Про схвалення Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2028 роках

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 14 липня 2025 р. № 708-р

Київ

Про схвалення Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2028 роках

1. Схвалити Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року, що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2025-2028 роках Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади за участю інших державних органів забезпечити:

виконання операційного плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законодавством;

подання щороку, починаючи з 2026 року, до 1 квітня Міністерству юстиції інформації про стан виконання завдань та заходів зазначеного операційного плану заходів.

4. Міністерству юстиції подавати щороку до 1 червня Кабінетові Міністрів України звіт про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

5. Визнати такими, що втратили чинність:

розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1027 “Про схвалення Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року” (Офіційний вісник України, 2019 р., № 2, ст. 58);

розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335 “Про затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року”.

Прем'єр-міністр України

Д. ШМИГАЛЬ

Інд. 80

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 14 липня 2025 р. № 708-р

НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ

захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року

Загальна частина

Протягом останніх років в Україні здійснено ряд суттєвих кроків щодо формування системи ювенальної юстиції та імплементації міжнародного права із забезпечення прав та найкращих інтересів дитини у сфері правосуддя.

Починаючи з 2009 року до 2016 року виконувалася Загальнодержавна програма “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року (затверджена Законом України від 5 березня 2009 р. № 1065-VI), метою якої було об'єднання в єдину систему зусиль держави щодо захисту прав дитини і яка визначила перші кроки та завдання щодо створення системи ювенальної юстиції.

Продовження імплементації положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), створення дружнього до дитини середовища відповідно до міжнародних стандартів та пріоритетів Стратегії Ради Європи з прав дитини на 2016-2021 роки забезпечило виконання Державної соціальної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 453 (Офіційний вісник України, № 48, ст. 1673).

Для розв'язання основних проблем у сфері юстиції щодо дитини та подальшого впровадження міжнародних стандартів здійснення правосуддя щодо неповнолітніх розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1027 схвалено Національну стратегію реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року.

Серед основних досягнень за результатами виконання плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335, слід визначити такі:

розроблено різні за видами та змістом програми профілактики правопорушень серед дітей та створено банк профілактичних і корекційних програм для дітей у контакті із законом для використання в роботі суб'єктами діяльності у сфері профілактики правопорушень; створено електронний банк навчальних програм для спеціалістів у галузі профілактики правопорушень серед дітей та роботи з дітьми у контакті із законом;

удосконалено систему підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, залучених до виконання профілактичних та корекційних програм, зокрема працівників закладів освіти, підрозділів ювенальної превенції Національної поліції, проведено моніторинг їх ефективності, оцінки ризиків вчинення правопорушень дітьми;

розроблено Єдині стандарти підготовки фахівців у сфері правосуддя щодо дітей (для суддів, прокурорів, адвокатів, соціальних працівників, педагогічних працівників, психологів, працівників поліції, органів пробації тощо) з урахуванням міжнародного досвіду;

у межах реалізації пілотного проекту щодо залучення психологів до кримінальних проваджень за участю малолітніх, неповнолітніх осіб через регіональні/міжрегіональні центри з надання безоплатної правничої допомоги, що впроваджується за підтримки Представництва Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні, запроваджено реєстр психологів та проведено їх навчання;

розроблено та затверджено інструменти проведення оцінки ризиків вчинення неповнолітніми повторного правопорушення для планування соціально-виховної роботи з неповнолітніми;

удосконалено законодавство щодо захисту дітей від домашнього насильства, булінгу, сексуальної експлуатації та сексуального насильства;

розпочато процес імплементації моделі “Барнахус” та створення мережі центрів для надання комплексної психологічної, правничої, соціальної, медичної та інших видів допомоги дітям-потерпілим і свідкам у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних із насильством, у рамках пілотного проекту, що впроваджується за підтримки Представництва Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) в Україні;

розпочато міжвідомчий процес імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, в рамках пілотного проекту, що координується Офісом Генерального прокурора, відповідно до наказу від 1 червня 2023 р. № 150/445/2077/5/187 “Про запровадження та реалізацію пілотного проекту щодо імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність”.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 р. зумовило нові виклики у сфері захисту прав дитини в цілому та, зокрема, у сфері правосуддя щодо дітей, які потребують нових підходів щодо їх розв'язання в умовах воєнного стану та у післявоєнний період.

Одним із ключових стратегічних міжнародних документів для України на найближчий період є Стратегія Ради Європи з прав дитини на 2022-2027 роки “Права дитини на практиці: від стабільної реалізації до спільного новаторства” в рамках Плану дій Ради Європи для України “Стійкість, відновлення та відбудова” на 2023-2026 роки, спрямована на просування захисту та заохочення прав дитини по всій Європі.

Стратегія Ради Європи визначає пріоритетами Ради Європи та її держав-членів шість стратегічних цілей: свобода від насильства для всіх дітей; рівні можливості та соціальне включення для всіх дітей; доступність технологій для всіх дітей і їх безпечне використання; дружнє до дитини правосуддя для всіх дітей; надання права висловлюватися кожній дитині; права дітей у кризових і надзвичайних ситуаціях.

У контексті дружнього до дитини правосуддя наголошується на необхідності адаптації судових процедур до потреб дітей, що є вкрай важливим для запобігання їх повторному травмуванню та повторній віктимізації. Дитина повинна розуміти систему правосуддя і довіряти їй, а також впевнено нею користуватися.

За результатами звітування про виконання Конвенції ООН про права дитини (п'ята та шоста об'єднані доповіді) у вересні 2022 р. Україна отримала Заключні зауваження та рекомендації Комітету Організації Об'єднаних Націй з прав дитини, які містять рекомендації щодо вдосконалення національної системи правосуддя щодо неповнолітніх, забезпечення прав дітей, які постраждали від різних форм насильства або стали його свідками. Комітетом ООН з прав дитини наголошено на необхідності приведення системи правосуддя щодо дитини у повну відповідність з Конвенцією про права дитини та іншими актуальними стандартами, включаючи Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей (2010 рік).

Наведене зумовлює необхідність прийняття цієї Стратегії, яка визначатиме подальші кроки у зазначеній сфері та охоплюватиме більш широке коло проблемних питань, пов'язаних із забезпеченням прав дитини в умовах воєнного стану; забезпеченням прав і найкращих інтересів дітей, які схильні до протиправної поведінки, та дітей, які вчинили правопорушення, дітей, які потерпіли від кримінальних правопорушень і різних форм насильства, а також дітей, які стали свідками кримінальних правопорушень, дітей, законні права та інтереси яких стикаються із системою правосуддя під час вирішення цивільних спорів, що стосуються життя дитини; забезпеченням прав і свобод дитини в Інтернеті.

Ця Стратегія ґрунтується на положеннях Конвенції про права дитини; Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправи правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), 1985 рік; Керівних принципів ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи), 1990 рік; Міжнародних стандартів здійснення правосуддя щодо підлітків, позбавлених волі (Гаванські правила), 1990 рік; Мінімальних стандартних правил ООН щодо заходів впливу, не пов'язаних з ув'язненням (Токійські правила), 1990 рік; Керівних принципів ООН щодо судочинства у питаннях дітей-жертв і дітей-свідків злочинів, 2005 рік; Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, 2007 рік; Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, 2010 рік; інших міжнародних стандартів, директив ЄС та рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи щодо питань забезпечення прав дитини та здійснення правосуддя щодо дітей.

Стратегія узгоджується з Національною стратегією у сфері прав людини, затвердженою Указом Президента України від 24 березня 2021 р. № 119, яка є рамковою для забезпечення всіх прав людини, зокрема прав дитини.

У цій Стратегії терміни вживаються у такому значенні:

дитина у контакті із законом - дитина, яка перебуває у сфері діяльності юстиції щодо дітей, зокрема дитина у конфлікті із законом, або дитина, яка є потерпілою чи свідком у кримінальному провадженні або у справі про адміністративне правопорушення, або дитина, яка стикається із системою правосуддя у цивільних провадженнях;

дитина у конфлікті із законом - дитина, яка підозрюється, обвинувачується або визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення чи визнана такою, яка вчинила адміністративне правопорушення, або дитина, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Опис проблем, які обумовили прийняття Стратегії, і нормативно-правові акти, що діють у відповідних сферах

Основними системними проблемами у сфері правосуддя щодо дітей, які є потерпілими від кримінальних правопорушень, та дітей, які перебувають у контакті із законом, є:

невідповідність процесів особливостям віку, статі та розвитку дитини;

відсутність обов'язкової спеціалізації фахівців, які залучаються до кримінального провадження за участю дитини (дізнавачів, слідчих, слідчих суддів, суддів, адвокатів), особливо, якщо кримінальне провадження стосується дитини, яка має процесуальний статус потерпілої або свідка (спеціалізація визначена тільки для слідчих, дізнавачів та суддів у справах, де дитина перебуває у конфлікті із законом, та прокурорів для всіх категорій дітей);

недосконалий механізм взаємодії між фахівцями правоохоронних органів і соціальних служб та центрами з надання безоплатної правничої допомоги, спрямованої на забезпечення надання безоплатної вторинної правничої допомоги дитині у контакті із законом з метою реалізації ефективного захисту прав дитини та здійснення її представництва у кримінальному провадженні;

відсутність положень щодо обов'язкового проведення опитування/ допиту/процесуального інтерв'ю дитини із застосуванням дружньої до дитини методики, а також єдиних нормативно-правових вимог щодо процедури проведення такого опитування/допиту (у спеціально облаштованих приміщеннях, за участю фахівців, які пройшли підготовку, здійснення обов'язкової відеофіксації тощо);

недостатність спеціально підготовлених до роботи з дітьми у контакті із законом психологів, а також інших фахівців для надання якісних послуг дитині та її сім'ї безпосередньо за адресою їх задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування);

недотримання вимог щодо конфіденційності розгляду кримінальних проваджень за участю дитини (як обвинуваченої, так і потерпілої), розгляд таких справ переважно проводиться у відкритому судовому засіданні;

недосконалість положень кримінального процесуального законодавства в частині обов'язкового залучення захисника дитині з моменту встановлення її причетності до вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння та під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю такої дитини;

відсутність системи збору даних про дітей, які перебувають у контакті із законом, неузгодженість статистичних даних щодо дітей, постраждалих від жорстокого поводження та насильства, зібраних різними суб'єктами захисту прав дитини;

відсутність процесуального статусу психологів та регламентації їх прав і обов'язків у кримінальному процесі.

Основними проблемами у сфері захисту прав дитини, постраждалої від насильства, жорстокого поводження, та дитини, яка стала свідком кримінального правопорушення, є:

відсутність системного підходу щодо запобігання та реагування на випадки насильства щодо дитини, зокрема у дитячому середовищі, недостатність послуг для дітей та їх родин на рівні територіальної громади;

застосування фізичних покарань щодо дитини та інших форм жорстокого поводження в сім'ях і дитячих закладах, незважаючи на законодавчу заборону застосування насильства щодо дитини як методу виховання;

відсутність достатньої кількості спеціально облаштованих приміщень для проведення слідчих (процесуальних) дій у кримінальному провадженні за участю дітей, що відповідає їх найкращим інтересам, а також підготовлених фахівців для своєчасного виявлення дітей, постраждалих від насильства та жорстокого поводження, забезпечення відповідного реагування та захисту таких дітей, реабілітації та надання послуг дітям і їх родинам;

недостатня увага до дитини, яка стала свідком домашнього насильства, відсутність чітких алгоритмів щодо ідентифікації таких дітей та надання їм необхідного соціального захисту, зокрема психологічної допомоги;

відсутність ефективної взаємодії між фахівцями соціальних служб, закладів освіти, охорони здоров'я, правоохоронними органами та судами, а також громадськими організаціями, що займаються захистом прав дитини, щодо реагування на насильство стосовно дітей, включаючи домашнє та сексуальне насильство, насильство у дитячому середовищі;

заінтересованість та супротив батьків, законних представників дитини у процесі розслідування фактів сексуального насильства щодо дитини, що пов'язано із острахом недотримання конфіденційності та розголошенням інформації про випадок насильства;

недосконалість положень кримінального процесуального законодавства в частині обов'язкового залучення адвоката потерпілій дитині з моменту виявлення факту вчинення щодо неї кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння та під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю такої дитини;

недостатній рівень взаємодії між правоохоронними органами, соціальними службами та суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги, а також недостатній рівень інформування дітей та їх законних представників про право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правничу допомогу”, що призводить до критично низької кількості звернень за отриманням відповідних правничих послуг з метою захисту прав та інтересів дитини;

відсутність практики обміну статистичними даними між суб'єктами захисту прав дитини для формування єдиної політики на національному, регіональному та місцевому рівні та ефективного реагування на порушення прав дитини;

відсутність належного механізму моніторингу та нестача дослідницьких даних щодо стану дотримання найкращих інтересів дитини під час здійснення правосуддя.

Основними проблемами, пов'язаними з розглядом цивільних справ, що стосуються прав та інтересів дитини, є:

віднесення справ про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів до категорії малозначних справ, відсутність комплексного підходу до вирішення сімейних спорів;

неналежне врахування найкращих інтересів та думки дитини відповідно до її віку та рівня розвитку під час прийняття рішень, які стосуються дитини, недостатня увага до оцінки конфлікту інтересів дитини та її законних представників;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання з'ясування здатності дитини висловлювати свою думку та єдиної практики щодо заслуховування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, зокрема під час судового засідання;

неврегульованість питання участі психолога в провадженнях у цивільних справах, що стосуються прав та інтересів дитини, невизначеність процесуального статусу психолога, його прав та обов'язків у цивільному процесі та під час вирішення сімейних спорів за участю дитини;

дублювання органами опіки та піклування та судами функцій стосовно розв'язання спорів між батьками щодо виховання дитини, визначення місця проживання дитини, недостатньо активна участь органів у справах дітей під час розв'язання таких спорів, відсутність ефективного механізму забезпечення виконання рішень органів опіки та піклування, а також недосконалість процедур виконання судових рішень;

тривалий строк розгляду судами справ, що стосуються прав та інтересів дитини, зокрема щодо позбавлення батьківських прав, вирішення спорів між батьками про визначення місця проживання дітей, участі у вихованні дитини тощо;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання застосування процедури медіації у спорах між батьками, іншими законними представниками стосовно дитини та за участю дитини, в тому числі з метою запобігання виникненню майбутніх спорів, які можуть безпосередньо стосуватися прав та інтересів дитини, зокрема у справах, пов'язаних з розірванням шлюбу та поділом майна між особами, які мають спільних малолітніх або неповнолітніх дітей;

відсутність нормативно-правового врегулювання питання діяльності спеціалістів у справах дітей (адвокатів, експертів);

відсутність у Сімейному кодексі України норм, які б визначали способи визначення місця проживання дитини (фізичної опіки) у спорах між розлученими батьками, такі як: спільна опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком; визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала, а батьки почергово повинні приїжджати і виїжджати згідно з узгодженим графіком; визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків.

Основними проблемами з питань забезпечення прав дитини у кіберпросторі, які потребують розв'язання, є:

недостатній рівень безпеки для дитини під час використання Інтернету в освітньому процесі та повсякденному житті та доступність шкідливого контенту в Інтернеті, що може містити загрозу для життя та здоров'я дитини, пропагування жорстокості, насильства, вчинення самогубства;

нестача у дітей навичок безпечної поведінки в інформаційному середовищі та усвідомленого ставлення до розміщення інформації, що містить персональні дані про дитину та її сім'ю;

відсутність механізму повідомлення самими дітьми про випадки, коли вони стикнулись із небажаним контентом в Інтернеті або постраждали від кіберзлочину;

низький рівень поінформованості суспільства щодо кібербезпеки та захисту прав дитини у кіберпросторі, недостатність знань у батьків про наявні загрози та ризики для дитини у цифровому середовищі, а також навичок запобігання та виявлення такої загрози, використання інструментів фільтрації небажаного контенту та сервісів;

недостатній рівень кадрового та технічного забезпечення правоохоронних органів для здійснення ефективних заходів протидії кіберзлочинам, вчиненим стосовно дитини;

недосконалість законодавства та нормативно затверджених механізмів, методів та інструментів ідентифікації різних кіберзлочинів та кримінальної відповідальності за деякі кіберзлочини;

відсутність ефективної системи надання допомоги дітям, постраждалим від кіберзлочинів, дітям - свідкам таких кіберзлочинів та їх батькам або іншим законним представникам дитини;

відсутність доступних та зручних механізмів виявлення шкідливого контенту в Інтернеті та реагування на ризики і загрози для дитини.

У зазначеній сфері правового регулювання діють Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства”, “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)”, “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, “Про пробацію”, “Про безоплатну правничу допомогу”, “Про медіацію”, Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. № 585 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 57, ст. 1779), тощо.

Аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв'язання виявлених проблем

Збройна агресія створила значні перешкоди для реалізації всіх прав дитини, визначених Конвенцією про права дитини та Факультативними протоколами до неї.

Внаслідок збройної агресії проти України діти зазнають тривалих і глибоких фізичних, психологічних, емоційних травмувань, страждають від різних форм насильства та жорстокого поводження, а також стають свідками насильства та інших кримінальних правопорушень. Правоохоронними органами зафіксовано численні факти вчинення військовослужбовцями країни-агресора ряду серйозних порушень проти дітей, які згідно з нормами міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами, а саме: використання дітей у збройному конфлікті, вбивства та каліцтва, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, депортація, примусове переміщення, катування, викрадення тощо.

Численна кількість сімей були розділені під час переміщення, а діти, залишені без супроводу та розлучені із своїми сім'ями, піддаються ризикам торгівлі людьми, насильства, жорстокого поводження та експлуатації.

Внутрішнє переміщення внаслідок збройної агресії близько 7 млн. громадян України в більш безпечні регіони, передусім сімей з дітьми, спричинило суттєве зростання навантаження на територіальні громади, які приймають такі родини, що ускладнює доступ до соціальних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших послуг.

Протягом кількох останніх років спостерігалася позитивна тенденція до зниження рівня вчинення правопорушень дітьми, разом з тим повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну зумовило зростання кількості кримінальних правопорушень, скоєних неповнолітніми, у зв'язку з низьким рівнем доходів населення, зокрема родин із дітьми, втратою ними житла, дитячою бездоглядністю внаслідок відсутності одного або обох батьків.

За даними Офісу Генерального прокурора, у 2023 році кількість вчинених неповнолітніми кримінальних правопорушень зросла на 28,5 відсотка порівняно з 2022 роком (2529 проти 1824 у 2022 році). При цьому протягом 2023 року більш як на чверть зросла кількість неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення (з 1369 до 1752 осіб).

Із загальної кількості вчинених у 2023 році кримінальних правопорушень 60 відсотків становили кримінальні правопорушення проти власності, 14 відсотків - проти життя та здоров'я, 11 відсотків - пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. З них 5 відсотків належать до категорії особливо тяжких, 64 відсотки - тяжких, 12 відсотків - нетяжких, 19 відсотків - проступки.

У 2024 році спостерігалася тенденція до зменшення рівня підліткової злочинності. Так на 8,4 відсотка зменшилася кількість неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення (із 1752 до 1604 осіб). Відповідно і кількість вчинених ними кримінальних правопорушень зменшилася на 9,6 відсотка (із 2529 до 2287 проявів).

Водночас у 2024 році порівняно з 2023 роком зросла кількість вчинених неповнолітніми кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки (на 97 відсотків), проти життя та здоров'я (на 16 відсотків), статевої свободи та недоторканості (на 29 відсотків).

Із загальної кількості вчинених у 2024 році неповнолітніми кримінальних правопорушень 49 відсотків становлять кримінальні правопорушення проти власності, 17 відсотків проти життя та здоров'я, 10 відсотків пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин. З них 6 відсотків належать до категорії особливо тяжких, 59 відсотків - тяжких, 16 відсотків - нетяжких, 19 відсотків - проступки.

Значне зростання злочинів проти основ національної безпеки призвело до збільшення на 23 відсотки кількості обраного щодо дітей найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою (із 190 до 246). Наведене свідчить про необхідність впровадження дієвого механізму проведення з неповнолітніми, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, індивідуальної профілактичної та психологічної роботи, метою якої є їх перевиховання та подолання прокримінального мислення.

Позитивною є тенденція до зменшення кількості неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Зменшення наповнення виховних колоній дало змогу істотно поліпшити умови перебування та навчання дітей в таких установах, про що свідчать звіти за результатами моніторингових візитів незалежних громадських організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Протягом 2023 року кількість кримінальних правопорушень, вчинених стосовно дітей, збільшилася на 28 відсотків порівняно 2022 роком (з 4718 до 6517).

Як і в попередні роки, високим є показник вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей. Лише протягом 2023 року понад 800 дітей стали постраждалими від вчинення стосовно них дій сексуального характеру, зокрема насильницьким способом.

Водночас протягом 2024 року на 12 відсотків зменшилася кількість кримінальних правопорушень, вчинених стосовно дітей, порівняно з аналогічним періодом 2023 року (з 6517 до 5774).

Однак показник вчинення кримінальних правопорушень стосовно дітей залишається високим, що потребує особливої уваги органів досудового розслідування та прокуратури щодо забезпечення прав та найкращих інтересів дітей, які є потерпілими від кримінальних правопорушень, відповідно до міжнародних стандартів.

Спостерігалося зменшення на 33,7 відсотка кількості потерпілих дітей (з 9245 до 6240 дітей), з них, у кримінальних правопорушеннях, пов'язаних з порушенням законів та звичаїв війни (стаття 438 Кримінального кодексу України), з 2590 до 474.

Проте була тенденція до збільшення кількості малолітніх дітей, які потерпіли від злочинів. Так, у 2023 році із загальної кількості потерпілих дітей 36,5 відсотка становили малолітні, у 2024 році цей показник зріс до 50 відсотків.

Схожа ситуація склалася із злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей. У минулому році із загальної кількості потерпілих дітей від зазначеної категорії злочинів 61 відсоток - це малолітні особи, у 2023 році - 53,2 відсотка.

Протягом 2024 року 393 особам повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством, стосовно дітей. Свідками домашнього насильства стали 526 дітей, 590 дітей потерпіли від таких злочинів, або + 3,3 відсотка порівняно з 2023 роком (571 дитина).

Щороку зростає кількість звернень і повідомлень про вчинення домашнього насильства стосовно дітей. Так, за інформацією Нацсоцслужби протягом 2023 року зареєстровано 8592 звернення щодо домашнього насильства стосовно дітей, що на 51 відсоток більше порівняно з 2022 роком (надійшло 5690 таких звернень), а протягом 2024 року - 8646 таких звернень, що на 0,6 відсотка більше порівняно з 2023 роком. Разом з тим така динаміка може свідчити не лише про збільшення випадків насильства, а і про позитивну тенденцію до зростання рівня довіри до органів державної влади, а також усвідомлення домашнього насильства як порушення прав дитини.

Незважаючи на прийняття ряду нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, залишаються проблемними питання своєчасного виявлення випадків домашнього насильства та належного реагування на кожен такий випадок. Серед основних причин недостатнього виявлення фактів жорстокого поводження з дитиною та забезпечення таких дітей і їх сімей якісними послугами відповідно до потреб є брак відповідних підготовлених фахівців на рівні територіальних громад (фахівці із соціальної роботи, працівники служб у справах дітей, надавачі соціальних послуг та інші). Також залишається нерозв'язаною проблема відсутності системи психологічної підтримки постраждалих дітей і дітей - свідків кримінальних правопорушень, доступу таких дітей до якісних послуг в громаді, зокрема соціально-психологічної реабілітації.

Потребує вжиття додаткових заходів до забезпечення прав та інтересів дітей, які потерпіли від кримінальних правопорушень, зокрема до забезпечення проведення слідчих дій з такими дітьми з урахуванням найменшої їх травматизації, у тому числі їх мінімізації.

Особливої уваги потребує питання забезпечення доступу дітей до безоплатної правничої допомоги. Так, згідно з інформацією Координаційного центру з надання правничої допомоги у 2022 році лише 139 дітей скористалися правом на отримання послуги здійснення представництва у кримінальних провадженнях, де діти визнані потерпілими або стали свідками таких злочинів, з них: 46 - проти статевої свободи та статевої недоторканості, 7 - порушення законів та звичаїв війни, 57 - проти життя та здоров'я, 7 - проти власності, 22 - інших категорій. У 2023 році майже втричі збільшилася кількість звернень дітей у справах, де вони визнані потерпілими/свідками у кримінальних провадженнях, - 416 дітей у 360 справах, з них: 161 - проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 120 - проти життя та здоров'я особи; 33 - проти безпеки руху та експлуатації транспорту; 13 - проти власності; 13 - проти громадського порядку та моральності; 11 - проти виборчих трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; 4 - проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 3 - проти волі, честі та гідності особи.

Такий незначний показник забезпечення безоплатною правничою допомогою дітей у контакті із законом зумовлений тим, що Кримінальний процесуальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення не гарантують обов'язкового забезпечення зазначеній категорії дітей права на безоплатну правничу допомогу, зокрема представництва прав та інтересів дітей, які є потерпілими або свідками у кримінальному провадженні щодо усіх видів кримінальних правопорушень, а також прав та інтересів дітей в межах притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі щодо дитини. Внаслідок того, що законодавство не передбачає обов'язкового залучення адвоката, який буде здійснювати представництво інтересів потерпілої дитини у кримінальному провадженні або у провадженні про притягнення особи до адміністративної відповідальності, наявність у дитини власного адвоката, який допоможе реалізувати її процесуальні права, залежить виключно від волі батьків, інших законних представників дитини. У більшості випадків наявність конфлікту інтересів між інтересами дитини та її законними представниками мають свій негативний наслідок - позбавлення дитини доступу до правосуддя.

В умовах стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій в Інтернеті набувають поширення небезпечні тенденції до розповсюдження шкідливого для дитини контенту, який може нести загрозу життю та здоров'ю дитини, пропагування жорстокої та насильницької поведінки. Викликає занепокоєння тенденція до зростання кількості дитячих самогубств, що вимагає розроблення та впровадження програм роботи з дітьми, які мають суїцидальні прояви, проведення спеціалізованого навчання фахівців для роботи з такими дітьми, впровадження алгоритму реагування на випадки суїциду та подальшої роботи з дитиною, її батьками, найближчим оточенням.

Актуальним є питання забезпечення прав дитини під час вирішення цивільних спорів за участю дітей. Відсутність єдиних підходів щодо алгоритму з'ясування та заслуховування думки дитини, врахування найкращих інтересів дитини стає суттєвим бар'єром у доступі дитини до правосуддя, зокрема у справах, що стосуються забезпечення її права на сім'ю.

Мета та принципи реалізації Стратегії

Метою Стратегії є забезпечення захисту прав кожної дитини, яка стикається із системою правосуддя, запровадження ефективної системи правосуддя, дружнього до дитини, відповідно до міжнародних стандартів, рекомендацій Комітету Організації Об'єднаних Націй із захисту прав дитини і пріоритетів Ради Європи з прав дитини.

Реалізація Стратегії сприятиме досягненню таких стратегічних цілей:

забезпечення захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту;

впровадження правових і процесуальних гарантій і механізмів для дітей, які контактують із системою кримінального правосуддя;

запровадження системного підходу та ефективної міжвідомчої взаємодії щодо запобігання та протидії насильству щодо дітей, забезпечення прав та найкращих інтересів дитини, постраждалої від насильства, жорстокого поводження, та дитини, яка стала свідком кримінального правопорушення, надання комплексної допомоги;

забезпечення кращого захисту, представництва, участі та врахування найкращих інтересів дітей, які контактують із системою цивільного правосуддя, під час судового процесу та процесу прийняття рішень;

забезпечення прав і свобод дитини в Інтернеті, запобігання експлуатації і зловживанням щодо дітей у цифровому середовищі;

впровадження комплексного міжвідомчого підходу до профілактики правопорушень серед дітей та проведення соціально-виховної роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень.

Принципами реалізації Стратегії є:

пріоритет захисту прав та свобод дитини, врахування її найкращих інтересів;

забезпечення належного захисту прав, свобод і законних інтересів дитини;

недискримінація;

економія кримінальної репресії;

відновлювальний підхід у здійсненні правосуддя за участю дитини;

різнобічність та комплексність заходів щодо дитини;

системність та наступність;

забезпечення гендерної рівності;

міжвідомча взаємодія та міждисциплінарний підхід;

належна увага до кожного факту насильства та жорстокого поводження з дитиною;

систематичне підвищення кваліфікації суб'єктів захисту прав дитини;

забезпечення професійного підходу осіб, уповноважених на роботу з дитиною;

підтримка сімей у вихованні дітей та забезпечення їх повноцінного розвитку;

співпраця між державними органами і громадськими організаціями, впровадження найкращих практик та методів захисту прав, свобод та інтересів дитини.

Стратегічні цілі та показники їх досягнення, завдання, спрямовані на досягнення поставлених цілей, етапи їх виконання, очікувані результати

Стратегічна ціль 1. Забезпечення захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту

Основними міжнародно-правовими актами, що є основою для захисту дітей у ситуаціях збройного конфлікту, є Конвенція ООН про права дитини, Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, Женевські конвенції про захист жертв війни, Додаткові протоколи до Женевських конвенцій, Конвенція Міжнародної організації праці № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, Римський статут міжнародного кримінального суду та ряд резолюцій Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

{"Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях", "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі", "Про поводження з військовополоненими", "Про захист цивільного населення під час війни"}

{Додатковий протокол I від 08.06.1977, Додатковий протокол II від 08.06.1977, Додатковий протокол III від 08.12.2005}

Система міжнародних угод, протоколів продовжує розвиватися та надавати рекомендації щодо розширення захисту і дотримання прав дитини під час збройних конфліктів. Однак ефективне впровадження стандартів, передбачених зазначеними міжнародними договорами та резолюціями, досі є значною проблемою в багатьох країнах, зокрема в Україні.

Згідно з Резолюцією Ради Безпеки ООН 1261 (1999 рік) до серйозних порушень прав дітей під час збройних конфліктів належать: вербування і використання дітей; вбивства та каліцтва дітей; зґвалтування та інші форми сексуального насильства; напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов'язані з ними; викрадення дітей; відмова в доступі до гуманітарної допомоги. Такі дії залежно від обставин і контексту їх вчинення можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, злочини проти людяності чи геноцид, що є предметом Щорічної доповіді Генерального секретаря ООН на тему “Діти та збройний конфлікт” і Щорічної доповіді Спеціального представника Генерального секретаря у справах дітей і збройних конфліктів.

У 2024 року було ратифіковано Римський статут Міжнародного кримінального суду, приведено положення кримінального законодавства у відповідність з його нормами та забезпечено кримінально-правове переслідування за найбільш тяжкі міжнародні злочини (злочин геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини).

Водночас потребують приведення у відповідність з положеннями міжнародного гуманітарного права норми національного законодавства, яке регулює здійснення кримінального провадження за участю дітей, які постраждали від воєнних злочинів.

Введення на території України дії правового режиму воєнного стану, а також виклики, зумовлені збройною агресією, суттєво ускладнюють здійснення кримінальних проваджень щодо дітей. Проблемним залишається питання проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях за фактом сексуального насильства, пов'язаного із збройним конфліктом, та збір доказів таких злочинів.

Відсутні єдині підходи до розслідування кримінальних проваджень за участю дитини (забезпечення конфіденційності, захист від повторної та вторинної віктимізації, дотримання розумних строків, оцінка найкращих інтересів дитини тощо). Наявність значної кількості дітей, права та інтереси яких порушено чи може бути порушено внаслідок вчинення воєнних злочинів, вимагає впровадження у практичну діяльність органів прокуратури, поліції підходів, які враховуватимуть інтереси дитини та передбачатимуть додаткові гарантії її захисту.

Важливою умовою захисту та дотримання прав дитини в умовах збройного конфлікту є забезпечення взаємодії в рамках моніторингового механізму між Спеціальним представником Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй з питань дітей у збройних конфліктах (СААС) та іншими міжнародними інституціями з метою фіксації та запобігання порушенням, продовження повної співпраці з Незалежною міжнародною слідчою комісією Організації Об'єднаних Націй щодо України та з іншими створеними інституціями щодо притягнення до відповідальності.

У період воєнних дій суттєво зростають ризики безпеки дітей - громадян України, які були переміщені (евакуйовані) за кордон у зв'язку з повномасштабним вторгненням російських окупаційних військ на територію України. Водночас відсутність дієвої координації спільних дій і співпраці компетентних органів України з країнами тимчасового переміщення (евакуації) дітей щодо захисту прав дітей у разі вчинення стосовно них кримінальних правопорушень позбавляє можливості негайного вжиття відповідних заходів реагування та захисту прав дітей за кордоном.

Зростає запит на надання безоплатної правничої допомоги постраждалим від війни дітям, їх батькам, опікунам та іншим законним представникам щодо міграційних питань, сімейних спорів, встановлення фактів народження, смерті та інших, що мають юридичне значення, відновлення втрачених документів, спадкування, освіти, медичного забезпечення тощо.

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 1, є:

перегляд та внесення змін до законодавства з метою приведення його у відповідність з положеннями міжнародного гуманітарного права, інтеграції повного спектра злочинів проти людяності в національне законодавство, удосконалення процедур розслідування та судового розгляду, що враховують інтереси потерпілих дітей і дітей - свідків злочинів;

забезпечення фіксації, документування та розслідування воєнних злочинів, вчинених Російською Федерацією стосовно дітей, а також належного реагування на такі факти, забезпечення прав та інтересів постраждалих дітей відповідно до їх потреб з урахуванням політики щодо дітей, затвердженої у грудні 2023 р. Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду;

посилення міжнародного співробітництва між Урядом України та урядами інших держав щодо захисту прав та законних інтересів дітей, які виїхали за межі України під час воєнного стану;

забезпечення соціальної підтримки та реабілітації дітей, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, зазнали впливу міграції або вимушеного переселення внаслідок воєнних дій;

розроблення програм навчання для прокурорів та представників ycix залучених правоохоронних органів щодо єдиних підходів розслідування воєнних злочинів, вчинених щодо дитини, з урахуванням найкращих інтересів дитини та гендерних аспектів та впровадження такої програми у систему підготовки та підвищення кваліфікації.

Стратегічна ціль 2. Впровадження правових і процесуальних гарантій і механізмів для дітей, які контактують із системою кримінального правосуддя

Незважаючи на те, що в Україні вже зроблено певні кроки, спрямовані на захист прав дитини у кримінальному провадженні, деякі важливі аспекти все ще залишаються невирішеними.

Законодавство не повною мірою приведено у відповідність з міжнародними стандартами правосуддя, дружнього до дитини.

Кримінальний процес переважно залишається орієнтованим на дорослих. Дитина, яка перебуває у конфлікті із законом, стала свідком чи потерпіла від кримінального правопорушення, зазвичай проходить той самий травмуючий шлях кримінальної юстиції, що і дорослі, з відповідними негативними наслідками для її психічного стану та майбутнього.

Таким чином, виведення дітей, які перебувають у конфлікті із законом, із системи кримінального судочинства і часто перенаправлення їх до послуг на рівні громади широко практикується в багатьох правових системах. Ця практика слугує для запобігання негативним наслідкам участі у подальших провадженнях у системі ювенальної юстиції.

Актуальним є питання застосування відновних підходів під час вирішення питання щодо застосування до неповнолітнього того чи іншого виду запобіжного заходу, забезпечення створення належних умов утримання під вартою.

Практика реалізації пілотних проектів “Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні кримінального правопорушення” та “Програма відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення” свідчить про необхідність врегулювання на законодавчому рівні питань застосування відновного правосуддя під час здійснення кримінального провадження, в тому числі з метою виведення неповнолітнього з кримінального провадження.

Залишаються невирішеними питання забезпечення участі у відновному правосудді неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, розроблення комплексу узгоджених додаткових засобів для реінтеграції та ресоціалізації неповнолітніх у конфлікті із законом та визначення суб'єктів, які будуть їх реалізовувати; розроблення механізму моніторингу результативності процедур, які забезпечують відновне правосуддя на державному рівні.

Залишається нерозв'язаною проблема високого відсотка призначення неповнолітнім покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства, а також відсутність збору статистичних даних з розподілом за статтю. Так, у 2023 році засуджено 1252 неповнолітніх (997 у 2022 році та 1695 у 2021 році), з них 81,4 відсотка - за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, 36,7 відсотка - кримінальних правопорушень у складі групи (459). Практично половину дітей засуджено за вчинення злочинів у складі групи осіб (413). На момент вчинення злочинів не навчалися і не працювали 27,5 відсотка засуджених неповнолітніх.

До покарання у виді позбавлення волі у 2023 році засуджено 17 відсотків усіх засуджених неповнолітніх. Крім того, звільнено від відбування покарання з випробуванням 59 відсотків засуджених дітей. Лише одному неповнолітньому призначено покарання у виді виправних робіт та 134 неповнолітнім - громадські роботи, що зумовлено відсутністю створених органами місцевого самоврядування умов для їх відбування.

У 2024 році засуджено 903 неповнолітніх, з них 75 відсотків - за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Третину дітей засуджено за вчинення злочинів у складі групи осіб (309). На момент вчинення кримінальних правопорушень не навчалися і не працювали 27 відсотків засуджених неповнолітніх.

До покарання у виді позбавлення волі у 2024 році засуджено 63 відсотки неповнолітніх, з них 48 відсотків звільнені від відбування покарання з випробуванням. Покарання у виді громадських робіт призначено неповнолітнім засудженим - 15 відсотків, інші види покарань, у тому числі пробаційний нагляд, - 22 відсотки.

Завданнями, спрямованими на розв'язання існуючих проблем і досягнення стратегічної цілі 2, є:

приведення законодавства України у відповідність з міжнародними стандартами правосуддя, дружнього до дитини;

удосконалення системи збору даних щодо дітей, які перебувають у контакті із системою правосуддя, запровадження єдиних стандартів до ведення державними органами статистичних даних щодо дітей, які постраждали від різних форм жорстокого поводження, у тому числі внаслідок збройного конфлікту, а також щодо дітей, які стали свідками кримінальних правопорушень;

закріплення на законодавчому рівні спеціалізації слідчих, дізнавачів, прокурорів у кримінальному провадженні за участю неповнолітніх незалежно від процесуального статусу дитини, слідчих суддів у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх підозрюваних, слідчих суддів, суддів у кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, вчинені стосовно дітей, в окремих категоріях справ;

впровадження єдиних критеріїв підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації) фахівців, які беруть участь у кримінальних провадженнях за участю дитини, у тому числі захисників, які залучаються для надання правничої допомоги дитині, яка бере участь у слідчих (розшукових) та процесуальних діях, незалежно від процесуального статусу дитини;

покращення доступу до правосуддя для дітей з урахуванням їх найкращих інтересів, а також використання інформаційних матеріалів;

забезпечення розроблення та затвердження методики (стандартів, протоколів) проведення процесуального інтерв'ю (допиту/опитування) із дитиною у кримінальному провадженні з урахуванням кращих міжнародних практик та з дотриманням принципів правосуддя, дружнього до дитини;

впровадження комплексних підходів щодо роботи з дітьми, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та дітьми, які є суб'єктами кримінального правопорушення, проведення профілактичної роботи тощо;

внесення змін до законодавства щодо обов'язкового залучення захисника дитини у кримінальному провадженні з моменту встановлення її причетності до вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння, залучення представника дитини для захисту її інтересів під час проведення слідчих (розшукових) дій за участю дитини на підставі постанови слідчого, прокурора, дізнавача;

запровадження на законодавчому рівні відновних процедур для неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінальних правопорушень, а також виведення їх із системи кримінального судочинства;

законодавче врегулювання повноважень прокурора в окремих категоріях проваджень на закриття кримінального провадження стосовно неповнолітнього, який перебуває у конфлікті із законом;

внесення змін до законодавства щодо розширення переліку запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, що застосовуються до неповнолітніх, які не можуть бути передані під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, та потребують влаштування через неможливість залишення у родинному середовищі;

розроблення та впровадження дієвого механізму здійснення невідкладного досудового розслідування кримінальних проваджень щодо неповнолітніх або у яких діти є потерпілими, забезпечення першочергового розгляду в суді кримінального провадження щодо неповнолітньої особи або щодо кримінального правопорушення, вчиненого стосовно малолітньої або неповнолітньої особи;

перегляд видів покарань, які призначаються неповнолітнім, розширення можливості застосування до них покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також переліку обов'язків, які покладає суд на неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, тощо;

перегляд підходів щодо організації відбування покарання у виді громадських робіт неповнолітніми, які б враховували інтереси неповнолітніх і сприяли їх соціальній адаптації та реабілітації у громаді;

впровадження дієвого механізму проведення з неповнолітніми, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, індивідуальної профілактичної та психологічної роботи, метою якої є перевиховання та налагодження соціальних зв'язків;

забезпечення створення належних умов утримання неповнолітніх з урахуванням потреб відповідно до статі та віку у місцях несвободи та незалежного моніторингу їх дотримання, недопущення випадків утримання неповнолітніх разом з дорослими, організації їх дозвілля, спрямованого на розвиток особи, захоплень, подолання прокримінального мислення, формування мотивації та перевиховання;

удосконалення взаємодії між уповноваженими органами з питань пробації та органами і службами у справах дітей, органами соціального захисту населення під час здійснення пробації щодо неповнолітніх;

удосконалення організації соціально-виховної роботи з неповнолітніми, які відбули покарання у виді позбавлення волі на певний строк, для забезпечення їх ресоціалізації та соціальної адаптації.

Стратегічна ціль 3. Запровадження системного підходу та ефективної міжвідомчої взаємодії щодо запобігання та протидії насильству щодо дітей, забезпечення прав та найкращих інтересів дитини, постраждалої від насильства, жорстокого поводження, та дитини, яка стала свідком кримінального правопорушення, надання комплексної допомоги

Незважаючи на суттєві кроки щодо удосконалення національного механізму запобігання та протидії насильству щодо дитини, зокрема домашньому насильству, залишаються проблемними питання своєчасного виявлення випадків домашнього насильства та інших форм жорстокого поводження з дитиною, а також належного реагування на кожен такий випадок.

Нагальною є потреба у напрацюванні механізму ідентифікації дітей, які стали свідками домашнього насильства, для забезпечення їх обліку, надання своєчасної допомоги, захисту та притягнення кривдника дитини до передбаченої законом відповідальності. Залишається невирішеним питання щодо обліку дітей, які стали свідками інших кримінальних правопорушень насильницького характеру.

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 3, є:

створення національної бази даних про всі випадки насильства та жорстокого поводження щодо дітей, зокрема домашнього насильства, сексуального насильства щодо дитини з використанням індикаторів статі та віку;

удосконалення механізму взаємодії між суб'єктами захисту прав дитини на рівні територіальної громади щодо виявлення дітей, які постраждали від різних форм насильства та жорстокого поводження, зокрема у дитячому середовищі, та дітей, які стали свідками домашнього насильства або інших кримінальних правопорушень, забезпечення належної ідентифікації таких дітей, їх соціального захисту;

запровадження системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців служб, органів та установ, які працюють з дітьми та для дітей, зокрема фахівців, які працюють з випадками сексуального насильства, жорстокого поводження щодо дитини, з питань виявлення насильства стосовно дитини, міжвідомчого та скоординованого реагування на такі випадки з урахуванням найкращих інтересів дитини та гендерних аспектів відповідно до міжнародних стандартів захисту прав дитини;

забезпечення доступу постраждалої дитини до комплексних послуг, орієнтованих на її потреби, зокрема медичної, соціальної, психологічної, безоплатної правничої допомоги, з урахуванням найкращих інтересів дитини та гендерних аспектів;

забезпечення ефективної міжсекторальної взаємодії щодо реагування на випадки жорстокого поводження з дітьми та експлуатації;

встановлення та запровадження додаткових стандартів захисту дітей від жорстокого поводження в установах та організаціях, що надають послуги дітям;

формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильства щодо дитини та усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини, проведення загальнонаціональних кампаній з підвищення обізнаності щодо неприпустимості застосування тілесних покарань стосовно дитини та заохочення ненасильницьких форм виховання;

впровадження корекційних програм для батьків, які не виконують своїх обов'язків з догляду та виховання дитини, вчиняють домашнє насильство стосовно дитини або застосовують інші форми жорстокого поводження;

забезпечення непритягнення дітей, які стали жертвами експлуатації та жорстокого поводження, зокрема тих, які були залучені до експлуатації у проституції, до адміністративної відповідальності, а також вжиття всіх можливих заходів для уникнення стигматизації та соціальної маргіналізації таких дітей;

проведення дослідницької та аналітичної роботи щодо вивчення умов і факторів, що призводять до вчинення кримінальних правопорушень щодо дитини та сприяють їх вчиненню.

Стратегічна ціль 4. Забезпечення кращого захисту, представництва, участі та врахування найкращих інтересів дітей, які контактують із системою цивільного правосуддя, під час судового процесу та процесу прийняття рішень

Законодавство не передбачає обов'язкової спеціалізації суддів у сімейних справах, що стосуються прав та інтересів дитини. На практиці такі справи переважно розподіляються в загальному порядку. Водночас більшість правових питань у сімейних правовідносинах потребують спеціальних знань та досвіду для вирішення спору в найкращих інтересах дитини відповідно до міжнародних стандартів забезпечення прав дитини.

Суттєвою перешкодою для належного розгляду судами цивільних справ, що стосуються прав та інтересів дитини, є недостатня укомплектованість судів та віднесення питання запровадження спеціалізації суддів із розгляду сімейних спорів до компетенції зборів суддів відповідного суду. Внаслідок цього справи, пов'язані з вирішенням спорів між батьками дитини, розподіляються в загальному порядку та розглядаються суддями, які мають велике навантаження справами інших категорій та не завжди мають достатньо знань щодо стандартів правосуддя, дружнього до дитини.

Неврегульованим залишається питання щодо співмірності навантаження суддів (незважаючи на існуючий автоматизований розподіл справ, “універсальність” судді в умовах воєнного стану може негативно впливати на якість роботи).

Законодавство недостатньою мірою захищає права та інтереси дитини в цивільних провадженнях у разі, коли батьки або інші законні представники дитини діють не в її інтересах, а відповідні органи та служби проявляють бездіяльність.

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 4, є:

запровадження обов'язкової спеціалізації суддів із розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин та стосуються прав і законних інтересів дитини;

удосконалення механізму реагування на порушення прав дитини, зокрема у разі встановлення випадків бездіяльності відповідних органів і служб, захист прав дитини прокурором в суді;

удосконалення законодавства з питань вирішення спорів між батьками, що стосуються прав та інтересів дитини, передача повноважень органів опіки та піклування стосовно вирішення спорів між батьками дитини до виключної компетенції суду;

розроблення та затвердження механізму з'ясування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, зокрема у цивільних спорах щодо її виховання, визначення місця проживання, позбавлення та поновлення батьківських прав, управління її майном;

закріплення на законодавчому рівні обов'язковості супроводу дитини психологом під час з'ясування її думки судом та під час її участі в судових справах, що стосуються прав та інтересів дитини, визначення процесуального статусу психолога, обсягу його прав та обов'язків;

удосконалення механізму виконання судових рішень у справах про участь батьків у вихованні дитини, а також захисту права дитини на доступ до батьків та спілкування з ними, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, у тому числі запровадження заходів підтримки дитини, яка проявляє ознаки відчуження до одного з батьків;

врегулювання питань правових наслідків за самочинну зміну місця проживання дитини одним із батьків, встановленого рішенням суду або органу опіки та піклування, або нотаріально посвідченим договором;

впровадження єдиних стандартів навчання фахівців, які беруть участь у розгляді цивільних справ, що стосуються прав та інтересів дітей;

запровадження медіації у сімейних спорах для позасудового врегулювання або запобігання виникненню спірних питань, що стосуються прав та інтересів дитини, у тому числі з метою запобігання відчуженню дитини до одного з батьків, відповідно до міжнародних стандартів та процесів, що враховують інтереси дітей;

забезпечення міждисциплінарної співпраці під час вирішення спорів щодо дітей;

впровадження практики застосування у спорах між розлученими батьками спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком.

Стратегічна ціль 5. Забезпечення прав і свобод дитини в Інтернеті, запобігання експлуатації і зловживанням щодо дітей у цифровому середовищі

Одним із пріоритетів у системі національної безпеки України є забезпечення кібербезпеки. З метою створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави Указом Президента України від 26 серпня 2021 р. № 447 затверджено Стратегію кібербезпеки України. Для досягнення цілей цієї Стратегії серед іншого передбачено розроблення концептуальних підходів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення прав громадян у кіберпросторі (особливо найбільш вразливих груп населення, насамперед дітей), а також поглиблення співпраці з міжнародними організаціями у сфері захисту дітей від сексуального насильства в цифровому середовищі.

Цифрове середовище, зокрема Інтернет, є важливим джерелом інформації у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації та самореалізації. Водночас містить ризики для здоров'я, розвитку та психічного благополуччя дитини. Серед таких ризиків, зокрема, є здійснення сексуальної експлуатації та насильства щодо дитини, домагання в сексуальних цілях, вербування дитини в цифровому середовищі для вчинення кримінальних правопорушень, залучення до участі в екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі дітьми, надмірна сексуалізація дітей. Так само дитина може стикнутися з небажаним контентом, зокрема: закликами до насильства та нанесення собі ушкоджень, у тому числі вчинення самогубства, контентом, що принижує людську гідність, містить мову ворожнечі та заклики до дискримінації, контентом порнографічного характеру, непридатним для дитини рекламним контентом. Непоодинокими є випадки кібербулінгу та кіберсталкінгу (залякування, переслідування та інші форми утисків і погроз в Інтернеті), онлайн-грумінгу (встановлення через Інтернет довірливих відносин з неповнолітніми особами з метою вчинення над ними сексуального насильства, примушування до дій сексуального характеру), розповсюдження приватних та інтимних зображень дитини з метою вчинення шантажу, використання персональної інформації дитини в комерційних цілях тощо.

Зазначені ризики здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини, а також можуть призводити до порушення прав дитини.

В умовах воєнного стану в Україні та переходу частини закладів освіти на дистанційну форму здобуття освіти ризики для дитини під час використання нею Інтернету суттєво зростають.

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 5, є:

підвищення рівня обізнаності дітей і підлітків щодо небезпек у цифровому середовищі, формування навичок безпечного використання Інтернету та взаємодії з інформаційно-комунікаційним середовищем;

проведення роботи щодо сприяння виявленню та реагуванню на випадки порушення прав дитини у цифровому середовищі, у тому числі реагування на спробу вчинення самогубства, організації подальшої роботи з дитиною та батьками, законними представниками, посилення міжвідомчої координації;

запровадження інформаційно-просвітницьких заходів з відповідального батьківства щодо причин вчинення самогубств дітьми, виявлення ознак (індикаторів) суїцидальних намірів у дітей;

забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних та соціальних працівників щодо наявних ризиків для безпеки та здоров'я дитини у цифровому середовищі, формування навичок їх запобігання, виявлення та подолання;

посилення відповідальності за кримінальні правопорушення, пов'язані з торгівлею дітьми, дитячою порнографією та проституцією, сексуальним насильством проти дітей, у тому числі скоєними в цифровому середовищі, внаслідок яких постраждалою є дитина, а також за недотримання суб'єктами у сфері медіа вимог Закону України “Про медіа” щодо обмеження поширення інформації, що може завдати шкоди дітям, розв'язання проблеми безкарності за злочини, пов'язані з дитячою порнографією в Інтернеті та на інших ресурсах, завдяки застосуванню пом'якшувальних обставин щодо дорослих злочинців;

визначення інструментів блокування та видалення шкідливого контенту, у тому числі порнографічного характеру.

Стратегічна ціль 6. Впровадження комплексного міжвідомчого підходу до профілактики правопорушень серед дітей та проведення соціально-виховної роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень

Рівень правопорушень серед неповнолітніх зумовлює необхідність вжиття комплексних заходів, спрямованих на профілактику, виявлення та протидію вчиненню дітьми кримінальних правопорушень.

Для запровадження системного підходу до запобігання дитячим правопорушенням також необхідно забезпечити здійснення заходів щодо розвитку профілактичних послуг для дітей та молоді на рівні місцевого самоврядування, своєчасного виявлення та надання ефективної підтримки родинам з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, внутрішньо переміщеним сім'ям із дітьми, створення у територіальних громадах мережі закладів позашкільної освіти, спортивних секцій для забезпечення змістовного дозвілля дітей.

Потребує розв'язання проблема відсутності координації та ефективної взаємодії між уповноваженими суб'єктами, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень серед дітей. Вагомим ресурсом для якісного проведення профілактичної роботи повинна стати міжсекторальна співпраця та залучення громадських організацій для проведення корекційної та профілактичної роботи з дитиною, схильною до вчинення правопорушень.

На сьогодні в умовах воєнного стану в Україні виникає проблема поділу всередині суспільства, зокрема серед неповнолітніх, за такими ознаками, як: місцезнаходження під час війни (в Україні чи за кордоном), залученість близьких дитини до захисту держави та забезпечення безпеки громадян (зокрема, поділ дітей на тих, у кого батько/мати або інший родич воював і отримав поранення, каліцтво або загинув, і тих, у кого батьки не воювали).

Такий соціальний конфлікт може мати суттєві негативні наслідки, зокрема вчинення правопорушень. Це вимагає розроблення відповідних профілактичних заходів, запровадження психологічної підтримки, соціальної реклами, спрямованої на нівелювання назріваючої проблеми поділу суспільства і дітей, що надасть можливість зменшити ризики загострення та зростання динаміки соціального конфлікту, наслідком якого може стати потрапляння дитини до системи кримінальної юстиції. Така діяльність повинна бути спрямована так само і на дорослих (як на батьків та інших осіб, які беруть участь у вихованні дитини, так і на фахівців різних сфер діяльності, що працюють з дітьми та в інтересах дитини).

Завданнями, спрямованими на досягнення стратегічної цілі 6, є:

перегляд та внесення змін до законодавства з питань діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, запровадження механізму міжвідомчої взаємодії та обміну інформацією щодо дітей, схильних до вчинення правопорушень, планування та проведення профілактичної роботи з такими дітьми на місцевому рівні;

впровадження профілактичних програм і заходів, орієнтованих на усунення факторів, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, які схильні до протиправної поведінки, домашнього насильства;

удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, залучених до виконання профілактичних та корекційних програм, проведення соціально-виховної роботи з дітьми;

проведення систематичної інформаційної роботи та правової освіти із запобігання правопорушенням серед дітей, формування нульової толерантності до явища булінгу та інших проявів насильства;

збереження та розвиток у територіальних громадах мережі закладів позашкільної освіти, їх структурних підрозділів, гуртків, спортивних секцій для забезпечення змістовного дозвілля дітей з урахуванням широкого залучення дітей з сімей внутрішньо переміщених осіб та інших категорій дітей, які потребують особливої уваги;

проведення дослідницької та аналітичної роботи щодо вивчення умов і факторів, що призводять до протиправної поведінки дитини та сприяють вчиненню нею правопорушень, напрацювання нового механізму впливу та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень.

Показниками досягнення стратегічних цілей, за якими здійснюється оцінювання результативності реалізації Стратегії порівняно з попередніми періодами починаючи з 2025 року, є:

кількість спеціалізованих фахівців, які залучаються до кримінального провадження за участю дитини (прокурорів, дізнавачів, слідчих, слідчих суддів, суддів), осіб;

кількість проведених щороку курсів підвищення кваліфікації для працівників органів, служб і установ, що працюють з дітьми, потерпілими від кримінальних правопорушень, та дітьми, які перебувають у конфлікті із законом, одиниць;

кількість спеціалізованих працівників, які пройшли навчання та підвищення кваліфікації (в розрізі регіонів), осіб;

частка дітей, які скористалися безоплатною правничою допомогою, отримали соціальні, медичні та реабілітаційні послуги, від загальної кількості дітей, потерпілих від кримінальних правопорушень, відсотків;

кількість працівників органів, служб і установ, що використовують в роботі з дітьми, потерпілими від кримінальних правопорушень, дітьми, які перебувають у конфлікті із законом, та дітьми, які контактують із системою юстиції у цивільних провадженнях, розроблені методичні матеріали, осіб;

кількість проведених превентивних, інформаційно-роз'яснювальних, виховних заходів щодо профілактики правопорушень, запобігання та протидії домашньому насильству та жорстокому поводженню з дітьми, формування обізнаності щодо небезпек у цифровому середовищі та навичок безпечного використання Інтернету, одиниць;

частка дітей, які постраждали від насильства та інших кримінальних правопорушень, охоплених послугами відповідно до індивідуальних потреб, відсотків;

збільшення частки судів, у яких запроваджено спеціалізацію суддів з розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин та стосуються прав і законних інтересів дитини, відсотків;

зменшення частки дітей, які вчинили правопорушення, з розподілом за статтю та віковими групами, відсотків;

зменшення частки потерпілих від кримінальних правопорушень дітей з розподілом за статтю та віковими групами, відсотків;

зменшення частки неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, з розподілом за статтю та віковими групами, відсотків;

збільшення кількості вирішених у позасудовому порядку спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини, участі в її вихованні тощо, випадків;

збільшення частки судових рішень, ухвалених судом з урахуванням найкращих інтересів дитини після з'ясування думки дитини під час вирішення питань, що стосуються її життя, із залученням психолога, відсотків.

З урахуванням мети цієї Стратегії та за умови виконання в повному обсязі передбачених цією Стратегією завдань планується до 2028 року:

збільшення частки дітей, які отримали безоплатну правничу допомогу, соціальні, медичні та реабілітаційні послуги відповідно до потреб, із загальної кількості дітей, потерпілих від кримінальних правопорушень, до 95 відсотків;

збільшення частки дітей, які отримали послуги відповідно до індивідуальних потреб, із загальної кількості дітей, постраждалих від насильства та інших кримінальних правопорушень, до 95 відсотків;

збільшення частки дітей, забезпечених соціальною підтримкою, із загальної кількості дітей, які перебувають у конфлікті із законом, до 80 відсотків.

Очікувані результати реалізації Стратегії:

впровадження єдиних підходів щодо розслідування воєнних злочинів, вчинених стосовно дитини, та здійснення судового провадження з урахуванням найкращих інтересів дитини;

забезпечення доступу дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту, до необхідних послуг і програм підтримки;

імплементація міжнародних стандартів дружнього до дитини правосуддя в національне законодавство та практику його застосування;

забезпечення ефективної міжвідомчої взаємодії щодо виявлення дітей, які постраждали від насильства та інших кримінальних правопорушень, належного реагування на кожен випадок порушення прав дитини;

забезпечення прийняття рішень щодо дітей, які стикаються із системою цивільного правосуддя, з урахуванням найкращих інтересів дитини та дотриманням міжнародних стандартів;

створення ефективної системи протидії вчиненню кіберзлочинів стосовно дитини, забезпечення своєчасного виявлення та розслідування таких злочинів, належного реагування на випадки порушення прав дитини у цифровому середовищі;

впровадження системного підходу щодо проведення профілактичної роботи з дітьми та організації соціально-виховної роботи з неповнолітніми для забезпечення їх ресоціалізації та реабілітації.

Порядок проведення моніторингу, оцінки результатів реалізації Стратегії та звітування

Моніторинг та оцінку результатів реалізації Стратегії здійснює Мін'юст за участю центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, обласних та Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), інших заінтересованих сторін, залучених до виконання завдань і здійснення реалізації Стратегії.

У рамках проведення моніторингу передбачається збір інформації, підготовка та подання щороку Кабінетові Міністрів України звіту про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії, а також його розміщення на офіційному веб-сайті Мін'юсту.

За результатами виконання операційного плану заходів з реалізації Стратегії під час підготовки звіту у 2029 році Мін'юстом проводиться оцінка досягнення стратегічних цілей Стратегії за визначеними в ній показниками.

До підготовки звіту про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії можуть бути залучені експерти, організації громадянського суспільства, наукові установи.

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії

Заходи з реалізації Стратегії будуть впроваджуватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів у межах бюджетних призначень, передбачених головним розпорядникам бюджетних коштів на відповідний період, інших джерел, не заборонених законодавством, зокрема фінансових ресурсів, які надаються в межах міжнародної технічної допомоги (у разі її залучення), а також фінансових ресурсів міжнародних та громадських організацій.

Обсяг фінансових, матеріально-технічних і кадрових ресурсів, необхідних для реалізації цієї Стратегії, визначається щороку з урахуванням можливостей державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 14 липня 2025 р. № 708-р

ОПЕРАЦІЙНИЙ ПЛАН

заходів з реалізації у 2025-2028 роках Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року