Тип: Постанова
№ 28/136
Дата: 20 травня 2004 р.
Статус: Не визначено
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 28/136
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянула касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (надалі СДПІ у м. Дніпропетровську)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.04
у справі N 28/136 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юнікон ЛТД" (надалі Товариство)
до СДПІ у м. Дніпропетровську
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники
позивача: Стольберг Р.Ф. (за дов. N 10 від 05.01.04) Денисенко А.С. (за дов. N 7 від 05.01.04)
відповідача: Коваль В.В. (за дов. N 604/10/08-06/2-38 від 13.01.04) Лигун Т.Л. (за дов. N 14000/10/08-06/2-17 від 19.05.04) Новіков О.В. (за дов. N 7377/10/08-06/2-17 від 16.03.04) Солодовніков А.В. (за дов. N 13907/10/08-06/2-17 від 19.05.04)
Відводів колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні 20.05.04 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Товариство звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до СДПІ у м. Дніпропетровську про визнання недійсним податкового рішення-повідомлення СДПІ у м. Дніпропетровську від 11.09.03 N 0000600824/0/20301 про застосування і стягнення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 2 242 386 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що СДПІ неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ) є чинною і передбачає можливість припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Рішенням від 09.12.03 господарського суду Дніпропетровської області визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Дніпропетровську від 11.09.03 N 0000600824/0/20301, стягнуто з СДПІ на користь Товариства 85 грн. витрат по сплаті державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 18.02.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду N 28/136 рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційна скарга СДПІ у м. Дніпропетровську без задоволення.
З постановою апеляційної інстанції не погоджується СДПІ у м. Дніпропетровську, яка звернулась з касаційною скаргою і просить постанову від 18.02.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням ст.ст. 1, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" N 185 ( 185/94-ВР ) від 23.09.94, ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 3, ст.ст. 217, 218 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ).
Товариство надало відзив на касаційну скаргу, де вказує, що постанова від 18.02.04 та рішення 09.12.03 по справі N 28/136 прийняті у відповідності до законодавства України, оскільки посилання СДПІ у м. Дніпропетровську на неможливість застосування норм цивільного законодавства до даних правовідносин на підставі ч. 3 ст. 3 та ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ), Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), не вказує на неприпустимість зарахування зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними операціями. Окрім того, угода про залік зустрічних однорідних вимог від 21.12.2000 між Товариством та "ELIA LTD" припинила зобов'язання сторін щодо розрахунків в національній валюті, а не в іноземній.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши доводи касаційної скарги і відзив на неї, дослідивши матеріали справи колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в порушення ст. 1 Закону України від 23.09.94 N 185 ( 185/94-ВР ) "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та ст. 17 Указу Президента від 21.08.98 N 41 ( 41/98 ) "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" з метою погашення дебіторської заборгованості по контракту N Exs-85/M від 01.09.99, укладеному з фірмою "ELIA LTD" (Молдова) на транспортно-експедиційне обслуговування, підприємствами здійснено залік однорідних вимог на підставі Угоди від 21.12.2000 про залік зустрічних однорідних вимог по договорам N Exs-85/M від 01.09.99 та N 28 від 01.10.99. Вказаною угодою сторони домовились відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ) про припинення зобов'язання і проведення угоди про залік зустрічних однорідних вимог у сумі 827 684,34 грн. по імпортному контракту N 28 від 01.10.99, укладеному з фірмою "ELIA LTD".
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує ст. 217 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ) яка регламентує, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи зазначений моментом витребування.
У ст. 218 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. ( 1540-06 ) передбачений перелік обставин, за яких не допускається зарахування вимог.
Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) не забороняє проведення розрахунків з іноземними контрагентами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
З вказаного Закону ( 185/94-ВР ) видно, що він регулює тільки відносини, які пов'язані з проведенням розрахунків грошовими коштами, коли це прямо передбачено контрактами при відсутності угоди сторін про іншу форму розрахунків.
Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання. Проте, це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, у тому числі і зарахуванням.
Із змісту Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) видно, що предметом його регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахунків у відносинах, що виникають між резидентами і нерезидентами у зовнішньоекономічній діяльності.
Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону ( 959-12 ) всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, дослідивши матеріали справи встановила, що угодою про залік зустрічних вимог від 21.12.2000 припинено зобов'язання сторін щодо розрахунків у національній валюті України, а не в іноземній валюті.
Таким чином, на підставі наведеного, касаційна інстанція вважає нарахування Товариству пені СДПІ у м. Дніпропетровську на підставі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності безпідставним.
Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у разі наявності належним чином оформлених документів, не суперечить вимогам Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ).
Відповідно до Інструкції Національного Банку України "Про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями" ( z0338-99 ) (п. 2.5.) в разі зміни умов договору, що перебуває в банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, то після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю.
Таким чином, виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами можливо не тільки у грошовій формі, а й іншим способом, зокрема шляхом поставки товару.
Матеріалами справи встановлено наявність належним чином оформлених документів, щодо проведення зустрічних однорідних вимог, встановлено однорідність та зустрічний характер вимог і з'ясовано, що строк виконання зобов'язань за ними настав.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.04 винесена у відповідності з нормами діючого законодавства України, а тому не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ у м. Дніпропетровську.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів Вищого господарського суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу СДПІ у м. Дніпропетровську N 7532/10/08-06/2-18 від 18.03.04 залишити без задоволення.
Постанову від 18.02.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі N 28/136 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.