Тип: Постанова
№ 29/577
Дата: 09 червня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2004 Справа N 29/577
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Божок В.С. - головуючого,
суддів: Хандуріна М.І., Костенко Т.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.04
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Херсонес"
до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача Ставська Г.О. (дов. від 24.10.03), Грабчак В.М. (дов. від 14.11.03),
від відповідача Огородник Д.М. (дов. від 01.05.04),
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 19.12.03 господарського суду м. Києва визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 17.09.03 N 30-2611/3, яким ТОВ "Херсонес" визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток в розмірі 91800,00 грн., в тому числі основний платіж 61200 грн. та штрафні санкції 30600 грн.
В частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.09.03 N 30-2611/3, яким визначено суму податкових зобов'язань за платежем з ПДВ в сумі 30412,50 грн., в тому числі основний платіж 24330 грн. та фінансові санкції в сумі 6082,50, в позові відмовлено.
Постановою від 24.02.04 Київського апеляційного господарського суду рішення від 19.12.03 господарського суду м. Києва залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що договори, укладені позивачем з суб'єктами підприємницької діяльності, не визнані недійсними в судовому порядку і є чинними станом на день розгляду спору; визнання недійсними установчих документів контрагентів по договорах, зняття їх з податкового обліку після здійснення господарських операцій, як і неподання звітності, або подання її за нульовими показниками не може бути підставою для зменшення валових витрат позивача.
Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи, проведеної в межах кримінальної справи, висновки, викладені в акті перевірки ДПІ, на підставі якого винесено оспорений акт, документально не підтверджені.
Включення до податкового кредиту сум на підставі податкових накладних, виданих ПП "УкрДонецькТехноСтрой", є неправомірним, оскільки це зроблено після виключення платника податку з реєстру платників ПДВ.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судовими інстанціями порушено ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), ст.ст. 25, 26 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), оскільки установчі документи ПП "Алкомп" та ПП "УкрДонецькТехноСтрой" визнані недійсними з моменту їх складання, то й документи ( акти приймання-здачі виконання робіт) не мають юридичної сили.
Судами неправильно застосовано:
1) п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 N 283/97-ВР ( 334/94-ВР, 283/97-ВР ) (далі Закон України N 283/97-ВР), тому що Законом встановлено правила ведення податкового обліку щодо дати збільшення валових витрат, збільшення валового доходу, а не підстави віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат виробництва (обігу).
2) п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ( 334/94-ВР ), відповідно до яких не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачене правилами ведення податкового обліку.
Наявність лише платіжних документів у ТОВ "Херсонес" не є достатньою підставою для підтвердження валових витрат підприємства.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що оспорені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі рішення ДПА України про результати розгляду справи N 14121/7/25-III5 від 10.09.03 та акту документальної перевірки ТОВ "Херсонес" з питання дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.07.01 по 30.09.02 за N 11/2611/26-11/31171775 від 26.02.02, складеного ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, згідно якого, позивачем в період з 04.05.01 по 30.08.02 було укладено договори з ТОВ "Європоліс", ПП "Алкомп" та ПП "УкрДонецькТехноСтрой" на виконання робіт та надання послуг.
Виконання згаданих вище договорів підтверджено актами виконаних робіт, банківськими виписками, накладними на відпуск товару в розрахунок за надані послуги, що не спростовується і податковою інспекцією.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01.10.02 визнані недійсними Статут та установчі документи "Алкомп", а також рішенням суду Куйбишевського району м. Донецька визнані недійсними Статут ПП "УкрДонецькТехноСтрой" та свідоцтво платника податку на додану вартість від 17.07.02 з моменту реєстрації.
Однак, станом на березень 2003 року вказані вище підприємства перебували в ЄДРПОУ, що засвідчено довідками статорганів від 04.03.2003 та від 14.03.03.
Договори не визнані недійсними у встановленому законодавством порядку і є чинним на день розгляду спору.
Відповідно до п. 5.1 Закону України N 283/97-ВР ( 334/94-ВР, 283/97-ВР ), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Правомірність включення до складу валових витрат будь-яких витрат підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України N 283/97-ВР ( 334/94-ВР, 283/97-ВР ) і не ставиться Законом в залежність від кількості і виду вказаних документів.
Згідно п. 11.2 ст. 11 Закону України N 283/97-ВР ( 334/94-ВР, 283/97-ВР ) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, це або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Як встановлено судами, отримання послуг і виконання робіт та їх оплата відбулось в одному і тому ж податковому періоді.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва платника ПДВ, не є підставою для визнання вчиненних ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, а документів, відповідно, такими, що не мають юридичної сили.
З огляду на викладене рішення судів в цій частині слід визнати обґрунтованими.
Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" від 03.04.97 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (із змінами і доповненнями) право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Попередніми судовими інстанціями з'ясовано, що позивачем до податкового кредиту за серпень та вересень 2002 р. на підставі податкових накладних від 28.08.02, 24.09.02, виданих ПП "УкрДонецькТехноСтрой" віднесено грошові кошти в сумі 24330 грн., тобто в період, коли останнє втратило статус платника податку на додану вартість у зв'язку з визнанням недійсною реєстрації підприємства в якості платника цього податку, внаслідок чого суди дійшли вірного висновку про неможливість задоволення позовних вимог в цій частині.
Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, судові рішення відповідають чинному законодавству України і підстав для їх скасування немає.
Керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 24.02.04 Київського апеляційного господарського суду зі справи N 29/577 залишити без змін.