Тип: Постанова
№ 18/191
Дата: 24 грудня 2002 р.
Статус: Не визначено
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
24.12.2002 N 18/191
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі: <...>
за участі представників
позивача: Єфіменко Л.І., Безусого П.Л., Макаренка О.І.,
відповідача; Богуліна О.Ю., Єльника П.Г., Шевченко Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт" (далі - ТОВ "Брайт") на постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2002 року справу N 18/191 ( v_191600-02 ) за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ВАТ "Укрнафта") до ТОВ "Брайт" про стягнення боргу за векселями в сумі 2 млн грн. ВСТАНОВИВ:
30 квітня 2002 року ВАТ "Укрнафта" пред'явлено в господарському суді позов до ТОВ "Брайт" про стягнення 2 млн грн. заборгованості.
Позовна вимога мотивована тим, що відповідач передав позивачу в порядку розрахунку за одержані нафтопродукти згідно з договором від 2 квітня 1998 року два прості векселі номінальною вартістю по 1 млн грн. кожний зі строком платежу "за пред'явленням", але не оплатив їх після пред'явлення до платежу.
Господарський суд м. Києва рішенням від 5 червня 2002 року позов задовольнив.
Вищий господарський суд України постановою від 22 жовтня 2002 року зазначене судове рішення залишив без зміни.
В касаційній скарзі ТОВ "Брайт" ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України. Касаційна скарга мотивується тим, що зобов'язання векселедавця по оплаті векселя зі строком платежу "за пред'явленням" безпосередньо залежить від факту пред'явлення до платежу оригіналу векселя, а не його копій, які не мають наслідком виникнення зобов'язання векселедавця щодо їх оплати. При цьому суди помилково застосували до спірних правовідносин Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ), який запроваджений Женевською конвенцією 1930 року, яка не набрала чинності на дату видачі векселів.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Брайт" 3 лютого 1999 року в оплату отриманих за договором купівлі-продажу N 23/345 від 2 квітня 1998 року паливно-мастильних матеріалів видало позивачу прості векселі N 3001311074 на суму 1 млн грн. та N 3001311075 на суму 1 млн грн. зі строком платежу "по пред'явленню". Позивач 10 жовтня 2001 року пред'явив векселі до оплати, але відповідач їх не оплатив, чим порушив вимоги статті 161 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) щодо обов'язковості виконання зобов'язань.
Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції і додатково вказав, що згідно зі статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) є безумовним.
Висновки судів є законними і обгрунтованими.
Доводи касаційної скарги про те, що до оплати пред'являлись не векселі, а їх копії, які не підлягають оплаті, суперечать встановленим судом першої інстанції фактам. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей, які б підтверджували ці посилання товариства "Брайт", чи давали підстави для сумніву в обгрунтованості вимог позивача по оплаті векселів.
Посилання ТОВ "Брайт" на те, що судами не врахований час набрання чинності для України Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ), не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень, оскільки відповідно до частини другої статті 216 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) векселі могли бути передані відповідачу тільки при їх оплаті. Без виконання зобов'язання боржник не може вимагати повернення боргового документа.
Тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайт" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2002 року ( v_191600-02 ) без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.