Про стягнення суми та визнання договору недійсним

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА Іменем України

14.05.2004 Справа N 20/622-03

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Щотки С.О. суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу НАСК "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції

на рішення від 18.12.2003 р. господарського суду Харківської області

та постанову від 23.02.2004 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі N 20/622-03

за позовом ТОВ "Агроком" (надалі - Товариство)

до

НАСК "Оранта" в особі Червонозаводського відділення Харківської обласної дирекції (надалі - Компанія)

третя особа

ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Харківського обласного управління

про стягнення 108 763,20 грн.

зустрічний позов про визнання договору недійсним частково

за участю представників:

від позивача - Осьмухін С.А. (12.05.2004 р.), Грузков О.Г. (12.05.2004 р.)

від відповідача - Ващенко О.В. (12.05.2004 р.), Чала І.М. (12-14.05.2004 р.), Нагорний О.М. (12.05.2004 р.)

від третьої особи - не з'явились

в судовому засіданні 12.05.2004 р. оголошувалась перерва.

ВСТАНОВИВ:

Товариством в господарському суді Харківської області пред'явлено позов про стягнення з Компанії 108 763,20 грн. страхового відшкодування за договором N 243 страхування транспортних засобів, які знаходяться в заставі від 03.07.2003 р., укладеним між позивачем та відповідачем (надалі - Договір страхування). В обгрунтування позовних вимог Товариство посилалось на невиконання Компанією умов Договору страхування, відповідно до якого позивачем був застрахований автомобіль "JEEP Grand Cherokee", зокрема, на випадок викрадення. Страховий випадок стався 28.08.2003 р., коли автомобіль було викрадено в м. Мерефа. Проте Компанією, в порушення умов Договору страхування, не складено акт про страховий випадок та не виплачено страхове відшкодування. Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 55 000 грн. Застрахований за Договором страхування транспортний засіб є предметом договору застави від 18.06.2003 р., який укладено між Товариством та третьою особою як забезпечення зобов'язань за договором кредитної лінії N 40 від 18.12.2002 р.

Компанія проти заявленого позову заперечувала з підстав того, що вартість застрахованого майна була Товариством завищена, у зв'язку з чим пред'явила зустрічний позов про визнання Договору страхування недійсним в частині визначення розміру страхової суми, яка в договорі передбачена в розмірі 119 520 грн., а фактично повинна складати 63 433,66 грн., що підтверджується висновком спеціаліста-автотоварознавця N 8467 від 08.12.2003 р., складеного Харківським НДІ судових експертиз ім. Бокаріуса.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2003 р. (суддя Істоміна С.Є.) первісний позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 45 329,54 грн. страхового відшкодування, 55 000 грн. витрат на юридичні послуги. В іншій частині провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що відповідачем частково здійснено страхове відшкодування в сумі 63 433,66 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено через необгрунтованість та безпідставність.

Рішення в частині задоволення позову мотивовано належним виконанням позивачем умов Договору страхування, а саме внесенням страхових платежів в повному обсязі та належним повідомленням відповідача про настання страхового випадку, який мав місце та відповідачем не заперечується. В свою чергу, відповідач виконав свої зобов'язання неналежним чином - акт про страховий випадок було складено 15.12.2003 р., тобто після порушення провадження у справі; страхове відшкодування виплачено в сумі 63 433,66 грн., що не відповідає умовам Розділів 5, 6 Договору страхування та ст. 8 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ), в якому страхова сума визначена в розмірі 119 520 грн., а франшиза за страховим випадком (ризик "викрадення") становить 9% страхової суми, що дорівнює 10 756,80 грн. Укладаючи Договір страхування Компанія погодилась з розміром страхової суми, визначеним в договорі, до настання страхового випадку його не заперечувала, тому посилання на завищення Товариством страхової суми після настання страхового випадку є безпідставним, а відтак зустрічний позов є необгрунтованим.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2004 р. (судді: Демченко В.О., Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.) рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2003 р. змінено в частині витрат на юридичні послуги: стягнуто 11 000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат місцевий господарський суд помилково послався на ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та не врахував, що розмір відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним, тому з врахуванням обставин справи стягнення вказаних витрат підлягає зменшенню. В іншій частині апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального права - ч.2 ст. 8, ч.ч.1, 16, 17 ст. 9, п.3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) та процесуального права - ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32, 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ).

Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу, пояснення представника позивача, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п.1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (надалі - Закон) страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Згідно із ч.1 ст. 9 Закону страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, зобов'язальні відносини сторін у відповідності до положень ст.ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) виникли на підставі Договору страхування, відповідно до умов якого Компанія застрахувала транспортний засіб Товариства на випадок, зокрема, викрадення ("угону"). В пункті 5.3 Договору страхування сторони визначили страхову суму в розмірі 119 520 грн., а в пункті 6.2.2 встановили франшизу за страховим випадком (ризик "угон"), яка становить 9% від страхової суми та дорівнює 10756,80 грн. На виконання пункту 7.2 Договору страхування Товариство сплатило страховий платіж в сумі 2 007,94 грн. Відповідно до умов Договору страхування та правил добровільного страхування транспортних засобів від 05.11.2002 р. за наслідком настання страхової події Товариство 29.08.2003 р. повідомило Компанію про викрадення транспортного засобу, належним чином виконуючи свої зобов'язання. Проте Компанія, не спростовуючи настання страхового випадку, безпідставно зменшила розмір страхової суми та здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 63 433,66 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 20 Закону ( 85/96-ВР ) страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування. Відповідно до пункту 8.4.4 Договору страхування після підписання страхового акту Компанія зобов'язана провести виплату страхового відшкодування в передбачені договором терміни.

Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст. 216 ( 1540-06 ) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать про те, що суди в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, встановили належне виконання Товариством зобов'язань за Договором страхування та неналежне виконання Компанією зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування за наслідками настання страхового випадку та керуючись законом підставно та обгрунтовано задовольнили позовні вимоги в частині стягнення невиплаченого страхового відшкодування. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають ст.ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Посилання оскаржувача на порушення судами положень ч.ч.16, 17 ч.9 Закону ( 85/96-ВР ) в частині того, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, як на підставу для переоцінки вартості застрахованого транспортного засобу та, як наслідок, зменшення страхової суми та виплати страхового відшкодування - не приймається колегією суддів до уваги з огляду на положення ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та з підстав того, що укладаючи договір страхування транспортних засобів, які знаходяться у заставі (Договір страхування) Компанія мала договір застави від 18.06.2003 р., в якому була вказана балансова вартість транспортного засобу в розмірі 31 000 грн. та оціночна вартість в розмірі 119 520 грн. (т. 1 а.с. 19), а укладаючи Договір страхування Компанія не мала зауважень щодо вартості транспортного засобу до настання страхового випадку, про що обгрунтовано вказано судами в рішенні та постанові за наслідками дослідження вказаних обставин.

Посилання оскаржувача на протилежні обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди надали вірну юридичну оцінку обставинам справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обгрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу НАСК "Оранта" в особі Харківської обласної дирекції залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2003 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2004 р. у справі N 20/622-03 залишити без змін.

Головуючий, суддя С.Щотка

Судді: О.Подоляк

В.Семчук

---------------

Доповідач: Подоляк О.А.