Про визнання недійсним договору та стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2005 Справа N 19/340пд

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу Гірницької МДПІ

на рішення від 15.11.2004

у справі N 19/340пд господарського суду Донецької області

за позовом Гірницької МДПІ

до 1. ТОВ "Грузтранс" 2. ВАТ "Облшляхрембуд"

про визнання недійсним договору N 2/02 від 15.04.2002 та стягнення 24214 грн.

за участю представників сторін

від позивача: у засідання не прибули

від відповідача 1: у засідання не прибули

від відповідача 2: у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача ТОВ "Трузтранс" та ВАТ "Облшляхрембуд" в особі Макіївського підрядного спеціалізованого шляхового ремонтно-будівельного управління м. Макіївка про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору N 2/02 від 15.04.2002, стягнення з ТОВ "Грузтранс" на користь ВАТ "Облшляхрембуд" вартість отриманого за договором в сумі 24214,69 грн. та стягнення з ВАТ "Облшляхрембуд" на користь державного бюджету вартість отриманого за договором в сумі 24 214,69 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачами вимог п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) при укладанні спірного договору, відсутність ліцензії, лист N 28 від 23.12.2002, податкові накладні, рахунки, рахунки реєстри, акт звірки взаєморозрахунків.

ТОВ "Грузтранс" у відзиві на позовну заяву з позовними вимогами не погодилося, посилаючись на невідповідність документів, які підтверджують викладені у позовній заяві факти, та повідомило, що від сплати податків не ухилялося, а сплатило їх в повному обсязі, про що свідчать платіжні документи. Постачання паливно-мастильних матеріалів, як доводило ТОВ "Грузтранс", здійснювалося за іншим договором.

ВАТ "Облшляхрембуд" у відзиві на позовну заяву також з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те ж обставини.

Рішенням від 15.11.2004 господарського суду Донецької області (суддя Дучал Н.М.) у задоволені позову відмовлено за відсутністю правових підстав.

Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, на думку касатора, дійшов неправильного висновку щодо відсутності у позові вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, що оформлене та витікає з договору, оскільки він вимагає визнання недійсним договору, який є правочином відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а ст. 207 Господарського кодексу України ( 436-15 ) не передбачено підстав для визнання недійсними договорів.

Касатор, посилаючись на п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), доводить, що державним податковим інспекціям надані повноваження з подання до судів позовів до підприємств, установ і організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами.

Правовою підставою задоволення позову касатор наводить вимоги ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), згідно з якою угода укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною.

Скаржник також посилається на абз. 4 п. 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 ( v_111800-99 ), які роз'яснюють, що в разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ). На даний час Цивільний кодекс УРСР втратив чинність. За таких обставин спірний договір, як вважає скаржник, слід визнати недійсним з підстави його укладення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України ( 436-15 ), оскільки дана стаття визначає недійсним господарське зобов'язання, що витікає з договору.

Таким чином, касатор доводить наявність у нього права звернутись до суду про визнання договору недійсним, оскільки тільки ст. 207 ГК України ( 436-15 ) передбачено визнання недійсним господарського зобов'язання, а ст. 208 ГК України передбачені наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання, які відповідають повноваженням податкового органу передбачених п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ).

Ухвалою від 09.02.2005 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" ( 1775-14 ) посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно з законом.

До суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Згідно п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) цей кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України ( 436-15 ), зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки обставини, з яких позивач звернувся з позовом відбулися у 2002 р. і угода про перевезення укладена відповідачами не суперечила інтересам держави та суспільства, а відсутність ліцензії на перевезення вантажів тягне відповідальність, визначену ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" ( 1775-14 ), позов про визнання угоди недійсною не підлягав задоволенню за відсутністю правових підстав на момент звернення з позовом.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Донецької області від 15.11.2004 у справі N 19/340пд залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.