Про зобов'язання виконати певні дії

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2007 Справа N 15/25-04-538

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Удовиченка О.С.

суддів: Панової І.Ю., Хандуріна М.І.

розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур"

на рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2004 р.

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2004 р.

у справі N 15/25-04-538 господарського суду Одеської області

за позовом ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації"

до ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур"

про зобов'язання виконати певні дії

в судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідача: Леснічевський Р.Г.

Позивача: Охотський Є.М. - директор, Пан О.І. - представник

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Управління виробничо-технологічної комплектації" (далі - ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до закритого акціонерного товариства "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" (далі - ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур") про зобов'язання виконати певні дії.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.03.2004 р. (суддя Петров В.С.) позов задоволено, зобов'язано відповідача передати позивачу у власність нежиле приміщення: перший поверх виробничого корпусу прядильно-ткацького виробництва загальною площею 2306,7 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1/12.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2004 р. (судді: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Андрєєва Е.І., Мацюра П.Ф.) рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2004 р. залишено без змін.

ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2004 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема: п. 8.6.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).

У судовому засіданні 29.05.2007 р. судом, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України), оголошено перерву до 12.06.2007 р. на 12 год. 55 хв.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації" скористалось своїм правом, наданим ст. 111-2 ГПК України ( 1798-12 ), та надіслало відзив на касаційну скаргу ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур", в якому зазначає, що суд касаційної інстанції не мав права приймати її до розгляду, оскільки така касаційна скарга, заява до неї та клопотання про відновлення строку на її подання підписані особою, яка не мала права її підписувати, а тому просить відмовити скаржнику у задоволенні касаційної скарги.

Як вбачається з довіреностей від 11.02.2006 р., від 27.04.2007 р. та наказу ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" про повноваження генерального директора від 20.12.2007 р. N 1 (наявні в матеріалах справи), подану у справі касаційну скаргу підписано представником скаржника Леснічевським Р.Г.

Зазначені довіреності підписані від імені генерального директора Соловей О.Ю., який був поновлений на посаді у зв'язку з припиненням повноважень ліквідатора ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" - арбітражного керуючого Демченко Г.Г., що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2006 р. у справі N 32/250-06-8565, якою скасована постанова місцевого господарського суду від 14.09.2006 р. про визнання ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та зобов'язання ліквідатора подати оголошення про банкрутство в офіційному друкованому органі.

Судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що Леснічевський Р.Г. мав право підпису касаційної скарги, заяви та клопотання, поданих від імені ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" на постанову суду апеляційної інстанції від 27.04.2007 р. у справі N 15/25-04/538.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації" та КП "Одеські теплові мережі" був укладений договір уступки права вимоги від 06.05.2003 р. N 06.05.03/ОТС/Лазур щодо виконання ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" зобов'язання зі сплати боргу в розмірі 647 348,13 грн.

Як встановлено господарським судом Одеської області, 28.07.2003 р., на підставі рішення Спостережної ради ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" від 21.06.2003 р. та ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ), між позивачем та відповідачем було укладено договір про заміну одного зобов'язання іншим (далі - угода), а саме: грошового зобов'язання зі сплати заборгованості у вищезазначеній сумі на нове зобов'язання щодо передачі у власність нерухомого майна - перший поверх виробничого корпусу прядильно-ткацького виробництва загальною площею 2306,7 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Червонослобідська, 1/12.

Відповідно до п. 5 угоди ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" зобов'язалось передати ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації" зазначене нерухоме майно у строк до 01.10.2003 р.

У зв'язку з тим, що ЗАТ "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" зазначене зобов'язання виконано не було, ПП "Управління виробничо-технологічної комплектації" 21.01.2004 р. керуючись ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про спонукання передати майно.

Цивільний кодекс України ( 435-15 ) від 16.01.2003 р. згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.

Відповідно до ст. 204 Господарського кодексу України ( 436-15 ) господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання.

Таким чином, як встановлено місцевим судом, об'єктом угоди від 28.07.2003 р. про заміну одного зобов'язання іншим є нерухоме майно - перший поверх виробничого корпусу прядильно-ткацького виробництва.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 629 ЦК України ( 435-15 ) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В своїй постанові суд апеляційної інстанції посилався на ст.ст. 526, 527 ЦК України ( 435-15 ), відповідно до яких зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, посилався, зокрема, на те, що правовідносини, які виникли між сторонами у 2003 році та продовжують існувати до теперішнього часу регулюються новим Цивільним кодексом ( 435-15 ), оскільки відповідач не виконав своє зобов'язання по передачі приміщення.

Однак з такими висновками судів не можна погодитись виходячи з наступного.

Згідно із ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Виходячи з викладеного, судами не враховано, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який повинен бути нотаріально посвідчений. Недодержання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 148 цього Кодексу ( 435-15 ).

Згідно з ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Одеської області при розгляді справи не перевірено кому належить право власності на зазначене нерухоме майно, підстави для набуття права власності на нерухоме майно, чи була угода посвідчена нотаріально, чи звертався позивач до відповідача з вимогою щодо нотаріального посвідчення договору, судами також не надана оцінка предмету угоди від 28.07.2003 р.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті судами рішення та постанова не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи та не відповідають вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 ( v0011700-76 ) від 29.12.76 р. "Про судове рішення" із змінами, внесеними Постановами Пленуму від 24.04.81 р. N 4, від 25.12.92 р. N 13 ( v0013700-92 ).

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, дослідити всі обставини справи та вирішити справу у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання "Лазур" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2004 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2004 р. у справі N 15/25-04-538 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий О.С.Удовиченко

Судді І.Ю.Панова М.І.Хандурін