Про визнання недійсним договору

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2006 Справа N 18/400пд

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.05.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддя - Муравйов О.В.

судді: Полянський А.Г., Фролова Г.М.

розглянула касаційну скаргу Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "Гермес"

на рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2005 року

у справі N 18/400пд

господарського суду Донецької області

за позовом Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "Гермес"

до

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард"

- Закритого акціонерного товариства "Завод "Авангард"

про визнання недійсним договору,

В засіданні взяли участь представники

позивача: не з'явився

відповідача 1:

- Зуев Н.А. - дов. від 06.02.2006 року N 04

- Козюберда В.І. - дов. від 06.02.2006 року N 03

відповідача 2: не з'явився

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

09.03.2006 року позивач та відповідач 2 не скористались правом на участь своїх представників в засіданні касаційної інстанції з невідомих суду причин, хоча про час, дату та місце проведення засідання були повідомлені вчасно та належним чином.

Оскільки суд касаційної інстанції не визнав явку сторін обов'язковою, у позивача та відповідача 2 документи не витребувалися, позивач та відповідач 2 належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення засідання, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про можливість розгляду справи N 18/400пд за наявними в ній документами відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України ( 1798-12 ).

За згодою відповідача 1, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), у судовому засіданні 09.03.2006 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як свідчать матеріали справи, Мале приватне виробничо-впроваджувальне підприємство "Гермес" звернулось з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу N 73/85 від 28.09.2001 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Завод "Авангард" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангард".

Рішенням від 26.12.2005 року Господарського суду Донецької області (суддя Овсяннікова О.В.) у задоволенні позовних вимог Малому приватному виробничо-впроваджувальному підприємству "Гермес" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Мале приватне виробничо-впроваджувальне підприємство "Гермес" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказане судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард" повністю заперечує підстави скасування рішення, наведені скаржником та вважає, що рішення місцевого суду прийняте у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відзив Закритого акціонерного товариства "Завод "Авангард" на касаційну скаргу на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що, в силу положень статті 111-2 ГПК України ( 1798-12 ), не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши касаційну скаргу, заслухавши пояснення відповідача 1, судді-доповідача по справі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 28.09.2001 року між ЗАТ Завод "Авангард", як лізингодавцем", в особі керуючого санацією Сідельнікова В.М. та ТОВ "Авангард", як лізингоодержувачем, в особі директора Чвала О.Ю. був укладений договір N 73/85 фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язався передати, а лізингоодержувач прийняти у платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене у додатку N 1 до договору.

Строк лізингу встановлений з моменту підписання акта прийому-передачі майна до 28.09.2016 року.

У зв'язку з тим, що ЗАТ "Завод Авангард" знаходився у процедурі санації, питання про передачу в лізинг його майна було включено до порядку денного засідання Ради кредиторів від 28.09.2005 року (протокол N 5).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи протоколу засідання комітету кредиторів (а.с.13), рішення про передачу майна в лізинг було прийняте комітетом кредиторів одноголосно.

Відповідно до п. 8 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.

При цьому, зазначений Закон ( 2343-12 ), що визнається касаційною інстанцією, не передбачає узгодження арбітражним керуючим з комітетом кредиторів тексту такої угоди.

Таким чином, посилання заявника касаційної скарги на порушення арбітражним керуючим при укладенні договору ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) є безпідставним.

Вищий господарський суд України погоджується з місцевим господарським судом в тому, що посилання позивача на ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), яка регулює порядок продажу майна в процедурі санації, є безпідставним, оскільки рішення про продаж майна, переданого у лізинг, не приймалось і це майно не відчужувалось.

Згідно з п. 1.5 Договору лізингу, майно передане у лізинг є власністю лізингодавця на протязі усього строку дії договору.

Договір лізингу за своєю правовою природою, що визнається касаційною інстанцією, є різновидом договору оренди, а не договору купівлі-продажу, тому посилання позивача на норму Закону ( 2343-12 ), яка регулює порядок відчуження майна цілком вірно було визнано місцевим господарським судом хибним.

Посилання позивача на ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (в редакції 1963 року) є необґрунтованим, оскільки відповідно до цієї норми угода може бути визнана недійсною, якщо вона не відповідає вимогам Закону ( 2343-12 ).

Позивачем, в порушення статей 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ), не доведено жодної умови, за якою оспорювана угода не відповідає вимогам Закону ( 2343-12 ).

Посилання заявника касаційної скарги на те, що спірним договором порушені норми статті 3 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) та статей 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ), на думку колегії суддів Вищого господарського суду України до уваги братися не можуть.

Так, згідно статті 54 ГПК України ( 1798-12 ), позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов (п. 5).

Дослідивши позовну заяву Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "Гермес", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу N 73/85 від 28.09.2001 року на підставі статей 16, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та статті 12 ГПК України ( 1798-12 ).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач не змінював (не уточняв) підстав, за якими, на його погляд, вказаний договір фінансового лізингу суперечить законодавству, а саме: статті 3 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) та статтям 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) та має бути визнаний з цих підстав недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки позивач не заявляв вимог про визнання спірного договору недійсним у зв'язку з невідповідністю його положенням ст. 3 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ), ст. 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ), такі вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції, а тому не можуть розглядатися касаційною інстанцією.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Господарський суд Донецької області цілком вірно, на підставі визначених позивачем правових підстав позову, прийшов до висновку про відмову в задоволенні таких позовних вимог Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "Гермес".

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Господарським судом Донецької області було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Малого приватного виробничо-впроваджувального підприємства "Гермес" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 26.12.2005 року по справі N 18/400пд залишити без змін.

Головуючий суддя О.В.Муравйов

Судді А.Г.Полянський Г.М.Фролова