Про визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2004 Справа N 12/330-11/495-15/287

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>

за участі представників <...>

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія" на постанову Вищого господарського суду України від 20 травня 2004 р. у справі N 12/330-11/495-15/287 за позовом закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія" про визнання договору оренди та додаткової угоди до нього недійсними, ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2001 р. закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - ЗАТ "Укртатнафта") пред'явило в господарському суді позов до закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія" (далі - ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія") про визнання договору оренди недійсним.

Вказувало, що 18 травня 2001 р. за N 595/8 між ЗАТ "Укртатнафта" та ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" було укладено договір оренди, за умовами якого відповідач прийняв в оренду комплекс технологічних установок ЗАТ "Укртатнафта" в складі виробництва N 3.

Посилаючись на те, що зазначений договір було укладено без попередньої згоди Антимонопольного комітету України, чим було порушено вимоги ст. 15 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), а також на те, що угоду було укладено всупереч меті створення та інтересам діяльності товариства, просив на підставах статей 48, 50 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) задовольнити позов.

У подальшому, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), позивач збільшив розмір позовних вимог і просив визнати недійсною додаткову угоду від 19 травня 2001 р., укладену до вказаного договору оренди з посиланням на те, що з боку ЗАТ "Укртатнафта" документи було підписано посадовими особами з перевищенням наданих їм повноважень, договір оренди укладено без погодження з органами державного пожежного нагляду, строк дії оренди перевищує строк амортизації технологічних установок, укладання спірних угод є наслідком зловмисної угоди сторін та суперечить статутним цілям діяльності товариства.

Відповідач позов не визнав.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Полтавської області від 12 листопада 2003 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р., позов задоволено та визнано недійсним договір оренди на підставі ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) у зв'язку з невідповідністю договору вимогам ч. 3 ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ).

Постановою Вищого господарського суду України від 20 травня 2004 р. зазначені рішення залишено без змін.

Ухвалою від 22 липня 2004 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою ЗАТ "Кременчуцька нафтова компанія" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 травня 2004 р. з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України і Вищого господарського суду України з питань застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, і розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши і матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

При ухваленні оскаржуваної постанови Вищий господарський суд України дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної постанови і, відповідно, - рішення суду першої інстанції про те, що укладений сторонами договір оренди N 595/8 від 18 травня 2001 р. є недійсним, оскільки суперечить вимогам ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ).

Із зазначеним висновком суду погодитись не можна.

Як вбачається зі змісту ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ), в ній врегульовуються питання дотримання вимог пожежної безпеки при проектуванні, будівництві та реконструкції об'єктів виробничого та іншого призначення.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, заборона оренди будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду стосується лише періоду введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, житлових та інших об'єктів, впровадження нових технологій.

Предметом оспорюваного договору оренди N 595/8 від 18 травня 2001 р. був комплекс технологічних установок, який не належить до категорії об'єктів, перелічених у ст. 10 Закону України "Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ).

Висновок Вищого господарського суду про неможливість передачі майна позивача в оренду в період дії рішення загальних зборів акціонерів про запровадження мораторію на рух активів товариства не можна прийняти до уваги, оскільки зроблений він в порушення вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ). У визнанні угоди недійсною на підставах, передбачених ст. 50 ЦК України ( 1540-06 ), судом першої інстанції було відмовлено з наведенням відповідних мотивів і судове рішення в цій частині сторони не оскаржували.

Оскільки помилкове застосування судами норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, всі ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Кременчуцька нафтова компанія" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 20 травня 2004 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2004 р., рішення господарського суду Полтавської області від 12 листопада 2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.