Про визнання недійсним договору застави

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2006 Справа N 16/134-05

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20.07.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Удовиченка О.С.

суддів: Панової І.Ю., Яценко О.В.

розглянувши касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення

на рішення господарського суду Харківської області від 27.09.2005 р.

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2005 р.

у справі N 16/134-05 господарського суду Харківської області

за позовом ВАТ "Харківський завод пластмас"

до Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

за участю ТОВ "Укрпінополіетилен" прокуратури Харківської області

про визнання недійсним договору застави

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Кубар М.М.

відповідача: Негребецький В.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.09.2005 р. (суддя Здоровко Л.М.) у справі N 16/134-05 позов відкритого акціонерного товариства "Харківський завод пластмас" (далі - Позивач) задоволено повністю, визнано недійсним договір застави від 17.12.1997 р. укладений між Позивачем та Харківським відділенням Державного інноваційного фонду України (далі - Відповідач).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого Гагіна М.В., суддів Білоконь Н.Д., Фоміної В.О.) від 23.11.2005 р. зазначене рішення залишено без змін, а апеляційна скарга Відповідача без задоволення.

Постанова мотивована тим, що у відповідності з матеріалами справи спірний договір застави частково виконаний, частина заставленого майна реалізована виконавчою службою в примусовому порядку, кошти направлені на погашення вимог Відповідача, а при виконанні договору застави Позивач, перебуваючи в стадії ліквідації, одночасно несе збитки, які вимагатимуть понесення додаткових витрат, необхідних для стягнення коштів з третьої особи, тому, на думку суду апеляційної інстанції, господарський суд Харківської області, керуючись ст.ст. 17 та 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон N 2343), дійшов вірного висновку щодо визнання даного договору застави недійсним на майбутнє.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 27.09.2005 р. та прийнятою постановою суду апеляційної інстанції від 23.11.2005 р., Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 27.09.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2005 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким Позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 36, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ст. 191 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України), ст.ст. 11, 13 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (далі - Закон N 2654), ч. 2 ст. 17 і п. 1 ст. 25 Закону N 2343 ( 2343-12 ).

У судовому засіданні 16.05.2006 р. судом, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), оголошено перерву до 23.05.2006 р. о 13 год. 00 хв.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 N 11 ( v0011700-76 ) із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 року N 4, від 25.12.1992 року N 13 ( v0013700-92 ), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, рішення та постанова суду першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам не відповідають.

Як встановили господарські суди, в забезпечення виконання третьою особою зобов'язань по інноваційному договору від 17.12.1997 р. N 6397-28/53, укладеного між Відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпінополіетилен" (далі - ТОВ "Укрпінополіетилен"), між Позивачем та Відповідачем 25.11.1997 р. був укладений договір застави.

Скаржник в своїй касаційній скарзі зазначає, що спірний договір застави укладено не 17.12.1997 р., а 25.11.1997 р., що підтверджується матеріалами справи, а отже строк позовної давності, у межах якого Позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, пропущений.

Згідно із ст. 13 Закону N 2654 ( 2654-12 ) (із змінами та доповненнями внесеними згідно із Законом України від 21.10.97 р. N 583/97-ВР ( 583/97-ВР ), у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Згідно із ст. 16 Закону N 2654 ( 2654-12 ) право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ), який набрав чинності 01.01.2004 р., правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що Позивачем був пропущений строк позовної давності, у межах якого Позивач міг звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, без поважних причин.

Визнаючи договір застави недійсним, суд першої інстанції посилався на ст.ст. 17, 25 Закону N 2343 ( 2343-12 ) та ст. 22 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) та дійшов висновку, що третя особа - ТОВ "Укрпінополіетилен" несе самостійну відповідальність як боржник перед відповідачем за отримані кошти за інноваційним договором, що, на думку суду, не перешкоджає Відповідачу стягнути безпосередньо з ТОВ "Укрпінополіетилен" суму боргу за зазначеним договором.

На думку суддів першої та апеляційної інстанцій, виконання Позивачем договору застави призведе до того, що в результаті звернення стягнення на заставлене майно за оспорюваним договором застави, Позивачу будуть завдані збитки, які полягатимуть у витратах, пов'язаних з позбавленням його права власності на заставлене майно вартістю 3 400 100 грн.

Обгрунтовуючи свою касаційну скаргу Відповідач зазначає, що судами порушена ст. 22 ЦК України ( 435-15 ). На його думку суди дійшли необгрунтованого висновку, що виконання Позивачем договору застави призведе до збитків, які вимагатимуть понесення додаткових витрат із стягнення коштів з третьої особи.

Відповідно до ст. 22 ЦК України ( 435-15 ), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Господарським судом першої інстанції на враховано, що відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ), який набрав чинності 01.01.2004 р. передбачено, що чинний ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не довів факт порушення його прав внаслідок виконання ним договору застави.

Залишаючи рішення першої інстанції без змін, Харківський апеляційний господарський суд зазначив, що задоволення вимог Відповідача повинно проводитись у відповідності до вимог ст. 31 Закону N 2343 ( 2343-12 ), що суперечить резолютивній частині рішення. Визнаючи договір застави недійсним, суд одночасно вказує на можливість задоволення вимог Відповідача у справі про банкрутство Позивача відповідно до вимог ст. 31 Закону N 2343.

Господарські суди визнаючи договір застави недійсним неправильно застосували ч. 10 п. 1 ст. 17 та п. 1 ст. 25 Закону N 2343 ( 2343-12 ).

З положень п. 1 ст. 25 Закону N 2343 ( 2343-12 ) вбачається, що ліквідатор, з підстав передбачених ч. 10 ст. 17 цього Закону, має право подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Частиною 10 ст. 17 Закону N 2343 ( 2343-12 ) передбачено, що договори укладені до порушення провадження у справі про банкрутство, які не виконані повністю або частково та виконання яких завдає збитків боржнику або створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника тощо, можуть бути визнані недійсними.

Згідно із п. 11 ст. 17 Закону N 2343 ( 2343-12 ), угода боржника може бути визнана господарським судом недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки, угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими тощо.

Статтею 1 Закону N 2343 ( 2343-12 ) визначено, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником; угоди, щодо яких є заінтересованість - угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів.

Господарськими судами не враховано, що договір застави укладений між Позивачем та Відповідачем до порушення провадження у справі про банкрутство боржника не відповідає ознакам передбачених ст. 1 та п.п. 10, 11 ст. 17 Закону N 2343 ( 2343-12 ), а зобов'язання за ним Позивачем частково виконані.

Таким чином, висновок господарського суду Харківської області що виконання Позивачем договору застави призведе до збитків, які полягатимуть у витратах, які начебто зазнає Позивач у зв'язку з позбавленням його права власності на заставлене майно, є необгрунтованим.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 27.09.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2005 р. у справі N 16/134-05 необхідно скасувати, в позові ВАТ "Харківський завод пластмас" про визнання договору застави недійсним відмовити.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.09.2005 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2005 р. у справі N 16/134-05 скасувати.

В позові ВАТ "Харківський завод пластмас" до Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення про визнання недійсним договору застави від 25.11.1997 р., укладеного в забезпечення виконання ТОВ "Укрпінополіетилен" зобов'язань по інноваційному договору від 17.12.1997 р. N 6397-28/53, відмовити.

Головуючий О.С.Удовиченко

Судді І.Ю.Панова О.В.Яценко