Судовий розгляд спорів, пов'язаних з розрахунками у зовнішньоекономічних контрактах

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА Іменем України

23.01.2004 Справа N 28/261

Судовий розгляд спорів, пов'язаних з розрахунками у зовнішньоекономічних контрактах

Вищий господарський суд України, розглянувши касаційну скаргу СДШ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2003 р. у справі N 28/261 за позовом ДК "Г" до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.07.2003 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2003 р., позов задоволено: податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 23.08.2002 р., від 24.10.2002 р., від 02.01.2003 р. та від 03.03.2003 р. про визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем з пені, нарахованої на суму 219 562 272,2 гри. на підставі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), визнані недійсними.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до актів взаємозаліку зустрічних однорідних вимог від 29.03.2000 р., від 27.04.2000 р., від 29.05.2000 р. та від 05.07.2000 р. зобов'язання АТ "О" перед ДК "Г" щодо сплати заборгованості на суму 67 147 985,00 дол. США за газ природний, поставлений позивачем за контрактом N 99/17 від 13.01.2000 р. на підставі ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) (в редакції від 18.07.1963 р.) були припинені, у зв'язку з чим доводи відповідача про порушення позивачем встановленого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), як підстави для нарахування оспорюваної суми пені, не є обгрунтованими.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 2 ЦК України ( 1540-06 ) (в редакції від 18.07.1963 р.) та ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ).

Заслухавши представників відповідача, підтримавших касаційну скаргу, та заперечення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) оцінка доказів господарським судом повинна грунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи.

Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) та актів взаємозаліку зустрічних однорідних вимог від 29.03.2000 р., від 27.04.2000 р., від 29.05.2000 р. та від 05.07.2000 р., підписаних ДК "Г" та АТ "О", припинилися взаємні грошові зобов'язання цих юридичних осіб на суму 67 147 985,00 дол. США, що виникли з контракту N 99/17 від 13.01.2000 р., укладеного між ними, та договорів цесії N 0099/16 від 23.03.2000 р., N 0099/16-1 від 25.04.2000 р., N 0099/16-2 від 25.05.2000 р., N 0099/16-3 від 26.06.2000 р., укладених між компанією "Е" та АТ "О", а також з договору поруки N 10/16-846 від 24.08.200 р., укладеного між ДК "Г" і АТ "О".

При цьому господарський суд також виходив з того, що права і обов'язки сторін за вказаними зовнішньоекономічними договорами регулюються матеріальним правом України, у зв'язку з цим припинення зобов'язань шляхом взаємозаліку є правомірним.

За змістом ст. 217 ЦК України ( 1540-06 ) в редакції від 18.07.1963 р. припинення зобов'язань у визначений цією статтею спосіб передбачає дійсність зустрічної однорідної вимоги, яка підлягає зарахуванню та строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Суд встановив, що на припинення зобов'язання АТ "О" перед позивачем за контрактом N 99/17 від 13.01.2000 р., зараховувалась грошова вимога АТ "О" до позивача, що випливала з контракту N 99/16 від 13.01.2000 р., право якої до АТ "О" перейшло від кредитора позивача компанії "Е" на підставі договорів цесії.

Разом з тим, із змісту п.11.5 контракту N 99/16 від 13.01.2000 р. вбачається, що сторони не можуть передавати свої права і обов'язки за цим договором без письмової згоди іншої сторони. Будь-які докази про дотримання цієї умови контракту компанією "Е" у справі відсутні, обставини щодо письмової згоди позивача на уступку вимоги до нього судом не встановлені, правова оцінка наслідків такої уступки не дана.

Крім того, з матеріалів справи, зокрема, з копії акту N 2301-054 від 22.07.2002 р. про результати перевірки позивача, вбачається, що сума пені за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями нарахована позивачу за несвоєчасне надходження валютної виручки на суму 41048,99 дол. США з прострочкою на 130 днів (з 26.06.2000 р. по 02.11.2000 р.) та за ненадходження валютної виручки на суму 67 147 980,00 дол. США за контрактом N 99/17 від 13.01.2000 р.

Як зазначено вище, суд виходив з того, що вся заборгованість АТ "О" перед позивачем була погашена зарахуванням, у зв'язку з чим вважав доводи відповідача про надходження валютної виручки на суму 41048,99 дол. США з порушенням законодавчо встановленого строк, необгрунтованими.

Однак, такий висновок суду зроблений без надання будь-якої оцінки акту заліку зустрічних однорідних вимог від 02.09.2000 р., підписаного між позивачем і АТ "О", згідно з п.4 якого заборгованість останнього перед позивачем за контрактом N 99/17 від 13.01.2000 р. на суму 154 41 048,99 дол. США підлягала погашенню шляхом сплати грошових коштів.

Не знайшли належної оцінки в рішенні місцевого та в постанові апеляційного господарських судів і пояснення позивача від 10.06.2003 р., з яких вбачається, що грошові кошти на суму 41 048,99 дол. США за газ, поставлений ним у травні 2000 р., надійшли на його рахунок від АТ "О" 02.11.2000 р., тоді як за визнанням самого позивача 90-денний термін для зарахування виручки за вказану поставку газу на його рахунок починав перебіг з 10.07.2000 р., тобто з дати закінчення митного оформлення за ВМД і закінчувався 08.10.2000 р.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Даючи правову оцінку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, суду першої інстанції слід, зокрема, з'ясувати, чи є пеня, нарахована за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, податковим зобов'язанням позивача відповідно до чинного законодавства, зокрема, ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), п.1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та чи відповідає цьому Закону поширення оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями на нараховану суму пені його вимог щодо граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, та наслідків такої несплати.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до абз. 5 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) податкові органи наділені повноваженнями щодо нарахування та стягнення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а п.2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. N 253 ( z0567-01 ) (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом ДПА України від 11.03.2002 р. N 98) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 р. за N 567/5758, податкове повідомлення-рішення визначено як рішення керівника податкового органу (його заступника) про обов'язок платника податків сплатити, зокрема, суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій, в тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При наявності визначених законом повноважень та, при відсутності законодавчо встановлених вимог до форми рішення, яким такі повноваження реалізуються компетентним органом, є підстави для висновку про правомірність встановлення такої форми самим компетентним органом по обов'язковій відповідності змісту рішення вимогам закону.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, п.3 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СДПІ у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2003 р., рішення господарського суду м. Києва від 03.07.2003 р., а справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.