Про внесення змін до Інструкції з експлуатації аеродромів державної авіації України

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

23.09.2020 № 348

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

26 листопада 2020 р.

за № 1179/35462

Про внесення змін до Інструкції з експлуатації аеродромів державної авіації України

Відповідно до статті 7 Повітряного кодексу України та з метою удосконалення питань, пов'язаних з експлуатацією аеродромів і злітно-посадкових майданчиків державної авіації України, адаптування нормативно-правових актів до стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, стандартів Організації Північноатлантичного договору НАКАЗУЮ:

1. Унести зміни до Інструкції з експлуатації аеродромів державної авіації України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01 липня 2013 року № 441, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 липня 2013 року за № 1229/23761, виклавши її у новій редакції, що додається.

2. Управлінню регулювання діяльності державної авіації України забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр оборони України

А. Таран

ПОГОДЖЕНО:

Міністр внутрішніх справ України

Голова Державної прикордонної

служби України

генерал-майор

Тимчасово виконуючий

обов'язки Голови Державної служби України

з надзвичайних ситуацій

Голова Національної поліції України

генерал поліції третього рангу

А. Аваков

С. Дейнеко

О. Мельчуцький

І. Клименко

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства

оборони України

01 липня 2013 року № 441

(у редакції наказу

Міністерства оборони України

23 вересня 2020 року № 348)

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

26 листопада 2020 р.

за № 1179/35462

ІНСТРУКЦІЯ

з експлуатації аеродромів державної авіації України

I. Загальні положення

1. Ця Інструкція розроблена відповідно до статті 7 Повітряного кодексу України з урахуванням стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, стандартів Організації Північноатлантичного договору та регулює питання експлуатаційного утримання та ремонту аеродромів, вертодромів, злітно-посадкових майданчиків, вертолітних злітно-посадкових майданчиків (далі - аеродроми) державної авіації України.

2. Дія цієї Інструкції поширюється на суб'єктів авіаційної діяльності державної авіації України, які експлуатують (мають у підпорядкуванні) аеродроми державної авіації України.

3. У цій Інструкції терміни вживаються в таких значеннях:

аеродромні покриття - конструкції, що приймають навантаження і вплив повітряних суден, експлуатаційних та природних факторів, та складаються зі штучного покриття і штучної основи;

вивідна руліжна доріжка - руліжна доріжка, що з'єднує місце стоянки повітряного судна з допоміжними руліжними доріжками або з магістральною руліжною доріжкою;

внутрішньоаеродромні дороги - дороги, які з'єднують між собою групи та окремі будівлі і споруди на аеродромі;

водовідведення - система інженерних споруд, призначена для збирання і відведення поверхневих вод на льотному полі аеродрому;

ґрунтова основа - сплановані та ущільнені місцеві або привезені ґрунти, призначені для прийняття навантажень, розподілених через конструкцію аеродромного покриття;

дерновий покрив - верхній шар ґрунту, густо порослий травою і скріплений її корінням. Дерновий покрив підвищує міцність ґрунту і зменшує його розмочування та запорошення;

допоміжна руліжна доріжка - руліжна доріжка, що з'єднує окремі групи місць стоянки повітряного судна і спеціальні майданчики з магістральною руліжною доріжкою або зі злітно-посадковою смугою;

дренаж - система інженерних споруд, призначена для зниження рівня ґрунтових вод, осушення штучної основи і ділянок льотного поля аеродрому;

забруднювач - нашарування на штучному покритті, яке несприятливо впливає на характеристики зчеплення на поверхні зі штучним покриттям;

з'єднувальна руліжна доріжка - руліжна доріжка, що з'єднує злітно-посадкову смугу з магістральною руліжною доріжкою у місцях імовірного закінчення пробігу повітряного судна;

злітно-посадкова смуга - визначена прямокутна ділянка сухопутного аеродрому, підготовлена для посадки та зльоту повітряних суден;

зона розосередження повітряних суден - земельна ділянка, призначена для розосередженого розміщення повітряних суден на аеродромі, з метою зниження ймовірності їх ураження під час ударів з повітря. Зона розосередження обладнується місцями стоянки, руліжними доріжками, захисними укриттями та іншими спорудами;

інженерні мережі - комплекс споруд, обладнання і комунікацій, що забезпечують електропостачання, газопостачання, теплопостачання, вентиляцію, водопостачання і каналізацію об'єктів аеродрому;

льотна смуга - ділянка льотного поля, призначена для забезпечення зльоту і посадки повітряного судна, що включає одну або кілька злітно-посадкових смуг, бокові і кінцеві смуги безпеки;

льотне поле - основна частина аеродрому, що включає льотну смугу (льотні смуги), руліжні доріжки, місця стоянки, майданчики для посадки вертольотів, технічні позиції для наземного обслуговування повітряного судна, радіосвітлотехнічне обладнання;

магістральна руліжна доріжка - руліжна доріжка, що з'єднує кінці злітно-посадкової смуги і забезпечує руління повітряного судна від одного кінця злітно-посадкової смуги до іншого по найменшій відстані;

маркер - об'єкт, встановлений над рівнем земної поверхні для позначення перешкод або меж;

маркувальний знак (маркування) - символ або група символів, що розміщені на поверхні робочої площі аеродрому для передачі аеронавігаційної інформації;

місце стоянки повітряного судна - підготовлений майданчик, призначений для стоянки повітряного судна. Існують індивідуальні та групові місця стоянки, розраховані на один або на два і більше повітряних суден;

місцевість - поверхня Землі з такими природними елементами, як гори, пагорби, хребти, долини, скупчення води, вічного льоду і снігу, за виключенням перешкод;

під'їзні дороги - дороги, які з'єднують аеродром з мережею автомобільних і залізничних доріг;

площа маневрування - частина аеродрому, крім місць стоянки (технічної позиції підготовки повітряних суден), призначена для зльоту, посадки та руління повітряних суден;

поверхня обліку даних про перешкоди/місцевість - визначена поверхня, яка використовується з метою отримання даних про перешкоди, та/або місцевість;

робоча площа аеродрому - частина аеродрому, призначена для зльоту, посадки і руління повітряних суден, що складається з площі маневрування та місць стоянки (технічної позиції підготовки повітряних суден);

руліжна доріжка - визначений шлях на сухопутному аеродромі, встановлений для руління повітряних суден та призначений для з'єднання однієї частини аеродрому з іншою;

службова дорога - дорога, розташована в межах або яка прилягає до місць стоянки повітряних суден або технічної пози, призначена для використання виключно засобами наземного забезпечення польотів;

службово-технічна забудова - комплекс будівель, споруд і обладнання, призначених для забезпечення: управління польотами; підготовки льотного та інженерно-технічного складу до польотів; технічного обслуговування, ремонту і збереження авіаційної техніки, збереження і технічного обслуговування засобів наземного забезпечення польотів; збереження пально-мастильних матеріалів, озброєння, боєприпасів, авіаційно-технічного майна, матеріальних засобів для експлуатаційного утримання і ремонту льотного поля і аеродромних споруд; захисту особового складу, авіаційної і наземної техніки від засобів ураження противника; охорони й оборони аеродрому;

смуга руління повітряного судна на стоянці - частина групового місця стоянки повітряних суден або технічної позиції підготовки повітряних суден, що позначена як руліжна доріжка та призначена для забезпечення підходу тільки до місця стоянки повітряного судна;

стартово-фінішний майданчик - майданчик зі штучним покриттям, розташований на ґрунтовій злітно-посадковій смузі і призначений для забезпечення початку розбігу і закінчення пробігу повітряного судна за низької міцності ґрунту;

технічна позиція підготовки повітряного судна - майданчик, призначений для технічного обслуговування і підготовки повітряного судна до вильоту, обладнаний централізованими/пересувними системами заправки паливом і електричного запуску двигунів повітряних суден;

уламки сторонніх предметів - будь-який нерухомий об'єкт на робочій площі аеродрому, який не виконує ніякої експлуатаційної або авіаційної функції та потенційно може створювати небезпеку для повітряних суден, що виконують польоти;

штучна основа - один або кілька шарів, що розташовуються під штучним покриттям і забезпечують разом із штучним покриттям прийняття, перерозподіл навантаження і передавання його на ґрунтову основу;

штучне покриття - верхній несучий шар (шари багатошарової конструкції), що безпосередньо приймає навантаження від коліс повітряних суден, вплив природних факторів (змінного температурно-вологісного режиму, багаторазового заморожування і відтавання, впливу сонячної радіації, вітрової ерозії), тепловий і механічний вплив авіаційних двигунів та механізмів, призначених для експлуатації аеродрому, а також вплив протиожеледних хімічних засобів.

4. Терміни: «авіаційна подія», «аеродром», «аеродром державної авіації», «аеродром спільного використання», «безпека польотів», «вертодром», «державна авіація», «експлуатант аеродрому», «засоби радіотехнічного забезпечення», «злітно-посадковий майданчик», «інцидент», «повітряне судно», «приаеродромна територія», «смуга повітряних підходів» вживаються у значеннях, наведених у Повітряному кодексі України. Інші терміни, що використовуються у цій Інструкції, вживаються у значеннях, наведених у Правилах виконання польотів державної авіації України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 05 січня 2015 року № 2, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26 січня 2015 року за № 82/26527 (зі змінами), та інших нормативно-правових актах з питань діяльності державної авіації України.

II. Експлуатаційні вимоги до аеродромів

1. Загальні вимоги з експлуатації аеродромів

1. Експлуатація аеродромів полягає у використанні елементів аеродрому під час руління, зльоту й посадки повітряних суден та проведенні необхідних заходів щодо збереження стану, за якого вони придатні до використання повітряними суднами.

2. Забезпечує експлуатацію аеродрому керівник суб'єкта державної авіації України (далі - командир авіаційної частини), який базується на аеродромі.

3. В суб'єкті державної авіації України (далі - авіаційна частина) оформляється та ведеться формуляр на аеродром (додаток 1).

Формуляри на аеродроми складаються на всі аеродроми державної авіації України незалежно від їх призначення, відомчої належності та наявності обладнання.

4. Формуляр на аеродром у двох примірниках заповнюється комісією, призначеною наказом старшого начальника, під час приймання в експлуатацію побудованих аеродромів або після їх реконструкції та переведення в інший клас. Один примірник зберігається безстроково в авіаційній частині, другий - у відповідній службі забезпечення центрального органу виконавчої влади, виду Збройних Сил України, іншого військового формування, утвореного відповідно до законів України, у підпорядкуванні якого перебуває аеродром (далі - служба забезпечення).

Для аеродромів, які перебувають в експлуатації, за потреби, проводять оновлення формулярів шляхом заповнення комісією, призначеною наказом командира авіаційної частини, нових формулярів на підставі даних діючих формулярів та змін характеристик аеродромів, які виникли під час їх експлуатації. Знищення формулярів не допускається.

5. До формуляра на аеродром додаються генеральний план аеродрому, план землевідведення, план аеродромних покриттів з перетинами покриттів та зазначенням конструкції штучної основи, план водовідведення та дренажу на аеродромі, план електричних мереж та споруд енергогосподарства, план теплових мереж та споруд теплогосподарства, план мереж та споруд водопостачання і водовідведення, план газових мереж та споруд, план стаціонарних кабельних ліній зв'язку (оформлюються та ведуться за наявності на аеродромі зазначених мереж). Дані формуляра на аеродром і додатків до нього щорічно уточнюються фахівцями служб експлуатанта аеродрому. Начальник інженерно-аеродромної служби забезпечує організацію та внесення змін.

6. У разі вибуття авіаційної частини з аеродрому формуляр на аеродром передається командиру авіаційної частини, якій цей аеродром передається. Про що робиться відповідна відмітка в розділі 5 формуляра на аеродром «Відмітки про здавання і приймання формуляра» за підписами командирів цих авіаційних частин і скріплюється гербовими печатками.

Якщо аеродром не планується до використання, формуляр на цей аеродром висилається до служби забезпечення.

7. Усі будівлі і споруди на аеродромі повинні використовуватися за призначенням. Перепланування приміщень у будівлях, розширення, реконструкція, списання та розбирання аеродромних споруд, а також будівництво нових споруд проводиться з письмового дозволу керівників центральних органів виконавчої влади, видів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у підпорядкуванні яких перебувають аеродроми. При цьому у формуляр на аеродром та додатки до нього вносяться відповідні зміни.

8. На аеродромах постійного базування авіаційних частин здійснюється утримання запасів матеріалів та інструменту для швидкісного відновлення аеродромів згідно з Переліком матеріалів та інструментів для швидкісного відновлення аеродромів (додаток 2). Створення запасів для швидкісного відновлення аеродромів здійснюється за рішенням керівників органів управління авіації центральних органів виконавчої влади та Збройних Сил України. Забезпечує утримання запасів на аеродромі командир авіаційної частини, який своїм наказом призначає особу, матеріально відповідальну за утримання запасів для швидкісного відновлення аеродромів.

9. Забезпечення постійної експлуатаційної готовності аеродрому і безпеки польотів пов'язане з його станом та досягається проведенням комплексу організаційно-технічних заходів, які включають регулярне проведення робіт з експлуатаційного утримання та ремонту аеродрому.

2. Вимоги до експлуатаційного утримання та ремонту аеродромів

1. Головна вимога до експлуатаційного утримання та ремонту аеродромів - своєчасне і якісне проведення усіх видів робіт із мінімальними витратами часу, сил та засобів.

2. Забезпечення постійної експлуатаційної готовності аеродрому покладається на інженерно-аеродромну службу та аеродромно-експлуатаційний підрозділ, а також на інші підрозділи (служби) авіаційної частини, які проводять роботи з експлуатаційного утримання та поточного ремонту закріплених за ними будівель та споруд службово-технічної забудови (далі - СТЗ) аеродрому.

3. Експлуатаційне утримання аеродрому полягає в контролі його технічного стану та забезпеченні готовності аеродрому до проведення польотів.

4. Експлуатаційне утримання аеродрому складається з робіт, спрямованих на забезпечення функціонального призначення аеродромних покриттів, ґрунтової частини льотного поля, аеродромних аварійних гальмівних установок (далі - ААГУ), водовідвідних і дренажних систем, інженерних мереж та будівель і споруд СТЗ аеродрому, а також заходів з перевірки та оцінки їх стану, а саме:

систематичний контроль (інспектування);

детальний огляд, контроль, у тому числі інструментальний;

виконання робіт з утримання;

технічне обслуговування.

5. Систематичний контроль (інспектування) включає заходи, необхідні для перевірки і визначення експлуатаційного стану штучних покриттів та інших елементів льотного поля, як планові, так і позапланові.

Результати інспектувань вносяться до журналу обліку стану та готовності аеродрому до польотів (додаток 3).

6. Ремонтні роботи на аеродромі полягають в усуненні дефектів з метою відновлення, в першу чергу, працездатності штучних покриттів, споруд та інших елементів льотного поля, а потім і повного відновлення їх справності.

Поверхня штучних покриттів, особливо штучної злітно-посадкової смуги (далі - ШЗПС), стартово-фінішних майданчиків та майданчиків для запуску авіаційних двигунів, утримується в стані, який виключає можливість появи уламків сторонніх предметів.

7. В залежності від обсягів, характеру, а також можливості виконання ремонтні роботи на аеродромі поділяються на поточні та капітальні.

8. Поточний ремонт проводять у вільні від польотів дні. До нього відносяться роботи із систематичного і своєчасного запобігання передчасному руйнуванню та зносу штучних покриттів, споруд та інших елементів льотного поля шляхом усунення пошкоджень і дефектів на невеликих площах та підтримання всього покриття в повній справності.

Для виконання трудомістких робіт з поточного ремонту аеродромних покриттів ШЗПС, руліжних доріжок (далі - РД), місць стоянок (далі - МС), технічної позиції підготовки повітряних суден (далі - ТПП ПС) (перекладання плит після їх просідання, заміна дефектних плит з ремонтом штучної основи, ремонт великих сколів, ремонт швів у великих обсягах тощо) у планах для кожного аеродрому щомісячно встановлюється не менше трьох днів, повністю вільних від польотів. Весною перед початком літньої експлуатації цей час може бути збільшено до 12 днів залежно від потреби для приведення аеродрому до експлуатаційного стану. До виконання цих ремонтних робіт залучається необхідний особовий склад авіаційних частин, які базуються на аеродромі.

9. Капітальний ремонт проводять один раз у декілька років з припиненням льотної роботи на аеродромі. Він передбачає відновлення зруйнованих ділянок штучного покриття на великих площах (більше 1000 м2) та за потреби штучної основи, подовження і розширення ґрунтових елементів льотних смуг (ґрунтової злітно-посадкової смуги (далі - ҐЗПС), бокових смуг безпеки (далі - БСБ), кінцевих смуг безпеки (далі - КСБ)) та виправлення мікрорельєфу на площі 30-50 % загальної площі ґрунтової частини льотної смуги, а також відновлення елементів водовідвідних та дренажних систем аеродрому.

10. Під час виконання робіт з експлуатаційного утримання та ремонту елементів льотної смуги забезпечується дотримання заходів безпеки, організація надійного зв'язку персоналу, який виконує роботи, з керівником польотів (черговим по прийому і випуску повітряних суден), у разі потреби швидке звільнення льотної смуги.

11. Склад та періодичність виконання робіт з експлуатаційного утримання та ремонту аеродромних покриттів, ґрунтової частини льотного поля, ААГУ, водовідвідних і дренажних систем, інженерних мереж та будівель і споруд СТЗ аеродрому встановлюються відповідно до розділів III, V, VIII-XVI цієї Інструкції.

12. Організація та обсяги робіт, необхідна кількість сил та засобів визначаються на підставі аналізу даних про технічний стан аеродрому та його окремих споруд, виробничих можливостей аеродромно-експлуатаційних підрозділів та умов експлуатації аеродрому.

13. У разі обмеження часу, сил та засобів у першу чергу виконують роботи з експлуатаційного утримання та ремонту аеродромних споруд, які безпосередньо пов'язані із забезпеченням безпеки польотів.

14. Ділянки для першочергових робіт на аеродромних покриттях відбираються на підставі даних журналу технічного стану аеродромного покриття (додаток 4).

Насамперед усунення пошкоджень і недопустимих дефектів проводять на кінцевих та середній по ширині ділянках ШЗПС, стартово-фінішних майданчиках, магістральній руліжній доріжці (далі - МРД) та в зонах особливої чистоти.

3. Вимоги до аеродромів щодо умов забезпечення безпеки польотів

1. Аеродром та його обладнання, приаеродромна територія, маркування аеродромних покриттів, ґрунтових елементів льотного поля і перешкод, організація і режим експлуатації повинні забезпечувати безпечне виконання зльотів, польотів у районі аеродрому, посадок та руління повітряного судна.

2. Основною умовою забезпечення безпеки польотів є експлуатація аеродрому відповідно до його класифікаційних показників за призначенням, ступеня обладнання та технічних показників елементів льотного поля.

3. У процесі експлуатації постійно контролюється стан приаеродромної території, аеродромних покриттів та інших елементів льотного поля, їх маркування, будівель і споруд СТЗ та огорожі аеродрому.

4. За наявності на приаеродромній території перешкод, які неможливо усунути, експлуатація аеродрому дозволяється за умови встановлення спеціального режиму польотів, що забезпечує їх безпеку.

5. Розміри та взаємне розташування елементів льотного поля аеродрому повинні відповідати вимогам безпеки польотів, які визначаються для конкретних типів повітряних суден, з урахуванням місцевих умов та вимог нормативно-правових актів, що регламентують діяльність державної авіації України.

6. На постійних аеродромах для проведення польотів завжди готують як основну, так і запасну злітно-посадкову смугу (далі - ЗПС). Запасна ЗПС підготовляється на ґрунтовій частині льотного поля і підтримується в стані експлуатаційної готовності в будь-яку пору року.

7. Ґрунтова поверхня льотної смуги повинна бути вільна від дерев, кущів та чагарників. Не допускається наявність у межах льотної смуги насипів, траншей, ям, відкритих колодязів водовідвідних і дренажних систем, а також нерухомих об'єктів, крім тих, що мають легку і ламку конструкцію та повинні розташовуватися на льотній смузі (візуальні засоби, необхідні для аеронавігації або об'єкти, які необхідні для забезпечення безпеки польотів повітряних суден).

8. Не допускається наявність рухомих об'єктів у межах льотної смуги під час використання ЗПС для посадки або зльоту повітряного судна.

9. Довжина майданчика аварійного гальмування, розташованого за ААГУ, повинна бути: не менше 200 м для АТУ-2, 270 м для АТУ-2М, 350 м для АТУ-С, а ширина - не менше 100 м.

10. На аеродромах, де не встановлені ААГУ або відсутні кінцеві смуги гальмування, в межах КСБ, проводитися переорювання ґрунтової поверхні гальмівних майданчиків для зменшення швидкості та зупинки літаків, які викотилися за межі ШЗПС. Конструкція ґрунтового майданчика аварійного гальмування наведена в додатку 5 до цієї Інструкції.

Поверхня гальмівного майданчика після оранки повинна бути оброблена дисковими боронами у 4-5 проходів по одному сліду. Періодично, в залежності від температуро-вологостних умов, поверхню гальмівного майданчика необхідно переорювати і боронувати з метою підтримання її в рихлому стані.

11. Бруствери снігу в межах льотного поля не допускаються, викладення снігу повинно виконуватися з ухилом 1 : 15.

4. Взаємодія служб (підрозділів) авіаційної частини, що забезпечують польоти

1. Виконання робіт з експлуатаційного утримання та ремонту елементів льотного поля аеродрому здійснюється тільки з дозволу керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден).

2. Усі служби (підрозділи) авіаційної частини повинні виконувати роботи на льотному полі під керівництвом та в присутності осіб відповідних служб (підрозділів), які забезпечують проведення таких робіт.

3. Комендант аеродрому (особа, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі), до початку проведення робіт:

робить запис у журналі обліку стану та готовності аеродрому до польотів про роботи, які будуть поводиться на території льотного поля протягом доби (очищення штучних покриттів аеродрому, викошування трав на ґрунтових елементах льотного поля, ремонтні роботи тощо), якщо виконання цих робіт може вплинути на безпеку польотів, руління повітряних суден, а також про усі роботи, що будуть проведені на ЗПС, РД і критичних зонах радіомаякової системи інструментального заходу на посадку;

надає керівнику польотів (черговому по прийому і випуску повітряних суден) інформацію про необхідність виконання робіт, місце, тривалість, характер їх виконання.

4. Керівник польотів (черговий по прийому і випуску повітряних суден) на підставі отриманої від коменданта аеродрому (особи, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі) інформації приймає рішення на виконання робіт та визначає порядок їх проведення, робить запис у журналі обліку стану та готовності аеродрому до польотів.

Сплановані роботи на льотному полі записуються в журналі обліку стану та готовності аеродрому до польотів у такому порядку:

графа 1 - дата проведення робіт (число, місяць, рік);

графа 2 - запланований час початку і завершення робіт, окремо на ЗПС, РД, МС;

графа ­3 - вид робіт, місце робіт, кількість і тип задіяної техніки;

графа 4 - посада, військове (спеціальне) звання, підпис, ім'я та прізвище особи, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі;

графи 5, 6 - дозвіл (заборона) на виконання робіт керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден) з підписом.

У разі необхідності проведення робіт на ЗПС керівник польотів (черговий по прийому і випуску повітряних суден), після надання дозволу на їх виконання, включає попереджувальне табло «ЗПС ЗАЙНЯТА». Табло вимикається на підставі отримання від коменданта аеродрому (особи, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі) інформації про звільнення ЗПС.

5. Виїзд транспортних засобів на робочу площу аеродрому здійснюється тільки після отримання дозволу від керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден).

6. Комендант аеродрому (особа, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі) за вказівкою керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден) вживає заходів щодо негайного виведення з робочої площі аеродрому особового складу і транспортних засобів. В усіх випадках робоча площа аеродрому повинна бути звільнена не пізніше ніж за 5 хвилин до розрахункового (уточненого) часу посадки або зльоту повітряного судна.

7. Після завершення робіт комендант аеродрому (особа, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі) зобов'язаний:

впевнитися, що під час виконання робіт не було допущено ніяких відхилень, що перешкоджають безпечному проведенню польотів;

здійснити оцінку параметрів стану елементів льотного поля та надати керівнику польотів (черговому по прийому і випуску повітряних суден) інформацію про завершення робіт, звільнення робочої площі аеродрому, характеристику стану та готовність аеродрому до проведення польотів;

здійснити запис у журналі обліку стану та готовності аеродрому до польотів.

8. У разі зміни на аеродромі метеорологічних умов, які можуть спричинити зміну фрикційних властивостей штучного покриття ЗПС, керівник польотів (черговий по прийому і випуску повітряних суден) дає вказівку коменданту аеродрому на вимірювання коефіцієнта зчеплення, товщини шару атмосферних опадів (снігу, води), сльоти.

9. Комендант аеродрому (особа, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі), після отримання дозволу на заняття ЗПС, виконує процедуру вимірювань коефіцієнта зчеплення, товщини шару атмосферних опадів (снігу, води), сльоти, та після звільнення ЗПС надає їх значення керівнику польотів (черговому по прийому і випуску повітряних суден).

10. Результати вимірів коефіцієнта зчеплення, товщини шару атмосферних опадів (снігу, води), сльоти, огляду ЗПС та її стан повинні бути оформлені та записані в журналі обліку стану та готовності аеродрому до польотів не пізніше ніж через 15 хвилин після процедури виміру і огляду.

5. Вимоги до організації зв'язку під час виконання робіт на льотному полі

1. З метою забезпечення безпеки робіт на льотному полі, оперативного керівництва роботами і контролю за ходом їх виконання організовується радіозв'язок.

2. Проведення робіт на льотному полі без організації стійкого зв'язку з керівником польотів (черговим по прийому і випуску повітряних суден) забороняється.

3. Для забезпечення радіозв'язку аеродромно-експлуатаційний підрозділ та інженерно-аеродромна служба забезпечуються стаціонарними та/або переносними радіостанціями.

4. На кожному аеродромі розробляється фразеологія радіообміну між керівником польотів (черговим по прийому і випуску повітряних суден) та службами (підрозділами) авіаційної частини, що виконують роботи на льотному полі.

Для кожного абонента та аеродромно-експлуатаційним машинам присвоюються позивні.

5. Усі переговори керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден) з особами, які забезпечують виконання робіт на льотному полі, повинні підлягати автоматизованому звукозапису (наприклад, звукозапису на магнітофон).

6. Під час проведення робіт встановлення радіозв'язку починається з виклику і відповіді на виклик. Перед викликом керівника польотів (чергового по прийому і випуску повітряних суден) особа, яка здійснює радіозв'язок, повинна переконатися в тому, що не буде створювати перешкод радіообміну з іншими абонентами. Переговори по радіозв'язку повинні бути короткими і містити тільки необхідну інформацію.

7. У разі відмови радіозв'язку між керівником польотів (черговим по прийому і випуску повітряних суден) і особою, яка забезпечує виконання робіт на льотному полі, приймаються екстрені заходи щодо негайного виведення з робочої площі аеродрому персоналу і транспортних засобів.

Сигналом для звільнення ЗПС може бути триразове увімкнення і вимкнення вогнів ЗПС, дві червоні ракети з командно-диспетчерського пункту (стартового командного пункту) у гору з нахилом у напрямок працюючих або усне розпорядження, передане посильним на черговій машині.

6. Вимоги до охорони навколишнього середовища під час експлуатації аеродромів

1. Основне завдання щодо охорони навколишнього середовища під час експлуатації аеродромів - виключення або зниження шкідливого впливу на нього в районі розташування аеродрому.

2. Під час будівництва (реконструкції) та експлуатації аеродромів охорона навколишнього середовища включає проведення заходів, спрямованих на:

зниження і захист від шуму, що утворюється під час роботи авіаційних двигунів під час запуску, зльоту, посадки, руління по аеродрому повітряних суден та опробування на спеціальних майданчиках;

захисту людей (авіаційного персоналу та місцевого населення) від впливу надвисоких радіочастот, що виникають під час роботи радіолокаційних станцій і інших радіотехнічних засобів як стаціонарних, так і пересувних;

зменшення забруднення атмосферного повітря, рослинного шару та ґрунтів;

зберігання, раціональне використання та своєчасне відновлення рослинного шару на території аеродрому;

запобігання забрудненню поверхневих та підземних вод стоками дощових та талих вод з поверхні штучних покриттів і території СТЗ;

запобігання шкідливому впливу на об'єкти тваринного світу.

3. Відведення та використання земель на аеродромі здійснюється з дотриманням вимог Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів у галузі землекористування. У процесі експлуатації аеродромів забороняється самовільне збільшення розмірів відведених земельних ділянок, видобування природних ресурсів.

4. Нормованими параметрами авіаційного шуму на території житлової забудови є еквівалентний рівень звуку LА екв, дБА та максимальний рівень звуку LА макс, дБА. Рівень авіаційного шуму на території житлової забудови поблизу аеродромів не повинен перевищувати значень, встановлених Державними санітарними нормами допустимих рівнів шуму в приміщеннях житлових та громадських будинків і на території житлової забудови, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 лютого 2019 року № 463, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 20 березня 2019 року за № 281/33252.

5. Основними заходами зниження шуму в районі аеродрому є:

уточнення маршрутів виходу і підходу з метою уникнення (зменшення кількості) прольотів повітряних суден над населеними пунктами;

використання (з урахуванням реальних характеристик повітряних суден та вимог з безпеки польотів) різних профілів набору висоти після зльоту;

обмеження нічних польотів;

раціональне розташування майданчиків для опробування авіаційних двигунів, правильне орієнтування повітряних суден на них (носовою частиною в бік забудови);

спорудження на аеродромах шумозахисних екранів та пристроїв;

будівництво шумопоглинаючих ангарів та станцій з опробування двигунів;

застосування шумозахисних смуг зелених насаджень.

6. Для збереження рослинного шару та запобігання ерозії ґрунту на аеродромі необхідно своєчасно вживати комплекс заходів щодо дернування льотного поля, посадки лісочагарникових культур на ділянках СТЗ та рекультивації порушених земель.

7. Для запобігання забрудненню поверхневих і підземних вод стоками з льотного поля та СТЗ:

обладнуються гирлові споруди водовідвідних колекторів типовими відстійниками;

обладнуються пункти технічного обслуговування та миття техніки, склади пально-мастильних матеріалів (далі - ПММ), парки та котельні на рідкому паливі засобами збирання та обробки стічних вод та відходів, які містять нафтопродукти;

встановлюються системи для повторного використання води.

8. Тверді речовини проти ожеледі та пилу зберігаються в закритих складах або на спеціальних майданчиках, які мають навіс, тверде покриття та борти по периметру для запобігання їх розтіканню під час попадання вологи.

9. Місця розташування складів для зберігання речовин проти ожеледі та пилу вибираються з урахуванням особливостей природного середовища, рельєфу місцевості, наявності стоків та водоймищ. Забороняється влаштовувати склади цих речовин у водоохоронних зонах та на відстані менше ніж 200 м від джерел води господарсько-питного та культурно-побутового призначення.

10. Для запобігання забрудненню атмосферного повітря:

котельні комплектуються обладнанням для очищення від шкідливих речовин;

контролюються викиди в атмосферу пилу та газів;

вживаються заходи щодо зниження токсичності вихлопних газів транспортних засобів;

своєчасно відновлюється дерновий покрив, здійснюються заходи із запобігання утворенню пилу на ґрунтовій частині льотного поля;

видаляється пил з аеродромних покриттів, під'їзних та внутрішньоаеродромних доріг;

зберігати речовини для просочування та герметизації тільки в герметичній тарі або ємностях на відстані не менше 1,5 км від житлових районів.

11. Для запобігання шкідливого впливу на об'єкти тваринного світу:

територія аеродрому по периметру обладнується огорожею;

обладнуються майданчики з контейнерами для збирання відходів, вживаються заходи щодо запобігання утворенню несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів;

встановлюються засоби для відлякування птахів та усуваються умови, що сприяють їх скупченню на аеродромі.

III. Маркування аеродромів, вертодромів, злітно-посадкових майданчиків та перешкод

1. Організація та технологія маркування аеродромів та перешкод

1. Для кожного аеродрому розробляється схема маркування льотного поля, розміщення повітряних суден на ТПП ПС та групових МС (далі - схема маркування) на папері формату А1 (594 ґ 841 мм) або А2 (420 ґ 594 мм). Схема виконується в масштабі 1 : 1000 або 1 : 2000.

Під час відображення на схемі маркування маркувального обладнання ЗПС, а також РД допускається використання розривів у відображенні загальної довжини ЗПС зі збереженням масштабу інших складових її характеристик і елементів.

На схемі вказуються:

найменування схеми;

найменування населеного пункту та/або району, області в межах (поблизу) якого розташований даний аеродромом, та найменування даного аеродрому;

лінійний та чисельний масштаби зображення;

стрілки істинної і магнітної півночі та магнітне схилення з точністю до найближчого градуса, а також річна зміна магнітного схилення. Орієнтація схеми за істинною північчю не є необхідною.

На схемі наносять:

межі льотної смуги;

ЗПС, РД, МС, ТПП ПС та спеціальні майданчики;

маркувальні знаки (маркування) та інші засоби візуального наведення й керування, включаючи місця очікування поруч із ЗПС і проміжні місця очікування на РД, місце розташування і тип систем візуальної постановки на стоянку;

маркери;

знаки, що містять обов'язкові для виконання інструкції, вказівні знаки та знаки ідентифікації МС.

2. Схема маркування розробляється начальником інженерно-аеродромної служби з залученням представників інженерно-авіаційної служби щодо питань розміщення повітряних суден на МС та розташування технічних постів, узгоджується з заступником командира з інженерно-авіаційної служби та затверджується командиром авіаційної частини (старшим авіаційним начальником аеродрому).

3. Виконання робіт з маркування льотного поля безпосередньо організовує і проводить комендант аеродрому двічі на рік - навесні й восени.

Протягом року, під час експлуатації аеродрому залежно від стану фарбування проводиться поновлення маркувальних знаків, маркерів, знаків та покажчиків.

4. Нанесення маркувальних знаків на штучному покритті, виготовлення та встановлення маркерів, знаків, покажчиків відповідно до затвердженої схеми маркування здійснюється силами та засобами аеродромно-експлуатаційного підрозділу.

5. Маркування та світлоогородження об'єктів аеродрому, які є перешкодами здійснюється силами та засобами підрозділів авіаційної частини, за якими вони закріплені.

6. Контроль правильності маркування льотного поля та перешкод покладається на начальника інженерно-аеродромної служби.

7. Маркувальні знаки на штучних покриттях наносяться за допомогою маркувальних машин або вручну (фарбопультами, валиками, щітками тощо) по спеціальним шаблонам.

8. Для маркування штучних покриттів аеродромів застосовують фарби на масляній (алкідній) основі, акриловій основі та водоемульсійній основі. Фарби кожного з цих типів можуть бути білого та жовтого кольору та застосовуватися окремо або в якості основи для закріплення гранул із зворотним відображенням.

У виняткових випадках у районах сухого клімату або для тимчасового використання можуть бути застосовані силікатні фарби та вапно.

Характеристики матеріалів для маркування штучних покриттів наведені в додатку 6 до цієї Інструкції.

9. Маркування із зворотним відображенням (світловідбиваючим ефектом) застосовується для поліпшення експлуатаційних характеристик маркування в нічний час. Таке маркування може не застосовуватися на аеродромі, якщо польоти виконуються тільки вдень, або повітряні судна, що експлуатуються, не мають посадкових або руліжних фар, а також на ШЗПС, обладнаній справними вогнями осьової лінії та вогнями зони приземлення.

Для маркування із зворотним відображенням застосовують скляні гранули, в складі яких не міститься свинець, без поверхневих плівок, з коефіцієнтом переломлення не менше 1,5, діаметром 0,4-1,3 мм та з відносною кількістю дефектів, що не перевищує 33 %.

10. Поверхня, що підлягає фарбуванню повинна бути сухою, очищеною від пилу, бруду, слідів змазки, масла, цементного молока, залишків гуми та інших сторонніх матеріалів, які можуть зменшити зчеплення між фарбою та поверхнею штучного покриття.

11. Холодні фарби не повинні застосовуватися за температури поверхні штучного покриття нижче 5 °C. Роботи з маркування не проводяться у туманну або вітряну погоду. За більш низьких температур використовуються методи гарячого розпилення та нанесення теплої фарби, за яких її температура доводиться до 50 °C або більше.

2. Маркування аеродромів

1. Всі справні штучні покриття ЗПС, РД, МС та ТПП ПС постійних аеродромів повинні мати маркувальні знаки. Маркуванню не підлягають штучні покриття, які виведені з експлуатації.

Маркувальні знаки ЗПС мають білий колір, маркувальні знаки РД - жовтий колір, маркувальні знаки МС та ТПП ПС - жовтий, червоний або білий колір у залежності від типу маркувального знака.

У разі відсутності контрасту поверхні штучного покриття з кольором маркувального знака, маркувальні знаки обводяться по контуру лінією завширшки 0,15 м чорного кольору для жовтого фону та жовтого кольору для чорного фону.

2. На штучних покриттях аеродрому наносять такі маркувальні знаки:

1) на ЗПС:

позначення ЗПС;

осьової лінії;

порога;

прицільної точки посадки;

зони приземлення;

країв ЗПС (застосовується в залежності від конкретних умов);

центра ЗПС.

Схеми маркування ЗПС із штучним покриттям наведено в додатку 7 до цієї Інструкції;

2) на РД:

осьової лінії РД;

місця очікування поруч із ЗПС;

проміжного місця очікування (застосовується в залежності від конкретних умов);

маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції (застосовується в залежності від конкретних умов);

інформаційне маркування (застосовується в залежності від конкретних умов);

бокових меж РД (застосовується в залежності від конкретних умов).

Схеми маркування РД із штучним покриттям наведено в додатку 8 до цієї Інструкції;

3) на МС та ТПП ПС:

позначення МС;

інформаційне маркування (за потреби);

осьової лінії смуги руління повітряних суден на стоянці;

лінії зарулювання, розвороту і вирулювання, маркер розвороту (застосовуються в залежності від обраної схеми розміщення повітряних суден на МС);

лінії встановлення та зупинки повітряних суден;

лінії безпеки МС та ТПП ПС (застосовуються в залежності від обраної схеми розміщення повітряних суден на МС, особливостей технології їх обслуговування та розміщення засобів наземного забезпечення польотів);

зони особливої чистоти (застосовується в залежності від типу повітряних суден);

Схеми маркування МС та ТПП ПС із штучним покриттям наведено в додатку 9 до цієї Інструкції.

3. Вимоги до маркування позначення ЗПС:

1) у порогів ЗПС із штучним покриттям наносяться маркувальні знаки, які позначують ЗПС (мал. 1 додатка 7);

2) маркувальний знак позначення ЗПС складається з двозначного числа, а на паралельних ЗПС до цифрових знаків додається літера. Двозначне число є цілим числом, яке є найближчим значенням однієї десятої магнітного азимуту осі ЗПС, заміряного за годинниковою стрілкою відносно магнітної півночі, якщо дивитися з боку заходу на посадку. Якщо за цим правилом отримано однозначне число, то перед ним ставиться нуль.

Цифрові знаки позначення ЗПС наведені в таблиці 1 додатка 7 до цієї Інструкції;

3) у разі наявності паралельних ЗПС кожне число, яке позначує ЗПС, доповнюється однією з нижче наведених латинських літер, яка розташовується в зазначеному порядку зліва направо, якщо дивитися з боку заходу на посадку:

для двох паралельних ЗПС: L, R;

для трьох паралельних ЗПС: L, C, R;

4) цифрові та літерні знаки повинні мати форму і пропорцію, які наведені на мал. 2 додатка 7 до цієї Інструкції. Відстань між цифрами двозначного числа повинна бути не менше 3 м, за виключенням чисел 10 та 11.

4. Вимоги до маркування осьової лінії ЗПС:

1) маркувальний знак осьової лінії ЗПС розташовується вздовж осьової лінії ЗПС між маркувальними знаками позначення ЗПС;

2) у разі перетинання двох (або більше) ЗПС на ділянці(ах) їх перетинання наноситься маркувальний знак осьової лінії основної ЗПС, а маркування іншої(их) переривається. У місцях перетину ЗПС та РД наноситься маркувальний знак осьової лінії ЗПС, а маркування РД переривається;

3) маркування осьової лінії ЗПС являє собою пунктирну лінію, яка складається із смуг однакової довжини, розташованих на рівній відстані одна від іншої. Довжина осьової смуги з інтервалом залежить від довжини ЗПС та складає не менше 50 м та не більше 75 м. Довжина кожної смуги дорівнює інтервалу або 30 м у залежності від того, що більше;

4) смуги мають ширину не менше, ніж:

0,9 м на ЗПС, обладнаних для точного заходу на посадку за категоріями II та III;

0,45 м на ЗПС, обладнаних для неточного заходу на посадку, позначених кодовим номером 3, 4, 5 або 6, та на ЗПС, обладнаних для точного заходу на посадку за категорією I;

0,3 м на ЗПС, обладнаних для неточного заходу на посадку, позначених кодовим номером 1 або 2, та на необладнаних ЗПС.

5. Вимоги до маркування порога ЗПС:

1) маркувальний знак порога ЗПС починається на відстані 15 м (6 м для аеродромів спільного використання) від порога та складається із ряду поздовжніх смуг однакового розміру, розташованих симетрично відносно осьової лінії ЗПС;

2) у поперечному напрямку смуги розташовуються на відстані не далі 3 м від краю ЗПС. Довжина смуг становить 30 м, ширина і інтервал між смугами - 1,8-2,0 м, за виключенням інтервалу між двома найближчими до осьової лінії ЗПС смугами, який дорівнює 3,6-4,0 м;

3) якщо поріг ЗПС зміщений (постійно або тимчасово) або якщо торець не перпендикулярний осьовій лінії ЗПС, перед маркувальним знаком порога на відстані 1,8 м наносять поперечну лінію завширшки 1,8 м (мал. 3 додатка 7);

4) при постійному або тимчасовому зміщенні порога ЗПС всі маркувальні знаки, нанесені попереду зміщеного порога, усуваються, за винятком маркування осьової лінії ЗПС, смуги якої перетворюються на стрілки-покажчики.

Якщо ділянка ЗПС, що знаходиться перед зміщеним порогом, непридатна для руху повітряних суден, необхідно нанести маркування, що попереджує про закриття цієї ділянки.

6. Вимоги до маркування прицільної точки посадки:

1) маркувальний знак прицільної точки посадки наноситься з боку заходу на посадку у кожного торця ЗПС на відстані від порога, наведеній у таблиці 2 додатка 7 до цієї Інструкції;

2) маркувальний знак прицільної точки посадки складається з двох смуг симетрично розташованих відносно осьової лінії ЗПС (мал. 4 додатка 7). Розміри цих смуг та поперечні інтервали між внутрішніми сторонами наведені в таблиці 2 додатка 7 до цієї Інструкції.

7. Вимоги до маркування зони приземлення:

1) маркувальний знак зони приземлення складається з парних прямокутних знаків, розміщених симетрично відносно осьової лінії ЗПС (мал. 4 додатка 7). Кількість таких парних знаків залежить від наявної посадкової дистанції та, де зазначене маркування повинно наноситися на обох напрямках заходу на посадку на ЗПС, відстані між її порогами як наведено в таблиці 3 додатка 7 до цієї Інструкції;

2) поперечний інтервал між внутрішніми сторонами прямокутних знаків дорівнює аналогічному інтервалу для маркування прицільної точки посадки, наведеному в таблиці 2 додатка 7 цієї Інструкції;

3) повздовжні інтервали між парами маркувальних знаків становлять 150 м, починаючи від порога ЗПС, за виключенням того, що пара маркувальних знаків зони приземлення, які співпадають з маркуванням прицільної точки посадки або розміщених у межах 50 м від цього маркування, виключаються із схеми маркування.

8. Вимоги до маркування країв ЗПС:

1) маркувальний знак країв ЗПС наноситься:

на ЗПС, обладнаних для точного заходу на посадку;

на ЗПС у разі відсутності контрасту між її межами та БСБ (лотковим рядом, апарелями, відмосткою) або прилеглою місцевістю;

на ЗПС з завширшки покриття більше 45 м;

2) маркувальний знак країв ЗПС складається з двох смуг, кожна з яких розміщується вздовж бокової межі ЗПС так, щоб зовнішній край кожної смуги співпадав з кромкою ЗПС, крім випадків, коли ширина ЗПС перевищує 60 м (мал. 5 додатка 7). У цих випадках ці смуги розміщують на відстані 30 м від осьової лінії ЗПС;

3) у разі перетинання двох (або більше) ЗПС на ділянці(ах) їх перетинання маркування країв ЗПС переривається. У місцях приєднання РД до ЗПС маркування країв ЗПС не переривається;

4) ширина маркувальної смуги, яка позначує край ЗПС становить 0,9 м на ЗПС завширшки 30 м і більше та 0,45 м на більш вузьких ЗПС.

9. Маркувальний знак центру ЗПС складається з окружності діаметром 15 м та наноситься суцільною лінією завширшки 0,5 м.

10. Вимоги до маркування осьової лінії РД:

1) на РД, МС та ТПП ПС наноситься маркувальний знак осьової лінії РД таким чином, щоб забезпечити безперервне орієнтування на ділянці між осьовою лінією ЗПС та МС;

2) на прямолінійній ділянці РД маркування осьової лінії наноситься вздовж осьової лінії РД. На повороті РД маркування осьової лінії продовжується від прямолінійної ділянки, витримуючи постійну відстань від зовнішнього краю криволінійної ділянки РД.

Відстань маркування осьової лінії РД від внутрішнього краю криволінійної ділянки РД повинна забезпечувати необхідну безпечну відстань від зовнішнього колеса основного шасі повітряного судна до краю РД.

Радіус заокруглення маркування осьової лінії РД повинен бути не менше мінімального радіусу повороту розрахункового типу повітряного судна для цієї РД;

3) у місцях приєднання РД до ЗПС (крім порогів ЗПС) маркування осьової лінії РД продовжується паралельно маркуванню осьової лінії ЗПС на відстань 60 м за точкою дотику для ЗПС з кодовим номером 3 і вище та на відстань 30 м для ЗПС з кодовим номером 1 або 2. Інтервал між маркуванням осьових ліній ЗПС і РД становить 0,9 м.

В місцях приєднання РД до торців ЗПС маркування осьової лінії закінчується на відстані 1,5 м від маркування порога ЗПС;

4) маркування осьової лінії РД повинно мати ширину 0,15 см та наноситися суцільною лінією по всій довжині, крім випадків, коли перетинається з маркуванням місця очікування поруч із ЗПС або маркуванням проміжного місця очікування. Інтервал між даними маркувальними знаками та маркуванням осьової лінії РД становить 0,9 м.

11. Вимоги до маркування місця очікування поруч із ЗПС:

1) місце (місця) очікування повітряних суден поруч із ЗПС встановлюють:

на РД, якщо вони розташовані таким чином, що під час руління повітряні судна або транспортні засоби перевищують умовні площини, які обмежують висоту перешкод або створюють перешкоду роботі радіонавігаційних засобів;

в місцях приєднання РД до ЗПС;

в місцях перетину РД і ЗПС;

в місцях перетину ЗПС з іншою ЗПС, якщо перша ЗПС є частиною стандартного маршруту руління повітряних суден;

2) маркування місця очікування поруч із ЗПС наноситься вздовж місця очікування повітряного судна поруч із ЗПС (мал. 1 додатка 8) із дотриманням такого:

маркування не повинно розташовуватися в межах критичної зони радіомаякової системи інструментального заходу на посадку;

найменша відстань від маркування до осьової лінії ЗПС повинна бути не менше вказаних у таблиці 1 додатка 8 до цієї Інструкції. При цьому жодна із частин повітряного судна, що зупинився на місці очікування поруч із ЗПС, не повинна знаходитися в межах льотної смуги;

3) маркувальний знак місця очікування поруч із ЗПС наноситься перпендикулярно осьової лінії РД (осьової лінії ЗПС, яка є частиною стандартного маршруту руління) за схемою А (мал. 2 додатка 8);

4) якщо в місці приєднання РД до ЗПС або перетину РД і ЗПС для точного заходу на посадку за категорією I, II або III забезпечуються два або три місця очікування поруч із ЗПС, маркувальний знак найближчого до ЗПС місця очікування поруч із ЗПС наноситься за схемою А, а більш віддалені від ЗПС маркувальні знаки наносяться за схемою В (мал. 2 додатка 8).

Необхідність у встановленні додаткових місць очікування поруч із ЗПС визначається командиром авіаційної частини (старшим авіаційним начальником аеродрому) та залежить від інтенсивності польотів на ЗПС і розташування глісадного радіомаяка (далі - ГРМ), наприклад між ЗПС та МРД.

12. Вимоги до маркування проміжного місця очікування:

1) проміжне місце очікування повітряного судна встановлюється:

на РД у будь-якій точці, яка не є місцем очікування поруч із ЗПС, де необхідно визначити місце зупинки повітряного судна, наприклад на технічному посту;

на перетині двох РД, якщо схемою руління передбачено перетинання напрямків руління повітряних суден (мал. 1 додатка 8);

2) у місці, де маркування проміжного місця очікування наноситься на перетині двох РД, воно розташовується поперек РД на достатньому віддалені від осьової лінії РД, що перетинається, так, щоб забезпечити безпечну відстань між повітряними суднами під час руління відповідно до таблиці 2 додатка 8 до цієї Інструкції;

3) маркувальний знак проміжного місця очікування складається з однієї пунктирної лінії завширшки 0,3 м, довжина пунктирів та інтервалів дорівнює 0,9 м.

13. Вимоги до маркування місця очікування на маршруті руху:

1) маркування місця очікування на маршруті руху наноситься на всіх внутрішньоаеродромних дорогах із штучним покриттям, що підходять до РД та ЗПС;

2) маркування місця очікування на маршруті руху розташовується поперек внутрішньоаеродромної дороги в місці очікування із дотриманням такого:

найменша відстань від маркування до осьової лінії ЗПС повинна бути не менше вказаних у таблиці 1 додатка 8 до цієї Інструкції;

найменша відстань від маркування до осьової лінії РД повинна бути не менше вказаних у таблиці 2 додатка 8 до цієї Інструкції;

3) маркування місця очікування на маршруті руху складається з дорожньої розмітки «стоп-лінія» та напису «STOP». Форма, колір, розміри дорожньої розмітки мають відповідати ДСТУ 2587:2010 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні вимоги. Методи контролювання. Правила застосування.»

14. Вимоги до маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції:

1) маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції, передбачається для позначення місця, далі якого не дозволяється руління повітряного судна або рух транспортного засобу, якщо немає іншої вказівки керівника польотів (відомчого органу управління повітряним рухом), та наноситься на поверхні штучного покриття РД:

в місцях, де немає можливості встановлення знака, що містить обов'язкові для виконання інструкції;

в доповнення до знака, що містить обов'язкові для виконання інструкції, якщо це необхідно з експлуатаційної точки зору, наприклад на РД, ширина яких перевищує 60 м, або з метою сприяння запобіганню несанкціонованого виїзду на ЗПС;

2) маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції наноситься на РД з кодовими літерами A, B, C або D поперек РД симетрично по відношенню до осьової лінії РД на місці очікування повітряного судна поруч із ЗПС (мал. 3а додатка 8). Відстань між найближчою кромкою цього маркування та маркувальним знаком місця очікування поруч із ЗПС або осьової лінії РД становить 1 м;

3) маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції наноситься на РД з кодовою літерою E або F з кожної сторони від маркування осьової лінії РД на місці очікування повітряного судна поруч із ЗПС (мал. 3б додатка 8). Відстань між найближчою кромкою цього маркування та маркувальним знаком місця очікування поруч із ЗПС або осьової лінії РД становить 1 м;

4) маркування, що містить обов'язкові для виконання інструкції, являє собою напис білого кольору на червоному фоні. Висота маркування складає 4 м, якщо наноситься на РД з кодовими літерами C, D, E або F, та 2 м на РД з кодовою літерою A або B;

5) фон маркування повинен мати прямокутну форму та виходити по горизонталі і вертикалі за межі напису на 0,5 м.

15. Вимоги до інформаційного маркування:

1) інформаційне маркування передбачається для зазначення конкретного місцеположення будь-якого об'єкта або надання інформації про маршрут руху (напрямок або місце призначення) та наноситься на штучне покриття РД або МС (ТПП ПС):

в місцях, де встановлення інформаційного знака недоцільно;

в доповнення до інформаційного знака, якщо це необхідно з експлуатаційної точки зору, наприклад до та після складних перетинів РД та якщо досвід експлуатації свідчить, що додаткове маркування місцеположення РД може надавати допомогу льотному екіпажу під час наземної навігації;

2) інформаційне маркування наноситься поперек поверхні РД або МС (ТПП ПС), у необхідному місці, та розташовується так, щоб його було видно з кабіни повітряного судна, що наближається;

3) інформаційне маркування складається із:

напису чорного кольору на жовтому фоні, якщо воно замінює або доповнює знак позначення напрямку руху або місця призначення (мал. 4а додатка 8);

напису жовтого кольору на чорному фоні, якщо воно замінює або доповнює знак позначення місця (мал. 4б додатка 8).

У разі відсутності контрасту поверхні аеродромного покриття з фоном маркування, маркування включає: чорну окантовку для жовтого фону та жовту окантовку для чорного фону. Ширина лінії окантовки становить 0,1 м.

Висота напису становить 2 м, маркувального знака - 2,5 м. Форма та розміри написів наведені на мал. 5 додатка 8.

16. Вимоги до маркування бокових меж РД:

1) маркування бокових меж РД наноситься у разі:

відсутності контрасту між межами штучного покриття РД та її відмосткою або прилеглою місцевістю;

невідповідності кодових літер РД та повітряного судна, що використовує дану РД, з метою підвищення уваги льотного екіпажу під час руління повітряного судна по вузькій РД;

2) маркування бокових меж РД складається з двох суцільних ліній завширшки по 0,15 м з інтервалом 0,15 м між ними, яке наноситься вздовж кожного краю РД (мал. 6 додатка 8). Зовнішня лінія маркування повинна співпадати з кромкою штучного покриття РД.

17. Вимоги до маркування позначення МС:

1) для позначення МС застосовується таке інформаційне маркування (літера та/або цифра):

позначення місця;

напрямку та місця призначення (застосовується в залежності від обраної схеми розміщення повітряних суден на МС та/або у випадку великої кількості МС з метою надання допомоги льотному екіпажу під час наземної навігації);

безпечного напрямку встановлення повітряного судна з озброєнням;

2) маркування позначення місця являє собою прямокутник з написом жовтого кольору на чорному фоні, та наноситься на МС зліва перед повітряним судном на відстані 0,3 м від лінії установки та 0,5 м від лінії безпеки МС так, щоб його було видно з кабіни повітряного судна, що стоїть на МС. Висота напису складає 1,0 м, якщо наноситься на МС повітряного судна з кодовими літерами C, D, E або F, та 0,5 м на МС повітряного судна з кодовою літерою A або B (мал. 1 додатка 9);

3) маркування напрямку та місця призначення являє собою прямокутник з написом чорного кольору на жовтому фоні, та наноситься перпендикулярно лінії зарулювання на відстані 1,0 м від осьової лінії смуги руління повітряного судна на стоянці над знаком та 0,5 м під знаком так, щоб його було видно з кабіни повітряного судна під час зарулювання на МС (мал. 2 додатка 9). Висота напису складає 2,0 м, якщо наноситься на МС повітряного судна з кодовими літерами C, D, E або F, та 1 м на МС повітряного судна з кодовою літерою A або B;

4) маркування безпечного напрямку встановлення повітряного судна з озброєнням наноситься на МС, якщо стандартний напрямок встановлення повітряного судна на МС не співпадає з безпечним напрямком. Маркування складається з стрілки, цифрового напису, що зазначає істинний азимут у градусах, та літери Т. Колір маркування жовтий (мал. 3 додатка 9).

18. Осьова лінія смуги руління повітряного судна на стоянці, лінії зарулювання, розвороту і вирулювання на МС та ТПП ПС наносяться суцільною лінією по всій довжині та завширшки 0,15 м. Радіуси криволінійних ділянок ліній зарулювання, розвороту і вирулювання повинні відповідати типу повітряного судна з найбільшим радіусом розвороту, для яких призначене дане маркування.

У таких місцях, де схемою руління передбачено рух повітряного судна тільки в одному напрямку до маркування ліній зарулювання, розвороту і вирулювання, додаються стрілки, які вказують напрямок руху (мал. 4 додатка 9).

19. Маркер розвороту наноситься у вигляді стрілки під прямим кутом до лінії зарулювання по курсу зліва, в точці початку розвороту (мал. 5 додатка 9). Довжина та ширина маркера складають відповідно 6 м та 0,15 м.

20. Маркування лінії встановлення повітряного судна являє собою лінію завширшки 0,15 м, яка повинна співпадати з повздовжньою осьовою лінією повітряного судна у визначеному місці його зупинки та бути видима льотчику (пілоту) на кінцевому етапі маневрування під час встановлення повітряного судна на МС. Відстань між маркуванням суміжних ліній встановлення повітряних суден повинна бути не менше розмаху крила найбільшого повітряного судна плюс мінімальна безпечна відстань між повітряними суднами на МС, яка вказана у таблиці 1 додатка 9 до цієї Інструкції.

21. Маркування лінії зупинки повітряного судна наноситься під прямим кутом до лінії встановлення по курсу зліва в точці зупинки (мал. 6 додатка 9). Довжина та ширина лінії зупинки складають відповідно 6 м та 0,3 м.

22. Вимоги до маркування ліній безпеки МС та ТПП ПС:

1) маркування ліній безпеки МС та ТПП ПС застосовуються для позначення зон, призначених для використання засобами наземного забезпечення польотів та іншим обладнанням для обслуговування повітряних суден з метою забезпечення безпечної відстані від повітряного судна на МС;

2) маркування ліній безпеки МС та ТПП ПС (мал. 7, 8, 9 додатка 9) складається з:

лінії безпечної відстані від кінців крила повітряного судна (контур зони обслуговування повітряного судна);

маркування службових доріг;

лінії паркування;

зони забороненого паркування;

обмежувальної лінії;

маркування зони розміщення стаціонарного обладнання;

3) маркування лінії безпечної відстані від кінців крила повітряного судна (контур зони обслуговування повітряного судна) являє собою лінію червоного кольору завширшки 0,1 м та призначено для позначення зони, яка повинна залишатися вільною від обслуговуючого персоналу, засобів наземного забезпечення польотів та обладнання під час встановлення повітряного судна на МС або під час запуску та випробування авіаційного(их) двигуна(нів) повітряного судна (мал. 8, 9 додатка 9). Після зупинки повітряного судна та вимикання авіаційного(их) двигуна(нів) засобам наземного забезпечення польотів дозволяється перетинати дане маркування з метою під'їзду до повітряного судна.

Розміри зони обслуговування повітряного судна залежать від типу повітряного судна, мінімальна безпечна відстань від лінії маркування до повітряного судна повинна бути не менше вказаної у таблиці 1 додатка 9 до цієї Інструкції;

4) маркування службових доріг наноситься на поверхню МС та ТПП ПС у місцях, де необхідно виділити окремо смуги руху засобів наземного забезпечення польотів з метою забезпечення безпечної відстані між транспортними засобами та повітряними суднами, розміщеними на МС та/або повітряними суднами, що рулять по МС та ТПП ПС. Мінімальні відокремлюючі відстані наведені в таблиці 2 додатка 9 до цієї Інструкції;

5) маркування шляхів руху засобів наземного забезпечення польотів складається із двох суцільних ліній, що позначають ширину проїзної частини (3 м з одностороннім рухом та 6 м з двостороннім), та пунктирної лінії, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Ширина ліній складає 0,1 м, довжина пунктиру 1 м, інтервал між пунктирами 2 м, колір маркування білий;

6) маркування лінії паркування застосовується для позначення зони, призначеної для розміщення засобів наземного забезпечення польотів та іншого рухомого обладнання для обслуговування повітряного судна з метою забезпечення безпечної відстані від повітряного судна, що маневрує на МС, та являє собою суцільну лінію білого кольору завширшки 0,15 м;

7) маркування зони забороненого паркування наноситься в місцях, де не забезпечується безпечна відстань між повітряним судном, розміщеним на МС, та засобами наземного забезпечення польотів повітряних суден. Зона позначається заштрихованим прямокутником червоного кольору, ширина ліній становить 0,15 м, відстань між лініями 0,5-1 м, нахил ліній 45°;

8) маркування обмежувальної лінії наноситься в місцях, де проїзд засобів наземного забезпечення польотів повітряних суден заборонений, та складається з двох суцільних ліній білого кольору завширшки по 0,15 м з інтервалом 0,15 м між ними;

9) маркування зони розміщення стаціонарного обладнання застосовується для позначення місцезнаходження надземного або підземного стаціонарного обладнання для обслуговування повітряних суден (гідрант, колонка (заправний агрегат), електроагрегат тощо) на ТПП ПС та являє собою суцільну лінію червоного кольору завширшки 0,2 м. У разі наявності виступів над поверхнею покриття в місці розміщення підземного обладнання (кришка, люк тощо), їх грані повинні фарбуватися в червоний колір.

23. Вимоги до маркування зони особливої чистоти:

1) маркування зони особливої чистоти наноситься на:

МС та ТПП ПС, де здійснюється запуск двигунів літаків;

майданчиках для випробування двигунів (еталонному майданчику для газування);

2) на МС та ТПП ПС зони особливої чистоти позначають під кожним повітрязабірником у вигляді еліпсів білого кольору, мала (перпендикулярна напрямку руху літака) вісь яких складає 3-5 м (залежно від типу літака), а більша 4-7 м;

3) на майданчиках для випробування двигунів (еталонному майданчику для газування) зони особливої чистоти позначають під кожним повітрязабірником у вигляді кола білого кольору діаметром 3-5 м (залежно від типу літака).

24. Вимоги до маркерів та їх розміщення:

1) ҐЗПС, РД не обладнані руліжними вогнями постійних аеродромів та ЗПС, РД, МС та ТПП ПС польових аеродромів повинні бути позначені маркерами для визначення:

бокових меж смуги повітряного підходу до ЗПС (тільки для польових аеродромів);

початку та кінця ЗПС;

зони приземлення;

бокових меж ЗПС;

бокових меж РД, МС та ТПП ПС.

Схеми маркування польового аеродрому та ґрунтової злітно-посадкової смуги постійного аеродрому наведено в додатку 10 до цієї Інструкції;

2) маркери повинні бути ламкими та світловідбиваючими. Максимальна висота маркерів, що встановлюються вздовж ЗПС, РД та МС не повинна перевищувати 0,45 м. Для запобігання знесення маркерів струменем повітря, вони повинні бути закріплені за допомогою металевих штирів, які вбиваються в ґрунт на глибину не менше 0,4 м;

3) маркери бокових меж смуги повітряного підходу до ЗПС, початку та кінця ЗПС та зони приземлення повинні мати два кольори: помаранчево-червоний і чорний. Маркери бокових меж ЗПС повинні бути помаранчево-червоного кольору;

4) маркери бокових меж смуги повітряного підходу до ЗПС встановлюються між ближнім привідним радіомаяком та порогом ЗПС вздовж лінії подовження бокових меж ЗПС. Ці маркери встановлюються на відстані 200 м один від одного та від кінця ЗПС (мал. 1 додатка 10). Поверхня маркера зі сторони заходу на посадку фарбується горизонтальними смугами завширшки по 0,3 м, які чергуються за кольорами, крайні смуги фарбуються в помаранчево-червоний колір;

5) маркери початку та кінця ЗПС встановлюються на лінії початку (кінця) ЗПС на відстані 4,5 м від її бокових меж (мал. 2 додатка 10). Поверхня маркера з обох сторін фарбується вертикальними смугами завширшки по 1 м, які чергуються за кольорами, крайні смуги фарбуються в помаранчево-червоний колір (мал. 3 додатка 10);

6) маркери зони приземлення встановлюються з обох сторін ЗПС симетрично відносно її осьової лінії на відстані 4,5 м від бокових меж. Перша пара маркерів встановлюється на відстані 50 м від порога ЗПС, друга - 300 м. Поверхня маркера з обох сторін фарбується двома вертикальними смугами завширшки по 0,6 м помаранчево-червоного та чорного кольору (мал. 3 додатка 10);

7) маркери бокових меж ЗПС встановлюються з обох сторін ЗПС симетрично відносно її осьової лінії на відстані 4,5 м від бокових меж з інтервалом 200 м, крім меж зони точного приземлення, де інтервал становить 100 м.

У разі обладнання ЗПС для польотів вночі маркери бокових меж встановлюються на відстані 2-3 м від посадкових вогнів так, щоб не погіршити їх видимість;

8) маркери бокових меж РД встановлюються з обох сторін РД симетрично відносно її осьової лінії на відстані 1 м від бокових меж з інтервалом 60 м на прямолінійних ділянках та 30 м на поворотах (мал. 4 додатка 10). Маркер повинний бути прямокутної форми розміром не менше 0,3 м2 та мати світловідбиваюче покриття синього кольору;

9) для позначення бокових меж РД, МС та ТПП ПС також можуть використовуватись прапорці білого або червоного кольору, що входять до табельного комплекту АСИ-3;

10) місця вирулювання повітряних суден із ЗПС та з РД на МС позначаються подвійними маркерами. Вони встановлюються з кожного боку РД з інтервалом 2 м один від одного.

3. Маркування вертодромів та вертолітних злітно-посадкових майданчиків

1. На штучних покриттях вертодрому та вертолітних злітно-посадкових майданчиках, які мають ЗПС наносять такі маркувальні знаки:

1) на ЗПС:

вертодромне розпізнавальне маркування;

позначення зони кінцевого етапу заходу на посадку та зльоту (далі - зона FATO);

периметра зони FATO;

прицільної точки посадки (застосовується в залежності від конкретних умов);

периметра зони приземлення та відриву (далі - зона TLOF) (застосовується в залежності від конкретних умов);

точки приземлення / заданого місця розташування (застосовується в залежності від конкретних умов);

2) на РД:

осьової лінії РД;

місця очікування поруч із ЗПС;

бокових меж РД (застосовується в залежності від конкретних умов);

3) на МС:

позначення МС;

периметра МС або периметра центральної зони МС (застосовується в залежності від конкретних умов);

осьової лінії смуги руління вертольота на стоянці;

лінії встановлення на МС, зарулювання та вирулювання, зупинки вертольота (застосовуються в залежності від обраної схеми розміщення вертольотів на МС);

периметра зони TLOF (застосовується, якщо зона TLOF суміщена з МС);

точки приземлення / заданого місця розташування (застосовується на МС, призначених для виконання розвороту вертольота).

Схеми маркування вертодрому та вертолітного злітно-посадкового майданчика, які мають ЗПС наведено в додатку 11 до цієї Інструкції.

2. Вимоги до вертодромного розпізнавального маркування:

1) вертодромне розпізнавальне маркування наноситься на обох кінцях зони FATO на відстані 6 м від маркувального знака позначення зони FATO, та складається із літери H білого кольору. Висота літери становить 9 м, ширина - 4,6 м, товщина ліній 1,2 м (мал. 1 додатка 11);

2) вертодромне розпізнавальне маркування орієнтується таким чином, щоб поперечна лінія літери H була розташована під прямим кутом до напрямку, переважного для кінцевого етапу заходу на посадку.

3. Вимоги до маркування позначення зони FATO:

1) маркувальний знак позначення зони FATO складається з двозначного числа, а на паралельних ЗПС до цифрових знаків додається літера (мал. 1 додатка 11). Двозначне число є цілим числом, яке являє собою найближче значення однієї десятої магнітного азимуту осі ЗПС, заміряного за годинниковою стрілкою відносно магнітної півночі, якщо дивитися з боку заходу на посадку. Якщо за цим правилом отримано однозначне число, то перед ним ставиться нуль.

Цифрові знаки позначення ЗПС наведені в таблиці 1 додатка 7 до цієї Інструкції;

2) у разі наявності паралельних ЗПС кожне число, яке позначує ЗПС, доповнюється одною з нижче наведених латинських літер, яка розташовується в зазначеному порядку зліва направо, якщо дивитися з боку заходу на посадку:

для двох паралельних ЗПС: L, R;

для трьох паралельних ЗПС: L, C, R;

3) цифрові та літерні знаки повинні мати форму і пропорцію, які наведені в додатку 7 до цієї Інструкції. Відстань між цифрами двозначного числа повинна бути не менше 2,3 м, за виключенням чисел 10 та 11.

4. Вимоги до маркування периметра зони FATO:

1) маркування периметра зони FATO наноситься вздовж бокової межі зони FATO так, щоб зовнішній край маркування співпадав з кромкою ЗПС;

2) периметр зони FATO позначається маркувальними знаками білого кольору, відокремлених рівними інтервалами завдовжки не більше 50 м. Кількість маркувальних знаків у торцях зони FATO повинна бути не менше трьох, враховуючи маркувальний знак у кожному куті (мал. 2 додатка 11);

3) маркувальний знак периметра зони FATO являє собою прямокутну смугу завширшки 1 м та завдовжки 9 м або завдовжки, що дорівнює одній п'ятій довжини тієї сторони периметра зони FATO, яку цей знак позначає.

5. Вимоги до маркування прицільної точки посадки:

1) маркування прицільної точки посадки забезпечується за потреби здійснення заходу на посадку вертольота у напрямку визначеної точки, яка розташована над рівнем зони FATO, ще до входження в зону TLOF;

2) маркувальний знак прицільної точки посадки розташовується в межах зони FATO та являє собою рівносторонній трикутник, бісектриса одного з кутів якого співпадає з переважним напрямком заходу на посадку. Маркування складається із суцільних білих ліній завдовжки 9 м, завширшки 1 м (мал. 3 додатка 11).

6. Вимоги до маркування периметра зони TLOF:

1) маркування периметра зони TLOF наноситься:

вздовж межі зони TLOF, розташованої в зоні FATO, якщо периметр зони TLOF не є очевидним (мал. 2 додатка 11);

на поверхні кожної зони TLOF, суміщеної із МС для вертольотів (мал. 4а додатка 11);

2) маркування периметра зони TLOF складається із суцільної білої лінії завширшки 0,3 м;

3) у разі наявності двох і більше зон TLOF, суміщених із МС для вертольотів, до маркування їх периметра додається цифра, що позначує порядковий номер зони TLOF. Цифрові знаки повинні мати форму і пропорцію, які наведені в додатку 7 до цієї Інструкції.

7. Вимоги до маркування точки приземлення / заданого місця розташування:

1) маркування точки приземлення / заданого місця розташування забезпечується:

в тих місцях, де вертольоту необхідно приземлитися та/або бути точно встановленим льотчиком (пілотом);

на МС вертольота, призначеному для виконання розвороту в режимі висіння;

2) центр маркування точки приземлення / заданого місця розташування розташовується в центрі зони TLOF таким чином, що, коли крісло льотчика (пілота) знаходиться над маркуванням, шасі вертольота буде повністю розміщуватися в межах зони TLOF, та всі елементи вертольота будуть знаходитись на безпечній відстані від будь-якої перешкоди. На МС вертольота, призначеному для виконання розвороту в режимі висіння, маркування точки приземлення / заданого місця розташування розташовується в центрі МС;

3) маркування точки приземлення / заданого місця розташування являє собою окружність з внутрішнім діаметром, що дорівнює половині найбільшого габаритного розміру вертольота під час обертання гвинта (гвинтів), що дорівнює відстані від передньої кінцевої точки площини обертання несущого гвинта до задньої кінцевої точки площини обертання хвостового гвинта або до задньої точки конструкції вертольота (далі - D) та наноситься суцільною лінією жовтого кольору завширшки 0,5 м (мал. 4б додатка 11).

8. Вимоги до маркування осьової лінії РД:

1) маркування осьової лінії РД повинно мати ширину 0,15 см та наноситься суцільною лінією жовтого кольору по всій довжині, крім випадків, коли перетинається з маркуванням місця очікування поруч із ЗПС. Інтервал між даним маркувальним знаком та маркуванням осьової лінії РД становить 0,9 м;

2) у місцях приєднання РД до торців ЗПС маркування осьової лінії закінчується на відстані 1,5 м від маркувального знака периметра зони FATO.

9. Маркування місця очікування поруч із ЗПС здійснюється згідно з пунктом 11 глави 2 цього розділу.

10. Маркування бокових меж РД здійснюється згідно з пунктом 16 глави 2 цього розділу.

11. Маркування позначення МС являє собою прямокутник з написом (літера та/або цифра) жовтого кольору на чорному фоні, та наноситься на МС зліва перед вертольотом на відстані 0,3 м від лінії установки та 2 м від місця встановлення носової частини вертольота так, щоб його було видно з кабіни вертольота, що стоїть на МС. Висота напису складає 1,0 м.

12. Маркування периметра МС вертольота наноситься на груповому МС і ТПП ПС, складається з окружності діаметром, що дорівнює 1,2 D та наноситься суцільною лінією жовтого кольору завширшки 0,15 м (мал. 4б додатка 11).

13. Маркування периметра центральної зони МС наноситься на індивідуальному МС, розташовується концентрично відносно центральної зони МС, складається з окружності діаметром 0,83 D та наноситься суцільною лінією жовтого кольору завширшки 0,15 м (мал. 4б додатка 11).

Якщо зона TLOF суміщена з МС, маркування периметра центральної зони МС не наноситься.

14. Осьова лінія смуги руління вертольота на стоянці, лінії встановлення на МС, зарулювання та вирулювання наносяться суцільною лінією по всій довжині та завширшки 0,15 м. Радіуси криволінійних ділянок ліній встановлення на МС, зарулювання та вирулювання повинні відповідати типу вертольота з найбільшим радіусом розвороту, для обслуговування яких призначене МС вертольота.

У місцях, де схемою руління передбачено рух вертольотів тільки в одному напрямку, до маркування ліній встановлення на МС, зарулювання та вирулювання додаються стрілки, які вказують напрямок руху.

15. Маркування лінії зупинки вертольота наноситься на МС вертольота, призначеного для виконання наскрізного руління та на якому неможливо здійснити розворот у режимі висіння, під прямим кутом до лінії встановлення на МС. Довжина лінії зупинки вертольота дорівнює ширині РД для вертольота, товщина лінії складає 0,5 м, колір маркування жовтий.

16. На вертодромах та вертолітних злітно-посадкових майданчиках, які мають майданчики із штучним покриттям для посадки і зльоту вертольотів, наносять такі маркувальні знаки:

вертодромне розпізнавальне маркування;

периметра зони FATO;

прицільної точки посадки (застосовується в залежності від конкретних умов);

периметра зони TLOF (застосовується в залежності від конкретних умов);

точки приземлення / заданого місця розташування (застосовується в залежності від конкретних умов).

Схеми маркування вертодрому та вертолітного злітно-посадкового майданчика, які мають майданчик із штучним покриттям для посадки і зльоту вертольотів, наведено в додатку 12 до цієї Інструкції.

17. Вимоги до вертодромного розпізнавального маркування:

1) вертодромне розпізнавальне маркування розташовується в центрі зони FATO або поблизу центра зони FATO (мал. 1 додатка 12).

Якщо зона FATO не містить зону TLOF та на ній нанесене маркування прицільної точки посадки, вертодромне розпізнавальне маркування наноситься в центрі цього маркування;

2) вертодромне розпізнавальне маркування, за виключенням маркування вертодрому або вертолітного злітно-посадкового майданчика при медичному закладі, складається із літери H білого кольору. Розміри маркування у вигляді літери H визначено в додатку 12 до цієї Інструкції;

3) вертодромне розпізнавальне маркування вертодрому або вертолітного злітно-посадкового майданчика при медичному закладі, складається із літери H червоного кольору на фоні білого хреста, який утворюється із квадратів, що прилягають до кожної із сторін квадрата, що містить у собі літеру H (мал. 2 додатка 12);

4) вертодромне розпізнавальне маркування орієнтується таким чином, щоб поперечна лінія літери H була розташована під прямим кутом до напрямку, переважного для кінцевого етапу заходу на посадку.

18. Вимоги до маркування периметра зони FATO:

1) маркування периметра зони FATO наноситься вздовж бокової межі зони FATO так, щоб зовнішній край маркування співпадав з кромкою майданчика із штучним покриттям для посадки і зльоту вертольотів;

2) периметр зони FATO позначається маркувальними знаками білого кольору, відокремленими рівними інтервалами. У зоні FATO, що має форму квадрата або прямокутника, позначаються кути. Розміри маркувальних знаків визначено в додатку 12 до цієї Інструкції.

19. Маркування прицільної точки посадки розташовується в центрі зони FATO та являє собою рівносторонній трикутник, бісектриса одного з кутів якого співпадає з переважним напрямком заходу на посадку. Маркування складається із суцільних білих ліній завдовжки 9 м, завширшки 1 м.

20. Маркування периметра зони TLOF здійснюється згідно з пунктом 6 глави 3 цього розділу.

21. Маркування точки приземлення / заданого місця розташування здійснюється згідно з пунктом 7 глави 3 цього розділу.

22. Вимоги до маркерів та їх розміщення:

1) вертодроми та вертолітні злітно-посадкові майданчики без штучного покриття повинні бути позначені маркерами для визначення периметра зони FATO та бокових меж РД.

Схеми маркування вертодрому та вертолітного злітно-посадкового майданчика без штучного покриття наведено в додатку 13 до цієї Інструкції;

2) маркери повинні бути ламкими та світловідбиваючими. Для запобігання знесення маркерів струменем повітря, вони повинні бути закріплені за допомогою металевих штирів, які вбиваються в ґрунт на глибину не менше 0,4 м;

3) периметр зони FATO вертодрому та вертолітного злітно-посадкового майданчика, які мають ЗПС без штучного покриття позначається маркерами, відокремленими рівними інтервалами завдовжки не більше 50 м. Маркери розміщуються вздовж кожної сторони периметра зони FATO, кількість маркерів у торцях зони повинна бути не менше трьох, враховуючи маркер у кожному куті (мал. 1 додатка 13). Маркери периметра зони FATO повинні бути завширшки 1 м, завдовжки 3 м, заввишки 0,25 м. Поверхня маркера з обох сторін фарбується вертикальними смугами завширшки по 0,6 м, які чергуються за кольорами (помаранчевим та білим або червоним та білим), крайні смуги фарбуються в помаранчевий (червоний) колір (мал. 2 додатка 13);

4) периметр зони FATO вертодрому та вертолітного злітно-посадкового майданчика, які мають майданчик без штучного покриття позначається маркерами заглибленого типу білого кольору, відокремлених рівними інтервалами. У зоні FATO, що має форму квадрата або прямокутника, позначаються кути (мал. 3 додатка 13). Зона FATO, що має форму кола, позначається як мінімум п'ятьма маркерами, відокремленими рівними інтервалами завдовжки не більше 10 м. Розміри маркувальних знаків визначено в додатку 13 до цієї Інструкції;

5) маркери бокових меж РД встановлюються з обох сторін РД симетрично відносно її осьової лінії на відстані 0,5-3 м від бокових меж з інтервалом 15 м на прямолінійних ділянках та 7,5 м на поворотах, де на кожну ділянку встановлюється не менше чотирьох маркерів з рівними інтервалами між ними. Маркер повинний бути прямокутної форми розміром не менше 0,15 м2 та мати світловідбиваюче покриття синього кольору;

6) максимальна висота маркерів бокових меж РД не повинна перевищувати площину, що починається на висоті 0,25 м відносно поверхні РД на відстані 0,5 м від її межі та має висхідний ухил у бік від РД з градієнтом 5 % на віддаленні 3 м від межі РД.

23. На злітно-посадковій палубі корабля (судна) наносять такі маркувальні знаки:

вертодромне розпізнавальне маркування;

маркування максимально допустимої маси;

маркування значення D;

периметра зони TLOF;