Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2004 Справа N 32/637

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів: <...>., розглянувши касаційну скаргу ДПІ <...> на постанову від 03.03.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 32/637 господарського суду м. Києва за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "М" до ДПІ <...> про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень <...>, УСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду від 24.12.2003 р. <...>, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2004 р. <...>, позов задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ <...> від 13.02.2003 р., <...> від 14.04.2003 р., <...> від 24.06.2003 р., <...> від 28.08.2003 р. про нарахування податкового зобов'язання у розмірі <...> грн. у вигляді пені за порушення позивачем законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Судові рішення мотивовані безпідставністю донарахування відповідачем податкових зобов'язань, оскільки частиною 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) передбачено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та вносити відповідні зміни і доповнення до таких договорів шляхом підписання окремих письмових документів.

У касаційній скарзі ДПІ <...> просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про відмову в позові з огляду на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального права, а саме: ст. 16 Закон України "Про Єдиний митний тариф" від 05.02.92 р. N 2097-XII ( 2097-12 ), ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), ст. 2, 3, 217 ЦКУРСР ( 1540-06 ).

Заслухавши представника відповідача, який підтримав касаційну скаргу, та заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у ній фактичних обставин правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було укладено зовнішньоекономічний договір N <...> від 24.01.2000 р. із ЗАТ "М" (Російська Федерація), за яким позивач зобов'язався поставити ЗАТ "М" насіння кукурудзи в кількості 100 тонн на загальну суму 139500 доларів США. Згідно з доповненням до договору N <...> від 19 квітня 2000 року сума оплати була зменшена до 137791,91 доларів з причин поставки позивачем товару, що не відповідав стандартам якості, зазначеним у договорі.

Невідповідність товару підтверджується актами експертизи, проведеної Краснодарською торгово-промисловою палатою <...>.

Стаття 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. N 959-XII ( 959-12 ) закріплює принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Отже, чинне законодавство України не забороняє суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності укладати договори (контракти) та вносити відповідні зміни і доповнення до таких договорів.

Апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач застосував до позивача санкції у вигляді пені за порушення строку повернення валютної виручки, встановленого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР ( 185/94-ВР ), не врахувавши факту зменшення договірної ціни за договором N <...> від 24.01.2000 р. згідно з доповненням до договору N <...> від 19 квітня 2000 року.

Юридичною підставою для встановлення нової ціни договору є взаємна згода сторін, що була виражена шляхом підписання доповнення до договору N <...> від 19 квітня 2000 року.

Пункт 2.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.99 р N 136 ( z0338-99 ), передбачає, що банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією (або її частини - у разі здійснення обов'язкового продажу) на поточний рахунок останнього.

Відповідно до пункту 2.5 цієї Інструкції ( z0338-99 ), якщо змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким унесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю. Якщо змінюються умови договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента частково здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким унесені зміни до цього договору, банк здійснює контроль за своєчасністю розрахунків лише щодо тієї частини договору, яка передбачає розрахунки в грошовій формі.

Таким чином, підставою для зняття операції з контролю є отримання резидентом відповідної суми компенсації згідно з договором.

Отже, посилання відповідача на існування заборгованості в іноземній валюті перед позивачем з боку ЗАТ "М" за вищезазначеним договором у сумі 1708,09 доларів США є безпідставним, оскільки виручка позивача у сумі, передбаченій договором із врахуванням додатка N <...> від 19.04.2000 р., до нього надійшла у повному розмірі на валютний рахунок позивача у строк, передбачений Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ).

Висновок апеляційного господарського суду щодо неправомірного застосування відповідачем санкцій до позивача у вигляді пені за порушення строку повернення валютної виручки в сумі 17125,00 доларів США, встановленого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), є правильним, оскільки при прийнятті рішення про застосування зазначених санкцій відповідач не врахував факту проведення зарахування зустрічної однорідної вимоги за контрактами між позивачем та компанією "М" N <...> від 17 квітня 2000 року, N <...> від 17 квітня 2000 року та контрактом N <...> від 21 травня 1999 року, що підтверджується угодою про погашення взаємних заборгованостей від 21 липня 2000 року.

Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Декретом КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.93 р. N 15-93 ( 15-93 ), не забороняється припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Відповідно до ст. 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ), чинного на момент існування спірного правовідношення, допускається припинення зобов'язань сторін у цивільно-правових відносинах шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Безпосередньо домовленість про проведення взаємозаліку була оформлена зазначеною угодою про погашення взаємних заборгованостей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, висновок апеляційної інстанції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ <...> від 13.02.2003 р., <...> від 14.04.2003 р., <...> від 24.06.2003 р., <...> від 28.08.2003 р. про нарахування податкових зобов'язань у розмірі 281864,6 грн. у вигляді пені за порушення позивачем законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності є обґрунтованим та відповідаючим чинному законодавству.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення та неправильного застосування в постанові апеляційної інстанції норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ <...> залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2004 р. - без змін.