Про стягнення коштів

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2004 Справа N 2-1/12323-2003

(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Подоляк О.А.

суддів: Бур'янової С.С., Семчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Микола"

на постанову від 18.02.2004 р. Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі N 2-1/12323-2003

за позовом Фірми "Микола" (надалі - Фірма)

до Військової частини N 1487 (надалі - Військова частина)

про стягнення 145 738,55 грн.

за участю представників:

від позивача - Денисова Т.О.

від відповідача - Неліна В.Я., Полівкін С.С.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2003 р. Фірма звернулась до суду з позовом про стягнення з Військової частини 118 898,86 грн. основного боргу, 8 261,08 грн. пені, 11 147,43 грн. збитків від інфляції, 7 431,18 грн. 3% річних з посиланням на пункти 3.2, 3.5, 3.7 укладеного сторонами договору підряду на поточний ремонт будинку відпочинку "Пограничник" (Прикордонник) від 15.03.1999 р. (надалі - Договір) та ст.ст. 214, 332, 342 ЦК УРСР ( 1540-06 ). Позовні вимоги позивач мотивував невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором щодо оплати виконаних робіт. Крім того, позивачем заявлено клопотання про відновлення строку позовної давності, яке мотивовано неможливістю пред'явлення позову в період 03.11.2000 р. по 17.06.2003 р., оскільки акцептована відповідачем платіжна вимога за визнаною претензією по акту виконаних робіт від 31.08.1999 р. у відповідності до положень Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) знаходилось на примусовому виконанні у ВДВС Ялтинського РУЮ з 03.11.2000 р., а рішенням господарського суду АР Криму від 17.06.2003 р. акцептована платіжна вимога була визнана такою, що не підлягає виконанню.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на рішення господарського суду АР Криму від 15.05.2003 р. у справі N 2-1/6564-2003, яким Договір визнано недійсним та припинено на майбутнє, та рішення у справі N 2-17/1676.1-03, яким переглянуто рішення господарського суду АР Крим від 22-28.05.2001 р. за нововиявленими обставинами.

Рішенням господарського суду АР Крим від 14.10.2003 р. (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2004 р. (судді: Плут В.М., Горошко Н.П., Сотула В.В.) скасовано рішення господарського суду АР Крим від 14.10.2003 р., в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Фірма звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав касаційну скаргу, пояснення представника відповідача, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в силу ст.ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) на підставі Договору між сторонами виникли та існували зобов'язальні відносини.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу. Відмовляючи в стягненні пені, збитків від інфляції та 3% річних, суд прийняв до уваги обставини визнання Договору рішенням суду недійсним та припинення його дії на майбутнє в порядку ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ). Суд захистив порушене право позивача в порядку ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР, визнавши наведені ним причини пропуску строку позовної давності поважними.

В свою чергу, приймаючи постанову, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з того, що у місцевого господарського суду не було підстав для задоволення позовних вимог Фірми з посиланням на Договір, оскільки рішенням суду він був визнаний недійним.

Вказані мотиви апеляційного господарського суду як підстави для відмови в позові не ґрунтуються на законі та не відповідають положенням, зокрема, ст.ст. 59, 161, 162, 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ), а отже є неправомірними.

Як зазначено в роз'ясненнях Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999 р. N 02-5/111 ( v_111800-99 ) із змінами та доповненнями, якщо угода визнається недійсною лише на майбутнє господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках порушені (оспорювані) права і охоронювані законом інтереси сторони за угодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захистові на загальних підставах.

З вказаними висновками, які враховані місцевим господарський судом та не враховані апеляційною інстанцією, слід погодитись.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) надав належну юридичну оцінку обставинам справи, які підтверджені достовірними дослідженими в судовому процесі доказами; всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізував правовідносини сторін; встановив обставини виникнення та існування між сторонами зобов'язальних відносин; дослідив виконання Фірмою зобов'язань щодо виконання робіт, встановивши та надавши належну юридичну оцінку встановленому сторонами порядку їх оплати (пункти 3.1-3.7 Договору); дійшов мотивованого висновку про неналежне виконання зобов'язань Військовою частиною щодо оплати виконаних робіт, врахувавши положення ст.ст. 161, 162, 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ); дослідив обставини існування у відповідача заборгованості в сумі 118 898,86 грн., про що свідчать акти приймання виконаних робіт від 31.08.1999 р., акт на предмет звірки понесених витрат на ремонт від 15.09.1999 р., а також акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 15.10.2001 р., які підписані посадовими особами відповідача без жодних заперечень; мотивовано відмовив в стягненні пені, збитків від інфляції та 3% річних у зв'язку із припиненням дії Договору на майбутнє; підставно визнав причини пропуску строку позовної давності поважними.

За таких обставин, у відповідності до ч. 2 ст. 80, ст.ст. 161, 162, 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ), місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу та правомірно задовольнив позов частково, захистивши порушене право позивача. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

В свою чергу, в порушення ст. ст. 43, 99, 101, 105 ГПК України ( 1798-12 ), доводи апеляційного господарського суду, за якими він відхилив ті чи інші докази, які були предметом оцінки місцевого господарського суду, та доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції - не відповідають наявним матеріалам справи, зроблені з порушенням правил оцінки доказів, є необґрунтованими та безпідставними. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) із змінами та доповненнями.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим незаконна постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фірми "Микола" задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2004 р. у справі N 2-1/12323-2003 скасувати.

Рішення господарського суду АР Крим від 14.10.2003 р. залишити без змін.