Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2006 Справа N 5/270

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.02.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Муравйов О.В. - головуючий,

Полянський А.Г., Коробенко Г.П.

за участю представників:

позивача: Синиченко Ю.В. - дов. від 16.04.2004 року N 1728

відповідача-1: Назарець І.П., дов. від 07.04.2006 року N 207/10

відповідача-2: Курбай О.В., дов. від 24.10.2006 року N 2

третьої особи: Курбай О.В., дов. від 24.10.2006 року N 2

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Г.В.В.

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 року

у справі N 5/270 Господарського суду Рівненської області

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Г.В.В.

до

- Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

- Відділення державного казначейства у Сарненському районі Рівненської області

Третя особа - Головне управління державного казначейства України

про стягнення 136463 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.11.2006 року касаційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Г.В.В. була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 12 год. 20 хв. 28.11.2006 року.

28.11.2006 року, у зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, розгляд справи N 5/270 був перенесений на 12.12.2006 року, з відправкою сторонам та третій особі про це телеграм.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 11.12.2006 р. у зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, справа N 5/270, яка призначена до слухання на 12.12.2006 року, передана судді Муравйову О.В., як доповідачу в цій справі.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. у зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, для розгляду справи N 5/270 створена колегія суддів у наступному складі: Муравйов О.В. (головуючий), Полянський А.Г., Коробенко Г.П.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

За згодою сторін та третьої особи в судовому засіданні 12.12.2006 року було оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2004 року Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Г.В.В. звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області матеріальної шкоди у розмірі 136463 грн., у тому числі прямих збитків у розмірі 96000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що працівниками податкового органу було незаконно затримано автомобіль, в якому знаходився цукор-пісок, що належав позивачу, станом на день розгляду спору зазначений цукор-пісок позивачу повернутий не був, у результаті чого позивачем понесено збитки у розмірі 96000 грн. вартості цукру та 23600 грн. неодержаного доходу, а також збитки, спричинені знеціненням коштів внаслідок інфляції, в сумі 16863 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.03.2006 року (суддя Петухова М.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 року (судді: Юрченко Я.О. головуючий, Процик Т.С., Галушко Н.А.), у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, що саме він є власником цукру-піску, затриманого співробітниками податкової інспекції, оскільки договір купівлі-продажу зазначеного цукру-піску був визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, власник цукру-піску, який оформляв договір купівлі-продажу судом не встановлений.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Г.В.В. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2006 року, в якій просить постанову у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на час розгляду справи в касаційній інстанції суду надані не були, що, в силу положень статті 111-2 ГПК України ( 1798-12 ), не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Як встановлено господарськими судами, 14 липня 2001 року на автошляху Ковель-Київ в районі с. Кисоричі Рокитнівського району для перевірки вантажу були зупинені автомобіль КАМАЗ д.н.з. 026-02 АВ з причепом д.н.з 185-37 АА, яким керував водій Ярковський Є.В. та автомобіль КАМАЗ н.н.з 152-72 ТС з причепом д.н. 600-01 ХР, яким керував водій Лончин В.З.

Згідно наданих документів, вказаними автомобілями транспортувався цукор-пісок від МПП "Сервіс" м. Камянка-Бузька Львівської області для приватного підприємця Г.В.В. Супроводжував вантаж гр. Найда А.О., який надав перевіряючим договір N 118 від 12.07.2001 року та накладні N 178, N 179 від 13 липня 2001 року на відпуск МПП "Сервіс" для приватного підприємця Г.В.В. цукру-піску в кількості 40 тонн на суму 96 тис. грн., ксерокопію якісного посвідчення N 141 від 19.10.2000 р., виданого Радехівським цукровим заводом для ВАТ "Львівобленерго" на партію цукру в кількості 30500 кг.

При перевірці встановлено, що фактично на автомобілях знаходилось 41,6 тонни цукру-піску.

В своїх поясненнях водії Ярковський Є.В. та Лончин В.З. вказали, що автомобілі для перевезення цукру наймав гр. Найда А.О., а завантажувалися автомобілі у м. Львові з автомобілів КАМАЗ, державних номерних знаків яких вони не пам'ятають.

З врахуванням того, що партія цукру, що транспортувалась, була більшою ніж вказано в накладних та в якісному посвідчені, вантаж було затримано і весь цукор-пісок, а саме: 762 мішки цукру по 50 кг без маркування, 49 мішків цукру по 50 кг з етикетками ВАТ "Радехівський цукровий завод", 15 мішків цукру без маркування з механічними пошкодженнями мішкотари, було вилучено та передано на відповідальне збереження ЕТЦ "Професіонал".

Під час вилучення із залученням спеціалістів було проведено відбір проб цукру, на основі чого в лабораторії ВАТ "Радехівський цукровий завод" проведено лабораторне дослідження даного цукру.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, згідно висновку лабораторії ВАТ "Радехівський цукровий завод", цукор, що був вилучений з вказаних автомобілів з етикетками та без етикеток ідентичний і не є цукром, який виготовляється на ВАТ "Радехівський цукровий завод".

Згідно повідомлення Радехівського цукрового заводу етикетки, що знаходились на мішках з цукром, що був вилучений, не відповідають тим етикеткам, якими проводить маркування своєї продукції ВАТ "Радехівський цукровий завод".

Під час перевірки, експедитор Найда А.О. дав пояснення, що на прохання приватного підприємця Г.В.В., згідно доручення від 07.06.2001 року, він поїхав у м. Львів для отримання та транспортування цукру з м. Львова до м. Дніпропетровська, для чого найняв два автомобілі. Про місце завантаження його повідомив по мобільному телефону незнайомий громадянин на ім'я Ігор. Прибувши на вказане місце загрузки, вони завантажили 40 тонн цукру, після чого оформили та підписали договір.

Вищевказаний громадянин Ігор підписав договір і передав йому накладні за N 178 та N 179, завірені печаткою МПП "Сервіс", та якісне посвідчення N 119, а Найда А.О., в свою чергу, передав Ігорю за цукор 48 тис. грн. без будь-якого документального оформлення. Після чого цукор транспортувався у м. Дніпропетровськ. В своєму пояснені Г.В.В. підтвердив, що Найда А.О. діяв від його імені і був направлений у Львівську область для закупівлі цукру.

Місцевим судом встановлено, що згідно листа ТВПМ Кам'янсько-Бузької МДПІ від 17.07.2001 року МПП "Сервіс" (юр. адреса: м. Кам'янка-Бузька, вул. С.Бандери, 137), як суб'єкт підприємницької діяльності в органах державної виконавчої влади не зареєстроване, як платник податків в ДПІ на обліку не перебуває, вулиці, що має назву С.Бандери в м. Кам'янка-Бузька не існує.

Дані обставини та факти встановлені також рішенням Господарського суду Львівської області від 01.10-18.10.2002 року по справі N 5/1344-25/308, яким визнано недійсним договір N 118 від 12.07.2001 року, укладений між приватним підприємцем Г.В.В. та МПП "Сервіс", як такий що не відповідає вимогам закону. З рішення суду також вбачається, що згідно довідки Львівського обласного управління статистики від 23.09.2002 року за N 1323/20, МПП "Сервіс" (ідентифікаційний код 20811675) від 13.02.2001 року, виключено з ЄДРПОУ по Львівській області до укладення спірної угоди. Оскільки МПП "Сервіс" не зареєстроване органом державної реєстрації, не перебуває на обліку в ДПІ, тому не мало право укладати договір N 118 так як не було правоздатною юридичною особою.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.10-18.10.2002 року по справі N 5/1344-25/308 залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2003 р. і набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки договір, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, визнаний недійсним, у позивача відсутні правові підстави стверджувати про те, що вилучений товар був отриманий ним у власність на підставі цього договору, а тому і безпідставні вимоги про відшкодування збитків, пов'язаних з його вилученням.

Згідно акту товарознавчого дослідження N 249 від 24.07.2001 р. складеного експертом ППФ "Україна-сервіс" вилучений цукор зберігається при підвищеній вологості. В зв'язку з неможливістю забезпечити відповідні умови зберігання, товар підлягає терміновій реалізації.

За розпорядженням начальника Сарненського МГВПМ N 7 від 26.07.2001 року, вилучений цукор було реалізовано через товарно-майнову біржу "Прайс", відповідно до вимог "Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N 1340 ( 1340-98-п ) від 25.08.1998 р. Після реалізації цукру, кошти в сумі 74617,52 грн. зараховано до державного бюджету України, решта зараховано в якості винагороди ЕТЦ "Професіонал".

Відповідно ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ), право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 12 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) встановлено, що громадянин набуває право власності на майно, одержане внаслідок угод не заборонених законом.

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), який діяв на момент укладання угоди N 118 визначено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст.ст. 224, 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ), який діяв на момент виникнення правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна належить власникові.

Пунктами 2, 4 ст. 3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" ( 758-14 ) (в редакції, що діяла на момент вилучення цукру) передбачено, що оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Кількість ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується.

До того ж, суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють роздрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини" ( 771/97-ВР ) (в редакції, що діяла на момент вилучення цукру) якою, зокрема, встановлено, що будь-який харчовий продукт (крім виготовленого для особистого споживання), продовольча сировина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реалізацію, реалізовані або використані іншим чином без документального підтвердження їх якості та безпеки.

Як вірно встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є:

1) сертифікат відповідності;

2) Державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

3) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;

4) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.

Статтею 22 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини" ( 771/97-ВР ) (в редакції, що діяла на момент вилучення цукру) встановлено, що вилученню з обігу підлягають неякісні, небезпечні, фальсифіковані, неправильно марковані харчові продукти, ті харчові продукти, які не отримали позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та сертифіката відповідності або строк придатності до споживання яких закінчився, а також харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали, на які відсутні документи, що підтверджують їхню якість та безпеку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з апеляційною інстанцією в тому, що, в порушення пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 ( z0128-98 ) від 14.10.1997 р. (в редакції, що діяла на момент перевезення), при перевезенні цукру були відсутні основні та додаткові документи, без яких перевезення не допускається, а саме: товарно-транспортні накладні, подорожні листи, сертифікат відповідності на цукор або висновок санітарно-гігієнічної експертизи.

Згідно п.23 ст. 11 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ), міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку.

По договору N 118 підприємець Г.В.В. зобов'язався провести оплату купленого цукру через 10 днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів на рахунок МПП "Сервіс". Із письмового пояснення Найди А.О. вбачається, що розрахунок проведено готівкою, проте, що визнається касаційною інстанцією, докази проведення такого розрахунку за отриманий цукор-пісок ним, ані перевіряючим, ані судовим органам не надано. Відсутність прибуткового касового ордеру пояснює тим, що такий продавцем взагалі не видавався. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) та Порядку ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Національного банку України N 228 ( v0228500-95 ) від 02.02.1995 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Розрахунки готівкою підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами мають проводитися з оформленням, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, договору.

Доказів перерахування коштів на рахунок МПП "Сервіс", а також передачі коштів власнику цукру-піску, представник позивача не представив.

Колегія суддів Вищого господарського суду України визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що пояснення Найди А.О. суперечить умовам договору N 118 який був ним підписаний. Тому квитанція до прибуткового касового ордера серія 02ББ N 983044 від 13 липня 2001 року, згідно якої МПП "Сервіс" прийняло від Найда А.А. за цукор-пісок дев'яносто шість тисяч грн., правомірно відхилено апеляційним господарським судом як доказ по справі, оскільки суперечить поясненню Найди А.О., яке було надано ним при проведенні перевірки. Крім того, надана квитанція була оформлена значно пізніше, що підтверджується тим, що на час винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 липня 2001 року про неї не було відомо ст. о/у Сарненського МГВПМ капітану податкової міліції Баранову С.Ю., який вів розслідування по даній справі і відповідно позивач мав право повідомити про наявність квитанції своєчасно.

Крім того, згідно вказаної квитанції позивач проплатив за цукор пісок 96 тис грн. МПП "Сервіс", яке, з чим погоджується касаційна інстанція, не було власником цукру, так як на час укладення договору МПП "Сервіс" взагалі не існувало як юридичної особи.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає, що господарські суди дійшли вірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Що стосується інших доводів, викладених Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Г.В.В. в касаційній скарзі, то вони зводяться до переоцінки встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи. Тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскільки встановлення фактичних обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції, доводи заявника касаційної скарги щодо переоцінки наявних у справі доказів колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються.

На підставі викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду 31.08.2006 року в даному випадку не існує, а тому касаційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Г.В.В. задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Г.В.В. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду 31.08.2006 року по справі N 5/270 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В.Муравйов

Судді А.Г.Полянський Г.П.Коробенко