Тип: Постанова
№ 31/245
Дата: 18 травня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 31/245
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Транс Сервіс"
на рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2004 року
у справі N 31/245 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Львівкабель"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Транс Сервіс"
про стягнення 12 557,30 грн.
за участю представників:
ПП "ВКФ "Львівкабель" - не з'явилися
ТОВ "Логістик транс сервіс" - не з'явилися
ВСТАНОВИЛА:
Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Львівкабель" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Транс Сервіс" 12557,30 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, у т.ч. 6364 грн. основної заборгованості, 165,70 грн. в рахунок трьох процентів річних, 5727,60 грн. пені. Крім того, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача понесені ним витрати у суми 300 грн., пов'язані з оплатою послуг адвоката (а.с.3-4).
Відповідач у справі - ТОВ "Логістик Транс Сервіс" у відзиві заявлені позовні вимоги відхилило, вказуючи на те, що позивачем пропущено строк позовної давності (а.с.99-101).
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.01.2004 р. заявлені вимоги задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 6364 грн. основної заборгованості, 165,70 грн. в рахунок трьох процентів річних; в іншій частині позову відмовлено (а.с.105-108).
Прийняте судом рішення в частині задоволення заявлених вимог мотивовано тим, що:
- відповідач в установлений строк не виконав у повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, допустивши заборгованість у сумі 6364 грн.;
- ТОВ "Логістик Транс Сервіс" як особа, що прострочила виконання грошового зобов'язання, повинна сплатити 165,70 грн. в рахунок трьох процентів річних.
В задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача пені судом першої інстанції відмовлено з тих підстав, що угодою сторін не встановлена така відповідальність.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Логістик Транс Сервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить його скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у позові.
У поданій касаційні скарзі скаржник посилається на неправильне застосування та помилкове не застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник стверджує, що:
- не підлягали застосуванню норми Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ), укладеної в Женеві 19.05.56 р., оскільки Україна у встановленому порядку не приєдналась до неї;
- безпідставно не застосовані ст.ст. 72, 366 ЦК УРСР ( 1540-06 ), які встановлюють шестимісячний строк позовної давності за цим позовом;
- в порушення вимог ст. 72 ЦК УРСР ( 1540-06 ), вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних задоволені у повному обсязі, без врахування скорочених строків позовної давності;
- не з'ясовані всі питання, які суд касаційної інстанції визнав такими, що підлягали встановленню, чим порушено ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 );
- помилково не застосовано ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ), відповідно до якої позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач не з'явився у судове засідання і його неявка перешкоджала вирішенню спору;
- спір в частині стягнення судових витрат переданий суду без дотримання досудового порядку врегулювання спорів.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Організація міжнародних перевезень автомобільним транспортом визначена розділом IV Закону України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ).
Відповідно до ст. 64 Закону ( 2344-14 ), міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких, або обидва, розташовані за межами території України.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону ( 2344-14 ), організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що фактично між сторонами у справі виникли зобов'язання з міжнародного перевезення вантажу, які зафіксовані у транспортному замовленні від 21.02.2002 р. N 14/1, що підписано сторонами.
Відповідно до умов транспортного замовлення, позивач у справі - ПП "Виробничо-комерційна фірма "Львівкабель" на замовлення відповідача - ТОВ "Логістик Транс Сервіс" здійснило перевезення вантажу за маршрутом м. Форст (Німеччина) - м. Київ (Україна) та доставило його вантажоотримувачу - ЗАТ "Київська трикотажна фабрика "Роза".
За умовами транспортного замовлення, відповідач у справі брав на себе зобов'язання протягом чотирнадцяти днів після надання оригінала (копії) CMR, рахунку, акта, податкової накладної оплатити вартість транспортних послуг, яке, як встановлено судом першої інстанції, ним у встановлений строк не виконано. Сума заборгованості за надані послуги становить 6364 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення прав позивача відповідачем, у зв'язку з несплатою коштів за надані послуги у встановлений строк.
Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевозками в закордонному сполученні, встановлюються транспортними статутами (кодексами) або міжнародними договорами.
Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ), яка підписана у Женеві 19.05.56 р., застосовується до договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце навантаження вантажу і місце доставки вантажу, зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймні одна є учасницею Конвенції.
Враховуючи, що місце навантаження вантажу - Німеччина, яка є учасницею Конвенції, висновок суду першої інстанції щодо застосування до взаємовідносин сторін її норм правильний, не зважаючи на те, що зазначена Конвенція Україною не ратифікована і Україна, у порядку, визначеному Віденською конвенцією про правонаступництво держав стосовно договорів ( 995_185 ), не стала правонаступницею щодо Женевської конвенції. Отже, посилання скаржника на неправильне застосування норм Конвенції до взаємовідносин сторін помилкове.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR A N 00181912, складеної 26.02.2002 р. (а.с.6), зазначено, що це перевезення, не дивлячись ні на які інші договори, виконується згідно з умовами Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) ( 995_234 ).
За змістом ст. 32 Конвенції ( 995_234 ), подання позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, здійсненних відповідно до Конвенції, може мати місце протягом одного року.
Враховуючи, що позов подано з дотриманням встановленого строку, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо захисту порушеного суб'єктивного матеріального права шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинному на момент вчинення правопорушення), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Отже, вимоги в частині стягнення трьох процентів річних обгрунтовані і вірно задоволені судом.
У задоволенні позову в частині стягнення пені правомірно відмовлено, оскільки сторонами у встановленій формі не укладено угоди щодо встановлення такої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
Так, в силу ст. 178 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинному на момент виникнення правовідносин), виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно договору або закону неустойкою.
Відповідно до ст. 180 ЦК УРСР ( 1540-06 ), угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі, недодержання якої тягне за собою недійсність такої угоди.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) безпідставні.
Зокрема, п.5 ч.1 зазначеної норми, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Отже, необхідною умовою для застосування зазначеної норми є наявність у сукупності двох обставин: неявка представника позивача; така неявка перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що неявка представника позивача не перешкоджала вирішенню спору по суті, у справі зібрано достатньо доказів для вирішення спору, суд першої інстанції вірно не застосував вказану норму.
Також не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника і на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору в частині відшкодування судових витрат, оскільки чинне законодавство взагалі не передбачає дотримання такого порядку саме щодо судових витрат.
Не заслуговують на увагу інші доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі.
Таким чином, рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2004 р. у цій справі прийняте у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2004 р. у справі N 31/245 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик транс сервіс" - без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М., Палій В.М.