споживання веде до: виснаження природних ресурсів (включаючи ліси, ґрунти, водні запаси), порушення функціонування екосистем, знищення природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів та біорізноманіття, зростання обсягів відходів і забруднення навколишнього природного середовища, посилення змін у кліматичних умовах.

Україна вже здійснює кроки для впровадження Цілей сталого розвитку Організації Об'єднаних Націй. Відповідні зобов'язання закріплені Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року” та деталізовані в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2024 р. № 1190 “Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в Україні” (Офіційний вісник України, 2024 р., № 100, ст. 7064), в якому визначено завдання та індикатори з виконання зазначених цілей, зокрема цілі 12 “Відповідальне споживання та виробництво”.

З метою закріплення принципів раціонального (відповідального) споживання природних ресурсів на законодавчому рівні було розроблено та внесено до Верховної Ради України проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо модернізації державної політики в напрямі досягнення Цілей сталого розвитку та стимулювання впровадження раціональної моделі споживання природних ресурсів і продукції” (реєстраційний номер 6544 від 24 січня 2022 р.).

Для посилення впровадження в Україні принципів відповідального споживання необхідний комплексний підхід з урахуванням кращих світових практик і досвіду, досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 “Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року”, розвитку сучасних технологій ощадливого використання та економії природних ресурсів, запровадження відповідних заходів контролю, посилення відповідальності, проведення відповідних просвітницьких та інформаційних кампаній.

Посилення біологічної безпеки

Генетично модифіковані організми, генетично модифікована продукція та інші продукти біотехнології відкривають широкі можливості для розвитку економіки, підвищення продовольчої безпеки та зниження антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище. Проте їх використання потребує належного державного регулювання, управління ризиками та забезпечення високого рівня біобезпеки відповідно до міжнародних вимог.

Стратегію біобезпеки та біологічного захисту затверджено Указом Президента України від 17 грудня 2021 р. № 668 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року “Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту”, план заходів з реалізації Стратегії біобезпеки та біологічного захисту на 2022—2025 роки затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. № 573 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 56, ст. 3344). Подальший розвиток нормативно-правової бази у зазначеній сфері повинен передбачати розширення механізмів державного контролю за генетично модифікованими організмами і продукцією на всіх етапах поводження з ними.

Закон України “Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції”, що визначає правові та організаційні засади державного регулювання генетично-інженерної діяльності, забезпечення екологічної, генетичної, продовольчої та біологічної безпеки держави та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції, набере чинності 16 вересня 2026 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2025 р. № 451 затверджено Порядок ведення Державного реєстру генетично модифікованих організмів.

Водночас в Україні зберігаються недоліки в системі біобезпеки, зокрема щодо міжвідомчої координації, моніторингу і контролю за обігом генетично модифікованих організмів і продукції.

Разом із цим розвиток біотехнологій є важливим чинником сталого використання природних ресурсів та збереження біорізноманіття. З огляду на зазначене Україна потребує стимулювання інвестицій у розвиток біотехнологій, пов'язаних із харчовим виробництвом і збереженням біорізноманіття, розроблення спеціальних програм державної підтримки біотехнологічного сектору, а також інтеграції принципів біобезпеки та сталого розвитку у державні політики економічного розвитку України.

Реформування стимулів розвитку економіки, що мають шкідливий вплив на біорізноманіття

Екологічно шкідливі субсидії — державні втручання в господарську діяльність, що будь-яким чином створюють економічні переваги для одних суб'єктів господарювання, водночас створюючи несприятливі умови для інших і фактично заохочуючи у такий спосіб активізацію діяльності, яка безпосередньо чи опосередковано заподіює шкоду навколишньому природному середовищу та біорізноманіттю.

Реформування стимулів розвитку економіки та перегляд екологічно шкідливих субсидій, є одним із ключових напрямів удосконалення фінансово-економічних механізмів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біологічного різноманіття.

У фінансовій системі України також наявні субсидії, що мають позитивний вплив на біорізноманіття. До них, насамперед, належать кошти державного та місцевих бюджетів, спрямовані на реалізацію заходів з охорони навколишнього природного середовища, включаючи цілі охорони та збереження біорізноманіття та екосистем у секторах сільського, лісового, рибного господарства, добувної промисловості, енергетиці, транспорті, інфраструктурі, відповідно до статті 6 Закону України “Про державну допомогу суб'єктам господарювання”, постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 р. № 1060 “Про затвердження критеріїв оцінки допустимості державної допомоги суб'єктам господарювання на охорону навколишнього природного середовища” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 82, ст. 5259), наказу Держстату від 30 грудня 2022 р. № 433 “Про затвердження Методологічних положень державного статистичного спостереження “Рахунок витрат на охорону навколишнього природного середовища”. Головною проблемою у функціонуванні субсидій, що мають позитивний вплив на біорізноманіття, є їх обмежена кількість, слабкий розвиток опосередкованих форм підтримки, а також незначний стимулюючий вплив на реалізацію екологічно доцільних заходів. Це зумовлено як браком фінансових ресурсів, так і недосконалістю законодавчої бази, яка регулює механізми надання економічних стимулів для заохочення суб'єктів господарювання до дій, що сприяють охороні, збереженню та відновленню біорізноманіття.

Фінансові ресурси національних і міжнародних джерел для впровадження заходів охорони, збереження та відтворення біорізноманіття

В Україні сформована система фінансування заходів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття, що є складовою загальної системи фінансування природоохоронної діяльності. Законодавством про охорону навколишнього природного середовища встановлено безпосередній зв'язок між виконанням природоохоронних заходів та обсягами і джерелами їх фінансування. Фінансування природоохоронних заходів, включаючи витрати на збереження біорізноманіття та охорону природних територій, визначається Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, рішеннями місцевих рад щодо відповідних бюджетів.

Основним економічним інструментом фінансування заходів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття визначено витрати на збереження біорізноманіття та охорону природних територій. Цей показник охоплює всі витрати, спрямовані на досягнення позитивного впливу на біорізноманіття, а також на зменшення чи усунення антропогенного навантаження. Починаючи з 2008 року, такі витрати, як складова загальних витрат на охорону навколишнього природного середовища, подаються у чотирьох основних категоріях:

захист і відновлення чисельності видів рослинного та тваринного світу, збереження середовища їх існування;

збереження природних і ландшафтних об'єктів, створення, збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду;

моніторинг, лабораторні дослідження;

отримання дозвільної документації та інші заходи.

Протягом 2018—2023 років за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів здійснювалося капітальне інвестування заходів у сфері збереження біорізноманіття та охорони природних територій, зокрема щодо охорони, відтворення та відновлення видів флори і фауни; відновлення, реабілітація та надання первісної форми порушеним ареалам з метою посилення їх природних функцій, збереження генетичної спадщини; відтворення зруйнованих екосистем.

Водночас простежується тенденція до майже рівнозначної фінансової участі в поточному фінансуванні заходів із збереження біорізноманіття та охорони природних територій, з однієї сторони, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а з іншої — за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання, а також банківських кредитів і позик.

Зазначені коливання свідчать про наявність системного недофінансування як капітальних вкладень, так і поточних витрат на реалізацію природоохоронних заходів, Незважаючи на зростання обсягів фінансування за рахунок коштів міжнародних донорів та невідплатної міжнародної допомоги. Протягом одного року (з 2020 по 2021 роки) обсяг фінансування у цій сфері за рахунок міжнародних джерел зріс з 1417,6 тис. гривень до 30588,8 тис. гривень. Незважаючи на подальше скорочення з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, фінансування залишалося на рівні не нижче 15 млн. гривень щороку.

Отже, питання забезпечення достатнього фінансування сфери збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття залишається актуальним та потребує негайного вирішення для подолання наявних проблем і наслідків, обумовлених введенням воєнного стану в Україні.

Такий висновок підтверджується аналізом динаміки частки витрат на збереження біорізноманіття та охорону природних територій у структурі номінального валового внутрішнього продукту у 2018—2023 роках. Установлено, що зазначена частка фактично залишалася на рівні 0,0002 відсотка, демонструючи лише незначні коливання, незважаючи на зростання номінального валового внутрішнього продукту у 1,82 рази. Це свідчить про системне недофінансування зазначеної сфери.

Потенціал для нарощення фінансування напряму збереження біорізноманіття та охорона природних територій також міститься у структурі національного фінансового механізму у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття. З іншої сторони додатковим резервом для нарощення фінансових потоків і ресурсів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття виступають малорозвинені або взагалі не впроваджені ринкові фінансові механізми та інструменти охорони та збереження біорізноманіття, включаючи плату за екосистемні послуги. Зазначені механізми та інструменти, порівняно з фіскальними інструментами, мають вищий потенціал щодо стимулювання інтеграції екологічних цілей у систему економічних інтересів суб'єктів господарювання.

Основними проблемами фінансування напряму збереження біорізноманіття та охорони природних територій, що потребують вирішення, є:

критично низький рівень фінансування заходів із захисту і відновлення чисельності видів рослинного та тваринного світу, збереження середовища їх існування, збереження природних і ландшафтних об'єктів, створення, збереження територій і об'єктів природно-заповідного фонду та інших важливих заходів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття;

низька еколого-економічна ефективність фінансових механізмів, пов'язаних із охороною та збереженням біорізноманіття, зокрема їх слабкий стимулюючий вплив на суб'єктів господарювання щодо зменшення та усунення антропогенного навантаження на біорізноманіття під час здійснення їх господарської діяльності;

нерозвиненість ринкових фінансових механізмів та інструментів охорони та збереження біорізноманіття, включаючи плату за екосистемні послуги, як невикористаного резерву для нарощення фінансових потоків у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття;

відсутність нормативно-правового регулювання та управлінських рішень щодо впровадження спеціального механізму державно-приватного партнерства в таких секторах економіки, як енергетика, транспорт, інфраструктура, сільське, лісове, рибне господарство, добувна промисловість, для формування стабільної фінансової бази збереження біорізноманіття та охорони природних територій;

недієвість механізмів дотримання та реалізації законодавства про охорону навколишнього природного середовища, наявність неузгодженостей між нормами податкового законодавства та законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відсутність узгодженого правового поля для стимулювання екологічно орієнтованої інноваційно-інвестиційної діяльності;

нерозвиненість нормативно-правової бази фінансування заходів у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття;

відсутність розвиненої системи обліку фінансових потоків за напрямом збереження біорізноманіття та охорони природних територій, зокрема щодо екологічно шкідливих субсидій.

Головною системною проблемою фінансування у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття є відсутність цілісної системи фінансового моніторингу та управління, здатної відповідати як національним потребам, так і міжнародним зобов'язанням України, за умов нерозвиненої та фрагментарної законодавчої бази, що регулює державну фінансову політику в частині фінансування збереження біорізноманіття та охорони природних територій.

Розбудова потенціалу забезпечення доступу до технологій та їх поширення, а також сприяння створенню та впровадженню інновацій, наукового і технічного співробітництва

Досягнення цілей у такій сфері базується на трьох взаємопов'язаних компонентах — розвитку національного науково-технічного та інноваційного потенціалу, трансферу (передачі) технологій, науковому і технічному співробітництві. Зазначені елементи є ключовими для інтеграції інновацій у процеси охорони та збереження біорізноманіття та дають змогу об'єднувати зусилля на глобальному, національному та локальному рівнях.

Водночас фінансування наукових досліджень, зокрема, які охоплюють природоохоронні заходи, залишається обмеженим, що ускладнює впровадження нових технологій та методів. Наявна недостатня диверсифікація джерел фінансування природоохоронних заходів, зокрема слабка участь приватного сектору економіки, а також обмежені обсяги державного фінансування, що потребує суттєвого збільшення. Фрагментованість дослідницької інфраструктури, яка загострилася внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, істотно ускладнює проведення комплексних досліджень, обмін даними та підготовку високоякісних наукових публікацій у міжнародних рецензованих виданнях. Недосконалість інструментів звітності та моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття потребує централізації, цифровізації та забезпечення відкритого доступу до даних для всіх заінтересованих сторін. Спостерігається відтік висококваліфікованих фахівців у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття за кордон, що негативно впливає на кадровий потенціал сфери. Відсутність належної координації між науковими установами, а також брак ефективних механізмів взаємодії між наукою, бізнесом і державою, стримує створення та впровадження інновацій у сферу збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття.

Отже, досягнення цілей щодо створення та впровадження інновацій, технологій, наукового і технічного співробітництва у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття потребує подальшого удосконалення нормативно-правової бази, створення умов для залучення приватних інвестицій, розвитку сучасної дослідницької інфраструктури, підтримки кадрового потенціалу та формування сталих механізмів науково-технічної співпраці.

Особливо важливим завданням є посилення розбудови національного науково-технічного та інноваційного потенціалу шляхом розвитку доступу до технологій, їх трансферу (передачі), а також активного сприяння інноваціям, технічному і науковому співробітництву.

Для України перспективним напрямом є участь у механізмах міжнародного співробітництва у рамках ініціатив “Північ-Південь”, “Південь-Південь” та інших програмах, зокрема у межах тристороннього партнерства, що об'єднує держави з різним рівнем розвитку. Такий підхід сприятиме ефективній імплементації природоохоронних заходів, вирішенню актуальних екологічних проблем; підвищенню рівня інтеграції України в глобальні екологічні процеси.

На національному рівні пріоритетними заходами є створення ефективних механізмів інтеграції міжнародних технологій і знань, формування партнерств для обміну досвідом, забезпечення розбудови дієвої національної інноваційної екосистеми та її інтеграції у світовий дослідницький та інноваційний простір через міжнародні мережі, програми технічної допомоги та наукові обміни.

Найбільшу увагу варто звернути на модернізацію дослідницької інфраструктури, розширення моніторингових можливостей, зокрема за допомогою цифрових технологій та віддалених методів спостереження, розробці практичних інструментів, що забезпечують реалізацію цілей охорони та збереження біорізноманіття на всіх рівнях управління.

Забезпечення актуальними, достовірними і науково обґрунтованими даними, інформацією, знаннями та інноваціями для ефективного, справедливого, інтегрованого та партисипативного управління, а також підвищення рівня обізнаності населення у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття

Інформація про динаміку популяцій видів дикої флори і фауни, структуру їх угруповань та стан екосистем є важливою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття. До того ж зазначена інформація необхідна для виконання зазначених рішень.

Забезпечення широкого доступу громадськості до даних про стан біорізноманіття та його роль у підтриманні сприятливого стану навколишнього природного середовища є важливим механізмом реалізації права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, гарантованого статтею 50 Конституції України.

Отримання відповідних даних та інформації можливе виключно шляхом систематичних (постійних або періодичних) спостережень і обліків біорізноманіття, їх аналізу та узагальнення у межах впровадження державної системи моніторингу довкілля.

Дані щодо біорізноманіття в Україні залишаються розрізненими, фрагментарними та обмежено доступними навіть для наукових установ. Основними причинами такої ситуації є відсутність належного фінансування, обмеженість технічного оснащення та кадрових ресурсів, що унеможливлює організацію повноцінного і постійного моніторингу біорізноманіття, а також належного оприлюднення відповідної інформації.

Для вирішення зазначених проблем Законом України від 20 березня 2023 р. № 2973-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля” передбачено внесення змін до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” у частині створення підсистеми моніторингу біологічного і ландшафтного різноманіття у складі державної системи моніторингу довкілля. На виконання положень зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 45 затверджено Порядок здійснення моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття.

Наступним кроком у формуванні підсистеми моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття є розроблення програм моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття на національному, регіональному, локальному та об'єктовому рівнях. До того ж важливим елементом є підтримка функціонування інформаційно-аналітичних систем у сфері охорони біологічного і ландшафтного різноманіття та їх інтеграція із загальнодержавною екологічною автоматизованою інформаційно-аналітичною системою забезпечення прийняття управлінських рішень та доступу до екологічної інформації і її мережею.

Організація та здійснення моніторингу біорізноманіття потребують посилення матеріально-технічної спроможності суб'єктів моніторингу, зокрема шляхом:

запровадження сучасних технологій спостереження та обліку біорізноманіття таких, як автоматизовані фото- та відеопастки для моніторингу наземних ссавців, звукозаписуючі пристрої для моніторингу птахів, кажанів і морських ссавців, системи дистанційного зондування Землі, геоінформаційні системи для моніторингу ландшафтів, використовуючи для цього бази супутникових даних, які перебувають у вільному доступі, методи генетичного аналізу стану популяцій, зокрема для водних екосистем і рідкісних видів;

забезпечення сталого розвитку кадрового потенціалу у сфері моніторингу біорізноманіття, що включає збереження, відновлення та розвиток наукових установ, природоохоронних організацій, а також підтримку працівників через освітні програми, стажування, наукові обміни та грантову підтримку;

систематичної державної підтримки наукових досліджень за визначеною тематикою у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття, включаючи програми, спрямовані на підвищення рівня компетентності працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань у питаннях моніторингу біорізноманіття та природоохоронної діяльності;

створення умов для відновлення та модернізації матеріально-технічної бази суб'єктів моніторингу, що постраждали внаслідок бойових дій, а також забезпечення безперервності та безпеки проведення моніторингових робіт в умовах збройних конфліктів.

Зазначені заходи є критично необхідними для забезпечення функціонування підсистеми моніторингу біологічного та ландшафтного різноманіття, особливо в умовах воєнного стану в Україні, що супроводжуються вимушеним переселенням фахівців, втратою людських ресурсів, руйнуванням обладнання та скороченням обсягів державного фінансування у зазначеній сфері.

Забезпечення представництва та участі у прийнятті рішень, а також доступі до правосуддя збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття

Корінні народи України — кримські татари, караїми і кримчаки мають обмежений доступ до управління природними ресурсами на своїх традиційних територіях. В Україні відсутні законодавчо закріплені гарантії колективних прав на території, земельні та інші природні ресурси для корінних народів України відповідно до міжнародних вимог. Зазначене обмежує можливості корінних народів України підтримувати екосистеми через традиційне природокористування, що є важливою складовою збереження біорізноманіття.

Тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, засуджена міжнародною спільнотою у Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 р. № 68/262 “Територіальна цілісність України”, спричинила подальше обмеження екологічних прав корінних народів України, включаючи втрату доступу до традиційних природних ресурсів і земель. Корінні народи України не мають гарантованих прав власності чи користування традиційними територіями, що ускладнює їх участь у збереженні та сталому використанні природних ресурсів. Водночас в Україні відсутні належні системи моніторингу змін землекористування на традиційних територіях корінних народів України, що створює ризики для втрати прав власності на землю та деградації екосистем.

Екологічні ризики, пов'язані з деградацією біорізноманіття, мають особливо негативний вплив на вразливі групи населення, включаючи осіб з інвалідністю, мешканців прифронтових районів, внутрішньо переміщених осіб. Такі групи часто мають обмежений доступ до екологічної інформації, природних ресурсів і процесів прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища. Значна частина вразливого населення проживає у районах із підвищеним рівнем екологічних загроз (забруднення, деградовані екосистеми, підтоплення), проте такі групи не залучаються до розроблення та ухвалення екологічних рішень, що безпосередньо впливають на їх безпеку та доступ до природних ресурсів. Слід зазначити, що особи з інвалідністю часто не мають можливості брати участь у процесах моніторингу та охорони навколишнього природного середовища через фізичні бар'єри та відсутність адаптованих механізмів участі. Це сприяє посиленню соціальної нерівності та нерівності у доступі до природних ресурсів і захисті екологічних прав.

Забезпечення гендерної рівності та впровадження гендерно орієнтованого підходу до діяльності із охорони, збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття

Жінки відіграють ключову роль у використанні та збереженні природних ресурсів на рівні домогосподарств і територіальних громад. Водночас їх участь у процесах ухвалення рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, доступі до природних ресурсів, можливості професійного зростання та кар'єрного розвитку залишаються обмеженими.

У більшості стратегічних і програмних документів у сфері охорони навколишнього природного середовища гендерні аспекти не враховано або враховано недостатньо.

Гендерно орієнтований підхід залишається не інтегрованим до державної політик у сфері збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття, що призводить до не врахування специфічних потреб чоловіків і жінок у доступі до ресурсів, можливостях працевлаштування та участі у прийнятті рішень.

З метою усунення зазначених проблем необхідно інтегрувати гендерно орієнтований підхід до сфери збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття відповідно до цілей Куньмінсько-Монреальської глобальної рамкової програми з біорізноманіття, а також принципів Європейського Зеленого курсу та Цілей сталого розвитку Організації Об'єднаних Націй, зокрема інклюзивності та справедливості у прийнятті рішень.

Забезпечення рівного доступу чоловіків і жінок до прийняття рішень, до ресурсів і можливостей професійного розвитку сприятиме підвищенню ефективності екологічної політики, забезпеченню її інклюзивності, соціальної справедливості та сталого розвитку України.

Стратегічні цілі, завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, очікувані результати та показники їх досягнення

Стратегічна ціль 1. Здійснення просторового планування та розвитку територій, спрямованого на охорону та збереження біологічного та ландшафтного різноманіття

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання завдання, а саме створення засад для подальшої інтеграції ландшафтного планування в систему територіального планування України.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

розроблення методичних рекомендацій щодо визначення оптимальної структури землекористування для зменшення надмірного господарського використання території та збільшення площ природних ландшафтів з метою досягнення їх оптимального балансу для стійкого економічного розвитку та довгострокового збереження біорізноманіття (оптимальна “природність”);

геопросторові дані щодо біорізноманіття та природних ландшафтів (види, угрупування та оселища, що потребують особливої охорони) створення та відображення на національному геопорталі інфраструктури геопросторових даних карти екосистем і землекористування аналогічно Corine Land Cover.

Стратегічна ціль 2. Відновлення деградованих наземних, прісноводних, морських і прибережних екосистем для покращення стану біорізноманіття, відновлення екосистемних послуг, зокрема на територіях, постраждалих внаслідок бойових дій

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

формування державної політики у сфері відновлення деградованих екосистем, збільшення площ екосистем та їх частки в структурі земельних угідь України;

забезпечення реалізації державної політики відновлення екосистем, моніторингу її реалізації, інтеграції екологічної складової в процеси відновлення;

забезпечення проведення наукових досліджень та впровадження освітніх програм про відновлення екосистем, поширення інформації та підвищення рівня обізнаності представників суб'єктів господарювання, громадськості, територіальних громад щодо важливості здійснення заходів з відновлення природи.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

прийняття законодавства, що врегульовує суспільні відносини у сфері відновлення природи і розв'язання проблем дисбалансу природних та антропогенних ландшафтів;

розроблення методичних рекомендацій про встановлення рівня деградації екосистем і визначення пріоритетних екосистем для відновлення та збільшення площ екосистем;

проведення інвентаризації деградованих екосистем і визначення пріоритетних екосистем та/або їх частини для відновлення;

відновлення або перебування у процесі відновлення не менш 30 відсотків деградованих наземних, прісноводних, прибережних і морських екосистем у межах екологічної мережі;

забезпечення функціонування системи моніторингу, включаючи оцінку ефективності, відновлення екосистем, результати яких враховуються під час перегляду та оновлення Національного плану відновлення природи;

забезпечення розвитку наукових досліджень і зміцнення міжнародного співробітництва у сфері відновлення природи;

створення інформаційного веб-порталу з питань відновлення екосистем, упровадження заходів з популяризації та освітніх програм для підвищення рівня обізнаності представників суб'єктів господарювання, громадськості, територіальних громад про важливість реалізації заходів з відновлення природи;

забезпечення виконання очікуваних результатів щодо зменшення сільськогосподарської освоєності та розораності території, що дасть змогу забезпечити виведення з обігу деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь, зокрема ріллі та її консервації, відповідно до Концепції Загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 р. № 70 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 11, ст. 588).

Стратегічна ціль 3. Взяття під особливу охорону не менше 30 відсотків території України — природних територій на суходолі та в акваторії Чорного і Азовського морів, забезпечення ефективного збереження та управління за допомогою екологічно репрезентативних, пов'язаних і керованих систем природоохоронних територій, крім акваторій морських портів і ділянок морських акваторій з інтенсивним судноплавством

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

завершення формування і реалізація місцевих та регіональних програм розвитку і схем формування екомережі та Зведеної схеми формування екомережі України;

забезпечення охорони, збереження і відновлення ключових для біорізноманіття територій шляхом надання їм статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду та підвищення вимог управління такими територіями і об'єктами;

забезпечення охорони, збереження і належного управління природоохоронними територіями України, що мають міжнародне значення.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

законодавство України у сфері охорони, збереження і належного управління природоохоронними територіями наближено до права Європейського Союзу (acquis ЄС) із врахуванням міжнародних зобов'язань України;

затвердження місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регіональних і місцевих програм розвитку і схеми формування екомережі;

не менше 30 відсотків території України входить до складу національної екомережі;

розроблення Зведеної схеми формування екомережі України та включення її до складу Генеральної схеми планування території України;

відображення на національному геопорталі національної інфраструктури геопросторових даних регіональних і місцевих схем формування екомережі, переліків територій і об'єктів екомережі, території та об'єктів природно-заповідного фонду, водно-болотних угідь міжнародного значення, території Смарагдової мережі, біосферних резерватів програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, об'єктів всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО відповідно до Закону України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних”;

площа природно-заповідного фонду України становить не менше 15 відсотків площі України;

забезпечення збереження характеристик і збільшення площ територій водно-болотних угідь міжнародного значення, Смарагдової мережі, біосферних резерватів програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, об'єктів всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО;

здійснення заходів у межах природоохоронних територій з відновлення екосистем, типів природних оселищ, зокрема рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослинного та тваринного світу.

Стратегічна ціль 4. Запровадження комплексних і невідкладних заходів з метою припинення спричиненого людиною вимирання видів дикої флори та фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні, а також забезпечення їх збереження та відновлення

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

проведення оцінки стану видів дикої флори і фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні, із визначенням факторів загрози та впровадженням ефективних природоохоронних заходів для запобігання їх зникненню;

зменшення або усунення негативного впливу на охоронювані види дикої флори і фауни, рослинні угруповання, природні оселища та оселища видів у межах їх природних ареалів з метою недопущення зменшення їх чисельності та скорочення ареалів і розроблення та запровадження механізмів економічного стимулювання землевласників і землекористувачів до збереження біорізноманіття;

виявлення ключових територій, що є важливими для збереження біорізноманіття, із подальшим наданням їм відповідного охоронного статусу, встановленням заповідного режиму, здійсненням природоохоронних заходів, установленням обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок або їх частин у межах таких територій; забезпечення розширення площ екосистем (ландшафтів) як середовища існування охоронюваних видів дикої флори і фауни;

створення системи ефективного управління популяціями, видами дикої флори і фауни, рослинними угрупованнями, природними оселищами та оселищами видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні, ураховуючи заходи з їх відновлення та реінтродукції;

розвиток і підтримка наукових досліджень як основи ефективного прийняття природоохоронних рішень, що забезпечують збереження та відновлення біорізноманіття.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

створення єдиного національного переліку видів дикої флори і фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, які підлягають особливій охороні в Україні, ураховуючи міжнародні зобов'язання держави, проведення аналізу загроз для кожного з об'єктів, визначення потреби в заходах збереження та відновлення;

подання пропозицій щодо включення типів природних оселищ, оселищ видів у межах їх природних ареалів та видів дикої флори і фауни України, що є ендемічними та занесені до Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 19 січня 2021 р. № 29, та Переліку видів рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України (рослинний світ), затвердженого наказом Міндовкілля від 15 лютого 2021 р. № 111, або такі, що на сьогодні не є включеними до Червоної книги України, до додатків Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/147/ЄС від 30 листопада 2009 р. про охорону диких птахів та Директиви Ради від 21 травня 1992 р. № 92/43/ЄЕС про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори, з метою розширення списку видів тварин і рослин, природних оселищ та оселищ видів для збереження або у відповідних випадках відновлення сприятливого природоохоронного стану в межах узгодженої європейської екологічної мережі спеціальних природоохоронних територій із назвою “Natura 2000”;

гармонізація підстав занесення видів рослинного та тваринного світу до Червоної книги України та їх категоризація з міжнародними підходами, запропонованими Міжнародним союзом охорони природи;

уточнення переліку видів тварин, рослин і грибів, що заносяться до Червоної книги України (тваринний і рослинний світ), та їх статусу відповідно до оновлених підстав та категоризації з особливою увагою до груп тварин і рослин, потреби яких в охороні недостатньо оцінені;

розроблення методичних рекомендацій для ідентифікації, оцінки стану та картографування ключових територій для збереження біорізноманіття, що підлягає особливій охороні, створення їх переліку, розроблення рекомендацій для підтримки їх в належному стані для врахування під час господарського використання таких територій;

оцінка частки національної популяції (або популяцій) захищеної природоохоронними територіями, для кожного з видів дикої флори і фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що взято під охорону;

подальше просторове планування і формування екомережі та створення природоохоронних територій здійснюється з урахуванням необхідності охорони та розширення площ ключових територій для біорізноманіття;

проведення аналізу міжнародних зобов'язань України та національних потреб щодо створення програм (планів дій) щодо збереження та відтворення видів дикої флори і фауни, що підлягають особливій охороні, а також розроблення програм (плани дій) та їх виконання для видів дикої флори і фауни чи груп видів, які потребують вжиття термінових заходів із збереження та відновлення;

проведення аналізу та удосконалення законодавства про розведення (відтворення) у напіввільних умовах чи в неволі видів дикої фауни, які підлягають особливій охороні, їх реабілітації та реінтродукції, проведення аналізу потреб і можливостей розведення (відтворення) у напіввільних умовах чи в неволі таких видів, створення програми розведення (відтворення) у напіввільних умовах чи в неволі та випуску у дику природу, що мають достатнє методичне, кадрове, інфраструктурне та фінансове забезпечення, а також створення центри штучного розведення (відтворення) і регіональних центрів порятунку та реабілітації диких тварин, ведення обліку кількості таких центрів програм випуску в умови дикої природи;

затвердження нормативно-правових актів, що враховують посилені екологічні вимоги щодо збереження видів дикої флори та фауни, рослинних угруповань і природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні, під час проведення оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки;

забезпечення на належному рівні необхідними та достовірними даними органів державної влади для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень щодо рівня наукових досліджень та системи моніторингу видів дикої флори та фауни, рослинних угруповань і природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні.

Стратегічна ціль 5. Гарантування безпечності та законності використання, заготівлі та торгівлі видами дикої флори і фауни, запобігання їх надмірній експлуатації

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

удосконалення законодавчого регулювання внутрішньодержавного обігу видів дикої фауни і флори та відповідної системи моніторингу і контролю, ураховуючи використання публічних електронних реєстрів, сертифікатів походження та маркування;

підвищення кваліфікації посадових осіб органів державної влади та покращення взаємодії органів державної влади, які контролюють внутрішньодержавний і міжнародний обіг об'єктів дикої фауни і флори, розвиток партнерства з громадськими об'єднаннями, суб'єктами господарювання, вченими та територіальними громадами щодо контролю, просвіти, відновлення популяцій видів дикої фауни і флори, що зазнали експлуатаційного тиску;

розроблення та виконання еколого-просвітницьких програм, спрямованих на підвищення рівня обізнаності громадян щодо негативного впливу нерегульованої торгівлі зразками видів дикої фауни і флори на стан біорізноманіття, зокрема із залученням лідерів громадської думки та відомих особистостей.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

унормування повноважень центральних органів виконавчої влади щодо здійснення контролю внутрішньодержавного обігу об'єктів рослинного та тваринного світу;

врегулювання обігу окремих видів дикої фауни і флори в Україні;

підвищення кваліфікації посадових осіб Держмитслужби щодо особливостей митного контролю переміщення через державний кордон об'єктів рослинного та тваринного світу;

розроблення еколого-просвітницьких програм, спрямованих на підвищення поінформованості населення про негативні наслідки нерегульованої торгівлі видами дикої флори і фауни на біорізноманіття та зменшення попиту населення на види, що перебувають під загрозою зникнення;

упровадження регулювання міжнародної торгівлі зразками дикої фауни і флори, гармонізованими з актами права Європейського Союзу (acquis ЄС);

посилення взаємодії між Мінекономіки, Держрибагентством та Держмитслужбою в частині контролю міжнародної торгівлі зразками дикої фауни і флори, які є об'єктами регулювання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Стратегічна ціль 6. Раннє виявлення інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, запобігання їх проникненню та поширенню, мінімізація та/або пом'якшення їх впливу на біорізноманіття та їх викорінення (знищення)

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

удосконалення нормативно-правових, наукових та методичних засад нагляду та контролю інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу для зниження їх негативного впливу на біорізноманіття та екосистемні послуги;

здійснення заходів з виявлення інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, запобігання їх проникненню та поширенню, мінімізації та/або пом'якшення їх негативного впливу (ризиків) на біорізноманіття та забезпечення регулювання їх чисельності;

здійснення інформаційних та освітніх заходів з питань запобігання проникненню та поширенню інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, мінімізації та/або пом'якшення їх впливу на біорізноманіття та екосистемні послуги, а також на здоров'я та безпеку людини, економіку держави.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

шляхи проникнення та поширення інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу на території, територіальному морі, водних об'єктах (їх частинах), виключній (морській) економічній зоні України протягом 18 місяців виявлені та перебувають під контролем;

створення ефективної системи моніторингу проникнення та поширення інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, їх чисельності із залученням органів державної влади, наукових та природоохоронних державних установ, а також громадських об'єднань та місцевого населення;

запровадження раннього виявлення випадків введення або присутності інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу та швидке викорінення (знищення) на ранній стадії інвазії;

розроблення та впровадження планів дій щодо інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу, шляхів їх проникнення та поширення;

здійснення використання інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу на підставі документів дозвільного характеру в контрольованих умовах відповідно до плану реагування і викорінення (знищення) у разі виходу з-під контролю чи поширення такого виду;

ввезення чужорідних видів на територію України (зокрема з метою транзиту) та вивезення чужорідних видів з території України, акліматизація, інтродукція, введення в культуру, вивільнення у навколишнє природне середовище, утримання та відтворення (розведення, розмноження) у відкритих системах використання в секторах економіки перебуває під наглядом і контролем;

викорінення (знищення) або взяття під контроль збільшення популяції інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу у межах природоохоронних територій;

дослідження та проведення оцінки впливу інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу на стан видів флори і фауни, рослинних угруповань, природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів, що підлягають особливій охороні, а також екосистемні послуги, та розроблення заходів з мінімізації та/або пом'якшення такого впливу;

інформування та залучення до вирішення проблеми впливу інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу на біорізноманіття органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та населення.

Стратегічна ціль 7. Зниження ризиків та рівня впливу забруднення до стану, який не заподіює шкоду біорізноманіттю та екосистемним послугам

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

зменшення евтрофікації та втрат поживних речовин;

зменшення використання та ризиків застосування пестицидів;

здійснення заходів із зменшення рівня забрудненням пластиком;

забезпечення проведення оцінки рівня впливу забруднення на біорізноманіття.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

наближення законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері управління факторами забруднення;

зменшення рівня забруднення стічними водами;

зменшення рівня евтрофікації та забруднення водних об'єктів нітратами, поліпшення стану водних об'єктів;

наближення законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері регулювання засобів захисту рослин та біоцидних продуктів;

зменшення концентрації хімічних пестицидів у наземних та водних екосистемах;

наближення законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС) у сфері виробництва, обігу, видалення та рециклінгу пластикової продукції одноразового використання;

зменшення забруднення пластиком шляхом мінімізації виробництва пластикової продукції одноразового використання, належного управління пластиковими відходами, зокрема рециклінгу, впровадження технологій циркулярної економіки;

уповільнення темпу забруднення пластиком водних об'єктів та земель;

здійснення регулярного дослідження оцінки впливу забруднення на біорізноманіття України.

Стратегічна ціль 8. Мінімізація впливу зміни клімату на біорізноманіття і підвищення стійкості біорізноманіття шляхом запровадження підходів з екосистемної адаптації та природоорієнтованих рішень

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

пом'якшення наслідків зміни клімату на біорізноманіття шляхом формування та реалізації збалансованої державної політики в галузі використання та охорони земель, мінімізації негативних наслідків екологічно шкідливих управлінських рішень та господарського використання біомаси;

адаптація до зміни клімату, зменшення вразливості та/або забезпечення стійкості до стихійних лих екосистем, популяцій окремих видів флори і фауни та типів природних оселищ і оселищ видів у межах їх природних ареалів.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

зменшення негативного впливу на біорізноманіття раніше прийнятих екологічно шкідливих управлінських рішень щодо осушення торфовищ та інших водно-болотних угідь, розорювання заплавних луків та залишків степів, важливих для пом'якшення наслідків зміни клімату та збереження біорізноманіття;

відновлення екологічних та гідроморфологічних характеристик водних об'єктів, що важливі для підтримання популяцій особливо залежних від води видів флори і фауни в тривалі посушливі періоди;

здійснення водообміну між лиманами та морем, що сприятиме оптимізації гідрохімічного режиму лиманів і вільній міграції гідробіонтів;

змінення складу лісових насаджень і відтворення корінних мішаних та листяних лісів з притаманною для них структурою та складом біоти, що сприятиме зниженню температури та стабілізації мікрокліматичних показників;

затвердження та впровадження регіональних та місцевих стратегій адаптації до зміни клімату, що містять заходи збереження біорізноманіття;

здійснення заходів із запобігання негативним впливам на біорізноманіття повеней і паводків;

забезпечення партнерства органів виконавчої влади з Асоціацією “Енергоефективні міста України”, Українською кліматичною мережею, іншими організаціями та установами з питань пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до зміни клімату, розвитку зеленої інфраструктури, заповідання найбільш цінних природних комплексів і об'єктів.

Стратегічна ціль 9. Забезпечення збереження, невиснажливого використання та відтворення біорізноманіття на основі балансу інтересів територіальних громад і державних природоохоронних пріоритетів

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

посилення ролі та відповідальності органів місцевого самоврядування за охорону та збереження біорізноманіття шляхом уточнення їх повноважень, закріплення екологічних обов'язків, забезпечення доступу до інформації та знань, а також залучення до розроблення, планування та реалізації природоохоронних заходів;

створення та впровадження економічного стимулювання територіальних громад до здійснення заходів із охорони, збереження, невиснажливого використання та відтворення біорізноманіття.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

удосконалення законодавства щодо екологічних обов'язків і повноважень органів місцевого самоврядування у сфері збереження, відтворення та невиснажливе використання біологічного різноманіття;

розширення практики залучення територіальних громад до планування та реалізації природоохоронних заходів на місцевому рівні;

забезпечення доступу територіальних громад до інформаційних, освітніх і методичних ресурсів у сфері збереження, відтворення та невиснажливе використання біорізноманіття;

запровадження механізмів економічного стимулювання територіальних громад до впровадження заходів з охорони, збереження, невиснажливого використання та відтворення біорізноманіття та екосистем;

розроблення підходів до фінансового вирівнювання між територіальними громадами залежно від наявності на їх територіях екосистем і обсягу наданих екосистемних послуг.

Стратегічна ціль 10. Забезпечення невиснажливого використання та збереження біорізноманіття в сільському, лісовому, рибному та мисливському секторах економіки через застосування дружніх до біорізноманіття практик та підтримки екосистемних послуг

Досягнення цілі передбачається шляхом виконання таких завдань:

впровадження сучасних агротехнологій та оптимізація структури агроландшафтів для зменшення негативного впливу на біорізноманіття;

зменшення негативного впливу на біорізноманіття водних екосистем шляхом ведення сталого рибальства;

забезпечення екологічної стійкості лісів та невиснажливого використання і збереження біорізноманіття в них;

використання мисливських тварин на принципах збереження біорізноманіття.

Очікуваними результатами досягнення стратегічної цілі є:

зменшення обсягу застосування мінеральних добрив на гектар ріллі на 15 відсотків до 2030 року;

заборонено використання 10 найнебезпечніших для біорізноманіття речовин, визначених згідно з урахуванням європейських переліків на всій території України до 2027 року;

забезпечення дієвого державного контролю за використанням пестицидів та агрохімікатів;

виключення з Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, на підставах, визначених законодавством, зокрема наукових досліджень, препарати I класу токсичності, за винятком використання у закритих системах, яке не має пливу на біорізноманіття;

збільшення площі земель під органічним виробництвом до 3 відсотків від загальної площі сільськогосподарських угідь до 2030 року;

впровадження інтегрованих систем захисту рослин;

оптимізація структури агроландшафтів України з метою покращення збереження біорізноманіття та адаптації до змін клімату в умовах сталого ведення сільського господарства;

збільшення площі природних елементів агроландшафтів (лісосмуг, полезахисних смуг, прибережних захисних смуг, біорізноманітних осередків) на щонайменше 5 відсотків площі сільськогосподарських угідь до 2030 року;

створення або відновлення не менше 15 тис. кілометрів лісосмуг та захисних смуг до 2027 року;

збільшення на 20 відсотків до 2030 року частки сільськогосподарських земель із системою сталого землекористування;

розроблення регіональних планів оптимізації агроландшафтів у всіх областях України до 2027 року;

вилучення щонайменше 250 тис. гектарів деградованої, малопродуктивної або техногенно забрудненої ріллі, а також не менше 50 тис. гектарів незаконно розораних крутосхилів із подальшим переведенням їх у сінокоси, пасовища або землі природоохоронного призначення відповідно до пункту 3.1 розділу 3 Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року, затвердженої наказом Мінагрополітики від 20 серпня 2003 р. № 280, та Концепції Загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 р. № 70;

заборонено розорювання земельних ділянок у заплавах річок;

здійснення інвентаризації та паспортизації усіх водних об'єктів щодо наявності прибережних смуг до 2026 року;

створення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон усіх водних об'єктів, зокрема винесення в натуру прибережних захисних смуг уздовж 100 відсотків річок, озер і водосховищ, включених до державного водного кадастру до 2028 року;

відновлення природної рослинності на не менше ніж 200 тис. гектарів прибережних захисних смуг до 2030 року;

збільшення щільності мережі природних та напівприродних елементів в агроландшафтах; створення та відновлення трав'янистих закрайок полів на площі щонайменше 300 тис. гектарів до 2028 року, а також забезпечення наявності щонайменше одного елемента природної інфраструктури (лісосмуги, прибережної захисної смуги, біотопу, осередку природної рослинності або іншого природного чи напівприродного утворення) на кожних 50 гектарах сільськогосподарських угідь відповідно до вимог екомережі та принципів сталого землекористування, встановлених Законами України “Про охорону земель”, “Про охорону навколишнього природного середовища” та “Про екологічну мережу України”;

ведення на постійній основі промислового використання водних біоресурсів, забезпечення довгострокового збереження сприятливого стану популяцій аборигенних видів риб та водних безхребетних, та максимального використання промислових ресурсів чужорідних видів;

забезпечення боротьби із незаконним, непідзвітним та нерегульованим рибальством;

забезпечення підтримки стану природних популяцій промислово-цінних аборигенних видів риб шляхом ведення невиснажливого рибного господарства та штучного розведення (відтворення);

посилення контролю за використанням в аквакультурі та шляхом поширення чужорідних видів водних біоресурсів;

створення ефективної системи державного моніторингу стану водних біоресурсів та інвазійних чужорідних видів рослинного та тваринного світу і впливу на водне середовище промисловості, гідроенергетики та збройної агресії Російської Федерації проти України;

зменшення негативного впливу любительського рибальства на біорізноманіття водних екосистем;

адаптація до умов глобальних кліматичних змін рибогосподарської діяльності;

забезпечення ефективного державного контролю (нагляду) за додержанням вимог законодавства про охорону, використання і відтворення риби та інших водних біоресурсів;

підвищення обізнаності представників органів виконавчої влади у сфері рибного господарства та користувачів водних біоресурсів з питань збереження та невиснажливого використання біорізноманіття водних екосистем;