Про визнання недійсним договору

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.03.2003 Справа N 20/459

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі <...>:

за участю представників:

Акціонерного товариства "Банк Велес" - Дриги С.В.,

СП "НВЦ "Інформатика" - Татаренка В.М., Ткача І.В.,

розглянувши касаційну скаргу Спільного Українсько-Російсько-Болгарського підприємства "Науково-виробничий центр "Інформатика" (далі - СП "НВЦ "Інформатика") на постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. у справі за позовом акціонерного товариства "Банк Велес" до СП "НВЦ "Інформатика" про визнання недійсним договору та стягнення 170350,38 гри., встановила:

У вересні 2001 р. акціонерне товариство "Банк Велес" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору N 33-вд про виконання функцій доміциліата від 15.02.2001 р., укладеного між позивачем та СП "НВЦ "Інформатика". Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неправомірно одержаних коштів і компенсацію понесених витрат на загальну суму 170350,38 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.11.2001 р. провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ). Ухвала мотивована тим, що сторони не досягли згоди за всіма істотними умовами договору, тому договір N 33-вд від 15.02.2001 р. повинен вважатися неукладеним. Наведене, на думку суду, обумовлює відсутність предмета спору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2002 р. зазначену ухвалу скасовано з тих мотивів, що сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами оспорюваного договору. Справа направлена до господарського суду м. Києва для розгляду по суті.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2002 р. скасована, ухвала господарського суду м. Києва від 25.11.2001 р. залишена без змін.

Постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку обставинам справи та зроблено посилання на доводи суду першої інстанції.

6 лютого 2003 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою СП "НВЦ "Інформатика", у якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2002 р. та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Вищого господарського суду України з питань застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що договір N 33-вд про виконання функцій доміциліата від 15.02.2001 р. має складний комплексний характер та містить умови, які регулюють два види правовідносин (про виконання функцій доміциліата та депозитні).

Проте касаційний суд не звернув уваги на те, що, всупереч наведеній обставині, суд першої інстанції встановив відсутність істотних умов для договору про депозитний вклад та визнав неукладеним весь договір, не дослідивши наявність істотних умов для договору виконання функцій доміциліата.

Особливості ж договорів про виконання функцій доміциліата, як було обгрунтовано встановлено судом апеляційної інстанції, передбачені у Положенні про операції банків з векселями, затвердженому Постановою Правління Національного банку України від 28 травня 1999 року N 258 ( v0258500-99 )

Пункт 2 глави 2 розділу 1 Положення ( v0653500-99 ) містить визначення термінів "доміциляція", "доміцильований вексель", "доміциліат", "доміциліант" та ін.

Так, доміциляція - це призначення за векселем особливого місця платежу, відмінного від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули. При складанні векселя векселедавець може зазначити не тільки особливе місце платежу, а й особу, яка оплатить вексель у місці доміциляції.

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі, відповідно до вимог п. 4 гл. 2 р. 8 Положення ( v0653500-99 ), може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.

Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та (або) визначених векселів.

За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду.

Згідно з п. 5 гл. 2 р. 8 Положення ( v0653500-99 ), довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат здійснює платіж за векселем законному векселедержателю.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені за вимогою довірителя на його поточний рахунок.

Отже, виходячи з викладеного, слід погодитися з правовим висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір N 33-вд про виконання функцій доміциліата від 15.02.2001 р. містить усі умови, необхідні для договорів даного виду, а отже, відповідно до положень ст. 153 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) цей договір вважається укладеним.

Окрім наведеного, Вищим господарським судом України не було враховано допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме: ним не розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача неправомірно одержаних коштів і компенсацію понесених витрат.

Отже, постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. підлягає скасуванню як така, що ухвалена з порушенням вимог матеріального та процесуального права. У свою чергу, обгрунтованість та законність постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2002 р. є підставою для залишення її у силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова палата ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу СП "НВЦ "Інформатика" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2002 р. скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2002 р. залишити у силі. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.