Про стягнення 405461,97 грн.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.04.2003 N 6/502

Розглянувши на спільному засіданні колегій суддів касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2002 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до відкритого акціонерного товариства "Донцемент" про стягнення 405461,97 грн., встановив:

25 липня 2002 року відкрите акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Донцемент" про стягнення 405461,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач не виконав зобов'язань за договором поставки продукції N 291-1/453 від 21.01.99 в частині оплати поставленої продукції на суму 294239,46 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ухвалою арбітражного суду Донецької області від 11.12.2000 року було порушено справу про банкрутство ВАТ "Донцемент", про що в газеті "Голос України" від 20.01.2001 року була відповідна публікація. Однак позивач у встановлений законом місячний строк не подав заяву про визнання його кредитором, тому заборгованість вважається погашеною відповідно до п. 5 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон).

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.09.2002 року позов задоволено та стягнуто з ВАТ "Донцемент" на користь ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" суму основного боргу в розмірі 294239,46 грн., індекс інфляції у розмірі 90625,75 грн. та 3% річних у розмірі 20596,76 грн. Суд виходив з того, що стаття 31 Закону ( 2343-12 ) визначає черговість задоволення вимог кредиторів, які затверджені у реєстрі кредиторів у справі про банкрутство і не стосується тих кредиторів, які звернулись з майновим спором до господарського суду. Суд також зазначив, що станом на 27.12.2001 року Закон не передбачав, що грошові вимоги кредиторів, не заявлені у встановлений термін, вважаються погашеними.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2002 року скасовано рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2002 року з посиланням на неправильне застосування господарським судом ст. ст. 11, 14, 31 Закону ( 2343-12 ).

06.03.2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 03.12.2002 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідач, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України ґрунтував свою постанову тим, що грошові вимоги кредитора, заявлені поза терміном, визначеним ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), а тому вони не розглядаються і вважаються погашеними.

З таким висновком погодитись не можна, тому що під терміном "погашені вимоги кредиторів", зазначеному у ст. 1 Закону ( 2343-12 ), визначено як задоволення вимог кредитора, вимоги щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язань іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

У редакції ч. 1 ст. 14 Закону ( 2343-12 ), що була чинною до внесення змін Законом України від 07.03.2002 року N 3088-III ( 3088-14 ), встановлювався не присікальний строк для звернення кредиторів до суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника, і з пропуском цього строку не пов'язував настання такого наслідку як припинення нездійсненого права або невиконаного обов'язку.

Посилання касаційного суду на частину 5 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) про те, що вимоги заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, зроблено без аналізу зазначеної норми з іншими нормами цього Закону.

Законом ( 2343-12 ) передбачено застосування до боржника таких судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута, які здійснюються за правилами, визначеними цим законом. Стаття 31 вміщена у розділі III "Ліквідаційна процедура". Вищий господарський суд України не врахував, що провадження у справі N 24/241-Б про банкрутство ВАТ "Донцемент" припинено ухвалою господарського суду Донецької області від 27.12.2001 року у зв'язку із затвердженням мирової угоди.

Платоспроможність боржника відновлена, тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув позов по суті і до майнових відносин застосував норми Цивільного кодексу (1540-06 ).

Неправильне застосування касаційним судом положень Закону ( 2343-12 ) призвело до неправильного скасування рішення суду першої інстанції.

Не має й інших підстав для скасування рішення суду.

Господарським судом встановлено, що за умовами договору N 291-1/453 від 21.01.99 року (п. 9) ВАТ "Донцемент" за поставлену на його склад продукцію у зазначений термін свої зобов'язання не виконав і кошти не сплатив, тому суд правильно до відносин сторін застосував ст. 161, 162 та 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а скасоване законне рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України - ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2002 року скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2002 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.