Про стягнення збитків

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.03.2002 N 8/406(02/083)

Розглянувши справу за позовом казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" до Міністерства оборони України про стягнення збитків за касаційною скаргою казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на постанову Вищого господарського суду України від 5 грудня 2001 року N 8/406, ВСТАНОВИВ:

2 серпня 2001 року казенним підприємством "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" у господарському суді пред'явлено позов до Міністерства оборони України про відшкодування збитків.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що Міністерство оборони України несвоєчасно розрахувалось з позивачем по державному оборонному замовленню, чим останньому спричинено збитки.

Міністерством оборони України позов не визнано з тих мотивів, що роботи по державному оборонному замовленню виконані не в повному обсязі, а висновок військового представництва не є достатньою умовою для оплати виставлених виконавцем робіт рахунків.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10 вересня 2001 року позов задоволено з тих мотивів, що Міністерством оборони України несвоєчасно проведені розрахунки з позивачем за виконану роботу по державному оборонному замовленню, чим останньому завдані збитки.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 грудня 2001 року вказане рішення змінене з тих мотивів, що розрахунок індексу інфляції слід здійснювати за період з 01.11.99 року по 01.08.2001 року, а передбачені в статті 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) 3 % за своєю правовою природою є неустойкою, в зв'язку з чим до них застосовуються правила про скорочені строки позовної давності.

28 лютого 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 5 грудня 2001 року. Скарга мотивується різним застосуванням Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону при розгляді аналогічних справ.

Представник казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" в судовому засіданні висловився на підтримку касаційної скарги, представники Міністерства оборони України також просили ухвалені по справі рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами при її розгляді, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, господарський суд м. Києва виходив з того, що зобов'язання по відшкодуванню збитків в даному випадку виникли на підставі статті 440 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

Разом з тим, за змістом статті 440 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), вказана норма застосовується коли зобов'язання по відшкодуванню шкоди виникли з позадоговірних відносин. В даному випадку зобов'язання виникли з договору про державне оборонне замовлення.

Змінюючи рішення господарського суду м. Києва від 10 вересня 2001 року Вищий господарський суд України вказаної помилки суду не усунув, а виходив з того, що передбачені статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) три відсотка річних за своєю природою є неустойкою, в зв'язку з чим до них застосовуються правила про скорочені строки позовної давності, передбачені статтею 72 Цивільного кодексу.

Проте з такими висновками не можна погодитись.

Відповідно до статті 72 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) скорочені строки давністю тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки.

В даній справі, позивачем були заявлені вимоги про стягнення трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання відповідно до вимог статті 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).

За своєю правовою природою стягнення, передбачені статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), не є тотожними неустойці.

Вказане витікає з наступного.

Стягнення неустойки є самостійним способом захисту цивільних прав, передбаченим статтею 6 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), відповідно до статті 178 Цивільного кодексу є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань.

Як вказано в статті 179 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання Законом неустойка визначена у формах штрафу та пені.

З визначення неустойки, яке наведене у вказаній нормі, слідує, що неустойка як вид забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань застосовується не тільки у випадках прострочення виконання зобов'язання, а і при їх неналежному виконанню.

В той час, три відсотки річних, передбачені статтею 214 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), стягуються лише при простроченні виконання грошового зобов'язання. Ця норма передбачає спеціальну відповідальність, яка не ототожнюється з неустойкою і не відноситься до передбачених ст. 178 ЦК видів забезпечення виконання зобов'язань.

Тому поширення на вимоги про стягнення річних, передбачених ст. 214 ЦК ( 1540-06 ), скорочених строків позовної давності є необґрунтованим.

За таких обставин, ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи слід повно та всебічно перевірити всі обставини по справі, дати їм належну правову оцінку та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111-17, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 грудня 2001 року N 8/406 ( n0015600-01, n0026600-01 ) та рішення господарського суду м. Києва від 10 вересня 2001 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

"Бізнес: законодавство та практика", N 2, 2004 р.