Деякі проблемні питання визначення джерел податкового законодавства

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.11.2003 Справа N 20/168-03

Деякі проблемні питання визначення джерел податкового законодавства

Вищий господарський суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Магістральної митниці на рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2003 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 р. у справі N 20/168-03 за позовом Приватного підприємства "А" до Магістральної митниці про визнання талону відмови недійсним, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.04.2003 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 р., позовні вимоги задоволені частково, визнано недійсним талон відмови у митному оформленні від 21.02.2003 р. в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Магістральна митниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині визнання недійсним талону відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформлені товарів або інших предметів та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові.

На обгрунтування своїх вимог, заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст. 51 Закону України "Про державний бюджет на 2003 рік" ( 380-15 ) та не застосування ст. 334 ЦК України ( 1540-06 ), що призвело до прийняття незаконних рішення та постанови.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Судами встановлено, що Магістральна митниця відмовила у прийнятті вантажної митної декларації N 80200/3/00766, поданої позивачем для митного оформлення товару, поставленого за зовнішньоекономічним контрактом N 7 від 12.11.2002 р., про що було складено талон відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів N 80200/3/00766 від 21.02.2003 р.

Підставою для такої відмови стало те, що в погашення зобов'язання по сплаті податку на додану вартість, позивач вказав податковий вексель N 80351641218897 від 21.02.2003 р., зазначивши про це в графі "Подробиці розрахунків" митної декларації, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам ст. 51 Закону України "Про державний бюджет на 2003 рік" ( 380-15 ).

Відповідно до підп.3.1.2 п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (далі - Закон) операції платників податків податку з ввезення товарів на митну територію України є об'єктом оподаткування. Датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті, але сплату податку може бути відстрочено шляхом надання платником податку органу митного контролю простого векселя на суму податкового зобов'язання (податкового векселя). Зазначене право платника податку щодо видачі за власним бажанням податкового векселя на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України передбачено п.11.5 ст. 11 Закону в якому вказано, що з моменту набрання чинності Законом платники ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання.

Закон ( 168/97-ВР ) встановлює умови для використання імпортером податкового векселя під час митного оформлення: імпортер повинен бути платником ПДВ та мати бажання надати податковий вексель органам митного контролю.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Застосування податкових векселів є складовою частиною механізму сплати податку на додану вартість.

Згідно з п.11.4 ст. 11 Закону ( 168/97-ВР ) зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватись лише внесенням змін до цього Закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Закон України "Про державний бюджет на 2003 рік" ( 380-15 ) не є Законом України про оподаткування, в зв'язку з чим, посилання на нього в талоні відмови не можна вважати обгрунтованим.

Крім того, згідно із ст. 51 Закону України "Про державний бюджет на 2003 рік" ( 380-15 ) заборонено здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом України та наданими кредитами під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, а також операцій по сплаті податку на додану вартість при імпортуванні на митну територію України товарів, які ввозяться за прямими договорами для власних виробничих потреб (непередбачені для подальшого продажу).

Судами встановлено, що позивач здійснював ввезення товарів (тканини) для власних виробничих потреб, що підтверджується контрактом N 15/11-2002 П від 15.11.2002 р., який укладений між позивачем та приватним підприємством "С". Так, за умовами цього контракту обов'язки щодо виробництва швейних виробів розподілені між сторонами, а обов'язок забезпечення виробництва матеріалами покладено на позивача.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки доводи скаржника про незастосування до спірних правовідносин норм ст. 332 ЦК України ( 1540-06 ) зводяться до необхідності переоцінки умов контракту N 15/11-2002 П від 15.11.2002 р., останні не приймаються до уваги.

Крім того, відповідно до п.З Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (перетину) товарів на митну територію України ( 1104-97-п ), затвердженого Постановою КМУ N 21 ( 21-2002-п ) від 10.01.2002 р., обов'язки по сплаті податку на додану вартість при ввезенні (перетину) товарів на митну територію України виникають в день оформлення ввізної митної декларації, проте сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя. Таким чином, відповідно до вказаної норми розрахунок з бюджетом шляхом застосування векселів при операціях сплати податку на додану вартість при імпортуванні на митну територію України товарів, не є розрахунком з бюджетом у негрошовій формі, а є лише відстрочкою платежу.

Судами також встановлено, що вантажна митна декларація N 80200/3/00766 від 21.02.2003 р. була оформлена позивачем з дотриманням усіх вимог Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою КМУ N 574 ( 574-97-п ) від 09.06.97 р., а також інструкції про порядок заповнення ВМД ( z0443-97 ), до вантажної митної декларації був прикладений повний пакет документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів. Будь-яких порушень чинного законодавства України позивачем при оформленні ВМД допущено не було.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим підстав для скасування зазначених судових актів немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Магістральної митниці залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.04.2003 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2003 р. у справі N 20/168-03 залишити без змін.