Тип: Постанова
№ 12/250
Дата: 27 травня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20-27.05.2004 Справа N 12/250
(ухвалою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.04 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області
на постанову від 9 грудня 2003 р. Львівського апеляційного Господарського суду
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" Філія "Магістральні нафтопроводи "Дружба"
до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача - Солтис Т.П. дов. N 11/12
від відповідача - Сміховський М.М. дов. від 31.12.03
У справі оголошувалась перерва до 27 травня 2004 року.
Відкритим акціонерним товариством "Укртранснафта" Філія "Магістральні нафтопроводи "Дружба" у липні 2003 р. заявлений позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Рівненському районі Рівненської області від 14.07.2003 р. N 0003431550/0, 0003441550/0, N 0003451550/0. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 8, 9 та 92 Земельного кодексу України ( 2768-14 ), через неправомірне донарахування позивачеві земельного податку, з огляду на те, що земельна ділянка бази відпочинку "Сосновий бір", надана позивачеві у постійне користування.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 серпня 2003 р., ухваленим суддею Шарапа В.М., позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Рівненському районі Рівненської області від 14.07.2003 р. N 0003431550/0, 0003441550/0, N 0003451550/0 задоволені в повному обсязі. Рішення господарського суду вмотивоване тим, що донарахування позивачеві податку на землю є неправомірним через порушення при донарахуванні вимог статті 9 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) та доведеність матеріалами справи того факту, що земельна ділянка бази відпочинку "Сосновий бір" перебуває у постійному користуванні позивача. Окрім цього, суд з огляду на приписи частини 2 статті 5 Закону України "Про плату за землю" дійшов висновку про неправомірне застосування фінансових санкцій до бази відпочинку "Сосновий бір", який є структурним підрозділом позивача і тому не має прав юридичної особи.
Львівський апеляційний господарський суд у складі: головуючого Процика Т.С., суддів Кузя В.Л., Юрченка Я.О. постановою від 9 грудня 2003 р залишив перевірене рішення Господарського суду Рівненської області без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області без задоволення.
Державна податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області вважає, що рішення і постанова апеляційного господарського суду прийняті з порушенням матеріального права. Просить Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у справі і відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог.
Податкова служба обґрунтовує касаційну скаргу приписами статті 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), відповідно до вимог якої використання землі в Україні є платним. Зауважує на положеннях статей 47-49 Земельного кодексу України ( 2768-14 ), якими визначено поняття землі, що відноситься до оздоровчого призначення. При цьому ДПІ наголошує на тому, що згаданий Кодекс не встановлює, у яке користування (постійне чи тимчасове) надаються ці землі, проте плата за землю встановлюється залежно від цільового призначення земельних ділянок.
Окрім цього, податкова служба посилається на те, що судом безпідставно застосовані до спірних правовідносин положення частини 2 статі 5 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), з огляду на які суди дійшли висновку, що землекористувачем є позивач. ДПІ, посилаючись на приписи статті 30 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) та статті 15 Закону України "Про плату за землю" наголошує на тому, що фактичним користувачем на земельній ділянці є база відпочинку "Сосновий бір".
Відкритим акціонерним товариством "Укртранснафта" Філія "Магістральні нафтопроводи "Дружба" відзив на касаційну скаргу не надісланий.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представника Державної податкової інспекції у Рівненському районі, який підтримав касаційну скаргу і заперечення представника позивача, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки Львівським апеляційним господарським судом, Вищий господарський суд України відзначає наступне.
Господарськими місцевим і апеляційним судами встановлено, що податковими повідомленнями-рішеннями від 14.07.2003 р. N 0003431550/0, 0003441550/0, N 0003451550/0 ДПІ у Рівненському районі Рівненської області базі відпочинку "Сосновий бір" донараховано до сплати за 2001 рік земельного податку 18 248,8 грн. і 912,44 грн. санкцій за його несплату; за 2002 рік - земельного податку 18 611 грн. і 930,55 грн. санкцій; за 2003 рік - 18 614 грн. земельного податку та 930,7 грн. за його несплату. Водночас встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що база відпочинку не має прав юридичної особи та є структурним підрозділом ВАТ "Укртранснафта" філія "Магістральні нафтопроводи "Дружба".
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) в редакції Закону від 19 вересня 1996 року за N 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (із змінами і доповненнями), який є Законом, що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо оподаткування, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. Статтею 1 цього Закону визначено, що термін податок вживається в значенні: обов'язковий платіж, який справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про плату за землю" суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
За змістом статей Земельного кодексу України ( 2768-14 ) в редакції, чинній до 01.01.2002, необхідною ознакою статусу власника земельної ділянки чи землекористувача є правоздатність, яка визнається за громадянином чи юридичною особою. Земельний кодекс України (N 2768-III від 25.10.01) також визначає суб'єктами відповідальності юридичну і фізичну особу. Те, що громадянин і юридична особа є суб'єктами плати за землю, випливає і із змісту статті 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ). Саме платники, статтею 26 цього Закону, визначені як суб'єкти відповідальності за порушення його положень. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) з наступними змінами платниками податків є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, на яких згідно законам покладений обов'язок утримувати та/або сплачувати податки, збори і штрафні санкції. Пунктом 17.1 статті 17 цього Закону передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків.
Частиною 2 статті 5 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) обов'язок сплачувати земельний податок покладений на громадянина або юридичну особу. Оскільки чинним законодавством на відокремлений структурний підрозділ юридичної особи такий обов'язок не покладений, база відпочинку "Сосновий бір" не може бути суб'єктом відповідальності за порушення податкового законодавства у зв'язку з несплатою цього податку, незалежно від обсягу її повноважень, визначених у відповідному положенні. Наведені мотиви спростовують доводи касаційної скарги та унеможливлюють висновок про відповідність актів податкової служби приписам згаданого законодавства.
За таких обставин і саме з наведених у цій постанові мотивів, рішення місцевого і постанова апеляційного судів залишаються без змін по суті.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) Вищий Господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 серпня 2003 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 року у справі N 12/250 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення.